| Торговое название | Ксефокам |
| Действующие вещества | Лорноксикам |
| Количество действующего вещества: | 4 мг |
| Форма выпуска: | таблетки для внутреннего применения |
| Количество в упаковке: | 10 таблеток |
| Первичная упаковка: | блистер |
| Способ применения: | Оральные |
| Взаимодействие с едой: | Не имеет значения |
| Температура хранения: | от 5°C до 25°C |
| Чувствительность к свету: | Не чувствительный |
| Признак: | Импортный |
| Происхождение: | Химический |
| Производитель: | ТАКЕДА ГМБХ |
| Страна производства: | Германия |
| Заявитель: | Acino |
| Условия отпуска: | По рецепту |
|
Код АТС M Препараты для лечения заболеваний костно-мышечной системы M01 Противовоспалительные и обезболивающие средства M01A Нестероидные противовоспалительные и противоревматические средства M01AC Оксикамы M01AC05 Лорноксикам |
|
| Официально о лекарственном средстве |
Номер РУ UA/10245/01/01 от 31.10.2019 Номер РУ UA/10245/01/01 от 31.10.2019 |
Фармакодинамика. лорноксикам — нпвп с обезболивающими и противовоспалительными свойствами — относится к классу оксикамов. механизм действия лорноксикама в основном связан с ингибированием синтеза простагландинов (ингибирование фермента цог), что приводит к десенсибилизации периферических ноцицепторов и ингибированию воспаления. также предполагается центральное влияние на ноцицепторы, которое не связано с противовоспалительным действием. лорноксикам не влияет на жизненно важные показатели (например температура тела, частота дыхания, чсс, АД, экг, спирометрия). анальгезирующие свойства лорноксикама успешно продемонстрированы в нескольких клинических исследованиях в процессе разработки препарата.
В связи с местным раздражением ЖКТ и системным ульцерогенным действием, связанным с ингибированием синтеза простагландинов (PG), применение лорноксикама и других НПВП часто приводит к развитию желудочно-кишечных осложнений.
Фармакокинетика. Абсорбция. Лорноксикам быстро и практически полностью всасывается из ЖКТ. Cmax достигается через 1–2 ч после приема препарата. Биодоступность лорноксикама составляет 90–100%. Эффекта первого прохождения не отмечено. Средний период полувыведения составляет 3–4 ч.
При одновременном приеме лорноксикама с пищей Cmax снижается примерно на 30% и Tmax увеличивается с 1,5 до 2,3 ч. Абсорбция лорноксикама (рассчитанная в соответствии с площадью под фармакокинетической кривой «концентрация/время» (AUC) может снижаться до 20%.
Лорноксикам 8 мг порошок для инъекций предназначен для в/в и в/м введения. Cmax в плазме крови после в/м введения препарата достигается через 0,4 ч. Биодоступность (рассчитанная по AUC) после в/м введения препарата составляет 97%.
Распределение. В плазме крови лорноксикам находится в неизмененном состоянии и в неактивной форме своего гидроксилированного метаболита. Связывание лорноксикама с белками плазмы крови составляет 99% и не зависит от его концентрации.
Биотрансформация. Лорноксикам активно метаболизируется в печени путем гидроксилирования, сначала в неактивный 5-гидроксилорноксикам. Лорноксикам подвергается биотрансформации с участием цитохрома CYP 2C9. Метаболизм данного фермента вследствие генетического полиморфизма может быть замедленным или интенсивным у разных лиц, что может приводить к заметному повышению уровней лорноксикама в плазме крови у лиц с замедленным метаболизмом. Гидроксилированый метаболит не имеет фармакологической активности. Лорноксикам полностью метаболизируется. Примерно ⅔ выводится через печень и 1/3 — через почки в виде неактивного соединения.
При исследованиях на моделях животных лорноксикам не вызывал индукции печеночных ферментов. На основании результатов клинических исследований не получено данных об аккумуляции лорноксикама после многократного приема в рекомендованных дозах. Эти результаты подтверждены данными мониторинга безопасности и эффективности лекарственных средств за 1 год исследования.
Выведение. T½ исходного вещества составляет 3–4 ч. После перорального приема около 50% выводится с калом и 42% через почки, в основном в виде 5-гидроксилорноксикама. T½ 5-гидроксилорноксикама составляет около 9 ч, после парентерального применения препарата 1 или 2 раза в сутки.
У пациентов пожилого возраста (старше 65 лет) клиренс снижается на 30–40%. Помимо снижения клиренса, нет существенных изменений в кинетическом профиле лорноксикама у лиц пожилого возраста.
Нет существенного изменения кинетического профиля лорноксикама у пациентов с почечной или печеночной недостаточностью, за исключением кумуляции, у лиц с хроническим заболеванием печени, после 7 дней терапии с применением суточных доз 12 и 16 мг.
Кратковременное лечение острой боли легкой и умеренной степени.
Для таблеток также: симптоматическое облегчение боли и воспаления при остеоартрите; симптоматическое облегчение боли и воспаления при ревматоидном артрите.
Таблетки
Для всех пациентов соответствующий режим дозирования должен основываться на индивидуальном ответе на лечение.
Боль
Доза лорноксикама 8–16 мг/сут, разделенная на 2–3 приема. Максимальная рекомендованная суточная доза составляет 16 мг.
Остеоартрит и ревматоидный артрит
Рекомендуется начальная доза 12 мг лорноксикама, разделенная на 2–3 приема. Поддерживающая доза не должна превышать 16 мг/сут.
Таблетки Ксефокам, покрытые пленочной оболочкой, принимают внутрь, запивая достаточным количеством воды.
Пациенты пожилого возраста (старше 65 лет), кроме лиц с нарушением функции печени или почек: коррекция дозы не требуется, но следует с осторожностью применять лорноксикам в связи с вероятностью возникновения побочных реакций со стороны ЖКТ.
Почечная недостаточность. Пациентам с легкой и умеренной степенью почечной недостаточности максимальная рекомендуемая суточная доза составляет 12 мг, разделенная на 2–3 приема.
Печеночная недостаточность. Пациентам с умеренной степенью печеночной недостаточности максимальная рекомендуемая суточная доза составляет 12 мг, разделенная на 2–3 приема (см. ОСОБЫЕ УКАЗАНИЯ).
Нежелательные реакции можно минимизировать с помощью приема препарата в наименьшей эффективной дозе и короткого периода, необходимого для контроля симптомов (см. ОСОБЫЕ УКАЗАНИЯ).
Инъекции
Данная лекарственная форма препарата предназначена для инициации терапии и с целью быстрого достижения обезболивающего эффекта или в случае невозможности применения пероральных препаратов или суппозиториев. Для всех пациентов соответствующий режим дозирования должен основываться на индивидуальном ответе на лечение.
Для в/в и в/м введения.
Рекомендуемая доза — 8 мг в/в или в/м. Некоторым пациентам требуется дополнительное введение дозы 8 мг в первые 24 ч. Максимальная суточная доза составляет 16 мг.
Продолжительность в/в введения р-ра должна составлять не менее 15 с, в/м — не менее 5 с. После приготовления р-ра иглу следует заменить.
Для в/м инъекции необходима длинная игла, которая обеспечивает глубокое введение. Лекарственное средство предназначено только для одноразового использования. Р-р для инъекций готовить непосредственно перед применением (содержимое 1 флакона (8 мг лиофилизата) растворять водой для инъекций (2 мл)).
