Упаковка / 30 шт.
пластина / 15 шт.
| Торговое название | Лориста |
| Действующие вещества | Гидрохлортиазид, Лозартан |
| Количество действующего вещества: | 100 мг + 12,5 мг |
| Форма выпуска: | таблетки для внутреннего применения |
| Количество в упаковке: | 30 таблеток (2 блистера по 15 шт.) |
| Первичная упаковка: | блистер |
| Способ применения: | Оральные |
| Взаимодействие с едой: | Не имеет значения |
| Температура хранения: | от 5°C до 30°C |
| Чувствительность к свету: | Не чувствительный |
| Признак: | Импортный |
| Происхождение: | Химический |
| Производитель: | КРКА Д.Д. |
| Страна производства: | Словения |
| Заявитель: | КРКА |
| Условия отпуска: | По рецепту |
|
Код АТС C Препараты для лечения заболеваний сердечно-сосудистой системы C09 Средства для понижения артериального давления (Препараты, влияющие на ренин-ангиотензиновую систему) C09D Комбинированные препараты ингибиторов ангиотензина ii C09DA Антагонисты ангиотензина ii и диуретики C09DA01 Лозартан и диуретики |
|
Фармакодинамика. лозартан-гидрохлоротиазид. доказано, что понижающее воздействие на АД компонентов препарата аддитивное, таким образом, препарат в большей степени снижает АД, чем его компоненты в отдельности. предполагают, что это действие связано с суммированием эффектов компонентов. кроме того, из-за диуретического эффекта гидрохлоротиазид повышает активность ренина в плазме крови и выделение альдостерона, снижает концентрацию калия и повышает уровень ангиотензина ii в плазме крови. прием лозартана блокирует все физиологические эффекты ангиотензина ii и вследствие угнетения эффектов альдостерона способствует уменьшению потери калия, связанной с применением диуретиков. лозартан обладает умеренным и преходящим урикозурическим действием. гидрохлоротиазид незначительно повышает уровень мочевой кислоты в крови; комбинация лозартана и гидрохлоротиазида уменьшает гиперурикемию, вызванную диуретиками.
Антигипертензивный эффект препарата Лориста сохраняется в течение 24 ч. Антигипертензивный эффект сохраняется при непрерывном применении препарата. Кроме существенного снижения АД, терапия препаратом не оказывала клинически значимого влияния на ЧСС. Комбинация лозартана и гидрохлоротиазида эффективна в снижении АД у мужчин и у женщин, пациентов негроидной и европеоидной рас, пациентов среднего (65 лет) и пожилого (65 лет) возраста, а также эффективна на всех стадиях АГ.
Лозартан. Лозартан — синтетический антагонист рецептора ангиотензина II (тип АТ1), который применяется перорально. Ангиотензин II, мощное сосудосуживающее средство, является первичным активным гормоном ренин-ангиотензиновой системы и важным определяющим фактором патофизиологии АГ. Ангиотензин II связывается с рецепторами АТ1, которые содержатся во многих тканях (например гладких мышцах сосудов, надпочечниках, почках и сердце), и оказывает несколько важных биологических эффектов, в том числе вазоконстрикцию и высвобождение альдостерона. Лозартан селективно блокирует рецептор АТ1. В условиях in vitro и in vivo лозартан и его фармакологически активный метаболит — карбоксильная кислота (Е3174) — блокируют все физиологически значимые эффекты ангиотензина II независимо от источника или пути синтеза.
Лозартан не связывает и не блокирует рецепторы других гормонов и ионные каналы, важные для регуляции деятельности сердечно-сосудистой системы. Кроме этого, лозартан не влияет на действие АПФ (киназа II), который отвечает за расщепление брадикинина. Потому не отмечаются побочные действия, связанные с повышенной концентрацией брадикинина. При введении лозартана тормозится негативное воздействие ангиотензина II на образование ренина, что приводит к повышению активности ренина в плазме крови. Повышение активности ренина приводит к повышению уровня ангиотензина II в плазме крови. Несмотря на эти повышения, антигипертензивная активность и снижение уровня альдостерона в плазме крови сохраняются, что указывает на эффективное блокирование рецептора ангиотензина II. После прекращения терапии лозартаном активность ренина в плазме крови и концентрация ангиотензина II в течение 3 дней возвращаются к норме. Лозартан и его основной активный метаболит имеют более выраженный аффинитет к рецептору АТ1, чем к рецептору АТ2. Активный метаболит, по расчетам объемного процента, в 10–40 раз эффективнее, чем лозартан.
Лозартан не влияет на автономные рефлексы и не имеет длительного влияния на уровень норэпинефрина в плазме крови.
Гидрохлоротиазид. Гидрохлоротиазид является диуретиком тиазидного ряда. Механизм антигипертензивного действия диуретика тиазидного ряда полностью неизвестен. Тиазиды влияют на ренальный тубулярный механизм электролитной реабсорбции, тем самым непосредственно повышая экскрецию натрия и хлора приблизительно в одинаковых количествах. Диуретическое влияние гидрохлоротиазида снижает объем плазмы, повышает активность ренина в плазме, повышает секрецию альдостерона с последовательным ростом показателей калия в моче, потерей бикарбоната и снижением уровня калия в сыворотке. Возможно, из-за блокады ренин-альдостероновой системы одновременное назначение антагонистов рецепторов ангиотензина II способствует оборотной потере калия, связанной с диуретиком тиазидного ряда. После приема усиление диуреза начинается в течение 2 ч, достигает пика в течение 4 ч и длится 6–12 ч. Антигипертензивный эффект длится не более 24 ч.
Фармакокинетика. Всасывание. Лозартан. После перорального применения лозартан хорошо всасывается и подвергается первичному метаболизму с образованием 1 активного карбоксильного метаболита и других фармакологически неактивных метаболитов. Системная биодоступность лозартана составляет приблизительно 33%. Cmax лозартана и его активного метаболита достигается через 1 и 3–4 ч после приема соответственно. Прием пищи не оказывает клинически значимых отклонений фармакокинетического профиля.
Распределение. Лозартан. Более 99% лозартана и его активного метаболита связывается с белками плазмы крови, преимущественно с альбуминами. Объем распределения лозартана составляет 34 л. В исследовании на крысах лозартан в небольшой степени или совсем не проникал через ГЭБ.
Гидрохлоротиазид. Гидрохлоротиазид проникает через плацентарный барьер, не проникает через ГЭБ, проникает в грудное молоко.
Биотрансформация. Лозартан. Около 14% перорально или в/в введенной дозы лозартана метаболизируется в его активный метаболит. После перорального или в/в введения меченного радиоактивным 14С лозартана калия радиоактивность плазмы вызвана в основном лозартаном и его активным метаболитом. У 1% исследованных лиц лозартан только в незначительной степени превращается в активный метаболит.
Кроме активного метаболита, формируются неактивные метаболиты, в том числе 2 важнейших метаболита, сформированных путем гидроксилирования бутиловой цепи, и малый метаболит N-2 тетразол глюкуронид.
Выведение. Лозартан. Клиренс лозартана и его активного метаболита из плазмы крови соответственно составляет 600 и 50 мл/мин. Клиренс лозартана и его активного метаболита из почек составляет соответственно 74 и 26 мл/мин. При пероральном приеме с мочой выводится 4% дозы лозартана в неизмененном виде и 6% — в виде активного метаболита. Фармакокинетические свойства лозартана и его активного метаболита линейно изменяются при применении пероральных доз лозартана калия до 200 мг.
После перорального приема концентрации лозартана и его активного метаболита в плазме крови уменьшаются полиэкспоненциально; Т½ составляет приблизительно 2 и 6–9 ч соответственно. При однократной дозировке 100 мг/сут ни лозартан, ни его активный метаболит существенно не накапливаются в плазме крови.
И билиарная, и почечная экскреция играют роль в элиминации лозартана и его активных метаболитов. После приема пероральной дозы меченного радиоактивным 14С лозартана около 35% радиоактивности выявляют в моче, а 58% — в кале.
Гидрохлоротиазид. Гидрохлоротиазид не метаболизируется, но быстро выделяется почками. Когда концентрацию препарата в плазме крови контролировали в течение минимум 24 ч, Т½ из плазмы крови гидрохлоротиазида составил 5,6–14,8 ч. По крайней мере 61% пероральной дозы выводится в неизмененном виде в течение 24 ч.
Характеристики у пациентов
Лозартан-гидрохлоротиазид. Концентрации лозартана и его активного метаболита в плазме крови и всасывание гидрохлоротиазида у пациентов пожилого возраста с АГ значительно не отличаются от тех, которые наблюдаются у молодых пациентов с АГ.
Лозартан. После перорального применения у пациентов с алкогольным циррозом печени легкой и средней степени тяжести концентрации лозартана и его активных метаболитов в плазме крови были соответственно в 5 и 1,7 раза выше, чем у молодых волонтеров.
Лечение аг, когда монотерапии лозартаном или монотерапии гидрохлоротиазидом недостаточно.
Лориста Н 100. Снижение риска сердечно-сосудистых заболеваний и летальных исходов у пациентов с АГ, гипертрофией левого желудочка.
Препарат лориста можно применять с другими антигипертензивными средствами. таблетки следует глотать, запивая стаканом воды. применение препарата не зависит от приема пищи.
АГ
При недостаточной эффективности монотерапии компонентами препарата можно применять непосредственно комбинированный препарат. Обычной начальной и поддерживающей дозой для большинства пациентов является 1 таблетка Лористы Н (50/12,5 мг) 1 раз в сутки. Больным, у которых применение 1 таблетки Лористы Н не дает достаточного эффекта, дозу можно повысить до 2 таблеток Лористы Н 1 раз в сутки (утром), 1 таблетки Лористы Н 100 или до 1 таблетки Лористы HD (100/25 мг) 1 раз в сутки (утром).
Максимальный гипотензивный эффект достигается в пределах 3–4 нед лечения. Максимальная рекомендуемая доза составляет 2 таблетки Лористы Н или 1 таблетка Лористы HD 1 раз в сутки.
Препарат Лориста Н 100 предназначен для тех пациентов, которые получают установленную путем титрования дозу лозартана 100 мг, и которые требуют дополнительного контроля АД.
Снижение риска сердечно-сосудистых заболеваний и летальных исходов у пациентов с АГ с гипертрофией левого желудочка. Обычная начальная доза составляет 50 мг лозартана 1 раз в сутки. Пациентам, у которых не удается достичь целевых значений уровня АД при приеме лозартана 50 мг/сут, следует подбирать терапию с применением комбинации лозартана с низкими дозами гидрохлоротиазида (12,5 мг) и, при необходимости, затем увеличить дозу до 100 мг лозартана/12,5 мг гидрохлоротиазида 1 раз в сутки. При необходимости дозу следует увеличить до 100 мг лозартана и 25 мг гидрохлоротиазида 1 раз в сутки.
