Упаковка / 28 шт.
пластина / 14 шт.
| Торговое название | Вальсакор |
| Действующие вещества | Валсартан, Гидрохлортиазид |
| Количество действующего вещества: | 160 мг + 25 мг |
| Форма выпуска: | таблетки для внутреннего применения |
| Количество в упаковке: | 28 таблеток (2 блистера по 14 шт.) |
| Первичная упаковка: | блистер |
| Способ применения: | Оральные |
| Взаимодействие с едой: | Не имеет значения |
| Температура хранения: | от 5°C до 25°C |
| Чувствительность к свету: | Чувствительный |
| Признак: | Импортный |
| Происхождение: | Химический |
| Производитель: | КРКА Д.Д. |
| Страна производства: | Словения |
| Заявитель: | КРКА |
| Условия отпуска: | По рецепту |
|
Код АТС C Препараты для лечения заболеваний сердечно-сосудистой системы C09 Средства для понижения артериального давления (Препараты, влияющие на ренин-ангиотензиновую систему) C09D Комбинированные препараты ингибиторов ангиотензина ii C09DA Антагонисты ангиотензина ii и диуретики C09DA03 Валсартан и диуретики |
|
Фармакодинамика. валсартан/гидрохлоротиазид. положительное влияние валсартана в комбинации с гидрохлоротиазидом на сердечно-сосудистую смертность и заболеваемость до сих пор неизвестен.
Эпидемиологические исследования показали, что длительное лечение гидрохлоротиазидом снижает риск сердечно-сосудистой смертности и заболеваемости.
Валсартан. Валсартан — это специфический антагонист рецепторов ангиотензина II (Ang II). Он селективно влияет на подтип рецептора AT1, который несет ответственность за известное действие ангиотензина II. При повышеннии концентрации ангиотензина II в плазме крови после блокады рецептора AT1 вследствие приема валсартана могут стимулировать неблокируемый рецептор AT2, устанавливающий равновесие между эффектом рецептора AT1. Валсартан не демонстрирует никакого частичного агонистического действия на рецепторы AT1 и характеризуется гораздо большым (около 20 000-кратным) сродством к рецепторам AT1, чем к рецепторам AT2. Неизвестно, связывается ли валсартан с другими гормональными рецепторами или ионными каналами, важными в процессе сердечно-сосудистой регуляции, и блокирует ли он их.
Валсартан не ингибируется АПФ, также известным как кининаза II, который конвертирует ангиотензин I в ангиотензин II и приводит к распаду брадикинина. Поскольку эффект на АПФ отсутствует и отсутствует потенциация брадикинина или субстанции P, антагонисты ангиотензина II маловероятно вызывают кашель. При сравнении валсартана с ингибитором АПФ частота возникновения сухого кашля значительно ниже у пациентов, получающих валсартан, по сравнению с пациентами, которые получают ингибиторы АПФ.
Применение валсартана у пациентов с АГ приводит к снижению АД, не влияя на частоту пульса. У большинства пациентов после введения однократной пероральной дозы наступление гипотензивного эффекта возникает в пределах 2 ч, а пиковое снижение АД достигается в течение 4–6 ч. Гипотензивный эффект длится на протяжении 24 ч после приема. При повторном приеме максимальное снижение АД независимо от дозы, как правило, достигается в течение 2–4 нед и сохраняется при длительном применении. В комбинации с гидрохлоротиазидом достигается значительное дополнительное снижение АД.
Резкое прекращение приема валсартана не вызывает «рикошетную» АГ или другие побочные явления.
Гидрохлоротиазид. Место действия тиазидных диуретиков — это в основном дистальный извитой почечный каналец. В корковом веществе почек присутствует рецептор с высокой степенью сродства, выступающий основным участком связывания для действия тиазидных диуретиков и ингибирования транспортировки NaCl в дистальном извитом почечном канальце. Механизм действия тиазидов реализуется путем ингибирования симпортера Na+Cl–, вероятно, вследствие конкуренции за участок Cl–, что влияет на механизмы электролитической реабсорбции: прямое повышение уровня натрия и выведение хлорида примерно в равной степени и непрямое действие этого диуретика, которое снижает уровень в плазме крови с последующим повышением активности ренина плазмы крови, секрецией альдостерона и снижением уровня калия в моче, а также снижение калия в плазме крови. Связь между ренином и альдостероном опосредована ангиотензином II, поэтому при одновременном применении валсартана снижение калия в плазме крови менее выраженное, чем при монотерапии с гидрохлоротиазидом.
Фармакокинетика. Валсартан/гидрохлоротиазид. Системная доступность гидрохлоротиазида снижается примерно на 30% при одновременном применении с валсартаном. Кинетика валсартана не претерпевает значительного влияния при одновременном применении с гидрохлоротиазидом. Такое очевидное взаимодействие не влияет на комбинированное применение валсартана и гидрохлоротиазида, поскольку четкий гипотензивный эффект комбинации превышает эффект, достигнутый при монотерапии любым из активных веществ или плацебо.
Валсартан. Абсорбция. После перорального приема валсартана его пиковые концентрации в плазме крови достигаются через 2–4 ч. Средняя абсолютная биодоступность — 23%. Прием пищи снижает влияние (измеряется AUC) валсартана примерно на 40% и Cmax в плазме крови примерно на 50%, хотя, начиная приблизительно с 8 ч после приема, концентрация валсартана в плазме крови сходна у пациентов, принявших пищу, и у пациентов, применивших препарат натощак. Такое уменьшение AUC, однако, не сопровождается клинически значимым снижением терапевтического эффекта, поэтому валсартан можно принимать независимо от приема пищи.
Распределение. Стабильный объем распределения валсартана после в/в введения составляет 17 л, и это свидетельствует о том, что валсартан неактивно распределяется в тканях. Валсартан активно связывается с белками плазмы крови (94–97%), в частности с альбумином плазмы крови.
Биотрансформация. Валсартан биотрансформируется в незначительном количестве, поскольку лишь 20% дозы восстанавливается в виде метаболитов. Гидроксильный метаболит выявлен в плазме крови в небольших концентрациях (10% AUC для валсартана). Этот метаболит неактивен с фармакологической точки зрения.
Выведение. Валсартан демонстрирует кинетику мультиэкспоненциального распада (T½α через 1 ч и T½ß спустя примерно 9 ч). Валсартан выводится в основном с калом (около 83% дозы) и мочой (около 13% дозы) в неизмененном виде. После введения клиренс валсартана из плазмы крови составляет ≈2 л/ч, а почечный клиренс — 0,62 л/ч (около 30% общего клиренса). T½ валсартана — 6 ч.
Гидрохлоротиазид. Абсорбция. Абсорбция гидрохлоротиазида после перорального приема происходит быстро (Tmax ≈2 ч), характеристики абсорбции подобные для лекарственных форм суспензия и таблетки. Биодоступность гидрохлоротиазида составляет 60–80% после перорального применения. Сообщалось, что одновременный прием с пищей приводит как к повышению, так и снижению системной биодоступности гидрохлоротиазида по сравнению с состоянием натощак. Частота колебаний таких эффектов является низкой и имеет минимальную клиническую значимость. Увеличение средней величины AUC является линейным и пропорциональным дозе в пределах диапазона терапевтического дозирования. Нет изменений в кинетике гидрохлоротиазида при повторной дозировке, а кумуляция является минимальной при режиме дозирования 1 раз в сутки.
Распределение. Кинетика распределения и выведения описывается в целом биэкспоненциальной нисходящей кривой. Объем распределения составляет 4–8 л/кг. Гидрохлоротиазид в общем кровообращении связывается с белками плазмы крови (40–70%), главным образом с альбумином плазмы крови.
Гидрохлортиазид также аккумулируется в эритроцитах, примерно в 1,8 раза превышая уровень в плазме крови.
Выведение. Более 95% дозы гидрохлоротиазида, который всосался, выводится в неизмененном виде с мочой. Выделение почками состоит из пассивной фильтрации и активной секреции в канальцах почек. Конечный Т½ составляет 6–15 ч.
Особые группы пациентов
Лица пожилого возраста. Несколько больше системная экспозиция к валсартану отмечена у некоторых лиц пожилого возраста по сравнению с молодыми лицами; однако не было показано, что это имеет какое-либо клиническое значение.
Ограниченные данные указывают на то, что системный клиренс гидрохлоротиазида снижается как у здоровых лиц пожилого возраста, так и у лиц пожилого возраста с АГ по сравнению со здоровыми молодыми добровольцами.
Нарушение функции почек. При рекомендуемой дозе валсартана/гидрохлоротиазида не требуется коррекции дозы для пациентов с клиренсом креатинина 30–70 мл/мин.
Относительно пациентов с тяжелыми нарушениями функции почек (клиренс креатинина 30 мл/мин) и пациентов, получающих сеансы диализа, нет данных для валсартана/гидрохлоротиазида. Валсартан очень сильно связывается с белками плазмы крови и не выводится с помощью диализа, а клиренс гидрохлоротиазида достигается с помощью диализа.
Клиренс гидрохлоротиазида почками состоит из пассивной фильтрации и активной секреции в канальцах почек. Как и ожидается для вещества, которое почти полностью выделяется почками, функция почек оказывает заметный эффект на кинетику гидрохлоротиазида.
Нарушение функции печени. Нет данных о применении валсартана у пациентов с тяжелыми нарушениями печени. Заболевания печени значительно не влияет на фармакокинетику гидрохлоротиазида.
Аг у пациентов, АД которых не регулируется в результате применения монотерапии.
Рекомендуемая доза — 1 таблетка вальсакор н80 (80 мг/12,5 мг) в сутки. в случае недостаточного снижения АД через 3–4 нед после начала лечения рекомендуется рассмотреть возможность повышения дозы до 1 таблетки вальсакор h160 (160 мг/12,5 мг) 1 раз в сутки. вальсакор hd160 (160 мг/25 мг) следует назначать пациентам, у которых не достигается достаточное снижение АД при применении вальсакор h160.
В случае недостаточного снижения АД при приеме Вальсакор HD160 следует начать лечение таблетками валсартана/гидрохлоротиазида 320 мг/12,5 мг (Вальсакор Н320). Таблетки валсартана/гидрохлоротиазида 320 мг/25 мг (Вальсакор НD320) следует применять у пациентов, у которых контроль АД недостаточен при приеме таблеток валсартана/гидрохлоротиазида 320 мг/12,5 мг.
Максимальная суточная доза — 320 мг/25 мг.
Антигипертензивный эффект главным образом отмечают в первые 2 нед. У большинства пациентов максимальный эффект проявляется в течение 4 нед. Однако для некоторых пациентов может потребоваться 4–8 нед лечения. Это следует учесть при подборе дозы.