Пациенты пожилого возраста (старше 65 лет), кроме лиц с нарушением функции печени или почек, коррекции дозы не требуется, но следует с осторожностью применять лорноксикам в связи с вероятностью возникновения побочных реакций со стороны ЖКТ.
Почечная недостаточность. Пациенты с легкой и умеренной степенью почечной недостаточности требуют снижения дозы препарата.
Печеночная недостаточность. Пациенты с умеренной степенью печеночной недостаточности требуют снижения дозы препарата.
Нежелательные реакции можно минимизировать с помощью приема препарата в наименьшей эффективной дозе и короткого периода, необходимого для контроля симптомов (см. ОСОБЫЕ УКАЗАНИЯ).
Восстановленный р-р: химическая и физическая стабильность восстановленного р-ра продемонстрирована в течение 24 ч при температуре 2–8 °С. С микробиологической точки зрения препарат следует применять немедленно. В случае неиспользования сразу, срок и условия хранения восстановленного р-ра до его применения являются ответственностью пользователя.
Чаще всего побочные реакции нпвп были связаны с жкт. при применении нпвп могут возникать пептические язвы, перфорация или желудочно-кишечное кровотечение, которое иногда заканчивается летально, особенно у лиц пожилого возраста (см. особые указания). тошнота, рвота, диарея, метеоризм, запор, диспепсия, боль в животе, мелена, рвота кровью, язвенный стоматит, обострение колита и болезни крона зарегистрированы при лечении нпвп. менее часто возникал гастрит.
Считается, что у ≈20% пациентов, которые лечились лорноксикамом, могут возникать побочные явления. Наиболее частыми побочными явлениями лорноксикама являются тошнота, диспепсия, расстройство пищеварения, боль в животе, рвота, диарея. Эти симптомы в целом наблюдались у 10% пациентов, участвовавших в исследовании. Отеки, АГ и сердечная недостаточность зарегистрированы при лечении НПВП.
Клинические исследования и эпидемиологические данные показывают, что применение некоторых НПВП, особенно в высоких дозах и продолжительно, может быть связано с повышением риска артериальных тромботических явлений, например инфаркта миокарда или инсульта (см. ОСОБЫЕ УКАЗАНИЯ).
Исключительно во время течения ветряной оспы сообщалось о серьезных инфекционные осложнениях со стороны кожи и мягких тканей.
Нежелательные эффекты по частоте возникновения классифицируют по таким категориям: очень часто (≥1/10); часто (≥1/100, 1/10); нечасто (≥1/1000, 1/100); редко (≥1/10 000, 1/1000); очень редко (1/10 000), неизвестно (частота не может быть оценена по имеющимся данным).
Инфекции и инвазии: редко — фарингит.
Со стороны крови и лимфатической системы: редко — анемия, тромбоцитопения, лейкопения, увеличение продолжительности кровотечения; очень редко — экхимоз. НПВП могут вызывать классоспецифические потенциально тяжелые гематологические нарушения, такие как нейтропения, агранулоцитоз, апластическая анемия, гемолитическая анемия.
Со стороны иммунной системы: редко — реакции гиперчувствительности, анафилактоидные реакции и анафилаксия.
Нарушение обмена веществ: нечасто — потеря аппетита, изменения массы тела.
Психические нарушения: нечасто — инсомния, депрессия; редко — тревожность, нервозность, возбуждение.
Со стороны нервной системы: часто — легкая и преходящая головная боль, головокружение; редко — сонливость, парестезии, нарушения вкусовых ощущений (дисгевзия), тремор, мигрень; очень редко — асептический менингит у пациентов с системной красной волчанкой и смешанным заболеванием соединительной ткани (см. ОСОБЫЕ УКАЗАНИЯ).
Со стороны органа зрения: нечасто — конъюнктивит; редко — нарушение зрения.
Со стороны органа слуха и равновесия: нечасто — вертиго, шум в ушах.
Со стороны сердечно-сосудистой системы: нечасто — сердцебиение, тахикардия, отеки, сердечная недостаточность, покраснение лица; редко — АГ, приливы, кровоизлияния, гематомы.
Со стороны дыхательной системы: нечасто — ринит; редко — диспноэ, кашель, бронхоспазм.
Со стороны пищеварительной системы: часто — тошнота, боль в животе, диспепсия, диарея, рвота; нечасто — запор, метеоризм, отрыжка, сухость во рту, гастрит, язва желудка, боль в животе, абдоминальная боль в верхней части живота, язва двенадцатиперстной кишки, язвы слизистой оболочки ротовой полости; редко — мелена, рвота с кровью, стоматит, эзофагит, гастроэзофагеальный рефлюкс, дисфагия, афтозный стоматит, глоссит, перфорация язвы, желудочно-кишечное кровотечение.
Со стороны печени и желчевыводящих путей: нечасто — повышение уровня печеночных ферментов (АлАТ, АсАТ); очень редко — токсическое действие на печень, в результате чего возможно развитие печеночной недостаточности, гепатита, желтухи, холестаза.
Со стороны кожи и подкожных тканей: нечасто — сыпь, зуд, повышенное потоотделение, эритематозная сыпь, уртикария, ангионевротический отек, алопеция; редко — дерматит, экзема, пурпура; очень редко — отек и буллезные реакции, такие как мультиформная эритема, синдром Стивенса — Джонсона, токсический эпидермальный некролиз.
Со стороны опорно-двигательного аппарата и соединительной ткани: нечасто — артралгия; редко — ощущение боли в костях, мышечные спазмы, миалгия.
Со стороны почек и мочевыводящих путей: редко — никтурия, нарушение мочеиспускания, повышение уровня азота мочевины и креатинина в крови; очень редко лорноксикам может вызывать ОПН у лиц с заболеваниями почек, что зависит от почечных простагландинов, которые выполняют важную роль в поддержании почечного кровотока (см. ОСОБЫЕ УКАЗАНИЯ). Нефротоксичность в различных формах, включая нефрит и нефротический синдромом, является классоспецифическим эффектом НПВП.
Общие нарушения: нечасто — недомогание, отек лица; редко — астения.
При следующих нарушениях препарат можно назначать только после тщательной оценки соотношения ожидаемая польза от терапии/возможный риск.
Следует с осторожностью применять лорноксикам пациентам с легкой почечной недостаточностью (уровень сывороточного креатинина — 150–300 мкмоль/л) и умеренной почечной недостаточностью (уровень сывороточного креатинина — 300–700 мкмоль/л) ввиду важной роли простагландинов в поддержании почечного кровотока. В случае ухудшения функции почек лечение препаратом следует прекратить.
Лицам после обширных хирургических вмешательств, с сердечной недостаточностью, принимающих диуретики или средства, которые могут вызвать повреждение почек, необходимо тщательно контролировать функцию почек.
Пациентам с нарушением свертывания крови рекомендуется проведение тщательного клинического исследования и оценки лабораторных показателей (например активированного частичного тромбинового времени).
Лицам с печеночной недостаточностью (например цирроз печени) после применения препарата в дозе 12–16 мг/сут рекомендуется регулярно проводить лабораторные тесты в связи с возможностью накопления лорноксикама в организме (повышение AUC). Но отклонений фармакокинетических параметров у пациентов с печеночной недостаточностью по сравнению со здоровыми добровольцами не выявлено.
При длительном лечении (3 мес) рекомендуется проводить оценку состояния крови (определение гемоглобина), функции почек (определение креатинина) и печеночных ферментов.
