Фармакодинамика. амитриптилин относится к группе трициклических антидепрессантов. амитриптилин является третичным амином и по механизму действия занимает центральное место среди трициклических антидепрессантов, поскольку в одинаковой степени блокирует обратный захват серотонина и норадреналина пресинаптическими нервными окончаниями. основной метаболит соединения нортриптилин является более сильным ингибитором захвата норадреналина, однако также блокирует и захват серотонина. амитриптилин оказывает выраженное антихолинергическое, антигистаминное и седативное действие, а также потенцирует эффекты катехоламинов.

Угнетение БДГ-фазы сна (фаза с быстрым движением глаз) является признаком антидепрессантной активности. Трициклические антидепрессанты, также как и селективные ингибиторы обратного захвата серотонина, и ингибиторы МАО, подавляют БДГ-фазу сна и усиливают глубокий медленноволновой сон.

Амитриптилин повышает патологически сниженный уровень настроения.

Благодаря своему седативному действию амитриптилин особенно эффективен при тревожно-депрессивных состояниях, сопровождающихся возбуждением и нарушением сна.

Антидепрессивный эффект, как правило, развивается через 2–4 нед терапии, седативный эффект при этом не снижается.

Анальгезирующий эффект препарата не связан с антидепрессивным, поскольку анальгезия наступает в значительно более ранние сроки, чем любые изменения настроения, и нередко в результате приема препарата в значительно более низкой дозе, чем это необходимо для обеспечения изменения настроения.

Возможно эффективно лечить ночной энурез.

Фармакокинетика

Саротен таблетки

Абсорбция. Пероральный прием препарата в таблетках обусловливает достижение максимальной концентрации в сыворотке крови приблизительно через 4 ч (Т_max=3,89±1,87 ч; диапазон 1,03–7,98 ч). После перорального приема 50 мг средняя величина C_max=30,95±9,61 нг/мл, диапазон 10,85–45,70 нг/мл (111,57±34,64 нмоль/л; диапазон 39,06–164,52 нмоль/л). Средняя величина абсолютной пероральной биодоступности составляет 53% (F_abs=0,527±0,123; диапазон 0,219–0,756).

Распределение. Связывание с протеинами плазмы крови составляет приблизительно 95%. Амитриптилин и его основной метаболит нортриптилин проникают через плацентарный барьер.

Биотрансформация. Метаболизм амитриптилина происходит преимущественно путем деметилирования (CYP 2C19, CYP 3A) и гидроксилирования (CYP 2D6) с последующей конъюгацией с глюкуроновой кислотой. При этом метаболизм характеризуется генетически обусловленным полиморфизмом. Основным активным метаболитом является вторичный амин нортриптилин. Нортриптилин представляет собой более мощный ингибитор захвата норадреналина, чем серотонина, в то время как амитриптилин в одинаковой степени угнетает захват обоих нейромедиаторов. Дальнейшие метаболиты (цис- и транс-10-гидроксиамитриптилин, а также цис- и транс-10-гидроксинортриптилин) характеризуются профилем, идентичным таковому нортриптилина, имея значительно меньшую силу действия. Деметилнортриптилин и амитриптилин-N-оксид определяются в плазме крови лишь в незначительных количествах, причем последний из них целиком лишен активности. Все метаболиты обладают более низкой антихолинергической активностью по сравнению с амитриптилином и нортриптилином. В плазме крови доминирует в количественном отношении общее содержание 10-гидроксинортриптилина, однако большинство метаболитов содержатся в конъюгированном состоянии.

Элиминация. Время полувыведения. Т_½ для амитриптилина после перорального приема составляет приблизительно 25 ч (24,65±6,31 ч, диапазон 16,49–40,36 ч). Средняя величина системного клиренса составляет 39,24±10,18 л/г, диапазон 24,53–53,73 л/г.

Экскреция происходит преимущественно с мочой. Выведение амитриптилина в неизмененном состоянии почками незначительно (приблизительно 2%).

Амитриптилин и нортриптилин в небольших количествах проникают в грудное молоко. Соотношение концентрации в грудном молоке и сыворотке крови у женщины, получающей лечение препаратом, составляет 1:2. Расчетное суточное количество (амитриптилин + нортриптилин), которое получает ребенок грудного возраста, составляет приблизительно 2% дозы амитриптилина матери в соответствии с массой тела ребенка (мг/кг).

Стабильные суммарные уровни содержания амитриптилина и нортриптилина в плазме крови достигаются у большинства пациентов на протяжении 1-й недели. В таком состоянии уровень вещества в плазме крови на протяжении суток представлен приблизительно в равной мере амитриптилином и нортриптилином во время лечения с применением обычных таблеток препарата 3 раза в сутки.

У пациентов пожилого возраста установлен более длительный период полувыведения вследствие менее интенсивного метаболизма.