Вальсакор H80, Вальсакор H160, Вальсакор HD160, Вальсакор Н 320 и Вальсакор НD 320 можно применять независимо от приема пищи, запивая водой.
Почечная недостаточность. Для пациентов с почечной недостаточностью легкой или средней степени тяжести не требуется коррекции дозы (скорость клубочковой фильтрации (СКФ) ≥30 мл/мин). Из-за содержания гидрохлоротиазида препарат противопоказан пациентам с тяжелой почечной недостаточностью (СКФ 30 мл/мин) и анурией (см. ПРОТИВОПОКАЗАНИЯ, ВЗАИМОДЕЙСТВИЯ и Фармакокинетика). Одновременное применение с алискиреном противопоказано пациентам с почечной недостаточностью (СКФ 60 мл/мин/1,73 м2) (см. ПРОТИВОПОКАЗАНИЯ).
Печеночная недостаточность. У пациентов с печеночной недостаточностью легкой и средней степени тяжести без наличия холестаза доза валсартана не должен превышать 80 мг (см. ОСОБЫЕ УКАЗАНИЯ). Коррекции дозы гидрохлоротиазида не требуется у пациентов с печеночной недостаточностью легкой и средней степени тяжести. Из-за содержания валсартана препарат противопоказан пациентам с тяжелой печеночной недостаточностью или билиарным циррозом печени и холестазом (см. ПРОТИВОПОКАЗАНИЯ, ОСОБЫЕ УКАЗАНИЯ и Фармакокинетика).
Сахарный диабет. Одновременное применение валсартана и алискирена противопоказано пациентам с сахарным диабетом (см. ПРОТИВОПОКАЗАНИЯ).
Пациенты пожилого возраста. Для пациентов пожилого возраста коррекции дозы не требуется.
Повышенная чувствительность к компонентам препарата, повышенная чувствительность к производным сульфонамидов; тяжелые нарушения функции печени, цирроз печени и холестаз, анурия, тяжелые нарушения функции почек (клиренс креатинина 30 мл/мин); рефрактерная гипокалиемия, гипонатриемия, гиперкальциемия или симптоматическая гиперурикемия; одновременное применение антагонистов рецепторов ангиотензина, в том числе валсартана или ингибиторов апф, с алискиреном у пациентов с сахарным диабетом или почечной недостаточностью (скф 60 мл/мин/1,73 м2); беременные или женщины, планирующие беременность (см. применение в период беременности и кормления грудью).
Ниже по системам органов представлены побочные реакции, чаще отмечаемые при приеме комбинации валсартана и гидрохлоротиазида, чем при приеме плацебо, о которых сообщалось в ходе клинических исследований и лабораторных наблюдений, а также отдельные постмаркетинговые сообщения. побочные реакции, возникавшие при приеме каждого отдельного компонента, но не наблюдавшиеся в ходе клинических исследований, могут появиться во время лечения комбинацией валсартана и гидрохлоротиазида.
Побочные реакции распределены по частоте возникновения: очень часто (≥1/10); часто (≥1/100, 1/10); нечасто (≥1/1000, 1/100) редко (≥1/10 000, 1/1000); очень редко (1/10 000); неизвестно (невозможно определить по имеющимся данным).
В каждой группе по частоте побочные реакции представлены в порядке уменьшения серьезности.
Частота появления побочных реакций при приеме валсартана/гидрохлоротиазида
Со стороны метаболизма и пищеварения: нечасто — обезвоживание.
Со стороны нервной системы: очень часто — головокружение, головная боль; нечасто — парестезии; неизвестно — потеря сознания.
Со стороны органа зрения: нечасто — затуманенное зрение, нечеткость зрения, нарушение зрения.
Со стороны органа слуха: нечасто — звон в ушах, отит среднего уха.
Со стороны сосудистой системы: нечасто — артериальная гипотензия.
Со стороны респираторной, торакальной системы и средостения: нечасто — кашель, назофарингит, инфекция верхних дыхательных путей.
неизвестно: некардиогенный отек легких, синусит, бронхит.
Со стороны пищеварительного тракта: очень редко — диарея.
Со стороны костно-скелетного аппарата и соединительной ткани: нечасто — миалгия; очень редко — артралгия, боль в спине.
Со стороны почек и мочевыводящих путей: неизвестно — нарушение функции почек.
Общие расстройства и нарушения условий введения: нечасто — усталость.
Лабораторные исследования: неизвестно — повышение мочевой кислоты в плазме крови, повышение уровня билирубина и креатинина в плазме крови, гипокалиемия, гипонатриемия, повышение азота мочевины в крови, нейтропения.
Дополнительная информация об отдельных компонентах. Побочные реакции, о которых сообщили ранее при применении одного из отдельных компонентов, также могут появиться во время лечения препаратом, даже если они не наблюдались в ходе клинических исследований или в течение постмаркетингового периода.
Частота появления побочных реакций при приеме валсартана
Со стороны кровеносной и лимфатической системы: неизвестно — снижение гемоглобина, снижение гематокрита, тромбоцитопения.
Со стороны иммунной системы: неизвестно — другие реакции повышенной чувствительности/аллергия, включая сывороточную реакцию.
Со стороны метаболизма и пищеварения: неизвестно — повышение уровня калия в сыворотке крови.
Со стороны органа слуха: нечасто — вертиго.
Со стороны сосудистой системы: неизвестно — васкулит.
Со стороны пищеварительного тракта: нечасто — боль в животе.
Со стороны печени и желчевыводящих путей: неизвестно — повышение уровня печеночной пробы.
Со стороны кожи и подкожных тканей: неизвестно — ангионевротический отек, сыпь, зуд.
Со стороны почек и мочевыводящих путей: неизвестно — почечная недостаточность.
Частота появления побочных реакций при приеме гидрохлоротиазида
Со стороны кровеносной и лимфатической системы: редко — тромбоцитопения, иногда с пурпурой; очень редко — агранулоцитоз, лейкопения, гемолитическая анемия, угнетение функции костного мозга.
Со стороны иммунной системы: очень редко — реакции повышенной чувствительности.
Психические нарушения: редко — депрессия, расстройства сна.
Со стороны нервной системы: редко — головная боль, головокружение, парестезии, нарушения зрения.
Со стороны сердечно-сосудистой системы: редко — сердечные аритмии.
Со стороны сосудистой системы: часто — постуральная гипотензия.
Со стороны респираторной, торакальной и мадиастинальной системы: очень редко — остановка дыхания, включая пневмонит и отек легких.
Со стороны пищеварительной системы: часто — потеря аппетита, легкая тошнота и рвота; редко — запор, дискомфорт в пищеварительном тракте; очень редко — панкреатит.
Со стороны печени и желчевыводящих путей: редко — внутрипеченочный холестаз или желтуха.
Со стороны кожи и подкожных тканей: часто — крапивница и другие формы высыпаний; редко — светочувствительность; очень редко — некротизирующий васкулит и токсический эпидермальный некролиз кожи, кожные реакции, подобные реакции системной красной волчанки, реактивация кожных проявлений красной волчанки.
Со стороны половой системы и молочных желез: часто — импотенция.
Изменения электролитов и метаболизма: сообщалось о случаях гипокалиемии при лечении тиазидными диуретиками. Лечение тиазидными диуретиками часто связано с возникновением гипонатриемии и гипохлоремического алкалоза. Тиазиды усиливают выведение магния с мочой, что в результате может привести к гипомагниемии.
При появлении тяжелых побочных эффектов прием препарата следует прекратить.
Нарушение функции почек и трансплантация почки. пациентам с трансплантатом почки не следует принимать препарат. для лиц с нарушением функции почек не требуется коррекции дозы, если клиренс креатинина ≥30 мл/мин. из-за содержания гидрохлоротиазида вальсакор h80, вальсакор h160, вальсакор hd160, вальсакор н 320 и вальсакор нd 320 противопоказаны пациентам с тяжелой почечной недостаточностью (клиренс креатинина 30 мл/мин) и анурией. рекомендуется периодически контролировать уровень калия, креатинина и мочевой кислоты в плазме крови.
Тиазидные диуретики могут провоцировать азотемию у пациентов с хроническим нарушением функции почек.
Стеноз почечной артерии. Поскольку есть вероятность повышения уровня мочевины и креатинина в плазме крови, пациентам с одно- или двусторонним стенозом почечной артерии или стенозом единственной почки не рекомендуется принимать препарат.
Первичный альдостеронизм. Препарат не рекомендуется применять у пациентов с первичным альдостеронизмом, поскольку основное заболевание влияет на ренин-ангиотензин-альдостероновую систему (РААС).
Пациенты с тяжелой сердечной недостаточностью с застойными явлениями или другими состояниями, сопровождающимися стимуляцией РААС. У пациентов, у которых функция почек зависит в основном от активности РААС (например пациенты с тяжелой сердечной недостаточностью с застойными явлениями), применение средств, действующих на РААС, может вызвать олигурию и/или прогрессирующую азотемию, в редких случаях с развитием ОПН. Не установлена безопасность применения препарата у пациентов с тяжелой сердечной недостаточностью с застойными явлениями. Поэтому не исключается, что в связи с угнетением РААС при применении препаратов Вальсакор Н80, Вальсакор Н160, Вальсакор НD160, Вальсакор Н 320 и Вальсакор НD 320 может развиться почечная недостаточность. Таким пациентам не следует принимать препарат.
Изменения баланса электролитов в плазме крови. Следует соблюдать осторожность при сочетанном приеме пищевых добавок, содержащих калий; калийсберегающих диуретиков; заменителей соли, в состав которых входит калий; или других препаратов, которые могут повысить концентрацию калия в крови (гепарин).
Сообщалось о развитии гипокалиемии в период лечения тиазидными диуретиками. Необходимо регулярно контролировать уровень калия в плазме крови.
Гидрохлоротиазид. Гипокалиемию отмечали в период лечения тиазидными диуретиками, включая гидрохлоротиазид. Рекомендуется вести регулярный мониторинг уровня калия в плазме крови.
Лечение тиазидными диуретиками, включая гидрохлоротиазид, вызывает гипонатриемию и гипохлоремический алкалоз. Тиазиды, включая гидрохлоротиазид, увеличивают выведение магния с мочой, что может привести к гипомагниемии. Выведение кальция уменьшается при приеме тиазидных диуретиков. Это может привести к гиперкальциемии.
У пациентов, которые получают лечение диуретиками, следует проводить периодическую оценку уровня электролитов в плазме крови с соответствующей частотой.
Следует регулярно проверять уровень электролитов в плазме крови.
