Упаковка / 30 шт.
| Торговое название | Метилпреднизолон |
| Действующие вещества | Метилпреднизолон |
| Количество действующего вещества: | 8 мг |
| Форма выпуска: | таблетки для внутреннего применения |
| Количество в упаковке: | 30 таблеток |
| Первичная упаковка: | блистер |
| Способ применения: | Оральные |
| Взаимодействие с едой: | Не имеет значения |
| Температура хранения: | от 5°C до 25°C |
| Чувствительность к свету: | Не чувствительный |
| Признак: | Отечественный |
| Происхождение: | Химический |
| Производитель: | ФАРМА СТАРТ ООО |
| Страна производства: | Украина |
| Заявитель: | Acino |
| Условия отпуска: | По рецепту |
|
Код АТС H Препараты гормонов (исключая половые гормоны) H02 Гормоны коры надпочечников H02A Простые препараты кортикостероидов для системного применения H02AB Глюкокортикоиды H02AB04 Метилпреднизолон |
|
Фармакодинамика. метилпреднизолон — синтетический гкс.
ГКС проникают через клеточные мембраны и образуют комплексы со специфическими цитоплазматическими рецепторами, которые проникают в клеточное ядро, связываются с ДНК (хроматином), стимулируют транскрипцию мРНК и последующий синтез различных ферментов, чем и объясняется эффект при системном применении ГКС.
Метилпреднизолон — аналог преднизолона. По активности близок к преднизолону, но практически не имеет минералокортикоидной активности, что обеспечивает лучшую переносимость.
ГКС не только оказывают существенное влияние на воспалительный процесс и иммунный ответ, а также влияют на углеводный, белковый и жировой обмен, сердечно-сосудистую систему, скелетные мышцы и ЦНС.
Влияние на воспалительный процесс и иммунный ответ. Метилпреднизолон оказывает противовоспалительное, десенсибилизирующее и противоаллергическое действие. Имеет противошоковые, антитоксические и иммунодепрессивные свойства.
В отличие от цитостатиков, иммунодепрессивные свойства метилпреднизолона не связаны с митостатическим действием, а являются результатом подавления разных этапов иммуногенеза: миграции стволовых клеток костного мозга, миграции В-клеток и взаимодействия Т- и В-лимфоцитов.
Подобно другим ГКС, метилпреднизолон тормозит высвобождение цитокинов (интерлейкинов-1 и 2, γ-интерферона) из лимфоцитов и макрофагов, угнетает высвобождение эозинофилами медиаторов воспаления, снижает метаболизм арахидоновой кислоты, чем достигаются такие терапевтические эффекты: уменьшение количества иммуноактивних клеток в очаге воспаления; уменьшение вазодилатации; стабилизация лизосомальных мембран; ингибирование фагоцитоза; уменьшение выработки простагландинов и родственных соединений.
Доза 4 мг метилпреднизолона оказывает такое же ГКС-действие (противовоспалительное), как и 20 мг гидрокортизона. Метилпреднизолон оказывает лишь минимальное минералокортикоидное действие (200 мг метилпреднизолона эквивалентны 1 мг дезоксикортикостерона).
Влияние на углеводный и белковый обмен. ГКС проявляют катаболическое действие в отношении белков: задерживают синтез и ускоряют распад белков.
Стимулируя стероидные рецепторы, индуцируют образование особого класса белков — липокортинов, которые имеют противоотечное действие.
Аминокислоты, которые высвобождаются, превращаются в процессе глюконеогенеза в печени в глюкозу и гликоген.
Усвоение глюкозы в периферических тканях снижается, что может привести к гипергликемии и глюкозурии, особенно у больных, склонных к сахарному диабету.
Влияние на жировой обмен. ГКС имеют липолитическую активность, которая в первую очередь проявляется на тканях конечностей, и липогенетическую активность, наиболее выраженную в области грудной клетки, шеи и головы, что приводит к перераспределению жировых отложений.
В относительно высоких дозах тормозит развитие лимфоидной и соединительной тканей, в том числе ретикулоэндотелия; уменьшает количество тучных клеток, являющихся местом образования гиалуроновой кислоты; подавляет активность гиалуронидазы и способствует снижению проницаемости капилляров.
Максимальная фармакологическая активность ГКС проявляется тогда, когда концентрация в плазме крови уже ниже Cmax, поэтому считается, что преимущественное большинство терапевтических эффектов препаратов обусловлено в первую очередь модификацией активности ферментов, а не прямым действием препарата.
Фармакокинетика. Фармакокинетика метилпреднизолона является линейной, независимо от способа применения.
Всасывание. Абсолютная биодоступность метилпреднизолона у здоровых людей после перорального приема в целом высокая (82–89%).
После перорального приема метилпреднизолон быстро всасывается, Cmax в плазме крови достигается в течение 1,5–2,3 часа (в зависимости от дозы) у здоровых людей. Уровень всасывания в дистальном отделе составляет около 50% от уровня всасывания в проксимальном отделе.
Распределение. Метилпреднизолон широко распределяется в тканях, проникает через гематоэнцефалический барьер и выделяется в грудное молоко. Образует слабые диссоциирующие связи с альбумином и транскортином.
Связывание метилпреднизолона с белками плазмы у людей составляет примерно 77%.
Объем распределения у метилпреднизолона составляет около 1,4 л/кг.
Метаболизм. Метилпреднизолон метаболизируется преимущественно в печени до неактивных метаболитов.
Основные метаболиты — 20-α-гидроксиметилпреднизолон и 20-β-гидроксиметилпреднизолон.
Его метаболизм в печени происходит преимущественно с участием фермента CYP 3A4 (перечень лекарственных взаимодействий, основанных на метаболизме, опосредованном изоферментами CYP 3A, см. ВЗАИМОДЕЙСТВИЯ).
Метилпреднизолон, подобно многим субстратам CYP 3A4, может также быть субстратом для транспортного белка Р-гликопротеин семьи АТФ-связывающих кассет (ABC), что влияет на его распределение в тканях и взаимодействие с другими лекарственными средствами.
Реакции конъюгации происходят в основном в печени, меньше — в почках.
Выведение. Метаболиты выделяются в основном с мочой в виде глюкуронидов, сульфатов и неконъюгированных соединений. Средний T½ общего количества метилпреднизолона составляет 1,8–5,2 ч. Общий клиренс составляет около 5–6 мл/мин/кг.
Метилпреднизолон выводится путем гемодиализа.
Эндокринные заболевания. первичная и вторичная недостаточность коркового слоя надпочечников (при этом препаратами первого ряда являются гидрокортизон или кортизон; в случае необходимости синтетические аналоги можно применять в сочетании с минералокортикоидами; одновременное применение минералокортикоидов особенно важно для лечения детей); врожденная гиперплазия надпочечников; негнойный тиреоидит; гиперкальциемия при злокачественных опухолях.
Неэндокринные заболевания
Ревматические заболевания. Как дополнительная терапия для кратковременного применения (для выведения из острого состояния или при обострении процесса) при следующих заболеваниях:
Коллагенозы. В период обострения или в отдельных случаях в качестве поддерживающей терапии при следующих заболеваниях:
Заболевания кожи:
Аллергические заболевания. Для лечения нижеперечисленных тяжелых и аллергических состояний в случае неэффективности стандартного лечения:
Заболевания глаз. Тяжелые острые, хронические аллергические и воспалительные процессы с поражением глаз и придаточного аппарата, такие как:
Заболевания органов дыхания:
Гематологические заболевания:
Онкологические заболевания. Как паллиативная терапия при следующих заболеваниях:
Отечный синдром. Для индукции диуреза или лечения протеинурии при нефротическом синдроме без уремии, идиопатического или вызванного системной красной волчанкой.
Заболевания пищеварительного тракта. Для выведения больного из критического состояния при таких заболеваниях:
Заболевания нервной системы:
Заболевания других органов и систем:
Трансплантация органов.
Начальная доза для взрослых может варьировать в зависимости от показаний.
При менее тяжелых заболеваниях обычно бывают достаточными и низкие дозы, хотя отдельным пациентам могут потребоваться более высокие стартовые дозы.
Высокие дозы можно применять при таких заболеваниях и состояниях, как рассеянный склероз (200 мг в сутки), отек мозга (200–1000 мг в сутки), трансплантации органов (до 7 мг/кг/сут). Если в течении надлежащего периода времени не будет достигнут удовлетворительный клинический эффект, лечение таблетками метилпреднизолона следует отменить и назначить пациенту альтернативную терапию. Если после длительной терапии препарат нужно отменить, то рекомендуется проводить это постепенно, а не внезапно. Если в результате терапии достигнут удовлетворительный эффект, следует подобрать больному индивидуальную поддерживающую дозу путем постепенного снижения начальной дозы через определенные промежутки времени, пока не будет найдена самая низкая доза, которая позволит поддерживать достигнутый клинический эффект.
Следует помнить, что необходим постоянный контроль дозирования препарата. К ситуациям, при которым может возникнуть необходимость в коррекции дозы препарата, относятся: изменения клинического состояния, обусловленные наступлением ремиссии или обострения заболевания; индивидуальный ответ больного на препарат; воздействие на пациента стрессовых ситуаций, прямо не связанных с основным заболеванием, на которое направлена терапия. В последнем случае может возникнуть необходимость повысить дозу метилпреднизолона на определенный период времени, что зависит от состояния пациента. Следует подчеркнуть, что нужная доза может варьировать и ее следует подбирать индивидуально в зависимости от характера заболевания и реакции пациента на терапию.
Альтернирующие терапия. Альтернирующае терапия — это такой режим дозирования ГКС, при котором удвоенную дозу ГКС следует назначать через день, утром. Целью такого вида терапии является достижение у пациента, который нуждается в длительной терапии, максимальных преимуществ применения ГКС при сведении к минимуму некоторых нежелательных эффектов, таких как угнетение гипофизарно-надпочечниковой системы, кушингоидное состояние, синдром отмены ГКС и угнетение роста у детей.
Дети. Препарат можно применять в педиатрической практике. Дозу и продолжительность терапии врач определяет индивидуально в зависимости от возраста и тяжести течения заболевания.
