Упаковка / 60 шт.
пластина / 10 шт.
| Торговое название | Глибофор |
| Действующие вещества | Глибенкламид, Метформин |
| Количество действующего вещества: | 500 мг + 5 мг |
| Форма выпуска: | таблетки для внутреннего применения |
| Количество в упаковке: | 60 таблеток (6 блистеров по 10 шт.) |
| Первичная упаковка: | блистер |
| Способ применения: | Оральные |
| Взаимодействие с едой: | Во время |
| Температура хранения: | от 5°C до 25°C |
| Чувствительность к свету: | Чувствительный |
| Признак: | Отечественный |
| Происхождение: | Химический |
| Производитель: | ПАО ФАРМАК |
| Страна производства: | Украина |
| Заявитель: | Фармак |
| Условия отпуска: | По рецепту |
|
Код АТС A Препараты влияющие на пищеварительную систему и обмен веществ A10 Средства для лечения сахарного диабета A10B Гипогликемизирующие препараты, за исключением инсулинов A10BD Комбинация пероральных гипогликемизирующих препаратов A10BD02 Метформин и сульфонамиды |
|
Фармакодинамика. метформин — бигуанид с антигипергликемическим эффектом. снижает уровень глюкозы в плазме крови как натощак, так и после приема пищи. не стимулирует секреции инсулина и не вызывает гипогликемического эффекта, опосредованного этим механизмом.
Метформин действует тремя путями:
Метформин стимулирует внутриклеточный синтез гликогена, воздействуя на гликогенсинтетазу. Увеличивает транспортную способность всех известных типов мембранных переносчиков глюкозы (GLUT).
Независимо от своего действия на гликемию, метформин проявляет положительный эффект на метаболизм липидов. Этот эффект доказан при применении терапевтических дозировок в контролируемых средне- или долгосрочных клинических исследованиях: метформин снижает содержание общего ХС, ЛПНП и ТГ.
В ходе проведенных к настоящему времени клинических исследований данного положительного эффекта на метаболизм липидов во время сочетанного применения метформина и глибенкламида не выявлено.
Глибенкламид — производное сульфонилмочевины II поколения со средним T½. Стимулирует продукцию инсулина поджелудочной железой, что вызывает резкое снижение уровня глюкозы в крови. Это действие зависит от наличия функционирующих β-клеток (островки Лангерганса).
Стимуляция секреции инсулина глибенкламидом в ответ на прием пищи имеет важное значение. Применение глибенкламида у пациентов с сахарным диабетом ведет к повышению секреции инсулина, стимулированного приемом пищи. Повышенная секреция инсулина и С-пептида сохраняется на протяжении не менее 6 мес после лечения.
Метформин и глибенкламид имеют разные механизмы влияния, но их действия являются комплементарными. Глибенкламид стимулирует секрецию инсулина поджелудочной железой, а метформин снижает резистентность клеток к инсулину, то есть повышает чувствительность периферических тканей (скелетных мышц) и тканей печени к инсулину.
Результаты контролируемых двойных слепых клинических исследований с референтными препаратами для лечения сахарного диабета II типа, который адекватно не контролируется монотерапией метформином или глибенкламидом в сочетании с диетой и физическими упражнениями, показали, что применение комбинированной терапии имело комплексное воздействие на регулирование уровня глюкозы.
Дети. На протяжении активно контролируемого двойного слепого клинического исследования, которое длилось в течение 26 нед с участием 167 пациентов в возрасте от 9 до 16 лет с сахарным диабетом II типа, у которых отсутствовал адекватный контроль при соблюдении диеты и режима физических упражнений, при проведении лечения пероральными гипогликемизирующими препаратами и без него, применение фиксированной комбинации метформина гидрохлорида в дозе 250 мг и глибенкламида в дозе 1,25 мг не продемонстрировало более высокую эффективность в снижении уровня гликозилированного гемоглобина (HbA1c) от исходного уровня. Поэтому не следует применять препарат Глибофор у детей.
Фармакокинетика
По отношению к комбинации. Биодоступность метформина и глибенкламида в комбинации является такой же, если одновременно принимать 1 таблетку метформина и 1 таблетку глибенкламида. Биодоступность метформина в комбинации не зависит от приема пищи. Биодоступность глибенкламида в комбинации не зависит от приема пищи, однако скорость поглощения глибенкламида увеличивается при приеме пищи.
По отношению к метформину. Всасывание. После перорального приема дозы метформина максимальная концентрация в плазме крови (Cmax) достигается за 2,5 ч, время достижения максимальной концентрации (tmax). Абсолютная биодоступность метформина таблеток 500 или 850 мг составляет около 50–60% у здоровых добровольцев. После перорального приема метформин, который не всасывается, в количестве 20–30% выводится с калом.
После перорального приема абсорбция метформина является насыщаемой и неполной. Предполагается, что фармакокинетика абсорбции метформина является нелинейной. При применении в рекомендованных дозах метформина и режимов дозирования стабильные концентрации в плазме крови достигаются в течение 24–48 ч и составляют 1 мкг/мл. Во время контролируемых клинических исследований Cmax метформина в плазме крови не превышали 5 мкг/мл даже при применении препарата в максимальных дозах.
Распределение. Связывание с белками плазмы крови незначительное. Метформин проникает в эритроциты. Cmax в крови ниже, чем в плазме крови, и достигается приблизительно через аналогичное время. Эритроциты, вероятнее всего, представляют вторую камеру распределения. Средний объем распределения (Vd) колеблется в диапазоне 63–276 л.
Метаболизм. Метформин выводится в неизмененном виде с мочой. Метаболитов у человека не выявлено.
Выведение. Почечный клиренс метформина составляет 400 мл/мин. Это указывает на то, что метформин выводится за счет клубочковой фильтрации и канальцевой секреции. После перорального приема T½ составляет около 6,5 ч. При нарушении функции почек почечный клиренс снижается пропорционально клиренсу креатинина и поэтому T½ увеличивается, что приводит к повышению уровня метформина в плазме крови.
По отношению к глибенкламиду
Всасывание. После перорального приема глибенкламид очень быстро всасывается (95%). tmax — 4 ч.
Распределение. Глибенкламид активно связывается с белками плазмы крови (99%), что может повлиять на взаимодействие с некоторыми лекарственными средствами.
Метаболизм. Глибенкламид полностью метаболизируется в печени с образованием двух метаболитов. Печеночная недостаточность снижает метаболизм глибенкламида и значительно замедляет его выведение.
Выведение. Глибенкламид выводится в форме метаболитов с желчью (60%) и с мочой (40%). Полностью выводится через 45–72 ч. Конечный T½ составляет 4–11 ч.
Выведение метаболитов с желчью увеличивается у больных с почечной недостаточностью в зависимости от степени нарушения функции почек, если клиренс креатинина составляет 30 мл/мин. Поэтому если клиренс креатинина 30 мл/мин, почечная недостаточность не влияет на выведение глибенкламида.
Дети. Фармакокинетика глибенкламида и метформина у детей не отличалась от таковой у здоровых взрослых добровольцев с аналогичной массой тела и полом.
Лечение при сахарном диабете ii типа у взрослых, для замещения предшествующей терапии двумя препаратами (метформином и глибенкламидом) у пациентов со стабильным и хорошо контролируемым уровнем гликемии.
Внутрь. только для применения у взрослых пациентов.
Как и в случае с другими гипогликемическими средствами, доза препарата Глибофор устанавливается индивидуально в зависимости от индивидуальной метаболической реакции (уровней гликемии и HbA1c).
Рекомендуется применять Глибофор 500 мг/5 мг у пациентов, у которых не достигается адекватный контроль гликемии при применении препарата в более низких дозах.
При замещении комбинированной терапии метформином и глибенкламидом лечение препаратом Глибофор следует начинать в дозах согласно предварительному дозированию. Дозу необходимо постепенно повышать в зависимости от результатов измерений уровня гликемии.
Каждые ≥2 нед после начала терапии необходимо корригировать дозирование препарата (повышать дозу на 1 таблетку) в зависимости от уровня гликемии.
Постепенное повышение дозы способствует снижению побочных эффектов со стороны пищеварительного тракта и предупреждает развитие гипогликемии.
Максимальная рекомендованная доза составляет 3 таблетки Глибофор 500 мг/5 мг/сут.