Лориста Н, Лориста Н 100 и Лориста HD являются соответствующими альтернативными лекарственными средствами для пациентов, которые в противном случае должны принимать сочетанно лозартан и гидрохлоротиазид.
Применение у пациентов с почечной недостаточностью и у пациентов, которые находятся на гемодиализе. Пациентам с умеренной почечной недостаточностью (клиренс креатинина 30–50 мл/мин) коррекции начальной дозы не требуется.
Лозартан и гидрохлоротиазид в таблетках не рекомендуется применять у пациентов, которые находятся на гемодиализе. Лозартан/гидрохлоротиазид в таблетках противопоказан пациентам с тяжелой почечной недостаточностью (клиренс креатинина 30 мл/мин).
Применение у пациентов с уменьшением внутрисосудистого объема циркулирующей жидкости. Коррекцию дефицита объема жидкости и/или натрия следует проводить перед началом применения лозартана/гидрохлоротиазида в таблетках.
Применение у пациентов с печеночной недостаточностью. Лозартан/гидрохлоротиазид противопоказан пациентам с тяжелой печеночной недостаточностью.
Применение у пациентов пожилого возраста. Пациентам пожилого возраста коррекции дозы, как правило, не требуется.
Повышенная чувствительность к лозартану, веществам, являющимся производными сульфонамида (таким как гидрохлоротиазид), или любым вспомогательным веществам;
Побочные реакции, которые могут возникнуть во время лечения лозартаном, классифицированы в группы по частоте появления: очень часто (1/10); часто (1/100, 1/10); нечасто (1/1000, 1/100); редко (1/10 000, 1/1000); очень редко (1/10 000); неизвестно (нельзя подсчитать по имеющимся данным).
В исследованиях при АГ головокружение было единственным побочным эффектом, связанным с действующим веществом, и отмечалось у более 1% больных (достоверно больше, чем в группе плацебо).
Со стороны гепатобилиарной системы: редко — гепатит.
Изменения лабораторных показателей: редко — гиперкалиемия, повышение уровня АлАТ.
Дополнительные побочные эффекты, которые наблюдались при применении одного из отдельных компонентов препарата и которые могут быть потенциальными побочными эффектами препарата при применении лозартана калия/гидрохлоротиазида, следующие:
Лозартан
Со стороны крови и лимфатической системы: нечасто — анемия, пурпура Шенляйна — Геноха, экхимозы, гемолиз.
Со стороны иммунной системы: редко — анафилактические реакции, ангионевротический отек, крапивница.
Со стороны метаболизма и питания: нечасто — анорексия, подагра.
Психические нарушения: часто — бессонница; нечасто — тревога, тревожное состояние, спутанность сознания, депрессия, ночные кошмары, нарушения сна, сонливость, нарушение памяти.
Со стороны нервной системы: часто — головная боль, головокружение; нечасто — нервозность, парестезии, периферическая нейропатия, тремор, мигрень, обморок.
Со стороны органа зрения: нечасто — помутнение зрения, чувство жжения/зуд в глазу, конъюнктивит, нарушение зрения.
Со стороны органа слуха и вестибулярного аппарата: нечасто — головокружение и шум в ушах.
Со стороны сердечно-сосудистой системы: нечасто — артериальная гипотензия, ортостатическая гипотензия, боль в грудной клетке, стенокардия, блокада II степени, цереброваскулярные нарушения, инфаркт миокарда, сердцебиение, аритмии (фибрилляция предсердий, синусовая брадикардия, тахикардия, желудочковая тахикардия, фибрилляция желудочков сердца).
Со стороны сосудистой системы: нечасто — васкулит.
Со стороны дыхательной системы и органов средостения: часто — кашель, воспаление верхних дыхательных путей, заложенность носа, гайморит, изменения в носовых пазухах; нечасто — ощущение фарингеального дискомфорта, фарингит, ларингит, одышка, бронхит, носовое кровотечение, ринит, нарушение проходимости дыхательных путей.
Со стороны пищеварительного тракта: часто — боль в животе, тошнота, диарея, диспепсия; нечасто — запор, зубная боль, сухость во рту, метеоризм, гастрит, рвота.
Со стороны гепатобилиарной системы: неизвестно — функциональные нарушения печени.
Со стороны кожи и подкожных тканей: иногда — алопеция, дерматит, сухость кожи, эритема, покраснение, светочувствительность, зуд, сыпь, крапивница, повышенное потоотделение.
Со стороны скелетно-мышечной системы и соединительных тканей: часто — мышечные судороги, боль в спине, боль в ногах, миалгия; нечасто — боль в руках, отеки суставов, боль в коленях, костная и мышечная боль, боль в плечах, ощущение скованности в суставах, артралгия, артрит, коксалгия, фибромиалгия, мышечная слабость, боль в тазобедренном суставе; очень редко — рабдомиолиз.
Со стороны почек и мочевыводящих путей: нечасто — никтурия, интенсивное выделение мочи, инфекции мочевыводящих путей.
Нарушения со стороны репродуктивной системы и молочных желез: нечасто — снижение либидо, импотенция.
Системные нарушения и осложнения в месте введения: часто — повышенная утомляемость, боль в грудной клетке; нечасто — отек лица, повышение температуры тела.
Изменения лабораторных показателей: часто — гиперкалиемия, незначительное снижение уровня гематокрита и гемоглобина; нечасто — незначительное снижение концентрации остаточного азота и креатинина; очень редко — увеличение активности печеночных ферментов и уровня билирубина.
Гидрохлоротиазид
Со стороны крови и лимфатической системы: нечасто — агранулоцитоз, апластическая анемия, гемолитическая анемия, лейкопения, пурпура, тромбоцитопения.
Со стороны иммунной системы: редко — анафилактические реакции.
Со стороны метаболизма и питания: нечасто — анорексия, гипергликемия, гиперурикемия, гипокалиемия, гипонатриемия.
Психические расстройства: нечасто — бессонница, изменение настроения.
Со стороны нервной системы: часто — головная боль.
Со стороны органа зрения: нечасто — временное помутнение зрения, ксантопсия.
Со стороны сосудистой системы: нечасто — некротизирующий ангиит (васкулит и кожный васкулит).
Со стороны дыхательной системы и органов средостения: нечасто — респираторный дистресс, включая пневмонит и отек легких.
Со стороны пищеварительного тракта: нечасто — воспаление слюнных желез, кишечные спазмы, раздражение желудка, тошнота, рвота, диарея, запор.
Со стороны гепатобилиарной системы: нечасто — желтуха (внутрипеченочная холестатическая), панкреатит.
Со стороны кожи и подкожных тканей: часто — светочувствительность, крапивница, токсический эпидермальный некролиз; нечасто — синдром Стивенса — Джонсона, кожные реакции, напоминающие кожную форму системной красной волчанки, реактивация кожной формы красной волчанки.
Со стороны скелетно-мышечной системы и соединительных тканей: нечасто — мышечные судороги.
Со стороны почек и мочевыводящих путей: нечасто — глюкозурия, интерстициальный нефрит, дисфункция почек, почечная недостаточность.
Системные нарушения и осложнения в месте введения: редко — повышение температуры тела, головокружение.
Лозартан. повышенная чувствительность. возможно возникновение ангионевротического отека. следует установить тщательный контроль за пациентами, у которых в анамнезе был ангионевротический отек (лица, губ, гортани и/или языка).
Артериальная гипотензия и нарушения водно-электролитного баланса. У пациентов с дефицитом объема циркулирующей жидкости и/или натрия в организме вследствие интенсивного применения диуретиков, ограничения употребления соли, диареи или рвоты может возникать симптоматическая артериальная гипотензия, особенно после приема 1-й дозы и после повышения дозы. Подобные состояния требуют проведения их коррекции до применения препарата или снижения начальной дозы.
Нарушения водно-электролитного баланса. У пациентов с почечной недостаточностью, как больных сахарным диабетом, так и без него, часто возникают нарушения электролитного баланса, которые требуют коррекции. Во время клинических исследований, проведенных среди пациентов с сахарным диабетом II типа и нефропатией, частота возникновения гиперкалиемии была выше в группе, получавшей лозартан, по сравнению с группой плацебо. Поэтому необходимо регулярно контролировать концентрацию калия в плазме крови и показатели клиренса креатинина. Особенно тщательного наблюдения требуют пациенты с сердечной недостаточностью и клиренсом креатинина от 30 до 50 мл/мин. Одновременно с лозартаном не рекомендуется применять калийсберегающие диуретики, добавки, содержащие калий, и заменители соли с калием.
Нарушение функции печени. Основываясь на фармакокинетических данных, которые свидетельствуют о существенном увеличении концентрации лозартана в плазме крови у пациентов с циррозом печени, пациентам, в анамнезе у которых есть нарушения функции печени, необходимо снизить дозу препарата. Опыта терапевтического применения лозартана у больных с тяжелой печеночной недостаточностью нет. Поэтому лозартан нельзя принимать пациентам с тяжелой печеночной недостаточностью.
Нарушение функции почек. Как следствие ингибирования ренин-ангиотензиновой системы, наблюдались изменения в функционировании почек, в том числе почечная недостаточность (в частности у пациентов, у которых работа почек зависит от функционирования ренин-ангиотензин-альдостероновой системы, например при тяжелой сердечной недостаточности или наличии фоновой дисфункции почек). Как и при применении других препаратов, влияющих на ренин-анитотензин-альдостероновую систему, у пациентов с двусторонним стенозом почечной артерии или стенозом почечной артерии единственной почки наблюдается повышение уровня мочевины и креатинина в сыворотке крови. Лозартан следует с осторожностью применять у пациентов с двусторонним стенозом почечных артерий или стенозом почечной артерии единственной почки.
Трансплантация почки. Опыта применения препарата у пациентов, недавно перенесших трансплантацию почек, нет.
Первичный гиперальдостеронизм. Пациенты с первичным альдостеронизмом, как правило, не реагируют на лечение антигипертензивными препаратами, механизм действия которых заключается в подавлении ренин-ангиотензиновой системы. Поэтому им не рекомендуется применять таблетки лозартана.
ИБС и цереброваскулярные заболевания. Как и при применении любых других антигипертензивных препаратов, быстрое снижение АД у пациентов с ИБС и цереброваскулярными заболеваниями может вызвать инфаркт миокарда или инсульт.