Нарушение функции печени в зависимости от степени тяжести может ограничить печеночное поглощение, что обусловливает более высокое содержание препарата в плазме крови.

Нарушение функции почек не влияет на кинетику препарата.

Метаболизм препарата зависит от генетического полиморфизма (изоэнзимов CYP 2D6 и CYP 2C19).

Фармакокинетическая/фармакодинамическая связь. Терапевтическая концентрация в плазме крови при больших депрессивных расстройствах составляет 100–250 нг/мл (≈370–925 нмоль/л) (сумма амитриптилина и нортриптилина). Уровни 300–400 нг/мл связаны с повышенным риском нарушения проводимости сердца в виде расширения комплекса QRS или же AV-блокады.

Саротен Ретард капсулы

После перорального приема Саротена Ретард отмечается замедленное высвобождение и всасывание активного вещества в ЖКТ. В отличие от таблеток, для которых характерен выраженный первичный пик кривой содержания вещества в сыворотке крови, в случае приема препарата в виде капсул кривая содержания в сыворотке крови повышается медленно с достижением плато при меньших значениях концентрации, чем пик кривой для таблетированной формы; максимальная концентрация в сыворотке крови достигается (Т_max) за 7,1±1,9 ч; диапазон 2–10 ч). После перорального приема 50 мг средняя величина C_max составляет 21,5±9,0 нг/мл; диапазон 13,2–35,8 нг/мл (77,5±32,4 нмоль/л). Тем самым исключается риск осложнений со стороны сердечно-сосудистой системы в связи с высоким пиком концентрации препарата.

В случае приема капсул вечером концентрация амитриптилина максимальная в позднее ночное время, в дальнейшем снижается на протяжении следующего дня, в то время как концентрация нортриптилина остается стабильной на протяжении суток, таким образом преобладая днем.

Тяжелая депрессия, сопровождающяяся тревожным состоянием, возбуждением, нарушением сна; депрессивные состояния у больных шизофренией в комбинации с нейролептиком для предупреждения обострения галлюцинаций и параноидного бреда; хронический болевой синдром; ночной энурез при условии отсутствия органической патологии.

Саротен таблетки

Начинать лечение следует с применения низких доз и постепенным их повышением при тщательном наблюдении за клиническим эффектом и признаками чувствительности к лекарственному средству. Дозы 150 мг/сут (до 225 мг/сут, а иногда до 300 мг/сут) необходимо применять в условиях стационара.

Депрессия

Взрослые: вначале 25 мг 3 раза в сутки с постепенным повышением при необходимости на 25 мг через день до достижения дозы 150 мг/сут (редко до 225–300 мг/сут в условиях стационара).

Поддерживающая доза соответствует оптимальной терапевтической.

Пациенты в возрасте старше 65 лет: вначале 10 мг 3 раза в сутки с постепенным повышением при необходимости через день до 100–150 мг/сут. Дополнительную дозу обычно назначают вечером. Поддерживающая доза соответствует оптимальной терапевтической.

Хронический болевой синдром

Взрослые: 25 мг вечером. Доза может быть постепенно повышена в зависимости от эффективности терапии максимум до 100 мг вечером.

Больные пожилого возраста: лечение следует начинать приблизительно с ¹/₂ величины рекомендуемой дозы.

Ночной энурез

Дети: в возрасте 7–12 лет — 25 мг, старше 12 лет — 50 мг за 0,5–1 ч до сна.

Продолжительность терапии не более 3 мес.

Нарушение функции почек: пациентам с нарушением функции почек амитриптилин можно назначать в обычных дозах.

Нарушение функции печени: рекомендуется осторожный подбор дозы и, если возможно, определение содержания препарата в сыворотке крови.

Способ применения: повышение дозы обычно проводят за счет приема препарата в вечернее время или перед сном. При поддерживающей терапии общую суточную дозу можно принимать однократно преимущественно перед сном. Таблетки необходимо проглатывать, запивая водой.

Саротен Ретард капсулы

Депрессия

Взрослые: вначале назначают 50 мг вечером с повышением при необходимости с интервалом в 1 нед на 50 мг до достижения дозы 100–150 мг в вечернее время. Поддерживающая доза соотвествует оптимальной терапевтической.

Пациенты пожилого возраста: вначале 25 мг вечером с повышением при необходимости с интервалом в 1 нед на 25 мг до достижения дозы 50–75 мг в вечернее время. Поддерживающая доза соотвествует оптимальной терапевтической.

Хронический болевой синдром

Взрослые: вначале применяют 25 мг вечером. Доза может быть постепенно повышена в зависимости от эффективности терапии максимум до 100 мг вечером. У больных пожилого возраста лечение необходимо начинать половиной рекомендуемой дозы.

Ночной энурез

Детям в возрасте 7–12 лет назначают 25 мг, старше 12 лет — 50 мг за 0,5–1 ч перед сном. Продолжительность терапии — не более 3 мес.

