Упаковка / 30 шт.
пластина / 10 шт.
| Торговое название | Лозартан |
| Действующие вещества | Гидрохлортиазид, Лозартан |
| Количество действующего вещества: | 50 мг + 12,5 мг |
| Форма выпуска: | таблетки для внутреннего применения |
| Количество в упаковке: | 30 таблеток (3 блистера по 10 шт.) |
| Первичная упаковка: | блистер |
| Способ применения: | Оральные |
| Взаимодействие с едой: | Не имеет значения |
| Температура хранения: | от 5°C до 30°C |
| Чувствительность к свету: | Не чувствительный |
| Признак: | Импортный |
| Происхождение: | Химический |
| Производитель: | АТ ФАРМАЦЕВТИЧЕСКИЙ ЗАВОД ТЕВА |
| Страна производства: | Венгрия |
| Заявитель: | Teva |
| Условия отпуска: | По рецепту |
|
Код АТС C Препараты для лечения заболеваний сердечно-сосудистой системы C09 Средства для понижения артериального давления (Препараты, влияющие на ренин-ангиотензиновую систему) C09D Комбинированные препараты ингибиторов ангиотензина ii C09DA Антагонисты ангиотензина ii и диуретики C09DA01 Лозартан и диуретики |
|
Фармакодинамика
Лозартан калия/гидрохлоротиазид. Известно, что компоненты препарата лозартан калия/гидрохлоротиазид оказывают аддитивное гипотензивное действие, снижая уровень АД в большей степени, чем каждый из компонентов в отдельности. Считается, что данный эффект обусловлен взаимодополняющим влиянием обоих компонентов. Кроме того, в результате диуретического действия гидрохлоротиазид повышает активность ренина и секрецию альдостерона, снижает содержание калия и повышает уровень ангиотензина II в плазме крови. Лозартан блокирует все физиологически значимые эффекты ангиотензина II и путем угнетения альдостерона, способствуя уменьшению потерь ионов калия, вызванных диуретиком.
Установлено, что лозартан оказывает слабое временное урикозурическое действие. Известно, что гидрохлоротиазид вызывает умеренное повышение уровня мочевой кислоты в плазме крови; комбинация лозартана и гидрохлоротиазида способствует уменьшению выраженности гиперурикемии, связанной с приемом диуретика.
Антигипертензивный эффект лозартана калия/гидрохлоротиазида продолжается в течение 24 ч и сохраняется при непрерывном лечении. Препарат клинически значимо не влияет на ЧСС. Известно, что после 12 нед применения комбинации лозартана калия и гидрохлоротиазида (50 мг/12,5 мг) минимальный показатель диастолического АД в положении пациента сидя снижался в среднем на 13,2 мм рт. ст.
Лозартан калия/гидрохлоротиазид является эффективным средством для снижения АД у мужчин и женщин, лиц негроидной расы и представителей других рас, пациентов молодого и пожилого возраста (65 лет) при любой степени тяжести гипертонической болезни.
Лозартан. Лозартан — синтетический антагонист рецепторов ангиотензина II (АРА) (типа АТ1) для перорального применения. Ангиотензин II является мощным вазоконстриктором, главным активным гормоном ренин-ангиотензин-альдостероновой системы (РААС) и важным фактором в патофизиологии АГ. Ангиотензин II связывается с АТ1-рецепторами во многих тканях (например в гладких мышцах сосудов, надпочечниках, почках и сердце) и определяет ряд важных биологических эффектов, включая вазоконстрикцию и высвобождение альдостерона. Ангиотензин II также стимулирует пролиферацию клеток гладких мышц. Лозартан селективно блокирует АТ1-рецепторы. В исследованиях in vitro и in vivo лозартан и его фармакологически активный метаболит — карбоксильная кислота (E3174) блокируют все физиологически значимые эффекты ангиотензина II независимо от источника или пути его синтеза.
Лозартан не оказывает агонистического эффекта и не блокирует рецепторы других гормонов или ионные каналы, играющих важную роль в регуляции функционирования сердечно-сосудистой системы. Кроме того, лозартан не угнетает АПФ (кининазу II) — фермент, способствующий распаду брадикинина. Следовательно, не происходит усиления нежелательных эффектов, обусловленных брадикинином.
При применении лозартана наблюдается угнетение отрицательного обратного влияния ангиотензина II на секрецию ренина, что приводит к повышению активности ренина в плазме крови. Повышение активности ренина приводит к росту концентрации ангиотензина II в плазме крови. Несмотря на это, антигипертензивная активность и снижение концентрации альдостерона в плазме крови сохраняются, что указывает на эффективную блокаду рецепторов ангиотензина II. После прекращения лечения лозартаном активность ренина в плазме крови и концентрация ангиотензина II возвращаются к исходным значениям в течение 3 дней.
Лозартан и его основной активный метаболит проявляют более высокое сродство к АТ1-рецепторам, чем к АТ2-рецепторам. В пересчете на массу активный метаболит в 10–40 раз активнее, чем лозартан.
Известно, что частота возникновения кашля у пациентов, получающих лозартан или гидрохлоротиазид, аналогична и была значительно ниже, чем при применении ингибиторов АПФ.
У недиабетических пациентов с АГ и протеинурией при применении лозартана калия отмечали значительное снижение уровня протеинурии, фракционной экскреции альбумина и IgG в плазме крови. Лозартан поддерживает уровень клубочковой фильтрации и снижает фильтрационную фракцию. В целом лозартан способствует снижению концентрации мочевой кислоты в плазме крови (обычно 0,4 мг/дл), которая сохраняется при проведении длительной терапии.
Лозартан не влияет на вегетативные рефлексы и не обладает устойчивым влиянием на уровень норэпинефрина в плазме крови.
У пациентов с левожелудочковой сердечной недостаточностью на фоне применения лозартана в дозах 25 и 50 мг отмечали положительные гемодинамический и нейрогормональный эффекты, для которых характерны повышение сердечного индекса и снижение давления заклинивания в легочных капиллярах, системного сосудистого сопротивления, среднего АД и ЧСС, а также снижение уровня циркулирующего альдостерона и норадреналина соответственно. Возникновение артериальной гипотензии у больных сердечной недостаточностью зависит от дозы.
В двух крупных плацебо-контролируемых исследованиях (ONTARGET и NEPHRON D) изучали преимущества сочетанного применения ингибиторов АПФ и АРА. Из исследований известно, что одновременное применение ингибиторов АПФ с АРА у пациентов с наличием в анамнезе сердечно-сосудистых или цереброваскулярных заболеваний или сахарного диабета II типа с признаками поражения органов-мишеней не оказывало существенного положительного влияния на функцию почек и/или сердечно-сосудистой системы и показатели смертности, при этом отмечали повышенный риск возникновения гиперкалиемии, острого поражения почек и/или артериальной гипотензии по сравнению с монотерапией. В связи с этим не рекомендуется сочетанное применение ингибиторов АПФ и АРА у пациентов с диабетической нефропатией.
В исследовании ALTITUDE, проводившемся с целью проверки преимуществ добавления алискирена к стандартной терапии ингибиторами АПФ или АРА у пациентов с диабетом II типа и хроническим заболеванием почек и/или сердечно-сосудистой системы, выявлен высокий риск неблагоприятных исходов, и исследование было остановлено. Сердечно-сосудистую смерть и инсульт регистрировли гораздо чаще в группе, где применяли алискирен, чем в группе плацебо, кроме того нежелательные явления и серьезные побочные эффекты, такие как гиперкалиемия, артериальная гипотензия и нарушение функции почек, также являлись более распространенными в группе, получавшей алискирен, чем в группе плацебо.
Гидрохлоротиазид. Гидрохлоротиазид относится к группе тиазидных диуретиков с до конца невыясненным механизмом антигипертензивного действия. Тиазиды влияют на ренальный тубулярный механизм реабсорбции электролитов, тем самым непосредственно повышая выведение натрия и хлора в примерно одинаковых количествах. Благодаря диуретическому действию гидрохлоротиазида снижается объем плазмы крови, повышается активность ренина в плазме крови и секреция альдостерона с последующим увеличением выведения калия и бикарбоната с мочой и снижением уровня калия в плазме крови. Вероятно, из-за блокады РААС одновременное применение АРА уменьшает потерю калия, связанную с применением диуретиков тиазидного ряда.
После приема диуретический эффект отмечается в течение 2 ч, достигая пика примерно через 4 ч и продолжается около 6–12 ч. Антигипертензивный эффект сохраняется до 24 ч.
Фармакокинетика
Лозартан. Абсорбция. После приема внутрь лозартан хорошо всасывается и подвергается пресистемному метаболизму с образованием активного метаболита карбоксильной кислоты и других неактивных метаболитов. Системная биодоступность таблеток лозартана составляет ≈33%. Cmax лозартана и его активного метаболита достигается в течение 1 ч и 3–4 ч соответственно. При приеме препарата во время еды не отмечали клинически значимого влияния на концентрацию лозартана в плазме крови.
Распределение. Более 99% дозы лозартана и его активного метаболита связывается с белками плазмы крови, преимущественно с альбумином. Объем распределения лозартана составляет 34 л. Из исследований на животных известно, что лозартан проникает в незначительных количествах через ГЭБ или не проникает.
Метаболизм. Примерно 14% дозы лозартана, введенной в/в или принятой внутрь, превращается в его активный метаболит. После приема и в/в введения радиоактивно меченного 14C-лозартана калия радиоактивность циркулирующей плазмы крови прежде всего была связана с присутствием лозартана и его активного метаболита. Кроме активного метаболита, образуются и неактивные метаболиты, включая два основных, образующихся в процессе гидроксилирования бутилового радикала, и один второстепенный метаболит — N-2-тетразол-глюкуронид.
Выведение. Плазменный клиренс лозартана и его активного метаболита составляет около 600 и 50 мл/мин соответственно. Почечный клиренс лозартана и его активного метаболита составляет примерно 74 и 26 мл/мин соответственно. При пероральном приеме лозартана около 4% дозы выводится в неизмененном виде с мочой и около 6% дозы — с мочой в виде активного метаболита. Лозартан и его активный метаболит имеют линейную фармакокинетику при пероральном приеме лозартана калия в дозах до 200 мг.
После перорального приема концентрации лозартана и его активного метаболита в плазме крови снижаются полиэкспоненциально с конечным T1/2 ≈2 и ≈6–9 ч соответственно. При приеме препарата в дозе 100 мг 1 раз в сутки не происходит значимой кумуляции в плазме крови ни лозартана, ни его активного метаболита.
Выведение лозартана и его метаболитов происходит с желчью и мочой. После перорального приема радиоактивно меченного 14С-лозартана примерно 35% радиоактивной метки определяли в моче и примерно 58% — в кале.
Гидрохлоротиазид. Распределение. Гидрохлоротиазид проникает через плацентарный барьер и в грудное молоко, однако не проникает через ГЭБ.
Выведение. Гидрохлоротиазид не подвергается метаболизму и быстро выделяется почками в неизмененном виде. При анализе показателей уровня препарата в плазме крови в течение 24 ч установлено, что T½ находится в пределах от 5,6 до 14,8 ч. После перорального приема не менее чем 61% дозы выводится с мочой в неизмененном виде в течение 24 ч.