Сердечная недостаточность. У пациентов с сердечной недостаточностью, нарушением функции почек или без при применении лозартана, как и любых других лекарственных средств, действующих на ренин-ангиотензиновую систему, существует риск возникновения тяжелой артериальной гипотензии и почечной недостаточности (очень часто — острой). У пациентов с сердечной недостаточностью и сопутствующей тяжелой почечной недостаточностью, тяжелой почечной недостаточностью (IV класс по классификации NYHA), а также сердечной недостаточностью и сердечными аритмиями, которые сопровождаются клиническими проявлениями и представляют угрозу для жизни, достаточного опыта применения лозартана нет. Поэтому у этих категорий пациентов лозартан следует применять с осторожностью. Комбинацию лозартана с блокаторами β-адренорецепторов также следует применять с осторожностью.
Стеноз аортального и митрального клапана, обструктивная гипертрофическая кардиомиопатия. Как и при применении других вазодилататоров, следует проявлять особую осторожность у пациентов со стенозом аортального или митрального клапана или обструктивной гипертрофической кардиомиопатией.
Беременность. Прием антагонистов рецепторов ангиотензина II не следует начинать в период беременности. Если продолжение терапии антагонистами рецепторов ангиотензина II не считается важным, пациенток, планирующих беременность, следует перевести на альтернативное антигипертензивное лечение, которое имеет утвержденный профиль безопасности применения во время беременности. Если установлена беременность, лечение лозартаном необходимо немедленно прекратить, и, если это возможно, следует начать альтернативную терапию.
Другие предупреждения и предостережения. Подобно ингибиторам АПФ, лозартан и другие антагонисты ангиотензина менее эффективны в снижении АД у пациентов негроидной расы по сравнению с представителями других рас, вероятно, вследствие большего количества лиц с низким уровнем ренина в данной популяции пациентов с АГ.
Двойная блокада ренин-ангиотензин-альдостероновой (РААС). При одновременном применении алискирена и антагонистов рецепторов ангиотензина II или ингибиторов АПФ повышается риск артериальной гипотензии, гиперкалиемии и изменения функции почек, включая ОПН. В связи с двойной блокадой РААС одновременное применение алискирена и антагонистов рецепторов ангиотензина II или ингибиторов АПФ не рекомендуется (см. ВЗАИМОДЕЙСТВИЯ). В случае крайней необходимости двойной блокады РААС следует тщательно контролировать функцию почек, уровень электролитов в крови и АД. Не следует одновременно применять антагонисты рецепторов ангиотензина II и ингибиторы АПФ у пациентов с сахарным диабетом.
Гидрохлоротиазид. Артериальная гипотензия и нарушение водно-электролитного баланса. Как и при применении других средств антигипертензивной терапии, у некоторых пациентов возможно развитие симптоматической гипотензии. Пациенты должны быть обследованы с целью выявления клинических признаков нарушения водно-электролитного баланса, например недостатка жидкости, гипонатриемии, гипохлоремического алкалоза, гипомагниемии или гипокалиемии, которые могут возникнуть вследствие интеркуррентных диареи или рвоты. У таких пациентов через соответствующие промежутки времени следует проводить периодическое определение сывороточных электролитов. Дилюционная гипонатриемия может возникать у больных с отеками в жаркую погоду.
Метаболические и эндокринные эффекты. Тиазиды способны изменять толерантность к глюкозе. Может потребоваться коррекция доз антидиабетических препаратов, включая инсулин. Во время терапии тиазидами скрытый сахарный диабет может проявиться.
Тиазиды могут уменьшать экскрецию кальция с мочой. Тиазиды могут также вызывать незначительное и преходящее повышение уровня кальция в сыворотке крови. Выраженная гиперкальциемия может быть признаком скрытого гиперпаратиреоза. Прием тиазидов должен быть прекращен перед проведением исследования функции паращитовидных желез.
Повышение уровня ХС и ТГ также может быть связано с терапией диуретиками тиазидного ряда.
Терапия тиазидами может привести к гиперурикемии и/или подагре у некоторых пациентов. Из-за того, что лозартан уменьшает содержание в моче мочевой кислоты, лозартан в комбинации с гидрохлоротиазидом уменьшает гиперурикемию, вызванную диуретиком.
Печеночная недостаточность. Тиазиды следует применять с осторожностью у пациентов с нарушением функции печени или прогрессирующей болезнью печени, поскольку он может вызвать появление внутрипеченочного холестаза, а незначительные изменения водно-электролитного баланса могут вызвать печеночную кому. Препарат противопоказан пациентам с тяжелой печеночной недостаточностью.
Другие состояния. У пациентов, получающих тиазиды, аллергические реакции могут возникать независимо от наличия в анамнезе аллергических состояний или БА. Сообщалось о рецидивах или ухудшениях течения системной красной волчанки у пациентов, получавших тиазиды.
Особая информация о некоторых вспомогательных веществах. Препарат содержит лактозу. Пациентам с редкими наследственными формами непереносимости галактозы, дефицитом лактазы или нарушением всасывания глюкозы-галактозы не следует принимать этот препарат.
Применение в период беременности или кормления грудью
Беременность. Лекарственное средство противопоказано применять у беременных или женщин, планирующих беременность.
Если пациентка забеременела, курс терапии препаратом следует прервать и начать принимать другие препараты.
Известно, что терапевтическая доза комбинации лозартан/гидрохлоротиазид во II и III триместр беременности вызывала фетотоксичность (снижение функции почек, олиогидрамнион (маловодье), задержку оссификации черепных костей у плода) и токсические проявления у новорожденного (почечная недостаточность, артериальная гипотензия, гипокалиемия).
Если применение ингибиторов ангиотензина II произошло во II триместр беременности, рекомендуется провести УЗИ функции почек и черепа.
Младенцев, матери которых принимали ингибиторы ангиотензина II, следует тщательно контролировать на предмет артериальной гипотензии, олигурии и гиперкалиемии (см. ПРОТИВОПОКАЗАНИЯ, ОСОБЫЕ УКАЗАНИЯ).
Гидрохлоротиазид. Существует ограниченный опыт применения гидрохлоротиазида в период беременности, особенно в I триместр. Исследования на животных ограничены.
Гидрохлоротиазид проникает через плацентарный барьеер. На основе фармакологического механизма действия гидрохлоротиазида его применение во II и III триместр может повредить кровоснабжению между плацентой и плодом и вызвать у плода и новорожденного желтуху, расстройство электролитного баланса и тромбоцитопению.
Гидрохлоротиазид не следует применять для лечения гестационного отека, а также гестационной АГ или преэклампсии из-за риска снижения объема плазмы крови и возникновения маточно-плацентарной гипоперфузии, без благоприятного действия на течение заболевания.
Гидрохлоротиазид не следует применять для лечения АГ у беременных, за исключением случаев, когда нельзя применять альтернативное лечение.
Кормление грудью. Не рекомендуется применять препарат из-за отсутствия достаточных данных о применении в период кормления грудью. Пациента следует перевести на альтернативное антигипертензивное лечение, которое имеет утвержденный профиль безопасности применения в период кормления грудью, особенно новорожденных или недоношенных детей.
Дети. Опыт применения препарата у детей отсутствует, поэтому лозартан/ гидрохлоротиазид не следует применять у данной категории пациентов.
Способность влиять на скорость реакции при управлении транспортными средствами или другими механизмами
Учитывая возможность развития таких побочных реакций, как головокружение и артериальная гипотензия, препарат следует применять с осторожностью при управлении транспортными средствами или другими механизмами.
Лозартан. были сообщения о том, что рифампицин и флуконазол снижают уровень активного метаболита. клинические последствия этих взаимодействий не оценивали.
Как и другие препараты, блокирующие рецепторы ангиотензина II или их эффекты, сопутствующий прием калийсберегающих диуретиков (например спиронолактон, триамтерен, амилорид), калиевых добавок или солевых заменителей, содержащих калий, может привести к повышению уровня калия в сыворотке крови. Одновременное применение не рекомендуется.
Как и при применении других лекарственных средств, влияющих на выведение натрия, может быть уменьшено выведение лития. Поэтому следует тщательно контролировать уровень лития в сыворотке крови, если соли лития применяют вместе с антагонистами рецепторов ангиотензина II.
НПВП (ацетилсалициловая кислота в режиме противовоспалительного дозирования, селективные ингибиторы ЦОГ-2) и неселективные НПВП могут снизить антигипертензивный эффект антагонистов рецепторов ангиотензина II. Одновременное применение антагонистов рецепторов ангиотензина II или диуретиков и НПВП может привести к ухудшению функции почек, включая возможную ОПН, и повышению уровня калия в плазме крови, особенно у пациентов с нарушением функции почек. Такую комбинацию следует принимать с осторожностью, особенно у лиц пожилого возраста. Пациентам требуются обеспечение адекватной гидратации и проведение тщательного контроля функции почек в начале сопутствующей терапии и периодически после нее.
У некоторых пациентов с нарушением функции почек сопутствующий прием антагонистов рецепторов ангиотензина II и препаратов, которые подавляют ЦОГ-2, может привести к дальнейшему ухудшению функции почек. Эти эффекты, как правило, обратимы.
Другие препараты, которые могут вызвать артериальную гипотензию как основное заболевание или побочный эффект — это трициклические антидепрессанты, нейролептики, баклофен, амифостин. Одновременное применение этих препаратов может повысить риск артериальной гипотензии.
Исследования показали, что в результате двойной блокады РААС при одновременном применении ингибиторов АПФ, антагонистов рецепторов ангиотензина II или алискирена повышается риск побочных реакций, таких как артериальная гипотензия, гиперкалиемия и изменения функции почек, включая ОПН, по сравнению с применением одного агента РААС (см. ПРОТИВОПОКАЗАНИЯ, ОСОБЫЕ УКАЗАНИЯ).
Гидрохлоротиазид. При одновременном применении указанные препараты могут взаимодействовать с диуретиками тиазидного ряда.
Алкоголь, барбитураты, наркотические средства или антидепрессанты. Может усилиться ортостатическая гипотензия.
Противодиабетические средства (пероральные препараты и инсулин). Применение тиазидов может влиять на переносимость глюкозы. Может возникнуть необходимость в изменении дозы противодиабетических средств. Метформин следует применять с осторожностью, поскольку существует риск возникновения лактоацидоза, вызванного возможной функциональной недостаточностью почек, связанной с применением гидрохлоротиазида.
Другие гипотензивные средства. Аддитивный эффект.
