| Торговое название | Алотендин |
| Действующие вещества | Амлодипин, Бисопролол |
| Количество действующего вещества: | 10 мг + 5 мг |
| Форма выпуска: | таблетки для внутреннего применения |
| Количество в упаковке: | 30 таблеток (3 блистера по 10 шт.) |
| Первичная упаковка: | блистер |
| Способ применения: | Оральные |
| Взаимодействие с едой: | Не имеет значения |
| Температура хранения: | от 5°C до 30°C |
| Чувствительность к свету: | Не чувствительный |
| Признак: | Импортный |
| Происхождение: | Химический |
| Производитель: | ФАРМАЦЕВТИЧЕСКИЙ ЗАВОД ЭГИС ЗАО |
| Страна производства: | Венгрия |
| Заявитель: | Egis |
| Условия отпуска: | По рецепту |
|
Код АТС C Препараты для лечения заболеваний сердечно-сосудистой системы C07 Средства для лечения сердечной аритмии и гипертонии (Бета-адреноблокаторы) C07F Блокаторы бета-адренорецепторов в комбинации с прочими гипотензивными препаратами C07FB Cелективные блокаторы бета-адренорецепторов с прочими гипотензивными препаратами |
|
| Официально о лекарственном средстве |
Номер РУ UA/11609/01/04 от 16.06.2021 Номер РУ UA/11609/01/04 от 16.06.2021 |
Фармакодинамика. амлодипин — антагонист ионов кальция (блокатор медленных кальциевых каналов), блокирует трансмембранный ток ионов кальция к клеткам гладких мышц миокарда и сосудов. механизм антигипертензивного действия амлодипина обусловлен прямым релаксирующим действием на гладкие мышцы сосудов. антиангинальный эффект амлодипина обусловлен двумя механизмами:
У пациентов с АГ прием амлодипина 1 раз в сутки обеспечивает клинически значимое снижение АД на протяжении 24 ч. Благодаря медленному началу действия амлодипина не отмечают резкого снижения АД.
У пациентов со стенокардией амлодипин удлиняет общее время выполнения физической нагрузки, время до возникновения приступа стенокардии и время до возникновения значимой депрессии сегмента ST, а также снижает частоту приступов стенокардии и уменьшает потребность в нитроглицерине.
Амлодипин не вызывает нежелательных метаболических эффектов или изменений уровня липидов в плазме крови, поэтому может применяться у пациентов с БА, сахарным диабетом и подагрой.
Бисопролол — селективный блокатор β1-адренорецепторов, без ВСА, а также без выраженных мембраностабилизирующих свойств.
Блокирует β1-адренорецепторы и уменьшает влияние на них катехоламинов. Оказывает антигипертензивное и антиангинальное действие.
Механизм антигипертензивного действия осуществляется путем уменьшения минутного объема сердца, симпатической стимуляции периферических сосудов и высвобождения ренина почками.
Антиангинальное действие связано с блокадой β1-адренорецепторов, что приводит к снижению потребности миокарда в кислороде посредством отрицательного хронотропного и инотропного действия. Таким образом, бисопролол устраняет или уменьшает выраженность симптомов ишемии.
Максимальный эффект проявляется через 3–4 ч после перорального приема. Обычно максимальный гипотензивный эффект достигается через 2 нед применения.
Фармакокинетика
Амлодипин. После перорального приема в терапевтических дозах амлодипин хорошо всасывается и достигает Сmax в крови через 6–12 ч после применения. Прием пищи не влияет на биодоступность амлодипина. Абсолютная биодоступность составляет 64–80%. Объем распределения — около 21 л/кг. В исследованиях in vitro выявлено, что около 93–98% циркулирующего амлодипина связывается с белками плазмы крови.
Амлодипин метаболизируется в печени с образованием неактивных метаболитов, 10% препарата выводится с мочой в неизмененном виде и 60% — в виде метаболитов, 20–25% — с калом.
Т½ из плазмы крови составляет около 35–50 ч, что позволяет принимать препарат 1 раз в сутки.
Бисопролол почти полностью (до 90%) абсорбируется в ЖКТ. Эффект первого прохождения через печень выражен незначительно (около 10%), абсолютная биодоступность — около 90%. Т½ из плазмы крови составляет 10–12 ч, это обеспечивает терапевтический эффект на протяжении 24 ч после однократного приема суточной дозы.
Объем распределения — 3,5 л/кг. Связывание с белками плазмы крови — 30%.
Бисопролол выводится из организма двумя путями. 50% метаболизируется в печени до неактивных метаболитов, которые выводятся почками. Оставшиеся 50% экскретируются почками в неизмененном виде. В организме человека активные метаболиты не образуются.
Аг как монотерапия или в комбинации с другими антигипертензивными средствами.
Хроническая стабильная стенокардия — как монотерапия или в комбинации с другими антиангинальными средствами.
Как заместительная терапия у пациентов, у которых АД и/или стабильная стенокардия адекватно контролируются одновременным применением амлодипина и бисопролола в тех же дозах.
Рекомендуемая суточная доза составляет 1 таблетку соответствующего дозирования, которую желательно принимать утром независимо от приема пищи, не разжевывая.
Максимальная суточная доза — 1 таблетка Алотендина 10 мг/10 мг/сут.
Диапазон дозирования препарата позволяет гибко подобрать соотношение компонентов в зависимости от клинической необходимости.
Лечение не следует прекращать внезапно, поскольку это может привести к временному ухудшению клинического состояния. Особенно это касается пациентов с ИБС. Рекомендуют постепенное снижение дозы.
Нарушение функции печени и почек. При печеночной недостаточности элиминация амлодипина замедляется. Особых рекомендаций относительно дозирования амлодипина нет, поэтому препарат у пациентов с нарушением функции печени необходимо назначать с осторожностью. При тяжелой печеночной недостаточности суточная доза бисопролола не должна превышать 10 мг.
У пациентов с легкой или умеренной почечной недостаточностью нет необходимости изменять дозирование. При тяжелой почечной недостаточности (клиренс креатинина 20 мл/мин) суточная доза бисопролола не должна превышать 10 мг.
Пациентам пожилого возраста можно назначать обычные дозы препарата.
Комбинированный препарат амлодипин/бисопролол не рекомендуют назначать детям в возрасте до 18 лет из-за отсутствия данных относительно безопасности и эффективности применения препарата.
Для таблеток амлодипин/бисопролол: повышенная чувствительность к амлодипину, производным дигидропиридина, бисопрололу и/или любому вспомогательному веществу.
Для амлодипина:
Для бисопролола:
Побочные реакции могут быть обусловлены каждым из компонентов препарата.
При применении амлодипина чаще возникают следующие побочные реакции: головная боль, отеки (особенно в области голени), повышенная утомляемость, сонливость, тошнота, боль в животе, приливы, сердцебиение, головокружение.
Лабораторные исследования: повышение уровня печеночных ферментов.
Со стороны сердечно-сосудистой системы: тахикардия; аритмия (включая брадикардию, желудочковую тахикардию и фибрилляцию предсердий); инфаркт миокарда.
Со стороны крови и лимфатической системы: лейкопения, тромбоцитопения, пурпура.
Со стороны нервной системы: головная боль, головокружение, сонливость периферическая нейропатия, обмороки, гипестезия, парестезии, нарушения вкуса, тремор, гипертонус, периферическая нейропатия.
Со стороны органа зрения: нарушение зрения (включая диплопию).
Со стороны органа слуха и лабиринта: звон в ушах.
Со стороны дыхательной системы: одышка, кашель, ринит.
Со стороны пищеварительной системы: тошнота, боль в животе, диспепсия, гиперплазия десен, панкреатит, сухость во рту, нарушения моторики ЖКТ; гастрит; рвота.
Со стороны почек и мочевыделительной системы: частое мочеиспускание, нарушение мочеиспускания, никтурия.
Со стороны кожи и подкожных тканей: повышенное потоотделение, алопеция, обесцвечивание кожи; аллергические реакции, сыпь, зуд, ангионевротический отек, мультиформная экссудативная эритема; крапивница; пурпура, изменение окраски кожи, экзантема; ангионевротический отек, мультиформная эритема, эксфолиативный дерматит, синдром Стивенса — Джонсона, отек Квинке, фотосенсибилизация.