Фармакокинетика у особых групп пациентов. Концентрация лозартана и его активного метаболита в плазме крови, а также степень абсорбции гидрохлоротиазида у пациентов пожилого возраста и более молодых пациентов с АГ существенно не отличаются.
После приема внутрь концентрация лозартана и его активного метаболита в плазме крови пациентов с легкой и средней степенью алкогольного цирроза печени была соответственно в 5 и 1,7 раза выше по сравнению с показателями у добровольцев молодого возраста.
При гемодиализе лозартан и его активный метаболит не удаляются из организма.
Эссенциальная аг у пациентов, у которых монотерапия лозартаном или гидрохлоротиазидом не позволяет адекватно контролировать ад.
Препарат можно принимать независимо от приема пищи. таблетку следует глотать целой, запивая водой.
Препарат можно назначать в сочетании с другими антигипертензивными средствами (см. ОСОБЫЕ УКАЗАНИЯ и ВЗАИМОДЕЙСТВИЯ).
Комбинацию лозартана и гидрохлоротиазида не применяют в качестве начальной терапии, а назначают пациентам, у которых нельзя достичь адекватного контроля АД с помощью монотерапии лозартаном или гидрохлоротиазидом.
Рекомендуется определять дозу путем подбора доз для каждого компонента препарата отдельно (для лозартана и гидрохлоротиазида). В клинически допустимых случаях целесообразность перехода от монотерапии к фиксированной комбинации следует рассматривать для пациентов, у которых отсутствует адекватный контроль за уровнем АД.
Начальная и поддерживающая доза — 50 мг лозартана калия и 12,5 мг гидрохлоротиазида 1 раз в сутки. Для пациентов без адекватного терапевтического ответа доза комбинации может быть повышена до 100 мг лозартана калия/25 мг гидрохлоротиазида 1 раз в сутки.
Максимальная доза — 1 таблетка 100 мг лозартана калия/25 мг гидрохлоротиазида 1 раз в сутки. Как правило, стабильный антигипертензивный эффект достигается в течение 3–4 нед от начала лечения.
Применение у пациентов с нарушением функции почек и пациентов, находящихся на гемодиализе. Пациентам с умеренным нарушением функции почек (клиренс креатинина — 30–50 мл/мин) коррекции начальной дозы не требуется. Пациентам, находящимся на гемодиализе, не рекомендуется принимать таблетки, содержащие лозартан и гидрохлоротиазид. Противопоказано принимать лицам с тяжелым нарушением функции почек (клиренс креатинина 30 мл/мин) (см. ПРОТИВОПОКАЗАНИЯ).
Применение у пациентов с внутрисосудистой гиповолемией. Перед применением препарата следует сначала откорригировать внутрисосудистую гиповолемию и/или гипонатриемию.
Применение у лиц с нарушением функции печени. Препарат противопоказан пациентам с тяжелым нарушением функции печени (см. ПРОТИВОПОКАЗАНИЯ).
Применение у пациентов пожилого возраста. Как правило, применение препарата у пациентов пожилого возраста не требует коррекции дозы.
В клинических исследованиях с применением лозартана и гидрохлоротиазида не наблюдали каких-либо побочных реакций, необычных для этой комбинации веществ. побочные реакции ограничивались ранее наблюдаемыми при применении калиевой соли лозартана и/или гидрохлоротиазида.
В контролируемых клинических исследованиях эссенциальной АГ единственным побочным явлением, связанным с применением комбинированного препарата, отмеченным с более высокой частотой на фоне приема препарата, чем при применении плацебо, являлось головокружение.
В период постмаркетингового применения наблюдали следующие побочные реакции:
со стороны нервной системы: дисгевзия;
со стороны пищеварительной системы: гепатит;
по результатам лабораторных исследований: гиперкалиемия, повышение уровня АлАТ.
Представленные ниже побочные реакции отмечали при применении действующих веществ в качестве монотерапии, и они могут возникать при применении препарата лозартан калия/гидрохлоротиазид.
Лозартан:
со стороны кровеносной и лимфатической системы: анемия, пурпура Шенлейна — Геноха, экхимозы, гемолиз, тромбоцитопения;
со стороны иммунной системы: анафилактические реакции, ангионевротический отек, крапивница;
со стороны обмена веществ: анорексия, подагра;
со стороны психики: бессонница, тревожность, тревожный невроз, панический синдром, спутанность сознания, депрессия, аномальные сновидения, нарушения сна, сонливость, нарушение памяти;
со стороны нервной системы: головная боль, головокружение, нервозность, парестезии, периферическая нейропатия, тремор, мигрень, синкопе;
со стороны органа зрения: нечеткость зрения, ощущение жжения/покалывания в глазах, конъюнктивит, снижение остроты зрения;
со стороны органа слуха и равновесия: вертиго, шум/звон в ушах;
со стороны сердца: артериальная гипотензия, ортостатическая гипотензия, стерналгия, стенокардия, AV-блокада II степени, цереброваскулярные нарушения, инфаркт миокарда, учащенное сердцебиение, аритмия (мерцательная аритмия, синусовая брадикардия, тахикардия, желудочковая тахикардия, фибрилляция желудочков);
со стороны сосудов: васкулит, дозозависимые ортостатические эффекты;
со стороны дыхательной системы, органов грудной клетки и средостения: кашель, инфекции верхних дыхательных путей, заложенность носа, заболевания придаточных пазух носа, синусит, ощущение дискомфорта в глотке, фарингит, ларингит, одышка, бронхит, носовые кровотечения, ринит, застойные явления в легких;
со стороны пищеварительной системы: боль в животе, тошнота, рвота, диарея, диспепсия, зубная боль, сухость во рту, метеоризм, гастрит, панкреатит, запор, кишечная непроходимость;
со стороны гепатобилиарной системы: нарушение функции печени;
со стороны кожи и подкожной клетчатки: алопеция, дерматит, сухость кожи, эритема, гиперемия, фотосенсибилизация, зуд, сыпь, крапивница, повышенная потливость.
со стороны костно-мышечной системы и соединительной ткани: мышечные судороги, боль в спине, боль в ногах, миалгия, боль в руках, плечах, отек суставов, боль в коленях, костно-мышечная боль, скованность суставов, артралгия, артрит, боль в тазобедренных суставах, фибромиалгия, мышечная слабость, рабдомиолиз.
со стороны почек и мочевыделительной системы: нарушение функции почек, почечная недостаточность, никтурия, поллакиурия, инфекции мочевыводящих путей;
со стороны репродуктивной системы: снижение либидо, эректильная дисфункция/импотенция.
общие расстройства: астения, повышенная утомляемость, боль в груди, отек лица, лихорадка, гриппоподобные симптомы, общее недомогание, отеки.
результаты лабораторных исследований: гиперкалиемия, незначительное снижение показателей гематокрита и гемоглобина, гипогликемия, незначительное повышение уровня мочевины и креатинина в плазме крови, повышение уровня печеночных ферментов и билирубина, гипонатриемия.
Гидрохлоротиазид:
со стороны кровеносной и лимфатической систем: агранулоцитоз, апластическая анемия, гемолитическая анемия, лейкопения, пурпура, тромбоцитопения;
со стороны иммунной системы: сыпь, анафилактические реакции;
со стороны обмена веществ: анорексия, гипергликемия, гиперурикемия, гипокалиемия, гипонатриемия;
со стороны психики: бессонница;
со стороны нервной системы: головная боль;
со стороны органа зрения: транзиторная потеря четкости зрения, ксантопсия;
со стороны сосудов: некротический ангиит (васкулит, кожный васкулит);
со стороны дыхательной системы, органов грудной клетки и средостения: респираторный дистресс-синдром, в том числе пневмония и отек легких;
со стороны пищеварительной системы: сиалоаденит, спазмы, раздражение желудка, тошнота, рвота, диарея, запор, панкреатит;
со стороны гепатобилиарной системы: желтуха (внутрипеченочный холестаз);
со стороны кожи и подкожной клетчатки: крапивница, фотосенсибилизация, токсический эпидермальный некролиз, системная красная волчанка.
со стороны костно-мышечной системы и соединительной ткани: мышечные судороги.
со стороны почек и мочевыделительной системы: глюкозурия, интерстициальный нефрит, нарушение функции почек, почечная недостаточность.
общие нарушения: лихорадка, головокружение.
Связанные с лозартаном
Ангионевротический отек. Следует тщательно наблюдать пациентов с ангионевротическим отеком в анамнезе (отек лица, губ, глотки и/или языка) (см. ПОБОЧНЫЕ ЭФФЕКТЫ).
Артериальная гипотензия и уменьшение внутрисосудистого объема. У пациентов с дефицитом ОЦК и/или гипонатриемией, вызванными интенсивным приемом диуретиков, ограничением потребления поваренной соли, диареей или рвотой, может развиться симптоматическая артериальная гипотензия, особенно после приема первой дозы препарата. Эти состояния необходимо откорригировать до приема препарата (см. ПРИМЕНЕНИЕ, ПРОТИВОПОКАЗАНИЯ).
Нарушение электролитного баланса. Следует учитывать, что электролитный дисбаланс является распространенным явлением у пациентов с нарушением функции почек и сопутствующим сахарным диабетом или без него. Следует тщательно контролировать уровень калия в плазме крови и показатели клиренса креатинина, особенно у больных с сердечной недостаточностью и клиренсом креатинина 30–50 мл/мин.
Не рекомендуется одновременно применять с лозартаном/гидрохлоротиазидом калийсберегающие диуретики, пищевые добавки и заменители соли, содержащие калий (см. ВЗАИМОДЕЙСТВИЯ).
Нарушение функции печени. Учитывая фармакокинетические данные, указывающие на существенное повышение концентрации лозартана в плазме крови больных циррозом печени, следует с осторожностью принимать лозартан/гидрохлоротиазид пациентам с нарушением функции печени легкой или средней степени в анамнезе. Опыт применения лозартана для лечения больных с нарушением функции печени тяжелой степени отсутствует. Поэтому лозартан/гидрохлоротиазид противопоказан лицам с тяжелыми нарушениями функции печени (см. ПРОТИВОПОКАЗАНИЯ, ФАРМАКОЛОГИЧЕСКИЕ СВОЙСТВА).
Нарушение функции почек. Сообщалось об изменениях функции почек, связанных с угнетением РААС, в частности почечной недостаточности, у пациентов, у которых функция почек зависит от РААС, как при тяжелой сердечной недостаточности, так и наличии нарушения функции почек до начала лечения.
Как и при применении других лекарственных средств, влияющих на РААС, сообщалось о повышении уровней мочевины и креатинина в плазме крови у пациентов с двусторонним стенозом почечных артерий или стенозом артерии единственной почки. Такие изменения функции почек могут иметь обратимый характер и исчезать после отмены терапии. Следует с осторожностью назначать лозартан пациентам с двусторонним стенозом почечных артерий или стенозом артерии единственной почки.
Трансплантация почки. Опыт применения препарата у пациентов, недавно перенесших трансплантацию почки, отсутствует.
