| Торговое название | Пангастро |
| Действующие вещества | Пантопразол |
| Количество действующего вещества: | 40 мг |
| Форма выпуска: | таблетки для внутреннего применения |
| Количество в упаковке: | 14 таблеток |
| Первичная упаковка: | блистер |
| Способ применения: | Оральные |
| Взаимодействие с едой: | До |
| Температура хранения: | от 15°C до 25°C |
| Чувствительность к свету: | Не чувствительный |
| Признак: | Импортный |
| Происхождение: | Химический |
| Производитель: | ЛЕК ФАРМАЦЕВТИЧЕСКАЯ КОМПАНИЯ Д.Д. |
| Страна производства: | Словения |
| Заявитель: | Sandoz |
| Условия отпуска: | По рецепту |
|
Код АТС A Препараты влияющие на пищеварительную систему и обмен веществ A02 Препараты для лечения заболеваний связанных с нарушением кислотности A02B Средства для лечения пептической язвы и гастроэзофагеальной рефлюксной болезни A02BC Ингибиторы "протонного насоса" A02BC02 Пантопразол |
|
Действующее вещество: пантопразол;
1 таблетка содержит 40 мг пантопразола (в виде пантопразола натрия сесквигидрата);
Другие составляющие: натрия карбонат безводный, целлюлоза микрокристаллическая, кросповидон (тип А), гидроксипропилцеллюлоза, кремния диоксид коллоидный безводный, кальция стеарат;
Оболочка: опадрай желтый (гипромеллоза, титана диоксид (Е 171), макрогол 400, хинолиновый желтый (Е 104), железа оксид желтый (Е 172), Понсо 4R (Е 124)), метакрилатный сополимер (тип А), полисорбат натрия лаурилсульфат.
Гастрорезистентные таблетки.
Фармакодинамика. пантопразол является замещенным бензимидазолом, который ингибирует секрецию соляной кислоты в желудке путем специфического влияния на протонную помпу париетальных клеток желудка. пантопразол превращается в активную форму в кислых канальцах париетальных клеток и ингибирует н+/к+-атфазу, которая блокирует конечную стадию образования соляной кислоты желудком. это ингибирование является дозозависимым и влияет как на базальную, так и стимулированную желудочную секрецию кислоты. у большинства пациентов симптомы исчезают за 2 нед. как и другие ингибиторы протонной помпы (ипп) и ингибиторы н2-рецепторов, пантопразол снижает кислотность желудка и, соответственно, повышает уровень гастрина пропорционально снижению кислотности. повышение уровня гастрина является обратимым. поскольку пантопразол связывает фермент дистально относительно клеточных рецепторов, ему присуще свойство ингибировать секрецию соляной кислоты независимо от стимуляции другими веществами (ацетилхолином, гистамином, гастрином). пероральные и в/в лекарственные формы обеспечивают одинаковый терапевтический эффект.
Под влиянием пантопразола повышается уровень гастрина натощак. При краткосрочном применении верхняя граница нормы в большинстве случаев не превышается. При длительном лечении уровень гастрина в основном возрастает в 2 раза. Однако в редких случаях возможно избыточное повышение этих уровней. Как следствие, у небольшой части пациентов при длительном лечении наблюдается незначительное или умеренное увеличение количества специфических эндокринных клеток желудка (как при аденоматоидной гиперплазии). Однако согласно проведенным на данный момент исследованиям образование клеток-предшественников нейроэндокринных опухолей (атипичная гиперплазия) или нейроэндокринных опухолей желудка, которые были выявлены в экспериментах на животных, у людей не наблюдалось. Согласно результатам исследований на животных при продолжительности лечения пантопразолом более 1 года не исключено влияние на эндокринные параметры щитовидной железы.
Во время терапии антисекреторными лекарственными средствами в ответ на снижение секреции кислоты повышается уровень гастрина в сыворотке крови. Также повышается уровень хромогранина А (CgA) вследствие снижения желудочной кислотности. Повышенные уровни хромогранина А могут влиять на проведение исследований нейроэндокринных опухолей.
Согласно имеющимся литературным данным рекомендуется прекратить терапию ИПП за 5 дней — 2 нед до определения хромогранина А. Это позволит вернуть уровень хромогранина А с повышенной в результате применения терапии ИПП к нормальному.
Фармакокинетика. В диапазоне доз 10–80 мг фармакокинетика пантопразола в плазме крови линейная как при приеме внутрь, так и при в/в введении.
Распределение. Связывание пантопразола с белками плазмы крови составляет около 98%. Объем распределения — около 0,15 л/кг.
Биотрансформация. Вещество почти полностью метаболизируется в печени. Основной метаболический путь — деметилирование CYP 2C19 с последующей сульфатной конъюгацией. Среди других метаболических путей — окисление CYP 3A4.
Выведение. T½ — около 1 ч, клиренс — около 0,1 л/ч/кг. Зарегистрировано несколько случаев задержанного выведения. Из-за специфического связывания пантопразола с протонной помпой париетальных клеток T½ не коррелирует с более продолжительным терапевтическим действием (ингибированием секреции соляной кислоты).
Большинство метаболитов пантопразола (около 80%) выделяется почками, остальное — с калом. Основным метаболитом как в сыворотке, так и в моче является десметилпантопразол, конъюгированный с сульфатом. T½ основного метаболита (около 1,5 ч) не намного продолжительнее, чем у пантопразола.
Особые группы пациентов. Медленные метаболизаторы. Около 3% европейцев имеют низкую функциональную активность фермента CYP 2C19; их называют медленными метаболизаторами. В организмах таких лиц метаболизм пантопразола, вероятно, главным образом катализируется ферментом CYP 3A4. После приема одной дозы 40 мг пантопразола средняя AUC (площадь, ограниченная фармакокинетической кривой «концентрация в плазме крови — время») была примерно в 6 раз больше у медленных метаболизаторов, чем у лиц, имеющих функционально активный фермент CYP 2C19 (быстрые метаболизаторы). Cmax в плазме крови повысилась примерно на 60%. Эти результаты не влияют на дозирование пантопразола.
Пациентам с нарушениями функции почек (включая пациентов, находящихся на гемодиализе) снижение дозы пантопразола не требуется. Так же, как и у здоровых лиц, T½ пантопразола у этих пациентов короткий. Совсем небольшое количество пантопразола диализируется. Несмотря на то что T½ основного метаболита несколько увеличивается (2–3 ч), он быстро выводится, поэтому не накапливается.