Пациенты с дефицитом в организме натрия и/или ОЦК. Пациентов, принимающих тиазидные диуретики, необходимо наблюдать относительно возникновения клинических проявлений дисбаланса жидкости или электролитов. Опасными признаками водно-электролитного дисбаланса являются сухость во рту, жажда, астения (истощение, слабость), сонливость, заторможенность, возбуждение (дисфория), судороги или боль в мышцах, усталость мышц, артериальная гипотензия, олигурия, тахикардия и желудочно-кишечные расстройства (тошнота и рвота).
У пациентов с выраженным дефицитом натрия и/или ОЦК в организме (например при применении диуретиков в высоких дозах) в отдельных случаях после начала терапии препаратом возможна симптоматическая гипотензия. До начала терапии следует провести коррекцию содержания в организме натрия и/или ОЦК. При артериальной гипотензии пациенту необходимо придать горизонтальное положение с приподнятыми нижними конечностями и проводить парентеральное введение солевых р-ров. Лечение можно продолжать после стабилизации АД.
Стеноз аорты и митрального клапана, обструктивная гипертрофическая кардиомиопатия. Необходимо соблюдать особую осторожность пациентам со стенозом аорты или митрального клапана либо с обструктивной гипертрофической кардиомиопатией.
Нарушение функции печени. У пациентов с незначительным или умеренным нарушением функции печени препарат применяют с осторожностью, не больше чем 80 мг валсартана в сутки.
Из-за содержания валсартана Вальсакор H80, Вальсакор H160, Вальсакор HD160, Вальсакор Н 320 и Вальсакор НD 320 противопоказаны пациентам с тяжелой печеночной недостаточностью или билиарным циррозом печени и холестазом. У пациентов с незначительными и умеренными нарушениями функции печени без холестаза коррекции дозы гидрохлоротиазида не требуется. Однако препарат следует применять с осторожностью. Заболевания печени незначительно влияют на фармакокинетику гидрохлоротиазида. Тиазиды следует применять с осторожностью у пациентов с нарушениями функций печени или прогрессирующей болезнью печени, поскольку незначительные изменения жидкостного или электролитического баланса могут привести к печеночной коме.
Системная красная волчанка. В период приема тиазидов сообщалось об обострении или активации системной красной волчанки.
Другие метаболические нарушения. Тиазидные диуретики могут повлиять на переносимость глюкозы и повысить уровень ХС, ТГ и мочевой кислоты в плазме крови. Больным сахарным диабетом может понадобиться коррекция дозы инсулина или пероральных гипогликемизирующих препаратов.
Тиазиды могут снижать выведение кальция с мочой и вызвать перемежающееся и незначительное повышение уровня кальция в плазме крови при отсутствии известных нарушений метаболизма кальция. Выраженная гиперкальциемия может свидетельствовать о наличии гиперпаратиреоидизма. Применение тиазидов следует прекратить перед проведением анализов функции паращитовидных желез.
Фоточувствительность. Развитие фотосенсибилизации отмечали при приеме тиазидных диуретиков (см. ПОБОЧНЫЕ ЭФФЕКТЫ). В случае возникновения реакции фоточувствительности во время лечения препаратом рекомендуется прекратить терапию. При необходимости повторного приема диуретика рекомендуется защитить уязвимые зоны от солнечного или искусственного УФ-излучения.
Острая закрытоугольная глаукома. Гидрохлоротиазид вызывает идиосинкратические реакции, приводящие к развитию острой транзиторной миопатии и острой закрытоугольной глаукомы. К симптомам относятся резкое снижение остроты зрения или боль в глазах, которые, как правило, возникают в период от нескольких часов до 1 нед после введения препарата. Отсутствие лечения острой закрытоугольной глаукомы может привести к окончательной потере зрения.
Лечение гидрохлоротиазидом следует прекратить как можно быстрее. Может потребоваться срочная медицинская или хирургическая помощь в случае, если внутриглазное давление остается неконтролируемым. Факторы риска развития острой закрытоугольной глаукомы могут включать наличие в анамнезе аллергии на сульфонамиды или пенициллин.
Общие нарушения. Следует соблюдать осторожность при применении препарата у пациентов с повышенной чувствительностью к другим антагонистам рецепторов ангиотензина II. У пациентов с аллергией и БА в анамнезе существует большая вероятность развития аллергических реакций.
Ангионевротический отек. О возникновении отека Квинке (в том числе отека гортани и голосовой щели, которые приводили к обструкции дыхательных путей, и/или отек лица, губ, глотки и/или языка) сообщалось у пациентов, получавших валсартан. Некоторые из них имели в анамнезе отек Квинке при применении других препаратов, в том числе других антагонистов рецепторов ангиотензина II. При развитии отека Квинке лечение антагонистами рецепторов ангиотензина II следует немедленно прекратить. Повторное применение препарата противопоказано.
Двойная блокада РААС. АГ, синкопе, инсульт, гиперкалиемия и изменения функции почек, включая ОПН, наблюдались у восприимчивых пациентов, особенно при комбинации лекарственных средств, влияющих на эту систему. В связи с двойной блокадой РААС одновременное применение алискирена и антагонистов рецепторов ангиотензина II или ингибиторов АПФ не рекомендуется.
Гидрохлоротиазид может снижать уровень связанного с белками йода в плазме крови.
Гидрохлоротиазид способен повышать концентрацию свободного билирубина в плазме крови.
Пациентам пожилого возраста коррекции дозы не требуется.
Важная информация о некоторых ингредиентах. Вальсакор H80, Вальсакор H160, Вальсакор HD160, Вальсакор Н 320 и Вальсакор НD 320 содержат лактозу. Пациентам с редкими наследственными формами непереносимости галактозы, дефицитом лактазы Лаппа или мальабсорбции глюкозы-галактозы не следует назначать этот препарат.
Применение в период беременности и кормления грудью
Беременность
Валсартан. Применение антагонистов рецепторов ангиотензина II противопоказано в период беременности. Эпидемиологические данные относительно риска тератогенности в результате действия ингибиторов АПФ в I триместр беременности неоднозначны; однако незначительное повышение риска не исключается. Если непрерывная терапия антагонистами рецепторов ангиотензина II не считается критически необходимой, пациентам, которые планируют беременность, следует перейти на альтернативное гипотензивное лечение с проверенным профилем безопасности для использования в период беременности. При определении беременности прием антагонистов рецепторов ангиотензина II следует немедленно прекратить и при необходимости начать альтернативное лечение.
Прием антагонистов рецепторов ангиотензина II во II и III триместр беременности индуцирует фетотоксичность у человека (ухудшение почечной функции, олигогидрамнион, замедление окостенения костей черепа) и неонатальной токсичности (почечная недостаточность, артериальная гипотензия, гиперкалиемия). Младенцам, матери которых принимали антагонисты рецепторов ангиотензина II, следует проводить тщательный мониторинг на наличие артериальной гипотензии.
Гидрохлоротиазид. Опыт применения гидрохлоротиазида в период беременности, особенно в III триместр, ограничен. Данных исследований на животных недостаточно. Гидрохлоротиазид проникает через плацентарный барьер. С учетом фармакологического механизма действия гидрохлоротиазида его использование во II и III триместр может привести к нарушению фетоплацентарного кровообращения и вызвать такие фетальные и неонатальные эффекты, как желтуха, нарушение водно-солевого баланса и тромбоцитопения.
Кормление грудью
Информация о применении валсартана в период кормления грудью недоступна. Гидрохлоротиазид проникает в грудное молоко в незначительном количестве. Тиазиды в высоких дозах, вызывающих интенсивный диурез, могут ингибировать продуцирование молока. Таким образом, применение валсартана/гидрохлоротиазида в период кормления грудью не рекомендуется. Желательно проводить альтернативное лечение с проверенным профилем безопасности в период кормления грудью, особенно при кормлении грудью новорожденных или недоношенных детей.
Дети. Безопасность и эффективность применения препарата у детей не установлены, поэтому его не используют в педиатрической практике.
Способность влиять на скорость реакции при управлении транспортными средствами или работе с другими механизмами. В начале применения препарата (период определяет врач) запрещается управлять транспортными средствами и выполнять работу с другими механизмами. Позже степень запрета определяется врачом.
Взаимодействия с комбинацией валсартана и гидрохлоротиазида
Одновременное применение не рекомендуется
Литий. Сообщалось об обратимом повышении концентраций лития в плазме крови и токсичности при сопутствующем приеме лития и ингибиторов АПФ и/или тиазидов. Отсутствует опыт одновременного приема валсартана и лития; поэтому рекомендуется контролировать концентрацию лития в плазме крови.
Сопутствующее применение, требующее особой осторожности
Другие антигипертензивные препараты. Препарат может усилить гипотензивный эффект других антигипертензивных препаратов (например ингибиторы АПФ, блокаторы β-адренорецепторов, блокаторы кальциевых каналов).
Прессорные амины (например норэпинефрин, эпинефрин). Достоверное снижение реакции на прессорные амины. Клиническая значимость этого эффекта достоверно неизвестна и недостаточна для того, чтобы исключить их использование.
НПВП, включая селективные ингибиторы ЦOГ-2, ацетилсалициловую кислоту (3 г/сут) и неселективные НПВП. НПВП могут ослабить гипотензивный эффект как антагонистов ангиотензина II, так и гидрохлоротиазида при их одновременном применении. Кроме того, сочетанное применение валсартана/гидрохлоротиазида и НПВП может привести к снижению функции почек и уровня калия в плазме крови. Таким образом, рекомендуется вести мониторинг функции почек в начале лечения, а также обеспечивать пациенту надлежащее восполнение потери жидкости.
Взаимодействия, связанные с валсартаном
Двойная блокада РААС антагонистами рецепторов ангиотензина II, ингибиторами АПФ или алискиреном. Следует соблюдать осторожность при одновременном применении препаратов группы антагонистов рецепторов ангиотензина II, в том числе валсартана, с другими препаратами, блокирующими РААС, такими как препараты группы ингибиторов АПФ или алискирен (см. ОСОБЫЕ УКАЗАНИЯ).
Одновременное назначение антагонистов рецептора ангиотензина, включая валсартан, или ингибиторов АПФ с алискиреном пациентам с сахарным диабетом или нарушением функции почек (СКФ 60 мл/мин/1,73 м2) противопоказано (см. ПРОТИВОПОКАЗАНИЯ).
Одновременное применение не рекомендуется
Калийсберегающие диуретики, препараты калия, заменители соли, содержащие калий, и другие вещества, которые могут повысить уровень калия. Следует соблюдать осторожность при одновременном приеме препаратов, влияющих на уровень калия. Рекомендуется часто контролировать уровень калия в плазме крови.