Пациентам с нарушением функции почек амитриптилин можно назначать в обычных дозах.

Пациентам с нарушением функции печени рекомендуется осторожный подбор дозы и, если возможно, определение содержания препарата в сыворотке крови.

Способ назначения. Саротен Ретард в капсулах принимают 1 раз в сутки вечером.

Капсулы необходимо проглатывать, запивая водой.

Допустимо открытие капсул и проглатывание гранул препарата, запивая прохладным напитком, например йогуртом. Гранулы не следует разжевывать.

Продолжительность терапии. Антидепрессивный эффект обычно развивается на протяжении 2–4 нед. Лечение антидепрессантами имеет симптоматический характер и потому должно проводиться в течение соответствующего промежутка времени, обычно до 6 мес после выздоровления с целью профилактики рецидива. У больных с рецидивирующей (униполярной) депрессией поддерживающая терапия может быть необходима на протяжении нескольких лет для предотвращения новых эпизодов.

Прекращение лечения: в случае прекращения лечения следует постепенно снижать дозу препарата на протяжении нескольких недель.

Гиперчувствительность к амитриптилину или любому компоненту препарата.

Недавно перенесенный инфаркт миокарда. Любого рода блокады или нарушения ритма сердца, а также ИБС.

Одновременное лечение с применением ингибиторов МАО противопоказано (см. ВЗАИМОДЕЙСТВИЯ).

Амитриптилин может быть причиной побочных эффектов, которые аналогичны возникающим при приеме других трициклических антидепрессантов. некоторые из побочных эффектов, приведенных ниже (головная боль, тремор, нарушение концентрации внимания, запор и снижение либидо), могут также быть симптомами депрессии и, как правило, ослабевают по мере улучшения депрессивного состояния.

Амитриптилин не следует назначать одновременно с ингибиторами мао. лечение с применением амитриптилина можно начинать через 14 сут после прекращения приема необратимых неселективных ингибиторов мао, а также не менее чем через сутки после прекращения приема препаратов обратимого действия — моклобемида и селегилина.

Лечение с применением ингибиторов МАО можно начинать не ранее чем через 14 сут после прекращения приема амитриптилина.

Одновременное применение этих препаратов может обусловить развитие серотонинового синдрома (сочетание симптомов, включающих тревожное возбуждение, спутанность сознания, тремор, мышечную ригидность и гипертермию).

При применении препарата в высоких дозах возрастает вероятность развития нарушений ритма сердца и тяжелой артериальной гипотензии. Развитие таких состояний возможно также при применении обычных доз у больных с имеющимися заболеваниями сердца.

Амитриптилин с осторожностью назначают пациентам с судорожным синдромом, задержкой мочеиспускания, гипертрофией предстательной железы, гипертиреоидизмом, параноидными состояниями, тяжелым нарушением функции печени или хроническими заболеваниями сердечно-сосудистой системы.

При депрессивных состояниях сохраняется риск суицидальных попыток. Такой риск может существовать вплоть до момента наступления стойкой ремиссии и возникать спонтанно на протяжении курса терапии. Лицам с суицидальными наклонностями не следует назначать препарат в высоких дозах. На фоне лечения антидепрессантами необходимо тщательно наблюдать за состоянием больных, особенно в начале терапии, относительно клинического ухудшения и/или появления суицидальных мыслей и поведения.

Больные со склонностью к суициду не должны иметь доступа к большому количеству лекарственного средства.

Особое внимание необходимо в случае назначения амитриптилина больным с гипертиреозом или же принимающим препараты тиреоидных гормонов, поскольку возможно развитие аритмий сердца.

Больные пожилого возраста особенно склонны к развитию постуральной гипотензии во время лечения амитриптилином.

У больных с маниакально-депрессивными расстройствами возможен переход заболевания в маниакальную фазу; с момента начала маниакальной фазы заболевания необходимо прекратить терапию амитриптилином.

При применении амитриптилина в связи с депрессивным компонентом шизофрении возможно усиление психотических симптомов. Амитриптилин необходимо назначать в комбинации с нейролептиками.

У больных с уменьшением глубины передней камеры глаза и сужением ее угла могут наблюдаться приступы острой глаукомы вследствие расширения зрачка.

Применение анестетиков на фоне терапии три-/тетрациклическими антидепрессантами может повышать риск аритмий и артериальной гипотензии. По возможности необходимо прекратить применение амитриптилина за несколько суток до хирургического вмешательства. При необходимости неотложного оперативного вмешательства следует обязательно проинформировать анестезиолога о лечении амитриптилином.

Так же, как и другие психотропные средства, амитриптилин способен изменять толерантность организма к инсулину и глюкозе, что требует коррекции противодиабетической терапии у больных сахарным диабетом; кроме того, собственно депрессивное заболевание может проявляться изменениями баланса глюкозы в организме пациента.