Нарушение функции печени. Хотя у больных циррозом печени (класс А и В по классификации Чайлда — Пью) T½ действующего вещества увеличивается до 7–9 ч и, соответственно, увеличивается AUC в 5–7 раз, Cmax пантопразола в плазме крови увеличивается лишь в 1,5 раза по сравнению со здоровыми добровольцами.
Пациенты пожилого возраста. Небольшое увеличение AUC и Cmax у пациентов пожилого возраста по сравнению с пациентами младшего возраста не является клинически значимым.
Дети. После однократного приема дозы 20 или 40 мг пантопразола перорально AUC и Cmax в возрасте 5–16 лет находились в пределах соответствующих значений у взрослых. После однократного введения пантопразола в дозе 0,8 или 1,6 мг/кг массы тела детям в возрасте 2–16 лет не было отмечено значимой связи между клиренсом пантопразола и возрастом или массой тела пациента. AUC и объем распределения соответствовали данным, полученным в ходе исследований с участием взрослых.
Взрослые и дети от 12 лет.
Взрослые.
Повышенная чувствительность к активному веществу, производным бензимидазола или любому компоненту препарата.
Пангастро ® , гастрорезистентные таблетки, следует принимать за 1 час до еды целиком, не разжевывая и не измельчая, запивать водой.
Взрослые и дети от 12 лет.
Лечение рефлюкс-эзофагита .
Рекомендованная доза составляет 1 таблетку ПанГастро 40 мг 1 раз в сутки. В отдельных случаях доза может быть удвоена (2 таблетки ПанГастро 40 мг/сут), особенно при отсутствии эффекта от применения других препаратов для лечения рефлюкс-эзофагита.
Для лечения рефлюкс-эзофагита обычно требуется 4 недели. Если этого недостаточно, лечение можно ожидать в течение следующих 4 недель.
Взрослые.
Эрадикация H. _ г ylori в комбинации с двумя антибиотиками.
У взрослых пациентов с язвой желудка и двенадцатиперстной кишки и положительным результатом на H. pylori необходимо достичь эрадикации микроорганизма с помощью комбинированной терапии. В зависимости от чувствительности микроорганизмов для эрадикации Helicobacter pylori у взрослых могут быть назначены следующие терапевтические комбинации:
А) 1 таблетка ПанГастро 40 мг 2 раза в сутки
+ 1 г амоксициллина 2 раза в сутки + 500 мг кларитромицина 2 раза в сутки;
Б) 1 таблетка ПанГастро 40 мг 2 раза в сутки
+ 250-500 мг кларитромицина 2 раза в сутки + 400-500 мг метронидазола (или 500 мг тинидазола)
2 раза в день;
В) 1 таблетка ПанГастро 40 мг 2 раза в сутки
+ 1 г амоксициллина 2 раза в день + 400-500 мг метронидазола (или 500 мг тинидазола) 2 раза в день.
При применении комбинированной терапии для эрадикации H. pylori и вторую таблетку препарата следует принимать вечером за 1 час до еды. Срок лечения составляет 7 дней и может быть продлен еще на 7 дней (общая продолжительность лечения не более 2 недель).
При назначении терапии следует учитывать национальные рекомендации по резистентности бактериальных микроорганизмов и надлежащего применения противобактериальных препаратов.
Если для обеспечения заживления язвы показано дальнейшее лечение пантопразолом, то следует рассмотреть рекомендации по дозировке при язвах желудка и двенадцатиперстной кишки. Если комбинированная терапия не показана, например пациентам с отрицательным результатом на H. pylori , для монотерапии назначают препарат ПанГастро в нижеуказанной дозировке.
Лечение язвы желудка.
1 таблетка ПанГастро 40 мг/сут. В отдельных случаях доза может быть удвоена (2 таблетки ПанГастро 40 мг/сут), особенно при отсутствии эффекта от применения других препаратов.
Для лечения язвы желудка обычно требуется 4 недели. Если этого недостаточно, лечение можно ожидать в течение следующих 4 недель.
Лечение язвы двенадцатиперстной кишки.
1 таблетка ПанГастро 40 мг/сут. В отдельных случаях доза может быть удвоена (2 таблетки ПанГастро 40 мг/сут), особенно при отсутствии эффекта от применения других препаратов.
Для лечения язвы двенадцатиперстной кишки обычно требуется 2 недели. Если этого недостаточно, лечение можно ожидать в течение следующих 2 недель.
Лечение синдрома Золлингера-Эллисона и других гиперсекреторных патологических состояний.
Для длительного лечения синдрома Золлингера-Эллисона и других патологических гиперсекреторных состояний начальная суточная доза составляет 80 мг (2 таблетки ПанГастро по 40 мг). При необходимости после этого дозу можно титровать, увеличивая или уменьшая в зависимости от показателей секреции кислоты в желудке. При дозе, превышающей 80 мг/сут, ее необходимо распределить на два приема. Возможно временное увеличение дозы более 160 мг пантопразола, но продолжительность применения должна ограничиваться только периодом, необходимым для адекватного контроля секреции кислоты.
Продолжительность лечения синдрома Золлингера-Эллисона и других патологических состояний не ограничена и зависит от клинической необходимости.
Пациентам с тяжелыми нарушениями функции печени не следует превышать суточную дозу 20 мг (1 таблетка ПанГастро 20 мг). Пациентам с нарушениями функции печени средней и тяжелой степени не следует применять препарат для эрадикации H. pylori в комбинированной терапии, поскольку до сих пор нет данных об эффективности и безопасности такого применения. Не считая того, у этих пациентов нужно смотреть за уровнем печеночных ферментов.
Пациентам с нарушениями функции почек коррекции дозы не требуется. Пациентам с нарушениями функции почек не следует применять препарат ПанГастро для эрадикации H. рylori в комбинированной терапии, поскольку до сих пор нет данных об эффективности и безопасности такого применения.
Пациенты пожилого возраста не нуждаются в корректировке дозы.
Возникновения побочных реакций можно ожидать у примерно 5% пациентов. наиболее часто сообщается о развитии таких побочных реакций, как тромбофлебит в месте введения. диарея и головная боль возникли примерно у 1% пациентов.
Нежелательные эффекты по частоте возникновения классифицируют по таким категориям: очень часто (≥1/100), часто (≥1/100 и 1/10), нечасто (≥1/1000 и 1/100), редко (≥1/10 000 и 1/1000), очень редко (1/10 000), неизвестно (частота не определена по имеющимся данным).