Следует тщательно наблюдать за особенностями развития и роста младенцев и детей при длительной терапии ГКС. У детей при длительном применении препарата ежедневно по несколько раз в сутки возможно замедление роста. Поэтому такой режим дозирования следует использовать только по наиболее неотложным показаниям. Применение альтернирующей терапии, как правило, позволяет избежать этого побочного эффекта или свести его к минимуму (см. ПРИМЕНЕНИЕ, «Альтернирующая терапия»). Младенцы и дети, которые получают длительную терапию ГКС, имеют особый риск повышения внутричерепного давления.
Высокие дозы ГКС могут вызвать панкреатит у детей.
Повышенная чувствительность к метилпреднизолону или другим компонентам препарата; системные инфекции в тех случаях, когда специфическая противомикробная терапия не показана; системные грибковые инфекции; введение живых или живых аттенуированных вакцин противопоказано пациентам, которые получают иммуносупрессивные дозы гкс.
Развитие тяжелых побочных реакций зависит от дозы и продолжительности лечения. побочные реакции обычно развиваются при длительном лечении препаратом, в течение короткого периода терапии риск их возникновения маловероятен.
Ниже приведены побочные реакции, связанные с лечением, указанные по классу систем органов, частоте и степени тяжести. В каждой группе частоты побочные реакции указаны в порядке уменьшения тяжести. Частота побочных реакций отражена как: часто (от ≥1/100 до 1/10); нечасто (от ≥1/1000 до 1/100); редко (от ≥1/10 000 до 1/1000); неизвестно (частоту нельзя установить по имеющимся данным).
Инфекции и паразитарные инвазии: часто — инфекции (включая повышение восприимчивости к инфекциям и их тяжести с маскировкой симптомов и признаков); неизвестно — активизация латентных инфекций, рецидив латентного туберкулеза, оппортунистические инфекции.
Новообразования доброкачественные, злокачественные и неустановленные (включая цисты и полипы): неизвестно — саркома Капоши.
Со стороны системы крови и лимфатической системы: неизвестно — повышение общего количества лейкоцитов при снижении количества эозинофилов, моноцитов и лимфоцитов.
Со стороны иммунной системы: неизвестно — гиперчувствительность к лекарственному средству (включая анафилактические и анафилактоидные реакции), угнетение реакций при проведении кожных тестов.
Со стороны эндокринной системы: часто — кушингоидный синдром, неизвестно — гипопитуитаризм, синдром отмены ГКС.
Метаболические и алиментарные нарушения: часто — задержка натрия, задержка жидкости в организме; неизвестно — гипокалиемический алкалоз, метаболический ацидоз, нарушение толерантности к глюкозе, отрицательный баланс азота и кальция, нарушение минерального и электролитного баланса, повышение потребности в инсулине и пероральных сахароснижающих препаратах у больных сахарным диабетом, повышение аппетита (что может привести к увеличению массы тела), эпидуральный липоматоз.
Психические расстройства: часто — аффективное расстройство (в том числе депрессивное настроение, эйфорическое настроение); неизвестно — психозы (включая манию, бред, галлюцинации, обострение шизофрении), психотическое поведение, аффективные расстройства (лабильность настроения, психологическая зависимость, склонность к суициду), эуфобия, психическое расстройство, изменения личности, перепады настроения, спутанность сознания, патологическое поведение, тревожность, бессонница, нарушения сна, раздражительность.
Со стороны нервной системы: неизвестно — судороги, повышение внутричерепного давления (с отеком диска зрительного нерва (доброкачественная внутричерепная гипертензия)), когнитивная дисфункция (включая амнезию), деменция, головокружение, головная боль, псевдоопухоль мозга.
Со стороны органа зрения: часто — субкапсулярная катаракта, неизвестно — глаукома, экзофтальм, истончение роговицы и склеры, хориоретинопатия.
Со стороны органа слуха и равновесия: неизвестно — вертиго.
Со стороны сердца: неизвестно — застойная сердечная недостаточность (у пациентов со склонностью к этому), разрыв миокарда в области перенесенного инфаркта миокарда.
Со стороны сосудов: часто — АГ; неизвестно — артериальная гипотензия, артериальная эмболия, тромбоз, тромботические явления.
Со стороны дыхательной системы, органов грудной клетки и средостения: неизвестно — легочная эмболия, стойкая икота при приеме препарата в высоких дозах.
Со стороны пищеварительного тракта: часто — пептические язвы с перфорацией и кровотечением, неизвестно — перфорация кишечника, желудочное кровотечение, панкреатит, язвенный эзофагит, вздутие живота, эзофагит, боль в животе, диарея, диспепсия, тошнота.
Со стороны гепатобилиарной системы: неизвестно — гепатит, повышение активности печеночных ферментов (АлАТ, АсАТ).
Со стороны кожи и подкожной клетчатки: часто — атрофия кожи, акне; неизвестно — эритема, ангионевротический отек, зуд, крапивница, экхимозы, петехии, сыпь, гирсутизм, гипергидроз, телеангиэктазии, замедление регенерации, истончение и сухость кожи, появление гематом и атрофических полосок кожи (стрии).
Со стороны опорно-двигательного аппарата и соединительной ткани: часто — мышечная слабость, задержка роста; неизвестно — патологические переломы, остеонекроз, атрофия мышц, нейропатическая артропатия, миопатия, остеопороз, артралгия, миалгия.
Со стороны репродуктивной системы и молочных желез: неизвестно — нерегулярные менструации.
Общие расстройства и реакции в месте введения: часто — нарушение заживления ран; неизвестно — повышенная утомляемость, общее недомогание, нарушение процесса выздоровления, синдром отмены стероидов (слишком резкое снижение дозы ГКС после длительного применения может привести к острой недостаточности коры надпочечников, гипотензии и летальному исходу) (см. ОСОБЫЕ УКАЗАНИЯ).
Исследование: часто — гипокалиемия, неизвестно — повышение внутриглазного давления, снижение толерантности к углеводам, повышение уровня кальция в моче.
Травмы, отравления и осложнения процедур: неизвестно — разрыв сухожилий (особенно ахиллова сухожилия), компрессионный перелом позвоночника.
Частота возникновения предполагаемых побочных реакций, которые ассоциировались с применением ГКС, включая гипоталамо-питуитарно-адреналовую супрессию, коррелирует с относительной активностью лекарственного средства, дозировкой, временем приема и длительностью терапии (см. ОСОБЫЕ УКАЗАНИЯ).
Гкс следжует применять с осторожностью и под строгим контролем врача больным аг, застойной сердечной недостаточностью, сахарным диабетом (или диабетом в семейном анамнезе), панкреатитом, с заболеваниями пищеварительного тракта (язвенная болезнь, местный илеит, язвенный колит (или другие воспалительные заболевания пищеварительного тракта) или дивертикулитом с повышенным риском кровотечения и перфорации), герпесом глаз (поскольку возможна перфорация роговицы), гипотиреоидизмом, гкс-индуцированной миопатией в анамнезе, печеночной недостаточностью, циррозом печени, эпилепсией, абсцессом или иными пиогенными инфекциями, глаукомой, склонным к тромбофлебиту и с психическими расстройствами.
Также необходимо соблюдать осторожность при назначении препарата пациентам, которые недавно перенесли инфаркт миокарда, с недавно наложенными кишечными анастомозами и почечной недостаточностью.
Пациентам с нарушением свертывания крови необходимо находиться под наблюдением врача.
Негативное влияние ГКС на сердечно-сосудистую систему, такое как развитие дислипидемии и АГ, может обусловливать у пациентов с уже существующими факторами риска осложнений со стороны сердечно-сосудистой системы развитие дополнительных сердечно-сосудистых эффектов, если применять их в высоких дозах и длительными курсами.
В связи с этим ГКС следует с осторожностью применять у таких пациентов, а также учитывать модификацию риска и при необходимости дополнительно мониторировать сердечную деятельность.
Иммуносупрессивные эффекты/повышенная восприимчивость к инфекциям. ГКС могут повышать восприимчивость к инфекциям; они могут маскировать некоторые симптомы инфекций; кроме того, на фоне ГКС могут развиваться новые инфекции.
При применении ГКС может снижаться резистентность к инфекциям и наблюдаться неспособность организма локализовать инфекцию.
Существует риск развития вторичных инфекций, вызванных бактериями, грибками, вирусами, простейшими или гельминтами с любой локализацией в организме, которые могут возникать на фоне применения ГКС в качестве монотерапии или в сочетании с другими иммуносупрессивными средствами, влияющими на состояние клеточного и гуморального иммунитета и функцию нейтрофилов.
Инфекции могут быть легкими, но могут быть и тяжелыми, а в некоторых случаях — летальными.
При повышении дозы ГКС частота развития инфекционных осложнений повышается.
Пациенты, принимающие лекарственные средства, подавляющие иммунную систему, более восприимчивы к инфекциям, чем здоровые люди.
Ветряная оспа и корь, например, могут иметь более серьезные или даже летальные исходы у неиммунизированных детей или взрослых, которые принимают ГКС.
Применение живых или живых ослабленных вакцин у пациентов, которые получают ГКС в иммуносупрессивных дозах, противопоказано.
Пациентам, получающим ГКС в иммуносупрессивных дозах, можно проводить вакцинацию, применяя убитые или инактивированные вакцины, однако их ответ на такие вакцины может быть ослабленным. Указанные процедуры иммунизации можно проводить пациентам, которые получают ГКС не в иммуносупрессивных дозах.
Применение ГКС при активном туберкулезе следует назначать только в случаях фульминантного или диссеминированного туберкулеза, когда ГКС необходимо применять в сочетании с соответствующей противотуберкулезной терапией.
Если ГКС показаны больным с латентным туберкулезом или в период виража туберкулиновых проб, лечение следует проводить под строгим наблюдением врача, поскольку возможна реактивация процесса. Во время длительной ГКС-терапии таким больным необходимо назначать соответствующее профилактическое лечение.
Сообщалось о случаях саркомы Капоши у пациентов, получавших терапию ГКС.
В таких случаях прекращение терапии ГКС может привести к клинической ремиссии.
Не существует единого мнения о роли ГКС в терапии пациентов с септическим шоком.
В исследованиях, проводившихся ранее, сообщалось как о положительных, так и о негативных последствиях применения ГКС в этой клинической ситуации.
Результаты исследований, проводившихся позже, свидетельствовали, что ГКС в качестве дополнительной терапии оказывали благотворное влияние для пациентов с септическим шоком, у которых отмечалась недостаточность надпочечников.
Однако рутинное применение этих препаратов у пациентов с септическим шоком не рекомендуется. По результатам систематического обзора данных после коротких курсов высоких доз ГКС у таких пациентов был сделан вывод об отсутствии доказательных данных в пользу такого применения этих препаратов.