Сообщается о случаях гиперпирексии на фоне применения трициклических антидепрессантов в случае назначения одновременно с антихолинергическими или нейролептическими лекарственными средствами, особенно в период жаркой погоды.

Внезапное прекращение терапии после продолжительного лечения может стать причиной появления симптомов отмены в виде головной боли, недомогания, бессонницы и раздражительности. Такие симптомы не являются признаками медикаментозной зависимости.

Вспомогательные вещества: таблетки препарат

Інгібітори МАО (неселективні, а також селективні А [моклобемід] і В [селегілін]) – ризик серотонінового синдрому (див. розділ «Протипоказання»).

Симпатоміметичні засоби: амітриптилін здатний потенціювати кардіоваскулярні ефекти адреналіну, ефедрину, ізопреналіну, норадреналіну, фенілефрину і фенілпропаноламіну (які, містяться, наприклад, у складі анестетиків місцевої та загальної дії та назальних деконгестантів).

Блокатори адренергічних нейронів: трициклічні антидепресанти можуть перешкоджати антигіпертензивним ефектам антигіпертензивних засобів центральної дії, таких як гуанетидин, бетанідин, резерпін, клонідин і метилдопа. Рекомендується переглянути усю схему антигіпертензивної терапії під час лікування з використанням трициклічних антидепресантів.

Антихолінергічні засоби: трициклічні антидепресанти здатні потенціювати ефекти таких лікарських засобів стосовно ока, центральної нервової системи, кишечнику і сечового міхура; слід уникати одночасного з ними застосування через підвищений ризик паралітичної кишкової непрохідності, гіперпірексії тощо.

Лікарські засоби, що спричиняють подовження інтервалу QT на електрокардіограмі, в тому числі протиаритмічні препарати, такі як хінідин, антигістамінні – астемізол та терфенадин, деякі антипсихотичні ліки (зокрема пімозид та сертиндол), цизаприд, галофантрин та соталол, можуть збільшувати імовірність шлуночкових аритмій у разі прийому разом з трициклічними антидепресантами. Потребує обережності одночасне застосування амітриптиліну та метадону через можливу додаткову дію на інтервал QT та підвищений ризик виникнення серйозних серцево-судинних подій.

Обережність також рекомендується при одночасному застосуванні амітриптиліну та діуретиків, що спричиняють гіпокаліємію (наприклад, фуросемід).

Тіоридазин: слід уникати одночасного застосування амітриптиліну та тіоридазину (субстрат CYP2D6) через інгібування метаболізму тіоридазину і, як наслідок, підвищений ризик серцевих побічних ефектів.

Трамадол: одночасне застосування трамадолу (субстрат CYP2D6) та трициклічних антидепресантів (TCAs), таких як амітриптилін, збільшує ризик судомних нападів та серотонінового синдрому. Крім того, ця комбінація може пригнічувати метаболізм трамадолу до активного метаболіту.

Протигрибкові засоби, такі як флуконазол (інгібітор CYP2C9) і тербінафін (інгібітор CYP2D6), зумовлюють збільшення рівнів амітриптиліну та нортриптиліну в сироватці крові та вираженість супутньої токсичності. Траплялися випадки непритомності та аритмії типу torsade de pointes.

Комбінації, що вимагають особливої обережності

Серотонінергічні лікарські засоби, такі як бупренорфін, оскільки підвищується ризик серотонінового синдрому, потенційно небезпечного для життя стану (див. розділ «Особливості застосування»).

Депресанти ЦНС: амітриптилін може посилювати седативні ефекти алкоголю, барбітуратів та інших засобів пригнічення ЦНС.

Фармакокінетичні взаємодії

Вплив інших медикаментозних засобів на фармакокінетику амітриптиліну

Трициклічні антидепресанти (ТСА), включаючи амітриптилін, спершу метаболізуються ізоензимами CYP2D6 та CYP2C19 цитохрому Р450 печінки, які характеризуються поліморфізмом у популяції. CYP3A4, CYP1A2 та CYP2C9 — інші ізоензими, залучені у метаболізм амітриптиліну.

Інгібітори CYP2D6: ізоензим CYP2D6 може пригнічуватися багатьма лікарськими засобами, наприклад нейролептиками, інгібіторами зворотного захоплення серотоніну, блокаторами β-адренорецепторів, а також протиаритмічними засобами. Прикладами сильних інгібіторів CYP2D6 є бупропіон, флуоксетин, пароксетин і хінідин. Ці препарати можуть призвести до істотного зменшення обміну речовин та значного підвищення концентрації ТСА в плазмі. Слід контролювати рівень концентрації ТСА в плазмі у разі введення TCA спільно з іншим препаратом, який, як відомо, є сильним інгібітором CYP2D6. Необхідно встановити дозу амітриптиліну. Рекомендується бути обережними у разі одночасного застосування амітриптиліну з дулоксетином, помірним інгібітором CYP2D6.