1Гипокальциемия одновременно с гипомагниемией.
Злокачественные новообразования желудка. симптоматический ответ на применение пантопразола может маскировать симптомы злокачественных новообразований желудка и усложнять установление диагноза.
В случае угрожающих симптомов (например стремительное нежелательное уменьшение массы тела, частая рвота, дисфагия, рвота с кровью, анемия, мелена) и когда есть подозреваемая или подтвержденная язва желудка, необходимо исключить возможность злокачественных новообразований.
Если, несмотря на адекватное лечение, симптомы сохраняются, необходимо выполнить дополнительные обследования.
Печеночная недостаточность. У пациентов с тяжелой печеночной недостаточностью необходимо во время терапии контролировать активность печеночных ферментов. В случае повышения их активности лечение следует прекратить.
Ингибиторы протеазы ВИЧ. Не рекомендуется сочетанное применение пантопразола с ингибиторами протеазы ВИЧ (такими как атазанавир), абсорбция которых зависит от внутрижелудочного рН, из-за существенного снижения их биодоступности (см. ВЗАИМОДЕЙСТВИЯ).
Если же применения комбинации атазанавира с ИПП невозможно избежать, рекомендуется тщательный клинический мониторинг (в частности вирусной нагрузки). Не превышать суточную дозу пантопразола 20 мг.
Инфекции ЖКТ, вызванные бактериями. Пантопразол, как и другие ИПП, может увеличивать количество бактерий, которые обычно присутствуют в верхних отделах ЖКТ. Лечение препаратом может несколько повысить риск возникновения желудочно-кишечных инфекций, вызванных такими бактериями, как Salmonella и Campylobacter или C. difficile.
Гипомагниемия. Отмечали случаи тяжелой гипомагниемии у пациентов, получавших ИПП, такие как пантопразол, в течение не менее 3 мес и в большинстве случаев — в течение года. Могут возникнуть и незаметно развиваться следующие серьезные клинические проявления гипомагниемии: утомляемость, тетания, делирий, судороги, головокружение и желудочковая аритмия. При гипомагниемии в большинстве случаев состояние пациентов улучшалось после заместительной корректирующей терапии препаратами магния и прекращения приема ИПП.
Пациентам, которым необходима длительная терапия, или пациентам, принимающим ИПП в комбинации с дигоксином или препаратами, которые могут вызвать гипомагниемию (например диуретики), следует определять уровень магния перед началом применения ИПП и периодически во время лечения.
Натрий. Препарат содержит менее 1 ммоль натрия (23 мг) во флаконе, то есть, по сути, является «безнатриевым» препаратом.
Переломы костей. Длительное лечение (более 1 года) высокими дозами ИПП может несколько повысить риск перелома бедра, запястья и позвоночника, преимущественно у лиц пожилого возраста или при наличии других факторов риска. Наблюдательные исследования указывают на то, что применение ИПП может повысить общий риск переломов на 10–40%. Пациенты с риском развития остеопороза должны получать лечение в соответствии с действующими клиническими рекомендациями и употреблять достаточное количество витамина D и кальция.
Подострая кожная красная волчанка (ПККВ). ИПП ассоциируются с очень редкими случаями ПККВ. При поражениях кожи, особенно вследствие действия прямого солнечного света, и если эти поражения сопровождаются артралгией, пациенту следует немедленно обратиться за медицинской помощью, а специалисты в области здравоохранения должны рассмотреть возможность прекращения приема пантопразола. ПККВ после проводившегося ранее лечения ИПП может повысить риск развития ПККВ при применении других ИПП.
Влияние на лабораторные анализы. Повышение уровня показателя хромогранина A может негативно повлиять на проведение диагностики нейроэндокринных опухолей. Чтобы избежать этого влияния, лечение пантопразолом следует прекратить как минимум за 5 дней до начала измерений хромогранина А. Если показатели хромогранина A и гастрина не вернулись в диапазон эталонных значений после проведения исходных лабораторных анализов, следует повторно провести измерение этих показателей через 14 дней после прекращения лечения ИПП.
Применение в период беременности или кормления грудью
Беременность. Опыт применения препарата у беременных ограничен. Доступные данные относительно беременных (около 300–1000 примеров) не показывают мальформативной или фето/неонатальной токсичности пантопразола. В ходе исследований репродуктивной функции на животных наблюдалась репродуктивная токсичность. Препарат не следует применять при беременности, кроме случаев крайней необходимости.
Кормление грудью. Исследования на животных продемонстрировали экскрецию пантопразола с грудным молоком. Есть данные об экскреции пантопразола с грудным молоком человека. Нельзя исключать риск для новорожденных/младенцев. Решение о прекращении кормления грудью или прекращения/воздержания от лечения препаратом должно приниматься с учетом пользы от кормления грудью для ребенка и пользы от приема препарата для женщины.
Фертильность. В ходе исследований на животных не выявлено случаев негативного влияния пантопразола на фертильность.
Дети. ПанГастро, порошок для приготовления р-ра для инъекций, не рекомендуется применять у детей в возрасте младше 18 лет, поскольку данные по безопасности и эффективности препарата для этой возрастной категории ограничены.
Способность влиять на скорость реакции при управлении транспортными средствами или работе с другими механизмами. Пантопразол не влияет или оказывает очень незначительное влияние на скорость реакции при управлении транспортными средствами или работе с другими механизмами.
При лечении этим препаратом возможны такие нежелательные реакции, как нарушение зрения и головокружение. При наличии таких реакций пациентам нельзя управлять транспортным средством или работать с механическим оборудованием.
Лекарственные средства, абсорбция которых зависит от рн. в результате полного и длительного ингибирования секреции соляной кислоты пантопразол может влиять на абсорбцию препаратов, для которых значение рн желудочного сока является важным фактором их биодоступности (например некоторых противогрибковых препаратов, таких как кетоконазол, итраконазол, посаконазол или других препаратов, таких как эрлотиниб).
Ингибиторы протеазы ВИЧ. Не рекомендуется сочетанное применение пантопразола с ингибиторами протеазы ВИЧ (такими как атазанавир), абсорбция которых зависит от внутрижелудочного рН, из-за существенного снижения их биодоступности (см. ОСОБЫЕ УКАЗАНИЯ).
