Антифлу таблетки покрытые пленочной оболочкой блистер 12 шт

Фармакодинамика. ацетаминофен (парацетамол) обладает обезболивающим, жаропонижающим и слабым противовоспалительным действием. механизм его действия заключается в угнетении синтеза простагландинов и воздействии на центр терморегуляции в гипоталамусе.

Фенилэфрина гидрохлорид — α-адреномиметик, который за счет сосудосуживающего действия уменьшает отек и гиперемию слизистых оболочек верхних дыхательных путей и придаточных пазух носа.

Хлорфенирамина малеат — антигистаминное средство класса алкиламинов, блокатор Н₁-гистаминовых рецепторов. Обладает противоаллергическим действием, устраняет ринорею, слезотечение и зуд в глазах и носу. Терапевтический эффект развивается в течение 1 ч после перорального применения и продолжается на протяжении 24 ч.

Компоненты препарата метаболизируются независимо друг от друга.

Фармакокинетика. После перорального применения ацетаминофен всасывается быстро, преимущественно в верхних отделах ЖКТ. Он быстро распределяется в тканях. Связывание с белками крови составляет 10%. Ацетаминофен метаболизируется в печени: большая часть связывается с глюкуроновой кислотой, меньшая — с серной кислотой. Период полураспада ацетаминофена составляет 2–2,5 ч. Он увеличивается у лиц с заболеваниями печени.

Ацетаминофен выводится с мочой (85% разовой дозы ацетаминофена выводится в течение 24 ч). Экскреция существенно ухудшается при нарушениях выделительной функции почек, что может привести к накоплению в организме ацетаминофена и продуктов его метаболизма. Период полураспада хлорфенирамина малеата составляет 8 ч. Продукты метаболизма хлорфенирамина и неизмененная часть препарата выводятся с мочой.

Фенилэфрина гидрохлорид частично выводится с мочой в неизмененном виде, остальное количество инактивируется МАО в крови, печени и других тканях. Неактивные продукты частично выводятся почками, оставшаяся часть — печенью в виде глюкуронидов.

Симптоматическое лечение гриппа, орви и простуды для снижения температуры тела, устранения головной боли, боли в мышцах и суставах, отека слизистой оболочки дыхательных путей.

Взрослые и дети в возрасте с 12 лет: 2 таблетки в качестве разовой дозы каждые 4 ч. препарат необходимо запивать водой. не следует превышать максимальную суточную дозу — 12 таблеток.

Максимальный срок применения без консультации врача — 3 дня. Дальнейшее применение возможно только под наблюдением врача.

Повышенная чувствительность к компонентам препарата, выраженные нарушения функции печени и почек, врожденный дефицит глюкозо-6-фосфатдегидрогеназы (о чем свидетельствует гемолитическая анемия), синдром жильбера (перемежающаяся доброкачественная желтуха, возникающая в результате дефицита глюкуронилтрансферазы), нарушение кроветворения, заболевания крови, выраженная лейкопения, анемия, тяжелые нарушения проводимости сердца, декомпенсированная сердечная недостаточность, выраженный атеросклероз коронарных сосудов сердца, тяжелая форма ибс, тяжелая форма аг, ба, врожденная гипербилирубинемия, синдром дабина — джонсона, сахарный диабет, гипертиреоз, закрытоугольная глаукома, обструкция шейки мочевого пузыря, пилородуоденальная обструкция, язва желудка в стадии обострения, алкоголизм, аритмии, аденома предстательной железы с затрудненным мочеиспусканием, острый панкреатит, повышенная возбудимость, нарушение сна, феохромоцитома, эпилепсия. пожилой возраст. пациенты с риском возникновения дыхательной недостаточности.

Не применять вместе с ингибиторами МАО и в течение 2 нед после отмены ингибиторов МАО, с трициклическими антидепрессантами, блокаторами β-адренорецепторов.

В большинстве случаев лекарственное средство переносится хорошо.

В редких случаях могут наблюдаться следующие побочные эффекты после длительного применения в количествах, превышающих рекомендуемые суточные дозы:

со стороны крови и лимфатической системы — анемия, сульфгемоглобинемия и метгемоглобинемия (цианоз, одышка, боль в области сердца), гемолитическая анемия (если у пациента дефицит глюкозо-6-фосфатдегидрогеназы), тромбоцитопения, агранулоцитоз, лейкопения, гематомы или кровотечения;

со стороны ЖКТ — изжога, тошнота, рвота, сухость во рту, дискомфорт и боль в эпигастрии, гиперсаливация, снижение аппетита, запор, диарея, метеоризм;

со стороны гепатобилиарной системы — нарушение функции печени, повышение активности печеночных ферментов, как правило, без развития желтухи, гепатонекроз (дозозависимый эффект);

со стороны эндокринной системы — гипогликемия вплоть до гипогликемической комы;

со стороны иммунной системы — реакции гиперчувствительности (включая аллергические реакции), анафилактические реакции и анафилактический шок;

со стороны нервной системы — головная боль, слабость, головокружение, психомоторное возбуждение и нарушение ориентации, беспокойство, чувство страха, расстройства сна (сонливость, бессонница), дискинезия, изменения поведения, раздражительность или нервозность, тремор, спутанность сознания, депрессивные состояния, ощущение покалывания и тяжести в конечностях, шум в ушах, галлюцинации, эпилептические припадки, кома;

со стороны почек и мочевыводящих путей — почечная колика и интерстициальный нефрит, задержка мочи и затруднение мочеиспускания, асептическая пиурия;