Колестирамин и колестипол, смолы. В присутствии анионообменных смол ухудшается всасывание гидрохлоротиазида. Разовая доза смол, колестирамина и колестипола связывает гидрохлоротиазид и, соответственно, на 85% или на 43% снижает его всасывание в ЖКТ.
Кортикостероиды, АКТГ. Увеличивается потеря электролитов, особенно риск развития гипокалиемии.
Прессорные амины (например эпинефрин). Возможно снижение реакции на прессорные амины. Степень этого снижения незначительная, поэтому не исключается применение этих средств.
Недеполяризующие скелетно-мышечные релаксанты (например тубокурарин). Возможно усиление ответа на миорелаксанты.
Препараты лития. Диуретики уменьшают клиренс в почках и повышают риск литиевой интоксикации; одновременное применение не рекомендуется.
Препараты, применяемые для лечения подагры (пробенецид, сульфинпиразон и аллопуринол). Может потребоваться изменение дозы препаратов, выводящих мочевую кислоту, потому что гидрохлоротиазид может повышать концентрацию мочевой кислоты в плазме крови. Может потребоваться увеличение дозы пробенецида или сульфинпиразона. Одновременное применение тиазидов может повышать вероятность аллергических реакций на аллопуринол.
Антихолинергические препараты (например атропин, бипериден). Повышение биодоступности диуретиков тиазидного ряда связано со снижением двигательной активности ЖКТ и скорости опорожнения желудка.
Цитотоксические средства (циклофосфамид, метотрексат). Тиазиды могут снижать почечное выделение цитотоксических средств и усиливать миелосупрессивное действие.
Салицилаты. При применении высоких доз салицилатов гидрохлоротиазид может усиливать токсическое действие салицилатов на ЦНС.
Метилдопа. В отдельных случаях при одновременном применении гидрохлоротиазида и метилдопы отмечали гемолитическую анемию.
Циклоспорин. При одновременном применении циклоспорина повышается риск возникновения гиперурикемии и осложнений типа подагры.
Сердечные гликозиды. Вызванные тиазидами гипокалиемия или гипомагниемия способствуют формированию аритмий, вызванных сердечными гликозидами.
Препараты, действие которых изменяется в зависимости от уровня калия в крови. Необходимо периодически контролировать концентрацию калия в плазме крови и проводить контроль ЭКГ при применении препарата лозартан/гидрохлоротиазид с препаратами, действие которых зависит от уровня калия в плазме крови (сердечные гликозиды и антиаритмические средства), а также с препаратами, которые вызывают torsades de pointes (желудочковую тахикардию), включая некоторые антиаритмические средства, поскольку гипокалиемия способствует формированию желудочковой тахикардии:
Соли кальция. Диуретики тиазидного ряда могут увеличивать содержание кальция в сыворотке крови вследствие сниженной экскреции. Если необходимо применять препараты, которые пополняют содержание кальция, следует регулярно контролировать уровень кальция в сыворотке крови и в соответствии с полученным результатом определять дозу этих препаратов.
Влияние на лабораторные показатели. Из-за влияния на метаболизм кальция тиазиды могут повлиять на результаты функциональных тестов паращитовидных желез.
Карбамазепин. Риск развития симптоматической гипонатриемии. Необходимо клиническое наблюдение больного и лабораторный контроль крови.
Контрастные вещества, содержащие йод. При дегидратации, вызванной мочегонными средствами, может повыситься риск ОПН, особенно при введении высоких доз препаратов, содержащих йод. Перед введением йода необходимо восстановить йодный баланс.
Амфотерицин Б (парентерально введенный), кортикостероиды, АКГГ и слабительные средства. Гидрохлоротиазид может способствовать нарушению водно-электролитного баланса, вызывая в основном гипокалиемию.
Специфических данных по лечению передозировки препарата нет. терапия передозировки симптоматическая и поддерживающая. следует прервать курс терапии препаратом и тщательно контролировать состояние пациента. если препарат принят недавно, следует вызвать рвоту и принять меры, направленные на устранение дегидратации, электролитных нарушений, печеночной комы и гипотензии.
Лозартан. Данные о передозировке препарата у людей ограничены. Наиболее вероятными проявлениями передозировки являются артериальная гипотензия, тахикардия; брадикардия может быть следствием парасимпатической (вагусной) стимуляции. В случае симптоматической артериальной гипотензии показана поддерживающая терапия.
Лозартан и его активный метаболит не удаляются путем гемодиализа.
Гидрохлоротиазид. Частые симптомы передозировки являются следствием дефицита электролитов (гипокалиемия, гипохлоремия, гипонатриемия) и дегидратации вследствие чрезмерного мочеиспускания. При одновременном приеме сердечных гликозидов гипокалиемия может вызвать усиление аритмий.
Гидрохлоротиазид удаляется путем гемодиализа, однако степень удаления не установлена.
В оригинальной упаковке при температуре не выше 30 °с.
Описание лекарственного средства/медицинского изделия Лориста Н 100 табл. п/о 100мг/12.5мг №30 на этой странице подготовлено на основании инструкции о его применении и предоставляется исключительно для выполнения требований Закона Украины «О защите прав потребителей». Перед применением лекарственного средства/медицинского изделия следует ознакомиться с инструкцией по его применению и проконсультироваться с врачом. Помните, самолечение может быть вредным для Вашего здоровья.
Аналогами со сходным терапевтическим эффектом являются:
Упаковка / 30 шт.
Склад:
діючі речовини: лозартан, гідрохлоротіазид;
1 таблетка, вкрита плівковою оболонкою, містить 100 мг лозартану калію та 12,5 мг гідрохлоротіазиду;
допоміжні речовини: крохмаль прежелатинізований, целюлоза мікрокристалічна, лактози моногідрат, магнію стеарат, гіпромелоза, макрогол 4000, титану діоксид (Е 171), тальк.
Лікарська форма. Таблетки, вкриті плівковою оболонкою.
Основні фізико-хімічні властивості: овальні, двоопуклі таблетки, вкриті плівковою оболонкою, білого кольору.
Фармакотерапевтична група. Антагоністи ангіотензину ІІ та діуретики. Лозартан та діуретики.
Код АТX C09D A01.
Фармакологічні властивості.
Фармакодинаміка.
Лозартан та гідрохлоротіазид
Доведено, що гіпотензивна дія компонентів препарату адитивна, таким чином, застосування компонентів препарату разом більшою мірою знижує артеріальний тиск, аніж їх прийом окремо. Вважається, що ефект є результатом супутньої дії обох компонентів. Крім того, внаслідок діуретичного ефекту гідрохлоротіазид збільшує активність реніну у плазмі крові та виділення альдостерону, знижує концентрацію калію і збільшує рівень ангіотензину II у плазмі крові. Прийом лозартану блокує всі фізіологічні ефекти ангіотензину II і внаслідок пригнічення ефектів альдостерону може послабити втрати калію, пов’язані із застосуванням діуретика.
Лозартан чинить помірну та минущу урикозуричну дію. Гідрохлоротіазид незначною мірою підвищує рівень сечової кислоти в крові; комбінація лозартану та гідрохлоротіазиду послаблює гіперурикемію, спричинену діуретиком.
Антигіпертензивний ефект препарату зберігається протягом 24 годин, а також зберігається при тривалому застосуванні. Крім суттєвого зниження артеріального тиску, терапія препаратом клінічно значуще не впливала на частоту серцевих скорочень.
Комбінація лозартану і гідрохлоротіазиду ефективна для зниження артеріального тиску у чоловіків і у жінок, пацієнтів негроїдної та європеоїдної рас, пацієнтів середнього (
Лозартан
Лозартан – це синтетичний антагоніст рецептора ангіотензину II (тип АТ1) для перорального застосування. Ангіотензин II, потужний судинозвужувальний засіб, є первинним активним гормоном ренін-ангіотензинової системи і важливим визначальним фактором патофізіології артеріальної гіпертензії. Ангіотензин II зв’язується з рецепторами АТ1, які містяться у багатьох тканинах (наприклад у гладких м’язах судин, надниркових залозах, нирках і серці), і виявляє кілька важливих біологічних ефектів, у тому числі вазоконстрикцію та вивільнення альдостерону. Ангіотензин II також стимулює проліферацію клітин гладких м’язів.
Лозартан селективно блокує рецептор AT1. В умовах in vitro та in vivo лозартан і його фармакологічно активний метаболіт – карбоксильна кислота (E 3174) – блокують усі фізіологічно значущі ефекти ангіотензину ІІ незалежно від джерела або шляху синтезу.
Лозартан не зв’язує і не блокує рецептори інших гормонів та іонні канали, важливі для регуляції діяльності серцево-судинної системи. Крім цього, лозартан не впливає на дію ангіотензинперетворювального ферменту (кіназа II), який відповідає за розщеплення брадикініну. Тому не відзначаються небажані реакції, пов’язані з підвищеною концентрацією брадикініну. При введенні лозартану гальмується негативна дія ангіотензину II на утворення реніну, що призводить до підвищення активності реніну у плазмі крові. Підвищення активності реніну призводить до підвищення рівня ангіотензину II у плазмі крові. Незважаючи на це, антигіпертензивна активність та зниження рівня альдостерону у плазмі крові зберігаються, що вказує на ефективне блокування рецептора ангіотензину II. Після припинення терапії лозартаном активність реніну у плазмі крові та концентрація ангіотензину ІІ протягом трьох днів повертається до норми.
Лозартан та його основний активний метаболіт більш здатні до зв’язування з рецептом AT1, ніж із рецептором AT2. Активний метаболіт, за розрахунками об’ємного відсотка, у 10–40 разів ефективніший, ніж лозартан.
Лозартан не впливає на автономні рефлекси і не має тривалого впливу на рівень норадреналіну у плазмі крові.
Гідрохлоротіазид
Гідрохлоротіазид є діуретиком тіазидового ряду. Механізм антигіпертензивної дії діуретика тіазидового ряду до кінця не вивчений. Тіазиди впливають на ренальний тубулярний механізм електролітної реабсорбції, тим самим безпосередньо підвищуючи екскрецію натрію та хлору у приблизно однакових кількостях. Діуретичний вплив гідрохлоротіазиду знижує об’єм плазми, підвищує активність реніну у плазмі, підвищує секрецію альдостерону з подальшим зростанням показників калію в сечі і втратою бікарбонату та зниженням рівня калію в сироватці. Можливо, через блокаду ренін-альдостеронової системи супутнє призначення антагоністів рецепторів ангіотензину II сприяє оборотній втраті калію, пов’язаній з діуретиком тіазидового ряду.
Після перорального прийому підсилення діурезу розпочинається протягом двох годин, досягає піка через 4 години і триває протягом 6–12 годин. Антигіпертензивний ефект зберігається не більше 24 годин.