Отсутствие взаимодействий
В исследованиях с валсартаном никаких клинически значимых взаимодействий не выявлено при приеме валсартана с любым из следующих веществ: циметидин, варфарин, фуросемид, дигоксин, атенолол, индометацин, гидрохлоротиазид, амлодипин и глибенкламид. Дигоксин и индометацин могут вступать во взаимодействие с гидрохлоротиазидом в составе препаратов Вальсакор H80, Вальсакор H160, Вальсакор HD160, Вальсакор Н320 и Вальсакор НD320 (см. Взаимодействия, связанные с гидрохлоротиазидом).
Взаимодействия, связанные с гидрохлоротиазидом
Одновременное применение, требующее особого внимания
Лекарственные средства, влияющие на уровень калия в плазме крови. Гипокалиемический эффект гидрохлоротиазида может усилиться при одновременном применении с салуретиками, ГКС, слабительными средствами, АКТГ, амфотерицином, карбеноксолоном, пенициллином G, салициловой кислотой и ее производными.
Если вышеуказанные лекарственные средства назначены в комбинации с гидрохлоротиазидом/валсартаном, рекомендуется вести мониторинг уровня калия в плазме крови (см. ОСОБЫЕ УКАЗАНИЯ).
Лекарственные средства, которые могут вызвать тахикардию по типу torsades de pointes:
В связи с риском гипокалиемии гидрохлоротиазид следует применять с осторожностью одновременно с лекарственными средствами, которые могут вызвать тахикардию по типу torsades de pointes.
Лекарственные средства, влияющие на уровень натрия в плазме крови. Гипонатриемический эффект диуретиков может быть усилен при одновременном приеме таких лекарственных средств, как антидепрессанты, антипсихотические и противоэпилептические средства. Длительное применение этих лекарственных средств следует осуществлять с особой осторожностью.
Сердечные гликозиды. При аритмии, вызванной препаратами наперстянки при приеме тиазидов, возможно развитие гипокалиемии или гипомагниемии (см. ОСОБЫЕ УКАЗАНИЯ).
Соли кальция и витамин D. Прием тиазидных диуретиков, включая гидрохлоротиазид, в комбинации с витамином D или солями кальция может вызвать повышение содержания кальция в плазме крови. Одновременное применение тиазидных диуретиков с солями кальция может привести к гиперкальциемии у пациентов со склонностью к гиперкальциемии (например пациенты с гиперпаратиреоидизмом, злокачественными опухолями или состояниями, обусловленными дефицитом витамина D) путем повышения канальцевой реабсорбции кальция.
Антидиабетические лекарственные препараты (пероральные препараты и инсулин). Тиазиды могут изменить переносимость глюкозы. Может возникнуть потребность в коррекции дозы противодиабетических препаратов.
Метформин следует применять с осторожностью в связи с риском лактатацидоза, вызванного вероятной функциональной почечной недостаточностью, связанной с приемом гидрохлоротиазида.
Блокаторы β-адренорецепторов и диазоксид. Одновременное применение тиазидных диуретиков, включая гидрохлоротиазид, с блокаторами β-адренорецепторов может повысить риск гипергликемии. Тиазидные диуретики, включая гидрохлоротиазид, могут усилить гипергликемический эффект диазоксида.
Лекарственные препараты, применяемые при лечении подагры (пробенецид, сульфинпиразон и аллопуринол). Существует необходимость в коррекции дозы препаратов для лечения подагры, поскольку гидрохлоротиазид может повысить уровень мочевой кислоты в плазме крови. В случае необходимости следует повысить дозу пробенецида или сульфинпиразона. Сопутствующий прием тиазидных диуретиков может повысить частоту реакций гиперчувствительности к аллопуринолу.
Антихолинергические препараты (например атропин, бипериден). Биодоступность тиазидных диуретиков может возрасти при приеме антихолинергических препаратов (например атропина, биперидена), в частности, вследствие снижения перистальтики желудка и скорости его опорожнения. В свою очередь, ожидается, что прокинетические лекарственные средства, например цизаприд, могут снизить биодоступность тиазидных диуретиков.
Амантадин. Тиазидные диуретики повышают риск развития побочных эффектов амантадина.
Ионообменные смолы. Абсорбция тиазидных диуретиков, включая гидрохлоротиазид, нарушается при одновременном приеме колестирамина или колестипола.
Цитотоксические препараты (например циклофосфамид, метотрексат). Тиазиды могут уменьшить выделение почками цитотоксических препаратов и потенцировать их миелосупрессивный эффект.
Недеполяризующие релаксанты скелетных мышц (например тубокурарин). Тиазиды потенцируют действие производных кураре.
Циклоспорин. Сочетанный прием с циклоспорином может повысить риск возникновения гиперурикемии и появление симптомов, напоминающих обострение подагры.
Алкоголь, барбитураты или наркотические вещества. Одновременное применение тиазидных диуретиков с веществами, которые также способствуют снижению АД (например путем снижения активности симпатической нервной системы или прямого вазодилатирующего действия), может потенцировать ортостатическую гипотензию.
Метилдопа. Сообщалось о случаях гемолитической анемии, которая возникала при одновременном приеме гидрохлоротиазида и метилдопы.
Карбамазепин. У пациентов, которые получают гидрохлоротиазид одновременно с карбамазепином, может развиться гипонатриемия. Таким пациентам следует сообщить о возможности возникновения гипонатриемии и наблюдать их соответствующим образом.
Препараты йода. В случае обезвоживания вследствие приема диуретиков повышается риск ОПН, особенно при высоких дозах препаратов йода. Пациентам следует провести регидратацию перед введением.
Симптомы. передозировка валсартана может привести к выраженной артериальной гипотензии, что, в свою очередь, может способствовать угнетению сознания, развитию сосудистой недостаточности и/или шокового состояния. вследствие передозировки гидрохлоротиазида могут возникнуть следующие признаки и симптомы: тошнота, сонливость, гиповолемия, электролитный дисбаланс и, как следствие, аритмия и спазмы мышц. наиболее характерными признаками и симптомами передозировки также являются тахикардия, артериальная гипотензия, шок, слабость, спутанность сознания, головокружение, спазмы мышц, парестезия, истощение организма, расстройства сознания, рвота, жажда, полиурия, олигурия, анурия, алкалоз, повышенный уровень азота мочевины в крови (в основном почечная недостаточность).
Лечение. Терапевтические мероприятия зависят от того, как давно была принята высокая доза препарата, и от тяжести симптомов, причем важнейшим является стабилизация гемоциркуляции.
Если препарат был принят недавно, следует вызвать рвоту. Если после приема прошло длительное время, необходимо применить активированный уголь в достаточном количестве.
В случае возникновения артериальной гипотензии пациенту следует придать горизонтальное положение и немедленно ввести в/в изотонический солевой р-р для восстановления водно-солевого баланса.
Валсартан не выводится путем гемодиализа из-за его мощного связывания с белками плазмы крови, однако клиренс гидрохлоротиазида достигается путем диализа.
В оригинальной упаковке при температуре не выше 30 °с.
Описание лекарственного средства/медицинского изделия Вальсакор HD табл. п/о 160мг/25мг №28 на этой странице подготовлено на основании инструкции о его применении и предоставляется исключительно для выполнения требований Закона Украины «О защите прав потребителей». Перед применением лекарственного средства/медицинского изделия следует ознакомиться с инструкцией по его применению и проконсультироваться с врачом. Помните, самолечение может быть вредным для Вашего здоровья.
Полными аналогами Вальсакор HD табл. п/о 160мг/25мг №28 являются:
Упаковка / 28 шт.
Склад:
діючі речовини: валсартан; гідрохлортіазид;
1 таблетка, вкрита плівковою оболонкою, містить 80 мг валсартану та 12,5 мг гідрохлортіазиду або 160 мг валсартану та 12,5 мг гідрохлортіазиду, або 160 мг валсартану та 25 мг гідрохлортіазиду;
допоміжні речовини: ядро таблетки – целюлоза мікрокристалічна, лактози моногідрат, магнію стеарат, натрію кроскармелоза, повідон, кремнію діоксид колоїдний безводний.
Плівкова оболонка: гіпромелоза, титану діоксид (E 171), макрогол 4000, оксид заліза червоний (E 172), оксид заліза жовтий (E 172) – лише у Вальсакор® Н 80 та у Вальсакор® НD 160.
Лікарська форма. Таблетки, вкриті плівковою оболонкою.
Основні фізико-хімічні властивості:
Вальсакор® Н 80: овальні двоопуклі таблетки, вкриті плівковою оболонкою, рожевого кольору;
Вальсакор® Н 160: овальні двоопуклі таблетки, вкриті плівковою оболонкою, червоно-коричневого кольору;
Вальсакор® НD 160: овальні двоопуклі таблетки, вкриті плівковою оболонкою, світло-коричневого кольору.
Фармакотерапевтична група. Антагоністи ангіотензину ІІ та діуретики. Валсартан та діуретики. АТХ C09D A03.
Фармакологічні властивості.
Фармакодинаміка.
Валсартан
Валсартан – це специфічний антагоніст рецепторів ангіотензину II (Ang II). Він діє селективним чином на підтип рецептора AT1, який несе відповідальність за відому дію ангіотензину II (Ang II). Підвищені рівні Ang II у плазмі крові після блокади рецептора AT1 внаслідок прийому валсартану можуть стимулювати неблокований рецептор AT2, що встановлює рівновагу між ефектом рецептора AT1. Валсартан не демонструє жодної часткової агоністичної дії на рецептори AT1 та характеризується набагато більшою (близько 20000-кратною) спорідненістю з рецептором AT1, аніж з рецептором AT2. Невідомо, чи зв’язується валсартан з іншими гормональними рецепторами чи іонними каналами, важливими у процесі серцево-судинної регуляції, та чи блокує він їх.
Валсартан не інгібує ангіотензинперетворювальний фермент (АПФ), також відомий під назвою кініназа II, який конвертує Ang I у Ang II та призводить до розпаду брадикініну. Оскільки ефект на АПФ відсутній та відсутнє потенціювання брадикініну чи субстанції P, малоймовірно, що антагоністи Ang II спричиняють кашель. Частота виникнення сухого кашлю значно нижча у пацієнтів, які отримують валсартан, порівняно з пацієнтами, які отримують інгібітори АПФ.