со стороны органа зрения — нарушение зрения и аккомодации, сухость глаз, мидриаз;

со стороны кожи и подкожных тканей — зуд, сыпь на коже и слизистых оболочках (обычно генерализованная сыпь, эритема, крапивница), аллергический и ангионевротический отек, острый генерализованный экзантематозный пустулез, локальный медикаментозный дерматит, мультиформная эритема (в том числе синдром Стивенса — Джонсона), токсический эпидермальный некролиз (синдром Лайелла), включая случаи с летальным исходом;

со стороны сердечно-сосудистой системы — тахикардия, рефлекторная брадикардия, одышка, боль в сердце, повышение АД, аритмия, дистрофия миокарда (дозозависимый эффект при длительном применении);

со стороны дыхательной системы — бронхоспазм у пациентов с гиперчувствительностью к ацетилсалициловой кислоте и другим НПВП.

Следует избегать одновременного применения с другими препаратами, предназначенными для симптоматического лечения простуды и гриппа, лекарственными средствами, содержащими парацетамол.

Это лекарственное средство не рекомендуется применять одновременно с седативными, снотворными средствами или лекарственными средствами, содержащими этанол, из-за повышенного риска гепатотоксичности.

Лекарственное средство содержит парацетамол, который вследствие своей гепатотоксичности нельзя применять дольше и в больших дозах, чем рекомендуется в разделе ПРИМЕНЕНИЕ. Длительный прием может привести к тяжелым осложнениям со стороны печени, например циррозу. Острая или хроническая передозировка может привести к тяжелому поражению печени и, в единичных случаях, к летальному исходу.

Длительное применение парацетамола, особенно в сочетании с другими анальгетиками, может привести к необратимому поражению почек и риску развития почечной недостаточности (анальгетической нефропатии).

Длительное применение парацетамола в высоких дозах может привести к поражению печени и почек. Большое количество медикаментов, применяемых одновременно, алкоголизм, алкогольное поражение печени, сепсис или сахарный диабет могут повышать риск гепатотоксичности парацетамола в терапевтических дозах. Опасность передозировки возникает у больных с нецирротической алкогольной болезнью печени.

Если по рекомендации врача препарат применять в течение длительного периода, необходимо контролировать функциональное состояние печени и состав периферической крови.

У пациентов с тяжелыми инфекциями, такими как сепсис, сопрождающимися снижением уровня глутатиона, при приеме парацетамола может увеличиться риск возникновения метаболического ацидоза (см. ПЕРЕДОЗИРОВКА).

Перед применением препарата необходимо посоветоваться с врачом:

• пациенту, применяющему варфарин или аналогичные препараты, обладающие антикоагулянтным эффектом;
• пациенту с проблемами с дыханием, хроническими заболеваниями легких, эмфиземой или хроническим бронхитом;
• пациенту с заболеванием печени или инфекционными поражениями печени, такими как вирусный гепатит;
• пациенту с заболеванием почек, поскольку может быть необходима коррекция дозы. В случае почечной недостаточности тяжелой степени (клиренс креатинина 10 мл/мин) врачу следует оценить соотношение риск/польза до начала применения препарата. Необходима коррекция дозы, следует обеспечить постоянный мониторинг;
• при АГ;
• при ежедневном применении анальгетиков при артритах легкой степени тяжести.

Применять с осторожностью пациентам с:

• наличием хронического недоедания и обезвоживания;
• печеночной недостаточностью легкой и средней степени тяжести (9 баллов по шкале Чайлда — Пью);
• болезнью Рейно;
• заболеваниями щитовидной железы;
• глаукомой.

Следует обратиться к врачу:

• если симптомы не исчезают и/или сопровождаются высокой температурой тела, которая продолжается более 3 дней;
• если головная боль становится постоянной.

Очень редко сообщалось о случаях тяжелых кожных реакций. При покраснении кожи, появлении сыпи, пузырьков или шелушения необходимо прекратить применение парацетамола и немедленно обратиться за медицинской помощью.

При назначении парацетамола в терапевтических дозах возможно повышение АлАТ.

Парацетамол может влиять на результаты лабораторных исследований уровня глюкозы и мочевой кислоты в крови.

Не превышать указанную дозу.

Применение в период беременности и кормления грудью. Не рекомендуется применять препарат в период беременности. Женщинам во время приема препарата следует прекратить кормление грудью.

Фертильность. Имеются ограниченные данные о возможности нарушения фертильности у женщин из-за влияния на овуляцию препаратов, ингибирующих синтез ЦОГ/простагландина; нарушение носит обратимый характер и исчезает после отмены лечения. Поскольку парацетамол ингибирует синтез простагландина, он может негативно влиять на фертильность, хотя такие случаи отсутствуют.

Дети. Не применяют у детей в возрасте до 12 лет. Максимальная доза для детей составляет до 100 мг/кг/сут, или 4000 мг/сут.

Способность влиять на скорость реакции при управлении транспортными средствами или работе с другими механизмами. Из-за возможного развития сонливости следует воздержаться от управления транспортными средствами или работы с механизмами в течение 4 ч после применения препарата.