Лицам пожилого возраста (старше 65 лет) рекомендуется наблюдать за функцией почек и печени и с осторожностью применять препарат после хирургических вмешательств.
Следует избегать сочетанного применения лорноксикама с другими НПВП, в том числе с селективными ингибиторами ЦОГ-2.
Нежелательные реакции можно минимизировать с помощью приема наименьшей эффективной дозы препарата в течение короткого периода, необходимого для контроля симптомов заболевания.
При применении любого НПВП в любое время в течение лечения возможно возникновение (с/без предупреждающих симптомов или серьезных нарушений со стороны ЖКТ в анамнезе) желудочно-кишечного кровотечения, язвы или перфорации, что может иметь летальный исход.
Риск возникновения желудочно-кишечных кровотечений, язв или перфорации возрастает с повышением дозы НПВП у пациентов с язвами в анамнезе, особенно осложненными кровотечениями или перфорацией (см. ПРОТИВОПОКАЗАНИЯ), а также у лиц пожилого возраста. Этим группам пациентов следует с особой осторожностью начинать лечение препаратом в самых низких терапевтических дозах.
С осторожностью следует применять НПВП для лечения вышеуказанных групп пациентов и лиц, параллельно принимающих ацетилсалициловую кислоту в низких дозах или другие препараты, повышающие риск возникновения желудочно-кишечных осложнений (см. ВЗАИМОДЕЙСТВИЯ). Для пациентов, нуждающихся в такой сочетанной терапии, лечение можно проводить на фоне одновременного приема защитных агентов (например мизопростола или ингибиторов протонной помпы). Рекомендуется проведение клинического наблюдения через регулярные периоды.
Пациенты с токсическим воздействием на ЖКТ в анамнезе, особенно пожилого возраста, должны сообщить о любых необычных абдоминальных симптомах (особенно о желудочно-кишечном кровотечении) на начальных этапах лечения. С особой осторожностью назначают пациентам, одновременно применяющим лекарственные средства, которые могут повышать риск возникновения язвы или кровотечения, например пероральные кортикостероиды, антикоагулянты — варфарин, селективные ингибиторы обратного захвата серотонина или антитромботические препараты — ацетилсалициловую кислоту (см. ВЗАИМОДЕЙСТВИЯ).
В случае возникновения кровотечения или язвы ЖКТ у пациентов, принимающих лорноксикам, лечение необходимо прекратить.
НПВП следует с осторожностью принимать пациентам с желудочно-кишечными заболеваниями в анамнезе (язвенный колит, болезнь Крона), поскольку их состояние может ухудшиться. У лиц пожилого возраста повышается частота возникновения побочных реакций при применении НПВП, в частности желудочно-кишечного кровотечения и перфорации, что может привести к летальному исходу (см. ПРОТИВОПОКАЗАНИЯ). Следует с осторожностью применять препарат у пациентов с АГ и/или сердечной недостаточностью в анамнезе, поскольку в результате приема НПВП возможны отеки и задержка жидкости в организме.
Необходимо наблюдать пациентов с АГ и/или застойной сердечной недостаточностью легкой и средней степени тяжести в анамнезе, поскольку терапия НПВП может сопровождаться такими явлениями, как задержка жидкости и отеки. Есть клинические исследования и эпидемиологические данные, которые позволяют предположить, что применение некоторых НПВП (особенно долгосрочная терапия и в высоких дозах) может быть связано с незначительным повышением риска артериальных тромботических явлений (например инфаркта миокарда или инсульта). Недостаточно данных для того, чтобы исключить такой риск при приеме лорноксикама.
Пациентам с неконтролируемой АГ, хронической сердечной недостаточностью, ИБС, заболеваниями периферических артерий и/или цереброваскулярными нарушениями лорноксикам следует назначать только после тщательной оценки показаний. Оценка также требуется перед назначением длительного лечения лицам с факторами риска сердечно-сосудистых заболеваний (например АГ, гиперлипидемия, сахарный диабет, курение). Сочетанное лечение НПВП и гепарином повышает риск спинномозговой/эпидуральной гематомы при спинномозговой или эпидуральной анестезии (см. ВЗАИМОДЕЙСТВИЯ).
Очень редко на фоне применения НПВП возникают кожные реакции, включающие эксфолиативный дерматит, синдром Стивенса — Джонсона и токсический эпидермальный некролиз, иногда некоторые из них заканчиваются летально (см. ПОБОЧНЫЕ ЭФФЕКТЫ). Риск развития таких реакций наиболее высок в начале лечения: в большинстве случаев такие реакции возникают в 1-й месяц приема препарата. Прием лорноксикама следует прекратить при первых признаках кожной сыпи, поражения слизистой оболочки и других проявлениях гиперчувствительности.
Применять с осторожностью лицам с БА или с данным заболеванием в анамнезе, поскольку НПВП провоцируют бронхоспазм у этих пациентов.
У больных с системной красной волчанкой и смешанным заболеванием соединительной ткани может повышаться риск развития асептического менингита.
Лорноксикам подавляет агрегацию тромбоцитов, увеличивая время свертывания крови.
Препарат следует с осторожностью назначать пациентам со склонностью к кровотечениям.
Сопутствующее лечение НПВП и такролимусом может повышать риск нефротоксичности вследствие ослабления синтеза простациклина в почках. При такой комбинированной терапии необходимо тщательно контролировать функцию почек.
Как и другие НПВП, лорноксикам может вызывать эпизодическое повышение трансаминаз, билирубина в сыворотке крови, а также повышение концентрации в крови мочевины и креатинина, так же, как и другие отклонения лабораторных показателей от нормы. Если отклонения лабораторных показателей существенные и продолжаются продолжительное время, лечение необходимо прекратить и провести необходимое исследование.
Препарат содержит лактозу. Пациентам, имеющим редкую наследственную непереносимость галактозы, лактазную недостаточность или нарушение всасывания глюкозы-галактозы, не следует применять препарат.
Лорноксикам, как и другие препараты, подавляющие ЦОГ/синтез простагландинов, могут снижать фертильность, поэтому не рекомендуется применять женщинам, планирующим беременность. Женщинам, имеющим проблемы с наступлением беременности или которые проходят обследование по причине бесплодия, необходимо отменить прием лорноксикама.
При наличии ветряной оспы в исключительных случаях могут развиться тяжелые инфекционные поражения кожи и мягких тканей. К этому времени нельзя исключить влияние НПВП на ухудшение течения этих инфекционных заболеваний. Рекомендуется избегать применения лорноксикама при имеющейся ветряной оспе.
Применение в период беременности или кормления грудью. Беременность. Лорноксикам противопоказан в III триместре беременности. Клинических данных по применению лорноксикама в I–II триместрах беременности и во время родов нет, поэтому препарат не рекомендуется применять в этот период.
Нет достаточных данных относительно применения лорноксикама беременным. Исследования на животных показали репродуктивную токсичность.
Подавление синтеза простагландинов может негативно сказаться на беременности и/или развитии эмбриона/плода. Данные эпидемиологических исследований свидетельствуют о повышении риска невынашивания беременности, а также развития пороков сердца при применении ингибиторов синтеза простагландинов на ранних сроках беременности. Риск возрастает при повышении дозы и продолжительности терапии. У животных применение ингибиторов синтеза простагландинов приводит к повышению пре- и постимплантационной гибели плода и эмбриофетальной летальности. Ингибиторы синтеза простагландинов не следует применять в I и II триместрах беременности. Применение возможно только при крайней необходимости.