В индивидуальных случаях доза может быть повышена до 4 таблеток Глибофор 500 мг/5 мг/сут.
Данных относительно сочетанной терапии препаратом Глибофор с инсулином нет.
Режим дозирования зависит индивидуально от показаний:
Таблетки следует принимать во время еды.
Можно корригировать режим дозирования в соответствии с индивидуальным режимом питания. Тем не менее с целью предупреждения возникновения эпизодов гипогликемии необходимо употреблять пищу, богатую углеводами после каждого приема препарата.
В случае сочетанного применения с колесевеламом рекомендуется принимать препарат Глибофор минимум за 4 ч до приема колесевелама для минимизации риска снижения абсорбции (см. ВЗАИМОДЕЙСТВИЯ).
У пациентов пожилого возраста дозирование препарата корригируется в зависимости от параметров функции почек (начальная доза — 1 таблетка Глибофор 500 мг/2,5 мг). Необходимо регулярно проводить оценку функции почек (см. ОСОБЫЕ УКАЗАНИЯ).
Наиболее частыми нежелательными реакциями в начале лечения являются тошнота, рвота, диарея, боль в животе, отсутствие аппетита. эти симптомы в большинстве случаев проходят самостоятельно. для предупреждения возникновения указанных побочных явлений рекомендуется медленное повышение дозировки и применение суточной дозы препарата в 2–3 приема. возможно развитие кратковременных нарушений зрения в начале лечения в связи со снижением уровня гликемии.
Со стороны крови и лимфатической системы: лейкопения, тромбоцитопения, агранулоцитоз, гемолитическая анемия, аплазия костного мозга, панцитопения. Это обратимые реакции, исчезающие после прекращения лечения.
Обмен веществ: острая печеночная порфирия, порфирия кожи, лактоацидоз (см. ОСОБЫЕ УКАЗАНИЯ).
Гипогликемия (см. ОСОБЫЕ УКАЗАНИЯ).
При длительном применении метформина может снижаться всасывание витамина В12, сопровождаемое снижением его уровня в сыворотке крови. Рекомендуется учитывать такую этиологию при наличии у пациента мегалобластной анемии.
Дисульфирамоподобная реакция при употреблении алкоголя.
Со стороны нервной системы: нарушение вкуса.
Со стороны органа зрения: кратковременные нарушения зрения могут возникать в начале лечения в связи со снижением уровня гликемии.
Со стороны пищеварительного тракта: нарушения со стороны пищеварительной системы, включая тошноту, рвоту, диарею, боль в животе, отсутствие аппетита. Чаще всего эти побочные явления возникают в начале лечения и, как правило, спонтанно исчезают. Для предупреждения возникновения побочных явлений со стороны пищеварительной системы рекомендуется медленное повышение дозировки и применение препарата 2–3 раза в сутки.
Со стороны кожи и подкожной клетчатки: перекрестная реактивность к сульфонилмочевине или ее производных, кожные реакции, включая зуд, крапивницу, макулопапулезную сыпь, кожный или висцеральный аллергический васкулит, мультиформную эритему, эксфолиативный дерматит, фотосенсибилизацию, крапивницу, ведущую к развитию шока, эритему.
Со стороны печени: нарушение показателей функции печени или гепатит, требующие остановки лечения.
Исследования: умеренное повышение уровня мочевины и креатинина в сыворотке крови, гипонатриемия, повышение уровня мочевины и креатинина в сыворотке крови, гипонатриемия.
Лактоацидоз. лактоацидоз является очень редким, но тяжелым метаболическим осложнением (высокий уровень летальности при отсутствии неотложного лечения), который может возникнуть как результат кумуляции метформина. зарегистрированы случаи возникновения лактоацидоза у пациентов с сахарным диабетом с почечной недостаточностью или резким ухудшением функции почек, принимавших метформин. необходимо проявлять осторожность в тех случаях, когда может нарушаться функция почек, напимер в случае обезвоживания (сильная диарея или рвота), или в начале лечения гипотензивными средствами, диуретиками и в начале терапии нпвп. при возникновении указанных обострений необходимо временно прекратить применение метформина.
Следует учитывать другие факторы риска во избежание развития лактоацидоза: плохо контролируемый сахарный диабет, кетоз, длительное голодание, чрезмерное употребление алкоголя, печеночная недостаточность или любое состояние, связанное с гипоксией (декомпенсированная сердечная недостаточность, острый инфаркт миокарда).
Диагностика. Следует учитывать риск развития лактоацидоза при наличии неспецифических симптомов, таких как мышечные судороги, расстройства пищеварения, боль в животе и тяжелая астения. Пациентам следует немедленно сообщить врачу о возникновении таких реакций, особенно если раньше больные хорошо переносили лечение метформином. В таких случаях необходимо временно прекратить применение метформина до выяснения ситуации. Терапию метформином следует возобновлять после оценки соотношения польза/риск в индивидуальных случаях и оценки функции почек.
Лактоацидоз характеризуется ацидозной одышкой, болью в животе, гипотермией, в дальнейшем возможно развитие комы. К лабораторным диагностическим признакам этого осложнения относятся: снижение уровня pH, уровень лактата в плазме крови 5 ммоль/л, повышение анионного интервала и повышение соотношения содержания лактата/пирувата. При подозрении на лактоацидоз необходимо прекратить применение препарата и немедленно госпитализировать пациента (см. ПЕРЕДОЗИРОВКА). Врач должен предупредить пациентов о риске развития и симптомах лактоацидоза.
Гипогликемия. Препарат Глибофор содержит сульфонилмочевину, поэтому у пациентов, применяющих данное лекарственное средство, имеется риск развития гипогликемии. После начала терапии титрование дозы препарата может предупредить развитие гипогликемии. Препарат назначать пациентам, придерживающимся регулярного графика приема пищи (включая завтрак). Регулярное употребление углеводов является важным фактором, поскольку риск развития гипогликемии повышается в случае несвоевременного приема пищи, недостаточного или несбалансированного употребления углеводов. Гипогликемия чаще всего возникает у пациентов, находящихся на низкокалорийной диете, после интенсивных или длительных упражнений, при приеме алкоголя или при комбинированной терапии гипогликемическими средствами.
Диагностика. Симптомы гипогликемии: головная боль, чувство голода, тошнота, рвота, повышенная утомляемость, нарушения сна, беспокойство, приступы агрессии, нарушения концентрации и реакций, депрессия, спутанность сознания, дефекты речи, нарушение зрения, дрожание, паралич, парестезии, головокружение, делирий, судороги, сонливость, обморок, поверхностное дыхание, брадикардия. В связи с контррегуляцией, вызванной гипогликемией, могут возникнуть потливость, страх, тахикардия, АГ, учащенное сердцебиение, стенокардия и аритмия. Данные симптомы могут отсутствовать в случае медленного развития гипогликемии, автономной нейропатии или при применении блокаторов β-адренорецепторов, клонидина, резерпина, гуанетидина или симпатомиметиков.
Лечение при гипогликемии. При умеренных симптомах гипогликемии без потери сознания или неврологических проявлений необходимо сразу принять сахар. Следует обеспечить коорекцию дозы препарата и/или откорригировать рацион питания. Возможны тяжелые гипогликемические реакции с комой, судорогами и другими неврологическими признаками, которые могут вызвать неотложные состояния. Это требует экстренного лечения с в/в введением глюкозы при установлении диагноза или подозрении на гипогликемию до госпитализации пациента.
Важное значение для снижения риска развития гипогликемии имеет отбор пациентов, коррекция дозы, а также предоставление пациентам надлежащих указаний. Если у пациентов возникают повторные эпизоды гипогликемии тяжелой степени или эпизоды, связанные с незнанием проявлений гипогликемии, следует рассмотреть возможность других вариантов гипогликемического лечения.
Факторы, способствующие возникновению гипогликемии:
Почечная и печеночная недостаточность у пациентов может изменять фармакокинетику и/или фармакодинамику препарата Глибофор. Если в этой категории пациентов возникает гипогликемия, она может стать хронической и требует надлежащего лечения.
Необходимо сообщить пациентам и их семье о риске развития гипогликемии, ее симптомы и лечение, а также ее вызывающие факторы. Следует также учитывать риск развития лактоацидоза при наличии неспецифических симптомов, таких как мышечные судороги, расстройства пищеварения, боль в животе, тяжелая астения, ацидозная одышка, гипотермия, кома.