При одновременном применении с ацетаминофеном могут наблюдаться следующие виды взаимодействий:

• скорость всасывания ацетаминофена может повышаться при одновременном применении с метоклопрамидом и домперидоном, снижаться — с холестирамином;
• может замедляться выведение антибиотиков из организма;
• барбитураты и алкоголь могут усилить гепато- и нефротоксичность ацетаминофена, барбитураты уменьшают жаропонижающий эффект;
• противосудорожные препараты (фенитоин, барбитураты, карбамазепин), изониазид и рифампицин могут усиливать гепатотоксичность ацетаминофена;
• тетрациклин повышает риск развития анемии и метгемоглобинемии, вызванной ацетаминофеном;
• может усиливаться эффект непрямых антикоагулянтов с повышением риска кровотечения при длительном регулярном применении ацетаминофена;
• может снижать эффективность диуретиков;
• антациды и пища уменьшают абсорбцию ацетаминофена.

При одновременном применении парацетамола с гепатотоксическими средствами увеличивается токсическое влияние препаратов на печень.

Препарат не рекомендуется применять одновременно с седативными, снотворными средствами или лекарственными средствами, содержащими этанол, из-за повышенного риска гепатотоксичности.

Не рекомендуется применять одновременно с сосудосуживающими средствами.

Одновременное применение Антифлу^® со следующими лекарственными средствами может значительно увеличить угнетающее действие хлорфенирамина малеата:

• снотворные средства;
• барбитураты;
• успокоительные средства;
• нейролептики;
• транквилизаторы;
• анестетики;
• наркотические анальгетики.

Хлорфенирамин усиливает антихолинергическое действие атропина, спазмолитиков, трициклических антидепрессантов, противопаркинсонических препаратов.

Хлорфенирамин может ослаблять действие антикоагулянтов.

Фенилэфрина гидрохлорид может вызвать развитие гипертонического криза или аритмии при одновременном применении с другими адреномиметиками или ингибиторами MAO, вызвать тяжелую АГ при сочетании с индометацином и бромокриптином.

Одновременное применение фенилэфрина с другими симпатомиметическими средствами или трициклическими антидепрессантами (например амитриптилином) может приводить к повышению риска развития побочных эффектов со стороны сердечно-сосудистой системы. Алкалоиды раувольфии уменьшают терапевтический эффект фенилэфрина гидрохлорида.

Фенилэфрин может снижать эффективность блокаторов β-адренорецепторов и других антигипертензивных препаратов (например дебризохина, гуанетидина, резерпина, метилдопы). Может повышаться риск развития АГ и других побочных эффектов со стороны сердечно-сосудистой системы.

Одновременное применение фенилэфрина с дигоксином и сердечными гликозидами может приводить к повышению риска нарушения сердцебиения или сердечного приступа.

Антидепрессанты, противопаркинсонические и антипсихотические препараты, производные фенотиазина повышают риск задержки мочи, сухости во рту, запоров.

Одновременное применение с алкалоидами спорыньи (эрготамином, метисергидом) повышает риск эрготизма.

Симптомами передозировки, обусловленными действием ацетаминофена, в первые 24 ч являются бледность кожи, тошнота, рвота, анорексия и боль в животе. при приеме высоких доз могут также наблюдаться нарушение ориентации, психомоторное возбуждение или угнетение цнс, повышенное потоотделение, головокружение и нарушение сна. также отмечаются нарушения сердечного ритма и панкреатит.

В единичных случаях после передозировки ацетаминофена сообщалось об ОПН с острым некрозом канальцев, который может проявляться сильной болью в области поясницы, гематурией, протеинурией и развиться даже при отсутствии тяжелого поражения печени; нефротоксичность (почечная колика, интерстициальный нефрит, папиллярный некроз).

В тяжелых случаях, особенно при одновременном употреблении этанола, может наблюдаться повреждение печени (гепатоцеллюлярный некроз) и ухудшение ее функции, которое может прогрессировать вплоть до печеночной энцефалопатии, печеночной комы, отека мозга и летального исхода. Клинические признаки повреждения печени могут не проявляться в течение 12–48 ч после передозировки. Могут возникать нарушения обмена глюкозы, гипокалиемия и метаболический ацидоз (включая лактатацидоз). Симптомами метаболического ацидоза является глубокое, учащенное или затрудненное дыхание, тошнота, рвота, потеря аппетита. Следует немедленно обратиться к врачу в случае появления этих симптомов. Повышение активности трансаминаз печени и увеличение протромбинового индекса, кровоизлияния. Поражение печени у взрослого может развиться после употребления ≥10 г парацетамола и 150 мг/кг массы тела — у ребенка. К частым клиническим проявлениям, появляющимся через 3–5 сут, относятся желтуха, лихорадка, геморрагический диатез, гипогликемия, печеночный запах изо рта, печеночная недостаточность.

Применение ≥5 г парацетамола может привести к поражению печени у пациентов с факторами риска: длительное лечение карбамазепином, фенобарбиталом, фенитоином, примидоном, рифампицином, зверобоем или другими лекарственными средствами, индуцирующими ферменты печени; регулярный прием избыточного количества этанола; глутатионовая кахексия (расстройства пищеварения, муковисцидоз, ВИЧ-инфекция, голодание, кахексия).

При длительном применении в высоких дозах возможны апластическая анемия, панцитопения, агранулоцитоз, нейтропения, лейкопения, тромбоцитопения.