В III триместре беременности при применении любых ингибиторов синтеза простагландинов возможны такие воздействия на плод:
Беременная и плод в конце беременности могут подвергнуться таким воздействиям от применения ингибиторов синтеза простагландинов:
Таким образом, применение лорноксикама противопоказано в III триместре беременности (см. ПРОТИВОПОКАЗАНИЯ).
Период кормления грудью. Нет данных по экскреции лорноксикама в грудное молоко человека. Относительно высокие концентрации лорноксикама экскретируются в молоко кормящих крыс. Поэтому лорноксикам не следует применять в период кормления грудью.
Дети. Лорноксикам не рекомендуется применять у детей в возрасте до 18 лет в связи с недостатком клинических данных по эффективности и безопасности применения препарата.
Способность влиять на скорость реакции при управлении транспортными средствами или работе с другими механизмами. В случае возникновения головокружения и/или сонливости вследствие приема лорноксикама не следует управлять транспортными средствами или работать с другими механизмами.
Одновременное применение лорноксикама и следующих лекарственных средств:
Поскольку пища замедляет абсорбцию лорноксикама, таблетки Ксефокам не следует принимать с пищей в случае необходимости быстрого начала их эффективного действия (облегчение боли).
Прием пищи снижает абсорбцию на ≈20% и увеличивает Tmax.
Несовместимость. Лекарственное средство в форме р-ра для инъекций не следует смешивать с другими лекарственными средствами, за исключением указанных в инструкции по применению.
В настоящее время данных относительно передозировки, которые позволили бы определить ее последствия или предложить специфическое лечение, нет. в результате передозировки лорноксикама могут возникать следующие симптомы: тошнота, рвота, церебральные симптомы (головокружение, нарушение зрения). в тяжелых случаях: атаксия, с переходом в кому и судороги; поражения печени и почек; возможно нарушение свертывания крови. при реальной или предполагаемой передозировке следует прекратить применение препарата. благодаря короткому t½ лорноксикам быстро выводится из организма. диализ неэффективен. в настоящее время специфического антидота нет. необходимо провести обычные неотложные меры, включая промывание желудка. исходя из общих принципов, только применение активированного угля при его приеме сразу после передозировки лорноксикамом может привести к уменьшению всасывания препарата. для лечения желудочно-кишечных расстройств можно, например, использовать аналог простагландина или ранитидин.
В оригинальной упаковке при температуре не выше 25 °c.
UA/CVM/1018/0009
Описание лекарственного средства/медицинского изделия Ксефокам табл. п/о 4мг №10 на этой странице подготовлено на основании инструкции о его применении и предоставляется исключительно для выполнения требований Закона Украины «О защите прав потребителей». Перед применением лекарственного средства/медицинского изделия следует ознакомиться с инструкцией по его применению и проконсультироваться с врачом. Помните, самолечение может быть вредным для Вашего здоровья.
Сообщение о побочной реакции на лекарственные средства, вакцины, туберкулин и/или отсутствие эффективности лекарственных средств и/или неблагоприятное событие после иммунизации/туберкулинодиагностики в режиме on-line предоставляется через Автоматизированную информационную систему по фармаконадзору (АИСФ) по ссылке https://aisf.dec.gov.ua.
Отзывы
Потребители могут оставить отзывы о товаре по собственному желанию и по собственному усмотрению. Мы не модерируем соответствующие отзывы и не влияем на их содержание. Наше мнение может отличаться от содержания соответствующих отзывов. Рекомендуем не заниматься самолечением на основе отзывов других потребителей.
Аналогами со сходным терапевтическим эффектом являются:
Упаковка / 10 шт.
Склад:
діюча речовина: lornoxicam;
1 таблетка по 4 мг або 8 мг містить відповідно 4 мг або 8 мг лорноксикаму;
допоміжні речовини: магнію стеарат; повідон; натрію кроскармелоза; целюлоза мікрокристалічна; лактоза, моногідрат; поліетиленгліколь 6000; титану діоксид (Е 171); тальк; гіпромелоза.
Лікарська форма. Таблетки, вкриті плівковою оболонкою.
Основні фізико-хімічні властивості: довгасті таблетки, вкриті плівковою оболонкою, від білого до жовтуватого кольору, з відтиском «L04» на таблетках 4 мг і «L08» на таблетках 8 мг.
Фармакотерапевтична група. Нестероїдні протизапальні та протиревматичні засоби. Оксиками. Код АТХ М01А С05.
Фармакологічні властивості.
Фармакодинаміка.
Лорноксикам є нестероїдним протизапальним засобом (НПЗЗ) з аналгезивними та протизапальними властивостями і належить до класу оксикамів. Механізм дії лорноксикаму в основному пов’язаний з інгібуванням синтезу простагландинів (інгібування ферменту циклооксигенази), що призводить до десенсибілізації периферичних ноцицепторів та інгібування запалення. Також передбачається центральний вплив на ноцицептори, який не пов’язаний з протизапальною дією. Лорноксикам не впливає на життєво важливі показники (такі як, температура тіла, частота дихання, частота серцевих скорочень, артеріальний тиск, ЕКГ, спірометрія).
Аналгезивні властивості лорноксикаму були успішно продемонстровані у декількох клінічних дослідженнях у процесі розробки препарату.
У зв’язку з місцевим подразненням шлунково-кишкового тракту і системною ульцерогенною дією, пов’язаною з інгібуванням синтезу простагландину (PG), прийом лорноксикаму як і інших НПЗЗ, часто призводить до розвитку шлунково-кишкових ускладнень.
Фармакокінетика.
Абсорбція. Лорноксикам швидко і практично повністю всмоктується зі шлунково-кишкового тракту. Максимальна концентрація у плазмі крові (Сmax) досягається через 1–2 години після прийому препарату. Абсолютна біодоступність лорноксикаму становить 90–100 %. Ефекту першого проходження не спостерігалося. При одночасному прийомі лорноксикаму з їжею Сmax знижується приблизно на 30 % та Тmax збільшується з 1,5 години до 2,3 години. Абсорбція лорноксикаму (розрахована відповідно до площі під фармакокінетичною кривою «концентрація-час» (AUC)) може знижуватися до 20 %.
Розподіл. У плазмі крові лорноксикам знаходиться у незміненому стані та у неактивній формі свого гідроксильованого метаболіту. Зв’язування лорноксикаму з білками плазми крові становить 99 % і не залежить від його концентрації. Він також виявляється в синовіальній рідині після повторного застосування.
Біотрансформація. Лорноксикам активно метаболізується у печінці шляхом гідроксилювання, переважно у неактивний 5-гідроксилорноксикам. Лорноксикам піддається біотрансформації з участю цитохрому CYP2С9. У результаті генетичного поліморфізму існують особи зі сповільненим та інтенсивним метаболізмом цього ферменту, що може виражатися у помітному збільшенні рівнів лорноксикаму у плазмі крові в осіб зі сповільненим метаболізмом. Гідроксильований метаболіт не має фармакологічної активності. Лорноксикам повністю метаболізується. Приблизно 2/3 виводиться через печінку та 1/3 - нирками у вигляді неактивної сполуки.