В частности, пациентов следует проинформировать о важности соблюдения диеты, регулярного выполнения физических упражнений и контроля гликемии.
Дисбаланс уровня глюкозы в крови. В случае проведения хирургических вмешательств или других причин декомпенсации сахарного диабета необходимо предусмотреть временную инсулиновую терапию. Симптомы гипергликемии: повышенное мочеотделение, сильная жажда, сухость кожи.
Функция почек. Поскольку метформин выделяется почками, перед началом и регулярно во время лечения метформином необходимо проверять клиренс креатинина (можно оценить по уровню креатинина плазмы крови с помощью формулы Кокрофта — Голта) или скорости клубочковой фильтрации:
Снижение функции почек у лиц пожилого возраста возникает часто и протекает бессимптомно. Следует проявлять осторожность в тех случаях, когда может нарушаться функция почек, например при обезвоживании или в начале лечения гипотензивными средствами, диуретиками и в начале терапии НПВП. В таких случаях также рекомендуется контролировать функцию почек перед началом лечения метформином.
Сердечная функция. У пациентов с сердечной недостаточностью отмечают более высокий риск развития гипоксии и почечной недостаточности. Пациентам со стабильной хронической сердечной недостаточностью метформин можно применять при регулярном мониторинге сердечной и почечной функции. Метформин противопоказан лицам с острой и нестабильной сердечной недостаточностью (см. ПРОТИВОПОКАЗАНИЯ).
Йодосодержащие рентгеноконтрастные средства. В/в введение йодосодержащих рентгеноконтрастных средств для радиологических исследований может привести к почечной недостаточности и, как следствие, привести к кумуляции метформина и повышению риска развития лактоацидоза. В зависимости от состояния почечной функции применение препарата Глибофор следует прекратить за 48 ч до или во время проведения радиологических исследований и не возобновлять ранее чем через 48 ч после рентгенологического исследования с использованием рентгеноконтрастных веществ, только после повторной оценки функции почек и подтверждения отсутствия дальнейшего ухудшения состояния почек (см. ВЗАИМОДЕЙСТВИЯ).
Сочетанное применение глибенкламида с другими лекарственными средствами. Не рекомендуется одновременное применение глибенкламида с алкоголем, фенилбутазоном или даназолом (см. ВЗАИМОДЕЙСТВИЯ).
Хирургические вмешательства. Поскольку Глибофор содержит метформина гидрохлорид, необходимо прекратить применение препарата за 48 ч до планового хирургического вмешательства, которое проводится под общей, спинальной или перидуральной анестезией, и не возобновлять ранее чем через 48 ч после проведения операции или восстановления перорального питания и только в случае определения нормальной функции почек.
Профилактические меры. Пациентам необходимо соблюдать диету, правильно распределять потребление углеводов в течение дня. Лицам с избыточной массой тела необходимо придерживаться низкокалорийной диеты.
Во время терапии препаратом следует регулярно выполнять физические упражнения. Необходимо регулярно проводить мониторинг лабораторных показателей (уровня гликемии и гликозилированного гемоглобина — HbA1c).
Лечение пациентов с недостаточностью глюкозо-6-фосфатдегидрогеназы с применением сульфонилмочевины может привести к развитию гемолитической анемии. Поскольку глибенкламид входит в этот класс, необходимо с особой осторожностью применять Глибофор у пациентов с недостаточностью глюкозо-6-фосфатдегидрогеназы и учесть переход на альтернативную терапию препаратами, не являющимися производными сульфонилмочевины.
Возможно ослабление восприятия тревожных признаков низкого уровня глюкозы в крови, если у пациента автономная нейропатия. Следует с особой осторожностью применять препарат лицам с нарушением функции почек или печени, или пониженной функцией щитовидной железы, гипофиза или коры надпочечников. У больных пожилого возраста существует риск развития пролонгированной гипогликемии, поэтому необходимо с особой осторожностью назначать глибенкламид данной категории пациентов и тщательно контролировать их состояние здоровья в начале лечения. В данной возрастной группе при определенных условиях целесообразнее сначала применять препараты сульфонилмочевины с более коротким периодом действия. У больных диабетом с признаками церебрального склероза более высокий риск развития гипогликемии. Значительные интервалы между приемами пищи, недостаточное обеспечение углеводами, непривычная физическая нагрузка, диарея или рвота могут повышать риск развития гипогликемии. При неоднократном употреблении алкоголя в большом количестве и при его постоянном употреблении возможно непрогнозированное усиление или ослабление действия препарата. Постоянное злоупотребление слабительными средствами может привести к нарушению обмена веществ. При несоблюдении плана лечения, недостаточном гипогликемическом действии препарата или при наличии стрессовых ситуаций уровень глюкозы в крови может повышаться. Симптомами гипергликемии могут быть сухость во рту, зуд, грибковые или инфекционные заболевания кожи и снижение работоспособности. При необычных стрессовых ситуациях (травма, операция, инфекционное заболевание, сопровождающееся повышением температуры тела) возможно нарушение обмена веществ, что может привести к тяжелой гипергликемии, что может потребовать временного перехода пациента на инсулин. Пациентов следует проинформировать о необходимости немедленной консультации врача в случае развития других заболеваний во время лечения препаратом. Необходим контроль приема таблеток пациентами, нуждающимися в специальном уходе.
Применение в период беременности или кормления грудью
Беременность. Доклинические и клинические данные по применению препарата Глибофор в период беременности отсутствуют.
Риск, связанный с сахарным диабетом. Неконтролируемый диабет в период беременности (гестационный или постоянный) повышает риск развития врожденных аномалий и перинатальной летальности. Необходимо контролировать сахарный диабет в период оплодотворения для снижения риска развития врожденных аномалий.
Риск, связанный с метформином. Доклинические исследования не выявили негативного влияния на беременность, развитие эмбриона или плода, роды и послеродовое развитие. Есть ограниченные данные применения метформина у беременных, которые не указывают на повышенный риск врожденных аномалий.
Риск, связанный с глибенкламидом. Глибенкламид противопоказано применять в период беременности. Доклинические исследования не выявили тератогенного действия. При отсутствии тератогенного действия у животных пороков развития плода у людей не ожидается, поскольку вещества, вызывающие пороки развития у человека, обладают тератогенным действием на животных двух видов при проведении исследований. В клинической практике соответствующие данные, на основании которых формируется оценка потенциальных пороков или фетотоксичности при применении глибенкламида в период беременности, отсутствуют.
Лечение. Адекватный контроль уровня глюкозы в крови способствует нормальному течению беременности у данной категории пациентов. Не следует применять препарат Глибофор для лечения диабета в период беременности.
При планировании беременности, а также в случае наступления беременности рекомендуется перейти с пероральной гипогликемической терапии на терапию инсулином для поддержания уровня глюкозы в крови максимально приближенным к норме. Рекомендуется проводить мониторинг уровня глюкозы в крови у новорожденного.
Кормление грудью. Метформин проникает в грудное молоко человека, но у новорожденных/младенцев, находившихся на грудном вскармливании при монотерапии метформином у матери, побочные эффекты не наблюдались. Однако поскольку данные о проникновении глибенкламида в грудное молоко человека отсутствуют, а также в связи с риском развития гипогликемии у новорожденного препарат применять в период кормления грудью противопоказано.
Фертильность. Метформин не влиял на фертильность животных при применении в дозе 600 мг/кг/сут, что почти в 3 раза превышали максимальную рекомендованную суточную дозу для человека в расчете на площадь поверхности тела. Глибенкламид не влиял на фертильность животных при пероральном применении в дозе 100 и 300 мг/кг/сут.
Дети. Препарат не рекомендуется применять в педиатрической практике.
Способность влиять на скорость реакции при управлении транспортными средствами или другими механизмами.
Пациентам следует с особой осторожностью управлять транспортными средствами или работать с другими механизмами из-за риска развития симптомов гипогликемии.
Противопоказанные взаимодействия
По отношению к глибенкламиду
И глибенкламид, и бозентан подавляют функцию насоса, который выводит желчные соли из клетки. Это приводит к внутриклеточному накоплению желчных солей, имеющих цитотоксический эффект, поэтому не следует сочетанно применять данную комбинацию.