Первичный гиперальдостеронизм. Для пациентов с первичным гиперальдостеронизмом антигипертензивные препараты, угнетающие РААС, обычно неэффективны. Поэтому не рекомендуется назначать таблетки, содержащие лозартан калия/гидрохлоротиазид, этим больным.
ИБС и нарушения мозгового кровообращения. Как и любой антигипертензивный препарат, лозартан может вызвать значительное снижение АД у пациентов с ИБС и цереброваскулярной недостаточностью, что может привести к инфаркту миокарда или инсульту.
Сердечная недостаточность. У пациентов с сердечной недостаточностью (с сопутствующей почечной недостаточностью или без нее), как и при применении других препаратов, воздействующих на РААС, существует риск развития тяжелой артериальной гипотензии и почечной недостаточности (часто ОПН).
Стеноз аортального и митрального клапанов, обструктивная гипертрофическая кардиомиопатия. Следует с осторожностью назначать лозартан калия/гидрохлоротиазид пациентам со стенозом аортального или митрального клапанов или обструктивной гипертрофической кардиомиопатией.
Этнические особенности. Известно, что ингибиторы АПФ, лозартан и другие АРА проявляют более низкую эффективность по снижению АД у пациентов негроидной расы, чем у представителей других рас. Вероятно, это обусловлено тем, что среди представителей негроидной расы с АГ преобладают лица с низкой активностью ренина.
Беременность. Лозартан нельзя назначать беременным или планирующим забеременеть женщинам. Если продолжение терапии АРА необходимо, пациенткам, планирующим беременность, следует назначить альтернативную гипотензивную терапию с установленным профилем безопасности относительно применения в период беременности. Если во время лечения этим лекарственным средством подтверждается беременность, его применение необходимо прекратить и заменить другим лекарственным средством, разрешенным к применению у беременных (см. ПРОТИВОПОКАЗАНИЯ и Применение в период беременности или кормления грудью).
Двойная блокада РААС. Имеются свидетельства, что при одновременном применении ингибиторов АПФ, АРА или алискирена повышается риск артериальной гипотензии, гиперкалиемии и нарушения функции почек (в том числе ОПН). Поэтому двойная блокада РААС путем комбинированного применения ингибиторов АПФ, АРА или алискирена не рекомендуется (см. ВЗАИМОДЕЙСТВИЯ).
Если двойная блокада РААС является крайне необходимой, ее необходимо проводить исключительно под наблюдением специалиста с обеспечением тщательного мониторинга функции почек, водно-электролитного баланса и АД. Ингибиторы АПФ и АРА не следует одновременно назначать пациентам с диабетической нефропатией.
Связанные с гидрохлоротиазидом
Артериальная гипотензия и нарушение водно-электролитного баланса. Как и при применении любых антигипертензивных препаратов, у отдельных пациентов может развиваться симптоматическая артериальная гипотензия. Следует тщательно наблюдать за состоянием здоровья этих пациентов для выявления клинических признаков нарушения водно-электролитного баланса, в частности гиповолемии, гипонатриемии, гипохлоремического алкалоза, гипомагниемии или гипокалиемии, которые могут возникнуть при сопутствующей диарее или рвоте. У этих пациентов следует регулярно, через определенные периоды, контролировать уровень электролитов в плазме крови. В жаркую погоду у лиц с отеками возможно развитие гипонатриемии разведения.
Метаболические и эндокринные эффекты. Препараты группы тиазидов могут нарушать толерантность к глюкозе. Может потребоваться коррекция доз антидиабетических препаратов, в том числе инсулина (см. ВЗАИМОДЕЙСТВИЯ). Во время лечения тиазидами может проявиться латентный сахарный диабет. Тиазидные диуретики могут снижать выведение кальция с мочой и вызывать периодическое незначительное повышение уровня кальция в плазме крови. Выраженная гиперкальциемия может быть признаком скрытого гиперпаратиреоза. Применение препаратов группы тиазидов следует прекратить перед проведением исследований функции паращитовидных желез.
Применение тиазидных диуретиков может спровоцировать повышение уровня ХС и ТГ в плазме крови.
Применение тиазидных диуретиков может способствовать развитию гиперурикемии и/или подагры у отдельных пациентов. Поскольку лозартан снижает уровень мочевой кислоты, при применении лозартана в комбинации с гидрохлоротиазидом отмечается снижение гиперурикемии, вызванной приемом диуретиков.
Нарушение функции печени. Следует с осторожностью применять тиазидные препараты у пациентов с нарушением функции печени или прогрессирующими заболеваниями печени, поскольку существует риск возникновения внутрипеченочного холестаза, а незначительные изменения водно-электролитного баланса могут спровоцировать развитие печеночной комы.
Лозартан калия/гидрохлоротиазид противопоказан пациентам с тяжелыми нарушениями функции печени (см. ПРОТИВОПОКАЗАНИЯ, ФАРМАКОЛОГИЧЕСКИЕ СВОЙСТВА).
Другие предостережения. У пациентов, принимающих тиазидные диуретики, реакции гиперчувствительности могут возникать даже при отсутствии симптомов аллергии или БА в анамнезе. Сообщалось об обострении или прогрессировании системной красной волчанки на фоне приема тиазидов.
Связанные со вспомогательными веществами. Пациентам с редкой наследственной непереносимостью галактозы и лактозы или мальабсорбцией глюкозы-галактозы не следует принимать этот препарат.
Применение в период беременности или кормления грудью
Беременность. АРА. Применение АРА в период беременности противопоказано (см. ПРОТИВОПОКАЗАНИЯ, ОСОБЫЕ УКАЗАНИЯ). Эпидемиологические данные относительно риска тератогенного влияния АРА при их применении в I триместр беременности недостаточно изучены и не исключают повышенного риска тератогенности. Пациентки, планирующие беременность, должны быть переведены на лечение альтернативными антигипертензивными препаратами с установленным профилем безопасности в случае их применения в период беременности. В случае наступления беременности лечение АРА следует немедленно прекратить и при необходимости начать альтернативную терапию. Установлено, что применение АРА во II и III триместр беременности способствует усилению фетотоксичности (ухудшение функции почек, маловодие, замедление оссификации костей черепа) и неонатальной токсичности (почечная недостаточность, артериальная гипотензия, гиперкалиемия). Если АРА принимали со II триместра беременности, необходимо выполнить УЗИ почек и состояния костей черепа новорожденного.
Младенцы, матери которых получали лечение АРА в период беременности, должны находиться под тщательным медицинским наблюдением из-за риска возникновения артериальной гипотензии (см. ОСОБЫЕ УКАЗАНИЯ).
Гидрохлоротиазид. Опыт применения гидрохлоротиазида в период беременности ограничен, особенно в I триместр. Исследования на животных также ограничены. Известно, что гидрохлоротиазид проникает через плацентарный барьер. Учитывая фармакологический механизм действия гидрохлоротиазида, его применение во II и III триместр беременности может негативно повлиять на фетоплацентарное кровоснабжение и приводить к возникновению у плода и новорожденного таких нарушений, как желтуха, нарушение электролитного баланса и тромбоцитопения.
Гидрохлоротиазид не следует применять при отеках у беременных, АГ беременных или преэклампсии, поскольку такое применение связано с риском уменьшения объема плазмы крови и развития гипоперфузии плаценты без всякого полезного влияния на течение заболевания. Гидрохлоротиазид не следует применять для лечения при эссенциальной АГ у беременных.
Кормление грудью. Применение лозартана калия/гидрохлоротиазида в период кормления грудью противопоказано.
В случае необходимости лечения следует прекратить кормление грудью. В период кормления грудью следует принимать другой препарат с установленным профилем безопасности.
Дети. Безопасность и эффективность применения препарата лозартан калия/гидрохлоротиазид у детей не установлены, применение у детей противопоказано.
Способность влиять на скорость реакции при управлении транспортными средствами или работе с другими механизмами. Исследований влияния на способность управлять транспортными средствами и работать с другими механизмами не проводили. Однако пациентам, планирующим управлять транспортными средствами или работать с другими механизмами, следует помнить, что на фоне терапии данным препаратом иногда могут возникать головокружение или сонливость, в частности в начале лечения и при повышении дозы.
Лозартан. сообщалось, что применение рифампицина и флуконазола снижают концентрацию активного метаболита лозартана в плазме крови. клинические последствия такого взаимодействия не изучены.
Как и при применении других лекарственных средств, блокирующих ангиотензин II или его эффекты, одновременное применение с калийсберегающими диуретиками (например спиронолактоном, триамтереном, амилоридом), добавками или заменителями поваренной соли, содержащими калий, может привести к повышению концентрации калия в плазме крови. Одновременное применение этих комбинаций не рекомендуется.
Как и при применении других лекарственных средств, влияющих на выведение натрия из организма, возможно уменьшение скорости выведения лития. Следовательно, необходимо тщательно контролировать уровень лития в плазме крови в случае необходимости одновременного применения солей лития с АРА.
При применении АРА в сочетании с НПВП (например селективными ингибиторами ЦОГ-2, ацетилсалициловой кислотой в противовоспалительных дозах) и неселективными НПВП возможно ослабление антигипертензивного действия. Одновременное применение АРА или диуретиков и НПВП может привести к повышению риска ухудшения функции почек с развитием ОПН и повышению уровня калия, особенно у больных с существующими до начала терапии нарушениями функции почек. Лицам пожилого возраста следует с осторожностью принимать вышеуказанную комбинацию препаратов. Необходимо обеспечить надлежащую гидратацию пациентов и контролировать функцию почек после начала комбинированной терапии и периодически в дальнейшем.
У отдельных пациентов с нарушением функции почек, получающих лечение НПВП, в том числе селективными ингибиторами ЦОГ-2, одновременное применение АРА может привести к еще большему ухудшению функции почек. Этот эффект обычно носит обратимый характер.
Результаты клинического исследования показали, что двойная блокада РААС при одновременном применении ингибиторов АПФ, АРА или алискирена связана с повышением частоты возникновения побочных явлений, таких как артериальная гипотензия, гиперкалиемия и ухудшение функции почек (в том числе ОПН), по сравнению с монотерапией любым блокатором РААС.
При одновременном применении с такими препаратами, как трициклические антидепрессанты, нейролептики, баклофен, амифостин, основное или побочное действие которых заключается в снижении АД, повышается риск развития артериальной гипотензии.
Гидрохлоротиазид. При одновременном применении с тиазидными диуретиками возможно возникновение нижеприведенных взаимодействий.
Алкоголь, барбитураты, наркотические средства или антидепрессанты. Возможно усиление ортостатической гипотензии.
Противодиабетические препараты (пероральные или инсулин). Препараты группы тиазидов способны нарушать толерантность к глюкозе. Может потребоваться коррекция дозы противодиабетических препаратов. Следует с осторожностью применять метформин из-за риска развития лактоацидоза из-за возможной функциональной почечной недостаточности, связанной с гидрохлоротиазидом.
Другие антигипертензивные препараты. Аддитивный эффект.
Холестирамин и колестипол. Всасывание гидрохлоротиазида ухудшается под действием анионообменных смол. Однократные дозы холестирамина или колестипола связывают гидрохлоротиазид и уменьшают его всасывание в ЖКТ примерно на 85 и 43% соответственно.