При дослідженнях на моделях тварин лорноксикам не спричиняв індукції печінкових ферментів. У клінічних дослідженнях не отримано даних про акумуляцію лорноксикаму після багаторазового прийому рекомендованих доз, що було підтверджено даними моніторингу безпеки та ефективності лікарських засобів при дослідженнях протягом 1 року.
Виведення. Період напіввиведення початкової речовини становить 3–4 години. Після перорального прийому близько 50 % виводиться з калом та 42 % - нирками, в основному у вигляді 5-гідроксилорноксикаму. Період напіввиведення 5-гідроксилорноксикаму становить близько 9 годин після парентерального застосування препарату 1 або 2 рази на добу. Немає доказів того, що швидкість елімінації змінюється при застосуванні повторних доз.
У пацієнтів літнього віку (понад 65 років) кліренс знижується на 30–40 %. Крім зниження кліренсу, немає істотних змін у кінетичному профілі лорноксикаму у пацієнтів літнього віку.
Немає істотної зміни кінетичного профілю лорноксикаму у пацієнтів з нирковою або печінковою недостатністю, за винятком кумуляції, у пацієнтів з хронічним захворюванням печінки, після 7 днів терапії із застосуванням добових доз 12 мг та 16 мг.
Клінічні характеристики.
Показання.
- Короткочасне симптоматичне лікування гострого болю легкого та помірного ступеня у дорослих.
- Симптоматичне лікування болю та запалення при остеоартриті у дорослих.
- Симптоматичне лікування болю та запалення при ревматоїдному артриті у дорослих.
Протипоказання.
- Гіперчутливість до лорноксикаму або до компонентів препарату;
- тромбоцитопенія;
- гіперчутливість (симптоми, подібні до таких як при астмі, риніті, ангіоневротичному набряку або кропив’янці) до інших НПЗЗ, включаючи ацетилсаліцилову кислоту;
- тяжка форма серцевої недостатності;
- шлунково-кишкові кровотечі, цереброваскулярні або інші кровотечі;
- шлунково-кишкова кровотеча або перфорація в анамнезі, що пов’язані з попередньою терапією НПЗЗ;
- активна рецидивуюча пептична виразка шлунка/ кровотеча або рецидивуюча пептична виразка шлунка/кровотеча в анамнезі (два або більше окремих епізоди доведеного розвитку виразки або кровотечі);
- тяжка форма печінкової недостатності;
- тяжка форма ниркової недостатності (рівень сироваткового креатиніну > 700 мкмоль/л);
- ІІІ триместр вагітності (див. розділ «Застосування у період вагітності або годування груддю).
Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.
При одночасному застосуванні з лорноксикамом:
<![if !supportLists]>- <![endif]> Циметидин: підвищення концентрації лорноксикаму у плазмі крові, що може збільшити ризик несприятливих ефектів лорноксикаму (взаємодії між лорноксикамом та ранітидином або лорноксикамом та антацидами не виявлено).
<![if !supportLists]>- <![endif]> Антикоагулянти: НПЗЗ можуть підсилювати дію антикоагулянтів, наприклад, варфарину (див. розділ «Особливості застосування»). Слід проводити ретельний моніторинг рівня міжнародного нормалізованого індексу.
<![if !supportLists]>- <![endif]> Фенпрокумон: знижується ефективність лікування фенпрокумоном.
<![if !supportLists]>- <![endif]> Гепарин: нестероїдні протизапальні засоби збільшують ризик кровотеч та виникнення спинномозкової/епідуральної гематом при застосуванні одночасно з гепарином під час спинномозкової або епідуральної анестезії (див. розділ «Особливості застосування»).
<![if !supportLists]>- <![endif]> Інгібітори АПФ: може зменшуватися дія інгібіторів АПФ.
<![if !supportLists]>- <![endif]> Діуретики: послаблення діуретичного та гіпотензивного ефекту петльових, тіазидних і калійзберігаючих діуретиків (підвищений ризик гіперкаліємії та нефротоксичності).
<![if !supportLists]>- <![endif]> Блокатори бета-адренорецепторів: зниження гіпотензивного ефекту.
<![if !supportLists]>- <![endif]> Блокатори рецепторів ангіотензину ІІ: зниження гіпотензивного ефекту.
<![if !supportLists]>- <![endif]> Дигоксин: зниження ниркового кліренсу дигоксину, що збільшує ризик токсичності дигоксину.
<![if !supportLists]>- <![endif]>Кортикостероїди: збільшення ризику виникнення шлунково-кишкових виразок або кровотеч (див. розділ «Особливості застосування»).
<![if !supportLists]>- <![endif]> Антибактеріальні засоби групи хінолону (наприклад левофлоксацин, офлоксацин): підвищується ризик виникнення судом.
<![if !supportLists]>- <![endif]> Антитромбоцитарні препарати (наприклад клопідогрель): підвищується ризик виникнення кровотеч (див. розділ «Особливості застосування»).
<![if !supportLists]>- <![endif]> Інші НПЗЗ: підвищується ризик виникнення шлунково-кишкових кровотеч або виразок.
<![if !supportLists]>- <![endif]> Метотрексат: підвищення концентрації метотрексату у сироватці крові, що призводить до збільшення його токсичності. При одночасному застосуванні необхідний ретельний моніторинг.
<![if !supportLists]>- <![endif]> Селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну (СІЗЗС): підвищений ризик виникнення кровотеч (див. розділ «Особливості застосування»).
<![if !supportLists]>- <![endif]> Препарати літію: НПЗЗ знижують нирковий кліренс літію, таким чином концентрація сироваткового літію може перевищувати поріг токсичності. Необхідно контролювати рівень літію в сироватці крові, особливо на початку лікування, при коригуванні дози та припиненні лікування.
<![if !supportLists]>- <![endif]> Циклоспорин: підвищення концентрації циклоспорину у сироватці крові. Можливе підвищення нефротоксичності циклоспорину, що зумовлено ефектами, опосередкованими простагландинами нирок. При комбінованій терапії необхідно контролювати функцію нирок.
<![if !supportLists]>- <![endif]> Похідні сульфанілсечовини (наприклад, глібенкламід): підвищується ризик гіпоглікемії.
<![if !supportLists]>- <![endif]> Відомі індуктори та інгібітори CYP2C9 ізоферментів: лорноксикам (як і інші НПЗЗ, що залежать від цитохрому Р450 2С9 (CYP2C9 ізофермент)) взаємодіє з відомими індукторами та інгібіторами СYP2С9 ізоферментів (див. розділ «Біотрансформація»).
<![if !supportLists]>- <![endif]> Такролімус: підвищений ризик нефротоксичності внаслідок зниження синтезу простацикліну в нирках. При комбінованій терапії необхідно контролювати функцію нирок (див. розділ «Особливості застосування»).
<![if !supportLists]>- <![endif]> Пеметрексед: НПЗЗ можуть знижувати нирковий кліренс пеметрекседу, внаслідок чого підвищується ниркова та шлунково-кишкова токсичність і мієлосупресія.
Оскільки вживання їжі уповільнює абсорбцію лорноксикаму, таблетки Ксефокам® не слід приймати з їжею у разі необхідності швидкого початку їх ефективної дії (полегшення болю).
Прийом їжі знижує абсорбцію приблизно на 20 % та збільшує Tmax (див. розділ «Фармакологічні властивості. Фармакокінетика»).
Особливості застосування.
Лорноксикам зменшує агрегацію тромбоцитів і подовжує час кровотечі. Отже, слід бути обережними при призначенні пацієнтам із підвищеною схильністю до кровотеч.