Неотложная помощь. Пациента следует немедленно доставить в больницу, даже при отсутствии ранних симптомов передозировки. Симптомы могут быть ограничены тошнотой и рвотой или могут не отражать тяжести передозировки или риска поражения органов. Следует рассмотреть лечение активированным углем, если чрезмерная доза парацетамола была принята в пределах 1 ч. Концентрацию парацетамола в плазме крови следует измерять через 4 ч или позже после приема (более ранние концентрации являются недостоверными). Промывать желудок следует в течение 6 ч после подозреваемой передозировки ацетаминофена. Цитостатические эффекты могут быть снижены путем введения метионина перорально или внутривенного введения цистеамина либо N-ацетилцистеина в течение 8 ч после передозировки. Эффективность антидота резко снижается после этого времени.

Передозировка, обусловленная действием фенилэфрина и хлорфенирамина малеата, может вызвать повышенное потоотделение, психомоторное возбуждение или угнетение ЦНС, раздражительность, беспокойство, головную боль, головокружение, сонливость, бессонницу, тошноту, рвоту, тремор, нарушение сознания, нарушение сердечного ритма, тахикардию, экстрасистолию, гиперрефлексию, повышение АД, судороги, кому.

При передозировке хлорфенирамина малеата могут наблюдаться атропиноподобные симптомы: мидриаз, фотофобия, сухость кожи и слизистых оболочек, повышение температуры тела, атония кишечника. Угнетение ЦНС сопровождается расстройствами дыхания и нарушениями работы сердечно-сосудистой системы (снижение частоты пульса, снижение АД вплоть до развития сосудистой недостаточности).

При передозировке необходима симптоматическая терапия, при тяжелой АГ — применение блокаторов α-адренорецепторов.

В оригинальной упаковке при температуре не выше 25 °с.

Фармакотерапевтична група. Анальгетики та антипіретики.

Код АТХ N02B E51.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка.

Ацетамінофен (парацетамол) має знеболювальний, жарознижувальний і слабкий протизапальний ефект. Механізм його дії полягає у пригніченні синтезу простагландинів та впливі на центр терморегуляції у гіпоталамусі.

Фенілефрину гідрохлорид – a-адреноміметик, який за рахунок судинозвужувальної дії зменшує набряк та гіперемію слизових оболонок верхніх дихальних шляхів та придаткових пазух носа.

Хлорфеніраміну малеат – це антигістамінний засіб з класу алкіламінів, блокатор Н1-гістамінергічних рецепторів. Чинить протиалергічну дію, усуває ринорею, сльозотечу та свербіж в очах і носі. Терапевтичний ефект розвивається протягом 1 години після перорального застосування та триває протягом 24 годин.

Складові препарату метаболізуються незалежно один від одного.

Фармакокінетика.

Після перорального застосування ацетамінофен всмоктується швидко, переважно у верхніх відділах шлунково-кишкового тракту. Він швидко розподіляється у тканинах. Зв’язування з білками крові становить менше 10 %. Ацетамінофен метаболізується переважно у печінці: більша частина зв’язується з глюкуроновою кислотою, менша – з сірчаною кислотою. Період напіврозпаду аце­та­мі­но­фе­ну становить 2–2,5 години. Він по­дов­жу­є­ть­ся в осіб із захворювання­ми пе­чін­ки.

Ви­во­ди­ть­ся аце­та­мі­но­фен із се­чею (85 % ра­зо­вої до­зи аце­та­мі­но­фе­ну ви­во­ди­ть­ся протя­гом 24 го­дин). Ви­ве­ден­ня іс­то­т­но по­гір­шу­є­ть­ся при по­ру­шен­нях ви­ді­ль­ної функції ни­рок, що може при­зве­с­ти до на­ко­пи­чен­ня в ор­га­ні­з­мі аце­та­мі­но­фе­ну і продуктів йо­го ме­та­бо­лі­з­му. Період напіврозпаду хлор­фе­ні­ра­мі­ну ма­ле­а­ту становить 8 го­дин. Про­ду­к­ти ме­та­бо­лі­з­му і неме­та­бо­лі­зо­ва­на ча­с­ти­на пре­па­ра­ту ви­во­дя­ть­ся із сечею.

Фенілефрину гідрохлорид частково виводиться із сечею у незміненому вигляді, решта інактивується моноаміноксидазою в крові, печінці та інших тканинах. Неактивні продукти частково виводяться нирками, решта – через печінку у вигляді глюкуронідів.

Клінічні характеристики.

Показання.

Симптоматичне лікування грипу, гострих респіраторних вірусних інфекцій та застуди з метою зниження температури, усунення головного болю, болю у м’язах та суглобах, набряку слизової оболонки дихальних шляхів.

Протипоказання.

Підвищена індивідуальна чутливість до діючих або допоміжних речовин лікарського засобу; виражені порушення функції печінки (більше 9 балів за шкалою Чайлда – П’ю) і нирок; уроджений дефіцит глюкозо-6-фосфатдегідрогенази (про що свідчить гемолітична анемія); синдром Жильбера (переміжна доброякісна жовтяниця, що виникає внаслідок дефіциту глюкуронілтрансферази); порушення кровотворення; захворювання крові; виражена лейкопенія; анемія; тяжкі порушення серцевої провідності; декомпенсована серцева недостатність; виражений атеросклероз вінцевих судин серця; тяжка форма ішемічної хвороби серця; тяжка форма артеріальної гіпертензії; бронхіальна астма; вроджена гіпербілірубінемія; синдром Дубіна – Джонсона; цукровий діабет; гіпертиреоз; закритокутова глаукома; обструкція шийки сечового міхура; пілородуоденальна обструкція; виразкова хвороба шлунка у стадії загострення; алкоголізм; аритмії; аденома передміхурової залози з утрудненим сечовипусканням; гострий панкреатит; підвищена збудливість; порушення сну; феохромоцитома; епілепсія. Літній вік. Ризик виникнення дихальної недостатності.