Інші інгібітори цитохрому P450: циметидин і метилфенідат, а також препарати блокаторів кальцієвих каналів (наприклад дилтіазем та верапаміл) можуть підвищувати рівні трициклічних антидепресантів у плазмі крові і відповідну токсичність.

Ізоферменти CYP3A4 та CYP1A2 метаболізують амітриптилін в меншій мірі. Проте флувоксамін (сильний інгібітор CYP1A2) збільшує концентрацію амітриптиліну в плазмі, і такої комбінації слід уникати. Клінічно значимі взаємодії можна очікувати при одночасному застосуванні амітриптиліну та сильних інгібіторів CYP3A4, таких як кетоконазол, ітраконазол та ритонавір.

Трициклічні антидепресанти і нейролептики взаємно пригнічують метаболізм один одного; це може призвести до зниження судомного порога і появи судом. Може бути необхідною корекція доз зазначених лікарських засобів.

Індуктори цитохрому P450: рифампіцин, фенітоїн, барбітурати, карбамазепін та препарати звіробою (Hypericum perforatum) можуть посилювати метаболізм і тим самим зумовлювати зниження вмісту трициклічних антидепресантів у плазмі крові і зменшення антидепресантного ефекту.

У присутності етанолу вільні плазмові концентрації амітриптиліну і концентрації нортриптиліну були збільшені.

Концентрацію амітриптиліну у плазмі можна збільшити за допомогою вальпроату натрію і вальпроміду. Тому рекомендується клінічний моніторинг.

Особливості застосування.

При застосуванні високих доз препарату зростає імовірність розвитку порушень ритму серця і тяжкої артеріальної гіпотензії. Розвиток таких станів можливий також при застосуванні звичайних доз у хворих з уже наявними захворюваннями серця.

Подовження інтервалу QT.

Повідомляють про випадки подовження інтервалу QT та аритмії в післяопераційний період. З обережністю застосовувати пацієнтам зі значною брадикардією, пацієнтам з декомпенсованою серцевою недостатністю або пацієнтам, які одночасно приймають препарати, що продовжують QT. Електролітичні розлади (гіпокаліємія, гіперкаліємія, гіпомагніємія), як відомо, є факторами, що підвищують проаритмічний ризик.

Застосування анестетиків на тлі терапії три-/тетрациклічними антидепресантами може збільшувати ризик аритмій та артеріальної гіпотензії. По можливості необхідно припинити застосування амітриптиліну за декілька діб до хірургічного втручання. У разі невідкладного оперативного втручання обов’язковим є інформування анестезіолога про лікування амітриптиліном.

Особлива увага потрібна у разі призначення амітриптиліну хворим на гіпертиреоз або ж тим, хто приймає препарати тиреоїдних гормонів, оскільки можливий розвиток аритмій серця.

Хворі літнього віку особливо схильні до розвитку постуральної гіпотензії під час лікування амітриптиліном.

Лікарський засіб слід призначати з обережністю хворим із судомними розладами, затримкою сечі, гіпертрофією передміхурової залози, гіпертиреозом, при наявності параноїдних симптомів, а також тяжких захворювань печінки або серцево-судинної системи, pylorus stenosis та paralytic ileus.

У пацієнтів з рідкісним станом малої глибини і вузького кута передньої камери ока можливе провокування нападів гострої глаукоми внаслідок дилатації зіниці.

Депресія пов’язана з підвищеним ризиком появи суїцидальних думок, самопошкодження, суїциду (та пов’язаних з ним подій). Такий ризик може існувати аж до досягнення стійкої ремісії. Оскільки поліпшення може не відбутися протягом перших кількох тижнів лікування або довше, пацієнти повинні бути під пильним контролем, поки таке поліпшення не відбудеться. Із загального клінічного досвіду відомо, що ризик самогубства може посилюватися на початкових етапах одужання. Пацієнти з анамнезом суїцидальних подій або значним ступенем суїцидальних думок до початку лікування, як відомо, схильні до більшого ризику суїциду або спроб суїциду і повинні перебувати під ретельним наглядом під час лікування. Метааналіз плацебо-контрольованих клінічних випробувань антидепресантів за участю дорослих пацієнтів із психічними розладами показав підвищений ризик суїцидальної поведінки при застосуванні антидепресантів порівняно з плацебо у пацієнтів віком до 25 років. Уважний нагляд за пацієнтами і, зокрема за тими, хто має високий ризик суїцидальної поведінки, повинен супроводжувати терапію препаратом, особливо на початку лікування та після зміни дози. Пацієнти (і піклувальники) повинні бути попереджені про необхідність моніторингу щодо будь-якого клінічного погіршення, суїцидальної поведінки, думок і незвичайних змін у поведінці та звернення за медичною допомогою, якщо ці симптоми присутні.

У хворих, які страждають на маніакально-депресивні розлади, можливий перехід захворювання до маніакальної фази; з моменту початку маніакальної фази захворювання необхідно припинити терапію амітриптиліном.