Однако по данным метаанализа и одного обзора было показано, что более длительные (5–11 дней) курсы лечения ГКС в низких дозах могут вызывать уменьшение летальности, особенно у пациентов с септическим шоком, зависимым от вазопрессорной терапии.
Кроме того, ГКС следует с большой осторожностью применять у пациентов с подтвержденными или подозреваемыми паразитарными инфекциями, например, в случае стронгилоидоза (заражение острицами).
У таких больных иммуносупрессия, индуцированная ГКС, может привести к стронгилоидозной гиперинфекции и диссеминации с распространенной миграцией личинок, что нередко сопровождается тяжелым энтероколитом и потенциально летальной септицемией, вызванной грамотрицательными микроорганизмами.
Влияние на иммунную систему. Могут возникать аллергические реакции (например ангионевротический отек).
Поскольку в редких случаях у пациентов, получавших терапию ГКС, регистрировались кожные реакции и анафилактические/анафилактоидные реакции, перед применением следует принять соответствующие меры, особенно если у пациента в анамнезе наблюдалась аллергия на какое-либо лекарственное средство.
Влияние на эндокринную систему. Пациентам, которым проводится терапия ГКС и которые подвергаются воздействию стресса, показано повышение дозы быстродействующих ГКС до, во время и после стрессовой ситуации.
Длительное применение ГКС может подавлять гипоталамо-гипофизарно-надпочечниковую систему (вторичная адренокортикальная недостаточность), что может обусловливать обострение заболеваний и развитие осложнений в различных условиях, например, при острых травмах, заболеваниях или хирургическом вмешательстве.
Степень и продолжительность адренокортикальной недостаточности варьируют у разных пациентов и зависят от дозы, частоты, времени применения, а также продолжительности терапии ГКС.
Этот эффект может быть минимизирован при применении альтернирующей терапии (см. ПРИМЕНЕНИЕ). Высокие дозы метилпреднизолона значительно снижают риск развития перечисленных осложнений.
При внезапной отмене ГКС может развиваться ОПН, что может привести к летальному исходу.
Адренокортикальная недостаточность, вызванная введением препарата, может быть минимизирована путем постепенного снижения дозы. Этот тип относительной недостаточности может сохраняться в течение нескольких месяцев после отмены терапии, следовательно, если в этот период возникнут стрессовые ситуации, гормональную терапию необходимо восстановить.
Поскольку может быть нарушена секреция минералокортикоидов, одновременно следует вводить электролиты и/или минералокортикоиды.
При длительном применении ГКС терапию следует прекращать постепенно, в течение нескольких недель, чтобы избежать «синдрома отмены» и серьезных осложнений. К этому синдрому относятся такие симптомы, как анорексия, тошнота, рвота, летаргия, головная боль, повышение температуры тела, боль в суставах, десквамация, миалгия, уменьшение массы тела и/или артериальная гипотензия. Считается, что эти эффекты являются следствием внезапного изменения концентрации ГКС, а не низких уровней ГКС.
Долговременную терапию нельзя прекращать внезапно также и в случае беременности.
Поскольку ГКС могут вызывать или усиливать синдром Кушинга, пациентам с болезнью Кушинга следует избегать их применения.
Отмечается более выраженное влияние ГКС на больных с гипотиреоидизмом. Больным гипотиреозом или с тяжелыми заболеваниями печени из-за увеличенного эффекта метилпреднизолона следует снижать дозу.
Расстройства метаболизма и питания. ГКС, включая метилпреднизолон, могут повышать содержание глюкозы в крови, ухудшать состояние пациентов с имеющимся сахарным диабетом и вызывать предрасположенность к сахарному диабету у пациентов, применяющих ГКС длительно.
Психические расстройства. При применении ГКС возможны различные психические расстройства: от эйфории, бессонницы, изменений настроения, изменений личности до тяжелой депрессии с психотическими манифестациями.
Кроме того, на фоне приема ГКС может усиливаться уже существующая эмоциональная нестабильность и склонность к психотическим реакциям.
При применении системных ГКС могут развиваться потенциально тяжелые психические расстройства (см. ПОБОЧНЫЕ ЭФФЕКТЫ). Симптомы обычно возникают в течение нескольких дней или недель с момента начала терапии. Большинство реакций исчезает после снижения дозы или отмены препарата, хотя может возникнуть необходимость в назначении специального лечения.
Отмечались реакции со стороны психики при отмене ГКС; их частота неизвестна. Пациентам и лицам, которые за ними ухаживают, следует рекомендовать обращаться к врачу, если у пациента развиваются любые нарушения со стороны психики, особенно если есть подозрения на то, что пациент находится в депрессивном настроении или у него возникли суицидальные мысли.
Пациентам и лицам, которые за ними ухаживают, следует проявлять бдительность в отношении возможных психических расстройств, которые могут возникнуть при применении или сразу после постепенного снижения дозы или отмены системных стероидов.
Если пациент, который получает стероидную терапию, подвергается воздействию необычного стрессового фактора, следует повысить дозу быстродействующих стероидов до, во время и после стрессовой ситуации.
Нарушения со стороны нервной системы. Пациентам с судорогами, а также с миастенией гравис следует применять ГКС с осторожностью (см. сведения о миопатии в разделе ПОБОЧНЫЕ ЭФФЕКТЫ).
Хотя в контролируемых клинических исследованиях была установлена эффективность ГКС в ускорении уменьшения выраженности острых симптомов обострений рассеянного склероза, они не продемонстрировали влияния ГКС на конечный результат или естественное течение этого заболевания.
Согласно результатам этих исследований для демонстрации значительного эффекта нужно применять относительно высокие дозы ГКС (см. ПРИМЕНЕНИЕ). Поступали сообщения о возникновении эпидурального липоматоза у пациентов, принимающих ГКС, обычно при длительном приеме высоких доз ГКС.
Нарушения со стороны органов зрения. При поражении глаз, вызванном вирусом простого герпеса, ГКС следует применять с осторожностью, так как при этом возможна перфорация роговицы.
При длительном применении ГКС могут развиться задняя субкапсулярная катаракта и ядерная катаракта (особенно у детей), экзофтальм или повышение внутриглазного давления, что может привести к глаукоме с возможным поражением зрительного нерва.
У пациентов, принимающих ГКС, возрастает вероятность развития вторичных инфекций глаза, вызванных грибами и вирусами.
Применение ГКС было связано с развитием центральной серозной хориопатии, которая может приводить к отслоению сетчатки.
Со стороны сердца. Негативное влияние ГКС на сердечно-сосудистую систему, такое как развитие дислипидемии и АГ, может вызвать склонность пациентов с уже существующим фактором риска осложнений со стороны сердечно-сосудистой системы к развитию дополнительных сердечно-сосудистых эффектов, если применять их в высоких дозах и длительными курсами.
В связи с этим ГКС следует с осторожностью применять у таких пациентов, а также учитывать модификацию факторов риска и при необходимости дополнительно мониторировать сердечную деятельность. Низкие дозы и альтернирующая терапия могут снизить частоту возникновения осложнений при проведении терапии ГКС.
У пациентов с застойной сердечной недостаточностью системные ГКС следует применять с осторожностью и только в случае крайней необходимости.
Со стороны сосудов. Сообщалось о случаях тромбоза, в том числе тромбоэмболии, при применении ГКС. Следует соблюдать осторожность при назначении ГКС пациентам, которые имеют тромбоэмболические расстройства или могут быть подвержены им.
ГКС следует применять с осторожностью у пациентов с АГ.
Со стороны пищеварительной системы. Не существует единого мнения по поводу того, что именно ГКС вызывают развитие язвенной болезни желудка в ходе терапии.
ГКС могут затруднять диагностику осложнений пищеварительного тракта, поскольку они вызывают уменьшение болевого синдрома, а также могут маскировать симптомы пептической язвы. В комбинации с НПВП риск развития желудочно-кишечных язв повышается. Поэтому ацетилсалициловую кислоту и НПВП необходимо с осторожностью применять в комбинации с ГКС.
ГКС следует назначать с осторожностью при неспецифическом язвенном колите, если есть риск перфорации, образования абсцесса или другой гнойной инфекции; при дивертикулите; в случае недавно наложенных кишечных анастомозов; при активной или латентной пептической язве.
Нарушения гепатобилиарной системы. Высокие дозы ГКС могут вызвать развитие острого панкреатита. Сообщалось о единичных гепатобилиарных расстройствах, большинство из которых имели обратимый характер после отмены препарата. Следовательно, надлежащий мониторинг необходим.
Со стороны опорно-двигательного аппарата. Сообщалось о случаях острой миопатии при применении ГКС в высоких дозах, которые чаще всего отмечали у пациентов с расстройствами нервно-мышечной передачи (например миастенией гравис) или у пациентов, получающих терапию антихолинергическими средствами, такими как препараты, блокирующие нервно-мышечную передачу (например панкуроний).
Эта острая миопатия — генерализованная, может поражать мышцы глаз и дыхательные мышцы и приводить к тетрапарезу.
Может наблюдаться повышение уровня КФК.
Для улучшения клинического состояния или выздоровления после отмены ГКС может потребоваться от нескольких недель до нескольких лет.
Остеопороз — одна из побочных реакций, которая наблюдается часто, но редко диагностируется, развивается при длительном применении высоких доз ГКС. При длительной терапии метилпреднизолоном необходимо рассмотреть вопрос о назначении бисфосфонатов больным остеопорозом или с факторами риска его развития. Факторами риска остеопороза является возраст старше 65 лет, частые переломы в анамнезе или в семейном анамнезе, ранняя менопауза (до 45 лет), пременопаузальная аменорея и небольшая масса тела.
Риск развития остеопороза можно минимизировать путем регулирования дозы метилпреднизолона, уменьшая ее до самого низкого терапевтического уровня.
Со стороны почек и мочевыделительной системы. ГКС следует применять с осторожностью у пациентов с почечной недостаточностью.
Исследование. При применении гидрокортизона или кортизона в средних и высоких дозах возможны повышение АД, задержка солей и воды, увеличение экскреции калия.
Эти эффекты наблюдают реже при применении синтетических производных этих препаратов, кроме случаев, когда применяются высокие дозы.