Кортикостероиды, АКТГ. Усиление электролитного дисбаланса, в частности возникновение гипокалиемии.
Прессорные амины (например адреналин). Возможно снижение эффективности прессорных аминов, однако не столь существенное, чтобы прекращать их применение.
Недеполяризующие миорелаксанты (например тубокурарин). Возможно усиление действия миорелаксантов.
Препараты лития. Диуретики уменьшают почечный клиренс лития и дополнительно повышают риск интоксикации литием. Одновременное их применение не рекомендуется.
Препараты, применяемые для лечения при подагре (пробенецид, сульфинпиразон и аллопуринол). Может возникнуть необходимость коррекции дозы урикозурических средств, поскольку гидрохлоротиазид может повышать уровень мочевой кислоты в плазме крови. Может потребоваться повышение дозы пробенецида или сульфинпиразона. При одновременном применении тиазидов частота реакций гиперчувствительности к аллопуринолу может повышаться.
Антихолинергические препараты (например атропин, бипериден). Из-за ослабления моторики ЖКТ и снижения скорости эвакуации содержимого желудка биодоступность тиазидных диуретиков повышается.
Цитотоксические препараты (например циклофосфамид, метотрексат). Тиазидные диуретики могут снижать выведение цитотоксических лекарственных средств из организма почками и усиливать их миелосупрессивные эффекты.
Салицилаты. При применении салицилатов в высоких дозах под действием гидрохлоротиазида возможно усиление их токсического влияния на ЦНС.
Метилдопа. Сообщалось об отдельных случаях возникновения гемолитической анемии при одновременном применении гидрохлоротиазида и метилдопы.
Циклоспорин. При сочетанном применении циклоспорина возможно повышение риска развития гиперурикемии и осложнений, напоминающих подагру.
Гликозиды наперстянки. Гипокалиемия или гипомагниемия, которые возникают в результате лечения тиазидными препаратами, могут обусловливать развитие сердечной аритмии, обусловленной применением препаратов наперстянки.
Лекарственные средства, на эффективность которых влияет изменение уровня калия в плазме крови. Рекомендуется периодический мониторинг уровня калия в плазме крови и ЭКГ-обследование, если лозартан калия/гидрохлоротиазид применяют одновременно с препаратами, на эффективность которых влияют изменения уровня калия в плазме крови (такими как гликозиды наперстянки и антиаритмические средства), либо с нижеуказанными препаратами, индуцирующими возникновение полиморфной желудочковой тахикардии по типу пируэт, в том числе некоторыми антиаритмическими препаратами, поскольку гипокалиемия является фактором, способствующим развитию желудочковой тахикардии по типу пируэт:
Соли кальция. Тиазидные диуретики могут повышать уровень кальция в плазме крови за счет уменьшения его экскреции из организма. В случае необходимости назначения пищевых добавок, содержащих кальций, следует проконтролировать и скорригировать уровень кальция в плазме крови.
Влияние на результаты лабораторных исследований. Поскольку тиазиды влияют на метаболизм кальция, они могут воздействовать на результаты оценки функции паращитовидных желез.
Карбамазепин. Риск развития симптоматической гипонатриемии. Следует проводить клинический и биологический мониторинг.
Йодосодержащие контрастные препараты. В случае индуцированной диуретиками дегидратации повышается риск развития ОПН, особенно при применении йодосодержащих препаратов в высоких дозах.
Перед введением таких средств необходимо восстановить объем жидкости в организме пациента.
Амфотерицин В (для парентерального применения), стимулирующие слабительные средства или глицирризин (из корня солодки). Гидрохлоротиазид может нарушать электролитный баланс, в частности вызывать гипокалиемию.
Блокаторы β-адренорецепторов и диазоксид. Одновременное применение тиазидных диуретиков, в том числе гидрохлоротиазида, с блокаторами β-адренорецепторов может повышать риск возникновения гипергликемии. Тиазидные диуретики, включая гидрохлоротиазид, могут усиливать гипергликемический эффект диазоксида.
Амантадин. Тиазидные диуретики, в том числе гидрохлоротиазид, могут повышать риск развития побочных эффектов амантадина.
Данные в отношении специфического лечения при передозировке препарата отсутствуют. при необходимости проводят симптоматическое и поддерживающее лечение. в случае передозировки терапию следует прекратить, а за состоянием здоровья пациента наблюдать. если препарат принят недавно, требуется вызвать рвоту и принять меры, направленные на устранение дегидратации, нарушений электролитного баланса, печеночной комы и артериальной гипотензии в соответствии с общепринятыми стандартами лечения.
Лозартан. Данные о передозировке лозартана у человека ограничены. Наиболее вероятными симптомами передозировки являются артериальная гипотензия и тахикардия. Брадикардия может развиться как следствие парасимпатической (вагусной) стимуляции. В случае симптоматической артериальной гипотензии показана поддерживающая терапия. Лозартан и его активный метаболит не удаляется из организма путем гемодиализа.
Гидрохлоротиазид. Часто симптомы передозировки наблюдаются вследствие дефицита электролитов (гипокалиемии, гипохлоремии, гипонатриемии) и дегидратации из-за полиурии.
При одновременном применении препаратов наперстянки гипокалиемия может способствовать обострению сердечной аритмии. Гидрохлоротиазид удаляется путем гемодиализа, однако степень элиминации не установлена.
При температуре не выше 25 °c.
Описание лекарственного средства/медицинского изделия Лозартан Плюс-Тева табл. п/о 50мг/12,5мг №30 на этой странице подготовлено на основании инструкции о его применении и предоставляется исключительно для выполнения требований Закона Украины «О защите прав потребителей». Перед применением лекарственного средства/медицинского изделия следует ознакомиться с инструкцией по его применению и проконсультироваться с врачом. Помните, самолечение может быть вредным для Вашего здоровья.
Полными аналогами Лозартан Плюс-Тева табл. п/о 50мг/12,5мг №30 являются:
Упаковка / 30 шт.
Склад:
діючі речовини: лозартан калію, гідрохлоротіазид;
1 таблетка, вкрита плівковою оболонкою, містить лозартану калію 50 мг, гідрохлоротіазиду 12,5 мг або 1 таблетка, вкрита плівковою оболонкою, містить лозартану калію 100 мг, гідрохлоротіазиду 25 мг;
допоміжні речовини:
ядро: лактози моногідрат, целюлоза мікрокристалічна, крохмаль прежелатинізований, магнію стеарат;
оболонка: спирт полівініловий частково гідролізований, титану діоксид (E 171), макрогол 3350, тальк, заліза оксид жовтий (E 172).
Лікарська форма.
Таблетки, вкриті плівковою оболонкою.
Основні фізико-хімічні властивості:
таблетки 50/12,5 мг: жовті, двоопуклі, овальні таблетки, з тисненням «5» і «0» з одного боку та лінією поділу з обох боків. Лінія поділу призначена виключно для спрощення розламування з метою полегшення проковтування і не використовується для поділу на рівні дози;
таблетки 100/25 мг: жовті, двоопуклі, овальні таблетки, з тисненням «1» і «00» з одного боку та лінією поділу з обох боків. Лінія поділу призначена виключно для спрощення розламування з метою полегшення проковтування і не використовується для поділу на рівні дози.
Фармакотерапевтична група.
Антагоністи рецепторів ангіотензину II та діуретики. Код АТX C09D A01.
Фармакологічні властивості.
Фармакодинаміка.
Лозартан калію / гідрохлоротіазид
Відомо, що компоненти лікарського засобу лозартан калію / гідрохлоротіазид виявляють адитивний ефект щодо зниження артеріального тиску, забезпечуючи разом вищу гіпотензивну дію, ніж кожен компонент окремо. Вважається, що такий ефект є наслідком взаємодоповнюючої дії обох компонентів лікарського засобу. Окрім цього, завдяки діуретичній дії, гідрохлоротіазид підвищує активність реніну, збільшує секрецію альдостерону, знижує вміст калію та підвищує рівень ангіотензину ІІ в сироватці крові. Лозартан блокує всі фізіологічно значущі ефекти ангіотензину II та через пригнічення альдостерону сприяє зменшенню втрат іонів калію, спричинених діуретиком.
Встановлено, що лозартан чинить слабку тимчасову урикозуричну дію. Відомо, що гідрохлоротіазид спричиняє помірне збільшення рівня сечової кислоти у плазмі крові; комбінація лозартану і гідрохлоротіазиду сприяє зменшенню гіперурикемії, пов’язаної з прийомом діуретика.
Антигіпертензивний ефект лозартану калію / гідрохлоротіазиду триває протягом 24 годин та зберігається при безперервному лікуванні. Препарат клінічно значуще не впливає на частоту серцевих скорочень. Відомо, що після 12 тижнів застосування комбінації лозартану калію та гідрохлоротіазиду (50 мг / 12,5 мг) мінімальний показник діастолічного артеріального тиску в положенні пацієнта сидячи зменшувався в середньому на 13,2 мм рт. ст.
Лозартан калію / гідрохлоротіазид є ефективним засобом для зниження артеріального тиску у чоловіків та жінок, осіб негроїдної раси і представників інших рас, молодших пацієнтів та осіб літнього віку (>65 років) при будь‑якому ступені тяжкості гіпертонічної хвороби.
Лозартан
Лозартан – синтетичний антагоніст рецепторів ангіотензину ІІ (тип АТ1) для перорального застосування. Ангіотензин ІІ є потужним вазоконстриктором, головним активним гормоном ренін-ангіотензинової системи та важливим фактором у патофізіології артеріальної гіпертензії. Ангіотензин ІІ зв’язується з рецепторами АТ1, що знаходяться у багатьох тканинах (наприклад, в гладких м’язах судин, надниркових залозах, нирках і серці) і визначає ряд важливих біологічних ефектів, включаючи вазоконстрикцію та вивільнення альдостерону. Ангіотензин ІІ також стимулює проліферацію клітин гладкої мускулатури. Лозартан селективно блокує рецептори АТ1. В дослідженнях іп vitro та іn vivo лозартан і його фармакологічно активний карбоксильний метаболіт (Е-3174) блокують всі фізіологічно вагомі ефекти ангіотензину II незалежно від джерела або шляху його синтезу.
Лозартан не виявляє агоністичного ефекту і не блокує інші рецептори гормонів або іонні канали, що відіграють важливу роль у регуляції функціонування серцево-судинної системи. Крім цього, лозартан не пригнічує ангіотензинперетворювальний фермент (кініназу ІІ) – фермент, що сприяє розпаду брадикініну. Отже, не відбувається посилення небажаних ефектів, зумовлених брадикініном.
При застосуванні лозартану спостерігається пригнічення негативного зворотного впливу ангіотензину II на секрецію реніну, що спричиняє підвищення активності реніну у плазмі крові. Підвищення активності реніну призводить до підвищення концентрації ангіотензину II у плазмі крові. Незважаючи на це, антигіпертензивна активність і зниження концентрації альдостерону у плазмі крові зберігаються, що вказує на ефективну блокаду рецепторів ангіотензину II. Після припинення лікування лозартаном активність реніну у плазмі крові та концентрація ангіотензину II повертаються до початкових значень протягом 3 днів.