Со стороны опорно-двигательного аппарата: артралгия, миалгия, боль в спине, судороги в мышцах; отек голеней.
Метаболические нарушения: гипергликемия.
Со стороны сосудистой системы: приливы; васкулит; артериальная гипотензия.
Общие нарушения: отек, периферический отек, повышенная утомляемость; усталость, астения, увеличение или уменьшение массы тела.
Со стороны гепатобилиарной системы: холестаз, желтуха, гепатит; повышение уровня печеночных ферментов (чаще всего ассоциировалось с холестазом).
Со стороны репродуктивной системы: импотенция, гинекомастия.
Психические нарушения: депрессия, изменения настроения (включая тревожность), бессонница, спутанность сознания.
Аналогично другим антагонистам кальция сообщалось о таких побочных реакциях, как инфаркт миокарда, аритмия (в том числе желудочковая тахикардия и фибрилляция предсердий, стенокардия), однако выяснить, связаны ли они с основным заболеванием, практически невозможно.
Общие нарушения и состояния в месте введения: отеки, повышенная утомляемость, астения, боль в груди, боль, недомогание.
Исследования: увеличение или уменьшение массы тела; сообщалось об исключительных случаях развития экстрапирамидного синдрома.
Сообщения о подозреваемых побочных реакциях. Сообщение о подозреваемых побочных реакциях после регистрации лекарственного средства имеет важное значение. Это позволяет проводить непрерывный мониторинг соотношения между пользой и рисками, связанными с применением этого препарата. Врачу следует сообщать о любых подозреваемых побочных реакциях в соответствии с требованиями законодательства.
При применении бисопролола
Со стороны сердечно-сосудистой системы: брадикардия (у пациентов с хронической сердечной недостаточностью); нарушение AV-проводимости, усиление проявлений сердечной недостаточности; признаки ухудшения сердечной недостаточности (у пациентов с хронической сердечной недостаточностью); брадикардия (у пациентов с АГ или ИБС), признаки ухудшения сердечной недостаточности (у пациентов с АГ или ИБС).
Со стороны нервной системы: головная боль*; головокружение*; нарушение сна; обмороки.
Со стороны органа зрения: снижение секреции слезной жидкости, что необходимо учитывать пациентам, которые пользуются контактными линзами; конъюнктивит.
Со стороны органа слуха и лабиринта: нарушение слуха.
Со стороны дыхательной системы: бронхоспазм (особенно у больных БА или обструктивными заболеваниями бронхов в анамнезе); аллергический ринит.
Со стороны ЖКТ: тошнота, рвота, диарея, запор.
Со стороны кожи и подкожных тканей: аллергические реакции, сыпь, зуд, алопеция, псориатическая сыпь.
Со стороны опорно-двигательного аппарата: мышечная слабость, судороги.
Метаболические нарушения: повышение уровня ТГ.
Со стороны сосудистой системы: ухудшение периферического кровообращения (ощущение холода в конечностях), артериальная гипотензия (особенно у пациентов с сердечной недостаточностью).
Общие нарушения: повышенная утомляемость, истощение.
Со стороны гепатобилиарной системы: повышение уровня печеночных ферментов (АлАТ, АсАТ), гепатит.
Со стороны репродуктивной системы: импотенция.
Психические нарушения: депрессия ночные кошмары, галлюцинации, нарушение сна.
Лабораторные показатели: повышение уровня ТГ в крови.
Общие нарушения: астения (у пациентов с хронической сердечной недостаточностью), повышенная утомляемость*; астения (у пациентов с АГ или ИБС).
*Такие симптомы, как головокружение, головная боль, повышенная утомляемость, усталость, характерны для начала лечения и часто исчезают в течение 1–2 нед.
В случае возникновения побочных явлений или нежелательных реакций пациенту необходимо немедленно проинформировать врача.
Для амлодипина
Безопасность и эффективность применения амлодипина при гипертоническом кризе не оценивали.
Пациенты с сердечной недостаточностью. У данной категории пациентов амлодипин следует применять с осторожностью. В ходе длительного плацебо-контролируемого исследования у пациентов с сердечной недостаточностью тяжелой степени (класс III и IV по классификации NYHA) при применении амлодипина частота случаев развития отека легких была выше по сравнению с применением плацебо. У пациентов с застойной сердечной недостаточностью блокаторы кальциевых каналов, включая амлодипин, следует применять с осторожностью, поскольку они могут повышать риск сердечно-сосудистых событий и летальных случаев в будущем.
Пациенты с нарушением функции печени. T½ амлодипина и параметры AUC выше у пациентов с нарушением функции печени; рекомендаций по дозированию препарата нет. Поэтому данной категории пациентов следует начинать применение препарата с низкой дозы. Следует соблюдать осторожность как в начале применения препарата, так и при повышении дозы. Пациентам с тяжелой печеночной недостаточностью может потребоваться медленный подбор дозы и тщательное наблюдение за состоянием пациента.
Пациенты пожилого возраста. Повышать дозу препарата данной категории пациентов следует с осторожностью.
Пациенты с почечной недостаточностью. Данной категории пациентов следует применять обычные дозы препарата. Изменения концентрации амлодипина в плазме крови не коррелируют со степенью нарушений функции почек. Амлодипин не выводится путем диализа.
Амлодипин не влияет на результаты лабораторных исследований.
Не рекомендуется применять амлодипин вместе с грейпфрутом или грейпфрутовым соком, поскольку у некоторых пациентов биодоступность может быть повышена, что приведет к усилению гипотензивного эффекта препарата.
Фертильность. Сообщалось об обратимых биохимических изменениях головки сперматозоида у некоторых пациентов при применении блокаторов кальциевых каналов. Клинической информации относительно потенциального влияния амлодипина на фертильность недостаточно.
Для бисопролола
Пациентам с ИБС лечение не следует прекращать внезапно без необходимости, так как это может привести к транзиторному ухудшению состояния. Бисопролол следует назначать с осторожностью пациентам с АГ или стенокардией, которая связана с сердечной недостаточностью.
Инициирование и прекращения лечения бисопрололом требует регулярного мониторинга.
Бисопролол следует применять с осторожностью при следующих состояниях:
Препарат содержит активную субстанцию, которая дает положительные результаты при антидопинговом контроле.
Период беременности и кормления грудью
Для амлодипина
Безопасность применения амлодипина в период беременности не установлена. Применять амлодипин в период беременности рекомендуется только в тех случаях, когда нет более безопасной альтернативы, а риск, связанный с самим заболеванием, превышает возможный вред от лечения для матери и плода.
В ходе исследований на животных при применении высоких доз отмечена репродуктивная токсичность.
Период кормления грудью. Неизвестно, проникает ли амлодипин в грудное молоко. При принятии решения о продолжении кормления грудью или о применении амлодипина необходимо оценивать пользу грудного вскармливания для ребенка и пользу применения препарата для матери.
Для бисопролола
Бисопролол имеет фармакологические свойства, которые могут повлечь вредное воздействие на течение беременности и/или развитие плода/новорожденного.
Блокаторы β-адренорецепторов снижают плацентарную перфузию, что вызывает задержку роста, замирание плода, спонтанный аборт, досрочные роды. У плода и новорожденного могут развиваться гипогликемия и брадикардия. Если лечение блокаторами β-адренорецепторов необходимо, то преобладают селективные блокаторы β1-адренорецепторов.
Бисопролол не следует применять в период беременности, если для этого нет четких показаний. Если лечение бисопрололом определено как необходимое, следует проводить мониторинг маточно-плацентарного кровообращения и роста плода. В случае негативного влияния на беременность или плод, следует решить вопрос об альтернативном лечении. Новорожденные должны находиться под тщательным контролем. Гипогликемия и брадикардия обычно могут ожидаться в первые 3 дня.