Не застосовувати разом з інгібіторами моноаміноксидази (МАО) та протягом 2 тижнів після припинення застосування інгібіторів МАО; з трициклічними антидепресантами, ß-блокаторами.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

При одночасному застосуванні з ацетамінофеном можуть спостерігатися такі види взаємодій:

̶ швидкість всмоктування ацетамінофену може збільшуватися при одночасному застосуванні з протиблювотними засобами (метоклопрамідом та домперидоном), зменшуватися – з холестираміном;

̶ може уповільнюватися виведення антибіотиків з організму;

̶ барбітурати та алкоголь можуть посилити гепато- та нефротоксичність ацетамінофену, барбітурати зменшують жарознижувальний ефект;

̶ протисудомні препарати (фенітоїн, барбітурати, карбамазепін), ізоніазид та рифампіцин можуть посилювати гепатотоксичний вплив ацетамінофену;

̶ одночасне застосування високих доз парацетамолу з ізоніазидом може підвищувати ризик гепатотоксичності;

̶ тетрациклін збільшує ризик розвитку анемії та метгемоглобінемії, спричиненої ацетамінофеном;

̶ може посилюватися ефект непрямих антикоагулянтів з підвищенням ризику кровотечі при тривалому регулярному застосуванні ацетамінофену; одночасне тривале застосування похідних кумарину може посилювати їхній ефект та підвищувати ризик кровотечі, рекомендований моніторинг згортання крові;

̶ тропісетрон та гранісетрон, антагоністи 5-гідрокситриптаміну 3 типу можуть повністю пригнічувати аналгетичний ефект парацетамолу внаслідок фармакодинамічної взаємодії;

̶ одночасне застосування парацетамолу та АЗТ (зидовудину) підвищує тенденцію до зменшення кількості білих кров’яних тілець (нейтропенії); тому не слід застосовувати АЗТ та парацетамол одночасно, застосування можливе лише за рекомендацією лікаря;

̶ може зменшувати ефективність діуретиків;

̶ антациди та їжа зменшують абсорбцію ацетамінофену.

При одночасному застосуванні парацетамолу з гепатотоксичними засобами збільшується токсичний вплив препаратів на печінку.

Лікарський засіб не рекомендується застосовувати одночасно з седативними, снодійними засобами або лікарськими засобами, що містять алкоголь, через підвищений ризик гепатотоксичності.

Не рекомендується застосувати одночасно з судинозвужувальними засобами.

Одночасне застосування Антифлу^® з нижчезазначеними лікарськими засобами може значно збільшити пригнічувальну дію хлорфеніраміну малеату:

̶ снодійні засоби;

̶ барбітурати;

̶ заспокійливі засоби;

̶ нейролептики;

̶ транквілізатори або алкоголь;

̶ анестетики;

̶ наркотичні анальгетики.

Хлорфеніраміну малеат може викликати сонливість. А при одночасному застосуванні седативних засобів, транквілізаторів або алкоголю є можливість збільшення цього ефекта.

Хлорфенірамін посилює антихолінергічну дію атропіну, спазмолітиків, трициклічних антидепресантів, протипаркінсонічних препаратів.

Хлорфеніраміну малеат може пригнічувати дію антикоагулянтів.

Хлорфенірамін може підвищувати рівень хлорохіну при одночасному застосуванні. Клінічні наслідки цієї взаємодії невідомі.

Фенілефрину гідрохлорид може зумовити розвиток гіпертонічного кризу або аритмії при одночасному застосуванні з іншими адреноміметиками або інгібіторами MAO, спричинити тяжку артеріальну гіпертензію при поєднанні з індометацином та бромокрептином.

Одночасне застосування фенілефрину з іншими симпатоміметичними засобами або трициклічними антидепресантами (наприклад з амітриптиліном) може призводити до збільшення ризику розвитку побічних ефектів з боку серцево-судинної системи. Алкалоїди раувольфії зменшують терапевтичний ефект фенілефрину гідрохлориду.

Фенілефрин може знижувати ефективність ß-блокаторів та інших антигіпертензивних препаратів (наприклад дебризохіну, гуанетидину, резерпіну, метилдопи). Може збільшуватися ризик розвитку артеріальної гіпертензії та інших побічних ефектів з боку серцево-судинної системи.

Одночасне застосування фенілефрину з дигоксином і серцевими глікозидами може призводити до збільшення ризику порушення серцебиття або серцевого нападу.

Антидепресанти, протипаркінсонічні та антипсихотичні препарати, похідні фенотіазину підвищують ризик затримки сечі, сухості у роті, запорів.

Одночасне застосування з алкалоїдами ріжків (ерготамін, метисергід) підвищує ризик ерготизму.

Слід з обережністю застосовувати парацетамол одночасно з флуклоксациліном, оскільки одночасний прийом асоціюється з метаболічним ацидозом з високим аніонним проміжком, особливо у пацієнтів із факторами ризику (див. розділ «Особливості застосування»).

Особливості застосування.

Слід уникати одночасного застосування з іншими препаратами, призначеними для симптоматичного лікування застуди та грипу, лікарськими засобами, що містять парацетамол, антигістамінними засобами або оральними деконгестантами.