Лозартан і його основний активний метаболіт, виявляють вищу спорідненість з рецепторами АТ1, ніж з рецепторами АТ2. У перерахуванні на масу активний метаболіт у 10‑40 разів активніший, ніж лозартан.
Відомо, що частота виникнення кашлю у пацієнтів, які отримують лозартан або гідрохлоротіазид, була схожою і була значно нижчою, ніж при застосуванні інгібіторів ангіотензинперетворювального ферменту (АПФ).
У недіабетичних пацієнтів з артеріальною гіпертензією та протеїнурією під час застосування лозартану калію спостерігалось значне зменшення рівня протеїнурії, фракційної екскреції альбуміну та IgG у плазмі крові. Лозартан підтримує рівень клубочкової фільтрації і знижує фільтраційну фракцію. В цілому лозартан сприяє зниженню концентрації сечової кислоти у плазмі крові (зазвичай
Лозартан не впливає на вегетативні рефлекси та не має стійкого впливу на рівень норепінефрину в плазмі крові.
У пацієнтів з лівошлуночковою недостатністю на тлі застосування доз лозартану 25 мг і 50 мг відмічався позитивний гемодинамічний і нейрогормональний ефект, що характеризувався підвищенням серцевого індексу та зниженням тиску заклинювання в легеневих капілярах, системного судинного опору, середнього артеріального тиску і частоти серцевих скорочень, а також зменшенням рівня циркулюючого альдостерону та норепінефрину відповідно. Виникнення артеріальної гіпотензії у хворих на серцеву недостатність залежить від дози.
У двох великих плацебоконтрольованих дослідженнях (ONTARGET та NEPHRON-D) вивчали переваги одночасного застосування інгібіторів АПФ і антагоністів рецепторів ангіотензину ІІ. З досліджень відомо, що одночасне застосування інгібіторів АПФ з антагоністами рецепторів ангіотензину ІІ пацієнтам, які мали в анамнезі серцево-судинні або цереброваскулярні захворювання чи цукровий діабет 2 типу з ознаками ураження органів-мішеней, не виявляло суттєвого позитивного впливу на функціонування нирок та/або серцево-судинну систему і показники смертності, при цьому відмічався підвищений ризик виникнення гіперкаліємії, гострого ураження нирок та/або артеріальної гіпотензії у порівнянні з монотерапією. У зв’язку з цим не рекомендоване одночасне застосування інгібіторів АПФ і антагоністів рецепторів ангіотензину ІІ пацієнтам з діабетичною нефропатією.
У дослідженні ALTITUDE, що проводилось з метою перевірки переваг додавання аліскірену до стандартної терапії інгібіторами АПФ або антагоністами рецепторів ангіотензину ІІ пацієнтам з діабетом 2 типу та хронічним нирковим та/або серцево-судинним захворюванням, був виявлений високий ризик несприятливих наслідків і дослідження було зупинене. Серцево-судинна смерть та інсульти були набагато частішими у групі, де застосовувався аліскірен, ніж у плацебо-групі, крім цього небажані явища та серйозні побічні ефекти, такі як гіперкаліємія, артеріальна гіпотензія та ниркова дисфункція, також були більш поширеними в групі, що лікувалась аліскіреном, ніж у групі плацебо.
Гідрохлоротіазид
Гідрохлоротіазид належить до групи тіазидних діуретиків, механізм антигіпертензивної дії до кінця не вивчений. Тіазиди впливають на ренальний тубулярний механізм електролітної реабсорбції, тим самим безпосередньо підвищуючи екскрецію натрію та хлору у приблизно однакових кількостях. Завдяки діуретичній дії гідрохлоротіазиду знижується об’єм плазми крові, підвищується активність реніну у плазмі крові та секреція альдостерону з подальшим збільшенням виведення калію та бікарбонату з сечею і зниженням рівня калію в сироватці крові. Вірогідно, через блокаду ренін-альдостеронової системи супутнє призначення антагоністів рецепторів ангіотензину II зменшує втрату калію, пов’язану із застосуванням діуретиків тіазидного ряду.
Після перорального прийому діуретичний ефект розпочинається протягом двох годин, досягає піка приблизно через 4 години і триває приблизно 6-12 годин. Антигіпертензивний ефект утримується до 24 годин.
Фармакокінетика.
Лозартан
Абсорбція. Після перорального застосування лозартан добре всмоктується і зазнає пресистемного метаболізму з утворенням активного карбоксильного метаболіту та деяких інших неактивних метаболітів. Системна біодоступність таблеток лозартану становить близько 33%. Середня максимальна концентрація лозартану і його активного метаболіту досягається впродовж 1 години і 3-4 годин відповідно. При застосуванні препарату разом з їжею не відмічалось клінічно значущого впливу на концентрацію лозартану у плазмі крові.
Розподіл. Понад 99% лозартану та його активного метаболіту зв’язується з білками плазми, переважно з альбуміном. Об’єм розподілу лозартану становить 34 літри. З досліджень на тваринах відомо, що лозартан проникає в незначних кількостях через гематоенцефалічний бар’єр або не проникає зовсім.
Біотрансформація. Близько 14% дози лозартану, введеної внутрішньовенно або прийнятої перорально, перетворюється на активний метаболіт. Після перорального та внутрішньовенного застосування радіоактивно міченого 14C-лозартану калію радіоактивність циркулюючої плазми крові передусім була пов’язана з присутністю лозартану та його активного метаболіту. Крім активного метаболіту, утворюються і неактивні метаболіти, включаючи два основні, що утворюються в процесі гідроксилювання бутилового бічного ланцюга, та один другорядний метаболіт – N-2-тетразол-глюкуронід.
Виведення. Плазмовий кліренс лозартану і його активного метаболіту становить приблизно 600 мл/хв і 50 мл/хв відповідно. Нирковий кліренс лозартану і його активного метаболіту знаходиться на рівні майже 74 мл/хв і 26 мл/хв відповідно. При пероральному застосуванні близько 4% дози виводиться з сечею в незміненому вигляді і майже 6% – у вигляді активного метаболіту. Лозартан та його активний метаболіт мають лінійну фармакокінетику при пероральному прийомі лозартану калію в дозах до 200 мг. Плазмові концентрації лозартану і його активного метаболіту після перорального прийому зменшуються поліекспоненційно з кінцевим періодом напіввиведення близько 2 годин і 6‑9 годин відповідно. При застосуванні в дозі 100 мг один раз на добу не відмічається значного накопичення в плазмі лозартану чи його активного метаболіту. Виведення з організму лозартану та його метаболітів здійснюється із сечею і жовчю. Після перорального застосування радіоактивно міченого 14C-лозартану у людини приблизно 35% радіоактивної дози виявляють в сечі і приблизно 58% – у калових масах.
Гідрохлоротіазид
Розподіл. Гідрохлоротіазид проникає через плацентарний бар’єр і в грудне молоко, проте не проникає через гематоенцефалічний бар’єр.
Виведення. Гідрохлоротіазид не піддається метаболізму і швидко виводиться нирками в незміненому вигляді. При аналізі показників рівня препарату в плазмі крові впродовж принаймні 24 годин було встановлено, що період напіввиведення з плазми коливається від 5,6 до 14,8 години. Після перорального прийому щонайменше 61% дози виводиться з сечею у незміненому вигляді протягом 24 годин.
Особливі групи пацієнтів
Концентрація лозартану та його активного метаболіту в плазмі крові, а також ступінь абсорбції гідрохлоротіазиду у пацієнтів літнього віку і молодших пацієнтів з артеріальною гіпертензією суттєво не відрізняються.
Після перорального застосування концентрація лозартану та його активного метаболіту у плазмі крові пацієнтів з легким і помірним ступенем алкогольного цирозу печінки була відповідно в 5 і 1,7 раза вищою, порівняно з показниками молодих добровольців.
Фармакокінетичні дослідження показали, що AUC лозартану у здорових осіб чоловічої статі японського і неяпонського походження не відрізняється. Однак AUC карбоксильного метаболіту (Е-3174) у двох групах був різним: спостерігалося 1,5-кратне збільшення експозиції у осіб японського походження порівняно з особами неяпонського походження. Клінічне значення цих результатів невідоме.
Лозартан та його активний метаболіт не видаляються з організму під час гемодіалізу.
Клінічні характеристики.
Показання.
Есенціальна гіпертензія у пацієнтів, у яких монотерапія лозартаном або гідрохлоротіазидом не дає змоги адекватно контролювати артеріальний тиск.
Протипоказання.
– Гіперчутливість до лозартану, похідних сульфаніламідів (таких як гідрохлоротіазид) або до будь-яких компонентів лікарського засобу.
– Резистентні до терапії гіпокаліємія або гіперкальціємія.
– Тяжке порушення функції печінки, холестаз та розлади, пов’язані з обструкцією жовчовивідних шляхів.
– Рефрактерна гіпонатріємія.
– Симптоматична гіперурикемія/подагра.
– Тяжке порушення функції нирок (кліренс креатиніну
– Анурія.
– Вагітність або планування вагітності (див. розділ «Застосування у період вагітності або годування груддю»).
– Годування груддю.
– Дитячий вік.
– Одночасне застосування лікарського засобу з препаратами, які містять аліскірен, у разі наявності цукрового діабету чи порушень функції нирок (ШКФ [швидкість клубочкової фільтрації] 2) (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).
Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.
Лозартан
Повідомлялось, що застосування рифампіцину та флуконазолу знижують рівень активного метаболіту лозартану у плазмі крові. Клінічні наслідки такої взаємодії не вивчалися.
Як і при використанні інших лікарських засобів, що блокують ангіотензин ІІ або його ефекти, супутнє застосування з калійзберігаючими діуретиками (наприклад, спіронолактоном, триамтереном, амілоридом), добавками чи замінниками солі, що містять калій, або з іншими лікарськими засобами, що можуть підвищувати рівень калію в сироватці крові (наприклад, лікарськими засобами, що містять триметоприм), може призвести до підвищення концентрації калію у сироватці крові. Одночасне застосування таких комбінацій не рекомендоване.
Як і при використанні інших лікарських засобів, що впливають на виведення натрію з організму, можливе зменшення швидкості виведення літію. Отже, необхідно ретельно контролювати рівень літію в сироватці крові у разі необхідності одночасного застосування солей літію з антагоністами рецепторів ангіотензину ІІ.
При призначенні антагоністів рецепторів ангіотензину ІІ разом з нестероїдними протизапальними препаратами [НПЗП] (наприклад із селективними інгібіторами циклооксигенази-2 [ЦОГ-2], ацетилсаліциловою кислотою в протизапальних дозах) та неселективними НПЗП можливе послаблення антигіпертензивної дії. Супутнє застосування антагоністів рецепторів ангіотензину ІІ або діуретиків і НПЗП може призвести до зростання ризику погіршення функції нирок з можливим розвитком гострої ниркової недостатності та підвищення сироваткового рівня калію, особливо у хворих з існуючими на початок терапії порушеннями функції нирок. Слід з обережністю застосовувати вищевказану комбінацію препаратів особам літнього віку. Необхідно забезпечувати належну гідратацію пацієнтів та контролювати функцію нирок після початку комбінованої терапії і періодично надалі.