Застосування валсартану у пацієнтів з артеріальною гіпертензією призводить до зниження артеріального тиску, не впливаючи на частоту пульсу. У більшості пацієнтів після застосування одноразової пероральної дози настання гіпотензивного ефекту виникає у межах 2 годин, а пікове зниження артеріального тиску досягається упродовж 4-6 годин. Гіпотензивний ефект триває упродовж 24 годин після прийому. При повторному прийомі максимальне зниження артеріального тиску при прийомі будь-якої дози препарату, зазвичай, досягається упродовж 2-4 тижнів та зберігається при довготривалому застосуванні. У комбінації з гідрохлортіазидом досягається значне додаткове зниження артеріального тиску.
Раптове припинення прийому валсартану не спричиняє «рикошетну» гіпертензію або інші побічні явища.
Гідрохлортіазид
Місце дії тіазидних діуретиків – це в основному дистальний звитий нирковий каналець. У кірковій речовині нирок присутній рецептор з високим ступенем спорідненості, що виступає основною ділянкою зв’язування для дії тіазидних діуретиків та інгібування транспортування NaCl у дистальному звитому нирковому канальці. Механізм дії тіазидів відбувається шляхом інгібування симпортеру Na+Cl-, вірогідно, внаслідок конкурування за ділянку Cl-, що впливає на механізми електролітичної реабсорбції: пряме підвищення рівнів натрію та виведення хлориду приблизно в рівній мірі та непряма дія цього діуретику, що знижує рівні у плазмі крові з подальшим підвищенням активності реніну плазми, секрецією альдостерону та зниженням рівня калію в сечі, а також зниження калію в сироватці крові. Зв’язок між реніном та альдостероном опосередкований Ang II, тому при супутньому введенні валсартану зниження калію в сироватці крові менш виражене, аніж спостерігається при монотерапії з гідрохлортіазидом.
Немеланомний рак шкіри
Наявні дані епідеміологічних досліджень свідчать про кумулятивний дозозалежний зв’язок між експозицією гідрохлоротіазиду та розвитком НМРШ. Одне дослідження включало популяцію, яка складалася з 71 533 випадків ОЦК та 8 629 випадків ВКС, що відповідало 1430 833 та 172 462 групам контролю відповідно. Високий рівень використання гідрохлоротіазиду (кумулятивний ≥ 50 000 мг) був пов’язаний із скоригованим АБО 1,29 (95% ДІ: 1,23-1,35) для ОЦК та 3,98 (95% ДІ: 3,68-4,31) для ССС. Чіткий взаємозв'язок кумулятивної реакції дози спостерігався як для БКК, так і для ПКР. Інше дослідження показало можливу зв'язок між раком губи (ПКР) та впливом гідрохлоротіазиду: 633 випадки раку губи відповідали 63 067 контрольним групам населення, використовуючи стратегію відбору зразків. Продемонстровано взаємозв'язок кумулятивної дози з відрегульованим OR 2,1 (95 % ДІ: 1,7-2,6), що збільшується до OR 3,9 (3,0-4,9) для високого використання (~ 25000 мг) та OR 7,7 (5,7-10,5) для найвищої кумулятивної дози (~ 100 000 мг) (див. «Особливості застосування»).
Фармакокінетика.
Валсартан/гідрохлортіазид
Системна доступність гідрохлортіазиду знижується приблизно на 30 % при супутньому застосуванні з валсартаном. Кінетика валсартану не зазнає значного впливу при супутньому застосуванні з гідрохлортіазидом. Така очевидна взаємодія не впливає на комбіноване застосування валсартану та гідрохлортіазиду, оскільки чіткий гіпотензивний ефект комбінації перевищує ефект, досягнутий при монотерапії будь-якою з активних субстанцій.
Валсартан
Абсорбція
Після перорального прийому валсартану пікові концентрації валсартану у плазмі крові (Cmax) досягаються через 2-4 години. Середня абсолютна біодоступність становить 23 %. Вживання їжі знижує вплив (що вимірюється AUC) валсартану приблизно на 40 % та Cmax приблизно на 50 %, хоча, починаючи приблизно з 8 години після прийому, концентрації валсартану у плазмі подібні у пацієнтів, які прийняли їжу, та у пацієнтів натще. Однак таке зниження AUC не супроводжується клінічно значущим зниженням терапевтичного ефекту. Тому валсартан можна приймати незалежно від вживання їжі.
Розподіл
Стабільний об’єм розподілу валсартану після внутрішньовенного введення становить приблизно 17 літрів, це свідчить про те, що валсартан неактивно розподіляється у тканинах. Валсартан активно зв’язується з білками сироватки крові (94-97 %), зокрема з альбуміном.
Біотрансформація
Валсартан біотрансформується у незначній кількості, оскільки лише 20 % дози відновлюється у вигляді метаболітів. Гідроксильний метаболіт було виявлено у плазмі у невеликих концентраціях (менше 10 % AUC для валсартану). Цей метаболіт неактивний з фармакологічної точки зору.
Виведення
Валсартан демонструє кінетику мультиекспоненційного розпаду (t½α через <1 годину та t½ß через приблизно 9 годин). Валсартан виводиться здебільшого з калом (приблизно 83 % дози) та сечею (приблизно 13 % дози), в основному у незміненому вигляді. Після внутрішньовенного введення кліренс валсартану з плазми крові становить близько 2 л/год, а нирковий кліренс – 0,62 л/год (приблизно 30 % від загального кліренсу). Період напіввиведення валсартану – 6 годин.
Гідрохлортіазид
Абсорбція
Абсорбція гідрохлортіазиду після перорального прийому відбувається швидко (tmax приблизно 2 годин). Зростання середнього значення AUC є лінійним та пропорційним до дози у межах терапевтичного діапазону.
Вплив вживання їжі на абсорбцію гідрохлортіазиду незначний з клінічної точки зору. Абсолютна біодоступність гідрохлортіазиду становить 70 % після перорального прийому.
Розподіл
Очевидний об’єм розподілу становить 4-8 л/кг.
Циркулюючий гідрохлортіазид зв’язується з білками плазми крові (40-70 %), в основному із сироватковим альбуміном. Гідрохлортіазид також накопичується в еритроцитах у кількості, що приблизно втричі перевищує рівні у плазмі крові.
Виведення
Гідрохлортіазид виводиться в основному у вигляді незміненого лікарського засобу. Гідрохлортіазид виводиться з плазми крові протягом періоду напіввиведення, що становить у середньому від 6 до 15 годин на стадії термінального виведення. Жодних змін у кінетиці гідрохлортіазиду при повторному прийомі не відбувається, а накопичення – мінімальне при прийомі 1 раз на добу. Більше 95 % абсорбованої дози виводиться у вигляді незміненої сполуки із сечею. Нирковий кліренс складається з пасивної фільтрації та активного виведення у ниркові канальці.
Клінічні характеристики.
Показання.
Артеріальна гіпертензія у пацієнтів, артеріальний тиск яких належно не регулюється монотерапією.
Протипоказання.
Підвищена чутливість до будь-якого з компонентів препарату; підвищена чутливість до похідних сульфонамідів; тяжкі порушення функції печінки, цироз печінки та холестаз; анурія, тяжкі порушення функції нирок (кліренс креатиніну < 30 мл/хв); рефрактерна гіпокаліємія, гіпонатріємія, гіперкальціємія або симптоматична гіперурикемія; одночасне застосування антагоністів рецепторів ангіотензину, у тому числі валсартану або інгібіторів АПФ з аліскіреном у пацієнтів з цукровим діабетом або нирковою недостатністю (швидкість клубочкової фільтрації (ШКФ) <60 мл/хв/1,73м2); вагітні або жінки, які планують завагітніти (див. розділ «Застосування у період вагітності або годування груддю»).
Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.
Взаємодії з комбінацією валсартану та гідрохлортіазиду
Супутнє застосування не рекомендується
Літій
Повідомлялося про тимчасове підвищення концентрації літію в сироватці крові та токсичність під час супутнього прийому літію та інгібіторів АПФ та/або тіазидів, у тому числі гідрохлортіазиду. Через недостатність досвіду щодо супутнього застосування валсартану та літію така комбінація не рекомендується. Якщо доведена необхідність застосування цієї комбінації, рекомендується спостерігати за рівнем літію в сироватці крові.
Супутнє застосування, яке потребує особливої обережності
Інші антигіпертензивні препарати
Препарат може посилити гіпотензивний ефект інших антигіпертензивних препаратів (наприклад, інгібіторів АПФ, бета-блокаторів, блокаторів кальцієвих каналів).
Пресорні аміни (наприклад, норадреналін, адреналін)
Вірогідне зниження реакції на пресорні аміни. Клінічна значимість цього ефекту не визначена та недостатня для припинення їх прийому.
Нестероїдні протизапальні препарати (НПЗП), включаючи селективні інгібітори ЦOГ-2, ацетилсаліцилову кислоту (>3 г/добу) та неселективні НПЗП
НПЗП можуть послабити гіпотензивний ефект як антагоністів Ang II, так і гідрохлортіазиду при їх супутньому застосуванні. Крім того, супутнє застосування валсартану/гідрохлортіазиду та НПЗП може призвести до погіршення функції нирок та підвищення рівня калію в сироватці крові. Таким чином, рекомендується вести моніторинг функції нирок на початку лікування, а також забезпечувати пацієнту належне поповнення втрати рідини.
Взаємодії, пов’язані з валсартаном
Подвійна блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС) препаратами груп АРА, інгібіторами АПФ або аліскіреном
Слід дотримуватись обережності при одночасному застосуванні препаратів групи АРА, у тому числі валсартану, з іншими препаратами, що блокують РААС, такими як інгібітори АПФ або аліскірен (див. розділ «Особливості застосування»).
Одночасне застосування антагоністів рецептора ангіотензину, включаючи валсартан, або інгібіторів АПФ з аліскіреном пацієнтам із цукровим діабетом або порушеннями функції нирок (ШКФ < 60 мл/хв/1,73 м2) протипоказано (див. розділ «Протипоказання»).
Супутнє застосування не рекомендується
Калійзберігаючі діуретики, препарати калію, замінники солі, що містять калій, та інші речовини, які можуть підвищити рівень калію
Слід бути обережними при супутньому прийомі препаратів, що впливають на рівень калію. Необхідно часто перевіряти рівень калію в сироватці крові.
Транспортери
За результатами досліджень in vitro валсартан є субстратом для печінкового транспортера захоплення OATP1B1/OATP1B3 та печінкового транспортера виведення MRP2. Клінічне значення цих даних невідоме. Одночасне застосування інгібіторів транспортера захоплення (наприклад, рифампіцину, циклоспорину) або транспортера виведення (наприклад, ритонавіру) може збільшити системну експозицію валсартану. Слід дотримуватися належних заходів на початку або в кінці супутнього застосування цих лікарських засобів.