Не рекомендованные взаимодействия
По отношению к препаратам сульфонилмочевины
По отношению ко всем гипогликемическим препаратам
По отношению к метформину
Комбинации, которые следует применять с осторожностью
По отношению ко всем гипогликемическим препаратам
По отношению к метформину
По отношению к глибенкламиду
Взаимодействия, которые следует учитывать
По отношению к глибенкламиду
Усиление действия глибенкламида (развитие гипогликемических реакций) возможно при одновременном применении с: другими пероральными гипогликемическими препаратами и инсулином, анаболическими стероидами и мужскими половыми гормонами, антидепрессантами (флуоксетином, ингибиторами МАО), производными хинолона, хлорамфениколом, клофибратом и его аналогами, производными кумарина, дизопирамидом, фенфлурамином, ПАСК, пентоксифиллином (введенным парентерально в высокой дозе), пергексилином, производными пиразолона, пробенецидом, салицилатами, сульфонамидами, препаратами тетрациклинового ряда, тритоквалином, цитостатиками типа циклофосфамида.
Прием блокаторов β-адренергических рецепторов, клонидина, гуанетидина и резерпина может снижать распознавание ранних симптомов гипогликемии.
Снижение действия глибенкламида (развитие гипергликемических реакций) возможно при одновременном применении с: ацетазоламидом, блокаторами β-адренорецепторов, барбитуратами, диазоксидом, диуретиками, глюкагоном, изониазидом, кортикостероидами, никотинатами, производными фенотиазина, фенитоином, рифампицином, гормонами щитовидной железы, женскими половыми гормонами (гестагены, эстрогены), симпатомиметиками. Блокаторы Н2-рецепторов, клонидин и резерпин могут как ослаблять, так и усиливать гипогликемическое действие препарата. В отдельных случаях пентамидин может приводить к тяжелой гипогликемии или гипергликемии. Влияние производных кумарина может как усиливаться, так и ослабляться.
Передозировка может привести к развитию гипогликемии, поскольку препарат содержит сульфонилмочевину (см. особые указания). значительная передозировка метформина или наличие сопутствующих факторов риска могут привести к развитию лактоацидоза (см. особые указания). лактоацидоз является неотложным состоянием и его следует лечить в стационаре. самым эффективным мероприятием для выведения из организма лактата и метформина является гемодиализ.
Плазменный клиренс глибенкламида может быть более длительным у пациентов с заболеваниями печени.
За счет сильной связи с белками глибенкламид не выводится во время гемодиализа.
В защищенном от света месте при температуре не выше 25 c.
Описание лекарственного средства/медицинского изделия Глибофор табл. п/о 500мг/5мг №60 на этой странице подготовлено на основании инструкции о его применении и предоставляется исключительно для выполнения требований Закона Украины «О защите прав потребителей». Перед применением лекарственного средства/медицинского изделия следует ознакомиться с инструкцией по его применению и проконсультироваться с врачом. Помните, самолечение может быть вредным для Вашего здоровья.
Полными аналогами Глибофор табл. п/о 500мг/5мг №60 являются:
Склад:
діючі речовини: метформін, глібенкламід;
1 таблетка містить метформіну гідрохлориду 500 мг, глібенкламіду 5 мг;
допоміжні речовини: натрію крохмальгліколят (тип А), повідон (К-30), кремнію діоксид колоїдний безводний, магнію стеарат;
склад плівкової оболонки: Opadry Yellow 04G82949 (гіпромелоза, тальк, титану діоксид (Е 171), поліетиленгліколь 6000, пропіленгліколь, заліза оксид жовтий (Е 172), D&C Yellow #10 Aluminium Lake).
Лікарська форма. Таблетки, вкриті плівковою оболонкою.
Основні фізико-хімічні властивості: таблетки довгастої форми з двоопуклою поверхнею жовтого кольору, вкриті плівковою оболонкою, з написом з одного боку «U 24».
Фармакотерапевтична група. Засоби, що впливають на травну систему і метаболізм. Антидіабетичні препарати. Пероральні гіпоглікемічні засоби, за винятком інсулінів. Комбінація пероральних гіпоглікемічних засобів. Метформін та похідні сульфонілсечовини.
Код АТХ А10В D02.
Фармакологічні властивості.
Фармакодинаміка.
Метформін – бігуанід з антигіперглікемічним ефектом. Знижує рівень глюкози у плазмі крові як натще, так і після прийому їжі. Не стимулює секрецію інсуліну і не спричиняє гіпоглікемічного ефекту, опосередкованого цим механізмом.
Метформін діє трьома шляхами:
- призводить до зниження продукування глюкози у печінці за рахунок інгібування глюконеогенезу та глікогенолізу;
- покращує чутливість до інсуліну у м’язах, що призводить до поліпшення периферичного захоплення та утилізації глюкози;
- затримує всмоктування глюкози у кишечнику.
Метформін стимулює внутрішньоклітинний синтез глікогену, впливаючи на глікогенсинтетазу. Збільшує транспортну здібність усіх відомих типів мембранних переносників глюкози (GLUT).
Незалежно від своєї дії на глікемію, метформін проявляє позитивний ефект на метаболізм ліпідів. Цей ефект був доведений при застосуванні терапевтичних дозувань у контрольованих середньо- або довготривалих клінічних дослідженнях: метформін знижує вміст загального холестерину, ліпопротеїнів низької щільності та тригліцеридів.
У ході проведених на даний час клінічних досліджень даного позитивного ефекту на метаболізм ліпідів під час сумісного застосування метформіну та глібенкламіду виявлено не було.
Глібенкламід – похідне сульфонілсечовини другого покоління із середнім періодом напіввиведення. Стимулює продукування інсуліну підшлунковою залозою, що спричиняє різке зниження рівня глюкози в крові. Ця дія залежить від наявності бета-клітин (островки Лангерганца), що функціонують.
Стимуляція секреції інсуліну глібенкламідом у відповідь на прийом їжі має важливе значення. Застосування глібенкламіду пацієнтам із цукровим діабетом спричиняє збільшення секреції інсуліну, стимульованого прийомом їжі. Підвищена секреція інсуліну та С-пептиду зберігається щонайменше після 6 місяців лікування.
Метформін і глібенкламід мають різні механізми дії, але їх дії є комплементарними. Глібенкламід стимулює підшлункову залозу до секреції інсуліну, а метформін знижує резистентність клітин до інсуліну, тобто підвищує чутливість периферичних тканин (скелетні мʼязи) та тканин печінки до інсуліну.
Результати контрольованих подвійних сліпих клінічних досліджень з референтними препаратами для лікування цукрового діабету 2 типу, який адекватно не контролюється монотерапією метформіном або глібенкламідом у поєднанні з дієтою та фізичними вправами, показали, що застосування комбінованої терапії мало комплексний вплив на регулювання рівня глюкози.
Діти. Протягом активно контрольованого подвійного сліпого клінічного дослідження, що тривало протягом 26 тижнів, з участю 167 пацієнтів віком від 9 до 16 років із цукровим діабетом 2 типу, у яких не відбувався адекватний контроль при дієті та режимі фізичних вправ, з або без перорального гіпоглікемізуючого лікування, застосування фіксованої комбінації метформіну гідрохлориду у дозі 250 мг та глібенкламіду в дозі 1,25 мг не вказали на більшу ефективність у зниженні рівня глікозильованого гемоглобіну (HbA1c) від базового. Тому не слід застосовувати препарат Глібофор® дітям.
Фармакокінетика.
По відношенню до комбінації.
Біодоступність метформіну і глібенкламіду в комбінації є такою ж, якщо одночасно приймати 1 таблетку метформіну та 1 таблетку глібенкламіду. Біодоступність метформіну в комбінації не залежить від прийому їжі. Біодоступність глібенкламіду в комбінації не залежить від прийому їжі, проте швидкість поглинання глібенкламіду збільшується при прийомі їжі.
По відношенню до метформіну.
Всмоктування. Після перорального прийому дози метформіну Cmax (максимальна концентрація у плазмі крові) досягається за 2,5 години, tmax (час досягнення максимальної концентрації). Абсолютна біодоступність метформіну таблеток 500 мг або 850 мг становить близько 50–60 % у здорових добровольців. Після перорального застосування метформін, що не всмоктався, у кількості 20–30 % виводиться з фекаліями.