У окремих пацієнтів з порушенням функції нирок, які отримують лікування нестероїдними протизапальними препаратами, у тому числі селективними інгібіторами циклооксигенази-2, супутнє застосування антагоністів рецепторів ангіотензину ІІ може призвести до ще більшого погіршення функції нирок. Цей ефект зазвичай має оборотний характер.
Результати клінічного дослідження показали, що подвійна блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС) при одночасному застосуванні інгібіторів АПФ, блокаторів рецепторів ангіотензину ІІ або аліскірену пов’язана з підвищенням частоти виникнення таких побічних явищ, як артеріальна гіпотензія, гіперкаліємія та погіршення функції нирок (в тому числі гостра ниркова недостатність), порівняно з монотерапією будь-яким блокатором РААС.
При супутньому застосуванні з такими препаратами, як трициклічні антидепресанти, антипсихотичні засоби, баклофен, аміфостин, основна чи побічна дія яких полягає в зниженні артеріального тиску, ризик розвитку артеріальної гіпотензії підвищується.
Гідрохлоротіазид
При одночасному застосуванні з тіазидними діуретиками можливе виникнення нижчезазначених взаємодій.
Алкоголь, барбітурати, наркотичні засоби або антидепресанти
Можливе посилення ортостатичної гіпотензії.
Протидіабетичні препарати (пероральні або інсулін)
Препарати групи тіазидів здатні порушувати толерантність до глюкози. Може бути потрібне коригування дози протидіабетичних препаратів. Слід з обережністю використовувати метформін через ризик розвиту лактоацидозу внаслідок можливої функціональної ниркової недостатності, пов’язаної з гідрохлоротіазидом.
Інші антигіпертензивні препарати
Адитивний ефект.
Смоли холестираміну та колестиполу
Всмоктування гідрохлоротіазиду погіршується під дією аніонообмінних смол. Одноразові дози холестираміну або колестиполу зв’язують гідрохлоротіазид і зменшують його всмоктування зі шлунково-кишкового тракту приблизно на 85% та 43% відповідно.
Кортикостероїди, адренокортикотропний гормон (АКТГ)
Посилення електролітного дисбалансу, зокрема виникнення гіпокаліємії.
Пресорні аміни (наприклад адреналін)
Можливе зменшення ефективності пресорних амінів, однак не настільки суттєве, щоб припиняти їх застосування.
Недеполяризуючі міорелаксанти (наприклад тубокурарин)
Можливе посилення дії міорелаксантів.
Препарати літію
Діуретики зменшують нирковий кліренс літію та додатково підвищують ризик інтоксикації літієм. Одночасне застосування не рекомендоване.
Препарати, що застосовуються для лікування подагри (пробенецид, сульфінпіразон та алопуринол)
Може виникнути потреба в коригуванні дози урикозуричних засобів, оскільки гідрохлоротіазид може збільшувати рівень сечової кислоти у сироватці крові. Може бути необхідним підвищення дози пробенециду або сульфінпіразону. При одночасному застосуванні тіазидів частота реакцій гіперчутливості до алопуринолу може збільшуватись.
Антихолінергічні препарати (наприклад атропін, біпериден)
Через ослаблення моторики шлунково-кишкового тракту та зменшення швидкості евакуації вмісту шлунка біодоступність тіазидних діуретиків підвищується.
Цитотоксичні препарати (наприклад циклофосфамід, метотрексат)
Тіазиди можуть знижувати виведення цитотоксичних лікарських засобів з організму нирками та посилювати їх мієлосупресивні ефекти.
Саліцилати
При застосуванні високих доз саліцилатів під дією гідрохлоротіазиду можливе посилення їх токсичного впливу на центральну нервову систему.
Метилдопа
Повідомлялось про окремі випадки виникнення гемолітичної анемії при одночасному застосуванні гідрохлоротіазиду і метилдопи.
Циклоспорин
При одночасному застосуванні циклоспорину можливе підвищення ризику розвитку гіперурикемії та ускладнень на зразок подагри.
Глікозиди наперстянки
Гіпокаліємія або гіпомагніємія, що виникають внаслідок лікування тіазидними препаратами, можуть сприяти розвитку серцевих аритмій, зумовлених застосуванням препаратів наперстянки.
Лікарські засоби, на ефективність яких впливає зміна рівня калію у сироватці крові
Рекомендується періодичний моніторинг рівня калію у сироватці крові та ЕКГ-обстеження, якщо лозартан/гідрохлоротіазид застосовують одночасно з препаратами, на ефективність яких впливають зміни рівня калію у сироватці крові (такими як глікозиди наперстянки та протиаритмічні засоби), або із зазначеними нижче препаратами, що індукують виникнення поліморфної тахікардії типу «пірует» (шлуночкової тахікардії), у тому числі деякими антиаритмічними препаратами, оскільки гіпокаліємія є фактором, що сприяє розвитку піруетної (шлуночкової) тахікардії:
– антиаритмічні засоби Іа класу (наприклад хінідин, гідрохінідин, дизопірамід);
– антиаритмічні засоби ІІІ класу (наприклад аміодарон, соталол, дофетилід, ібутилід);
– окремі нейролептики (наприклад тіоридазин, хлорпромазин, левомепромазин, трифлуоперазин, ціамемазин, сульпірид, сультоприд, амісульприд, тіаприд, пімозид, галоперидол, дроперидол);
– інші лікарські засоби (наприклад бепридил, цизаприд, дифеманіл, еритроміцин для внутрішньовенного введення, галофантрин, мізоластин, пентамідин, терфенадин, вінкамін для внутрішньовенного введення).
Солі кальцію
Тіазидні діуретики можуть підвищувати сироватковий рівень кальцію за рахунок зменшення його виведення з організму. Якщо призначення харчових добавок із вмістом кальцію є необхідним, слід контролювати та коригувати рівень кальцію в сироватці крові.
Вплив на результати лабораторних обстежень
Оскільки тіазиди впливають на метаболізм кальцію, вони можуть впливати на результати оцінки функції паращитовидних залоз.
Карбамазепін
Ризик симптоматичної гіпонатріємії. Слід проводити клінічний та біологічний моніторинг.
Йодовмісні контрастні засоби
У разі індукованої діуретиками дегідратації підвищується ризик розвитку гострої ниркової недостатності, особливо при застосуванні високих доз йодовмісних засобів.
Перед введенням таких засобів необхідно відновити об’єм рідини в організмі пацієнта.
Амфотерицин В (для парентерального застосування), стимулюючі проносні засоби або гліциризин (з кореня солодки)
Гідрохлоротіазид може порушувати електролітний баланс, зокрема спричиняти гіпокаліємію.
Особливості застосування.
Пов’язані з лозартаном
Ангіоневротичний набряк
Пацієнти з ангіоневротичним набряком в анамнезі (набряк обличчя, губ, глотки та/або язика) повинні перебувати під ретельним наглядом (див. розділ «Побічні реакції»).
Артеріальна гіпотензія та зменшення внутрішньосудинного об’єму
У пацієнтів зі зниженим внутрішньосудинним об’ємом та/або гіпонатріємією, спричиненими інтенсивним прийомом діуретиків, обмеженням споживання солі, діареєю або блюванням, може розвинутися симптоматична гіпотензія, особливо після прийому першої дози препарату. Ці стани потрібно скоригувати до прийому препарату (див. розділи «Спосіб застосування та дози», «Протипоказання»).
Порушення електролітного балансу
Слід враховувати, що електролітний дисбаланс є поширеним явищем у пацієнтів з порушенням функції нирок та супутнім цукровим діабетом або без нього. Слід ретельно контролювати рівень калію у плазмі крові та показники кліренсу креатиніну, особливо у хворих із серцевою недостатністю і кліренсом креатиніну 30-50 мл/хв.
Не рекомендується застосовувати одночасно з лозартаном/гідрохлоротіазидом калійзберігаючі діуретики, харчові добавки та замінники солі, що містять калій, або інші лікарські засоби, що можуть підвищувати рівень калію в сироватці крові (наприклад, лікарські засоби, що містять триметоприм) (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).
Порушення функції печінки
З огляду на фармакокінетичні дані, що вказують на суттєве підвищення концентрації лозартану в плазмі хворих на цироз печінки, слід з обережністю застосовувати лозартан/гідрохлоротіазид пацієнтам з порушеннями функції печінки легкого та помірного ступеня в анамнезі. Досвід використання лозартану для лікування хворих з порушеннями функції печінки тяжкого ступеня відсутній. Отже, лозартан/гідрохлоротіазид протипоказаний пацієнтам із тяжкими порушеннями функції печінки (див. розділи «Протипоказання», «Фармакологічні властивості»).
Порушення функції нирок
Повідомлялось про зміни функції нирок, пов’язані з пригніченням ренін-ангіотензин-альдостеронової системи, зокрема ниркову недостатність, у пацієнтів, у яких ниркова функція залежна від ренін-ангіотензин-альдостеронової системи, як при тяжкій серцевій недостатності, так і при наявній до початку лікування нирковій дисфункції.
Як і при застосуванні інших лікарських засобів, що впливають на ренін-ангіотензин-альдостеронову систему, повідомлялось про підвищення рівнів сечовини та креатиніну у плазмі крові у пацієнтів з двобічним стенозом ниркових артерій або стенозом артерії єдиної нирки. Такі зміни функції нирок можуть мати оборотний характер і зникати після відміни терапії. Слід з обережністю призначати лозартан пацієнтам з двобічним стенозом ниркових артерій або стенозом артерії єдиної нирки.
Трансплантація нирки
Досвід застосування препарату пацієнтам, які нещодавно перенесли трансплантацію нирки, відсутній.
Первинний гіперальдостеронізм
Для пацієнтів з первинним гіперальдостеронізмом антигіпертензивні препарати, що діють шляхом пригнічення ренін-ангіотензинової системи, зазвичай є неефективними. Отже, не рекомендується призначати таблетки лозартану калію / гідрохлоротіазиду таким хворим.
Ішемічна хвороба серця та порушення мозкового кровообігу
Як і будь-який антигіпертензивний препарат, лозартан може спричинити значне зниження артеріального тиску у пацієнтів з ішемічною хворобою серця та цереброваскулярною недостатністю, що може призвести до інфаркту міокарда або інсульту.
Серцева недостатність
У пацієнтів із серцевою недостатністю (із супутньою нирковою недостатністю або без неї), як і при застосуванні інших препаратів, що діють на ренін-ангіотензинову систему, існує ризик розвитку тяжкої артеріальної гіпотензії і ниркової недостатності (часто гострої).
Стеноз аортального та мітрального клапанів, обструктивна гіпертрофічна кардіоміопатія
Слід з особливою обережністю призначати лозартан/гідрохлоротіазид пацієнтам зі стенозом аортального або мітрального клапанів чи обструктивною гіпертрофічною кардіоміопатією.