Если сочетанного применения ингибиторов протеазы ВИЧ и ИПП не избежать, рекомендуется тщательный клинический мониторинг (например вирусной нагрузки). Нельзя превышать суточную дозу пантопразола 20 мг. Может быть необходима коррекция дозы ингибиторов протеазы ВИЧ.
Непрямые антикоагулянты (фенпрокумон и варфарин). Сочетанное применение пантопразола с варфарином или фенпрокумоном не влияло на фармакокинетику варфарина, фенпрокумона или МНО (международное нормализованное отношение). Однако сообщалось об увеличении МНО и удлинении протромбинового времени у пациентов, которые сочетанно применяли ИПП и варфарин или фенпрокумон. Увеличение МНО и удлинение протромбинового времени могут привести к развитию патологического кровотечения и даже смерти. В случае такого сочетанного применения необходимо проводить мониторинг МНО и протромбинового времени.
Метотрексат. Одновременное применение метотрексата в высоких дозах (например 300 мг) и ИПП повышало уровни метотрексата у некоторых пациентов. Таким образом, при применении высоких доз метотрексата, например, для лечения рака и псориаза, может потребоваться временное прекращение приема пантопразола.
Другие исследования лекарственных взаимодействий. В печени происходит экстенсивный метаболизм пантопразола с участием ферментативной системы цитохрома Р450. Основной метаболический путь — это деметилирование CYP 2C19 и среди других метаболических путей — окисление CYP 3A4.
Исследование взаимодействий с другими лекарственными препаратами, имеющими аналогичные метаболические пути, в частности карбамазепином, диазепамом, глибенкламидом, нифедипином и оральными контрацептивами с левоноргестрелом и этинилэстрадиолом, не выявили клинически важных взаимодействий.
Результаты ряда исследований лекарственных взаимодействий свидетельствуют, что пантопразол не влияет на метаболизм активных веществ с участием ферментов CYP 1A2 (кофеин, теофиллин), CYP 2C9 (пироксикам, диклофенак, напроксен), CYP 2D6 (метопролол), CYP 2E1 (этанол) и на ассоциированное с p—гликопротеином всасывание дигоксина.
Нельзя исключать возможность взаимодействия патопразола с другими лекарственными средствами или соединениями, метаболизируемыми этой ферментной системой.
Взаимодействия при сочетанном применении с антацидами не выявлено.
Также проводились исследования лекарственных взаимодействий при одновременном применении пантопразола с определенными антибиотиками (кларитромицином, метронидазолом, амоксициллином). Клинически значимых взаимодействий не выявлено.
Лекарственные средства, которые ингибируют или индуцируют CYP 2C19. Ингибиторы CYP 2C19, такие как флувоксамин, могут повышать системное действие пантопразола. Пациентам, получающим длительную терапию высокими дозами пантопразола, или пациентам с печеночной недостаточностью может назначаться снижение дозы.
Индукторы ферментов, влияющих на CYP 2C19 и CYP 3A4, например рифампицин и зверобой обыкновенный (Hypericum perforatum), могут снижать в плазме крови концентрацию ИПП, метаболизируемых этой ферментной системой.
Несовместимость. Р-р для инъекций нельзя смешивать с другими лекарственными средствами, кроме указанных в разделе ПРИМЕНЕНИЕ.
Симптомы передозировки неизвестны.
Дозы до 240 мг при в/в введении в течение 2 мин хорошо переносились. Поскольку пантопразол экстенсивно связывается с белками, он практически полностью не выводится с помощью диализа.
В случае передозировки с клиническими признаками интоксикации применяют симптоматическую и поддерживающую терапию. Рекомендации в отношении специфической терапии отсутствуют.
При температуре не выше 25 °c.
1-01-РЕЦ-СНД-0919
Описание лекарственного средства/медицинского изделия Пангастро табл. 40мг №14 на этой странице подготовлено на основании инструкции о его применении и предоставляется исключительно для выполнения требований Закона Украины «О защите прав потребителей». Перед применением лекарственного средства/медицинского изделия следует ознакомиться с инструкцией по его применению и проконсультироваться с врачом. Помните, самолечение может быть вредным для Вашего здоровья.
Полными аналогами Пангастро табл. 40мг №14 являются:
Упаковка / 14 шт.
Склад:
діюча речовина: пантопразол;
1 таблетка містить 40 мг пантопразолу (у вигляді пантопразолу натрію сесквігідрату);
допоміжні речовини: натрію карбонат безводний, целюлоза мікрокристалічна, кросповідон (тип А), гідроксипропілцелюлоза, кремнію діоксид колоїдний безводний, кальцію стеарат;
оболонка: опадрай жовтий (гіпромелоза, титану діоксид (Е 171), макрогол 400, хіноліновий жовтий (Е 104), заліза оксид жовтий (Е 172), Понсо 4R (Е 124)), метакрилатний сополімер (тип А), полісорбат 80, натрію лаурилсульфат.
Лікарська форма. Таблетки гастрорезистентні.
Основні фізико-хімічні властивості: жовті овальні таблетки, покриті оболонкою. Розміри: приблизно 11,7 х 6,0 мм.
Фармакотерапевтична група. Препарат для лікування кислотозалежних захворювань. Інгібітори протонної помпи. Код АТХ А02В С02.
Фармакологічні властивості.
Фармакодинаміка.
Пантопразол є заміщеним бензимідазолом, який пригнічує секрецію соляної кислоти в шлунку шляхом специфічного впливу на протонну помпу парієтальних клітин шлунка.
Пантопразол перетворюється на активну форму в кислих канальцях парієтальних клітин, де він інгібує ферментну Н+-К+-АТФазу, тобто кінцеву стадію утворення соляної кислоти. Це інгібування дозозалежне, впливає як на базальну, так і на стимульовану шлункову секрецію кислоти. У більшості пацієнтів усунення симптомів відбувається протягом 2 тижнів. Як і інші інгібітори протонної помпи (ІПП) та інгібітори рецепторів Н2, пантопразол призводить до зниження кислотності в шлунку, наслідком чого є пропорційне збільшення виділення гастрину. Збільшення рівня гастрину оборотне. Оскільки пантопразол зв’язується з ферментами, віддаленими від клітинних рецепторів, речовина впливає на секрецію соляної кислоти незалежно від стимуляції її виділення іншими речовинами (ацетилхоліном, гістаміном, гастрином). Дія препарату однакова при пероральному прийомі та при внутрішньовенному введенні.