Після перорального застосування абсорбція метформіну є насичуваною і неповною. Припускається, що фармакокінетика абсорбції метформіну є нелінійною. При застосуванні рекомендованих доз метформіну і режимів дозування стабільні концентрації у плазмі крові досягаються протягом 24-48 годин і становлять менше 1 мкг/мл. Під час контрольованих клінічних досліджень максимальні рівні метформіну у плазмі крові (Сmах) не перевищували 5 мкг/мл навіть при застосуванні максимальних доз.
Розподіл. Звʼязування з білками плазми незначне. Метформін проникає в еритроцити. Максимальна концентрація в крові нижча, ніж у плазмі крові, і досягається приблизно через той самий час. Еритроцити, імовірніше за все, представляють другу камеру розподілу. Середній обʼєм розподілу (Vd) коливається у діапазоні 63–276 л.
Метаболізм. Метформін виводиться у незмінному вигляді з сечею. Метаболітів у людини не виявлено.
Виведення. Нирковий кліренс метформіну становить > 400 мл/хв. Це вказує на те, що метформін виводиться за рахунок клубочкової фільтрації та канальцевої секреції. Після перорального прийому період напіввиведення становить близько 6,5 години. При порушеній функції нирок нирковий кліренс знижується пропорційно до кліренсу креатиніну і тому період напіввиведення збільшується, що призводить до збільшення рівня метформіну у плазмі крові.
По відношенню до глібенкламіду.
Всмоктування. Після перорального застосування глібенкламід дуже швидко всмоктується (> 95 %). Час досягнення максимальної концентрації – 4 години.
Розподіл. Глібенкламід активно зв’язується з білками плазми (99 %), що може впливати на взаємодію з деякими лікарськими засобами.
Метаболізм. Глібенкламід повністю метаболізується у печінці з утворенням двох метаболітів. Печінкова недостатність знижує метаболізм глібенкламіду та значно уповільнює його виведення.
Виведення. Глібенкламід виводиться у формі метаболітів із жовчю (60 %) та з сечею (40 %). Повністю виводиться через 45-72 години. Кінцевий період напіввиведення становить 4‑11 годин.
Виведення метаболітів із жовчю збільшується у хворих із нирковою недостатністю, залежно від ступеня порушення функції нирок, якщо кліренс креатиніну становить 30 мл/хв. Тому якщо кліренс креатиніну становить більше 30 мл/хв, ниркова недостатність не впливає на виведення глібенкламіду.
Діти. Фармакокінетика глібенкламіду та метформіну у дітей не відрізнялась від такої у здорових дорослих добровольців із такою самою масою тіла та статтю.
Клінічні характеристики.
Показання.
Лікування цукрового діабету 2 типу у дорослих, для заміщення попередньої терапії двома препаратами (метформіном і глібенкламідом) у пацієнтів зі стабільним і добре контрольованим рівнем глікемії.
Протипоказання.
- Підвищена чутливість до метформіну, глібенкламіду, до інших компонентів препарату або до інших препаратів сульфонілсечовини, до сульфонамідів;
- цукровий діабет 1 типу (інсулінзалежний цукровий діабет), діабетична прекома;
- будь-який тип гострого метаболічного ацидозу (наприклад лактоацидоз, діабетичний кетоацидоз);
- ниркова недостатність тяжкого ступеня (швидкість клубочкової фільтрації (ШКФ) < 30 мл/хв);
- гострі стани, що протікають з ризиком розвитку порушень функції нирок: зневоднення організму, тяжкі інфекційні захворювання, шок;
- захворювання, які можуть викликати тканинну гіпоксію (зокрема гостре захворювання або погіршення хронічного захворювання), наприклад декомпенсована серцева або дихальна недостатність, нещодавно перенесений інфаркт міокарда, шок;
- печінкова недостатність, гостра алкогольна інтоксикація, алкоголізм;
- порфірія;
- вагітність та лактація;
- сумісна терапія з міконазолом (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).
Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.
Взаємодії, що протипоказані.
По відношенню до глібенкламіду.
- Міконазол (для системного застосування, гель для порожнини рота): підвищення гіпоглікемічної дії з можливими проявами гіпоглікемії або навіть коми (див. розділ «Протипоказання»).
Комбінації, що не рекомендовані.
Щодо препаратів сульфонілсечовини.
- Алкоголь — ефект антабусу (непереносність алкоголю), особливо у разі поєднання з хлорпропамідом, глібенкламідом, гліпізидом, толбутамідом. Підвищення ризику розвитку гіпоглікемічних реакцій (через інгібування компенсаторних реакцій), що можуть призвести до гіпоглікемічної коми (див. розділ «Особливості застосування»). Слід уникати вживання алкоголю і лікарських засобів, що містять спирт.
- Фенілбутазон (для системного застосування): підсилення гіпоглікемічної дії похідних сульфонілсечовини (заміщує їхній зв’язок з протеїнами плазми та/або зменшує їх виведення). Рекомендується застосовувати інші нестероїдні протизапальні лікарські засоби або попередити пацієнта про ризики, наголосивши на важливості самостійного контролю глюкози крові. У разі потреби дозу цукрознижувального препарату слід відкоригувати під час прийому і після припинення застосування протизапальних засобів.
Щодо цукрознижувальних препаратів загалом.
- Даназол: якщо ця комбінація є обов’язковою, слід попередити пацієнта про важливість посиленого самоконтролю за показниками рівня глюкози в крові. У разі потреби дозу препарату слід відкоригувати під час прийому і після припинення застосування даназолу.
Щодо метформіну.
- Алкоголь: алкогольна інтоксикація асоціюється з підвищеним ризиком лактоацидозу, особливо при голодуванні, недоїданні або печінковій недостатності.
- Йодовмісні рентгеноконтрастні речовини: пацієнтам слід припинити застосування лікарського засобу до або під час проведення дослідження з використанням йодовмісних рентгеноконтрастних речовин та поновлювати не раніше ніж через 48 годин після дослідження і лише після повторної оцінки та встановлення стабільного стану функції нирок (див. розділи «Спосіб застосування та дози» й «Особливості застосування»).
Комбінації, які слід застосовувати з обережністю.
Щодо цукрознижувальних препаратів загалом.
- Хлорпромазин: у разі прийому високих доз (100 мг хлорпромазину на добу) — підвищення рівня глюкози у крові (зменшення продукування інсуліну). Слід попередити пацієнта, щоб він посилив самоконтроль за показниками рівня глюкози в крові. У разі потреби дозу цукрознижувального препарату слід відкоригувати під час прийому і після припинення застосування нейролептиків.
- Кортикостероїди (глюкокортикоїди) і тетракозактиди (системної і місцевої дії): підвищення рівня глюкози в крові, що іноді супроводжується кетозом (зменшують толерантність до вуглеводів). Слід попередити пацієнта, щоб він посилив самоконтроль за показниками рівня глюкози в крові. У разі потреби дозу препарату слід відкоригувати під час прийому і після припинення застосування кортикостероїдів.
- β2-агоністи: підвищення рівня глюкози в крові. Слід попередити пацієнта, щоб він посилив контроль рівня глюкози в крові, при необхідності перевести пацієнта на терапію інсуліном.
Щодо метформіну.
Деякі лікарські засоби, наприклад нестероїдні протизапальні препарати (НПЗП), зокрема селективні інгібітори циклооксигенази (ЦОГ) II, інгібітори ангіотензинперетворювального ферменту (АПФ), антагоністи рецепторів ангіотензину II і діуретики, особливо петльові діуретики, можуть негативно вплинути на функцію нирок, збільшуючи ризик виникнення лактоацидозу. На початку прийому вищезазначених лікарських засобів, зокрема в комбінації з метформіном, необхідно здійснювати ретельний контроль функції нирок.
- Транспортери органічних катіонів (OCT).
Метформін є субстратом обох транспортерів OCT1 і OCT2.
Супутнє застосування метформіну з:
- інгібіторами OCT1 (такими як верапаміл) може зменшити ефективність метформіну;
- індукторами OCT1 (такими як рифампіцин) може збільшити шлунково-кишкове всмоктування та ефективність метформіну;
- інгібіторами OCT2 (такими як циметидин, долутегравір, ранолазин, триметоприм, вандетаніб, ізавуконазол) може знизити ниркове виведення метформіну з подальшим збільшенням концентрації метформіну в плазмі крові;
- інгібіторами обох транспортерів OCT1 і OCT2 (такими як кризотиніб, олапариб) може вплинути на ефективність та ниркове виведення метформіну.