Етнічні особливості
Відомо, що інгібітори ангіотензинперетворювального ферменту, лозартан та інші антагоністи ангіотензину виявляють меншу ефективність щодо зниження артеріального тиску у пацієнтів негроїдної раси, ніж у представників інших рас. Вірогідно, це обумовлено тим, що серед представників негроїдної раси з артеріальною гіпертензією переважають особи з низькою активністю реніну.
Вагітність
Лікарський засіб не повинен застосовуватися вагітними або жінками, які планують завагітніти. Якщо продовження терапії антагоністами рецепторів ангіотензину ІІ вважається необхідним, пацієнткам, що планують вагітність, слід призначити альтернативну гіпотензивну терапію зі встановленим профілем безпеки щодо застосування під час вагітності. Якщо під час лікування цим засобом підтверджується вагітність, його застосування необхідно негайно припинити і замінити іншим лікарським засобом, дозволеним до застосування у вагітних (див. розділи «Протипоказання» та «Застосування у період вагітності або годування груддю»).
Подвійна блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС)
Існують свідчення, що при супутньому застосуванні інгібіторів АПФ, блокаторів рецепторів ангіотензину ІІ або аліскірену підвищується ризик артеріальної гіпотензії, гіперкаліємії та порушення функції нирок (у тому числі гострої ниркової недостатності). Отже, подвійна блокада РААС шляхом комбінованого застосування інгібіторів АПФ, блокаторів рецепторів ангіотензину ІІ або аліскірену не рекомендована (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).
Якщо подвійна блокада РААС є нагальною потребою, її необхідно проводити виключно під наглядом спеціаліста із забезпеченням ретельного моніторингу функції нирок, водно-електролітного балансу та артеріального тиску. Інгібітори АПФ і блокатори рецепторів ангіотензину ІІ не слід одночасно призначати хворим на діабетичну нефропатію.
Пов’язані з гідрохлоротіазидом
Артеріальна гіпотензія та порушення водно-електролітного балансу
Як і при застосуванні будь-яких антигіпертензивних препаратів, у окремих пацієнтів може розвиватись симптоматична артеріальна гіпотензія. Слід забезпечити нагляд за станом таких пацієнтів з метою виявлення клінічних ознак порушення водно‑електролітного балансу, зокрема гіповолемії, гіпонатріємії, гіпохлоремічного алкалозу, гіпомагніємії або гіпокаліємії, що можуть виникати при супутній діареї або блюванні. У таких пацієнтів слід регулярно, через певні проміжки часу, контролювати рівень електролітів в сироватці крові. У спекотну погоду у пацієнтів, які страждають набряками, можлива гіпонатріємія розведення.
Метаболічні та ендокринні ефекти
Препарати групи тіазидів можуть порушувати толерантність до глюкози. Може бути потрібне коригування доз протидіабетичних препаратів, у тому числі інсуліну (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»). У ході лікування тіазидами може проявитися латентний цукровий діабет. Тіазидні препарати можуть знижувати виведення кальцію з сечею та призводити до періодичного незначного підвищення рівня кальцію в сироватці крові. Виражена гіперкальціємія може бути ознакою прихованого гіперпаратиреозу. Застосування препаратів з групи тіазидів слід припинити перед проведенням досліджень функції паращитовидних залоз.
Застосування діуретичних препаратів групи тіазидів може провокувати підвищення рівня холестерину та тригліцеридів у плазмі крові.
Застосування тіазидних препаратів може сприяти розвитку гіперурикемії та/або подагри у окремих пацієнтів. Оскільки лозартан знижує рівень сечової кислоти, при застосуванні лозартану в комбінації з гідрохлоротіазидом відмічається зниження гіперурикемії, спричиненої прийомом діуретика.
Порушення зору
Хороїдальний випіт, гостра міопія та вторинна закритокутова глаукома: лікарські засоби, що містять сульфаніламіди або похідні сульфаніламідів, можуть спричинити ідіосинкратичну реакцію, що призводить до хороїдального випоту з дефектом поля зору, транзиторної міопії та гострої закритокутової глаукоми. Симптоми включають гострий початок зниження гостроти зору або біль в очах і зазвичай виникають протягом кількох годин або тижнів після початку застосування препарату. Нелікована гостра закритокутова глаукома може призвести до необоротної втрати зору. Первинне лікування включає якнайшвидше припинення прийому лікарського засобу. Якщо внутрішньоочний тиск залишається неконтрольованим, може знадобитись невідкладне медикаментозне або хірургічне лікування. До факторів ризику розвитку гострої закритокутової глаукоми можуть належати наявність в анамнезі алергії на сульфаніламіди або пеніцилін.
Порушення функції печінки
Слід з обережністю застосовувати тіазидні препарати пацієнтам з порушенням функції печінки або прогресуючими захворюваннями печінки, оскільки існує можливість виникнення внутрішньопечінкового холестазу, а незначні зміни водно-електролітного балансу можуть провокувати розвиток печінкової коми.
Лозартан/гідрохлоротіазид протипоказаний пацієнтам з тяжкими порушеннями функції печінки (див. розділи «Протипоказання» та «Фармакологічні властивості»).
Немеланомний рак шкіри
Підвищений ризик розвитку немеланомного раку шкіри (НМРШ) [базальноклітинної карциноми (БКК) і плоскоклітинної карциноми (ПКК)] зі збільшенням сумарної дози експозиції гідрохлоротіазиду був відзначений у двох епідеміологічних дослідженнях на основі інформації Данського національного реєстру онкозахворювань. Фотосенсибілізуюча дія гідрохлоротіазиду може виступати механізмом розвитку НМРШ.
Необхідно проінформувати пацієнтів, які застосовують гідрохлоротіазид, щодо ризику розвитку НМРШ і рекомендувати їм регулярно перевіряти свою шкіру стосовно виникнення будь-яких нових уражень та своєчасно повідомляти про будь-які підозрілі ураження шкіри. З метою зменшення ризику виникнення раку шкіри необхідно рекомендувати пацієнтам профілактичні заходи, такі як обмеження впливу сонячного світла і ультрафіолетового випромінення або використання відповідних засобів захисту під час перебування під дією сонячних або ультрафіолетових променів. Підозрілі ураження шкіри необхідно негайно обстежити з застосуванням гістологічних досліджень біопсійного матеріалу. Можливо, потрібно переглянути застосування гідрохлоротіазиду у пацієнтів з НМРШ в анамнезі (див. також розділ «Побічні реакції»).
Гостра респіраторна токсичність
Після прийому гідрохлоротіазиду повідомляли про дуже рідкісні тяжкі випадки гострої респіраторної токсичності, включаючи гострий респіраторний дистрес-синдром (ГРДС). Набряк легень зазвичай розвивається протягом кількох хвилин або годин після прийому гідрохлоротіазиду. На початку симптоми включають задишку, гарячку, погіршення стану легень та гіпотензію. Якщо є підозра на ГРДС, цей препарат слід відмінити та призначити відповідне лікування. Гідрохлоротіазид не слід призначати пацієнтам, у яких раніше був ГРДС після прийому гідрохлоротіазиду.
Інші застереження
У пацієнтів, які приймають тіазидні діуретики, реакції гіперчутливості можуть виникати навіть при відсутності симптомів алергії або бронхіальної астми в анамнезі. Повідомлялось про загострення або прогресування системного червоного вовчака на тлі прийому тіазидів. Пов’язані з допоміжними речовинами
Цей лікарський засіб містить лактозу. Пацієнтам із рідкісною спадковою непереносимістю галактози, повною лактазною недостатністю або мальабсорбцією глюкози-галактози не слід приймати цей препарат.
Застосування у період вагітності або годування груддю.
Вагітність
Антагоністи рецепторів ангіотензину ІІ (АРАІІ)
Застосування АРАІІ протипоказане протягом вагітності (див. розділи «Протипоказання» та «Особливості застосування»). Епідеміологічні дані стосовно ризику тератогенного впливу АРАІІ при їх застосуванні в першому триместрі вагітності недостатньо вивчені та не виключають підвищеного ризику тератогенності. Пацієнтки, які планують завагітніти, мають бути переведені на лікування альтернативними антигіпертензивними препаратами зі встановленим профілем безпеки щодо застосування під час вагітності. У разі настання вагітності лікування АРАІІ слід негайно припинити і у разі потреби розпочати альтернативну терапію. Встановлено, що застосування АРАІІ в другому та третьому триместрах вагітності сприяє посиленню фетотоксичності (погіршення функції нирок, маловоддя, уповільнення осифікації кісток черепа) і неонатальної токсичності (ниркова недостатність, артеріальна гіпотензія, гіперкаліємія). Якщо АРАІІ застосовувались з другого триместру вагітності, слід провести ультразвукове обстеження ниркової функції та стану кісток черепа новонародженого.
Немовлята, матері яких отримували лікування АРАІІ під час вагітності, повинні перебувати під ретельним медичним наглядом через ризик виникнення артеріальної гіпотензії (див. розділ «Особливості застосування»).
Гідрохлоротіазид
Досвід застосування гідрохлоротіазиду під час вагітності є обмеженим, особливо в першому триместрі. Дослідження на тваринах також обмежені. Відомо, що гідрохлоротіазид проникає через плацентарний бар’єр. З огляду на фармакологічний механізм дії гідрохлоротіазиду його застосування в другому та третьому триместрах вагітності може негативно впливати на фетоплацентарне кровопостачання і призводити до виникнення у плода та немовляти таких розладів, як жовтяниця, порушення електролітного балансу та тромбоцитопенія.
Гідрохлоротіазид не повинен застосовуватись для лікування набряків вагітних, артеріальної гіпертензії вагітних або прееклампсії, оскільки таке застосування пов’язане з ризиком зменшення об’єму плазми крові та розвитку гіпоперфузії плаценти без будь-якого корисного впливу на перебіг захворювання. Гідрохлоротіазид не слід застосовувати для лікування есенціальної гіпертензії у вагітних.
Годування груддю
Застосування лозартану калію / гідрохлоротіазиду в період годування груддю протипоказане.
У разі необхідності лікування препаратом слід припинити годування груддю. Під час годування груддю необхідно застосовувати інший лікарський засіб із встановленим профілем безпеки.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.
Досліджень впливу на здатність керувати автотранспортними засобами та працювати з іншими механізмами не проводилося. Однак пацієнтам, які планують керувати автотранспортом або працювати з іншими механізмами, слід пам’ятати, що на тлі антигіпертензивної терапії іноді можуть виникати запаморочення або сонливість, зокрема на початку лікування та при збільшенні дози.
Спосіб застосування та дози.
Лікарський засіб можна застосовувати незалежно від прийому їжі. Таблетку слід ковтати, запиваючи водою.
Лікарський засіб можна призначати сумісно з іншими антигіпертензивними засобами (див. розділи «Особливості застосування» і «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).
Комбінацію лозартану і гідрохлоротіазиду не використовують як початкову терапію, а призначають пацієнтам, у яких адекватний контроль артеріального тиску не забезпечується за допомогою монотерапії лозартаном або гідрохлоротіазидом.
Рекомендується визначати дозу шляхом підбору доз кожного компонента лікарського засобу окремо (лозартану і гідрохлоротіазиду). У клінічно прийнятних випадках доцільність безпосереднього переходу від монотерапії до фіксованої комбінації може розглядатися для пацієнтів, у яких відсутній адекватний контроль артеріального тиску.