Во время длительного лечения метилпреднизолоном с целью профилактики гипокалиемии необходимо назначение соответствующей диеты с ограничением потребления соли и прием калиевых пищевых добавок. Все ГКС повышают выведение кальция.
Травмы, отравления и осложнения процедур. Не следует применять высокие дозы системных ГКС для лечения черепно-мозговых травм.
Другие. Поскольку осложнения при лечении ГКС зависят от дозы препарата и продолжительности терапии, в любом случае следует проводить оценку соотношения пользы от применения препарата и потенциального риска относительно как дозы и продолжительности лечения, так и выбора режима ввода — ежедневно или прерывистым курсом.
При проведении лечения ГКС следует назначать самую низкую дозу, которая обеспечивает достаточный терапевтический эффект, и когда становится возможным снижение дозы, это снижение следует проводить постепенно.
Ацетилсалициловую кислоту и НПВП необходимо с осторожностью применять в комбинации с ГКС.
После применения системных ГКС сообщалось о развитии феохромоцитомного криза, который может привести к летальному исходу. ГКС должны назначаться пациентам с подозреваемой или установленной феохромоцитомой только после соответствующей оценки соотношения риск/польза.
При лечении ГКС в течение длительного времени рекомендуется регулярно контролировать АД, определять уровень глюкозы в моче и крови, проводить анализ кала на скрытую кровь, определение показателей СОЭ, рентгенологический контроль позвоночника. Следует тщательно контролировать электролитный баланс при комбинированном применении метилпреднизолона с диуретиками.
Пациентам пожилого возраста ГКС следует назначать с осторожностью из-за повышенного риска развития побочных эффектов (язвенная болезнь, остеопороз и язвы кожи). У детей, получающих ГКС в течение длительного периода времени ежедневно по несколько раз в сутки, может наблюдаться задержка роста, поэтому такой режим дозирования следует использовать только по абсолютным показаниям. Применение альтернирующей терапии, как правило, позволяет избежать или свести к минимуму этот побочный эффект.
Не выявлено канцерогенного и мутагенного действия препарата, а также его неблагоприятного воздействия на репродуктивную функцию.
Системные ГКС не следует применять в высоких дозах при лечении пациентов с травматическими поражениями головного мозга.
Препарат содержит лактозу, поэтому пациентам с наследственной непереносимостью галактозы, недостаточностью лактазы или синдромом глюкозо-галактозной мальабсорбции применять метилпреднизолон не рекомендуется.
Применение в период беременности или кормления грудью
Беременность. Результаты исследований на животных показали, что введение самкам ГКС в высоких дозах может приводить к возникновению пороков развития у плода. Однако, судя по всему, ГКС, которые назначают беременным, не предопределяют возникновения врожденных пороков развития. Несмотря на результаты исследований у животных при применении этого лекарственного средства в период беременности возможность причинения вреда для плода является маловероятной. Адекватных исследований влияния ГКС на организм человека не проводилось. Поскольку нет точного подтверждения безопасности применения ГКС в период беременности, эти препараты необходимо назначать только в случае крайней необходимости. Некоторые ГКС легко проникают через плацентарный барьер.
При принятии решения о назначении метилпреднизолона беременным и кормящим грудью или женщинам, которые могут забеременеть, необходимо проводить тщательную оценку соотношения пользы от применения препарата и потенциального риска для матери, плода и ребенка.
В одном ретроспективном исследовании у матерей, принимавших ГКС, отмечалось повышение частоты случаев низкой массы тела младенцев при рождении. Младенцы, матери которых в период беременности получали достаточно высокие дозы ГКС, должны находиться под тщательным наблюдением для выявления признаков недостаточности надпочечников, хотя недостаточность надпочечников у новорожденных, подвергавшихся воздействию ГКС внутриутробно, отмечается редко.
Влияние ГКС на ход и последствия родов неизвестно.
У новорожденных, матери которых в период беременности получали длительное лечение ГКС, наблюдалась катаракта.
Период кормления грудью. ГКС проникают в грудное молоко. ГКС, выделяемые в грудное молоко, могут подавлять рост и влиять на эндогенное продуцирование ГКС у младенцев, находящихся на грудном вскармливании.
Поскольку надлежащих исследований по изучению влияния ГКС на репродуктивную функцию людей не проводили, при необходимости применения препарата у кормящих грудью, его следует применять только в случаях, когда польза от применения превышает потенциальный риск для младенца.
Фертильность. Доказательства влияния ГКС на фертильность отсутствуют. Существующие данные о фертильности, полученные при применении у животных, являются недостаточными.
Способность влиять на скорость реакции при управлении транспортными средствами или другими механизмами. Данные о влиянии препарата на скорость реакции не были системно оценены. Но во время лечения ГКС существует риск возникновения таких побочных реакций, как головокружение, нарушения со стороны зрения, усталость, лабильность настроения. В этом случае пациентам не следует управлять транспортными средствами или работать с другими механизмами.
Метилпреднизолон является субстратом фермента цитохрома p450 (cyp), который метаболизируется с участием фермента cyp 3a4, доминирующим ферментом наиболее распространенного подвида cyp в печени взрослых людей.
Он катализирует 6-β-гидроксилирование стероидов, что является ключевым этапом I фазы метаболизма как для эндогенных, так и для синтетических ГКС.
Многие другие соединения также являются субстратами CYP 3A4, некоторые из них (как и другие лекарственные средства) изменяют метаболизм ГКС, индуцируя (усиливая активность) или ингибируя изофермент CYP 3A4.
Ингибиторы CYP 3A4 — лекарственные средства, ингибирующие активность CYP 3A4, как правило, снижают печеночный клиренс и повышают плазменные концентрации лекарственных средств — субстратов CYP 3A4, таких как метилпреднизолон. В присутствии ингибитора CYP 3A4, возможно, потребуется титровать дозу метилпреднизолона во избежание стероидной токсичности. К ингибиторам CYP 3A4 относятся: грейпфрутовый сок, макролидные антибиотики (тролеандомицин).
Индукторы CYP 3A4 — лекарственные средства, стимулирующие активность CYP 3A4, как правило, повышают печеночный клиренс и снижают плазменные концентрации лекарственных средств — субстратов CYP 3A4. При одновременном применении этих лекарственных средств может потребоваться повышение дозы метилпреднизолона для достижения желаемого результата. К таким лекарственным средствам относятся антибактериальное и противотуберкулезное средство — рифампицин; противосудорожные средства — фенитоин, фенобарбитал.
Субстраты CYP 3A4 — присутствие другого субстрата CYP 3A4 может приводить к ингибированию или индукции печеночного клиренса метилпреднизолона, при этом необходима соответствующая коррекция дозы. Возможно, побочные реакции, связанные с применением одного из таких лекарственных средств в качестве монотерапии, будут более вероятными при их одновременном применении. К таким относятся иммунодепрессанты: циклофосфамид, такролимус.
Результаты взаимодействия с другими лекарственными средствами (которые не являются изоферментами CYP 3A4)
Антибактериальное средство: изониазид — ингибитор CYP 3A4. Кроме того, метилпреднизолон потенцирует повышение скорости ацетилирования и клиренса изониазида.
Индукторы и субстраты CYP 3A4 — противосудорожные средства: карбамазепин.
Ингибиторы и субстраты CYP 3A4 — противорвотные средства: апрепитант, фосапрепитант.
Протигрибковые средства: итраконазол, кетоконазол.
Блокаторы кальциевых каналов: дилтиазем.
Макролидные антибиотики: кларитромицин, эритромицин.
Контрацептивные средства (для перорального применения): этинилэстрадиол/норэтиндрон.
Рекомендуется регулировать дозы метилпреднизолона женщинам, которые применяют пероральные контрацептивы, что способствует не только увеличению T½, но и развитию атипичного иммуносупрессивного эффекта метилпреднизолона.
Иммунодепрессанты: циклоспорин.
При одновременном применении метилпреднизолона и циклоспорина были отмечены случаи возникновения судорог. Поскольку одновременное введение этих препаратов вызывает взаимное торможение метаболизма, в результате чего могут повышаться плазменные концентрации одного из этих лекарственных средств или обоих, очевидно, судороги и другие побочные эффекты, связанные с применением каждого из этих препаратов в качестве монотерапии, при их одновременном применении могут возникать чаще.
Противовирусные препараты — ингибиторы ВИЧ-протеазы:
Ингибиторы ароматазы — аминоглутетимид. Угнетение коры надпочечников, вызванное аминоглутетимидом, может обострять эндокринные изменения, вызванные длительным лечением ГКС.
Салицилаты и другие НПВП (ацетилсалициловая кислота). Применение метилпреднизолона вместе с салицилатами, индометацином и другими НПВП может повышать вероятность язвенного поражения слизистой оболочки желудка и риск желудочно-кишечных кровотечений.
Метилпреднизолон может обусловливать снижение уровня салицилатов в плазме крови, увеличивая их почечный клиренс. Необходима осторожность при снижении дозы метилпреднизолона при длительном одновременном применении. Отмена метилпреднизолона может приводить к повышению уровня салицилата в плазме крови, что может вызвать повышение риска токсичности салицилата.
Антихолинергические средства (блокаторы нервно-мышечной передачи). ГКС могут влиять на эффекты антихолинергических средств:
Антихолинэстеразные средства. Кортикостероиды могут снижать терапевтический эффект антихолинэстеразных средств у больных миастенией гравис.
Антикоагулянты. При одновременном применении с ГКС может отмечаться усиление или уменьшение действия антикоагулянтов — производных кумарина.
Режим дозирования антикоагулянтов должен обязательно сопровождаться контролем протромбинового времени.
Гипогликемические препараты. При одновременном применении с метилпреднизолоном снижается эффективность пероральных противодиабетических препаратов и инсулина, поскольку ГКС могут повышать концентрацию глюкозы в крови, поэтому может возникнуть необходимость в коррекции дозы противодиабетических средств.
Препараты, выводящие калий. В случае применения ГКС вместе с препаратами, которые выводят калий (как диуретики), пациенты должны быть под пристальным наблюдением относительно возможного развития гипокалиемии. Также существует повышенный риск развития гипокалиемии в случае применения ГКС вместе с амфотерицином В, ксантеном или β2-антагонистами. Терапевтический эффект антигипертензивных лекарственных средств и диуретиков подавляется ГКС. Гипокалиемический эффект от применения ацетазоламида, петлевых и тиазидных диуретиков, карбеноксолона повышается.
Фторхинолоны. Одновременное применение может привести к повреждению сухожилий.