Лорноксикам слід призначати тільки після ретельної оцінки очікуваної користі від терапії і можливого ризику таким пацієнтам:
- Пацієнтам з порушенням функції нирок: лорноксикам слід з обережністю застосовувати пацієнтам з легкою (рівень сироваткового креатиніну 150–300 мкмоль/л) та помірною нирковою недостатністю (рівень сироваткового креатиніну 300–700 мкмоль/л) через важливу роль простагландинів у підтримці ниркового кровотоку (див. розділ «Спосіб застосування та дози»). У разі погіршення функції нирок лікування лорноксикамом слід припинити.
<![if !supportLists]>- <![endif]> Пацієнтам після обширних хірургічних втручань, із серцевою недостатністю, тим, хто приймає діуретики або засоби, що можуть спричинити ураження нирок, необхідно ретельно контролювати функцію нирок (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).
<![if !supportLists]>- <![endif]> Пацієнтам із порушенням згортання крові рекомендується проведення ретельного клінічного дослідження та оцінки лабораторних показників (наприклад, активованого часткового тромбінового часу).
<![if !supportLists]>- <![endif]> Пацієнтам із печінковою недостатністю (наприклад, цироз печінки) після застосування препарату у дозі 12–16 мг на добу рекомендується регулярно проводити лабораторні тести у зв’язку з можливістю накопичення лорноксикаму в організмі (підвищення AUC) (див. розділ «Фармакологічні властивості. Фармакокінетика») . Але відхилень фармакокінетичних параметрів у пацієнтів із печінковою недостатністю порівняно зі здоровими добровольцями не виявлено.
<![if !supportLists]>- <![endif]> При тривалому лікуванні (понад 3 місяці) з НПЗЗ рекомендується постійно проводити моніторинг функції нирок та печінки, гематологію.
<![if !supportLists]>- <![endif]>Особам літнього віку (від 65 років) рекомендується спостереження за функцією нирок та печінки. З обережністю застосовувати після хірургічних втручань.
Супутнє застосування НПЗЗ.
Слід запобігати одночасному застосуванню лорноксикаму з іншими НПЗЗ, у тому числі з селективними інгібіторами циклооксигенази-2 (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).
Мінімізація небажаних реакцій.
Небажані реакції можна мінімізувати шляхом прийому найменшої ефективної дози препарату протягом найкоротшого періоду, необхідного для контролю симптомів захворювання (див. розділ «Спосіб застосування та дози» та наведені нижче гастроінтестинальні та серцево-судинні ризики).
Шлунково-кишкові кровотечі, виразки та перфорації.
Під час застосування будь-якого НПЗЗ у будь-який час протягом лікування можливе виникнення (з або без попереджувальних симптомів або серйозних розладів шлунково-кишкового тракту в анамнезі) шлунково-кишкової кровотечі, виразки або перфорації, що може мати летальний наслідок.
Ризик шлунково-кишкової кровотечі, виразки або перфорації зростає зі збільшенням дози НПЗЗ у пацієнтів із виразками в анамнезі, особливо ускладненими кровотечами або перфорацією (див. розділ «Протипоказання»), а також у пацієнтів літнього віку. Цим групам пацієнтів слід з особливою обережністю розпочинати лікування препаратом у найменших терапевтичних дозах (див. розділ «Спосіб застосування та дози»).
З обережністю слід застосовувати НПЗЗ для лікування вищезазначених груп пацієнтів та пацієнтів, які паралельно приймають низькі дози ацетилсаліцилової кислоти або інші препарати, що збільшують ризик виникнення шлунково-кишкових ускладнень (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»). Для пацієнтів, які потребують такої супутньої терапії, лікування можна проводити на тлі одночасного прийому захисних агентів (наприклад, мізопростолу або інгібіторів протонної помпи). Рекомендується проведення клінічного спостереження через регулярні проміжки часу.
Пацієнти з токсичним впливом на шлунково-кишковий тракт в анамнезі, особливо літнього віку, мають повідомити про будь-які незвичні абдомінальні симптоми (особливо про шлунково-кишкову кровотечу) на початкових етапах лікування.
З особливою обережністю слід призначати препарат пацієнтам, які одночасно застосовують лікарські засоби, що можуть підвищувати ризик виникнення виразки чи кровотечі, наприклад, пероральні кортикостероїди, антикоагулянти – варфарин, селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну або антитромботичні препарати –ацетилсаліцилову кислоту (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).
У разі виникнення кровотечі або виразки шлунково-кишкового тракту у пацієнтів, які приймають лорноксикам, лікування необхідно припинити.
НПЗЗ слід з обережністю приймати пацієнтам зі шлунково-кишковими захворюваннями в анамнезі (виразковий коліт, хвороба Крона), оскільки їх стан може погіршитися.
Пацієнти літнього віку.
У пацієнтів літнього віку збільшується частота виникнення побічних реакцій під час застосування НПЗЗ, зокрема шлунково-кишкової кровотечі та перфорації, що може призвести до летальних наслідків (див. розділ «Протипоказання»).
Серцево-судинний та цереброваскулярний вплив.
Необхідно спостерігати за пацієнтами з артеріальною гіпертензією та/або застійною серцевою недостатністю від легкого до помірного ступеня тяжкості в анамнезі, оскільки терапія НПЗЗ може супроводжуватися такими явищами, як затримка рідини і набряки.
Є клінічні дослідження та епідеміологічні дані, які дають змогу припустити, що застосування деяких НПЗЗ, особливо довготривала терапія та використання великих доз, може бути пов’язано з підвищенням ризику артеріальних тромботичних явищ (такими як, інфаркту міокарда чи інсульту). Недостатньо даних для того, щоб виключити такий ризик при прийомі лорноксикаму.
Пацієнтам із неконтрольованою артеріальною гіпертензією, хронічною серцевою недостатністю, ішемічною хворобою серця, захворюваннями периферичних артерій та/або цереброваскулярними порушеннями лорноксикам слід призначати тільки після ретельної оцінки показань. Оцінка також потрібна перед призначенням тривалого лікування пацієнтам із факторами ризику виникнення серцево-судинних захворювань (наприклад, гіпертензія, гіперліпідемія, цукровий діабет, куріння).
Супутнє лікування НПЗЗ і гепарином збільшує ризик спинномозкової/епідуральної гематоми при спинномозковій або епідуральній анестезії (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).
Розлади з боку шкіри.
Дуже рідко на фоні застосування НПЗЗ виникають тяжкі шкірні реакції, що включають ексфоліативний дерматит, синдром Стівенса – Джонсона і токсичний епідермальний некроліз, іноді деякі з них закінчуються летально (див. розділ «Побічні реакції»). Ризик розвитку таких реакцій найбільш високий на початку лікування: у більшості випадків такі реакції виникають у перший місяць прийому препарату. Прийом лорноксикаму слід припинити при перших ознаках шкірного висипу, ураження слизових оболонок та інших проявах гіперчутливості.
Розлади з боку органів дихання.
Застосовувати з обережністю хворим на бронхіальну астму або з даним захворюванням в анамнезі, оскільки повідомлялось, що НПЗЗ можуть провокувати бронхоспазм у таких пацієнтів.
Системний вовчак та змішане захворювання сполучної тканини.
З обережністю застосовують пацієнтам, хворим на системний червоний вовчак та змішане захворювання сполучної тканини, може збільшуватися ризик розвитку асептичного менінгіту.