Звичайна початкова і підтримуюча доза – 50 мг лозартану і 12,5 мг гідрохлоротіазиду 1 раз на добу. Для пацієнтів без адекватної терапевтичної відповіді доза комбінації може бути збільшена до 100 мг лозартану / 25 мг гідрохлоротіазиду 1 раз на добу.
Максимальна доза – 1 таблетка 100 мг лозартану / 25 мг гідрохлоротіазиду 1 раз на добу. Як правило, стабільний антигіпертензивний ефект досягається протягом 3-4 тижнів від початку лікування.
Застосування пацієнтам з порушенням функції нирок та пацієнтам, які перебувають на гемодіалізі
Пацієнтам з помірним порушенням функції нирок (тобто коли кліренс креатиніну становить 30-50 мл/хв) корекція початкової дози не потрібна. Не рекомендується застосовувати таблетки, які містять лозартан і гідрохлоротіазид, пацієнтам, які перебувають на гемодіалізі. Протипоказано застосовувати лікарський засіб пацієнтам з тяжким порушенням функції нирок (при кліренсі креатиніну
Застосування пацієнтам із внутрішньосудинною гіповолемією
Перед застосуванням лікарського засобу, слід спочатку відкоригувати внутрішньосудинну гіповолемію та/або гіпонатріємію.
Застосування пацієнтам з порушенням функції печінки
Лікарський засіб протипоказаний пацієнтам з тяжким порушенням функції печінки (див. розділ «Протипоказання»).
Застосування пацієнтам літнього віку
Зазвичай коригування дози пацієнтам літнього віку не потрібне.
Діти.
Безпека та ефективність застосування лозартану/гідрохлоротіазиду дітям (віком до 18 років) не встановлені – застосовувати лікарський засіб дітям протипоказано.
Передозування.
Дані щодо специфічного лікування передозування лікарського засобу відсутні. За необхідності проводять симптоматичне і підтримуюче лікування. У разі передозування терапію лікарським засобом слід припинити, а за пацієнтом встановити спостереження. Якщо лікарський засіб прийнято нещодавно, слід викликати блювання і вжити заходів, спрямованих на усунення дегідратації, порушень електролітного балансу, печінкової коми та артеріальної гіпотензії відповідно до встановлених стандартів лікування.
Лозартан. Дані про передозування лозартану у людини обмежені. Найімовірнішими проявами передозування є артеріальна гіпотензія і тахікардія. Брадикардія може розвинутись як наслідок парасимпатичної (вагусної) стимуляції. У разі симптоматичної артеріальної гіпотензії показана підтримуюча терапія. Лозартан і його активний метаболіт не видаляються з організму шляхом гемодіалізу.
Гідрохлоротіазид. Найчастіші симптоми передозування відмічаються внаслідок дефіциту електролітів (гіпокаліємія, гіпохлоремія, гіпонатріємія) і дегідратації через надмірний діурез. При одночасному застосуванні препаратів наперстянки гіпокаліємія може сприяти загостренню серцевих аритмій. Гідрохлоротіазид видаляється шляхом гемодіалізу, проте ступінь видалення не встановлений.
Побічні реакції.
У клінічних дослідженнях із застосуванням лозартану калію та гідрохлоротіазиду не спостерігалося жодних побічних реакцій, незвичних для цієї комбінації речовин. Побічні реакції обмежувались такими, що раніше відмічались при застосуванні лозартану калієвої солі та/або гідрохлоротіазиду.
В контрольованих клінічних дослідженнях есенціальної гіпертензії єдиною побічною реакцією, пов’язаною із застосуванням комбінованого препарату, що зустрічалась з вищою частотою на тлі прийому препарату, ніж при використанні плацебо, було запаморочення.
У період постмаркетингового застосування відмічались такі побічні реакції:
з боку гепатобіліарної системи: гепатит;
за результатами лабораторних досліджень: гіперкаліємія, збільшення рівня аланінамінотрансферази (АЛТ).
Нижчезазначені побічні реакції відзначалися при застосуванні діючих речовин як монотерапії і можуть зустрічатися при застосуванні комбінованого препарату лозартан калію / гідрохлоротіазид.
Пов’язані з лозартаном
З боку крові та лімфатичної системи: анемія, пурпура Шенлейна–Геноха, екхімоз, гемоліз, тромбоцитопенія.
З боку серця: артеріальна гіпотензія, ортостатична гіпотензія, стерналгія, стенокардія, атріовентрикулярна (АВ) блокада ІІ ступеня, цереброваскулярні розлади, інфаркт міокарда, пальпітація, аритмії (миготлива аритмія, синусова брадикардія, тахікардія, шлуночкова тахікардія, фібриляція шлуночків).
З боку органів слуху та рівноваги: вертиго, шум/дзвін у вухах.
З боку органів зору: нечіткість зору, відчуття печіння/поколювання в очах, кон’юнктивіт, зниження гостроти зору.
З боку шлунково-кишкового тракту: біль у животі, нудота, блювання, діарея, диспепсія, зубний біль, сухість у роті, метеоризм, гастрит, панкреатит, запор, кишкова непрохідність.
Загальні розлади: астенія, підвищена втомлюваність, біль у грудях, набряк обличчя, гарячка, грипоподібні симптоми, загальне нездужання, набряки.
З боку гепатобіліарної системи: порушення функції печінки.
З боку імунної системи: гіперчутливість – анафілактичні реакції, ангіоневротичний набряк, у тому числі набряк гортані та голосової щілини, що призводить до обструкції дихальних шляхів, і/або набряк обличчя, губ, глотки і/або язика; у деяких з цих пацієнтів був у минулому ангіоневротичний набряк у зв’язку із застосуванням інших лікарських засобів, у тому числі інгібіторів АПФ.
З боку обміну речовин і харчування: анорексія, подагра.
З боку скелетно-м’язової системи та сполучної тканини: м’язові судоми, біль у спині, біль у ногах, міалгія, біль у руках, плечах, набрякання суглобів, біль у колінах, кістково-м’язові болі, скутість суглобів, артралгія, артрит, біль у тазостегнових суглобах, фіброміалгія, м’язова слабкість, рабдоміоліз.
З боку нервової системи: головний біль, запаморочення, нервозність, парестезія, периферична нейропатія, тремор, мігрень, синкопальний стан, дисгевзія.
З боку психіки: безсоння, тривога, тривожний розлад, панічний розлад, сплутаність свідомості, депресія, незвичні сновидіння, розлади сну, сонливість, порушення пам’яті.
З боку нирок та сечовидільної системи: порушення функції нирок, ниркова недостатність, ніктурія, часте сечовиділення, інфекції сечовивідних шляхів.
З боку репродуктивної системи: зниження лібідо, еректильна дисфункція / імпотенція.
З боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: кашель, інфекції верхніх дихальних шляхів, закладеність носа, захворювання придаткових пазух носа, синусит, відчуття дискомфорту в глотці, фарингіт, ларингіт, задишка, бронхіт, носові кровотечі, риніт, застійні явища в дихальних шляхах.
З боку шкіри та підшкірної клітковини: алопеція, дерматит, сухість шкіри, еритема, гіперемія, фоточутливість, свербіж, висип, кропив’янка, підвищена пітливість.
З боку судин: васкуліт, дозозалежні ортостатичні ефекти.
Лабораторні дослідження: гіперкаліємія, незначне зменшення показників гематокриту та гемоглобіну, гіпоглікемія, незначне підвищення рівня сечовини та креатиніну у сироватці крові, підвищення рівня печінкових ферментів і білірубіну, гіпонатріємія.
Пов’язані з гідрохлоротіазидом
З боку крові та лімфатичної системи: агранулоцитоз, апластична анемія, гемолітична анемія, лейкопенія, пурпура, тромбоцитопенія.
З боку імунної системи: анафілактичні реакції.
З боку обміну речовин і харчування: анорексія, гіперглікемія, гіперурикемія, гіпокаліємія, гіпонатріємія.
З боку психіки: безсоння.
З боку нервової системи: головний біль.
З боку органів зору: транзиторна втрата чіткості зору, ксантопсія, хороїдальний випіт, гостра міопія, гостра закритокутова глаукома.
З боку судин: некротичний ангіїт (васкуліт, шкірний васкуліт).
З боку системи дихання, органів грудної клітки та середостіння: респіраторний дистрес-синдром (у тому числі пневмоніт та набряк легень), гострий респіраторний дистрес-синдром.
З боку шлунково-кишкового тракту: сіаладеніт, спазми, подразнення шлунка, нудота, блювання, діарея, запор.
З боку гепатобіліарної системи: жовтяниця (внутрішньопечінковий холестаз), панкреатит.
З боку шкіри та підшкірної клітковини: фоточутливість, кропив’янка, токсичний епідермальний некроліз, системний червоний вовчак.
З боку скелетно-м’язової системи та сполучної тканини: м’язові судоми.
Доброякісні, злоякісні та неуточнені новоутворення (включаючи кісти і поліпи): немеланомний рак шкіри (базальноклітинна карцинома і плоскоклітинна карцинома).
З боку нирок та сечовидільної системи: глюкозурія, інтерстиціальний нефрит, порушення функції нирок, ниркова недостатність.
Загальні розлади: гарячка, запаморочення.
Опис окремих побічних реакцій
Немеланомний рак шкіри. На основі наявних даних епідеміологічних досліджень був виявлений зв’язок між виникненням немеланомного раку шкіри і сумарною дозою гідрохлоротіазиду (див. розділ «Особливості застосування»).
Повідомлення про підозрювані побічні реакції. Про усі випадки підозрюваних побічних реакцій та відсутності ефективності препарату слід повідомляти за посиланням: https://aisf.dec.gov.ua/.
Термін придатності. 2 роки.
Умови зберігання. Зберігати при температурі не вище 25 °С. Зберігати у недоступному для дітей місці.
Упаковка. По 10 таблеток у блістері. Таблетки по 50 мг/12,5 мг: по 3 або по 6, або по 9 блістерів у картонній коробці; таблетки по 100 мг/25 мг: по 3 блістери у картонній коробці.
Категорія відпуску. За рецептом.
Виробники. АТ Фармацевтичний завод Тева.
Teва Фарма С.Л.У.
Місцезнаходження виробників та адреси місць провадження їхньої діяльності.
Дільниця 1; H-4042 Дебрецен, вул. Паллагі 13, Угорщина.
Полігоно Індастріал Мальпіка c/C № 4, 50016, Сарагоса, Іспанія.
Источником информации для описания является Государственный Реестр Лекарственных Средств Украины
Рейтинг популярности основан на фактическом количестве заказов клиентами сайта за последние 30 дней. Чем больше заказов, тем выше рейтинг.
ВНИМАНИЕ! Цены актуальны только при оформлении заказа в электронной медицинской информационной системе Аптека 9-1-1. Цены на товары при покупке непосредственно в аптечных заведениях-партнерах могут отличаться от указанных на сайте!
Добавление отзыва
{{docMaster.documentName}}
{{docVisa.documentName}}