Немеланомний рак шкіри
З огляду на наявні дані епідеміологічних досліджень спостерігається кумулятивний дозозалежний зв’язок між застосуванням ГХТЗ і розвитком НМРШ. В популяції учасників одного дослідження було 71 533 випадки БКК та 8 629 випадків ПКК, а в контрольній групі – 1 430 833 і 172 462 випадки відповідно. Застосування ГХТЗ у високих дозах (> 50 000 мг кумулятивно) асоціювалося зі скоригованим ВШ 1,29 (95 % ДІ: 1,23–1,35) при БКК та 3,98 (95 % ДІ: 3,68–4,31) при ПКК. Чітка залежність між кумулятивною дозою і відповіддю спостерігалася як при БКК, так і при ПКК. Інше дослідження продемонструвало наявність можливого взаємозв’язку між раком губи (плоскоклітинна карцинома (ПКК)) та застосовуванням ГХТЗ: 633 випадки раку губи відповідали 63 067 випадкам у контрольній групі (використовувалася стратегія вибірки з урахуванням ризику). Залежність між кумулятивною дозою і відповіддю була продемонстрована за допомогою скоригованого відношення шансів (ВШ), яке становило 2,1 (95 % ДІ: 1,7–2,6) зі збільшенням до ВШ 3,9 (3,0–4,9) при застосуванні високих доз (~25000 мг) та ВШ 7,7 (5,7–10,5) у разі найвищої кумулятивної дози (~100000 мг) (див. також розділ «Особливості застосування»).
Фармакокінетика.
Всмоктування.
Лозартан
Після перорального застосування лозартан добре всмоктується і зазнає первинного метаболізму з утворенням одного активного карбоксильного метаболіту та інших фармакологічно неактивних метаболітів. Системна біодоступність лозартану становить приблизно 33 %. Максимальна концентрація лозартану та його активного метаболіту досягається приблизно через годину і через 3–4 години після прийому відповідно. Прийом їжі не спричиняє клінічно значущих відхилень фармакокінетичного профілю.
Розподіл
Лозартан
Більше 99 % лозартану та його активного метаболіту зв’язується з білками плазми крові, переважно з альбумінами. Об’єм розподілу лозартану становить 34 л. У дослідженні на тваринах лозартан невеликою мірою або зовсім не проникав через гематоенцефалічний бар’єр.
Гідрохлоротіазид
Гідрохлоротіазид проникає крізь плацентарний бар’єр, не проникає крізь гематоенцефалічний бар’єр; проникає у грудне молоко.
Біотрансформація
Лозартан
Приблизно 14 % перорально або внутрішньовенно введеної дози лозартану метаболізується у його активний метаболіт. Після перорального або внутрішньовенного введення радіоактивно міченого (14C) лозартану калію радіоактивність плазми крові спричинена в основному лозартаном та його активним метаболітом. В 1 % досліджених осіб лозартан тільки незначною мірою перетворюється на активний метаболіт.
Крім активного метаболіту, формуються неактивні метаболіти, у тому числі два основних метаболіти, сформовані шляхом гідроксилювання бутилового ланцюга, і другорядний метаболіт N-2 тетразол глюкуронід.
Виведення
Лозартан
Кліренс лозартану та його активного метаболіту з плазми крові відповідно становить приблизно 600 мл/хв та 50 мл/хв. Кліренс лозартану та його активного метаболіту з нирок приблизно становить відповідно 74 мл/хв і 26 мл/хв. При пероральному введенні із сечею виводиться 4 % застосованої дози лозартану у незміненому вигляді та 6 % – у вигляді активного метаболіту.
Фармакокінетичні властивості лозартану та його активного метаболіту лінійно змінюються при застосуванні пероральних доз лозартану калію до 200 мг.
Після перорального прийому концентрації лозартану та його активного метаболіту у плазмі крові зменшуються поліекспоненційно; період напіввиведення становить приблизно 2 години та 6–9 годин відповідно. При одноразовому застосуванні 100 мг на добу ані лозартан, ані його активний метаболіт істотно не накопичуються у плазмі крові.
І біліарна, і ниркова екскреція відіграють роль в елімінації лозартану та його активних метаболітів. Після прийому пероральної дози радіоактивно міченого (14C) лозартану приблизно 35 % радіоактивності виявляють у сечі, а 58 % – у фекаліях.
Гідрохлоротіазид
Гідрохлоротіазид не метаболізується, але швидко виводиться нирками. За даними спостережень тривалістю щонайменше 24 години, період напіввиведення з плазми крові гідрохлоротіазиду становив 5,6–14,8 години. Принаймні 61 % пероральної дози виводиться у незміненому вигляді протягом 24 години.
Характеристики у пацієнтів
Лозартан та гідрохлоротіазид
Концентрації лозартану та його активного метаболіту у плазмі крові та всмоктування гідрохлоротіазиду у пацієнтів літнього віку з артеріальною гіпертензією значно не відрізняються від таких у молодих пацієнтів з артеріальною гіпертензією.
Лозартан
Після перорального застосування пацієнтам з алкогольним цирозом печінки легкого та помірного ступеня тяжкості концентрації лозартану та його активних метаболітів у плазмі крові були відповідно у 5 та у 1,7 разів вищими, ніж у молодих добровольців.
Ні лозартан, ні його активний метаболіт не можуть бути виведені за допомогою гемодіалізу.
Клінічні характеристики.
Показання.
Лікування артеріальної гіпертензії у пацієнтів, артеріальний тиск яких належно не регулюється тільки лозартаном або гідрохлоротіазидом.
Зниження ризику серцево-судинних захворювань та летальних випадків у хворих на артеріальну гіпертензію з гіпертрофією лівого шлуночка.
Протипоказання.
– Підвищена чутливість до лозартану, похідних сульфонаміду (таких як гідрохлоротіазид) або до будь-яких допоміжних речовин.
– Гіпокаліємія або гіперкальціємія, резистентна до терапії.
– Тяжкі порушення функції печінки; холестаз та обструкція жовчовивідних шляхів.
– Рефракторна гіпонатріємія.
– Симптоматична гіперурикемія/подагра.
– Вагітні та жінки, які планують завагітніти (див. розділ «Застосування у період вагітності або годування груддю»).
– Період годування груддю.
– Тяжкі порушення функції нирок (кліренс креатиніну
– Анурія.
– Одночасне застосування з аліскіреном у разі цукрового діабету або порушення функції нирок (ШКФ 2) (див. розділи «Особливості застосування» та «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).
Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.
Лозартан
Були повідомлення про те, що рифампіцин та флуконазол знижують рівень активного метаболіту. Клінічні наслідки цих взаємодій не оцінювалися.
Як і у разі застосування інших препаратів, що блокують рецептори ангіотензину II або їх ефекти, супутній прийом калійзберігаючих діуретиків (наприклад спіронолактону, триамтерену, амілориду), калієвих добавок, сольових замінників, що містять калій, чи інших лікарських засобів, які можуть підвищити рівень калію в сироватці крові (наприклад ліки, що містять триметоприм), може призвести до збільшення рівня калію в сироватці. Супутнє застосування не рекомендується.
Як і при застосуванні інших лікарських засобів, які впливають на виведення натрію, можливе зменшення виведення літію. Тому слід ретельно контролювати рівень літію в сироватці, якщо солі літію застосовують разом з антагоністами рецепторів ангіотензину II.
Нестероїдні протизапальні лікарські засоби (ацетилсаліцилова кислота в режимі протизапального дозування, селективні інгібітори ЦОГ-2) та неселективні нестероїдні протизапальні лікарські засоби можуть зменшити антигіпертензивний ефект антагоністів рецепторів ангіотензину II. Супутній прийом антагоністів рецепторів ангіотензину II або діуретиків та нестероїдних протизапальних лікарських засобів може призвести до погіршення функції нирок, включаючи можливу гостру ниркову недостатність, та збільшення рівня калію в сироватці, особливо у пацієнтів з порушенням функції нирок. Таку комбінацію слід приймати з обережністю, особливо пацієнтам літнього віку. Пацієнти потребують адекватної гідратації і ретельного контролю функції нирок на початку супутньої терапії та періодично після неї.
У деяких пацієнтів з порушенням функції нирок супутній прийом антагоністів рецепторів ангіотензину II та препаратів, які пригнічують циклооксигеназу 2, може призвести до подальшого погіршення функції нирок. Ці ефекти, як правило, є оборотними.
Артеріальна гіпотензія як основний або побічний ефект характерна для трициклічних антидепресантів, нейролептиків, баклофену, аміфостину. Супутнє застосування цих препаратів може підвищити ризик артеріальної гіпотензії.
Дослідження показали, що внаслідок подвійної блокади РААС при супутньому застосуванні інгібіторів АПФ, антагоністів рецепторів ангіотензину ІІ або аліскірену підвищується ризик побічних реакцій, таких як артеріальна гіпотензія, гіперкаліємія та зміни функції нирок, включаючи гостру ниркову недостатність, порівняно із застосуванням одного агента ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (див. розділи «Протипоказання», «Особливості застосування».
Гідрохлоротіазид
При одночасному застосуванні зазначені нижче препарати можуть взаємодіяти з діуретиками тіазидового ряду.
Алкоголь, барбітурати, наркотичні засоби або антидепресанти
Може посилитися ортостатична гіпотензія.
Антидіабетичні засоби (пероральні препарати та інсулін)
Застосування тіазидів може впливати на переносимість глюкози. Може виникнути необхідність у зміні дози антидіабетичних засобів. Метформін слід застосовувати з обережністю, оскільки існує ризик виникнення лактацидозу, спричиненого можливою функціональною недостатністю нирок, пов’язаною із застосуванням гідрохлоротіазиду.
Інші гіпотензивні засоби
Адитивний ефект.
Cмоли холестираміну та колестиполу
Абсорбція гідрохлоротіазиду порушується при наявності смол аніонного обміну. Одноразові дози холестираміну або колестиполу зв’язують гідрохлоротіазид і знижують його абсорбцію із шлунково-кишкового тракту відповідно до 85 % та 43 %;
Кортикостероїди, адренокортикотропний гормон
Збільшується втрата електролітів, особливо підвищується ризик гіпокаліємії.
Пресорні аміни (наприклад адреналін)
Можливе зниження реакції на пресорні аміни. Ступінь цього зниження незначна, тому не виключається застосування цих засобів.
Недеполяризуючі скелетно-м’язові релаксанти (наприклад тубокурарин)
Можлива підвищена реакція на застосування м’язового релаксанту.