Тому рекомендується виявляти особливу обережність при супутньому застосуванні цих препаратів з метформіном, особливо пацієнтам з порушенням функції нирок, оскільки концентрації метформіну в плазмі крові можуть зрости. Може бути потрібне коригування дози метформіну, оскільки інгібітори/індуктори OCT можуть вплинути на ефективність метформіну.
Щодо глібенкламіду.
- β-блокатори маскують деякі симптоми гіпоглікемії: прискорене серцебиття і тахікардію. Більшість некардіоселективних β-блокаторів підвищують частоту виникнення і ступінь тяжкості гіпоглікемії. Пацієнту необхідно контролювати рівень глюкози в крові, особливо на початку лікування.
- Інгібітори АПФ (наприклад каптоприл, еналаприл): зниження рівня глюкози в крові. При необхідності слід відкоригувати дозу лікарського засобу Глібофор® під час і після припинення прийому інгібіторів АПФ.
- Флуконазол: подовження періоду напіввиведення сульфонілсечовини з можливими проявами гіпоглікемії. Слід попередити пацієнта, щоб він посилив самоконтроль за показниками рівня глюкози в крові. У разі потреби дозу лікарського засобу слід відкоригувати під час прийому та після припинення застосування флуконазолу.
- Бозентан: ризик зменшення гіпоглікемічної дії глібенкламіду, оскільки бозентан зменшує концентрацію глібенкламіду у плазмі крові. При одночасному прийомі є ризик збільшення рівнів ферментів печінки.
Потрібно попередити пацієнта про необхідність проведення моніторингу рівня глюкози в крові та рівнів ферментів печінки. У разі потреби слід відкоригувати дозування лікарського засобу.
- Секвестранти жовчних кислот: при сумісному застосуванні концентрація глібенкламіду у плазмі крові знижується, що може призвести до зменшення його гіпоглікемічної дії. Даний ефект відсутній, коли глібенкламід приймати завчасно до застосування іншого лікарського засобу. Рекомендовано застосовувати препарат Глібофор® щонайменше за 4 години до прийому секвестрантів жовчних кислот.
Взаємодії, що слід враховувати.
По відношенню до глібенкламіду.
- Десмопресин: зменшення антидіуретичної дії.
Особливості застосування.
Лактоацидоз. Лактоацидоз є дуже рідкісним, але тяжким метаболічним ускладненням, що найчастіше виникає при гострому погіршенні функції нирок, серцево-легеневому захворюванні або сепсисі. При гострому погіршенні функції нирок відбувається кумуляція метформіну, що збільшує ризик розвитку лактоацидозу.
У разі зневоднення (сильної діареї або блювання, гарячки або зменшення вживання рідини) рекомендується тимчасово припинити застосування метформіну і звернутися по медичну допомогу.
Пацієнтам, які отримують метформін, слід з обережністю розпочинати лікування засобами, що можуть гостро погіршити функцію нирок (наприклад антигіпертензивними препаратами, сечогінними засобами та НПЗП).
Слід враховувати інші фактори ризику для уникнення розвитку лактоацидозу: погано контрольований цукровий діабет, кетоз, тривале голодування, надмірне вживання алкоголю, печінкова недостатність або будь-який стан, пов’язаний з гіпоксією, а також супутнє застосування лікарських засобів, що можуть призвести до лактоацидозу (див. розділи «Протипоказання» і «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).
Пацієнти та/або особи, що їх доглядають, мають бути проінформовані про ризик розвитку лактоацидозу. Характерними ознаками лактоацидозу є ацидотична задишка, біль у животі, м’язові судоми, астенія та гіпотермія, далі можливий розвиток коми. У разі появи будь-якого симптому лактоацидозу пацієнт повинен припинити застосування метформіну і негайно звернутися до лікаря.
До лабораторних діагностичних ознак цього ускладнення належать: зниження рівня pH крові (< 7,35), рівень лактату у плазмі крові понад 5 ммоль/л, підвищення аніонного інтервалу та підвищення відношення вмісту лактату/пірувату.
Гіпоглікемія. Препарат Глібофор® містить сульфонілсечовину, тому пацієнти, які застосовують даний лікарський засіб, мають ризик розвитку гіпоглікемії. Після початку терапії титрування дози препарату може попередити розвиток гіпоглікемії. Препарат призначати пацієнтам, які дотримуються регулярного графіку прийому їжі (включаючи сніданок). Регулярне вживання вуглеводів є важливим фактором, оскільки ризик розвитку гіпоглікемії збільшується у разі несвоєчасного прийому їжі, недостатнього або незбалансованого споживання вуглеводів. Гіпоглікемія частіше за все виникає у пацієнтів, які знаходяться на низькокалорійній дієті, після інтенсивних або довготривалих вправ, при прийомі алкоголю або при комбінованій терапії гіпоглікемічними засобами.
Діагностика. Симптоми гіпоглікемії: головний біль, відчуття голоду, нудота, блювання, сильна втомлюваність, порушення сну, неспокій, напади агресії, порушення концентрації і реакцій, депресія, сплутаність свідомості, дефекти мовлення, порушення зору, тремтіння, параліч, парестезія, запаморочення, делірій, судоми, сонливість, непритомність, поверхневе дихання, брадикардія. У зв’язку з контррегуляцією, спричиненою гіпоглікемією, можуть виникнути пітливість, страх, тахікардія, артеріальна гіпертензія, прискорене серцебиття, стенокардія та аритмія. Дані симптоми можуть бути відсутніми у разі повільного розвитку гіпоглікемії, автономної нейропатії або у випадку прийому β-блокаторів, клонідину, резерпіну, гуанетидину або симпатоміметиків.
Лікування гіпоглікемії. При помірних симптомах гіпоглікемії без втрати свідомості або неврологічних проявів необхідно одразу прийняти цукор. Слід забезпечити коригування дози препарату та/або відкоригувати раціон харчування. Можливі тяжкі гіпоглікемічні реакції з комою, судомами та іншими неврологічними ознаками, що можуть спричиняти невідкладні стани. Це потребує екстреного лікування з внутрішньовенним введенням глюкози при встановленні діагнозу або підозрі на гіпоглікемію до госпіталізації пацієнта.
Важливе значення для зниження ризику розвитку гіпоглікемії має відбір пацієнтів, коригування дози, а також надання пацієнтам належних вказівок. Якщо у пацієнтів виникають повторні епізоди гіпоглікемії тяжкого ступеня або епізоди, пов’язані з необізнаністю з проявами гіпоглікемії, слід розглянути можливість інших варіантів гіпоглікемічного лікування.
Фактори, що сприяють виникненню гіпоглікемії:
- одночасний прийом алкоголю, особливо у поєднанні з голодуванням,
- відмова (особливо у пацієнтів літнього віку) або нездатність пацієнтів виконувати рекомендації лікаря,
- нерегулярний прийом їжі, недоїдання, пропущений прийом їжі, голодування або зміна дієти,
- неналежне співвідношення між фізичними вправами і вживанням вуглеводів,
- ниркова недостатність,
- тяжка печінкова недостатність,
- передозування препаратом Глібофор®,
-деякі ендокринні порушення: недостатність функції щитовидної залози, недостатність функції гіпофізу і надниркових залоз,
- одночасний прийом деяких препаратів (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).
Пацієнти літнього віку
Вік 65 років і більше був визначений як фактор ризику розвитку гіпоглікемії у пацієнтів, які приймають препарати сульфонілсечовини. Симптоми гіпоглікемії важко розпізнаються у пацієнтів літнього віку.
Для зменшення ризику розвитку гіпоглікемії слід провести ретельну корекцію початкової та підтримувальної дози глібенкламіду (див. розділ «Спосіб застосування та дози»).
Ниркова та печінкова недостатність у пацієнтів може змінювати фармакокінетику та/або фармакодинаміку препарату Глібофор®. Якщо у цієї категорії пацієнтів виникає гіпоглікемія, вона може стати хронічною і потребує належного лікування.
Необхідно повідомити пацієнтів та їх родину про ризик розвитку гіпоглікемії, її симптоми та лікування, а також фактори, що її спричиняють. Слід також враховувати ризик розвитку лактоацидозу при наявності неспецифічних симптомів, таких як м’язові судоми, розлади травлення, болі у животі, тяжка астенія, ацидозна задишка, гіпотермія, кома.