Иммунизация. ГКС могут редуцировать иммунизирующую эффективность вакцин и повышть риск неврологических осложнений. Применение терапевтических (иммуносупрессивных) доз ГКС одновременно с живыми вирусными вакцинами может повысить риск развития вирусных заболеваний. Во время терапии препаратом могут быть применены вакцины экстренного типа.
Во время длительной терапии ГКС могут уменьшать эффект соматотропина.
Действие сердечных гликозидов усиливается при сочетанном применении с метилпреднизолоном.
Метилпреднизолон в сочетании с хлороквином, гидроксихлороквином, метлоквином повышает риск развития миопатии, кардиомиопатии. При сочетанном применении метилпреднизолона с празиквантелом содержание празиквантела в крови может снижаться.
Не зарегистрировано клинического синдрома острой передозировки гкс. сообщения об острой токсичности и/или летальном исходе после передозировки гкс поступали редко.
В случае передозировки не существует специфического антидота; проводится поддерживающее и симптоматическое лечение. Метилпреднизолон подвергается диализу.
В оригинальной упаковке при температуре не выше 25 °c.
Описание лекарственного средства/медицинского изделия Метилпреднизолон-ФС табл. 8мг №30 на этой странице подготовлено на основании инструкции о его применении и предоставляется исключительно для выполнения требований Закона Украины «О защите прав потребителей». Перед применением лекарственного средства/медицинского изделия следует ознакомиться с инструкцией по его применению и проконсультироваться с врачом. Помните, самолечение может быть вредным для Вашего здоровья.
Упаковка / 30 шт.
Склад:
діюча речовина: метилпреднізолон;
1 таблетка містить: метилпреднізолону 4 мг або 8 мг;
допоміжні речовини: лактоза, моногідрат; крохмаль картопляний; натрію крохмальгліколят (тип А); магнію стеарат.
Лікарська форма. Таблетки.
основні фізико-хімічні властивості: таблетки білого або майже білого кольору, з плоскою поверхнею, круглої форми з фаскою, з хрестом з одного боку.
Фармакотерапевтична група. Прості препарати кортикостероїдів для системного застосування. Глюкокортикостероїди. Метилпреднізолон. Код АТХ Н02А В04.
Фармакологічні властивості.
Метилпреднізолон – це потужний протизапальний стероїд. Він має більш виражену протизапальну активність і меншу схильність до затримки натрію та води, ніж преднізолон. Відносна активність метилпреднізолону та гідрокортизону становить щонайменше чотири до одного.
Фармакодинаміка.
Метилпреднізолон належить до групи синтетичних глюкокортикоїдів. Глюкокортикоїди проникають через клітинні мембрани і утворюють комплекси зі специфічними цитоплазматичними рецепторами, які проникають у клітинне ядро, зв’язуються з ДНК (хроматином), стимулюють транскрипцію мРНК і подальший синтез протеїнів різних ферментів, чим і пояснюється ефект при системному застосуванні глюкокортикоїдів.
Глюкокортикоїди не тільки проявляють істотний вплив на запальний процес та імунну відповідь, а також впливають на вуглеводний, білковий та жировий обмін, серцево-судинну систему, скелетні м’язи і центральну нервову систему.
Вплив на запальний процес та імунну відповідь.
Більшість показань для застосування глюкокортикоїдів обумовлені їх протизапальними, імуносупресивними і протиалергічними властивостями. Завдяки цим властивостям досягаються такі терапевтичні ефекти:
- зменшення кількості імуноактивних клітин поблизу осередку запалення;
- зменшення вазодилатації;
- стабілізація лізосомальних мембран;
- інгібування фагоцитозу;
- зменшення продукції простагландинів та споріднених сполук.
Доза 4,4 мг метилпреднізолону ацетату (4 мг метилпреднізолону) чинить таку ж глюкокортикостероїдну (протизапальну) дію, що й 20 мг гідрокортизону.
Метилпреднізолон чинить лише мінімальну мінералокортикоїдну дію (200 мг метилпреднізолону еквівалентні 1 мг дезоксикортикостерону).
Вплив на вуглеводний і білковий обмін.
Глюкокортикоїди проявляють катаболічну дію відносно білків.
Амінокислоти, що вивільняються, перетворюються у процесі глюконеогенезу у печінці у глюкозу і глікоген.
Всмоктування глюкози у периферичних тканинах знижується, що може призвести до гіперглікемії і глюкозурії, особливо у хворих, схильних до цукрового діабету.
Вплив на жировий обмін.
Глюкокортикоїди чинять ліполітичну дію, що в першу чергу проявляється на тканинах кінцівок. Глюкокортикоїди також виявляють ліпогенетичну дію, що найбільш виражена у ділянці грудної клітки, шиї та голови, що призводить до перерозподілу жирових відкладень.
Максимальна фармакологічна активність кортикостероїдів виявляється тоді, коли пікові концентрації у плазмі крові вже пройдені, тому вважається, що переважна більшість терапевтичних ефектів препаратів зумовлена у першу чергу модифікацією активності ферментів, а не прямою дією препарату.
Фармакокінетика.
Фармакокінетика метилпреднізолону є лінійною незалежно від способу застосування.
Всмоктування.
Абсолютна біодоступність метилпреднізолону у здорових людей після перорального застосування в цілому висока (82-89 %).
Після прийому внутрішньо метилпреднізолон швидко всмоктується і максимальна концентрація метилпреднізолону у плазмі крові досягається приблизно протягом 1,5-2,3 години (залежно від дози) після перорального прийому цього лікарського засобу здоровими людьми.
Розподіл.
Метилпреднізолон широко розподіляється у тканинах, проникає через гематоенцефалічний бар’єр і проникає у грудне молоко.
Зв’язування метилпреднізолону з білками плазми крові у людей становить приблизно 77 %.
Уявний об’єм розподілу метилпреднізолону становить приблизно 1,4 л/кг.
Метаболізм.
Метилпреднізолон метаболізується переважно у печінці до неактивних метаболітів.
Основні метаболіти – 20-α-гідроксиметилпреднізолон та 20-β-гідроксиметилпреднізолон.
Його метаболізм у печінці відбувається переважно з участю ізоферменту CYP3A4 (для переліку лікарських взаємодій, які базуються на метаболізмі, опосередкованому ізоферментами CYP3A див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).
Метилпреднізолон, подібно багатьом субстратам CYP3A4, може також бути субстратом для транспортного білка Р-глікопротеїну родини АТФ-зв’язуючих касет (ABC), що впливає на його розподіл у тканинах і взаємодію з іншими лікарськими засобами.
Виведення.
Середній період напіввиведення метилпреднізолону становить від 1,8 до 5,2 години. Загальний кліренс становить близько 5-6 мл/хв/кг.
Пацієнтам із нирковою недостатністю коригування дози не потрібне.
Метилпреднізолон виводиться шляхом гемодіалізу.
Клінічні характеристики.
Показання.
Ендокринні захворювання.
Первинна та вторинна недостатність коркового шару надниркових залоз (при цьому препаратами першого ряду є гідрокортизон або кортизон; у разі необхідності синтетичні аналоги можна застосовувати у поєднанні з мінералокортикоїдами; одночасне застосування мінералокортикоїдів особливо важливе для лікування дітей раннього віку); вроджена гіперплазія надниркових залоз; негнійний тиреоїдит; гіперкальціємія при злоякісних пухлинах.
Неендокринні захворювання.
Ревматичні захворювання.
Як додаткова терапія для короткочасного застосування (для виведення хворого із гострого стану або при загостренні процесу) при таких захворюваннях:
- псоріатичний артрит;
- ревматоїдний артрит, включаючи ювенільний ревматоїдний артрит (в окремих випадках може бути потрібною підтримуюча терапія низькими дозами);
- анкілозуючий спондиліт;
- гострий і підгострий бурсит;
- гострий неспецифічний тендосиновіт;
- гострий подагричний артрит;
- посттравматичний остеоартрит;
- синовіт при остеоартриті;
- епікондиліт.
Колагенози.
У період загострення або в окремих випадках як підтримуюча терапія при таких захворюваннях:
- системний червоний вовчак;
- гострий ревмокардит;
- системний дерматоміозит (поліміозит);
- ревматична поліміалгія при гігантоклітинному артеріїті.
Захворювання шкіри.
- Пухирчатка;
- бульозний герпетиформний дерматит;
- тяжка мультиформна еритема (синдром Стівенса-Джонсона);
- фунгоїдний мікоз;
- тяжкі форми псоріазу;
- ексфоліативний дерматит;
- тяжкий себорейний дерматит.
Алергічні стани.
Для лікування нижчезазначених тяжких та інвалідизуючих алергічних станів у разі неефективності стандартного лікування:
- бронхіальна астма;
- контактний дерматит;
- дерматит атопічний;
- реакції гіперчутливості до лікарських засобів;
- сироваткова хвороба;
- сезонний або цілорічний алергічний риніт.
Захворювання очей.
Тяжкі гострі, хронічні алергічні і запальні процеси з ураженням очей та придаткового апарату, такі як:
- алергічні крайові виразки рогівки;
- ураження очей, спричинене Herpes zoster;
- запалення переднього відділу ока;
- дифузний задній увеїт та хоріоїдит;
- симпатична офтальмія;
- алергічний кон’юнктивіт;
- кератит;
- хоріоретиніт;
- ірит та іридоцикліт;
- неврит зорового нерва.
Захворювання органів дихання.
- Симптоматичний саркоїдоз;
- синдром Лефлера, який не піддається терапії іншими методами;
- бериліоз;
- фульмінантний або дисемінований легеневий туберкульоз (застосовувати у комбінації з відповідною протитуберкульозною хіміотерапією);
- аспіраційний пневмоніт.
Гематологічні захворювання.
- Ідіопатична тромбоцитопенічна пурпура у дорослих;
- вторинна тромбоцитопенія у дорослих;
- набута (аутоімунна) гемолітична анемія;
- еритробластопенія (еритроцитарна анемія);
- вроджена (еритроїдна) гіпопластична анемія.
Онкологічні захворювання.
Як паліативна терапія при таких захворюваннях:
- лейкози та лімфоми у дорослих;
- гострий лейкоз у дітей.
Набряковий синдром.
Для індукції діурезу або лікування протеїнурії при нефротичному синдромі без уремії, ідіопатичного типу або спричиненої системним червоним вовчаком.
Захворювання травного тракту.