Нефротоксичність.
Супутнє лікування НПЗЗ і такролімусу може підвищувати ризик нефротоксичності внаслідок послаблення синтезу простацикліну в нирках. При такій комбінованій терапії необхідно ретельно контролювати функцію нирок (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).
Лабораторні відхилення.
Як і інші НПЗЗ, лорноксикам може спричиняти епізодичне підвищення трансаміназ, білірубіну в сироватці крові, а також збільшення концентрації в крові сечовини і креатиніну та інші відхилення лабораторних показників від норми. Якщо відхилення лабораторних показників суттєві та тривають довгий час, лікування потрібно припинити та провести необхідне дослідження.
Лактоза.
Препарат містить лактозу. Пацієнтам, які мають рідкісну спадкову непереносимість галактози, загальну лактазну недостатність або порушення всмоктування глюкози-галактози, не слід застосовувати препарат.
Фертильність.
Лорноксикам, як і інші препарати, що пригнічують циклооксигеназу/синтез простагландинів, може послаблювати фертильність, тому його не рекомендується застосовувати жінкам, які намагаються завагітніти. Жінкам, які мають труднощі з настанням вагітності або проходять обстеження з причини безпліддя, необхідно відмінити прийом лорноксикаму (див. розділ «Застосування у період вагітності або годування груддю»).
Вітряна віспа.
При наявності вітряної віспи у виняткових випадках можуть розвинутися тяжкі інфекційні ураження шкіри та м’яких тканин. До цього часу не можна виключити вплив НПЗЗ на погіршення перебігу таких інфекційних уражень. Рекомендується уникати застосування лорноксикаму при наявній вітряній віспі.
Застосування у період вагітності або годування груддю.
Вагітність. Лорноксикам протипоказаний у ІІІ триместрі вагітності (див. розділ «Протипоказання»). Клінічних даних щодо застосування лорноксикаму у І–ІІ триместрах вагітності та під час пологів немає, тому препарат не рекомендується застосовувати у цей період.
Немає достатніх даних щодо застосування лорноксикаму вагітним жінкам. Дослідження на тваринах показали репродуктивну токсичність.
Пригнічення синтезу простагландинів може негативно позначитися на вагітності та/або розвитку ембріона/плода. Дані епідеміологічних досліджень свідчать про підвищення ризику невиношування вагітності, а також розвитку вад серця при застосуванні інгібіторів синтезу простагландинів на ранніх термінах вагітності. Ризик зростає при збільшенні дози та тривалості терапії. У тварин застосування інгібіторів синтезу простагландинів призводить до збільшення пре- та постімплантаційної загибелі плода та ембріо-фетальної летальності. Інгібітори синтезу простагландинів не слід застосовувати у І та ІІ триместрах вагітності. Застосування можливе тільки у разі крайньої необхідності.
Застосування лорноксикаму з 20-го тижня вагітності може спричинити олігогідрамніон внаслідок порушення функції нирок у плода. Це може статися невдовзі після початку лікування і зазвичай є оборотним після припинення застосування препарату. Крім того, повідомлялося про звуження артеріальної протоки у плода після застосування препарату у другому триместрі вагітності, яке здебільшого минало після припинення лікування. Тому протягом І та ІІ триместру вагітності лорноксикам не слід застосовувати без нагальної потреби. Якщо лорноксикам застосовується жінкою, яка намагається завагітніти, або протягом І та ІІ триместру вагітності, доза має бути якомога нижчою, а тривалість лікування – якомога коротшою. Допологовий моніторинг щодо олігогідрамніону та звуження артеріальної протоки слід розглянути після впливу лорноксикаму протягом декількох днів, починаючи з 20-го гестаційного тижня. Лорноксикам слід відмінити, якщо виявлено олігогідрамніон або звуження артеріальної протоки.
Під час ІІІ триместру вагітності при застосуванні будь-яких інгібіторів синтезу простагландину можливі такі впливи на плід:
- серцево-легенева токсичність (передчасне звуження/закриття артеріальної протоки і легенева гіпертензія);
- порушення функції нирок (див. вище).
Вагітна та плід наприкінці вагітності можуть піддаватися таким впливам у разі застосування інгібіторів синтезу простагландинів:
- можливе подовження часу кровотечі, антиагрегантний ефект, який може виникнути навіть при дуже низьких дозах; збільшення часу кровотечі;
<![if !supportLists]>- <![endif]>пригнічення скорочувальної функції матки, що може призвести до затримки або збільшення тривалості пологів.
Таким чином, застосування лорноксикаму протипоказане у ІІІ триместрі вагітності (див. розділ «Протипоказання»).
Період годування груддю. Немає даних щодо екскреції лорноксикаму у грудне молоко жінок. Відносно високі концентрації лорноксикаму екскретуються у молоко годуючих щурів. Лорноксикам не слід застосовувати у період годування груддю.
Фертильність.
Застосування лорноксикаму, як і будь-якого препарату, що інгібує циклооксигеназу/ синтез простагландинів, може погіршити фертильність і не рекомендується жінкам, які намагаються завагітніти. Для жінок, які мають труднощі із зачаттям або які досліджуються щодо безпліддя, слід розглянути можливість відміни лорноксикаму.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами. У разі виникнення запаморочення та/або сонливості внаслідок прийому лорноксикаму не слід керувати автотранспортом або працювати з іншими механізмами.
Спосіб застосування та дози.
Для всіх пацієнтів відповідний режим дозування має ґрунтуватися на індивідуальній відповіді на лікування. Небажані ефекти можуть бути зведені до мінімуму при застосуванні найменшої ефективної дози препарату протягом найкоротшого проміжку часу, який необхідний для контролю симптомів (див. розділ «Особливості застосування»).
Біль
Доза 8–16 мг лорноксикаму на добу, розподілена на 2–3 прийоми. Максимальна рекомендована добова доза становить 16 мг.
Остеоартрит і ревматоїдний артрит
Рекомендується початкова добова доза 12 мг лорноксикаму, розподілена на 2–3 прийоми.
Підтримуюча доза не повинна перевищувати 16 мг на добу.
Таблетки Ксефокам®, вкриті плівковою оболонкою, необхідно приймати, запиваючи достатньою кількістю води.
Пацієнти літнього віку (понад 65 років) без порушення функції печінки або нирок не потребують коригування дози, але слід з обережністю застосовувати лорноксикам, оскільки побічні реакції з боку шлунково-кишкового тракту гірше переносяться цією категорією пацієнтів.
Ниркова недостатність. Пацієнтам з легким та помірним ступенем ниркової недостатності максимальна рекомендована добова доза становить 12 мг, розподілена на 2–3 прийоми. Лорноксикам протипоказаний пацієнтам із тяжким порушенням функції нирок (див. розділ «Протипоказання»).
Печінкова недостатність. Пацієнтам з помірним ступенем печінкової недостатності максимальна рекомендована добова доза становить 12 мг, розподілена на 2–3 прийоми (див. розділ «Особливості застосування»). Лорноксикам протипоказаний пацієнтам із важким порушенням роботи печінки (див. розділ «Протипоказання»).
Діти. Лорноксикам не рекомендується застосовувати дітям віком до 18 років у зв’язку з недостатністю даних щодо ефективності та безпеки застосування препарату.
Передозування.