Цей лікарський засіб не рекомендується застосовувати одночасно з седативними, снодійними засобами або лікарськими засобами, що містять алкоголь, через підвищений ризик гепатотоксичності.

Лікарський засіб містить парацетамол, який через гепатотоксичність не можна застосовувати довше та у більших дозах, ніж рекомендується у розділі «Спосіб застосування та дози». Тривалий прийом може призводити до тяжких ускладнень з боку печінки, таких як цироз. Гостре або хронічне передозування може призводити до тяжкого ураження печінки та у поодиноких випадках – до летальних наслідків.

Тривале застосування парацетамолу, особливо у комбінації з іншими анальгетиками, може призводити до необоротного пошкодження нирок та ризику розвитку ниркової недостатності (анальгетичної нефропатії).

Тривале застосування парацетамолу у високих дозах може призводити до ураження печінки та нирок. Велика кількість медикаментів, які застосовують одночасно, алкоголізм, алкогольне ураження печінки, сепсис або цукровий діабет можуть підвищувати ризик гепатотоксичності парацетамолу у терапевтичних дозах. Небезпека передозування виникає у хворих із нециротичним алкогольним захворюванням печінки.

Підвищення АЛТ сироватки крові може спостерігатись при застосуванні парацетамолу у терапевтичних дозах.

Якщо за рекомендацією лікаря препарат застосовують протягом тривалого періоду, необхідно здійснювати контроль функціонального стану печінки та картини периферичної крові.

У пацієнтів з тяжкими інфекціями, такими як сепсис, які супроводжуються зниженням рівня глутатіону, при прийомі парацетамолу може підвищитися ризик виникнення метаболічного ацидозу (див. «Передозування»).

Рекомендується з обережністю призначати парацетамол одночасно з флуклоксациліном через підвищений ризик метаболічного ацидозу з високим аніонним проміжком (HAGMA), особливо у пацієнтів із тяжкою нирковою недостатністю, сепсисом, недоїданням та іншими джерелами дефіциту глутатіону (наприклад, хронічний алкоголізм), а також тих, хто приймає максимальні добові дози парацетамолу. Рекомендується ретельний моніторинг, включаючи вимірювання рівня 5-оксопроліну в сечі.

Перед застосуванням препарату необхідно порадитися з лікарем:

̶ якщо пацієнт застосовує варфарин або подібні препарати, які мають антикоагулянтний ефект;

̶ якщо пацієнт має проблеми з диханням, хронічні захворювання легенів, емфізему або хронічний бронхіт;

̶ якщо пацієнт страждає на захворювання печінки або інфекційні ураження печінки, такі як вірусний гепатит;

̶ якщо пацієнт страждає на захворювання нирок, оскільки може бути потрібне коригування дози. У випадку ниркової недостатності тяжкого ступеня (кліренсі креатиніну ˂ 10 мл/хв) лікарю слід оцінити співвідношення ризик/користь до початку застосування препарату. Необхідне коригування дози, слід забезпечити постійний моніторинг стану пацієнта;

̶ при артеріальній гіпертензії, серцево-судинних захворюваннях;

̶ при щоденному застосуванні анальгетиків при артритах легкої форми.

Застосовувати з обережністю пацієнтам:

̶ з наявністю хронічного недоїдання та зневоднення;

̶ з печінковою недостатністю легкого та середнього ступеня тяжкості (˂ 9 балів за шкалою Чайлда – П’ю);

̶ з хворобою Рейно;

̶ із захворюваннями щитовидної залози;

̶ із глаукомою.

Слід звернутися до лікаря:

̶ якщо симптоми не зникають та/або супроводжуються високою температурою, яка триває більше 3 днів;

̶ якщо головний біль стає постійним.

Дуже рідко повідомлялося про випадки тяжких шкірних реакцій. При почервонінні шкіри, появі висипань, пухирців або лущенні необхідно припинити застосування парацетамолу та негайно звернутися за медичною допомогою.

Протягом застосування парацетамолу у терапевтичних дозах можливе підвищення АЛТ.

Парацетамол може впливати на результати лабораторних досліджень щодо вмісту в крові глюкози та сечової кислоти.

Не перевищувати зазначену дозу та дотримуватись рекомендованої тривалості лікування.

Антифлу^® може призводити до нервозності, запаморочення або безсоння. У таких випадках рекомендується припинити застосування лікарського засобу.

Слід застосовувати з обережністю при одночасному призначенні із седативними препаратами або транквілізаторами.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Не рекомендується застосовувати лікарський засіб у період вагітності та годування груддю, оскільки відсутня інформація для даної комбінації діючих речовин.

Фертильність.

Існують обмежені дані стосовно можливості порушення фертильності у жінок, оскільки препарати, які інгібують синтез циклооксигенази/простагландину, впливають на овуляцію. Такий вплив має оборотний характер і зникає після відміни лікування. Оскільки, як вважається, парацетамол інгібує синтез простагландину, він може негативно впливати на фертильність, хоча такі випадки відсутні.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.

Через можливість виникнення сонливості слід утриматися від керування транспортними засобами або роботи з іншими механізмами протягом 3–6 годин після застосування препарату.

Спосіб застосування та дози.

Дорослі та діти віком від 12 років: 2 таблетки як разова доза кожні 4 години. Запивати водою. Максимальну добову дозу, 12 таблеток протягом доби, не слід перевищувати.

Максимальний термін застосування без консультації лікаря – 3 дні. Подальше застосування можливе лише під наглядом лікаря.

Діти.