Кормления грудью. Неизвестно, проникает ли препарат в грудное молоко и, если проникает, может ли бисопролол нанести вред ребенку. В связи с этим применять таблетки амлодипина/бисопролола в период кормления грудью не рекомендуется.
Дети. Алотендин не рекомендуют применять у детей.
Бисопролол. Клинические данные об эффективности и безопасности применения препарата у детей отсутствуют.
Способность влиять на скорость реакции при управлении транспортными средствами и работе с другими механизмами. Учитывая разную индивидуальную реакцию пациента, способность влиять на скорость реакции при управлении транспортными средствами или работе с другими механизмами может нарушаться, особенно в начале лечения, при изменении лечения.
Амлодипин
Препараты, одновременное применение с которыми требует осторожности: тиазидные диуретики, блокаторы β-адренорецепторов, нитраты пролонгированного действия, сублингвальный нитроглицерин, НПВП, антибиотики и пероральные гипогликемические препараты.
Одновременное применение амлодипина с дигоксином не приводит к изменению концентрации дигоксина в плазме крови и не влияет на его почечный клиренс.
Одновременное применение амлодипина с циметидином не влияет на фармакокинетику амлодипина.
Одновременное применение амлодипина с варфарином существенно не влияет на протромбиновое время.
Влияние других лекарственных средств на амлодипин. Ингибиторы CYP 3A4. Одновременное применение амлодипина и ингибиторов CYP 3A4 мощного или умеренного действия (ингибиторы протеаз, азольные противогрибковые средства, макролиды, такие как эритромицин или кларитромицин, верапамил или дилтиазем) может привести к значимому повышению экспозиции амлодипина, что может вызвать повышение риска возникновения гипотензии. Клиническое значение таких изменений может быть более выраженным у пациентов пожилого возраста. Может потребоваться клиническое наблюдение за состоянием пациента и подбор дозы.
Не рекомендуется одновременно применять амлодипин и употреблять грейпфрут или грейпфрутовый сок, поскольку у некоторых пациентов биодоступность амлодипина может повышаться, что, в свою очередь, приводит к усилению гипотензивного действия.
Индукторы CYP 3A4. Информации о влиянии индукторов CYP 3A4 на амлодипин нет. Одновременное применение амлодипина и веществ, являющихся индукторами CYP 3A4 (например рифампицина, зверобоя), может приводить к снижению концентрации амлодипина в плазме крови, поэтому применять такие комбинации следует с осторожностью.
Дантролен (инфузии). У животных отмечены фибрилляция желудочков с летальным исходом и сердечно-сосудистый коллапс, которые ассоциировались с гиперкалиемией, после применения верапамила и дантролена в/в. Из-за риска развития гиперкалиемии рекомендуется избегать применения блокаторов кальциевых каналов, таких как амлодипин, склонным к злокачественной гипертермии пациентам и при лечении злокачественной гипертермии.
Влияние амлодипина на другие лекарственные средства. Гипотензивное действие амлодипина потенцирует гипотензивное действие других антигипертензивных средств.
Такролимус. Существует риск повышения уровней такролимуса в крови при одновременном применении с амлодипином, однако фармакокинетический механизм такого взаимодействия полностью не установлен. Чтобы избежать токсичности такролимуса при одновременном применении амлодипина, необходимы регулярный мониторинг уровня такролимуса в крови и, в случае необходимости, коррекция дозы.
Циклоспорин. Исследований взаимодействий циклоспорина и амлодипина у здоровых добровольцев или в других группах не проводили, за исключением применения у пациентов с трансплантированной почкой, у которых отмечено повышение остаточной концентрации циклоспорина (в среднем на 0–40%). Для пациентов с трансплантированной почкой, которые применяют амлодипин, следует рассмотреть возможность мониторинга концентраций циклоспорина и, в случае необходимости, снизить дозу циклоспорина.
Симвастатин. Одновременное применение многократных доз амлодипина 10 мг и симвастатина в дозе 80 мг приводило к увеличению экспозиции симвастатина на 77% по сравнению с применением только симвастатина. Для пациентов, которые применяют амлодипин, дозу симвастатина следует ограничить до 20 мг/сут.
Клинические исследования взаимодействия препарата показали, что амлодипин не влияет на фармакокинетику аторвастатина, дигоксина и варфарина.
Для бисопролола
Не рекомендуется одновременное назначение. Антагонисты кальция (верапамил и в меньшей степени — дилтиазем) отрицательно влияют на сокращение, AV-проводимость и АД. Введение верапамила пациентам, которые применяют блокаторы β-адренорецепторов, может привести к значительной артериальной гипотензии и AV-блокаде.
Гипертензивные препараты центрального действия (клонидин, метилдопа, моксонидин, рилменидин): одновременное назначение этих препаратов может привести к замедлению ЧСС, минутного объема сердца и вазодилатации. Внезапная отмена препарата может повысить риск синдрома отмены в виде АГ.
Препараты, одновременное применение с которыми требует осторожности. Антагонисты кальция типа дигидропиридина, такие как нифедипин: из-за повышения риска артериальной гипотензии и риска развития сердечной недостаточности.
Антиаритмические препараты класса I (например дизопирамид, хинидин, лидокаин, фенитоин, флекаинид, пропафенон): в связи с повышением негативного влияния на инотропную функцию миокарда, AV-проводимость.
Антиаритмические препараты класса III (например амиодароном): в связи с повышением влияния на AV-проводимость.
Парасимпатомиметики: при одновременном применении может вызвать удлинение времени AV-проводимости и тем самым повысить риск брадикардии.
Местные средства, содержащие блокаторы β-адренорецепторов (глазные капли для лечения глаукомы): могут дополнять системное действие бисопролола.
Инсулин и пероральные противодиабетические средства: усиление гипогликемического эффекта. Блокада β-аренорецепторов может маскировать симптомы гипогликемии.
Сердечные гликозиды: снижение ЧСС, удлинение AV-проводимости.
НПВП: снижение антигипертензивного эффекта.
β-Симпатомиметики (изопреналин, добутамин): комбинация с бисопрололом может снизить эффекты обоих препаратов.
Симпатомиметики, которые активируют α- и β-адренорецепторы (например эпинефрин, норэпинефрин): повышают АД. Подобное взаимодействие более вероятно при применении неселективных блокаторов β-адренорецепторов.
Производные эрготамина: обострение нарушений периферического кровообращения.
Трициклические антидепрессанты, барбитураты, фенотиазины, а также другие антигипертензивные средства: повышают риск артериальной гипотензии.
Средства для ингаляционного наркоза, производные углеводов (хлороформ, циклопропан, галотан, метоксифлуран) при одновременном применении с блокаторами β-адренорецепторов повышают риск угнетения функции миокарда и развития гипотензивных реакций.
Действие недеполяризующих блокаторов нервно-мышечной передачи может усиливаться и удлиняться под влиянием блокаторов β-адренорецепторов.
Препараты, одновременное применение с которыми требует обсуждения. Мефлокин повышается риск брадикардии.
Ингибиторы МАО (за исключением ингибиторов МАО-В): усиление гипотензивного эффекта блокаторов β-адренорецепторов, а также повышение риска гипертонического криза.
Рифампицин: возможно незначительное уменьшение T½ бисопролола в связи с влиянием на метаболизм препарата печеночных ферментов. Но коррекции дозы не требуется.
Для амлодипина
Опыт умышленной передозировки ограничен.
Симптомы передозировки: имеющаяся информация дает основания считать, что значительная передозировка амлодипина приведет к чрезмерной периферической вазодилатации и, возможно, к рефлекторной тахикардии. Сообщалось о развитии значительной и, возможно, длительной системной артериальной гипотензии, включая шок с летальным исходом.
Лечение: клинически значимая артериальная гипотензия, обусловленная передозировкой амлодипина, требует активной поддержки деятельности сердечно-сосудистой системы, включая частый мониторинг функции сердца и дыхания, поднятия нижних конечностей, мониторинг объема циркулирующей жидкости и мочеотделения.
Для восстановления тонуса сосудов и АД можно применить сосудосуживающие препараты, убедившись в отсутствии противопоказаний к их применению. Применение кальция глюконата в/в может быть эффективным для нивелирования эффектов блокады кальциевых каналов.