Серотоніновий синдром

Одночасний прийом трициклічних антидепресантів, включаючи амітриптилін та інші серотонінергічні засоби, такі як інгібітори МАО (див. розділ «Протипоказання»), трамадол або бупренорфін, може призвести до серотонінового синдрому, потенційно небезпечного для життя стану (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші форми взаємодій»).

Якщо супутнє лікування іншими серотонінергічними засобами, за винятком інгібіторів МАО (див. розділ «Протипоказання»), є клінічно обґрунтованим, рекомендується ретельне спостереження за пацієнтом, особливо на початку лікування та під час підвищення дози.

Симптоми серотонінового синдрому можуть включати зміни психічного стану, вегетативну нестабільність, нервово-м'язові порушення та/або шлунково-кишкові симптоми.

При підозрі на серотоніновий синдром слід розглянути зниження дози або припинення терапії залежно від тяжкості симптомів.

Як і інші психотропні засоби, амітриптилін здатний змінювати чутливість організму до інсуліну і глюкози, що потребує корекції протидіабетичної терапії у хворих на цукровий діабет; крім того, депресивне захворювання, власне, може проявлятися змінами балансу глюкози в організмі пацієнта.

Повідомляється про випадки гіперпірексії на тлі застосування трициклічних антидепресантів у разі призначення одночасно з антихолінергічними або нейролептичними лікарськими засобами, особливо при спекотній погоді.

Раптове припинення терапії після тривалого лікування здатне спричинити симптоми відміни у вигляді головного болю, нездужання, безсоння і дратівливості. Такі симптоми не є ознаками медикаментозної залежності.

Амітриптилін слід з обережністю застосовувати пацієнтам, які приймають СІЗЗС.

Нічний енурез

ЕКГ потрібно провести до початку терапії амітриптиліном, щоб виключити синдром подовження інтервалу QT.

Амітриптилін, що застосовується при енурезі, не повинен поєднуватися з антихолінергічним препаратом.

Суїцидальні думки та поведінка також можуть розвиватися під час раннього лікування антидепресантами інших розладів, крім депресії. Тому слід дотримуватися тих самих заходів обережності при лікуванні як хворих на депресію, так і при лікуванні хворих на енурез.

Діти

Довгострокові дані з безпеки стосовно росту, статевого дозрівання, когнітивного та поведінкового розвитку дітей та підлітків відсутні.

Допоміжні речовини: таблетки препарату містять у своєму складі моногідрат лактози. Хворим на рідкісні спадкові порушення у вигляді чутливості до галактози, недостатності лактази або ж мальабсорбції глюкози-галактози не слід приймати цей лікарський засіб.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Вагітність

Існують обмежені клінічні дані щодо застосування амітриптиліну під час вагітності.

Дослідження на тваринах показали репродуктивну токсичність.

Амітриптилін не рекомендується призначати у період вагітності, якщо це не є вкрай необхідним. Застосування можливе лише після ретельного вивчення співвідношення ризику/користі.

Під час тривалого прийому та після застосування на останніх тижнях вагітності можуть виникати симптоми абстиненції новонароджених, що може супроводжуватись дратівливістю, гіпертонією, тремором, нерегулярним диханням, розладом пиття і гучним плачем та, можливо, антихолінергічними симптоми (утримання сечі, запор).

Годування груддю

Амітриптилін та його метаболіти виділяються в грудне молоко ( 0,6–1% дози матері).

Ризик для немовлят не може бути виключений. Рішення про припинення годування груддю або припинення/утримання від лікування даним лікарським засобом має бути прийняте з урахуванням користі грудного вигодовування для дитини та переваги лікування для жінки.

Фертильність

Амітриптилін знижував частоту настання вагітності у щурів.

Немає даних про вплив амітриптиліну на фертильність людини.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.

Амітриптилін є седативним лікарським засобом. У пацієнта, який отримує психотропний препарат, можна очікувати порушення загальної уваги і здатності до зосередження, що обумовлює небезпеку та заборону керувати автомобілем і працювати з іншими механізмами. Ці побічні ефекти можуть бути посилені при одночасному вживанні алкоголю.

Спосіб застосування та дози.

Великий депресивний розлад

Лікування слід починати із застосування низьких доз з поступовим їх підвищенням при ретельному спостереженні клінічного ефекту та ознак чутливості до лікарського засобу.

Дорослі

Спочатку 25 мг 2 рази на добу (50 мг на добу). При необхідності дозу можна підвищити на 25 мг кожного другого дня до 150 мг на добу, розділяючи на два прийоми.

Підтримуюча доза відповідає найнижчій ефективній дозі.

Пацієнти віком від 65 років та пацієнти з хворобою серцево-судинної системи

Спочатку 25 мг на добу.