Для виведення хворого з критичного стану при таких захворюваннях:
- виразковий коліт;
- хвороба Крона.
Захворювання нервової системи.
- Розсіяний склероз у фазі загострення;
- набряк мозку, спричинений пухлиною мозку.
Захворювання інших органів та систем.
- Туберкульозний менінгіт із субарахноїдальним блоком або при загрозі розвитку блоку, у поєднанні з відповідною протитуберкульозною хіміотерапією;
- трихінельоз з ураженням нервової системи або міокарда.
Трансплантація органів.
Протипоказання.
- Підвищена чутливість до метилпреднізолону або до інших компонентів препарату;
- системні інфекції у випадках, коли специфічну протимікробну терапію не призначали;
- системні грибкові інфекції.
Введення живих або живих атенуйованих вакцин протипоказане пацієнтам, які отримують імуносупресивні дози кортикостероїдів.
Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.
Метилпреднізолон є субстратом ферменту цитохрому Р450 (CYP), метаболізується переважно з участю ізоферменту CYP3А4, який є домінуючим ферментом найбільш поширеного підвиду CYP у печінці дорослих людей.
Він каталізує 6-β-гідроксилювання стероїдів, що є ключовим етапом І фази метаболізму як для ендогенних, так і для синтетичних кортикостероїдів.
Багато інших сполук також є субстратами CYP3А4, деякі з них (як і інші лікарські засоби) змінюють метаболізм глюкокортикоїдів, індукуючи (посилюючи активність) або інгібуючи ізофермент CYP3А4.
Інгібітори CYP3А4 – лікарські засоби, що інгібують активність CYP3А4, як правило, знижують печінковий кліренс і підвищують плазмові концентрації лікарських засобів-субстратів CYP3A4, таких як метилпреднізолон. У присутності інгібітора CYP3А4, можливо, буде необхідно титрувати дозу метилпреднізолону з метою уникнення стероїдної токсичності. До інгібіторів CYP3А4 відносяться: грейпфрутовий сік, макролідні антибіотики (тролеандоміцин), фармакокінетичний підсилювач кобіцистат.
Індуктори CYP3А4 – лікарські засоби, що стимулюють активність CYP3А4, як правило, підвищують печінковий кліренс та знижують плазмові концентрації лікарських засобів-субстратів CYP3А4. При одночасному застосуванні цих лікарських засобів може знадобитися збільшення дози метилпреднізолону для досягнення бажаного результату.
До таких лікарських засобів відноситься антибактеріальний та протитуберкульозний засіб рифампіцин та протисудомні засоби фенітоїн і фенобарбітал.
Субстрати CYP3А4 – присутність іншого субстрату CYP3А4 може призводити до впливу на печінковий кліренс метилпреднізолону, при цьому необхідне відповідне коригування дози. Можливо, побічні реакції, пов’язані із застосуванням одного з таких лікарських засобів у якості монотерапії, будуть більш імовірними при їх одночасному застосуванні. До таких відносяться імунодепресанти: циклофосфамід, такролімус.
Результати взаємодії з іншими лікарськими засобами (які не є ізоферментами CYP3A4).
Антибактеріальний засіб: ізоніазид.
Інгібітор CYP3A4. Окрім того, метилпреднізолон потенціює підвищення швидкості ацетилювання та кліренсу ізоніазиду.
Антикоагулянти (для перорального застосування): вплив метилпреднізолону на антикоагулянти для перорального застосування є варіабельним. Надходили повідомлення як про посилення, так і про зниження ефектів антикоагулянтів при їх супутньому застосуванні з кортикостероїдами. У зв’язку з цим необхідно ретельно стежити за показниками зсідання крові для підтримання бажаного рівня антикоагулянтної дії.
Протисудомний засіб: карбамазепін. Індуктор та субстрат CYP3А4.
Антихолінергічні засоби (блокатори нервово-м’язової передачі).
Кортикостероїди можуть впливати на ефекти антихолінергічних засобів:
- повідомляли про випадки гострої міопатії при супутньому застосуванні кортикостероїдів у високих дозах і антихолінергічних засобів, що блокують нервово-м’язову передачу (див. розділ «Особливості застосування»);
- повідомляли про антагонізм до ефектів блокади нервово-м’язової передачі панкуронію і векуронію у пацієнтів, які застосовують кортикостероїди. Цю взаємодію можна очікувати для всіх конкурентних блокаторів нервово-м’язової передачі.
Антихолінестеразні засоби.
Кортикостероїди можуть знижувати терапевтичний ефект антихолінестеразних засобів при лікуванні міастенії гравіс.
Антидіабетичні препарати.
Оскільки кортикостероїди можуть збільшувати концентрацію глюкози в крові, може виникнути необхідність у корекції дози антидіабетичних засобів.
Протиблювальні засоби: апрепітант, фосапрепітант. Інгібітори та субстрати CYP3А4.
Протигрибкові засоби: ітраконазол, кетоконазол.
Блокатори кальцієвих каналів: дилтіазем.
Макролідні антибіотики: кларитроміцин, еритроміцин.
Контрацептивні засоби (для перорального застосування): етинілестрадіол/норетиндрон.
Противірусні препарати – інгібітори ВІЛ-протеази. Інгібітори та субстрати CYP3А4:
- інгібітори протеази, такі як індинавір та ритонавір, можуть призводити до збільшення концентрацій кортикостероїдів у плазмі крові;
- кортикостероїди можуть індукувати метаболізм інгібіторів ВІЛ-протеази, в результаті чого зменшуються їх концентрації у плазмі крові.
Інгібітори ароматази – аміноглутетимід.
Пригнічення кори надниркових залоз, спричинене аміноглутетимідом, може загострювати ендокринні зміни, спричинені тривалим лікуванням глюкокортикоїдом.
Імунодепресанти: циклоспорин.
При одночасному застосуванні метилпреднізолону та циклоспорину були відзначені випадки виникнення судом. При одночасному застосуванні цих препаратів відбувається взаємне гальмування метаболізму, внаслідок чого можуть збільшуватися плазмові концентрації одного із цих лікарських засобів або обох, очевидно, судоми та інші побічні ефекти, пов’язані із застосуванням кожного з цих препаратів у якості монотерапії, при їх одночасному застосуванні можуть виникати частіше.
Нестероїдний протизапальний засіб аспірин (ацетилсаліцилова кислота) у високих дозах.
Застосування метилпреднізолону разом з нестероїдними протизапальними препаратами може підвищувати вірогідність виразкового ураження слизової оболонки шлунка та збільшувати ризик шлунково-кишкових кровотеч.
Метилпреднізолон може призводити до збільшення кліренсу аспірину, який застосовували у високих дозах. Це може спричинити зниження рівнів саліцилату в сироватці крові. Припинення застосування метилпреднізолону може призводити до підвищення рівнів саліцилату в сироватці крові, що може спричинити підвищення ризику токсичності саліцилату.
Препарати, що виводять калій.
У випадку застосування кортикостероїдів разом із препаратами, що виводять калій (таких як діуретики), пацієнти мають бути під пильним наглядом щодо можливого розвитку гіпокаліємії. Також існує підвищений ризик розвитку гіпокаліємії у випадку застосування кортикостероїдів разом з амфотерицином В, ксантеном або β2-антагоністами.
Особливості застосування.
Імуносупресивні ефекти/підвищена сприйнятливість до інфекцій.
Кортикостероїди можуть підвищувати сприйнятливість до інфекцій; вони можуть маскувати деякі симптоми інфекцій; крім того, на тлі кортикостероїдної терапії можуть розвиватися нові інфекції. При застосуванні кортикостероїдів може знижуватися резистентність до інфекцій та спостерігатися нездатність організму локалізувати інфекцію.
Інфекції, спричинені будь-яким збудником, у тому числі бактеріями, грибками, вірусами, найпростішими або гельмінтами з будь-якою локалізацією в організмі, можуть виникати на тлі застосування кортикостероїдів у якості монотерапії чи у поєднанні з іншими імуносупресивними засобами, що впливають на стан клітинного і гуморального імунітету та функцію нейтрофілів.
Інфекції можуть бути легкими, але можуть бути і тяжкими, а в деяких випадках – летальними.
При збільшенні дози кортикостероїдів частота розвитку інфекційних ускладнень збільшується.
Пацієнти, які приймають лікарські засоби, що пригнічують імунну систему, більш сприятливі до інфекцій, ніж здорові люди.
Вітряна віспа і кір, наприклад, можуть мати більш серйозні або навіть летальні наслідки у неімунізованих дітей або дорослих, які приймають кортикостероїди.
Застосування живих або живих ослаблених вакцин пацієнтам, які отримують кортикостероїди в імуносупресивних дозах, протипоказане.
Пацієнтам, які отримують кортикостероїди в імуносупресивних дозах, можна проводити вакцинацію, застосовуючи вбиті або інактивовані вакцини, однак їх відповідь на такі вакцини може бути ослабленою. Зазначені процедури імунізації можна проводити пацієнтам, які отримують кортикостероїди не в імуносупресивних дозах.
Застосування кортикостероїдів при активному туберкульозі слід призначати лише у випадках фульмінантного або дисемінованого туберкульозу, коли кортикостероїди необхідно застосовувати у поєднанні з відповідною протитуберкульозною терапією.
Якщо кортикостероїди показані пацієнтам з латентним туберкульозом або в період віражу туберкулінових проб, лікування слід проводити під ретельним наглядом лікаря, оскільки можлива реактивація процесу. Під час тривалої кортикостероїдної терапії таким пацієнтам необхідно отримувати хіміопрофілактичні препарати.
Повідомляли про випадки саркоми Капоші у пацієнтів, які отримували терапію кортикостероїдами. У таких випадках припинення терапії кортикостероїдами може призвести до клінічної ремісії.
Не існує єдиної думки щодо ролі кортикостероїдів у терапії пацієнтів із септичним шоком.
У дослідженнях, що проводили раніше, повідомляли як про позитивні, так і про негативні наслідки застосування кортикостероїдів у цій клінічній ситуації. Результати досліджень, що проводили пізніше, свідчили, що кортикостероїди у якості додаткової терапії мали сприятливий вплив для пацієнтів із встановленим септичним шоком, у яких відзначали недостатність надниркових залоз.
Однак рутинне застосування цих препаратів пацієнтам із септичним шоком не рекомендується. За результатами систематичного огляду даних після коротких курсів високих доз кортикостероїдів таким пацієнтам був зроблений висновок про відсутність доказових даних на користь такого застосування цих препаратів.