В некоторых случаях может быть эффективным промывание желудка. Применение активированного угля у здоровых добровольцев в течение 2 ч после введения 10 мг амлодипина значительно снижало уровень его всасывания.
Поскольку амлодипин в значительной степени связывается с белками, эффект диализа незначительный.
Для бисопролола
Частыми симптомами передозировки являются брадикардия, артериальная гипотензия, острая сердечная недостаточность, бронхоспазм, гипогликемия. Существует широкая вариабельность индивидуальной чувствительности к однократной высокой дозе бисопролола; пациенты с сердечной недостаточностью могут быть более чувствительны к препарату.
В случае передозировки необходимо немедленно обратиться к врачу.
В зависимости от степени передозировки следует прекратить лечение препаратом и проводить поддерживающую и симптоматическую терапию. Есть ограниченные данные, что бисопролол трудно поддается диализу.
При брадикардии: введение атропина. Если реакция отсутствует, с осторожностью следует вводить изопреналин или другой препарат с положительным хронотропным эффектом. В исключительных случаях вводить искусственный водитель ритма.
При артериальной гипотензии: прием сосудосуживающих препаратов, в/в введение глюкагона.
При AV-блокаде II и III степени: инфузионное введение изопреналина; при необходимости — кардиостимуляция.
При обострении хронической сердечной недостаточности: введение диуретиков и вазодилататоров.
При бронхоспазме: бронхолитические препараты (например изопреналин), β2-адреномиметики и/или аминофиллин.
При гипогликемии: в/в введение глюкозы.
При температуре не выше 30 °с.
Описание лекарственного средства/медицинского изделия Алотендин табл. 10мг/5мг №30 на этой странице подготовлено на основании инструкции о его применении и предоставляется исключительно для выполнения требований Закона Украины «О защите прав потребителей». Перед применением лекарственного средства/медицинского изделия следует ознакомиться с инструкцией по его применению и проконсультироваться с врачом. Помните, самолечение может быть вредным для Вашего здоровья.
Сообщение о побочной реакции на лекарственные средства, вакцины, туберкулин и/или отсутствие эффективности лекарственных средств и/или неблагоприятное событие после иммунизации/туберкулинодиагностики в режиме on-line предоставляется через Автоматизированную информационную систему по фармаконадзору (АИСФ) по ссылке https://aisf.dec.gov.ua.
Аналогами со сходным терапевтическим эффектом являются:
Упаковка / 30 шт.
Склад:
діючі речовини: амлодипін, бісопролол;
1 таблетка Алотендину 5 мг / 5 мг містить 5 мг бісопрололу фумарату та 5 мг амлодипіну, що відповідає 6,95 мг амлодипіну бесилату;
1 таблетка Алотендину 10 мг / 5 мг містить 10 мг бісопрололу фумарату та 5 мг амлодипіну, що відповідає 6,95 мг амлодипіну бесилату;
1 таблетка Алотендину 5 мг / 10 мг містить 5 мг бісопрололу фумарату та 10 мг амлодипіну, що відповідає 13,9 мг амлодипіну бесилату;
1 таблетка Алотендину 10 мг / 10 мг містить 10 мг бісопрололу фумарату та 10 мг амлодипіну, що відповідає 13,9 мг амлодипіну бесилату;
допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна, натрію крохмальгліколят (тип А), кремнію діоксид колоїдний безводний, магнію стеарат.
Лікарська форма. Таблетки.
Основні фізико-хімічні властивості:
таблетки по 5 мг / 5 мг: білого або майже білого кольору, продовгуваті, трохи двоопуклі таблетки без запаху, з рискою з одного боку і з гравіруванням MS з іншого боку;
таблетки по 10 мг / 5 мг: білого або майже білого кольору, овальні, трохи двоопуклі таблетки без запаху, з рискою з одного боку і з гравіруванням MS з іншого боку;
таблетки по 5 мг / 10 мг: білого або майже білого кольору, круглі, пласкі з фаскою таблетки, без запаху, з рискою з одного боку і з гравіруванням MS з іншого боку;
таблетки по 10 мг /10 мг: білого або майже білого кольору, круглі, трохи двоопуклі таблетки без запаху, з рискою з одного боку і з гравіруванням MS з іншого боку.
Фармакотерапевтична група. Селективні β-блокатори та інші гіпотензивні засоби.
Код АТХ С07 FB.
Фармакологічні властивості.
Фармакодинаміка.
Амлодипін – антагоніст іонів кальцію (блокатор повільних кальцієвих каналів), який блокує трансмембранний потік іонів кальцію до клітин гладеньких м’язів міокарда та судин. Механізм антигіпертензивної дії амлодипіну зумовлений безпосередньою релаксаційною дією на гладеньку мускулатуру судин. Антиангінальний ефект амлодипіну забезпечується двома механізмами:
1) розширення периферичних артеріол і, як результат, зменшення загального периферичного опору (постнавантаження). Оскільки частота серцевих скорочень не змінюється, зниження навантаження на серце зменшує споживання енергії міокардом та його потребу у кисні;
2) розширення основних коронарних артерій та артеріол як у незмінених, так і в ішемізованих зонах міокарда. Ця дилатація збільшує надходження кисню до міокарда у хворих на вазоспастичну стенокардію (стенокардія Принцметала або варіантна стенокардія).
У пацієнтів з артеріальною гіпертензією прийом амлодипіну 1 раз на добу забезпечує клінічно значуще зниження артеріального тиску протягом 24 годин. Завдяки повільному початку дії амлодипіну різкого зниження артеріального тиску не спостерігається.
У пацієнтів зі стенокардією амлодипін подовжує загальний час можливого фізичного навантаження, час до виникнення нападу стенокардії та збільшує час до виникнення значущої депресії сегмента ST, а також знижує частоту нападів стенокардії та зменшує потребу у застосуванні нітрогліцерину.
Амлодипін не викликає небажаних метаболічних ефектів або змін рівня ліпідів у плазмі крові, тому його можна застосовувати пацієнтам з бронхіальною астмою, цукровим діабетом та подагрою.
Бісопролол – потужний, високоселективний блокатор β1-адренорецепторів, без внутрішньої симпатоміметичної активності та суттєвих мембраностабілізуючих властивостей.
Він демонструє тільки низьку спорідненість до β2-рецепторів гладеньких м’язів бронхів і судин, а також до β-рецепторів, пов’язаних з метаболічним регулюванням. Таким чином, бісопролол не впливає на опір дихальних шляхів і на β2-опосередковані метаболічні ефекти. Селективність β1-рецепторів виходить за межі терапевтичного діапазону доз. Бісопролол не має явного негативного інотропного ефекту.
Максимальний ефект з’являється через 3–4 години після перорального застосування.
Період напіввиведення з плазми крові становить 10–12 годин, це забезпечує терапевтичний ефект протягом 24 годин після одноразового прийому добової дози.
Зазвичай максимальний гіпертензивний ефект проявляється через 2 тижні застосування.
При невідкладному введенні у пацієнтів з ішемічною хворобою серця без хронічної серцевої недостатності бісопролол знижує частоту серцевих скорочень і ударний об’єм, а отже, серцевий викид і споживання кисню. При постійному прийомі спочатку підвищена периферична резистентність знижується.
Антигіпертензивний ефект β-блокаторів обумовлений зниженням активності реніну.
Комбінація амлодипіну/бісопрололу
Ця комбінація дозволяє підвищити антигіпертензивну і антиангінальну ефективність за рахунок комплементарного механізму дії двох активних речовин: вазоселективної дії блокатора кальцієвих каналів амлодипіну (знижує периферичний опір) і кардіоселективного β-блокатора бісопрололу (знижує серцевий викид).
Фармакокінетика.
Амлодипін
Всмоктування
Після перорального прийому у терапевтичних дозах амлодипін добре всмоктується і досягає максимальної концентрації у крові через 6–12 годин після прийому. Прийом їжі не впливає на біодоступність амлодипіну. Абсолютна біодоступність становить від 64 % до 80 %.