Рівень гастрину натще на тлі прийому пантопразолу зростає. При короткочасному застосуванні в більшості випадків не перевищує верхню межу норми. При довготривалому лікуванні рівень гастрину в більшості випадків зростає вдвічі. Однак, надмірне зростання спостерігалося лише в окремих випадках. Як результат, у поодиноких випадках при довготривалому лікуванні відзначалось незначне або помірне збільшення кількості ентерохромафіноподібних (ECL) клітин у шлунку (подібно до аденоматоїдної гіперплазії). Однак, згідно з даними досліджень, утворення клітин-попередників нейроендокринних пухлин (атипова гіперплазія) або нейроендокринних пухлин шлунка при застосуванні препарату в терапії людини не спостерігалось.
Виходячи з результатів досліджень на тваринах, не можна виключати вплив довготривалого (більше одного року) лікування пантопразолом на ендокринні параметри щитовидної залози.
Фармакокінетика.
Всмоктування. Пантопразол швидко і повністю абсорбується, максимальна концентрація у плазмі крові досягається навіть при одноразовому прийомі пероральної дози 40 мг. У середньому через
2,5 години після прийому досягається максимальна сироваткова концентрація, яка становить близько 2–3 мкг/мл; концентрація залишається на постійному рівні після багаторазового прийому. Фармакокінетичні характеристики не змінюються при одноразовому або багаторазовому застосуванні. При прийомі у дозі від 10 мг до 80 мг кінетичні характеристики пантопразолу в плазмі крові змінюються лінійно як після перорального прийому, так і після внутрішньовенного введення. Встановлено, що абсолютна біологічна доступність препарату у формі таблеток становить 77 %. Вживання їжі не впливає на показники AUC (площа під кривою «концентрація–час»), максимальної сироваткової концентрації та біодоступності. При прийомі разом з їжею збільшуються лише коливання тривалості латентного періоду.
Розподіл. Зв’язування з білками плазми становить 98 %. Об’єм розподілу становить близько
0,15 л/кг.
Виведення. Препарат зазнає майже повного метаболічного перетворення в печінці. Основним метаболічним шляхом є деметилювання за допомогою CYP2C19 з подальшою сульфатною кон’югацією; до інших метаболічних шляхів належить окиснення ферментом CYP3A4. Тривалість періоду кінцевого напіввиведення становить близько 1 години, кліренс – близько 0,1 л/год/кг. Спостерігали декілька випадків уповільненого виведення речовини з організму. Внаслідок специфічного зв’язування пантопразолу з протонними насосами у парієтальних клітинах тривалість періоду напіввиведення не корелює з тривалістю дії (пригнічення секреції кислоти), яка є набагато більшою. Головним шляхом виведення метаболітів пантопразолу є нирковий (майже 8 %), решта виділяється з калом. Головним метаболітом як у сироватці, так і в сечі є дисметилпантопразол у формі кон’югату із сульфатом. Тривалість періоду напіввиведення головного метаболіту
(1,5 години) не набагато перевищує тривалість періоду напіввиведення пантопразолу.
Застосування в особливих групах пацієнтів. Близько 3 % європейців не мають працездатного ферменту CYP2C19; їх називають повільними метаболізаторами. В організмах таких осіб метаболізм пантопразолу, ймовірно, головним чином каталізується ферментом CYP3A4. Після прийому однієї дози 40 мг пантопразолу середня AUC була приблизно в 6 разів більшою у повільних метаболізаторів, ніж у осіб, які мають працездатний фермент CYP2C19 (швидкі метаболізатори). Середня пікова концентрація зросла приблизно на 60 %. Ці результати не впливають на дозування пантопразолу. Рекомендацій щодо зниження дози при призначенні пантопразолу пацієнтам із погіршеною функцією нирок (у тому числі в пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі) немає. Як і у здорових добровольців, період напіввиведення препарату у цих пацієнтів короткий. Незначна кількість пантопразолу діалізується. Незважаючи на те, що період напіввиведення головного метаболіту дещо зростає (2–3 години), він швидко виводиться і завдяки цьому не накопичується.
Хоча у пацієнтів із цирозом печінки (клас А та Б за класифікацією Чайлда-П’ю) період напіввиведення діючої речовини збільшується до 7–9 годин і відповідно до цього у 5–7 разів збільшується AUC, максимальна концентрація пантопразолу в плазмі збільшується у 1,5 раза порівняно зі здоровими добровольцями.
Незначне збільшення показників AUC та максимальної концентрації у пацієнтів літнього віку, порівняно з молодшими пацієнтами, не є клінічно значущим.
Клінічні характеристики.
Показання.
Дорослі та діти віком від 12 років.
- Рефлюкс-езофагіт.
Дорослі.
- Ерадикація Helicobacter pylori (H. рylori) у пацієнтів з H. рylori-асоційованими виразками шлунка та дванадцятипалої кишки у комбінації з відповідними антибіотиками.
- Виразка дванадцятипалої кишки.
- Виразка шлунка.
- Синдром Золлінгера–Еллісона та інші гіперсекреторні патологічні стани.
Протипоказання.
Підвищена чутливість до активної речовини, похідних бензимідазолу, будь-якого компонента препарату або речовин, що входять до складу комбінаційних партнерів.
Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.
Дія пантопразолу на абсорбцію інших лікарських засобів. Пантопразол може зменшувати всмоктування препаратів, біодоступність яких залежить від рН шлункового соку (наприклад, деяких протигрибкових препаратів, таких як кетоконазол, ітраконазол, позаконазол, або інших препаратів, таких як, ерлотиніб).
Препарати проти ВІЛ (атазанавір). Сумісне застосування ІПП з атазанавіром та іншими препаратами проти ВІЛ, абсорбція яких залежить від рН, може призводити до суттєвого зниження біодоступності останніх та впливати на їх ефективність. Тому сумісне застосування ІПП з атазанавіром не рекомендується.
Кумаринові антикоагулянти (фенпрокумон і варфарин). Незважаючи на відсутність взаємодії при одночасному застосуванні з фенпрокумоном і варфарином під час проведення клінічних досліджень, були зареєстровані поодинокі випадки зміни МНІ (міжнародний нормалізаційний індекс) у постмаркетинговому періоді. Таким чином, пацієнтам, які застосовують кумаринові антикоагулянти (наприклад, фенпрокумон і варфарин), рекомендується здійснювати моніторинг протромбінового часу/МНІ після початку, припинення або при нерегулярному прийомі пантопразолу.