Добову дозу можна підвищити до 100–150 мг на добу, розділивши на два прийоми залежно від індивідуальної реакції пацієнта та переносимості.

Дози вище 100 мг слід застосовувати з обережністю.

Підтримуюча доза відповідає найнижчій ефективній дозі.

Діти

Не слід застосовувати амітриптилін для лікування великого депресивного розладу у дітей та підлітків (віком до 18 років), оскільки безпечність та ефективність застосування препарату у цій віковій категорії пацієнтів не встановлені.

Тривалість терапії

Антидепресантний ефект зазвичай розвивається протягом 2–4 тижнів. Лікування антидепресантами має симптоматичний характер і тому повинно проводитися протягом відповідного проміжку часу, зазвичай до 6 місяців після одужання з метою профілактики рецидиву. У хворих на рецидивуючу (уніполярну) депресію підтримуюча терапія може бути необхідною протягом декількох років для запобігання новим епізодам.

Нейропатичні болі, профілактичне лікування хронічного головного болю напруги та профілактичне лікування мігрені у дорослих

Дозу титрують індивідуально для кожного пацієнта, щоб забезпечити адекватну аналгезію та переносимість побічних реакцій на препарат. Зазвичай найменшу ефективну дозу слід застосовувати протягом найкоротшого терміну, необхідного для лікування симптомів.

Дорослі.

Рекомендовані дози – 25–75 мг на добу, увечері. Дози вище 100 мг слід застосовувати з обережністю.

Початкова доза становить 25 мг, яку приймають ввечері. Дозу можна збільшувати на 25 мг кожні 3–7 днів, за умови нормальної переносимості.

Дозу можна приймати один раз на день або розділити на два прийоми. Разова доза вище 75 мг не рекомендується.

Хворі літнього віку (понад 65 років) та пацієнти з кардіоваскулярними захворюваннями.

Рекомендована початкова доза – 25 мг увечері.

Дози вище 75 мг слід застосовувати з обережністю.

Дозу можна збільшити залежно від індивідуальної реакції пацієнта та переносимості.

Діти

Не слід застосовувати амітриптилін для лікування нейропатичних болів, профілактичного лікування хронічного головного болю напруги та мігрені дітям та підліткам (віком до 18 років), оскільки безпечність та ефективність застосування препарату у цій віковій категорії пацієнтів не встановлені.

Тривалість лікування

Нейропатичний біль

Лікування симптоматичне, тому його слід продовжувати протягом відповідного періоду часу. У багатьох хворих терапія може тривати кілька років. Рекомендується регулярний контроль необхідності продовження лікування.

Профілактичне лікування хронічного головного болю напруги та профілактичне лікування мігрені у дорослих

Лікування слід продовжувати протягом певного періоду часу. Рекомендується регулярний контроль необхідності продовження лікування.

Нічний енурез

Діти

Рекомендовані дози

Діти віком від 11 років: 25–50 мг на добу.

Дозу слід збільшувати поступово.

Лікарський засіб приймають за 1–1,5 години до сну.

До початку терапії амітриптиліном для виключення синдрому подовження інтервалу QT потрібно зробити ЕКГ.

Тривалість лікування

Максимальний період курсу лікування не повинен перевищувати 3 місяці.

Якщо необхідний повторний курс лікування амітриптиліном, медичний огляд слід проводити кожні 3 місяці.

При припиненні лікування дозу амітриптиліну слід знижувати поступово.

Порушення функцій нирок

Пацієнтам із порушенням функцій нирок лікарський засіб можна призначати у звичайних дозах.

Порушення функцій печінки

Рекомендується обережний підбір дози і, якщо можливо, визначення вмісту препарату у сироватці крові.

Інгібітори цитохрому P450 CYP2D6

Залежно від індивідуальної реакції пацієнта можна розглянути питання про зниження дози амітриптиліну у разі одночасного застосування сильного інгібітора CYP2D6 (наприклад бупропіну, кінідину, флуоксетину, пароксетину).

Відомі повільні метаболізатори CYP2D6 або CYP2C19

Пацієнти з відомим повільним метаболізмом CYP2D6 або CYP2C19 можуть мати підвищену концентрацію в плазмі крові амітриптиліну та його активного метаболіту нортриптиліну. Можливе зниження на 50% рекомендованої початкової дози.

Метод застосування

Саротен приймають перорально.

Таблетки слід ковтати, запиваючи водою.

Припинення лікування

У разі припинення лікування слід протягом кількох тижнів поступово зменшувати дозу препарату.

Діти.

Лікування нічного енурезу у дітей віком від 11 років можливе за умови відсутності органічної патології, включаючи spina bifida, та супутніх захворювань, та у разі відсутності відповіді на немедикаментозне і медикаментозне лікування, зокрема, спазмолітичними препаратами та препаратами вазопресину.

Цей лікарський засіб повинен призначати лише лікар, який має досвід лікування стійкого енурезу.