Розподіл
Об’єм розподілу становить приблизно 21 л/кг. Рівноважна концентрація у плазмі крові (5–15 нг/мл) досягається після 7–8 днів безперервного застосування препарату. Дослідження in vitro показали, що приблизно 97,5 % циркулюючого амлодипіну зв’язується з білками плазми крові.
Біотрансформація та виведення
Амлодипін метаболізується (близько 90 %) у печінці з утворенням неактивних метаболітів. 10 % препарату виводиться з сечею у незміненому стані, 60 % – у вигляді метаболітів, 20– 25 % – з калом. Зниження концентрації плазми має біфазні характеристики.
Період напіввиведення з плазми крові становить приблизно 35–50 годин, що дозволяє призначати препарат 1 раз на добу.
Загальний кліренс — 7 мл/хв/кг (якщо вага пацієнта становить 60 кг, — 25 л/год, у пацієнтів літнього віку — 19 л/год).
Пацієнти літнього віку
Час досягнення пікових концентрацій амлодипіну в плазмі крові у літніх і молодих людей однаковий. У літніх пацієнтів кліренс амлодипіну має тенденцію до зниження, що веде до збільшення AUC та періоду напіввиведення. Збільшення AUC і періоду напіввиведення у пацієнтів із застійною серцевою недостатністю відповідало очікуванням у досліджуваній віковій групі (див. розділ «Особливості застосування»).
Пацієнти із нирковою недостатністю
Амлодипін інтенсивно перетворюється в неактивні метаболіти. 10 % незміненої сполуки виділяється з сечею. Зміни концентрації амлодипіну в плазмі крові не пов’язані зі ступенем ниркової недостатності. Цим пацієнтам можна назначати звичайні дози амлодипіну. Амлодипін не виводиться шляхом діалізу.
Застосування пацієнтам з порушенням функції печінки
Доступні дуже обмежені клінічні дані щодо застосування амлодипіну пацієнтам із печінковою недостатністю. У пацієнтів із печінковою недостатністю кліренс амлодипіну знижений, що призводить до збільшення періоду напіввиведення та AUC приблизно на 40–60 %.
Бісопролол
Всмоктування
Бісопролол майже повністю (до 90 %) всмоктується зі шлунково-кишкового тракту.
Абсолютна біодоступність бісопрололу становить приблизно 90 % після перорального прийому — ефект першого проходження через печінку дуже незначний (приблизно 10 %).
Розподіл
Об’єм розподілу – 3,5 л/кг. Зв’язування з білками плазми крові – 30 %.
Біотрансформація та виведення
Бісопролол виводиться з організму двома шляхами. 50 % метаболізується печінкою до неактивних метаболітів, які потім виводяться нирками. Решта 50 % виводиться нирками у незміненому стані.
Оскільки бісопролол однаковою мірою виводиться нирками і через печінку, для пацієнтів з порушенням функції печінки легкого чи помірного ступеня або нирковою недостатністю не потрібно коригування дози. Загальний кліренс становить приблизно 15 л/год. Період напіввиведення становить 10–12 годин.
Кінетика бісопрололу лінійна і не залежить від віку.
Комбінація амлодипіну/бісопрололу
Дослідження фармакокінетичної взаємодії між цими двома сполуками не проводилося. Навіть якщо така взаємодія існує, — згідно з результатами дослідження біоеквівалентності — у разі застосування Алотендину вона повинна бути такою ж, як і в разі застосування амлодипіну і бісопрололу окремо в тих же дозах, що й в комбінації.
Клінічні характеристики.
Показання.
Артеріальна гіпертензія, як монотерапія або у комбінації з іншими антигіпертензивними засобами.
Хронічна стабільна стенокардія, як монотерапія або у комбінації з іншими антиангінальними засобами.
Як замісна терапія у пацієнтів, у яких артеріальний тиск та/або хронічна стабільна стенокардія адекватно контролюється одночасним застосуванням амлодипіну і бісопрололу у тих самих дозуваннях.
Протипоказання.
Гіперчутливість до активних речовин або похідних дигідропіридину, або до будь-якої з допоміжних речовин лікарського засобу.
Протипоказання для застосування амлодипіну:
<![if !supportLists]>- <![endif]>Артеріальна гіпотензія тяжкого ступеня.
<![if !supportLists]>- <![endif]>Шок (включаючи кардіогенний шок).
<![if !supportLists]>- <![endif]>Обструкція вивідного тракту лівого шлуночка (наприклад стеноз аорти тяжкого ступеня).
<![if !supportLists]>- <![endif]>Гемодинамічно нестабільна серцева недостатність після гострого інфаркту міокарда.
<![if !supportLists]>- <![endif]>Нестабільна стенокардія.
Протипоказання для застосування бісопрололу:
<![if !supportLists]>- <![endif]>Гостра серцева недостатність або серцева недостатність у стані декомпенсації, що потребує інотропної терапії.
<![if !supportLists]>- <![endif]>Кардіогенний шок.
<![if !supportLists]>- <![endif]>Атріовентрикулярна (АВ) блокада II–III ступенів.
<![if !supportLists]>- <![endif]>Синдром слабкості синусного вузла.
<![if !supportLists]>- <![endif]>Синоатріальна блокада, брадикардія (частота серцевих скорочень менше 60 на хвилину), артеріальна гіпотензія перед початком лікування (систолічний артеріальний тиск < 100 мм рт. ст.).
<![if !supportLists]>- <![endif]>Симптоматична гіпотензія.
<![if !supportLists]>- <![endif]>Бронхіальна астма, хронічна обструктивна хвороба легенів.
<![if !supportLists]>- <![endif]>Виражені порушення периферичного кровообігу, синдром Рейно.
<![if !supportLists]>- <![endif]>Нелікована феохромоцитома.
<![if !supportLists]>- <![endif]>Метаболічний ацидоз.
Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.
Амлодипін
Препарати, одночасне застосування з якими потребує обережності: тіазидні діуретики, бета-блокатори, нітрати пролонгованої дії, сублінгвальний нітрогліцерин, нестероїдні протизапальні засоби, антибіотики та пероральні цукрознижувальні препарати.
Одночасне застосування амлодипіну з дигоксином не призводить до зміни концентрації дигоксину у плазмі крові та не впливає на його нирковий кліренс.
Одночасне застосування амлодипіну з циметидином не впливає на фармакокінетику амлодипіну.
Одночасне застосування амлодипіну з варфарином суттєво не впливає на протромбіновий час.
Вплив інших лікарських засобів на амлодипін.
<![if !supportLists]>- <![endif]>Інгібітори CYP3A4. Одночасне застосування амлодипіну та інгібіторів CYP3A4 потужної або помірної дії (інгібітори протеаз, азольні протигрибкові засоби, макроліди, такі як еритроміцин чи кларитроміцин, верапаміл або дилтіазем) може призвести до значущого підвищення експозиції амлодипіну, що підвищує ризик виникнення гіпотензії. Клінічне значення таких змін може бути більш вираженим у пацієнтів літнього віку. Може бути необхідним клінічне спостереження за станом пацієнта та підбір дози.
<![if !supportLists]>- <![endif]>Індуктори CYP3A4. При одночасному застосуванні індукторів CYP3A4 концентрація амлодипіну в плазмі крові може змінюватися. Тому слід контролювати артеріальний тиск і регулювати дозу як під час, так і після супутнього лікування, особливо при застосуванні сильних індукторів CYP3A4 (наприклад, рифампіцину, звіробою звичайного).
Не рекомендується застосовувати амлодипін разом із грейпфрутом або з грейпфрутовим соком, оскільки у деяких пацієнтів біодоступність може бути збільшена, що призведе до посилення гіпотензивного ефекту препарату.
<![if !supportLists]>- <![endif]>Дантролен (інфузії).
У тварин спостерігалися шлуночкові фібриляції з летальним наслідком та серцево-судинний колапс, що асоціювалися з гіперкаліємією, після застосування верапамілу та дантролену внутрішньовенно. Через ризик розвитку гіперкаліємії рекомендовано уникати застосування блокаторів кальцієвих каналів, таких як амлодипін, при схильності пацієнта до злоякісної гіпертермії та при лікуванні злоякісної гіпертермії.