Зокрема, пацієнтів слід проінформувати про важливість дотримання дієти, регулярного виконання фізичних вправ та контролю глікемії.
Дисбаланс рівня глюкози в крові. У випадку проведення хірургічних втручань або інших причин декомпенсації цукрового діабету необхідно передбачити тимчасову інсулінову терапію. Симптоми гіперглікемії: підвищене сечовиділення, сильна спрага, сухість шкіри.
Функція нирок. ШКФ слід оцінювати до початку лікування і регулярно після його завершення (див. розділ «Спосіб застосування та дози»). Застосування метформіну протипоказане пацієнтам з ШКФ < 30 мл/хв і має бути тимчасово припинене за наявності захворювань, що змінюють функцію нирок (див. розділ «Протипоказання»). У таких випадках також рекомендується перевіряти функцію нирок перед початком лікування метформіном.
Серцева функція. Пацієнти із серцевою недостатністю мають більш високий ризик розвитку гіпоксії та ниркової недостатності. Пацієнтам зі стабільною хронічною серцевою недостатністю метформін можна застосовувати при регулярному моніторингу серцевої та ниркової функції. Метформін протипоказаний пацієнтам із гострою та нестабільною серцевою недостатністю (див. розділ «Протипоказання»).
Йодовмісні рентгеноконтрастні засоби. Внутрішньовенне застосування йодовмісних рентгеноконтрастних засобів може спричинити контрастіндуковану нефропатію, що своєю чергою призводить до кумуляції метформіну і підвищення ризику розвитку лактоацидозу. Пацієнтам слід припинити застосування метформіну до або під час проведення досліджень і поновлювати не раніше ніж через 48 годин після дослідження і тільки після повторної оцінки та встановлення стабільного стану функції нирок (див. розділи «Спосіб застосування та дози» і «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).
Сумісне застосування глібенкламіду з іншими лікарськими засобами. Не рекомендується одночасний прийом глібенкламіду з алкоголем, фенілбутазоном або даназолом (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).
Хірургічні втручання. Необхідно припинити застосування препарату під час хірургічного втручання, що проводиться під загальною, спінальною або перідуральною анестезією, і поновлювати не раніше ніж через 48 годин після проведення операції або відновлення перорального харчування, лише після повторної оцінки та встановлення стабільного стану функції нирок.
Запобіжні заходи. Пацієнтам необхідно дотримуватися дієти, правильно розподіляти вживання вуглеводів протягом дня. Пацієнтам з надлишковою масою тіла необхідно дотримуватися низькокалорійної дієти.
Під час терапії препаратом слід регулярно виконувати фізичні вправи. Необхідно регулярно проводити моніторинг лабораторних показників (рівня глікемії та глікозильованого гемоглобіну – HbA1c).
Метформін може знижувати рівень вітаміну В12 у сироватці крові. Ризик низького рівня вітаміну B12 зростає зі збільшенням дози метформіну, тривалості лікування та/або у разі наявності у пацієнта факторів, які спричиняють дефіцит вітаміну B12. У разі підозри на дефіцит вітаміну В12 (наприклад, анемія або нейропатія) слід контролювати рівень вітаміну В12 у сироватці крові. Пацієнтам із факторами ризику дефіциту вітаміну В12 може бути потрібний моніторинг рівня вітаміну В12. Терапію метформіном слід продовжувати до тих пір, поки пацієнт її переносить і немає протипоказань, а відповідне корекційне лікування дефіциту вітаміну B12 надається відповідно до поточних клінічних рекомендацій.
Лікування пацієнтів із недостатністю глюкозо-6-фосфатдегідрогенази із застосуванням сульфонілсечовини може призвести до розвитку гемолітичної анемії. Оскільки глібенкламід входить до цього класу, необхідно з особливою обережністю застосовувати Глібофор® пацієнтам з недостатністю глюкозо-6-фосфатдегідрогенази та врахувати перехід на альтернативну терапію препаратами, що не є похідними сульфонілсечовини.
Пацієнти зі встановленими або підозрюваними мітохондріальними захворюваннями. Пацієнтам зі встановленими мітохондріальними захворюваннями, такими як мітохондріальна енцефалопатія з лактоацидозом та інсультоподібними епізодами (синдром MELAS) і мітохондріальний успадкований діабет і глухота (MIDD), застосування метформіну не рекомендується через ризик загострення лактоацидозу та неврологічних ускладнень, що можуть призвести до погіршення перебігу захворювання.
У разі виникнення після застосування метформіну ознак і симптомів, що свідчать про синдром MELAS або MIDD, лікування метформіном слід негайно припинити та провести швидку діагностичну оцінку.
Застосування у період вагітності або годування груддю.
Вагітність. Доклінічні і клінічні дані щодо застосування препарату Глібофор® у період вагітності відсутні.
Ризик, повʼязаний із цукровим діабетом. Неконтрольований діабет у період вагітності (гестаційний або постійний) збільшує ризик розвитку вроджених аномалій і перинатальної летальності. Необхідно контролювати цукровий діабет у період запліднення для зменшення ризику розвитку вроджених аномалій.
Ризик, повʼязаний з метформіном. Доклінічні дослідження не виявили негативного впливу на вагітність, розвиток ембріона або плода, пологи та післяпологовий розвиток. Є обмежені дані застосування метформіну вагітним жінкам, що не вказують на підвищений ризик вроджених аномалій.
Ризик, повʼязаний з глібенкламідом. Глібенкламід протипоказано застосовувати у період вагітності. Доклінічні дослідження не виявили тератогенної дії. При відсутності тератогенної дії у тварин вади розвитку плода у людей не очікуються, оскільки речовини, які спричиняють вади розвитку у людини, мають тератогенну дію на тварин двох видів при проведенні досліджень. У клінічній практиці відповідні дані, на основі яких формується оцінка потенційних вад або фетотоксичності при застосуванні глібенкламіду у період вагітності, відсутні.
Лікування. Адекватний контроль рівня глюкози в крові сприяє нормальному перебігу вагітності в даної категорії пацієнтів. Не слід застосовувати препарат Глібофор® для лікування діабету у період вагітності.
У разі планування вагітності, а також у випадку настання вагітності рекомендовано перейти з пероральної гіпоглікемічної терапії на терапію інсуліном для підтримки рівня глюкози в крові максимально наближеним до нормального. Рекомендується проводити моніторинг рівня глюкози в крові у новонародженого.
Годування груддю. Метформін проникає у грудне молоко людини, але у новонароджених/немовлят, які знаходилися на грудному годуванні при монотерапії метформіном у матері, побічні ефекти не спостерігалися. Однак, оскільки дані щодо проникнення глібенкламіду у грудне молоко людини відсутні, а також у зв’язку з ризиком розвитку гіпоглікемії у новонародженого препарат протипоказано застосовувати у період годування груддю.
Фертильність. Метформін не впливав на фертильність тварин при застосуванні у дозах 600 мг/кг/на добу, що майже у 3 рази перевищували максимальну рекомендовану добову дозу для людини з розрахунку на площу поверхні тіла. Глібенкламід не впливав на фертильність тварин при пероральному застосуванні у дозах 100 та 300 мг/кг/на добу.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.
Пацієнтам слід з особливою обережністю керувати автотранспортом або працювати з іншими механізмами через ризик розвитку симптомів гіпоглікемії.
Спосіб застосування та дози.
Внутрішньо. Лише для застосування дорослим пацієнтам.
Як і з іншими гіпоглікемізуючими засобами, доза препарату Глібофор® встановлюється індивідуально залежно від індивідуальної метаболічної реакції (рівня глікемії та HbA1c).
Дорослі пацієнти з нормальною функцією нирок (ШКФ ≥ 90 мл/хв).
Рекомендується застосовувати Глібофор® 500 мг/5 мг пацієнтам, у яких не забезпечується адекватний контроль глікемії при прийомі менших дозувань.
При заміщенні комбінованої терапії метформіном і глібенкламідом лікування препаратом Глібофор® слід розпочинати у дозах відповідно до попереднього дозування. Дозу поступово збільшувати залежно від результатів вимірювань рівня глікемії.
Кожні 2 тижні або більше після початку терапії необхідно коригувати дозування препарату (збільшувати дозу на 1 таблетку) залежно від рівня глікемії.
Поступове збільшення дози сприяє зниженню побічних ефектів з боку травного тракту та попереджує розвиток гіпоглікемії.
