Андрій Хромов
В мене це вже друга війна
Андрій Хромов, водій транспортного відділу нашої компанії, обслуговує аптеки Харківщини та частково Дніпра. «Я знаю дороги області напам’ять і раніше міг проїхати ними з заплющеними очима. Але після того, як тут хазяйнував ворог, відправляєшся в рейс і не знаєш, коли повернешся. Уламки снарядів, які пробивають колеса – найменша біда. Заміновані узбіччя, вирви від снарядів… Пильнуєш, а над автівкою гудуть дрони. Чуєте? Цей звук пиляння я ні з чим не сплутаю. Зупинитися і сховатися не варіант, доводиться мчати, інакше можеш взагалі не доїхати до місця призначення», – з цієї розповіді розпочалося наше інтерв’ю, коли Андрій повертався з Великого Бурлуку.
Історія повторюється
24 лютого 2022 року в Андрія мав бути перший робочий день після лікарняного. Напередодні ввечері він зателефонував керівнику і повідомив, що до роботи готовий! Чекав повідомлення про маршрут, але…
Ранок розпочався з вибухів, паніки та невизначеності. Що робити? Дзвінок в офіс закінчився короткою відповіддю: «Чекайте – з вами зв’яжуться».
Андрій залишився в рідному Харкові: відправив в евакуацію доньок і з вікна своєї квартири на 8 поверсі спостерігав за ситуацією.
«Коли прилітало неподалік, біг на допомогу. Тоді пригадалася моя служба в армії в 90-х, під час воєнного конфлікту на Кавказі. То була моя перша війна і я думав, що цей жах залишився в минулому. Однак історія повторюється – в моєму рідному Харкові, на вулицях, де я бігав пацаном, лежали загиблі. А нещодавно я ледь не втратив своїх бабусю і дідуся, які мешкають в будинку за Палацом спорту, куди 1 вересня влучили ракети».
Повернення до роботи
Ситуація в Харкові ставала небезпечнішою щодня. Ворожі ДРГ пробиралися в місто і нишпорили вулицями, наводячи ракети на мирні об’єкти. Андрія викликали на роботу – потрібно було переганяти наші машини подалі від Харкова, евакуйовувати аптеки та допомагати розбирати зруйновані аптечні точки.
«Кожен приїзд в таку аптеку ставав випробуванням на міцність. Я ж привозив сюди товар в мирний час, знав фармацевтів, з деякими товаришував. Це дуже боляче.
Але найстрашніше мене чекало попереду. Коли восени звільнили Харківщину, я долучився до відновлення наших аптек. Ми приїздили в Балаклею, Липці, інші міста і селища. Те, що ми там бачили, навіть пригадувати не хочу. Мені найбільше запам’ятався Ізюм. Наш екіпаж приїхав туди першим: навкруги ще стояли підірвані танки, на кожному кроці лежали тіла загиблих… Наразі там працює 7 наших аптек, 6 з яких стали жертвами війни.
На цих обгорілих руїнах починалась відбудова, іноді майже з нуля. Часто на дахах наші будівельники знаходили міни-пелюстки і процес відбудови припинявся. Заходили сапери і лише після розмінування роботи поновлювали.
За процесом уважно спостерігали місцеві. Найсміливіші підходили до нас і пропонували свою допомогу – роботи в місті не було, а людям потрібно якось виживати. Ми віддавали їм свої бутерброди, а потім навіть спеціально брали додаткові «тормозки», щоб нагодувати їх».
Раніше Андрій вважав, що Ізюм постраждав найбільше. Але коли побачив аптеку у Вовчанську, поряд з якою стався приліт і будівля не підлягає відновленню, змінив свою думку. «Це було ще до наступу на Вовчанськ у травні. Але навіть тоді кількість вцілілих будинків щоразу зменшувалась – ми рахували їх під час кожного нашого приїзду до міста».
Миколаїв, Херсон – повертаємося з зарядом бадьорості
Довелося поїздити Україною, і в регіони, де обстріли майже не вщухали. «Якось везли ліки в Миколаїв. Заїхали на центральну вулицю і тут як почалося! Бачимо наших хлопців, які залягли за стовпами та під будинками, вони махали нам, мовляв, скоріше проїжджайте. З усіх боків летять снаряди, зрозуміти, де безпечно перечекати, неможливо. Мій напарник перелякався і вдарив по тормозах. Я вирвав руль і по газах! Які тут правила дорожнього руху – летіли навпростець, не розбираючи дороги. Тоді нам пощастило, відбулися розтрощеним дзеркалом.
Дівчата в аптеці зустріли нас обіймами і криками: «Герої приїхали!» Вони, перебуваючи в цьому пеклі, дуже переймалися тим, що відбувається в Харкові! Підтримували нас, бажали доїхати живими. Так само і в Херсоні нас зустрічали і проводжали. Всю дорогу назад пригадували з напарником ті побажання, певно, вони і стали нашим оберегом».
Ми харків’яни, тому тримаємося
Зараз над Харковом висить чорна хмара через постійні пожежі. І Андрій Хромов мріє, що в його рідне місто повернеться сонце – це стане символом перемоги!
«Я мрію про те, що знову гулятиму рідним містом, але вже не сам, а з моїми онуками, яких мені подарували донечки під час війни. Заради своїх дітей ми маємо вистояти, відбудувати Харків і вдихнути в нього життя!»
Дата створення: 17.09.2024 Дата оновлення: 28.10.2024