Лариса Скляренко

Війна об'єднала людей – завдяки цьому й вижили

У Сумах о 3-й ночі настала мертва тиша. Все завмерло, наче у передчутті. Лариса Скляренко, адміністратор залу в «Аптеці оптових ц..» в самому центрі міста, чергувала вночі 24 лютого. «Біля нашої аптеки знаходиться великий торговельний центр «Київ», «Еко Маркет», розважальні заклади. Тут завжди шумно, в будь-який час доби. Я дуже здивувалася і вийшла подивитися, що відбувається. Побачила багато машин з військовими. Вони вискакували з автівок і бігли до віконця, через яке ми вночі обслуговуємо. Просили ліки – різні і багато. Я ледь встигала відпускати. О 4-й прийшла дівчина, вся в сльозах, попросила валер'янку. Я запитала — що сталося? «Війна! На нас напала росія!».

Після цього почався справжній армагеддон: посипалися інтернет-замовлення на дитяче харчування, підгузки, лікарські засоби… І під аптекою вишикувалась черга. Дівчата, що прийшли вранці на зміну, теж були в шоці. Було дуже страшно.

Зупинився громадський транспорт. Додому Лариса йшла пішки кілька кілометрів. Суми вже обстрілювали.

Певний час працювали вдвох з колегою. Але недовго — вона в березні виїхала до Польщі, тому Лариса залишилася сама. На роботу діставалася коли пішки, коли хтось підвозив. Іноді їхали один в одного на колінах. Але щодня аптека відкривалася і обслуговувала людей.

Під аптекою жінку щоранку зустрічали черги. Багато людей плакали — в усіх була паніка. «Наш куратор Руслан Миколайович Шандиба домовився з працівником адміністративно-господарського відділу нашої мережі, який стояв на дверях і контролював ситуацію. Потім я його навчила і він підносив мені товар, перевіряв наявність препаратів в комп`ютері. Людей було стільки, що ледь давала усьому раду».

Запасу ліків довгий час вистачало задовольняти попит. «Іноді доводилося комбінувати і заміняти препарати. Я за освітою медик, давно працюю в аптеці, тому багато чому навчилася на практиці. Ці навички стали під час війни у нагоді».

Навантаження було шаленим. «Я вранці приймала 2 таблетки «Біфрена», знеболювальні і йшла на роботу. За день не вдавалося іноді навіть присісти».

Приходило дуже багато волонтерів, які закуповували ліки для наших військових. Лікарі також зверталися до неї по допомогу, коли пацієнтам потрібні були засоби, які важко було знайти в аптеках міста. Лариса телефонувала колегам з інших аптек, з'ясовувала, де є в наявності препарати, і передавала інформацію медикам. А вони вже відправляли туди людей.

«Війна суттєво змінила правила спілкування між людьми. Завдяки цьому вдалося вижити. Ми обмінялися телефонами з охоронцями ТЦ «Київ», які патрулювали наш район, і я телефонувала їм, коли в аптеку заходили сумнівні особи. Я вже тоді працювала сама, тому дуже переживала за збереження ліків. Приміром, БАДи у нас стояли в окремих шафах, і мені потрібно було вийти з-за каси, щоб дати людині коробочку з цим чаєм, а хтось міг за моєю спиною забігти за касу…».

Життя в місті, яке регулярно обстрілювалося, Ларису вже не лякало. Вона звикла йти під звуки вибухів на роботу, працювати, коли в аптеці здригаються стіни та вікна. «Жах мене охопив тоді, коли я побачила фото Бучі та Ірпеня. Тоді я зрозуміла, що те саме може бути й у нас».

Але навіть це не змусило її забрати доньку та виїхати з міста. «Я нікому не віддам свою аптеку і своїх пацієнтів. Ми разом пережили багато страшного, а тепер разом чекаємо на Перемогу. Наші ЗСУ не підведуть!».

Дата створення: 07.07.2022                Дата оновлення: 27.11.2022