Препарати літію
Діуретики зменшують кліренс літію в нирках і підвищують ризик літієвої інтоксикації; супутнє застосування не рекомендується.
Лікарські засоби, що застосовуються для лікування подагри (пробенецид, сульфінпіразон та алопуринол)
Може бути потрібне коригування дози лікарських засобів, що сприяють виведенню сечової кислоти, оскільки гідрохлоротіазид може підвищити рівень сечової кислоти в сироватці крові. Може бути потрібне підвищення дози пробенециду або сульфінпіразону. Супутній прийом тіазидів може підвищити частоту реакцій підвищеної чутливості до алопуринолу.
Антихолінергічні препарати (наприклад атропін, біпериден)
Підвищення біодоступності діуретиків тіазидового ряду пов’язане зі зниженням рухової активності ШКТ і швидкості випорожнення шлунка.
Цитотоксичні препарати (наприклад циклофосфамід, метотрексат)
Тіазиди можуть знизити виведення цитотоксичних лікарських засобів нирками та посилити їхній мієлосупресивну дію.
Саліцилати
При застосуванні великих доз саліцилатів гідрохлоротіазид може посилювати токсичну дію саліцилатів на центральну нервову систему.
Метилдопа
В окремих випадках при супутньому застосуванні гідрохлоротіазиду і метилдопи відзначали гемолітичну анемію.
Циклоспорин
При одночасному застосуванні з циклоспоринами підвищується ризик виникнення гіперурикемії і ускладнень на зразок подагри.
Серцеві глікозиди
Спричинена тіазидами гіпокаліємія або гіпомагніємія, може спонукати до розвитку серцевих аритмій, викликаних серцевими глікозидами.
Лікарські засоби, на які впливає порушення рівня калію в сироватці крові
Необхідно періодично контролювати концентрацію калію у сироватці крові та проводити контроль ЕКГ при застосуванні комбінованого препарату лозартан/гідрохлоротіазид з лікарськими засобами, дія яких залежить від рівня калію у плазмі крові (такими як серцеві глікозиди та антиаритмічні засоби), а також з препаратами, які спричиняють шлуночкову тахікардію (torsades de pointes), включаючи деякі антиаритмічні засоби, оскільки гіпокаліємія сприяє формуванню шлуночкової тахікардії:
– антиаритмічні препарати Iа класу (наприклад хінідин, гідрохінідин, дизопірамід);
– антиаритмічні препарати III класу (наприклад аміодарон, соталол, дофетилід, ібутилід);
– деякі антипсихотичні засоби (наприклад тіоридазин, хлорпромазин, левомепромазин, трифлуоперазин, ціамемазин, сульпірид, сультоприд, амісульприд, тіаприд, пімозид, галоперидол, дроперидол);
– інші препарати (наприклад бепридил, цисаприд, дифеманіл, внутрішньовенно введений еритроміцин, галофантрин, мізоластин, пентамідин, терфенадин, внутрішньовенно введений вінкамін).
Солі кальцію
Діуретики тіазидового ряду можуть збільшувати вміст кальцію в сироватці крові внаслідок зниженої екскреції. Якщо необхідно застосовувати препарати, що збільшують вміст кальцію, слід регулярно контролювати рівень кальцію в сироватці крові і відповідно до отриманого результату визначати дозу цих препаратів.
Взаємодії під час лабораторних аналізів
Через вплив на метаболізм кальцію тіазиди можуть змінювати результати функціональних тестів паращитовидної залози.
Карбамазепін.
Ризик симптоматичної гіпонатріємії. Необхідний клінічний нагляд за хворим та лабораторний контроль крові.
Контрастні речовини, що містять йод
У разі спричиненого діуретиками зневоднення існує підвищений ризик гострої ниркової недостатності, особливо при введенні високих доз препаратів, що містять йод. Перед їх введенням у пацієнтів слід відновити водний баланс.
Амфотерицин B (парентеральний), кортикостероїди, адренокортикотропний гормон, проносні засоби та гліциризин (міститься в солодці). Гідрохлоротіазид може посилити електролітний дисбаланс, особливо гіпокаліємію.
Особливості застосування.
Лозартан
Ангіоневротичний набряк
Слід встановити ретельний нагляд за пацієнтами, у яких в анамнезі був ангіоневротичний набряк (набряк обличчя, губ, горла та/або язика).
Артеріальна гіпотензія та дефіцит об’єму рідини, що циркулює
У пацієнтів із дефіцитом об’єму рідини, що циркулює, та/або натрію в організмі внаслідок інтенсивного застосування діуретиками, обмеження вживання солі, діареї або блювання може виникати симптоматична артеріальна гіпотензія, особливо після прийому першої дози та після підвищення дози. Подібні стани вимагають проведення їх корекції до застосування препарату або зменшення початкової дози.
Порушення водно-електролітного балансу
У пацієнтів із нирковою недостатністю, як хворих на цукровий діабет, так і без нього, часто виникають порушення електролітного балансу, які вимагають корекції. Тому необхідно регулярно контролювати концентрацію калію у плазмі крові та показники кліренсу креатиніну. Особливо ретельного спостереження вимагають пацієнти з серцевою недостатністю та кліренсом креатиніну від 30 до 50 мл/хв. Одночасно з лозартаном не рекомендується застосовувати калійзберігаючі діуретики, добавки, що містять калій, замінники солі з калієм або інші лікарські засоби, які можуть підвищити рівень калію в сироватці крові (наприклад ліки, що містять триметоприм).
Порушення функції печінки
Ґрунтуючись на фармакокінетичних даних, які свідчать про суттєве збільшення концентрації лозартану у плазмі крові у пацієнтів із цирозом печінки, пацієнтам, в анамнезі у яких є легкі або помірні порушення функції печінки, необхідно зменшити дозу препарату. Досвіду терапевтичного застосування лозартану пацієнтам із тяжкими порушеннями функції печінки немає, тому лікарський засіб протипоказано таким пацієнтам.
Порушення функції нирок
Внаслідок пригнічення ренін-ангіотензин-альдостеронової системи повідомлялося про зміни функції нирок, включаючи ниркову недостатність (зокрема у пацієнтів, у яких функція нирок залежить від ренін-ангіотензин-альдостеронової системи, наприклад при тяжкій серцевій недостатності або вже існуючих порушеннях функції нирок).
Як і при застосуванні інших препаратів, що впливають на ренін-ангіотензин-альдостеронову систему, також повідомлялося про підвищення сечовини в крові та креатиніну в сироватці у пацієнтів з двобічним стенозом ниркових артерій або стенозом артерії єдиної нирки; ці зміни функції нирок можуть бути оборотними після припинення терапії. Лозартан слід застосовувати з обережністю пацієнтам із двобічним стенозом ниркових артерій або стенозом артерії єдиної нирки.
Трансплантація нирки
Досвіду застосування препарату пацієнтам, які нещодавно перенесли трансплантацію нирок, немає.
Первинний гіперальдостеронізм
Пацієнти з первинним альдостеронізмом, як правило, не реагують на лікування антигіпертензивними препаратами, механізм дії яких полягає у пригніченні ренін-ангіотензинової системи. Тому їм не рекомендується застосовувати таблетки лозартану.
Ішемічна хвороба серця та цереброваскулярне захворювання
Як і при застосуванні будь-яких інших антигіпертензивних препаратів, швидке зниження артеріального тиску у пацієнтів з ішемічною хворобою серця та цереброваскулярним захворюванням може спричинити інфаркт міокарда або інсульт.
Серцева недостатність
У пацієнтів із серцевою недостатністю, з порушенням функції нирок чи без, при застосуванні лозартану, які і при застосуванні будь-яких інших лікарських засобів, що діють на ренін-ангіотензинову систему, існує ризик виникнення тяжкої артеріальної гіпотензії та (дуже часто – гострої) ниркової недостатності.
Стеноз аорти та мітрального клапану, обструктивна гіпертрофічна кардіоміопатія
Як і при застосуванні інших вазодилататорів, слід виявляти особливу обережність щодо пацієнтів зі стенозом аорти або мітрального клапана або обструктивною гіпертрофічною кардіоміопатією.
Етнічні особливості
Подібно до інгібіторів ангіотензинперетворювального ферменту, лозартан та інші антагоністи ангіотензину є менш ефективними для зниження артеріального тиску у пацієнтів негроїдної раси, порівняно з представниками інших рас, найімовірніше, внаслідок більш високої частоти низького рівня реніну у популяції пацієнтів негроїдної раси з артеріальною гіпертензією.
Вагітність
Прийом антагоністів рецепторів ангіотензину ІІ не слід розпочинати у період вагітності. Якщо продовження терапії антагоністами рецепторів ангіотензину ІІ не вважається конче потрібним, пацієнток, які планують вагітність, слід перевести на альтернативне антигіпертензивне лікування, яке має затверджений профіль безпеки застосування під час вагітності. Якщо виявлена вагітність, лікування лозартаном слід негайно припинити та, якщо це можливо, розпочати альтернативну терапію.
Подвійна блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС)
При супутньому застосуванні аліскірену та антагоністів рецепторів ангіотензину ІІ або інгібіторів АПФ підвищується ризик артеріальної гіпотензії, гіперкаліємії та порушення функції нирок, включаючи гостру ниркову недостатність. У зв’язку з подвійною блокадою ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС) супутнє застосування аліскірену та антагоністів рецепторів ангіотензину ІІ або інгібіторів АПФ не рекомендується (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»). У разі нагальної потреби подвійної блокади РААС слід ретельно перевіряти функцію нирок, рівень електролітів у крові та артеріальний тиск. Не слід одночасно застосувати антагоністи рецепторів ангіотензину ІІ та інгібітори АПФ пацієнтам з цукровим діабетом.
Гідрохлоротіазид
Артеріальна гіпотензія та порушення водно-електролітного балансу
Як і при застосуванні інших антигіпертензивних засобів, у деяких пацієнтів при прийомі препарату може виникнути симптоматична гіпотензія. За пацієнтами слід спостерігати щодо клінічних проявів рідинного або електролітного дисбалансу (наприклад зменшення об’єму рідини, гіпонатріємії, гіпохлоремічного алкалозу, гіпомагніємії або гіпокаліємії), які можуть виникнути внаслідок супутньої діареї чи блювання. У таких пацієнтів через певні інтервали часу слід періодично визначати рівень електролітів у сироватці крові. При спекотній погоді у пацієнтів, схильних до набряків, може виникнути гіпонатріємія розчинення.
Метаболічні та ендокринні ефекти
Тіазиди здатні змінювати толерантність до глюкози. Може бути потрібне коригування доз антидіабетичних препаратів, включаючи інсулін. Під час терапії тіазидами може проявитися прихований цукровий діабет.