Передозування.

Кардіальні симптоми: аритмії (вентрикулярні тахіаритмії, тріпотіння-мерехтіння, фібриляція шлуночків). На ЕКГ типово виявляється подовжений інтервал PR, розширення комплексу QRS, подовження QT, розширення або інверсія зубця Т, депресія сегмента ST, а також різного ступеня серцеві блокади аж до зупинки серця. Розширення комплексу QRS зазвичай чітко корелює з тяжкістю токсичності після гострого перевищення дози. Розвивається серцева недостатність, артеріальна гіпотензія, кардіогенний шок. Наростає метаболічний ацидоз, гіпокаліємія, гіпонатріємія. Постмаркетингові дослідження та література містять дані про випадки демаскування синдрому Бругада та ЕКГ- картини Бругада при передозуванні амітриптиліном.

Прийом дорослим дози 750 мг і більше може призвести до серйозної токсичності. Ефекти при передозуванні посилюються при одночасному прийомі з алкоголем та іншими психотропними речовинами. Існує значна індивідуальна мінливість у відповіді на передозування. Передозування амітриптиліном у дітей може мати серйозні наслідки. Діти особливо схильні до коми, кардіотоксичності, пригнічення дихання, судом, гіпонатріємії, млявості, синусової тахікардії, сонливості, нудоти, блювання та гіперглікемії.

Після пробудження знову можливі сплутаність свідомості, тривожне збудження, галюцинації та атаксія.

Лікування

Пацієнтів слід госпіталізувати (у відділення інтенсивної терапії) та проводити ретельний моніторинг стану навіть за умов очевидно нетяжкого випадку. Лікування має бути симптоматичним і підтримуючим.

Комплекс заходів щодо оцінки та відновлення у найкоротші терміни функцій дихальної та серцево-судинної систем, які слід виконувати та лікувати у випадках, які того потребують. Прохідність дихальних шляхів забезпечувати при необхідності шляхом інтубації. Рекомендується проведення лікування із застосуванням примусової вентиляції легенів для запобігання можливої зупинки дихання.

Провести перевірку сечовини, електролітів та вмісту CO2 та O2 в артеріальній крові та ЕКГ. Безперервний ЕКГ-моніторинг слід проводити протягом 3–5 діб. Промити шлунок, якщо протягом однієї години пацієнт отримав потенційно смертельну дозу. Призначити 50 г активованого вугілля протягом однієї години після передозування. Лікування таких ситуацій вирішуватиметься в кожному конкретному випадку:

- гіпотензія;

- гіпертермія;

- судоми;

- метаболічний ацидоз.

Неспокій та судоми можна лікувати діазепамом.

Оскільки передозування часто навмисне, під час періоду ремісії пацієнти можуть спробувати вчинити самогубство в інший спосіб. Спостерігалися випадки смерті від навмисного або випадкового передозування, які відбулись при застосуванні лікарських засобів цього класу.

Побічні реакції.

Амітриптилін здатний спричинити побічні ефекти, аналогічні тим, що виникають при прийомі інших трициклічних антидепресантів. Деякі з побічних ефектів, що наведені нижче (наприклад головний біль, тремор, порушення концентрації уваги, запор і зниження лібідо), можуть також бути симптомами депресії і зазвичай слабшають у міру поліпшення депресивного стану.

Перелік побічних реакцій, наведений нижче згідно з класами систем органів за класифікацією MedDRA, а саме: дуже часто (>1/10); часто (>1/100, 1/1000, 1/10000,

* Про випадки суїцидальних думок або поведінки повідомлялося протягом лікування або одразу після припинення лікування амітриптиліном (див. розділ «Особливості застосування»).

** Про такі випадки повідомлялося для серотонінергічних лікарських засобів, таких як терапевтичний клас трициклічних антидепресантів (див. розділи «Особливості застосування» та розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші форми взаємодій»).

Епідеміологічні дослідження, в основному проведені за участю пацієнтів віком від 50 років, показали підвищений ризик переломів кісток у пацієнтів, які отримують СІЗЗС і TCAs. Механізм розвитку цього ризику невідомий.

Звітування про підозрювану побічну реакцію

Важливо повідомляти про підозрювані побічні реакції після державної реєстрації лікарського засобу. Це дає змогу проводити постійний моніторинг користі та ризику застосування лікарського засобу.

Термін придатності. 5 років.

Умови зберігання. Зберігати в оригінальній упаковці у недоступному для дітей місці. Лікарський засіб не потребує особливих умов зберігання.

Упаковка. 100 таблеток у пластиковому контейнері у картонній коробці.

Категорія відпуску. За рецептом.

Виробник. Х. Лундбек А/С (H. Lundbeck A/S).

Місцезнаходження виробника та його адреса місця провадження діяльності. Oттіліавей 9, 2500 Валбі, Данія (Ottiliavej 9, 2500 Valby, Denmark).