Вплив амлодипіну на інші лікарські засоби.
Гіпотензивний ефект амлодипіну потенціює гіпотензивний ефект інших антигіпертензивних засобів.
Такролімус.
Існує ризик підвищення рівня такролімусу в крові при одночасному застосуванні з амлодипіном. Щоб уникнути токсичності такролімусу при супутньому застосуванні амлодипіну, потрібен моніторинг рівня такролімусу в крові та, у разі необхідності, корекція дозування.
mTOR-інгібітори (mammalian target of rapamycin — мішень рапаміцину в ссавців)
Такі mTOR-інгібітори, як сиролімус, темсиролімус і еверолімус, є субстратами CYP3A. Амлодипін є слабким інгібітором CYP3A. При одночасному застосуванні амлодипіну з mTOR-інгібіторами він може посилювати вплив останніх.
Кларитроміцин.
Підвищується ризик виникнення артеріальної гіпотензії у пацієнтів, які одночасно застосовують кларитроміцин та амлодипін, оскільки кларитроміцин є інгібітором CYP3A. Рекомендується клінічне спостереження за станом таких пацієнтів.
Циклоспорин.
Дослідження взаємодій циклоспорину та амлодипіну проводили тільки під час застосування пацієнтам із трансплантованою ниркою, у яких спостерігалося змінне підвищення залишкової концентрації циклоспорину (в середньому на 0–40 %). Для пацієнтів із трансплантованою ниркою, які застосовують амлодипін, слід розглянути можливість моніторингу концентрацій циклоспорину та, у разі необхідності, зменшити дозу циклоспорину.
Симвастатин.
Одночасне застосування багаторазових доз амлодипіну 10 мг та симвастатину в дозі 80 мг призводило до збільшення експозиції симвастатину на 77 % порівняно із застосуванням лише симвастатину. Для пацієнтів, які застосовують амлодипін, дозу симвастатину слід обмежити до 20 мг на добу.
Клінічні дослідження взаємодії препарату показали, що амлодипін не впливає на фармакокінетику аторвастатину, дигоксину або варфарину.
Бісопролол
Не рекомендується одночасне призначення:
<![if !supportLists]>- <![endif]>Антагоністи кальцію (верапаміл і меншою мірою – дилтіазем): негативно впливають на скорочення, передсердно-шлуночкову провідність та артеріальний тиск. Внутрішньовенне введення верапамілу пацієнтам, які застосовують β-блокатори, може призвести до значної артеріальної гіпотензії та атріовентрикулярної блокади.
<![if !supportLists]>- <![endif]>Гіпертензивні препарати центральної дії (клонідин, метилдопа, моксонодин, рилменідин): одночасне призначення цих препаратів може призвести до зменшення ЧСС (частота серцевих скорочень), хвилинного об’єму серця і вазодилатації. Раптова відміна препарату підвищує ризик синдрому відміни у вигляді артеріальної гіпертензії.
Препарати, одночасне застосування з якими потребує обережності:
- Антагоністи кальцію типу дигідропіридину, такі як фелодипін, ніфедипін: супутнє застосування з бісопрололом підвищує ризик артеріальної гіпотензії, і не можна виключати ризик подальшого погіршення насосної функції шлуночків у пацієнтів із серцевою недостатністю.
- Антиаритмічні препарати класу І (наприклад, дизопірамід, хінідин, лідокаїн, фенітоїн, флекаїнід, пропафенон): вплив на АВ-провідність та негативний вплив на інотропну функцію міокарда.
- Антиаритмічні препарати класу III (наприклад, амідарон): вплив на АВ-провідність може бути посилений.
- Парасимпатоміметики: при одночасному застосуванні з бісопрололом можуть викликати збільшення часу передсердно-шлуночкової провідності і тим самим підвищувати ризик брадикардії.
- Місцеві засоби, що містять β-блокатори (очні краплі для лікування глаукоми) можуть доповнювати системну дію бісопрололу.
- Інсулін та пероральні протидіабетичні засоби: посилення гіпоглікемічного ефекту. Блокада β-аренорецепторів може маскувати ознаки гіпоглікемії.
- Знеболювальні засоби: загасання рефлекторної тахікардії і підвищення ризику виникнення гіпотензії (більш детально про загальну анестезію див. у розділі «Особливості застосування»).
- Серцеві глікозиди: зниження ЧСС, подовження атріовентрикулярної провідності.
- Нестероїдні протизапальні засоби: зниження антигіпертензивного ефекту.
- β-симпатоміметики (ізопреналін, добутамін): комбінація з бісопрололом може знизити ефекти обох препаратів.
- Симпатоміметики, які активують α- і ß-адренорецептори (наприклад адреналін, норадреналін): при застосуванні з бісопрололом може проявитися опосередкований α-адренорецепторами вазоконстрикторний ефект цих препаратів, що призведе до підвищення артеріального тиску. Подібна взаємодія більш імовірна при застосуванні неселективних β-блокаторів.
- Антигіпертензивні засоби, а також інші лікарські засоби, що мають потенціал зниження артеріального тиску (наприклад, трициклічні антидепресанти, барбітурати, фенотіазини), при застосуванні з бісопрололом підвищують ризик виникнення гіпотензії.
Препарати, щодо одночасного застосування яких є застереження:
- Мефлохін: підвищується ризик брадикардії.
- Інгібітори моноаміноксидази (за винятком інгібіторів МАО-В): посилення гіпотензивного ефекту β-блокаторів, а також підвищення ризику гіпертензивного кризу.
- Рифампіцин: можливе незначне зменшення періоду напіввиведення бісопрололу у зв’язку з впливом на метаболізм препарату печінкових ферментів. Але коригування дози не потрібно.
- Похідні ерготаміну: загострення порушень периферичного кровообігу.
Особливості застосування.
Амлодипін
Безпечність та ефективність застосування амлодипіну при гіпертонічному кризі не оцінювали.
Пацієнти із серцевою недостатністю.
Даній категорії пацієнтів амлодипін слід застосовувати з обережністю. У ході довготривалого плацебоконтрольованого дослідження у пацієнтів із серцевою недостатністю тяжкого ступеня [клас III та IV за класифікацією NYHA (Нью-Йоркська кардіологічна асоціація)] при застосуванні амлодипіну частота випадків розвитку набряку легень була вищою порівняно із застосуванням плацебо. Пацієнтам із застійною серцевою недостатністю блокатори кальцієвих каналів, включаючи амлодипін, слід застосовувати з обережністю, оскільки вони підвищують ризик серцево-судинних ускладнень та летальних випадків у майбутньому.
Пацієнти із порушенням функції печінки.
Період напіввиведення амлодипіну та параметри AUC вищі у пацієнтів із порушенням функції печінки; рекомендацій стосовно доз препарату немає. Тому даній категорії пацієнтів слід розпочинати застосування амлодипіну із найнижчої дози. Слід бути обережними як на початку застосування препарату, так і під час збільшення дози. Пацієнтам із тяжкою печінковою недостатністю може бути необхідним повільний підбір дози та ретельне спостереження.
Пацієнти літнього віку.
Збільшувати дозу препарату даній категорії пацієнтів слід з обережністю.
Пацієнти із нирковою недостатністю.
Цій категорії пацієнтів слід застосовувати звичайні дози препарату. Зміни концентрації амлодипіну у плазмі крові не корелюють зі ступенем порушень функцій нирок. Амлодипін не видаляється шляхом діалізу.
Бісопролол
Пацієнтам з ішемічною хворобою серця лікування не слід припиняти раптово без нагальної потреби, тому що це може призвести до транзиторного погіршення стану. Бісопролол слід призначати з обережністю пацієнтам з артеріальною гіпертензією або стенокардією, яка пов’язана з серцевою недостатністю.