Метотрексат. Одночасне застосування високих доз метотрексату (наприклад, 300 мг) та ІПП збільшує рівень метотрексату в крові у деяких пацієнтів. Пацієнтам, які застосовують високі дози метотрексату, наприклад хворим на рак або псоріаз, рекомендується тимчасово припинити лікування пантопразолом.
Інші взаємодії. Пантопразол значною мірою метаболізується в печінці через систему ферментів цитохрому Р450. Основний шлях метаболізму – деметилювання за допомогою CYP2С19 та інших метаболічних шляхів, у тому числі окиснення ферментом CYP3А4. Дослідження з лікарськими засобами, які також метаболізуються за допомогою цих шляхів, такими як карбамазепін, діазепам, глібенкламід, ніфедипін, фенпрокумон, та пероральними контрацептивами, які містять левоноргестрел і етинілестрадіол, не виявили клінічно значущих взаємодій.
Взаємодія пантопразолу з іншими лікарськими засобами, які метаболізуються за допомогою тієї ж системи ферментів, не виключена.
Результати низки досліджень щодо можливих взаємодій вказують, що пантопразол не впливає на метаболізм активних речовин, які метаболізуються за допомогою CYP1A2 (таких як кофеїн, теофілін), CYP2С9 (наприклад, піроксикам, диклофенак, напроксен), CYP2D6 (таких як метопролол), CYP2Е1 (таких як етанол), не впливає на р-глікопротеїн, який забезпечує всмоктування дигоксину.
Не виявлено взаємодії з одночасно призначеними антацидами.
Були проведені дослідження щодо взаємодії пантопразолу з одночасно призначеними певними антибіотиками (кларитроміцин, метронідазол, амоксицилін). Клінічно значущих взаємодій між цими препаратами не виявлено.
Лікарські засоби, які інгібують або індукують CYP2C19. Інгібітори CYP2C19, такі як флувоксамін, можуть призвести до збільшення системного впливу пантопразолу. Слід розглянути зменшення дози для пацієнтів, яким показане довготривале лікування високими дозами пантопразолу, або з порушеннями функції печінки.
Індуктори ферментів, що впливають на CYP2C19 і CYP3A4, такі як рифампіцин та засоби, що містять звіробій (Hypericum perforatum), можуть призвести до зменшення концентрації в плазмі ІПП, які метаболізуються через ці ферментні системи.
Особливості застосування. Порушення функції печінки. Пацієнтам із тяжкими порушеннями функції печінки необхідно регулярно контролювати рівень печінкових ферментів. У разі підвищення рівня печінкових ферментів лікування препаратом необхідно припинити.
Сумісне застосування з нестероїдними протизапальними засобами (НПЗЗ).
Застосування препарату ПанГастро®, таблетки по 20 мг для профілактики виразки шлунка та дванадцятипалої кишки, спричинених прийомом НПЗЗ протягом тривалого часу, слід обмежити у пацієнтів, які схильні до частих загострень виразки шлунка та дванадцятипалої кишки.
Оцінка рівня ризику проводиться з урахуванням індивідуальних факторів ризику, включаючи вік
(> 65 років), анамнез розвитку виразки шлунка або дванадцятипалої кишки, а також шлунково-кишкових кровотеч.
Наявні тривожні симптоми. При наявності тривожних симптомів (наприклад, у разі суттєвої втрати маси тіла, періодичного блювання, дисфагії, блювання із кров’ю, анемії, мелени), а також при підозрі або наявності виразки шлунка потрібно виключити злоякісність, оскільки лікування пантопразолом може маскувати симптоми злоякісної виразки і відстрочувати встановлення діагнозу. Якщо симптоми зберігаються при подальшому адекватному лікуванні, необхідно продовжувати дослідження.
Сумісне застосування з атазанавіром. Інгібітори протонної помпи не рекомендується застосовувати сумісно з атазанавіром (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»). Якщо комбінація ПанГастро® з атазанавіром необхідна, слід проводити ретельний клінічний моніторинг (наприклад, вимірювання вірусного навантаження) у поєднанні зі збільшенням дози атазанавіру до 400 мг із застосуванням 100 мг ритонавіру. Дозу пантопразолу
20 мг на добу не слід перевищувати.
Абсорбція вітаміну В12. При прийомі пацієнтами із синдромом Золлінгера–Еллісона та іншими порушеннями, які спричиняють патологічну гіперсекрецію та потребують тривалої терапії, пантопразол, як і усі лікарські засоби, що блокують утворення кислот, може спричинити скорочення всмоктування вітаміну В12 (ціанокобаламін) внаслідок гіпо- або ахлоргідрії. Це слід враховувати пацієнтам зі зниженою масою тіла або при наявності факторів ризику під час довготривалої терапії або якщо спостерігаються відповідні клінічні симптоми.
Довготривале лікування. При довготривалому періоді лікування, особливо більше року, пацієнти повинні знаходитися під постійним спостереженням лікаря.
Інфекції шлунково-кишкового тракту, спричинені бактеріями. Пантопразол, як і інші ІПП, може збільшувати кількість бактерій, які зазвичай наявні у верхніх відділах шлунково-кишкового тракту. Лікування препаратом може незначною мірою підвищити ризик виникнення шлунково-кишкових інфекцій, спричинених такими бактеріями, як Salmonella і Campylobacter або C. Difficile.
Гіпомагніємія. Cпостерігалися випадки тяжкої гіпомагніємії у пацієнтів, які отримували ІПП, такі як пантопразол, протягом не менше трьох місяців, та в більшості випадків протягом року. Можуть виникнути та непомітно розвиватися такі серйозні клінічні прояви гіпомагніємії: втома, тетанія, делірій, судоми, запаморочення та шлуночкова аритмія. У випадку гіпомагніємії в більшості випадків стан пацієнтів покращувався після замісної коригуючої терапії препаратами магнію та припинення прийому ІПП.
Пацієнтам, які потребують довготривалої терапії, або пацієнтам, які приймають ІПП у комбінації з дигоксином або препаратами, що можуть спричинити гіпомагніємію (наприклад, діуретики), потрібно проводити вимірювання рівня магнію перед початком лікування ІПП та періодично під час лікування.