На даний час немає даних щодо передозування, що дали б змогу визначити його наслідки або запропонувати специфічне лікування. Однак очікується, що внаслідок передозування лорноксикаму можуть спостерігатися такі симптоми: нудота, блювання, церебральні симптоми (запаморочення, порушення зору). У тяжких випадках можуть виникати атаксія (з розвитком коми і судом), ураження печінки і нирок; потенційно можливе порушення згортання крові.
При реальному або ймовірному передозуванні слід припинити застосування препарату. Завдяки короткому періоду напіввиведення лорноксикам швидко виводиться з організму. Діалізу не піддається. На даний час специфічного антидоту немає. Необхідно провести звичайні невідкладні заходи. З огляду на загальні принципи, тільки застосування активованого вугілля за умови його прийому одразу після передозування лорноксикамом може призвести до зменшення всмоктування препарату. Для лікування шлунково-кишкових розладів можна, наприклад, застосовувати аналог простагландину або ранітидин.
Побічні реакції.
Найчастіше побічні реакції на НПЗЗ були пов’язані зі шлунково-кишковим трактом. При прийомі НПЗЗ можуть виникати пептичні виразки, перфорація або шлунково-кишкова кровотеча, що іноді закінчуються летально, особливо в осіб літнього віку (див. розділ «Особливості застосування»). Нудота, блювання, діарея, метеоризм, запор, диспепсія, біль у животі, мелена, гематемезис, виразковий стоматит, загострення коліту та хвороби Крона були зареєстровані при лікуванні НПЗЗ. Рідше спостерігалися гастрити.
Вважається, що приблизно у 20 % пацієнтів, які лікувалися лорноксикамом, можуть виникати побічні явища. Найчастішими побічними явищами є нудота, диспепсія, розлад травлення, біль у животі, блювання, діарея. Ці симптоми загалом спостерігалися менш ніж у 10 % пацієнтів, які брали участь у дослідженні.
Набряки, артеріальна гіпертензія та серцева недостатність були зареєстровані при лікуванні НПЗЗ.
Клінічні дослідження та епідеміологічні дані показують, що застосування деяких НПЗЗ, особливо у високих дозах і при тривалому прийомі, може бути пов’язане з підвищенням ризику артеріальних тромботичних явищ, наприклад, інфаркту міокарда або інсульту (див. розділ «Особливості застосування»).
Винятково під час перебігу вітряної віспи повідомлялося про серйозні інфекційні ускладнення з боку шкіри та м’яких тканин.
Небажані ефекти за частотою виникнення класифікують за такими категоріями: дуже часто (> 1/10); часто (> 1/100, < 1/10); нечасто (> 1/1000, < 1/100); рідко (> 1/10000, < 1/1000); дуже рідко (< 1/10000), невідомо (частоту не можна оцінити за наявними даними).
Інфекції та інвазії.
Рідко: фарингіти.
З боку крові та лімфатичної системи.
Рідко: анемія, тромбоцитопенія, лейкопенія, подовження тривалості кровотечі.
Дуже рідко: екхімоз. НПЗЗ здатні спричинити специфічні для цього класу лікарських засобів потенційно тяжкі гематологічні порушення, такі як нейтропенія, агранулоцитоз, апластична анемія, гемолітична анемія.
З боку імунної системи.
Рідко: гіперчутливість, включаючи анафілактоїдні реакції та анафілаксію.
Порушення обміну речовин.
Нечасто: втрата апетиту, зміни маси тіла.
Психічні порушення.
Нечасто: інсомнія, депресія.
Рідко: збентеженість, нервовість, збудженість.
З боку нервової системи.
Часто: легкий та транзиторний головний біль, запаморочення.
Рідко: сонливість, парестезія, порушення смакових відчуттів (дисгевзія), тремор, мігрень.
Дуже рідко: асептичний менінгіт у пацієнтів із системним червоним вовчаком (СЧВ) та змішаним захворюванням сполучної тканини (див. розділ «Особливості застосування»).
З боку органів зору.
Часто: кон’юнктивіт.
Рідко: порушення зору.
З боку органів слуху та рівноваги.
Нечасто: вертиго, шум у вухах.
З боку серцево-судинної системи.
Нечасто: серцебиття, тахікардія, набряки, серцева недостатність, почервоніння обличчя (див. розділ «Особливості застосування»).
Рідко: гіпертензія, припливи, крововиливи, гематоми.
З боку дихальної системи.
Нечасто: риніти.
Рідко: диспное, кашель, бронхоспазм.
З боку травної системи.
Часто: нудота, біль у животі, диспепсія, діарея, блювання.
Нечасто: запор, метеоризм, відрижка, сухість у роті, гастрити, виразка шлунка, абдомінальний біль у верхній частині живота, виразка дванадцятипалої кишки, виразки слизової оболонки ротової порожнини.
Рідко: мелена, блювання з кров’ю, стоматит, езофагіт, гастроезофагеальний рефлюкс, дисфагія, афтозний стоматит, глосит, перфорація пептичної виразки, шлунково-кишкова кровотеча.
З боку печінки та жовчовивідних шляхів.
Нечасто: підвищення рівня печінкових ферментів (АЛТ, АСТ).
Дуже рідко: токсична дія на печінку, у результаті чого можливий розвиток печінкової недостатності, гепатиту, жовтяниці, холестазу.
З боку шкіри та підшкірних тканин.
Нечасто: висипання, свербіж, підвищене потовиділення, еритематозне висипання, кропив’янка, ангіоневротичний набряк, алопеція.
Рідко: дерматити, екзема, пурпура.
Дуже рідко: набряк і бульозні реакції такі як мультиформна еритема, синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз.
З боку опорно-рухового апарату та сполучної тканини.
Нечасто: артралгія.
Рідко: відчуття болю у кістках, м’язові спазми, міалгія.
З боку нирок та сечовивідних шляхів.
Рідко: ніктурія, порушення сечовиділення, підвищення рівня азоту сечовини і креатиніну в крові.
Дуже рідко: лорноксикам може спричинити гостру ниркову недостатність у пацієнтів із захворюваннями нирок, що залежать від ниркових простагландинів та відіграють важливу роль у підтримці ниркового кровотоку (див. розділ «Особливості застосування»). Нефротоксичність у різних формах, включно з нефритами та нефротичним синдромом, є ефектом, специфічним для НПЗЗ.
Загальні розлади.
Нечасто: нездужання, набряк обличчя.
Рідко: астенія.
Термін придатності. 3 роки.
Умови зберігання. Зберігати в оригінальній упаковці при температурі не вище 30 °С. Зберігати у недоступному для дітей місці!
Упаковка. По 10 таблеток у блістері. По 1 блістеру в картонній коробці.
Категорія відпуску. За рецептом.
Виробник. Такеда ГмбХ, місце виробництва Оранієнбург, Німеччина/Takeda GmbH Betriebsstätte Oranienburg, Germany.
Місцезнаходження виробника та його адреса місця провадження діяльності. Леніцштрассе 70-98, 16515 Оранієнбург, Німеччина/Lehnitzstrasse 70-98, 16515 Oranienburg, Germany.
Источником информации для описания является Государственный Реестр Лекарственных Средств Украины
ВНИМАНИЕ! Цены актуальны только при оформлении заказа в электронной медицинской информационной системе Аптека 9-1-1. Цены на товары при покупке непосредственно в аптечных заведениях-партнерах могут отличаться от указанных на сайте!
Добавление отзыва
{{docMaster.documentName}}
{{docVisa.documentName}}