Відсутність взаємодій
У дослідженнях із валсартаном жодних клінічно значущих взаємодій не було виявлено при прийомі валсартану з будь-якою з нижчезазначених речовин: циметидин, варфарин, фуросемід, дигоксин, атенол, індометацин, гідрохлортіазид, амлодипін та глібенкламід. Дигоксин та індометацин можуть вступати у взаємодію з гідрохлортіазидом у складі препарату Вальсакор® H 80, Вальсакор® H 160 та Вальсакор® HD 160 (див. взаємодії з гідрохлортіазидом).
Взаємодії, пов’язані з гідрохлортіазидом
Супутнє застосування, що потребує особливої обережності
Лікарські засоби, що впливають на рівень калію в сироватці крові
Гіпокаліємічний ефект гідрохлортіазиду може підсилитися при супутньому застосуванні калійуретичних діуретиків, кортикостероїдів, проносних засобів, адренокортикотропних гормонів (АКГ), амфотерицину, карбеноксолону, пеніциліну G, саліцилової кислоти та її похідних.
Якщо вищезазначені лікарські засоби призначені у комбінації з гідрохлортіазидом/валсартаном, рекомендується вести моніторинг рівнів калію у сироватці крові (див. розділ «Особливості застосування»).
Лікарські засоби, що можуть спричинити тахікардію типу «torsades de pointes»
Антиаритмічні препарати Іа класу (наприклад, хінідин, гідрохінідин, дизопірамід). Антиаритмічні препарати ІІІ класу (наприклад, аміодарон, соталол, дофетилід, ібутилід). Деякі нейролептики (наприклад, тіоридазин, хлорпромазин, левомепромазин, трифлуоперазин, ціамемазин, сульпірид, сультоприд, амісульприд, тіаприд, пімозид, галоперидол, дроперидол). Інші (наприклад, бепридил, цизаприд, дифеманіл, еритроміцин в/в, галофантрин, кетансерин, мізоластин, пентамідин, спарфлоксацин, терфенадин, вінкамін в/в).У зв’язку з ризиком гіпокаліємії гідрохлортіазид слід застосовувати з обережністю одночасно з лікарськими засобами, які можуть спричинити тахікардію типу «torsades de pointes».
Лікарські засоби, що впливають на рівні натрію в сироватці крові
Гіпонатріємічний ефект діуретиків може бути підсилений при супутньому прийомі таких лікарських засобів як антидепресанти, протипсихотичні та протиепілептичні засоби. Довготривале застосування таких лікарських засобів слід здійснювати з особливою обережністю.
Серцеві глікозиди
У разі наявності аритмії серця, спричиненої дигіталісом при прийомі тіазидів, може спостерігатися гіпокаліємія або гіпомагніємія (див. розділ «Особливості застосування»).
Солі кальцію та вітамін D
Прийом тіазидних діуретиків, включаючи гідрохлортіазид, у комбінації з вітаміном D або з кальцієвими солями може спричинити зростання рівня кальцію в сироватці крові. Супутнє застосування тіазидних діуретиків з кальцієвими солями може спричинити гіперкальціємію у пацієнтів зі схильністю до гіперкальціємії (наприклад, пацієнти з гіперпаратиреоїдизмом, злоякісними пухлинами або станами, зумовленими дефіцитом вітаміну D) шляхом підвищення канальцевої реабсорбції кальцію.
Антидіабетичні лікарські засоби (пероральні препарати та інсулін)
Тіазиди можуть змінити переносимість глюкози. Може виникнути потреба у коригуванні дози протидіабетичних препаратів.
Метформін слід застосовувати з обережністю через ризик лактатацидозу, спричиненого вірогідною функціональною нирковою недостатністю, пов’язаною з прийомом гідрохлортіазиду.
Бета-блокатори та діазоксид
Супутнє застосування тіазидних діуретиків, включаючи гідрохлортіазид, з бета-блокаторами може підвищити ризик гіперглікемії. Тіазидні діуретики, включаючи гідрохлортіазид, можуть підсилити гіперглікемічний ефект діазоксиду.
Лікарські засоби, що застосовуються при лікуванні подагри (пробенецид, сульфінпіразон та алопуринол)
Існує необхідність у коригуванні дози препаратів проти подагри, оскільки гідрохлортіазид може збільшити рівень сечової кислоти у сироватці крові. У разі необхідності слід збільшити дозу пробенециду або сульфінпіразону. Супутній прийом тіазидних діуретиків може збільшити частоту реакцій гіперчутливості до алопуринолу.
Антихолінергічні препарати (наприклад, атропін, біпериден)
Біодоступність тіазидних діуретиків може зрости при прийомі антихолінергічних препаратів (наприклад, атропіну, біперидену), зокрема внаслідок зниження перистальтики шлунка та швидкості випорожнення шлунка. Також очікується, що прокінетичні лікарські засоби, наприклад цизаприд, можуть зменшити біодоступність тіазидних діуретиків.
Амантадин
Тіазидні діуретики збільшують ризик побічних ефектів, спричинених амантадином.
Іонообмінні смоли
Абсорбція тіазидних діуретиків, включаючи гідрохлортіазид, порушується при супутньому прийомі холестираміну або колестиполу.
Цитотоксичні препарати (наприклад, циклофосфамід, метотрексат)
Тіазиди можуть зменшити виведення нирками цитотоксичних препаратів та потенціювати їх мієлосупресивні ефекти.
Недеполяризуючі релаксанти скелетних м’язів (наприклад, тубокурарин)
Тіазиди, включаючи гідрохлортіазид, посилюють дію похідних кураре.
Циклоспорин
Супутній прийом із циклоспорином може підвищити ризик виникнення гіперурикемії та появу симптомів, що нагадують загострення подагри.
Алкоголь, барбітурати або наркотичні речовини
Супутнє застосування тіазидних діуретиків з речовинами, які також сприяють зниженню артеріального тиску (наприклад, шляхом зниження активності симпатичної нервової системи або судинорозширювальної дії) може потенціювати ортостатичну гіпотензію.
Метилдопа
Зафіксовано випадки гемолітичної анемії, яка виникала при супутньому прийомі гідрохлортіазиду та метилдопи.
Карбамазепін
У пацієнтів, які отримують гідрохлортіазид одночасно з карбамазепіном, може розвинутися гіпонатріємія. Таких пацієнтів слід повідомити про можливість гіпонатріємічної реакції і спостерігати належним чином.
Йодне контрастне середовище
У разі зневоднення внаслідок прийому діуретиків виникає підвищений ризик гострої ниркової недостатності, особливо при великих дозах препаратів йоду. Пацієнтам слід провести регідратацію перед введенням.
Особливості застосування.
Порушення функції нирок та трансплантація нирки
Пацієнтам із трансплантацією нирки не слід приймати препарат через відсутність досвіду безпечного застосування валсартану/гідрохлортіазиду. У пацієнтів із незначними або помірними порушеннями функції нирок регулювання дози не потрібне (кліренс креатиніну ≥30 мл/хв). Рекомендується періодично контролювати рівні калію, креатиніну та сечової кислоти в сироватці крові.
Тіазидні діуретики можуть провокувати азотемію у пацієнтів із хронічним порушенням функції нирок.
Стеноз ниркової артерії
Оскільки можуть підвищитися рівні сечовини і креатиніну в сироватці крові, пацієнтам з однобічним або двобічним стенозом ниркової артерії або стенозом єдиної нирки не рекомендується приймати препарат.
Первинний гіперальдостеронізм
Препарат не рекомендується для застосування пацієнтами із первинним гіперальдостеронізмом, оскільки їх РААС не активована.
Пацієнти з тяжкою хронічною серцевою недостатністю із застійними явищами або з іншими станами зі стимуляцією РААС
У пацієнтів, функція нирок яких головним чином залежить від активності РААС (наприклад, пацієнти з тяжкою серцевою недостатністю із застійними явищами), лікування засобами, які діють на РААС, може спричинити олігурію та/або прогресуючу азотемію, рідко – із гострою нирковою недостатністю. Не встановлена безпека застосування препарату пацієнтам із тяжкою серцевою недостатністю з застійними явищами. Тому не слід виключати, що через пригнічення РААС при застосуванні препарату Вальсакор® Н 80, Вальсакор® Н 160, Вальсакор® НD 160 може розвинутися ниркова недостатність. Таким пацієнтам не слід приймати препарат.
Зміни балансу електролітів сироватки крові
Слід бути обережними при супутньому прийомі добавок калію, калійзберігаючих діуретиків, замінників солі, що містять калій, або інших препаратів, які можуть збільшити концентрацію калію в крові (гепарин).
Повідомлялося про розвиток гіпокаліємії під час лікування тіазидними діуретиками. Рекомендується часто перевіряти рівні калію в сироватці крові.
Гідрохлортіазид
Гіпокаліємія відзначалася у період лікування тіазидними діуретиками, включаючи гідрохлортіазид. Рекомендується вести регулярний моніторинг рівня калію в сироватці крові.
Лікування тіазидними діуретиками, включаючи гідрохлортіазид, спричиняє гіпонатріємію та гіпохлоремічний алкалоз. Тіазиди, включаючи гідрохлортіазид, збільшують виведення магнію із сечею, що може призвести до гіпомагніємії. Виведення кальцію зменшується при прийомі тіазидних діуретиків. Це може призвести до гіперкальціємії.
Пацієнтам, які отримують лікування діуретиками, слід проводити періодичну оцінку електролітів сироватки крові з відповідною частотою.
Пацієнти з дефіцитом натрію та/або об’єму циркулюючої крові (ОЦК) в організмі
За пацієнтами, які приймають тіазидні діуретики, слід встановити спостереження щодо появи клінічних проявів дисбалансу рідин або електролітів. Небезпечними ознаками дисбалансу рідин або електролітів є сухість у роті, спрага, астенія (виснаження, слабкість), сонливість, загальмованість, збудження (дисфорія), судоми або біль у м’язах, швидка втомлюваність м’язів, артеріальна гіпотензія, олігурія, тахікардія та шлунково-кишкові розлади (нудота та блювання).
У пацієнтів із вираженим дефіцитом натрію та/або ОЦК в організмі, наприклад у тих, хто отримує високі дози діуретиків, в окремих випадках після початку терапії препаратом може спостерігатися симптоматична артеріальна гіпотензія. Перед початком терапії слід провести корекцію вмісту в організмі натрію та/або ОЦК.
У разі артеріальної гіпотензії пацієнта слід розмістити в горизонтальне положення і, у разі необхідності, внутрішньовенно ввести ізотонічний сольовий розчин. Лікування можна продовжити одразу після стабілізації артеріального тиску.