Переломи кісток. Довготривале лікування (більше одного року) високими дозами ІПП може незначною мірою збільшити ризик перелому стегна, зап’ястя та хребта, переважно у людей літнього віку або при наявності інших факторів ризику. Спостережні дослідження вказують на те, що застосування інгібіторів протонної помпи може збільшити загальний ризик переломів на 10-40 %. Пацієнти з ризиком розвитку остеопорозу повинні отримувати лікування відповідно до діючих клінічних рекомендацій та споживати достатню кількість вітаміну D та кальцію.
Комбінована терапія. Під час комбінованої терапії необхідно дотримуватись інструкцій щодо застосування відповідних лікарських засобів.
Підгострий шкірний червоний вовчак (ПШЧВ). ІПП асоціюються з дуже рідкими випадками ПШЧВ. При ураженнях шкіри, особливо ураженнях внаслідок перебування під сонцем, та якщо ці ураження супроводжуються артралгією, пацієнту слід негайно звернутися за медичною допомогою, а фахівці охорони здоров’я повинні розглянути можливість припинення прийому пантопразолу. ПШЧВ після попереднього лікування ІПП може підвищити ризик розвитку ПШЧВ при застосуванні інших ІПП.
Вплив на лабораторні аналізи
Підвищення рівня показника хромогранину A може зашкодити при діагностиці для нейроендокринних пухлин. Щоб уникнути цього впливу, лікування пантопразолом слід припинити, щонайменш за 5 днів до початку вимірювань хромогранину А. Якщо показники хромогранину A і гастрину не повернулися в діапазон еталонних значень після початкових лабораторних тестів, слід повторно провести вимірювання цих показників через 14 днів після припинення лікування ІПП.
Застосування у період вагітності або годування груддю.
Вагітність. Наявні дані щодо застосування препарату ПанГастро® вагітним жінкам (приблизно 300‒1000 повідомлень про результати вагітності) вказують на відсутність ембріональної або фето/неонатальної токсичності препарату. У ході досліджень на тваринах спостерігалася репродуктивна токсичність. Як запобіжний захід, слід уникати застосування препарату ПанГастро® вагітним жінкам.
Годування груддю. Дослідження на тваринах показали екскрецію пантопразолу в грудне молоко. Недостатньо даних щодо екскреції пантопразолу у грудне молоко людини, проте про таку екскрецію повідомлялось. Не можна виключати ризик для новонароджених/немовлят. Рішення про припинення годування груддю або припинення/утримання від лікування препаратом ПанГастро® слід приймати з урахуванням користі від годування груддю для дитини і користі від лікування препаратом ПанГастро® для жінки.
Фертильність. Пантопразол не порушував фертильність у дослідженнях на тваринах.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.
Негативного впливу не спостерігалося, але слід враховувати імовірність таких побічних ефектів, як запаморочення, нечіткість зору. При виникненні таких реакцій необхідно утримуватися від керування автотранспортом та інших потенційно небезпечних видів діяльності, що потребують підвищеної концентрації уваги і швидкості психомоторних реакцій.
Спосіб застосування та дози.
ПанГастро®, гастрорезистентні таблетки, слід приймати за 1 годину до їди цілими, не розжовуючи та не подрібнюючи, запивати водою.
Дорослі та діти віком від 12 років.
Лікування рефлюкс-езофагіту.
Рекомендована доза становить 1 таблетку ПанГастро® 40 мг 1 раз на добу. В окремих випадках доза може бути подвоєна (2 таблетки ПанГастро® 40 мг на добу), особливо за відсутності ефекту від застосування інших препаратів для лікування рефлюкс-езофагіту.
Для лікування рефлюкс-езофагіту зазвичай потрібно 4 тижні. Якщо цього недостатньо, вилікування можна очікувати протягом наступних 4 тижнів.
Дорослі.
Ерадикація H. рylori у комбінації з двома антибіотиками.
У дорослих пацієнтів із виразкою шлунка та дванадцятипалої кишки та з позитивним результатом на H. pylori необхідно досягти ерадикації мікроорганізму за допомогою комбінованої терапії. Залежно від чутливості мікроорганізмів для ерадикації Helicobacter pylori у дорослих можуть бути призначені такі терапевтичні комбінації:
а) 1 таблетка ПанГастро® 40 мг 2 рази на добу
+ 1 г амоксициліну 2 рази на добу + 500 мг кларитроміцину 2 рази на добу;
б) 1 таблетка ПанГастро® 40 мг 2 рази на добу
+ 250-500 мг кларитроміцину 2 рази на добу + 400-500 мг метронідазолу (або 500 мг тинідазолу)
2 рази на добу;
в) 1 таблетка ПанГастро® 40 мг 2 рази на добу
+ 1 г амоксициліну 2 рази на добу + 400-500 мг метронідазолу (або 500 мг тинідазолу) 2 рази на добу.
При застосуванні комбінованої терапії для ерадикації H. pylorі другу таблетку препарату слід приймати ввечері за 1 годину до їди. Термін лікування становить 7 днів і може бути продовжений ще на 7 днів (загальна тривалість лікування – не більше 2 тижнів).
При призначенні терапії слід враховувати національні рекомендації щодо резистентності бактеріальних мікроорганізмів та належного застосування протибактеріальних препаратів.
Якщо для забезпечення загоєння виразки показане подальше лікування пантопразолом, слід розглянути рекомендації щодо дозування при виразках шлунка та дванадцятипалої кишки. Якщо комбінована терапія не показана, наприклад пацієнтам із негативним результатом на H. pylori, для монотерапії призначають препарат ПанГастро® у нижчезазначеному дозуванні.
Лікування виразки шлунка.
1 таблетка ПанГастро® 40 мг на добу. В окремих випадках доза може бути подвоєна (2 таблетки ПанГастро® 40 мг на добу), особливо за відсутності ефекту від застосування інших препаратів.
Для лікування виразки шлунка зазвичай потрібно 4 тижні. Якщо цього недостатньо, вилікування можна очікувати протягом наступних 4 тижнів.
Лікування виразки дванадцятипалої кишки.
1 таблетка ПанГастро® 40 мг на добу. В окремих випадках доза може бути подвоєна (2 таблетки ПанГастро® 40 мг на добу), особливо за відсутності ефекту від застосування інших препаратів.
Для лікування виразки дванадцятипалої кишки зазвичай потрібно 2 тижні. Якщо цього недостатньо, вилікування можна очікувати протягом наступних 2 тижнів.
Лікування синдрому Золлінгера–Еллісона та інших гіперсекреторних патологічних станів.