Максимальна рекомендована доза становить 3 таблетки Глібофор® 500 мг/5 мг на добу.
В індивідуальних випадках доза може бути підвищена до 4 таблеток Глібофор® 500 мг/5 мг на добу.
Даних щодо сумісної терапії препарату Глібофор® з інсуліном немає.
Режим дозування залежить індивідуально від показань:
- 1 раз на добу: 1 таблетка на добу під час сніданку;
- 2 рази на добу: 2 або 4 таблетки на добу – вранці та ввечері;
- 3 рази на добу: 3 таблетки на добу – вранці, вдень та ввечері.
Таблетки слід приймати під час прийому їжі.
Можна коригувати режим дозування відповідно до індивідуального режиму харчування. Однак для запобігання виникнення гіпоглікемічних епізодів необхідно вживати їжу, збагачену вуглеводами після кожного прийому препарату.
У випадку сумісного застосування з секвестрантами жовчних кислот рекомендовано приймати препарат Глібофор® щонайменше за 4 години до прийому секвестрантів жовчних кислот для мінімізації ризику зниження абсорбції (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).
Пацієнти з нирковою недостатністю. ШКФ слід оцінювати до початку застосування лікарських засобів, що містять метформін, та після початку лікування принаймні щорічно. У пацієнтів із підвищеним ризиком подальшого прогресування ниркової недостатності та пацієнтів літнього віку слід проводити ретельний моніторинг функції нирок якомога частіше, наприклад кожні 3–6 місяців. Максимальну добову дозу метформіну рекомендується розділити на 2–3 прийоми.
Перед початком застосування метформіну пацієнтам із ШКФ < 60 мл/хв слід розглянути фактори, що можуть підвищити ризик розвитку лактоацидозу (див. розділ «Особливості застосування»).
Якщо дозування лікарського засобу Глібофор® не відповідає потребам пацієнта, слід застосовувати окремі монокомпонентні лікарські засоби замість комбінованого препарату з фіксованою дозою.
| ШКФ (мл/хв) | Метформін | Глібенкламід |
| 60–89 | Максимальна добова доза — 3000 мг. У разі зниження функції нирок рекомендується розглянути можливість зменшення дози. | Зниження дози не потрібно. |
| 45–59 | Максимальна добова доза — 2000 мг. Початкова доза становить не більше половини максимальної дози. | Максимальна добова доза — 10,5 мг. |
| 30–44 | Максимальна добова доза — 1000 мг. Початкова доза становить не більше половини максимальної дози. | Максимальна добова доза — 10,5 мг. Не рекомендується починати лікування препаратом у зв’язку з ризиком розвитку гіпоглікемії. |
| < 30 | Застосування метформіну/глібенкламіду протипоказане. | |
У пацієнтів літнього віку дозування препарату коригується залежно від параметрів функції нирок (початкова доза — 1 таблетка метформіну/глібенкламіду 500 мг / 2,5 мг). Необхідно регулярно проводити оцінку функції нирок (див. розділ «Особливості застосування»).
Пацієнти літнього віку (від 65 років). Для зменшення ризику розвитку гіпоглікемії слід провести ретельну корекцію початкової та підтримувальної дози глібенкламіду. Лікування препаратом слід розпочинати з мінімальної дози, поступово збільшуючи дозу, коли є потреба (див. розділ «Особливості застосування»).
Діти. Препарат не рекомендується застосовувати дітям.
Передозування.
Передозування може призвести до розвитку гіпоглікемії, оскільки препарат містить сульфонілсечовину (див. розділ «Особливості застосування»). Значне передозування метформіном або наявність супутніх факторів ризику можуть призвести до розвитку лактоацидозу (див. розділ «Особливості застосування»). Лактоацидоз є невідкладним станом і його слід лікувати у стаціонарі. Найефективнішим заходом для виведення з організму лактату і метформіну є гемодіаліз.
Плазмовий кліренс глібенкламіду може бути тривалим у пацієнтів із захворюваннями печінки.
За рахунок щільного зв’язку з білками глібенкламід не виводиться під час гемодіалізу.
Побічні реакції.
Найчастішими небажаними реакціями на початку лікування є нудота, блювання, діарея, біль у животі, відсутність апетиту. Ці симптоми у більшості випадків минають самостійно. Для попередження виникнення зазначених побічних явищ рекомендується повільне збільшення дозування та застосовування добової дози препарату у 2-3 прийоми. Можливий розвиток короткочасних порушень зору на початку лікування у зв’язку зі зниженням рівня глікемії.
Нижче наводяться побічні реакції, що спостерігалися при застосуванні лікарського засобу Глібофор®. Частота виникнення побічних реакцій визначається за такими категоріями: дуже часто (> 1/10), часто (> 1/100 і < 1/10), нечасто (> 1/1000 і < 1/100), рідко (> 1/10000 і < 1/1000), дуже рідко (< 1/10000).
З боку крові та лімфатичної системи:
рідко – лейкопенія, тромбоцитопенія;
дуже рідко – агранулоцитоз, гемолітична анемія, аплазія кісткового мозку, панцитопенія.
Це зворотні реакції, що зникають після припинення лікування.
Обмін речовин:
Гіпоглікемія (див. розділ «Особливості застосування»).
Часто – зниження рівня/дефіцит вітаміну В12 (див. розділ «Особливості застосування»);
нечасто – гостра печінкова порфірія, порфірія шкіри;
дуже рідко – лактоацидоз (див. розділ «Особливості застосування»).
Дисульфірамоподібна реакція при вживанні алкоголю.
З боку нервової системи:
часто – порушення смаку.
З боку органів зору: короткочасні розлади зору можуть виникати на початку лікування у зв’язку зі зниженням рівня глікемії.
З боку травного тракту:
дуже часто – розлади з боку травної системи, включаючи нудоту, блювання, діарею, біль у животі, відсутність апетиту. Найчастіше ці побічні явища виникають на початку лікування і, як правило, спонтанно зникають. Для попередження виникнення побічних явищ з боку травної системи рекомендується повільне збільшення дозування та застосовування препарату 2–3 рази на добу.
З боку шкіри та підшкірної клітковини: перехресна реактивність до сульфонілсечовини або її похідних;
рідко – шкірні реакції, включаючи свербіж, кропив’янку, макулопапульозний висип;
дуже рідко – шкірний або вісцеральний алергічний васкуліт, мультиформна еритема, ексфоліативний дерматит, фотосенсибілізація; кропив’янка, що призводить до розвитку шоку; еритема.
З боку печінки: порушення показників функції печінки або гепатити, що потребують припинення лікування.
Дослідження:
нечасто – помірне підвищення рівня сечовини і креатиніну у сироватці крові;
дуже рідко – гіпонатріємія.
Повідомлення про підозрювані побічні реакції
Повідомлення про побічні реакції після реєстрації лікарського засобу має важливе значення. Це дає змогу проводити моніторинг співвідношення користь/ризик при застосуванні цього лікарського засобу. Медичним та фармацевтичним працівникам, а також пацієнтам або їхнім законним представникам слід повідомляти про усі випадки підозрюваних побічних реакцій та відсутності ефективності лікарського засобу через Автоматизовану інформаційну систему з фармаконагляду за посиланням: https://aisf.dec.gov.ua.
Термін придатності.
3 роки з дати виготовлення in bulk.
Не застосовувати препарат після закінчення терміну придатності, вказаного на упаковці.
Умови зберігання.
Зберігати в захищеному від світла місці при температурі не вище 25 ºС.
Зберігати в недоступному для дітей місці.
Упаковка.
По 10 таблеток у блістері. По 3, 6 або 10 блістерів, вкладених у пачку (пакування із форми «in bulk» фірми-виробника «USV Private Limited», Індія).
Категорія відпуску. За рецептом.
Виробник. АТ «Фармак».
Місцезнаходження виробника та його адреса місця провадження діяльності.
Україна, 04080, м. Київ, вул. Кирилівська, 74.
Источником информации для описания является Государственный Реестр Лекарственных Средств Украины
ВНИМАНИЕ! Цены актуальны только при оформлении заказа в электронной медицинской информационной системе Аптека 9-1-1. Цены на товары при покупке непосредственно в аптечных заведениях-партнерах могут отличаться от указанных на сайте!
Добавление отзыва
{{docMaster.documentName}}
{{docVisa.documentName}}