Не застосовувати дітям віком до 12 років. Максимальна доза для дітей становить до 100 мг/кг/добу або 4000 мг/добу.

Передозування.

Симптоми передозування Антифлу^® складаються із ознак передозування окремих компонентів лікарського засобу.

При передозуванні парацетамолом слід негайно звернутися до лікаря або в токсикологічний центр. Своєчасна медична допомога є критичною як для дорослих, так і для дітей, навіть якщо немає видимих симптомів передозування.

Симптомами передозування, зумовленими дією ацетамінофену, у перші 24 години є блідість шкіри, нудота, блювання, анорексія та абдомінальний біль. При прийомі великих доз можуть також спостерігатися порушення орієнтації, психомоторне збудження або пригнічення центральної нервової системи, підвищене потовиділення, запаморочення і порушення сну. Помічалися також порушення серцевого ритму і панкреатит.

У поодиноких випадках після передозування ацетамінофену повідомлялося про гостру ниркову недостатність із гострим некрозом канальців, що може проявлятися сильним болем у ділянці поперека, гематурією, протеїнурією і розвинутися навіть при відсутності тяжкого ураження печінки; нефротоксичність (ниркова коліка, інтерстиціальний нефрит, папілярний некроз).

Поріг передозування може бути зниженим у осіб із значно зниженою масою тіла.

Найбільш важливим ефектом при гострому отруєнні парацетамолом є гепатотоксичність. Гепатоцелюлярне ураження спричиняється внаслідок зв’язування реактивних метаболітів парацетамолу з протеїнами клітин печінки. В терапевтичних дозах ці метаболіти зв’язуються глутатіоном і утворюють нетоксичні кон’югати. При масивному передозуванні постачання печінкою SH-груп, які сприяють утворюванню глутатіону, виснажується, накопичуються токсичні метаболіти та відбувається некроз клітин печінки.

У тяжких випадках, особливо з одночасним вживанням алкоголю, можливе пошкодження печінки (гепатоцелюлярний некроз) та погіршення її функції до настання печінкової недостатності, що може прогресувати до печінкової енцефалопатії, печінкової коми, набряку мозку та мати летальний наслідок. Клінічні ознаки ураження печінки можуть не виявлятися протягом 12–48 годин після передозування. При гострому та хронічному отруєннях можуть виникати порушення метаболізму глюкози, розвиватися гіпокаліємія та метаболічний ацидоз (включаючи лактоацидоз). Симптомами метаболічного ацидозу є глибоке, прискорене або утруднене дихання, нудота, блювання, втрата апетиту. Слід негайно звернутися до лікаря у разі появи цих симптомів. Також можуть спостерігатися підвищення активності «печінкових» трансаміназ, білірубіну та збільшення протромбінового індексу, крововиливи, зменшення продукування сечі, азотемія легкого ступеня. Ураження печінки у дорослого може розвинутися після прийому 10 г або більше парацетамолу, а у дитини при застосуванні понад 150 мг/кг маси тіла. До частих клінічних проявів, що з’являються через 3–5 діб, належать жовтяниця, гарячка, геморагічний діатез, гіпоглікемія, печінковий запах з рота, печінкова недостатність.

Застосування 5 г або більше парацетамолу може призвести до ураження печінки у пацієнтів з факторами ризику (тривале лікування карбамазепіном, фенобарбіталом, фенітоїном, примідоном, рифампіцином, звіробоєм або іншими лікарськими засобами, що індукують ферменти печінки; регулярний прийом надмірних кількостей етанолу; глутатіонова кахексія (розлади травлення, муковісцидоз, ВІЛ-інфекція, голодування, кахексія)).

При тривалому застосуванні у високих дозах можливі порушення функції печінки, апластична анемія, панцитопенія, агранулоцитоз, нейтропенія, лейкопенія, тромбоцитопенія.

Невідкладна допомога. Пацієнта слід негайно доставити у відділення інтенсивної терапії, навіть якщо відсутні ранні симптоми передозування, і забезпечити моніторинг життєво важливих функцій, даних лабораторних досліджень та стану серцево-судинної системи. Симптоми можуть бути обмежені нудотою та блюванням або можуть не відображати тяжкості передозування чи ризику ураження органів. Слід розглянути лікування активованим вугіллям, якщо надмірна доза парацетамолу була прийнята у межах 1 години. Гемодіаліз та гемоперфузія сприяють виведенню діючої речовини. Концентрацію парацетамолу у плазмі крові слід вимірювати через 4 години або пізніше після прийому (більш ранні концентрації є недостовірними). Промивати шлунок слід протягом 6 годин після підозрюваного передозування ацетамінофену. Цитостатичні ефекти можуть бути зменшені шляхом введення донаторів SH-груп метіоніну перорально або внутрішньовенним введенням цистеаміну або N-ацетилцистеїну протягом 48 годин після передозування. Ефективність антидоту різко знижується після цього часу.

Передозування, зумовлене дією фенілефрину та хлорфеніраміну малеату, може спричинити підвищене потовиділення, психомоторне збудження або пригнічення центральної нервової системи, дратівливість, неспокій, головний біль, запаморочення, сонливість, безсоння, нудоту, блювання, тремор, порушення свідомості, порушення серцевого ритму, тахікардію, екстрасистолію, гіперрефлексію, підвищення артеріального тиску, судоми, кому. При отруєнні фенілефрину гідрохлоридом тяжкого ступеня можливий ціаноз, порушення серцевого ритму, ішемія міокарда або інфаркт міокарда, набряк легень, гіпотензія, судоми, інсульт, ацидоз.