Однак за даними метааналізу та одного огляду було показано, що більш тривалі (5-11 днів) курси лікування кортикостероїдами у низьких дозах можуть зумовлювати зменшення летальності, особливо у пацієнтів із септичним шоком, залежним від вазопресорної терапії.
Вплив на імунну систему.
Можуть виникати алергічні реакції (наприклад ангіоневротичний набряк).
Оскільки рідко у пацієнтів, які отримували терапію кортикостероїдами, реєструвалися шкірні реакції та анафілактичні/анафілактоїдні реакції, перед застосуванням слід вжити відповідних застережних заходів, особливо якщо у пацієнта в анамнезі спостерігалася алергія на будь-який лікарський засіб.
Лікарський засіб містить лактозу, отриману з коров’ячого молока. Пацієнтам з відомою або підозрюваною гіперчутливістю до білка коров’ячого молока, його складових або інших молочних продуктів слід бути обережними, оскільки препарат може містити мікроелементи молочних складових.
Вплив на ендокринну систему.
Пацієнтам, яким проводиться терапія кортикостероїдами та які піддаються впливу незвичайної стресової ситуації, показане підвищення дози швидкодіючих кортикостероїдів до, під час та після стресової ситуації.
Тривале застосування глюкокортикоїдів у фармакологічних дозах може пригнічувати гіпоталамо-гіпофізарно-наднирковозалозну систему (вторинна адренокортикальна недостатність). Ступінь і тривалість адренокортикальної недостатності варіюються у різних пацієнтів і залежать від дози, частоти, часу застосування, а також тривалості терапії глюкокортикоїдами.
Цей ефект може бути мінімізованим шляхом застосування альтернуючої терапії (див. розділ «Спосіб застосування та дози»). При раптовій відміні глюкокортикоїдів може розвиватися гостра недостатність надниркових залоз, що може призвести до летального наслідку.
Адренокортикальна недостатність, спричинена введенням препарату, може бути мінімізована шляхом поступового зниження дози.
Цей тип відносної недостатності може утримуватися протягом кількох місяців після відміни терапії; отже, якщо у цей період виникне будь-яка стресова ситуація, гормональну терапію необхідно відновити.
Оскільки може бути порушена секреція мінералокортикоїдів, одночасно слід вводити мінералокортикоїди та/або вживати сіль.
Після різкого припинення застосування глюкокортикоїдів може також розвиватися синдром відміни стероїдів, на перший погляд не пов’язаний із недостатністю кори надниркових залоз.
До цього синдрому належать такі симптоми, як анорексія, нудота, блювання, летаргія, головний біль, підвищення температури тіла, біль у суглобах, десквамація, міалгія, зменшення маси тіла та/або артеріальна гіпотензія. Вважається, що ці ефекти є наслідком раптової зміни концентрації глюкокортикоїдів, а не низьких рівнів кортикостероїдів.
Оскільки глюкокортикостероїди можуть спричиняти або посилювати синдром Кушинга, пацієнтам із хворобою Кушинга слід уникати їх застосування.
Відзначається більш виражений вплив кортикостероїдів на пацієнтів із гіпотиреоїдизмом.
Розлади метаболізму та харчування.
Кортикостероїди, включаючи метилпреднізолон, можуть збільшувати вміст глюкози у крові, погіршувати стан пацієнтів з наявним цукровим діабетом та зумовлювати схильність до цукрового діабету у пацієнтів, які застосовують кортикостероїди довгостроково.
Психічні розлади.
При застосуванні кортикостероїдів можливі різні психічні розлади: від ейфорії, безсоння, змін настрою, зміни особистості до тяжкої депресії з вираженням психотичних маніфестацій.
Крім того, на тлі прийому кортикостероїдів може посилюватися вже існуюча емоційна нестабільність та схильність до психотичних реакцій.
При застосуванні системних стероїдів можуть розвиватися потенційно тяжкі психічні розлади (див. розділ «Побічні реакції»).
Симптоми зазвичай виникають протягом кількох днів або тижнів з часу початку терапії.
Більшість реакцій зникає після зменшення дози або відміни препарату, хоча може виникнути необхідність у призначенні спеціального лікування.
Відзначалися реакції з боку психіки при відміні кортикостероїдів; їх частота невідома.
Пацієнтам та особам, які за ними доглядають, слід рекомендувати звертатися до лікаря, якщо у пацієнта розвиваються будь-які розлади з боку психіки, особливо якщо є підозри на те, що пацієнт знаходиться у депресивному настрої чи у нього виникли суїцидальні думки.
Пацієнтам та особам, які за ними доглядають, слід проявляти пильність щодо можливих психічних розладів, які можуть виникнути під час застосування або одразу після поступового зниження дози чи відміни системних стероїдів.
Якщо пацієнт, який отримує стероїдну терапію, зазнає впливу незвичайної стресової ситуації, слід збільшити дозу швидкодіючих стероїдів до, під час і після стресової ситуації.
Розлади з боку нервової системи.
Пацієнтам із судомами, а також із міастенією гравіс слід застосовувати кортикостероїди з обережністю (див. відомості про міопатію у підрозділі «Розлади з боку опорно-рухового апарату» цього ж розділу).
Хоча у контрольованих клінічних дослідженнях була встановлена ефективність кортикостероїдів щодо прискорення усунення загострень розсіяного склерозу, але вони не продемонстрували впливу кортикостероїдів на кінцевий результат або природній перебіг цього захворювання.
Згідно з результатами цих досліджень для демонстрації значного ефекту потрібно застосовувати відносно високі дози кортикостероїдів (див. розділ «Спосіб застосування та дози»).
Надходили повідомлення про виникнення епідурального ліпоматозу у пацієнтів, які застосовують кортикостероїди, зазвичай при тривалому прийомі високих доз кортикостероїдів.
Розлади з боку органів зору.
При системному і місцевому застосуванні кортикостероїдів можливі повідомлення про порушення зору. При наявності таких симптомів, як затуманення зору або інші порушення зору, слід розглянути можливість направлення пацієнта до офтальмолога для виявлення можливих причин, які можуть включати катаракту, глаукому або таку рідкісну хворобу як центральна серозна хоріоретинопатія, про виникнення яких повідомляли після застосування системних і місцевих кортикостероїдів. Центральна серозна хоріоретинопатія може призвести до відшарування сітківки ока.
При ураженні очей, спричиненому вірусом простого герпесу, кортикостероїди слід застосовувати з обережністю, оскільки при цьому можлива перфорація рогівки. При тривалому застосуванні кортикостероїдів можуть розвинутися задня субкапсулярна катаракта і ядерна катаракта (особливо у дітей), екзофтальм або підвищення внутрішньоочного тиску, що може призвести до глаукоми з можливим ураженням зорового нерва. У пацієнтів, які застосовують глюкокортикоїди, зростає імовірність розвитку вторинних інфекцій ока, спричинених грибами та вірусами. Застосування кортикостероїдів було пов’язане з розвитком центральної серозної хоріопатії, яка може призводити до відшарування сітківки.
Розлади з боку серця.
Побічні реакції з боку серцево-судинної системи, такі як розвиток дисліпідемії та артеріальної гіпертензії, пов’язані із застосуванням глюкокортикоїдів, можуть спричинити схильність пацієнтів з уже існуючими факторами ризику ускладнень з боку серцево-судинної системи до розвитку додаткових серцево-судинних ефектів, якщо застосовувати їх у високих дозах і тривалими курсами. У зв’язку із цим кортикостероїди слід розсудливо застосовувати таким пацієнтам, а також зважати на модифікацію факторів ризику і, при необхідності, додатково моніторити серцеву діяльність. Низькі дози та альтернуюча терапія можуть зменшити частоту виникнення ускладнень при проведенні терапії кортикостероїдами.
Пацієнтам із застійною серцевою недостатністю системні кортикостероїди слід застосовувати з обережністю та лише у разі нагальної потреби.
Розлади з боку судин.
Повідомляли про випадки тромбозу, у тому числі венозної тромбоемболії при застосуванні кортикостероїдів. Тому слід дотримуватись обережності при призначенні кортикостероїдів пацієнтам, які мають тромбоемболічні розлади або можуть бути схильні до них.
Кортикостероїди слід застосовувати з обережністю пацієнтам з артеріальною гіпертензією.
Розлади з боку шлунково-кишкового тракту.
Високі дози кортикостероїдів можуть спричиняти розвиток гострого панкреатиту.
Не існує єдиної думки з приводу того, що саме кортикостероїди спричиняють розвиток пептичної виразки шлунка у ході терапії.
Кортикостероїди можуть маскувати симптоми пептичної виразки, тому можливе виникнення перфорації або кровотечі без вираженого больового синдрому. Терапія глюкокортикоїдами може маскувати перитоніт або інші ознаки чи симптоми, що асоціюються із порушеннями з боку шлунково-кишкового тракту, такі як перфорація, обструкція або панкреатит.
У комбінації з НПЗП ризик розвитку шлунково-кишкових виразок підвищується.
Кортикостероїди слід призначати з обережністю при неспецифічному виразковому коліті, якщо є ризик перфорації, утворення абсцесу або іншої гнійної інфекції; при дивертикуліті; у разі нещодавно накладених кишкових анастомозів; при активній або латентній пептичній виразці.
Розлади з боку гепатобіліарної системи.
Повідомляли про поодинокі гепатобіліарні розлади, більшість з яких мали оборотний характер після відміни препарату. Отже, належний моніторинг є необхідним.
Розлади з боку опорно-рухового апарату.
Повідомлялося про випадки гострої міопатії при застосуванні кортикостероїдів у високих дозах, що найчастіше виникали у пацієнтів із розладами нейром’язової передачі (наприклад міастенією гравіс) або у пацієнтів, які отримують супутню терапію антихолінергічними засобами, такими як засоби, що блокують нервово-м’язову передачу (наприклад панкуроній).
Ця гостра міопатія ‒ генералізована, може вражати м’язи очей та дихальні м’язи і призводити до тетрапарезу. Може спостерігатися підвищення рівня креатинкінази. Для покращання клінічного стану або одужання після припинення застосування кортикостероїдів може знадобитися від кількох тижнів до кількох років.
Остеопороз – одна з побічних реакцій, яка спостерігається часто, але рідко діагностується, розвивається при тривалому застосуванні високих доз глюкокортикоїдів.