Для тривалого лікування синдрому Золлінгера–Еллісона та інших патологічних гіперсекреторних станів початкова добова доза становить 80 мг (2 таблетки ПанГастро® по 40 мг). При необхідності після цього дозу можна титрувати, збільшуючи або зменшуючи, залежно від показників секреції кислоти в шлунку. При дозі, що перевищує 80 мг на добу, її необхідно розподілити на два прийоми. Можливе тимчасове збільшення дози понад 160 мг пантопразолу, але тривалість застосування повинна обмежуватися тільки періодом, потрібним для адекватного контролю секреції кислоти.
Тривалість лікування синдрому Золлінгера–Еллісона та інших патологічних станів не обмежена і залежить від клінічної необхідності.
Пацієнтам із тяжкими порушеннями функції печінки не слід перевищувати добову дозу 20 мг (1 таблетка ПанГастро® 20 мг). Пацієнтам із порушеннями функції печінки середнього та тяжкого ступеня не слід застосовувати препарат для ерадикації H. pylori у комбінованій терапії, оскільки дотепер немає даних про ефективність і безпеку такого застосування. Крім того, у цих пацієнтів необхідно стежити за рівнем печінкових ферментів.
Пацієнтам із порушеннями функції нирок коригування дози не потрібно. Пацієнтам із порушеннями функції нирок не слід застосовувати препарат ПанГастро® для ерадикації H. рylori у комбінованій терапії, оскільки дотепер немає даних про ефективність і безпеку такого застосування.
Пацієнти літнього віку не потребують коригування дози.
Діти.
ПанГастро® 40 мг показаний дітям віком від 12 років для лікування рефлюкс-езофагіту. Препарат не рекомендується застосовувати дітям віком до 12 років, оскільки дані щодо безпеки і ефективності препарату для цієї вікової категорії обмежені.
Передозування.
Симптоми передозування невідомі.
Дози до 240 мг при внутрішньовенному введенні протягом 2 хвилин добре переносилися. Пантопразол екстенсивно зв’язується з білками, повністю не виводиться за допомогою діалізу.
У разі передозування з клінічними ознаками інтоксикації застосовують симптоматичну та підтримуючу терапію.
Побічні реакції.
Виникнення побічних реакцій спостерігалось у близько 5 % пацієнтів. Найчастіші побічні реакції – діарея і головний біль (близько 1 %).
Небажані ефекти за частотою виникнення класифікують за такими категоріями: дуже часто (> 1/100), часто (> 1/100 і > 1/1000 і > 1/10000 і
З боку крові та лімфатичної системи.
Рідко: агранулоцитоз.
Дуже рідко: лейкопенія, тромбоцитопенія, панцитопенія.
З боку імунної системи.
Рідко: реакції гіперчутливості (включаючи анафілактичні реакції, анафілактичний шок).
Метаболізм та розлади обміну речовин.
Рідко: гіперліпідемія і підвищення рівня ліпідів (тригліцериди, холестерин); зміни маси тіла.
Частота невідома: гіпонатріємія, гіпомагніємія, гіпокальціємія у зв’язку з гіпомагніємією, гіпокаліємія.
З боку психіки.
Нечасто: розлади сну.
Рідко: депресія (з ускладненнями).
Дуже рідко: дезорієнтація (з ускладненнями).
Частота невідома: галюцинації; сплутаність свідомості (особливо у пацієнтів зі схильністю до даних розладів, а також загострення цих симптомів у разі їх наявності).
З боку нервової системи.
Нечасто: головний біль, запаморочення.
Рідко: розлади смаку.
Частота невідома: парестезія.
З боку органів зору.
Рідко: порушення зору/затьмареність.
З боку травного тракту.
Часто: фундальні залозисті поліпи шлунка.
Нечасто: діарея, нудота, блювання, здуття живота, запор, сухість у роті, абдомінальний біль і дискомфорт.
Невідомо: мікроскопічний коліт.
З боку гепатобіліарної системи.
Нечасто: підвищення рівня печінкових ферментів (трансаміназ, g-ГТ).
Рідко: підвищення рівня білірубіну.
Частота невідома: ураження гепатоцитів, жовтяниця, гепатоцелюлярна недостатність.
З боку шкіри та підшкірних тканин.
Нечасто: шкірні висипання, екзантема, свербіж.
Рідко: кропив’янка, ангіоедема.
Дуже рідко: синдром Стівенса–Джонсона, синдром Лайєлла, мультиформна еритема, фоточутливість, реакція на ліки у вигляді еозинофілії та системних проявів (DRESS-синдром).
Раптове виникнення кропив’янки вказує на алергічну реакцію на амоксицилін і потребує негайного припинення терапії.
Частота невідома: ПШЧВ.
З боку кістково-м’язової системи та сполучної тканини.
Нечасто: перелом стегна, зап’ястя або хребта.
Рідко: артралгія, міалгія.
Частота невідома: м’язовий спазм як наслідок порушення електролітного балансу.
З боку нирок та сечовидільної системи.
Частота невідома: інтерстиціальний нефрит (із можливим прогресуванням до ниркової недостатності).
З боку репродуктивної системи та молочних залоз.
Рідко: гінекомастія.
Загальні розлади.
Нечасто: астенія, втома, нездужання.
Рідко: підвищення температури тіла, периферичні набряки.
Термін придатності. 3 роки.
Умови зберігання.
Не потребує особливих умов зберігання. Зберігати у недоступному для дітей місці.
Упаковка. По 7 або по 14 таблеток у блістері; по 2 або 4 блістери по 7 таблеток, або по 1 або по 2 блістери по 14 таблеток в картонній коробці.
Категорія відпуску. За рецептом.
Виробник.
1) Лек фармацевтична компанія д.д.
2) Лек С.А.
Місцезнаходження виробника та адреса місця провадження його діяльності.
1) Веровшкова 57, Любляна 1526, Словенія або Трімліні, 2Д, 9220 Лендава, Словенія.
2) вул. Доманієвська 50 С, Варшава, 02-672, Польща або вул. Подліпіє, 16, Стриков, 95-010, Польща .
Источником информации для описания является Государственный Реестр Лекарственных Средств Украины
ВНИМАНИЕ! Цены актуальны только при оформлении заказа в электронной медицинской информационной системе Аптека 9-1-1. Цены на товары при покупке непосредственно в аптечных заведениях-партнерах могут отличаться от указанных на сайте!
Добавление отзыва
{{docMaster.documentName}}
{{docVisa.documentName}}