Невідкладна допомога при гострому отруєнні фенілефрину гідрохлоридом полягає в запобіганні симпатоміметичним ефектам, пов’язаним зі стимуляцією ЦНС та серцево-судинної системи, та складається із симптоматичної та підтримувальної терапії і включає ШВЛ у разі необхідності.

При передозуванні хлорфеніраміну малеату можуть спостерігатися атропіноподібні (антимускаринові), шлунково-кишкові симптоми та зміни з боку ЦНС. При передозуванні легкого та середнього ступеня тяжкості спостерігаються нудота, блювання, сонливість, пригнічення свідомості, галюцинації, почервоніння обличчя, мідріаз, фотофобія, сухість шкіри та слизових оболонок, підвищення температури тіла, атонія кишечнику, тахікардія та помірне підвищення тиску. При інтоксикації тяжкого ступеня спостерігаються делірій, психоз, дискінезія, судоми. Пригнічення ЦНС супроводжується розладами дихання та порушеннями роботи серцево-судинної системи (зменшення частоти пульсу, розширення QRS комплексу та шлуночкові аритмії, включаючи torsade de pointe, зменшення артеріального тиску аж до судинної недостатності).

У дітей спершу спостерігається стимуляція ЦНС, потім пригнічення. Симптоми включать атаксію, збудження, тремор, психоз, галюцинації та судоми. Також може спостерігатися гіперпірексія. Погіршення стану може призводити до глибокої коми, порушення роботи серцево-судинної системи та мати летальний наслідок.

При передозуванні необхідна симптоматична та підтримувальна терапія, включаючи штучну вентиляцію легень, при тяжкій артеріальній гіпертензії – застосування α-адреноблокаторів.

Побічні реакції.

У більшості випадків лікарський засіб переноситься добре.

У рідкісних випадках можуть спостерігатися нижчезазначені небажані ефекти після тривалого застосування у кількостях, що перевищують рекомендовані добові дози:

з боку крові та лімфатичної системи – анемія, сульфгемоглобінемія та метгемоглобінемія (ціаноз, диспное, біль у ділянці серця), гемолітична анемія (якщо пацієнт має дефіцит глюкозо-6-фосфатдегідрогенази), тромбоцитопенія, агранулоцитоз, тромбоцитопенічна пурпура, лейкопенія, синці чи кровотечі;

з боку шлунково-кишкового тракту – печія, нудота, блювання, сухість у роті, дискомфорт і біль в епігастрії, гіперсалівація, зменшення апетиту, диспепсія, запор, діарея, метеоризм;

з боку гепатобіліарної системи – порушення функції печінки, гепатит, дозозалежна печінкова недостатність, підвищення активності печінкових ферментів, як правило, без розвитку жовтяниці, гепатонекроз (у тому числі з летальним наслідком); тривале застосування без рекомендації лікаря може призводити до фіброзу, цирозу печінки, що можуть бути летальними;

з боку ендокринної системи – гіпоглікемія аж до гіпоглікемічної коми;

з боку імунної системи – реакції гіперчутливості (включаючи алергічні реакції), анафілактичні реакції та анафілактичний шок;

з боку нервової системи – головний біль, слабкість, запаморочення, психомоторне збудження і порушення орієнтації, занепокоєність, відчуття страху, розлади сну (сонливість, безсоння), дискінезія, зміни поведінки, дратівливість або знервованість, тремор, сплутаність свідомості, депресивні стани, відчуття поколювання та важкості в кінцівках, шум у вухах, галюцинації, епілептичні напади, кома;

з боку нирок та сечовивідних шляхів – ниркова коліка та інтерстиціальний нефрит, затримка сечі та утруднення сечовипускання, асептична піурія, дизурія;

з боку органів зору – порушення зору та акомодації, сухість очей, мідріаз, підвищення внутрішньоочного тиску;

з боку шкіри та підшкірних тканин – свербіж, висип на шкірі та слизових оболонках (зазвичай генералізований висип, еритема, кропив’янка), алергічний та ангіоневротичний набряк, гострий генералізований екзантематозний пустульоз, локальний медикаментозний дерматит, мультиформна еритема (у тому числі синдром Стівенса – Джонсона), токсичний епідермальний некроліз (синдром Лайєлла), що можуть бути летальними;

з боку серцево-судинної системи – тахікардія, рефлекторна брадикардія, задишка, біль у серці, підвищення артеріального тиску, аритмія, дистрофія міокарда (дозозалежний ефект при тривалому застосуванні), біль або дискомфорт у прекардіальній ділянці;

з боку дихальної системи – бронхоспазм у пацієнтів з гіперчутливістю до ацетилсаліцилової кислоти та до інших нестероїдних протизапальних лікарських засобів.

Термін придатності. 3 роки.

Умови зберігання.

Зберігати в оригінальній упаковці при температурі не вище 25 ºС.

Зберігати у недоступному для дітей місці.

Упаковка.

По 12 таблеток у блістері. По 1 блістеру у картонній коробці.

Категорія відпуску.

Без рецепта.

Виробник.

Контракт Фармакал Корпорейшн/

Contract Pharmacal Corporation.

Місцезнаходження виробника та його адреса місця провадження діяльності.

135 Адамс Авеню, Хопог, Нью-Йорк 11788, США/

135 Adams Avenue, Hauppauge, New York, 11788, USA.