Стеноз аорти та мітрального клапана, обструктивна гіпертрофічна кардіоміопатія
Слід бути особливо обережними пацієнтам зі стенозом аорти або мітрального клапана, або з обструктивною гіпертрофічною кардіоміопатією.
Порушення функції печінки
Пацієнтам з незначними або помірними порушеннями функції печінки без холестазу препарат слід застосовувати з обережністю (див. розділи «Фармакологічні властивості» та «Спосіб застосування та дози»). Тіазиди слід з обережністю застосовувати пацієнтам із порушеннями функції печінки або прогресуючою хворобою печінки, оскільки незначні зміни рідинного чи електролітичного балансу можуть призвести до печінкової коми.
Системний червоний вовчак
Тіазидні діуретики, включаючи гідрохлортіазид, загострюють або активізують системний червоний вовчак.
Інші метаболічні розлади
Тіазидні діуретики можуть вплинути на переносимість глюкози та підвищити рівень холестерину, тригліцеридів та сечової кислоти в сироватці крові. Діабетикам може знадобитися коригування дози інсуліну або пероральних гіпоглікемічних препаратів.
Тіазиди можуть зменшити виведення кальцію із сечею та спричинити переміжні та незначні підвищення рівня кальцію в сироватці крові при відсутності відомих розладів метаболізму кальцію. Виражена гіперкальціємія може свідчити про наявність гіперпаратиреоїдизму. Застосування тіазидів слід припинити перед проведенням аналізів функції паращитовидної залози.
Фоточутливість
Випадки реакції фоточутливості відзначалися при прийомі тіазидних діуретиків (див. розділ «Побічні реакції»). У разі виникнення реакції фоточутливості протягом лікування препаратом рекомендується припинити лікування. У разі потреби у повторному прийомі діуретику рекомендується захистити уразливі зони від сонця або штучного УФ випромінювання.
Хоріоїдальний випіт, гостра міопія та вторинна гостра закритокутова глаукома
Сульфонаміди та похідні сульфонаміду можуть спричинити реакції ідіосинкразії, що призводять до хоріоїдального випоту з дефектом поля зору, гострої транзиторної міопії та гострої закритокутової глаукоми. До симптомів належать гострий початок зниження гостроти зору чи біль в очах, які, як правило, виникають від кількох годин або тижнів з початку застосування препарату. Відсутність лікування гострої закритокутової глаукоми може призвести до остаточної втрати зору.
Лікування препаратом слід припинити якомога швидше. Може знадобитися термінова медична або хірургічна допомога у випадку, якщо внутрішньоочний тиск залишається неконтрольованим. Фактори ризику розвитку гострої закритокутової глаукоми можуть включати наявність в анамнезі алергії до сульфонаміду або пеніциліну.
Загальні розлади
Слід бути обережними при застосуванні препарату пацієнтам із підвищеною чутливістю до інших антагоністів рецепторів Ang II. У пацієнтів з алергією та астмою в анамнезі є велика імовірність розвитку алергічних реакцій.
Немеланомний рак шкіри
Підвищений ризик немеланомного раку шкіри (НМРШ) (базальноклітинна карцинома (БКК) та плоскоклітинний рак (ПКР)) із збільшенням кумулятивної дози впливу гідрохлортіазиду (HCTZ) спостерігався у двох епідеміологічних дослідженнях, заснованих на Датському національному реєстрі раку. Фотосенсибілізуючі дії гідрохлортіазиду можуть діяти як можливий механізм для НМРШ.
Пацієнтів, які приймають гідрохлортіазид, слід інформувати про ризик розвитку НМРШ та рекомендувати їм регулярно перевіряти шкіру на наявність нових уражень та негайно повідомляти про підозрілі ураження шкіри. Пацієнтам слід рекомендувати можливі профілактичні заходи, такі як обмежений вплив сонячного світла та ультрафіолетових променів, а також, у разі впливу, належний захист, щоб мінімізувати ризик раку шкіри. Слід негайно досліджувати підозрілі ураження шкіри, потенційно включаючи гістологічні дослідження біоптатів. Можливо, також доведеться переглянути питання про використання гідрохлортіазиду у пацієнтів, які перенесли НМРШ (див. «Побічні реакції»).
Гостра респіраторна токсичність
Повідомлялося про дуже рідкісні випадки гострої респіраторної токсичності, включаючи гострий респіраторний дистрес-синдром (ГРДС), після прийому гідрохлортіазиду. Набряк легенів зазвичай розвивається протягом декількох хвилин або годин після прийому гідрохлортіазиду. На початку симптоми включають задишку, лихоманку, погіршення легеневої функції та гіпотензію. Якщо є підозра на ГРДС, застосування валсартану/гідрохлортіазиду слід припинити та призначити відповідне лікування. Гідрохлортіазид не слід призначати пацієнтам, які раніше перенесли ГРДС після прийому гідрохлортіазиду.
Ангіоневротичний набряк
Про виникнення набряку Квінке (у тому числі набряку гортані та голосової щілини, що призводить до обструкції дихальних шляхів та/або набряку обличчя, губ, глотки та/або язика) повідомлялось у пацієнтів, які отримували валсартан; деякі з цих пацієнтів мали в анамнезі набряк Квінке при застосуванні інших препаратів, у тому числі і при застосуванні інших антагоністів рецепторів Ang ІІ. При розвитку набряку Квінке лікування антагоністами рецепторів Ang ІІ слід негайно припинити. Повторне застосування препарату протипоказане.
Кишковий ангіоневротичний набряк
Повідомлялося про інтестинальний ангіоневротичний набряк у пацієнтів, які отримували антагоністи рецепторів ангіотензину ІІ, включаючи валсартан (див. розділ «Побічні реакції»). У цих пацієнтів спостерігалися такі симптоми, як біль у животі, нудота, блювання та діарея. Симптоми зникали після припинення прийому антагоністів рецепторів ангіотензину II. Якщо у пацієнта діагностовано кишковий ангіоневротичний набряк, застосування валсартану слід припинити та розпочати відповідний моніторинг, який проводити до повного зникнення симптомів.
Подвійна блокада РААС
Артеріальна гіпотензія, синкопе, інсульт, гіперкаліємія та зміни функції нирок, включаючи гостру ниркову недостатність, зафіксовано у сприйнятливих пацієнтів, особливо при комбінації лікарських засобів, які впливають на цю систему. У зв’язку з подвійною блокадою РААС супутнє застосування аліскірену та антагоністів рецепторів Ang ІІ або інгібіторів АПФ не рекомендується.
Гідрохлортіазид може знижувати рівень зв’язаного з білками йоду у плазмі крові.
Гідрохлортіазид здатний підвищувати концентрацію вільного білірубіну в сироватці крові.
Пацієнтам літнього віку корегування дози не потрібне.
Важлива інформація про деякі інгредієнти
Вальсакор® H 80, Вальсакор® H 160 та Вальсакор® HD 160 містять лактозу. Пацієнтам із рідкісними спадковими проблемами непереносимості галактози, дефіцитом лактази Лаппа або мальабсорбцією глюкози-галактози не слід застосовувати цей лікарський засіб.
Застосування у період вагітності або годування груддю.
Вагітність
Як і інші препарати, що безпосередньо діють на РААС, Вальсакор® H 80, Вальсакор® H 160 та Вальсакор® HD 160 протипоказано застосовувати вагітним або жінкам, які планують завагітніти. Якщо вагітність встановлена під час терапії, прийом препарату слід негайно припинити і, якщо необхідно, замінити іншим лікарським засобом, дозволеним до застосування вагітним.
Антагоністи Ang II можуть викликати ураження плода, подібні до тих, що викликають інгібітори АПФ.
Відомо, що застосування інгібіторів АПФ вагітним протягом ІІ та ІІІ триместрів можуть викликати ураження та смерть плода. Гідрохлортіазид перетинає плаценту. Внутрішньоматковий вплив тіазидних діуретиків може призвести до тромбоцитопенії плода або новонародженого та може бути пов’язаний з іншими побічними реакціями, що мають місце у дорослих.
Період годування груддю
Якщо застосування препарату вкрай необхідне, годування груддю слід припинити. Протягом періоду годування груддю бажано використовувати альтернативні методи лікування з краще встановленими профілями безпеки, особливо у період годування новонародженого або недоношеної дитини. Немає жодної інформації щодо застосування валсартану протягом годування груддю. Гідрохлортіазид проникає у молоко людини в невеликих кількостях. Тіазиди у високих дозах викликають діурез, що може пригнічувати продукування молока.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.
На початку застосування препарату (період визначається лікарем) забороняється керувати автотранспортом та виконувати роботу з іншими механізмами. Пізніше ступінь заборони визначається лікарем.
Спосіб застосування та дози.
Рекомендована доза – 1 таблетка Вальсакор® H 80 (80 мг/12,5 мг) на добу. У разі недостатнього зниження артеріального тиску через 3-4 тижні після початку лікування рекомендується розглянути можливість збільшення дози до 1 таблетки Вальсакор® H 160 (160 мг/12,5 мг) 1 раз на добу. Вальсакор® HD 160 (160 мг/25 мг) слід призначати пацієнтам, у яких не досягається достатнє зниження артеріального тиску при застосуванні препарату Вальсакор® H 160.
У разі недостатнього зниження артеріального тиску при прийомі препарату Вальсакор® HD 160 слід розпочати лікування таблетками валсартану/гідрохлортіазиду 320 мг/12,5 мг (Вальсакор® Н 320). Таблетки валсартану/гідрохлортіазиду 320 мг/25 мг (Вальсакор® НD 320) слід застосовувати пацієнтам, у яких контроль артеріального тиску недостатній при прийомі таблеток валсартану/гідрохлортіазиду 320 мг/12,5 мг.
Максимальна добова доза – 320 мг/25 мг.
Антигіпертензивний ефект головним чином відзначається у перші 2 тижні. У більшості пацієнтів максимальний ефект спостерігається протягом 4 тижнів. Однак для деяких пацієнтів може знадобитися 4-8 тижнів лікування. Це слід врахувати при титруванні дози.
Вальсакор® H 80, Вальсакор® H 160 та Вальсакор® HD 160 можна приймати незалежно від вживання їжі, запиваючи водою.
Додаткова інформація про особливі категорії пацієнтів
Пацієнти літнього віку
Для пацієнтів літнього віку жодного коригування дози не потрібно.