Тіазиди можуть зменшувати екскрецію кальцію з сечею, а також спричиняти незначне і скороминуще зростання рівня кальцію у сироватці крові. Виражена гіперкальціємія може бути ознакою прихованого гіперпаратиреозу. Прийом тіазидів має бути припинений перед проведенням дослідження функцій паращитовидних залоз.
Підвищення рівнів холестерину і тригліцеридів також може бути пов’язане з терапією діуретиками тіазидового ряду.
Терапія тіазидами може призвести до гіперурикемії і/або подагри у деяких пацієнтів. Оскільки лозартан зменшує вміст у сечі сечової кислоти, лозартан у комбінації з гідрохлоротіазидом зменшує гіперурикемію, спричинену діуретиком.
Порушення функції печінки
Тіазиди слід застосовувати з обережністю пацієнтам з порушенням функції печінки або прогресуючою хворобою печінки, оскільки він може спричинити появу внутрішньопечінкового холестазу, а незначні зміни водно-електролітного балансу можуть спричинити печінкову кому. Препарат протипоказаний пацієнтам із тяжкою печінковою недостатністю.
Немеланомний рак шкіри
У двох епідеміологічних дослідженнях, проведених на основі даних Датського національного реєстру онкологічних захворювань, було виявлено підвищений ризик розвитку немеланомного раку шкіри (НМРШ) [базальноклітинної карциноми (БКК) і плоскоклітинної карциноми (ПКК)] при збільшенні кумулятивної дози гідрохлоротіазиду (ГХТЗ). Можливим механізмом розвитку НМРШ є фотосенсибілізуюча дія ГХТЗ.
Пацієнтів, які приймають ГХТЗ, слід поінформувати про ризик розвитку НМРШ, порадити регулярно перевіряти стан шкірних покривів на наявність новоутворень і негайно повідомляти про появу будь-яких підозрілих утворень на шкірі. З метою зменшення ризику розвитку раку шкіри пацієнтів слід ознайомити з можливими запобіжними заходами, такими як обмеження впливу сонячних і ультрафіолетових променів та забезпечення належного захисту шкіри у разі такого впливу. Необхідно якнайшвидше провести дослідження підозрілих утворень на шкірі, в тому числі виконати біопсію з гістологічним дослідженням матеріалу. Застосування ГХТЗ може також потребувати перегляду у пацієнтів з НМРШ в анамнезі (див. також розділ «Побічні реакції»).
Хоріоїдальний випіт, гостра міопія та вторинна глаукома із закритим кутом
Сульфонамідні лікарські засоби або похідні сульфонаміду можуть спричинити ідіосинкратичну реакцію, що призводить до хороїдального випоту з дефектом поля зору, транзиторної міопії та гострої закритокутової глаукоми. Симптоми включають гострий початок зниження гостроти зору або біль в очах і зазвичай виникають протягом кількох годин або тижнів після початку застосування препарату. Нелікована гостра закритокутова глаукома може призвести до необоротної втрати зору. Первинне лікування включає якнайшвидше припинення прийому лікарського засобу. Якщо внутрішньоочний тиск залишається неконтрольованим, може бути необхідним швидке медичне або хірургічне лікування. До факторів ризику розвитку гострої закритокутової глаукоми належить наявність в анамнезі алергії на сульфонамід або пеніцилін.
Гостра респіраторна токсичність
Повідомлялося про дуже рідкісні випадки гострої респіраторної токсичності, включаючи гострий респіраторний дистрес-синдром (ГРДС), після прийому гідрохлоротіазиду. Набряк легенів зазвичай розвивається протягом декількох хвилин або годин після прийому гідрохлоротіазиду. На початку симптоми включають задишку, лихоманку, погіршення легеневої функції та гіпотензію. Якщо є підозра на ГРДС, застосування лікарського засобу Лоріста® Н 100 слід припинити та призначити відповідне лікування. Гідрохлоротіазид не слід призначати пацієнтам, у яких раніше був випадок ГРДС після прийому гідрохлоротіазиду.
Інші стани
У пацієнтів, які отримують тіазиди, алергічні реакції можуть виникати незалежно від наявності в анамнезі алергічних станів або бронхіальної астми. Повідомлялося про рецидиви або погіршення перебігу системного червоного вовчака у пацієнтів, які отримували тіазиди.
Особлива інформація про деякі інгредієнти
Лоріста® H 100 містить лактозу. Пацієнти з рідкісною спадковою непереносимістю галактози, дефіцитом лактази Лаппа або порушенням всмоктування глюкози-галактози не повинні приймати цей препарат.
Застосування у період вагітності або годування груддю.
Вагітність
Лозартан
Лікарський засіб протипоказано застосовувати вагітним або жінкам, які планують завагітніти. Якщо під час лікування препаратом підтверджується вагітність, його застосування необхідно негайно припинити і замінити іншим лікарським засобом, дозволеним до застосування вагітним. Епідеміологічні висновки щодо ризику тератогенності внаслідок впливу інгібіторів АПФ протягом І триместру вагітності не є однозначними, однак не можна виключати невелике підвищення ризику. Дотепер немає жодних контрольованих епідеміологічних даних щодо ризику у зв’язку з прийомом інгібіторів ангіотензину ІІ, подібний ризик можливий для цього класу препаратів. Якщо продовження терапії інгібітором ангіотензину ІІ не вважається конче потрібним, пацієнток, які планують вагітність, слід перевести на альтернативне антигіпертензивне лікування, яке має затверджений профіль безпеки застосування під час вагітності. Якщо виявлена вагітність, лікування інгібітором ангіотензину ІІ слід негайно припинити та, якщо це можливо, розпочати альтернативну терапію.
Відомо, що застосування інгібіторів ангіотензину ІІ під час ІІ й ІІІ триместру вагітності може спричиняти фетотоксичність (зниження функції нирок, олігогідрамніон, ретардацію окостеніння черепа) і неонатальну токсичність (ниркову недостатність, артеріальну гіпотензію, гіперкаліємію).
Якщо застосування інгібіторів ангіотензину ІІ відбулося в ІІ триместрі вагітності, рекомендується провести ультразвукове дослідження функції нирок та черепа.
Немовлят, матері яких приймали інгібітори ангіотензину ІІ, слід ретельно контролювати щодо артеріальної гіпотензії.
Гідрохлоротіазид
Існує обмежений досвід застосування гідрохлоротіазиду під час вагітності, особливо під час І триместру. Дослідження на тваринах обмежені.
Гідрохлоротіазид проникає через плацентарний бар’єр. З огляду на фармакологічний механізм дії гідрохлоротіазиду, його застосування під час ІІ та ІІІ триместру може зашкодити кровопостачанню між плацентою та плодом і спричинити у плода та немовляти жовтяницю, розлад електролітного балансу та тромбоцитопенію.
Гідрохлоротіазид не слід застосовувати для лікування гестаційного набряку, а також гестаційної артеріальної гіпертензії або прееклампсії через ризик зниження об’єму плазми крові та виникнення матково-плацентарної гіпоперфузії без сприятливого впливу на перебіг захворювання.
Гідрохлоротіазид не слід застосовувати для лікування артеріальної гіпертензії у вагітних жінок, за винятком випадків, коли не можна застосовувати альтернативне лікування.
Годування груддю
Не рекомендується застосовувати препарат через відсутність достатніх даних щодо застосування у період годування груддю. Пацієнта слід перевести на альтернативне антигіпертензивне лікування, яке має затверджений профіль безпеки застосування у період годування груддю, особливо новонароджених або недоношених дітей.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.
Не проводилося ніяких досліджень щодо впливу препарату на здатність керувати автомобілем та працювати з іншими механізмами.
Однак під час керування автотранспортом або роботі з іншими механізмами при застосуванні антигіпертензивних препаратів можливе запаморочення або втома, особливо на початку лікування або при підвищенні дози.
Препарат Лоріста® H 100 можна застосовувати разом з іншими антигіпертензивними засобами.
Таблетку препарату слід ковтати, запиваючи склянкою води.
Препарат Лоріста® H 100 можна застосовувати незалежно від прийому їжі.
Артеріальна гіпертензія
Лозартан та гідрохлоротіазид не застосовують як початкову терапію, проте застосовують пацієнтам, артеріальний тиск яких відповідно не контролюється тільки лозартаном або гідрохлоротіазидом.
Рекомендується титрування дози шляхом підбору дози окремих компонентів (лозартану та гідрохлоротіазиду).
Для пацієнтів, у яких артеріальний тиск адекватно не контролюється монотерапією, може бути прийнято рішення про перехід на комбіновану терапію.
Звичайна підтримуюча доза – 1 таблетка препарату Лоріста® H (50 мг/12,5 мг) 1 раз на добу. Для пацієнтів, у яких застосування 1 таблетки препарату Лоріста® Н не дає достатнього ефекту, дозу можна підвищити до 1 таблетки Лоріста® НD (100 мг/25 мг) 1 раз на добу.
Максимальна доза – 1 таблетка препарату Лоріста® HD 100 мг/25 мг 1 раз на добу. Антигіпертензивний ефект досягається протягом 3–4 тижнів після початку терапії.
Препарат Лоріста® H 100 призначений для пацієнтів, які отримують доведену шляхом титрування дозу лозартану 100 мг і які потребують додаткового контролю артеріального тиску.
Зниження ризику серцево-судинних захворювань та летальних випадків у хворих на артеріальну гіпертензію з гіпертрофією лівого шлуночка
Звичайна початкова доза становить 50 мг лозартану 1 раз на добу. Пацієнтам, у яких не вдається досягти цільового значення рівня артеріального тиску прийомом 50 мг лозартану на добу, слід підбирати терапію із застосуванням комбінації лозартану з низькими дозами гідрохлоротіазиду (12,5 мг) та у разі необхідності надалі дозу збільшити до 100 мг лозартану/12,5 мг гідрохлоротіазиду 1 раз на добу. При необхідності дозу слід збільшити до 100 мг лозартану і 25 мг гідрохлоротіазиду 1 раз на добу.
Лоріста® H, Лоріста® H 100 та Лоріста® HD є альтернативними лікарськими засобами для пацієнтів, які контролюють артеріальну гіпертензію шляхом одночасного прийому лозартану та гідрохлоротіазиду у відповідних дозах.