Бісопролол слід застосовувати з обережністю у таких випадках:
- цукровий діабет зі значним коливанням рівня глюкози крові — симптоми гіпоглікемії (наприклад тахікардія, прискорене серцебиття або пітливість) можуть маскуватися;
- суворе голодування або дієта;
- супутня десенсибілізуюча терапія. Бісопролол може підвищувати чутливість до алергенів і вираженість анафілактоїдних реакцій. У таких випадках лікування адреналіном не завжди дає позитивний ефект;
- АВ-блокада першого ступеня;
- стенокардія Принцметала; спостерігалися випадки коронарного спазму судин. Незважаючи на високу бета 1 селективність, напади стенокардії не можуть бути повністю купіровані при призначенні бісопрололу пацієнтам зі стенокардією Принцметала;
- облітеруюче захворювання периферичних артерій (на початку терапії можливе посилення скарг);
- псоріаз. Хворим на псоріаз або при наявності псоріазу в анамнезі бісопролол потрібно застосовувати тільки після ретельної оцінки співвідношення користі/ризику;
- тиреотоксикоз. При лікуванні бісопрололом симптоми тиреотоксикозу можуть приховуватися;
- феохромоцитома. Пацієнтам з феохромоцитомою бісопролол можна застосовувати тільки після терапії блокаторами α-адренорецепторів;
- загальна анестезія. Перед проведенням загальної анестезії необхідно обов’язково попередити лікаря-анестезіолога про прийом блокаторів β-адренорецепторів. Застосування β-блокаторів знижує ризик аритмії та ішемії міокарда протягом наркозу, інтубації та післяопераційного періоду. Рекомендовано продовжувати застосування β-блокаторів під час інтраопераційного періоду. Анестезіолог повинен враховувати потенційну взаємодію з іншими ліками, яка може призвести до брадіаритмії, рефлекторної тахікардії та зниження можливостей рефлекторного механізму компенсації зниження тиску. У разі відміни бісопрололу перед оперативними втручаннями дозу слід поступово знизити та припинити прийом препарату за 48 годин до загальної анестезії;
- бронхіальна астма та інші хронічні обструктивні захворювання дихальних шляхів. Незважаючи на те, що кардіоселективні β-блокатори (β1) мають менший вплив на функцію легень порівняно із неселективними β-блокаторами, слід уникати їх застосування, як і всіх β-блокаторів, при обструктивних захворюваннях дихальних шляхів, якщо немає вагомих причин для проведення терапії. У разі необхідності бісопролол слід застосовувати з обережністю. При бронхіальній астмі та інших хронічних обструктивних захворюваннях дихальних шляхів, які можуть викликати симптоми, бронхолітичну терапію слід застосовувати супутньо. Іноді у пацієнтів, які страждають на астму, може підвищуватися опір дихальних шляхів, тому дозу β2-стимуляторів, можливо, доведеться збільшити.
Застосування у період вагітності або годування груддю.
Вагітність.
Бісопролол має фармакологічні властивості, які можуть спричинити шкідливий вплив на перебіг вагітності та/або розвиток плода/новонародженого.
β-адреноблокатори зменшують плацентарну перфузію, що спричиняє затримку росту, завмирання плода, спонтанний аборт, дострокові пологи. У плода і новонародженого можуть спостерігатися гіпоглікемія і брадикардія. Якщо лікування β-блокаторами є необхідним, то переважають селективні β1-адреноблокатори.
Безпечність застосування амлодипіну жінкам у період вагітності не встановлена.
Застосовувати амлодипін у період вагітності рекомендується лише у тих випадках, коли немає безпечнішої альтернативи, а ризик, пов’язаний із самим захворюванням, перевищує можливу шкоду від лікування для матері та плода.
У ході досліджень на тваринах при застосуванні високих доз спостерігалася репродуктивна токсичність.
Лікарський засіб не слід застосовувати у період вагітності, якщо для цього не має чітких показань. Якщо лікування Алотендином вважається необхідним, слід проводити моніторинг матковоплацентарного кровообігу і росту плода. У разі негативного впливу на вагітність або плід слід вирішити питання щодо альтернативного лікування. Новонароджені повинні знаходитися під ретельним контролем. Гіпоглікемія та брадикардія зазвичай можуть очікуватися у перші 3 дні.
Годування груддю.
Амлодипін проникає в грудне молоко. Частка вихідної дози, прийнятої матір’ю, яку отримує немовля, оцінювалася в інтерквартильному діапазоні як 3–7 %, максимум 15 %. Вплив амлодипіну на немовлят невідомий.
Невідомо, чи проникає бісопролол у грудне молоко.
У зв’язку з цим застосовувати таблетки амлодипіну/бісопрололу у період годування груддю не рекомендується.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.
Амлодипін може чинити незначний або помірний вплив на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами. Якщо пацієнти, що приймають амлодипін, страждають від запаморочення, головного болю, втоми або нудоти, здатність реагувати може бути порушена.
У дослідженні пацієнтів з ішемічною хворобою серця бісопролол не впливав на швидкість реакції.
Під впливом лікарського засобу Алотендин здатність керувати автотранспортом або працювати з іншими механізмами може порушуватися, що залежить від індивідуальної реакції пацієнта. Такий вплив можливий в основному на початку терапії, під час зміни терапії і при одночасному вживанні алкоголю.
Спосіб застосування та дози.
Рекомендована добова доза лікарського засобу Алотендин становить 1 таблетку відповідного дозування, приймати незалежно від прийому їжі, бажано вранці. Таблетки ковтати не розжовуючи.
Лікування не слід припиняти раптово, тому що це може призвести до тимчасового погіршення клінічного стану. Особливо це стосується пацієнтів з ішемічною хворобою серця. Рекомендується поступове зниження дози.
Порушення функції печінки
У разі печінкової недостатності елімінація амлодипіну уповільнюється. Спеціальні рекомендації щодо дозування амлодипіну відсутні, тому пацієнтам з порушенням функції печінки препарат необхідно призначати з обережністю. У разі тяжкої печінкової недостатності добова доза бісопрололу не повинна перевищувати 10 мг.
Пацієнти із нирковою недостатністю
Для пацієнтів з легкою або середньою нирковою недостатністю не потрібно змінювати дозування. Амлодипін не виводиться шляхом діалізу. У разі тяжкої ниркової недостатності (кліренс креатиніну < 20 мл/хв) добова доза бісопрололу не повинна перевищувати 10 мг.
Пацієнти літнього віку
Літнім людям можна призначати звичайні дози препарату, однак при збільшенні дози рекомендується дотримуватися обережності (див. розділ «Фармакологічні властивості»).
Діти.
Ефективність і безпека застосування лікарського засобу дітям та підліткам (віком до 18 років) не встановлені.
Алотендин не рекомендується застосовувати дітям.
Передозування.
Амлодипін
Досвід навмисного передозування препарату обмежений.
Симптоми: наявна інформація дає підстави вважати, що значне передозування амлодипіну призведе до надмірної периферичної вазодилатації та, можливо, до рефлекторної тахікардії. Повідомлялося про розвиток значної та тривалої системної артеріальної гіпотензії, включаючи шок із летальним наслідком.
Лікування: клінічно значуща артеріальна гіпотензія, зумовлена передозуванням амлодипіну, вимагає активної підтримки діяльності серцево-судинної системи, включаючи моніторинг функцій серця та дихання, моніторинг об’єму циркулюючої рідини та сечовиділення. Пацієнт повинен перебувати у положенні лежачи з піднятими нижніми кінцівками.
Для відновлення тонусу судин та артеріального тиску можна застосувати судинозвужувальні препарати, упевнившись у відсутності протипоказань до їх застосування. Застосування кальцію глюконату внутрішньовенно може сприяти нівелюванню ефектів блокади кальцієвих каналів.
У деяких випадках може бути корисним промивання шлунка. Застосування активованого вугілля здоровим добровольцям протягом 2 годин після введення 10 мг амлодипіну значно зменшувало рівень його всмоктування.
Оскільки амлодипін значною мірою зв’язується з білками, ефект діалізу незначний.
Бісопролол
Симптоми
Найчастішими симптомами передозування є брадикардія, артеріальна гіпотензія, гостра серцева недостатність, бронхоспазм, гіпоглікемія. Існує широка варіабельність індивідуальної чутливості до однократної високої дози бісопрололу, пацієнти з серцевою недостатністю можуть бути більш чутливі до препарату.