Ниркова недостатність
Для пацієнтів з нирковою недостатністю незначного або помірного ступеня не потребується коригування дози (ШКФ ³30 мл/хв). Через вміст гідрохлортіазиду препарат протипоказаний пацієнтам із тяжкою нирковою недостатністю (ШКФ < 30 мл/хв) та анурією (див. розділи «Фармакокінетика», «Протипоказання» та «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»). Одночасне застосування з аліскіреном протипоказане пацієнтам із нирковою недостатністю (ШКФ <60 мл/хв/1,73 м2) (див. розділ «Протипоказання»).
Цукровий діабет
Одночасне застосування валсартану та аліскірену протипоказане пацієнтам із цукровим діабетом. (див. розділ «Протипоказання»).
Печінкова недостатність.
У пацієнтів з печінковою недостатністю у незначній та помірній формі без наявності холестазу доза валсартану не повинна перевищувати 80 мг (див. розділ «Особливості застосування»). Коригування дози гідрохлортіазиду не потребується у пацієнтів з печінковою недостатністю у незначній або помірній формі. Через вміст валсартану препарат протипоказаний пацієнтам з тяжкою печінковою недостатністю або з біліарним цирозом печінки та холестазом (див. розділи «Фармакокінетика», «Протипоказання» та «Особливості застосування»).
Діти.
Безпека та ефективність застосування препарату дітям не встановлена, тому не рекомендується застосовувати препарат цій категорії пацієнтів.
Передозування.
Симптоми
Передозування валсартаном може призвести до вираженої артеріальної гіпотензії, що, зі свого боку може призвести до пригнічення свідомості, розвитку судинної недостатності та/або шокового стану. Внаслідок передозування гідрохлортіазидом можуть виникнути такі ознаки та симптоми: нудота, сонливість, гіповолемія, електролітний дисбаланс і, як наслідок, аритмія та спазми м’язів. Найхарактернішими ознаками та симптомами передозування також є тахікардія, артеріальна гіпотензія, шок, слабкість, сплутаність свідомості, запаморочення, спазми м’язів, парестезія, виснаження організму, розлади свідомості, блювання, спрага, поліурія, олігурія, анурія, алкалоз, підвищений рівень азоту сечовини у крові (в основному ниркова недостатність).
Лікування
Терапевтичні заходи залежать від того, як давно була прийнята велика доза препарату та від тяжкості симптомів, причому найважливішим є стабілізація гемоциркуляції.
Якщо препарат був прийнятий нещодавно, слід викликати блювання, якщо ж після приймання пройшов тривалий час, слід застосувати достатню кількість активованого вугілля.
У разі виникнення артеріальної гіпотензії пацієнта слід розмістити в горизонтальне положення і негайно внутрішньовенно ввести ізотонічний сольовий розчин для відновлення водно-сольового балансу.
Валсартан не виводиться шляхом гемодіалізу через його потужне зв’язування з білками плазми, однак кліренс гідрохлортіазиду досягається шляхом діалізу.
Побічні реакції.
Побічні реакції, що виникають при прийомі комбінації валсартану/гідрохлортіазиду
З боку обміну речовин та харчування: зневоднення.
З боку нервової системи: запаморочення, парестезія, синкопе, сплутаність свідомості, дезорієнтація, нервозність, зміни настрою, ксантопсія.
З боку органів зору: нечіткість зору.
З боку органів слуху та лабіринту: дзвін у вухах.
З боку судин: артеріальна гіпотензія.
З боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: кашель, некардіогенний набряк легень, респіраторний дистрес, пневмоніт.
З боку шлунково-кишкового тракту: діарея, відчуття спраги, запалення слинних залоз, холецистит.
З боку м’язово-скелетної та сполучної тканини: міалгія, артралгія.
З боку шкіри та підшкірних тканин: пурпура, токсичний епідермальний некроліз, екзема.
З боку серця: серцева недостатність.
З боку нирок та сечовивідних шляхів: порушення функції нирок, інтерстиціальний нефрит.
З боку печінки та жовчовивідних шляхів: гіпохлоремічний алкалоз, що може індукувати печінкову енцефалопатію або печінкову кому.
Загальні розлади та реакції у місці введення: втома, анафілактична реакція, шок.
Лабораторні та інструментальні дані: підвищення рівня сечової кислоти в сироватці крові, підвищення білірубіну та креатиніну в сироватці крові, гіпокаліємія; гіпонатріємія; підвищення рівня азоту в сечовині крові; нейтропенія; гіперурикемія, що може провокувати напади подагри у пацієнтів з асимптомним перебігом захворювання; зниження глюкозотолерантності, що може зумовити маніфестацію латентного цукрового діабету.
У хворих на артеріальну гіпертензію спостерігалися такі реакції: абдомінальний біль, занепокоєння, артрит, біль у спині, бронхіт, біль у грудях, запаморочення, диспепсія, задишка, сухість у роті, носові кровотечі, імпотенція, гастроентерит, головний біль, підвищене потовиділення, гіпестезія, грип, безсоння, розтягнення зв’язок, судоми м’язів, розтягнення м’язів, нудота, закладеність носа, застійні явища у навколоносових пазухах, біль у шиї, набряк, периферичний набряк, середній отит, біль у кінцівках, прискорене серцебиття, фаринголарингеальний біль, полакурія, підвищення температури, назофарингіт, синусит, сонливість, тахікардія, інфекції верхніх дихальних шляхів, інфекції сечовивідних шляхів, вертиго, вірусні інфекції, порушення зору. Невідомо, чи мали ці ефекти причинний зв’язок із терапією.
Додаткова інформація про окремі компоненти
Побічні реакції, що виникають при прийомі одного з окремих компонентів, також можуть бути потенційними небажаними ефектами внаслідок прийому валсартану/гідрохлортіазиду .
Побічні реакції, що виникають при прийомі валсартану
З боку крові та лімфатичної системи: зниження гемоглобіну, зниження гематокриту, тромбоцитопенія.
З боку імунної системи: інші реакції підвищеної чутливості/алергічні реакції, включаючи сироваткову реакцію.
З боку обміну речовин та харчування: підвищення рівня калію в сироватці крові, гіпонатріємія.
З боку органів слуху та лабіринту: вертиго.
З боку судин: васкуліт.
З боку шлунково-кишкового тракту: абдомінальний біль, частота «дуже рідко» – кишковий ангіоневротичний набряк.
З боку печінки та жовчовивідних шляхів: підвищення показників функції печінки.
З боку шкіри та підшкірних тканин: ангіоневричний набряк, висипання, свербіж.
З боку нирок та сечовивідних шляхів: ниркова недостатність.
У хворих на артеріальну гіпертензію спостерігалися такі реакції: артралгія, астенія, біль у спині, діарея, запаморочення, головний біль, безсоння, зниження лібідо, нудота, набряк, фарингіт, риніт, синусит, запалення верхніх дихальних шляхів, вірусні інфекції.
Побічні реакції, що виникають при прийомі гідрохлортіазиду
Гідрохлортіазид широко застосовують протягом багатьох років, часто у більших дозах, аніж містить Вальсакор® H 80, Вальсакор® H 160 та Вальсакор® HD 160. У пацієнтів, які отримували монотерапію тіазидними діуретиками, включаючи гідрохлортіазид, відзначалися такі побічні реакції:
З боку крові та лімфатичної системи: тромбоцитопенія, що іноді супроводжується пурпурою, агранулоцитоз, лейкопенія, гемолітична анемія, недостатність кісткового мозку, апластична анемія.
З боку імунної системи: реакції підвищеної чутливості.
З боку обміну речовин та харчування: гіпокаліємія, підвищення ліпідів у крові (здебільшого при великих дозах), гіпонатріємія, гіпомагніємія, гіперурикемія, гіперкальціємія, гіперглікемія, глюкозурія та погіршення діабетичного метаболічного стану, гіпохлоремічний алкалоз.
З боку психіки: депресія, порушення сну.
З боку нервової системи: головний біль, запаморочення, парестезія.
З боку органів зору: погіршення зору, гостра закритокутова глаукома, хоріоїдальний випіт.
З боку серця: серцева аритмія.
З боку судин: постуральна гіпотензія, яка може посилюватися при застосуванні алкоголю, анестетиків, седативних препаратів.
З боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: респіраторний дистрес, включаючи пневмонію та набряк легень, гострий респіраторний дистрес-синдром (ГРДС) (див. розділ «Особливості застосування»).
З боку шлунково-кишкового тракту: втрата апетиту, незначна нудота та блювання, запор, дискомфорт у шлунково-кишковому тракті, діарея, панкреатит.
З боку печінки та жовчовивідних шляхів: внутрішньопечінковий холестаз або жовтяниця.
З боку нирок та сечовивідних шляхів: гостра ниркова недостатність, ниркові розлади.
З боку шкіри та підшкірних тканин: кропив’янка та інші форми висипань, фоточутливість, некротизуючий васкуліт та токсичний епідермальний некроліз, шкірні реакції типу червоного вовчака, рецидив шкірного червоного вовчака, поліморфна еритема.
Загальні розлади та порушення у місці введення: пірексія, астенія, підвищення температури тіла, підвищена втомлюваність.
З боку м’язово-скелетної та сполучної тканини: спазми м’язів.
З боку статевих органів та молочних залоз: імпотенція.
Доброякісні, злоякісні та неуточнені новоутворення (включаючи кісти та поліпи): немеланомний рак шкіри (НМРШ) (базальноклітинна карцинома (БКК) та плоскоклітинний рак (ПКР)) 1.
1 Немеланомний рак шкіри: На основі наявних даних епідеміологічних досліджень спостерігається кумулятивна дозозалежність між гідрохлортіазидом та НМРШ (див. «Особливості застосування» та «Фармакологічні властивості»).
Термін придатності. 5 років.
Умови зберігання.
Зберігати при температурі не вище 30 °С в оригінальній упаковці для захисту від дії світла та вологи.
Зберігати у недоступному для дітей місці.
Упаковка.
По 14 таблеток у блістері, по 2 або по 4, або по 6 блістерів у коробці.
По 15 таблеток у блістері, по 2 або по 4 блістери у коробці.
Категорія відпуску. За рецептом.
Виробник.
КРКА, д.д., Ново место/KRKA, d. d., Novo mesto.
Місцезнаходження виробника та його адреса місця провадження діяльності.
Шмар’єшка цеста 6, 8501 Ново место, Словенія/Smarjeska cesta 6, 8501 Novo mesto, Slovenia.
Источником информации для описания является Государственный Реестр Лекарственных Средств Украины
ВНИМАНИЕ! Цены актуальны только при оформлении заказа в электронной медицинской информационной системе Аптека 9-1-1. Цены на товары при покупке непосредственно в аптечных заведениях-партнерах могут отличаться от указанных на сайте!
Добавление отзыва
{{docMaster.documentName}}
{{docVisa.documentName}}