Застосування пацієнтам з порушенням функції нирок та пацієнтам, які проходять сеанси гемодіалізу
Не потрібно жодного коригування початкової дози для пацієнтів з помірним порушенням функції нирок (кліренс креатиніну 30–50 мл/хв). Таблетки з комбінацією лозартан/гідрохлоротіазид не рекомендуються для пацієнтів, які проходять сеанси гемодіалізу. Препарат не слід застосовувати пацієнтам з тяжким порушенням функції нирок (кліренс креатиніну
Застосування пацієнтам зі зменшенням внутрішньосудинного об’єму циркулюючої рідини
Корекцію дефіциту об’єму рідини та/або натрію слід проводити перед початком застосування лозартану/гідрохлоротіазиду у таблетках.
Застосування пацієнтам з порушеннями функції печінки
Препарат протипоказаний пацієнтам з тяжкими порушеннями функції печінки.
Застосування пацієнтам літнього віку
Зазвичай немає необхідності в коригуванні дози для пацієнтів літнього віку.
Діти.
Досвід застосування препарату дітям відсутній, тому комбінацію лозартан/гідрохлоротіазид не слід застосовувати цій категорії пацієнтів.
Передозування.
Специфічних даних щодо лікування передозування препаратом немає. Терапія передозування симптоматична і підтримуюча. Потрібно перервати курс терапії препаратом і ретельно контролювати стан пацієнта. Якщо препарат прийнято нещодавно, потрібно викликати блювання і застосувати заходи, спрямовані на усунення дегідратації, електролітних порушень, печінкової коми та артеріальної гіпотензії.
Лозартан
Дані про передозування препарату у людини обмежені. Найбільш імовірними проявами передозування є артеріальна гіпотензія, тахікардія; брадикардія може бути наслідком парасимпатичної (вагусної) стимуляції. У разі симптоматичної артеріальної гіпотензії показана підтримуюча терапія.
Лозартан і його активний метаболіт не видаляються шляхом гемодіалізу.
Гідрохлоротіазид
Найчастіші симптоми передозування є наслідком дефіциту електролітів (гіпокаліємія, гіпохлоремія, гіпонатріємія) і дегідратації внаслідок надмірного сечовиділення. При одночасному прийомі серцевих глікозидів гіпокаліємія може спричинити посилення аритмій.
Гідрохлоротіазид видаляється шляхом гемодіалізу, проте ступінь видалення не був встановлений.
Побічні реакції.
Побічні реакції, які можуть виникнути під час лікування, класифіковані у групи за частотою появи: дуже часто: ³1/10; часто: ³1/100 - ³1/1000 - ³1/10000 -
У дослідженнях лозартану калію та гідрохлоротіазиду не спостерігалося жодних побічних реакцій, незвичних для цієї комбінації речовин. Побічні реакції обмежувалися тими, що раніше спостерігалися для лозартану калію та/або гідрохлоротіазиду.
Під час досліджень за умови артеріальної гіпертензії запаморочення було єдиним побічним ефектом, що був пов’язаний із діючою речовиною і зустрічався у понад 1 % хворих (достовірно більше, ніж у групі плацебо).
Крім цих реакцій, існують такі побічні реакції:
з боку печінки та жовчовивідних шляхів: рідко – гепатит.
лабораторні показники: рідко – гіперкаліємія, підвищення рівня аланінамінотрансферази (АЛТ). Додаткові побічні реакції, які спостерігалися при застосуванні одного з окремих компонентів препарату і можуть бути потенційними побічними ефектами препарату при застосуванні комбінації лозартану калію/гідрохлоротіазиду, такі:
Лозартан:
з боку крові та лімфатичної системи: нечасто – анемія, пурпура Шенляйна–Геноха, екхімоз, гемоліз;
невідомо – тромбоцитопенія;
з боку імунної системи: рідко – реакції гіперчутливості: анафілактичні реакції, ангіоневротичний набряк включаючи набряк гортані та голосової щілини, що призводить до обструкції дихальних шляхів та/або набряк обличчя, губ, глотки та/або язика; ангіоневротичний набряк в анамнезі при застосуванні лікарських засобів, в тому числі інгібіторів АПФ; кропив’янка;
з боку обміну речовин та харчування: нечасто – анорексія, подагра;
порушення психіки: часто – безсоння;
нечасто – відчуття страху, тривожний розлад, панічний розлад, сплутаність свідомості, депресія, аномальні сновидіння, розлади сну, сонливість, порушення пам’яті;
з боку нервової системи: часто – головний біль, запаморочення;
нечасто – нервозність, парестезія, периферична невропатія, тремор, мігрень, втрата свідомості; невідомо – спотворення смаку;
з боку органів зору: нечасто – затуманення зору, печіння/поколювання в очах, кон’юнктивіт, зниження зорової активності;
з боку органів слуху і вестибулярного апарату: нечасто – вертиго, дзвін у вухах;
з боку серця: нечасто – артеріальна гіпотензія, ортостатична гіпотензія, стерналгія, стенокардія, атріовентрикулярна блокада II ступеня, цереброваскулярні порушення, інфаркт міокарда, відчуття серцебиття, аритмії (фібриляція передсердь, синусова брадикардія, тахікардія, шлуночкова тахікардія, фібриляція шлуночків);
з боку судин: нечасто – васкуліт;
невідомо – дозозалежні ортостатичні ефекти;
з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: часто – кашель, інфекції верхніх дихальних шляхів, закладеність носа, синусит, зміни у носових пазухах;
нечасто – фарингальний дискомфорт, фарингіт, ларингіт, задишка, бронхіт, носова кровотеча, риніт, закладеність дихальних шляхів;
з боку шлунково-кишкового тракту: часто – біль у животі, нудота, діарея, диспепсія;
нечасто – запор, зубний біль, сухість у роті, метеоризм, гастрит, блювання, кишкова непрохідність;
невідомо – панкреатит;
з боку печінки та жовчовивідних шляхів: невідомо – зміна показників функції печінки;
з боку шкіри та підшкірних тканин: нечасто – алопеція, дерматит, сухість шкіри, еритема, почервоніння, світлочутливість, свербіж, висипання, кропив’янка, підвищене потовиділення;
з боку кістково-м’язової та сполучної тканини: часто – м’язові судоми, біль у спині, біль у ногах, міалгія;
нечасто – біль у руках, набряк суглобів, біль у колінах, кісткові і м’язові болі, біль у плечах, відчуття скутості у суглобах, артралгія, артрит, коксалгія, фіброміалгія, м’язова слабкість;
невідомо – рабдоміоліз;
з боку нирок та сечовивідних шляхів: часто – порушення функції нирок, ниркова недостатність;
нечасто – ніктурія, часте сечовиділення, інфекції сечовивідних шляхів;
з боку статевих органів та молочних залоз: нечасто – зниження лібідо, порушення ерекції/імпотенція;
загальні порушення: часто – астенія, підвищена втомлюваність, біль у грудній клітці; нечасто – набряк обличчя, підвищення температури;
невідомо – грипоподібні симптоми, нездужання;
лабораторні показники: часто – гіперкаліємія, незначне зниження гематокриту та гемоглобіну; нечасто – незначне зниження рівнів сечовини та креатиніну в сироватці крові; дуже рідко – підвищення ферментів печінки та білірубіну.
Гідрохлоротіазид
Доброякісні, злоякісні та невизначені новоутворення (включаючи кісти та поліпи)
Невідомо: немеланомний рак шкіри (базальноклітинна карцинома і плоскоклітинна карцинома)1.
з боку крові та лімфатичної системи: нечасто – агранулоцитоз, апластична анемія, гемолітична анемія, лейкопенія, пурпура, тромбоцитопенія;
з боку імунної системи: рідко – анафілактична реакція;
з боку обмінну речовин та харчування: нечасто – анорексія, гіперглікемія, гіперурикемія, гіпокаліємія, гіпонатріємія;
порушення психіки: нечасто – безсоння, зміни настрою;
з боку нервової системи: часто – головний біль;
з боку органів зору: нечасто – оборотне затуманення зору, ксантопсія;
невідомо: хоріоїдальний випіт;
з боку судин: нечасто – некротизуючий ангіїт (васкуліт, шкірний васкуліт);
з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: нечасто – респіраторний дистрес, включаючи пневмоніт та набряк легенів; дуже рідко – гострий респіраторний дистрес-синдром (ГРДС);
з боку шлунково-кишкового тракту: нечасто – запалення слинних залоз, спазми, подразнення шлунка, нудота, блювання, діарея, запор;
з боку печінки та жовчовивідних шляхів: нечасто – жовтяниця (внутрішньопечінковий холестаз), панкреатит;
з боку шкіри та підшкірних тканин: нечасто – світлочутливість, кропив’янка, токсичний епідермальний некроліз;
рідко: синдром Стівенса–Джонсона; шкірні реакції, що нагадують шкірну форму системного червоного вовчака; реактивація шкірної форми червоного вовчака;
з боку кістково-м’язової та сполучної тканини: нечасто – м’язові судоми;
з боку нирок та сечовивідних шляхів: нечасто – глюкозурія, інтерстиціальний нефрит, порушення функції нирок, ниркова недостатність;
загальні порушення: нечасто – підвищення температури тіла, запаморочення.
1 Немеланомний рак шкіри: на основі наявних даних епідеміологічних досліджень спостерігається кумулятивна дозозалежність між застосуванням гідрохлоротіазиду та розвитком НМРШ (див. «Особливості застосування» та «Фармакологічні властивості»).
Термін придатності.
5 років.
Умови зберігання.
Зберігати при температурі не вище 30 °С в оригінальній упаковці для захисту від дії вологи. Зберігати в недоступному для дітей місці.
Упаковка.
По 10 таблеток у блістері, по 3 або 6 блістерів у картонній коробці.
По 14 таблеток у блістері, по 2 або 4 блістери у картонній коробці.
По 15 таблеток у блістері; по 2 або по 4, або по 6 блістерів у картонній коробці.
Категорія відпуску. За рецептом.
Виробник.
КРКА, д.д., Ново место/KRKA, d.d., Novo mestо.
Місцезнаходження виробника та його адреса місця провадження діяльності.
Шмар’єшка цеста 6, 8501 Ново место, Словенія/Smarjeska cesta 6, 8501 Novo mesto, Slovenia.
Источником информации для описания является Государственный Реестр Лекарственных Средств Украины
Рейтинг популярности основан на фактическом количестве заказов клиентами сайта за последние 30 дней. Чем больше заказов, тем выше рейтинг.
ВНИМАНИЕ! Цены актуальны только при оформлении заказа в электронной медицинской информационной системе Аптека 9-1-1. Цены на товары при покупке непосредственно в аптечных заведениях-партнерах могут отличаться от указанных на сайте!
Добавление отзыва
{{docMaster.documentName}}
{{docVisa.documentName}}