Лікування
У випадку передозування необхідно негайно звернутися до лікаря.
Залежно від ступеня передозування слід припинити лікування препаратом та проводити підтримуючу і симптоматичну терапію. За деякими даними, бісопролол важко піддається діалізу. Нижче наведено загальні заходи при передозуванні, що ґрунтуються на очікуваній фармакологічній дії і рекомендаціях для лікування передозування інших бета-блокаторів.
При брадикардії: внутрішньовенне введення атропіну. Якщо реакція відсутня, з обережністю слід вводити ізопреналін або інший препарат з позитивним хронотропним ефектом. У виняткових випадках може знадобитися кардіостимулятор.
При артеріальній гіпотензії: прийом судинозвужувальних препаратів, внутрішньовенне введення глюкагону.
При атріовентрикулярній блокаді II і III ступеня: за пацієнтами потрібно уважно спостерігати і лікувати за допомогою інфузійного введення ізопреналіну або встановлення кардіостимулятора.
При загостренні хронічної серцевої недостатності: слід застосовувати внутрішньовенні діуретики, засоби з позитивною інотропною дією, вазодилататори.
При бронхоспазмі: слід призначати бронхолітичні препарати (наприклад ізопреналін), β2-адреноміметики та/або амінофілін.
При гіпоглікемії: внутрішньовенне введення глюкози.
Побічні реакції.
Нижче наведено побічні реакції, які можуть бути зумовлені діючими речовинами амлодипіном і бісопрололом.
Частоту побічних реакцій визначено таким чином:
дуже часто (≥1/10);
часто (≥1/100 до <1/10);
нечасто (≥1/1000 до <1/100);
рідко (≥1/10 000 до <1/1000);
дуже рідко (<1/10 000);
частота невідома (не може бути оцінена за наявними даними).
При застосуванні амлодипіну найчастіше виникають такі побічні реакції: сонливість, запаморочення, головний біль, посилене серцебиття, припливи крові, біль у животі, нудота, набряки (особливо в ділянці гомілок), підвищена втомлюваність.
З боку крові та лімфатичної системи
Дуже рідко: лейкопенія, тромбоцитопенія.
З боку імунної системи
Дуже рідко: алергічні реакції.
Метаболічні порушення
Дуже рідко: гіперглікемія.
Психічні розлади
Нечасто: безсоння, зміни настрою (включаючи тривожність), депресія.
Рідко: спантеличеність.
З боку нервової системи
Часто: головний біль, запаморочення, сонливість (особливо на початку лікування).
Нечасто: синкопе, зниження чутливості, парестезія, дисгевзія, тремор.
Дуже рідко: гіпертонус, периферична нейропатія.
Частота невідома: розлад екстрапірамідної системи.
З боку органів зору
Часто: порушення зору (включаючи диплопію).
З боку органів слуху та лабіринту
Нечасто: тинітус (шум у вухах).
З боку серцевої системи
Часто: підвищене серцебиття.
Нечасто: аритмія (включаючи брадикардію, шлуночкову тахікардію та мерехтіння передсердь).
Дуже рідко: інфаркт міокарда.
З боку судинної системи
Часто: припливи.
Нечасто: артеріальна гіпотензія.
Дуже рідко: васкуліт.
З боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння
Часто: задишка.
Нечасто: кашель, риніт.
З боку шлунково-кишкового тракту
Часто: нудота, біль у животі, диспепсія, порушення перистальтики кишечнику (включаючи діарею та запор).
Нечасто: блювання, сухість у роті.
Дуже рідко: гастрит, гіперплазія ясен, панкреатит.
З боку гепатобіліарної системи
Дуже рідко: гепатит, жовтяниця, підвищення рівня печінкових ферментів (в більшості випадків з холестазом).
З боку шкіри та підшкірних тканин
Нечасто: алопеція, пурпура, зміна забарвлення шкіри, підвищене потовиділення, свербіж, висип, екзантема, кропив’янка.
Дуже рідко: ангіоневротичний набряк, мультиформна еритема, ексфоліативний дерматит, синдром Стівенса — Джонсона, набряк Квінке, світлочутливість.
Частота невідома: токсичний епідермальний некроліз.
З боку опорно-рухового апарату
Часто: набряк гомілок, судоми м’язів.
Нечасто: артралгія, міалгія, біль у спині.
З боку нирок та сечовиділення
Нечасто: порушення сечовиділення, ніктурія, підвищена частота сечовипускання.
З боку репродуктивної системи та молочних залоз
Нечасто: імпотенція, гінекомастія.
Загальні порушення та побічні реакції у місці введення
Дуже часто: набряки.
Часто: втома, астенія.
Нечасто: біль у грудях, біль, нездужання.
Дослідження
Нечасто: збільшення маси тіла, зменшення маси тіла.
При застосуванні бісопрололу
Порушення метаболізму та розлади харчування
Рідко: підвищення рівня тригліцеридів у крові.
Психічні розлади
Нечасто: депресія.
Рідко: нічні жахіття, галюцинації.
З боку нервової системи
Часто: запаморочення*, головний біль*.
Нечасто: розлади сну.
Рідко: синкопе.
З боку органів зору
Рідко: зниження сльозовиділення (необхідно враховувати, якщо пацієнт носить контактні лінзи).
Дуже рідко: кон’юнктивіт.
З боку органів слуху та лабіринту
Рідко: порушення слуху.
З боку серцевої системи
Нечасто: порушення АВ-провідності, загострення наявної серцевої недостатності, брадикардія.
З боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння
Нечасто: бронхоспазм (особливо у хворих на бронхіальну астму або з обструктивними захворюваннями бронхів в анамнезі).
Рідко: алергічний риніт.
З боку шлунково-кишкового тракту
Часто: нудота, блювання, діарея, запор.
З боку гепатобіліарної системи
Рідко: гепатит.
З боку шкіри та підшкірних тканин
Рідко: реакції гіперчутливості, включаючи свербіж, почервоніння, висипання, ангіоневротичний набряк.
Дуже рідко: алопеція, псоріаз або загострення псоріазу.
З боку опорно-рухового апарату та сполучної тканини
Нечасто: м’язова слабкість і судоми.
З боку судинної системи
Часто: погіршання периферичного кровообігу (відчуття холоду в кінцівках).
Нечасто: артеріальна гіпотензія (особливо у пацієнтів із серцевою недостатністю).
З боку репродуктивної системи та молочних залоз
Рідко: імпотенція, еректильна дисфункція.
Загальні порушення
Часто: втомлюваність*.
Нечасто: виснаження.
Дослідження
Рідко: підвищення рівня печінкових ферментів [аланінамінотрансферази (АлАТ), аспартатамінотрансферази (АсАТ)].
* Ці симптоми виникають насамперед на початку терапії. Зазвичай вони легкі і часто зникають протягом 1–2 тижнів.
Термін придатності. 5 років.
Умови зберігання. Зберігати при температурі не вище 30 °С у недоступному для дітей місці.
Упаковка.
По 7 таблеток у блістері; по 4 або 8 блістерів у картонній упаковці.
По 10 таблеток у блістері; по 3 або 9 блістерів у картонній упаковці.
Категорія відпуску. За рецептом.
Виробник. ЗАТ Фармацевтичний завод ЕГІС.
Місцезнаходження виробника та його адреса місця провадження діяльності.
1165, м. Будапешт, вул. Бекеньфелді, 118-120, Угорщина.
Источником информации для описания является Государственный Реестр Лекарственных Средств Украины
Рейтинг популярности основан на фактическом количестве заказов клиентами сайта за последние 30 дней. Чем больше заказов, тем выше рейтинг.
ВНИМАНИЕ! Цены актуальны только при оформлении заказа в электронной медицинской информационной системе Аптека 9-1-1. Цены на товары при покупке непосредственно в аптечных заведениях-партнерах могут отличаться от указанных на сайте!
Добавление отзыва
{{docMaster.documentName}}
{{docVisa.documentName}}