Розлади з боку нирок та сечовидільної системи.
Застосовувати з обережністю пацієнтам із системною склеродермією, оскільки спостерігалося збільшення кількості випадків виникнення склеродермічного ниркового кризу при застосуванні кортикостероїдів, у тому числі метилпреднізолону. Кортикостероїди слід застосовувати з обережністю пацієнтам із нирковою недостатністю.
Дослідження.
При застосуванні гідрокортизону або кортизону в середніх та високих дозах можливі підвищення артеріального тиску, затримка солей та води, збільшення екскреції калію.
Ці ефекти спостерігають рідше при застосуванні синтетичних похідних цих препаратів, окрім випадків, коли застосовують високі дози.
Під час тривалого лікування метилпреднізолоном з метою профілактики гіпокаліємії необхідне призначення відповідної дієти з обмеженням споживання солі і прийом калієвих харчових добавок. Усі кортикостероїди підвищують екскрецію кальцію.
Травми, отруєння і ускладнення процедур.
Системні кортикостероїди не показані і тому не мають застосовуватись для лікування черепно-мозкових травм. Багатоцентрове дослідження виявило збільшення летальності через 2 тижні і через 6 місяців після травми у пацієнтів, які приймали метилпреднізолон, порівняно з тими, хто приймав плацебо. Причинно-наслідкового зв’язку з лікуванням метилпреднізолоном не встановлено.
Інші.
Оскільки ускладнення при лікуванні глюкокортикоїдами залежать від дози препарату і тривалості терапії, у будь-якому випадку слід проводити оцінку співвідношення користі від застосування препарату і потенційного ризику відносно як дози і тривалості лікування, так і вибору режиму введення – щоденно або переривчастим курсом.
При проведенні лікування кортикостероїдами слід призначати найнижчу дозу, яка забезпечує достатній терапевтичний ефект, і коли стає можливим зниження дози, це зниження слід проводити поступово.
Вважається, що при одночасному застосуванні з інгібіторами CYP3A, у тому числі препаратами, які містять кобіцистат, підвищується ризик виникнення системних побічних ефектів. Такої комбінації слід уникати, якщо тільки користь не перевищує підвищений ризик виникнення системних побічних реакцій при застосуванні кортикостероїдів; у таких випадках необхідно здійснювати нагляд за пацієнтами щодо розвитку системних побічних реакцій, пов’язаних із застосуванням кортикостероїдів.
Аспірин і нестероїдні протизапальні препарати необхідно з обережністю застосовувати у комбінації з кортикостероїдами.
Після застосування системних кортикостероїдів повідомляли про розвиток феохромоцитомного кризу, який може призводити до летального наслідку.
Кортикостероїди слід призначати пацієнтам із підозрюваною або встановленою феохромоцитомою лише після відповідної оцінки співвідношення «ризик/користь».
Цей лікарський засіб містить 5,3 або 1,3 мг натрію крохмальгліколят (відповідно до дозування лікарського засобу Метилпреднізолон-ФС 4 мг або 8 мг). Слід бути обережним при застосуванні пацієнтам, які застосовують натрій-контрольовану дієту.
Препарат містить лактозу, тому пацієнтам зі спадковою непереносимістю галактози, недостатністю лактази або синдромом глюкозо-галактозної мальабсорбції застосовувати метилпреднізолон не рекомендується.
Застосування у період вагітності або годування груддю.
Вагітність.
Результати досліджень на тваринах продемонстрували, що введення самкам кортикостероїдів у високих дозах може призводити до виникнення вад розвитку у плода. Хоча немає доказів того, що кортикостероїди зумовлюють виникнення вроджених вад розвитку при застосуванні вагітним жінкам, результати досліджень при лікуванні вагітних не повністю виключають ураження плода.
Оскільки адекватних досліджень впливу метилпреднізолону на репродуктивну функцію людини не проводили, цей лікарський засіб слід призначати у період вагітності лише після ретельного оцінювання співвідношення ризик/користь для матері та плода.
Деякі кортикостероїди легко проникають через плацентарний бар’єр.
Відомо, що в одному ретроспективному дослідженні у матерів, які приймали кортикостероїди, відзначалося збільшення частоти випадків низької маси тіла немовлят при народженні. Було виявлено, що у людей ризик народження з низькою масою тіла є дозозалежним і може бути мінімізований шляхом застосування нижчих доз кортикостероїдів. Немовлята, матері яких у період вагітності отримували досить високі дози кортикостероїдів, повинні знаходитися під ретельним наглядом для виявлення ознак недостатності надниркових залоз, хоча недостатність надниркових залоз у новонароджених, які зазнавали дії кортикостероїдів внутрішньоутробно, відзначається рідко.
Вплив кортикостероїдів на перебіг і наслідки пологів невідомий.
У немовлят, матері яких у період вагітності отримували довготривале лікування кортикостероїдами, спостерігалася катаракта.
Період годування груддю.
Кортикостероїди проникають у грудне молоко та можуть пригнічувати ріст і впливати на ендогенне продукування глюкокортикоїдів у немовлят, які знаходяться на грудному годуванні. Цей лікарський засіб слід застосовувати жінкам, які годують груддю, лише після ретельного оцінювання співвідношення ризик/користь для матері та немовляти.
Фертильність.
Доведено, що кортикостероїди знижують фертильність при введенні щурам, однак даних цих досліджень недостатньо.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.
Дані про вплив препарату на швидкість реакції не були системно оцінені. Але під час лікування кортикостероїдами існує ризик виникнення таких побічних реакцій, як запаморочення, вертиго, порушення з боку зору, втома. У цьому випадку пацієнтам не слід керувати автотранспортом або працювати з іншими механізмами.
Спосіб застосування та дози.
Хрестоподібна насічка на таблетках не є функціональною та не призначена для поділу таблетки.
Початкова доза препарату для дорослих може варіювати залежно від показання.
При менш тяжких захворюваннях зазвичай бувають достатніми і низькі дози, хоча окремим пацієнтам можуть знадобитися і вищі стартові дози.
Високі дози можна застосовувати при таких захворюваннях і станах, як розсіяний склероз (200 мг на добу), набряк мозку (200-1000 мг на добу), трансплантації органів (до 7 мг/кг на добу) та розсіяний склероз. У лікуванні розсіяного склерозу у фазі загострення пероральне застосування метилпреднізолону по 500 мг/добу протягом 5 днів або по 1000 мг/добу протягом 3 днів є ефективним. Якщо через належний період часу не буде досягнуто задовільного клінічного ефекту, терапію таблетками метилпреднізолону слід відмінити і призначити пацієнту альтернативну терапію. Якщо після тривалої терапії препарат потрібно відмінити, то рекомендується проводити це поступово, а не раптово. Якщо внаслідок терапії досягнутий задовільний ефект, слід підібрати хворому індивідуальну підтримуючу дозу шляхом поступового зменшення початкової дози через певні проміжки часу, поки не буде знайдена найнижча доза, що дозволить підтримувати досягнутий клінічний ефект.
Слід пам’ятати, що необхідний постійний контроль дозування препарату. До ситуацій, при яких може виникнути потреба коригування дози препарату, належать: зміни клінічного стану, зумовлені настанням ремісії або загостренням захворювання; індивідуальна відповідь хворого на препарат; вплив на пацієнта стресових ситуацій, що прямо не пов’язані з основним захворюванням, на яке спрямована терапія. В останньому випадку може виникнути необхідність збільшити дозу метилпреднізолону на певний період часу, що залежить від стану пацієнта. Слід підкреслити, що потрібна доза може варіювати і її слід підбирати індивідуально залежно від характеру захворювання і реакції пацієнта на терапію.
АЛЬТЕРНУЮЧА ТЕРАПІЯ (АТ).
Альтернуюча терапія – це такий режим дозування кортикостероїдів, при якому подвоєну добову дозу кортикостероїду слід призначати через день, вранці. Метою такого виду терапії є досягнення у пацієнта, який потребує тривалої терапії, максимальних переваг застосування кортикостероїдів при зведенні до мінімуму деяких небажаних ефектів, таких як пригнічення гіпофізарно-наднирковозалозної системи, кушингоїдний стан, синдром відміни кортикостероїдів і пригнічення росту у дітей.
Діти.
Препарат можна застосовувати у педіатричній практиці.
Слід ретельно спостерігати за особливостями розвитку і росту немовлят та дітей при застосуванні тривалої терапії кортикостероїдами.
У дітей при тривалому застосуванні препарату щоденно по декілька разів на добу можливе уповільнення росту.
Тому такий режим дозування слід використовувати тільки за найбільш нагальними показаннями.
Застосування альтернуючої терапії, як правило, дає змогу уникнути цього побічного ефекту або звести його до мінімуму (див. розділ «Спосіб застосування та дози. Альтернуюча терапія»).
Немовлята і діти, які отримують довготривалу терапію кортикостероїдами, мають особливий ризик підвищення внутрішньочерепного тиску.
Високі дози кортикостероїдів можуть спричинити панкреатит у дітей.
Передозування.
Не зареєстровано клінічного синдрому гострого передозування кортикостероїдами. Повідомлення про гостру токсичність та/або летальний наслідок після передозування кортикостероїдами надходили рідко.
У випадку передозування не існує специфічного антидоту; проводиться підтримуюче та симптоматичне лікування. Метилпреднізолон піддається діалізу.
Побічні реакції.
Нижче зазначені побічні реакції, пов’язані з лікуванням, вказані за класом систем органів, MedDRA та частотою. У кожній групі частоти побічні реакції зазначені у порядку зменшення проявів. Частота побічних реакцій відображена як: часто (від ≥ 1/100 до
≥ 1/1000 до
Інфекції та паразитарні інвазії: часто – інфекції (включаючи підвищення сприйнятливості до інфекцій та їх тяжкості з маскуванням симптомів та ознак); невідомо – перитоніт+, рецидив латентного туберкульозу, опортуністичні інфекції.
Новоутворення доброякісні, злоякісні та невстановлені (включаючи кісти та поліпи): невідомо – саркома Капоші.
З боку системи крові та лімфатичної системи: невідомо – лейкоцитоз.
З боку імунної системи: невідомо – гіперчутливість до лікарського засобу (включаючи анафілактичні та анафілактоїдні реакції).
З боку ендокринної системи: часто – кушингоїдний синдром, невідомо – гіпопітуїтаризм.
Метаболічні та аліментарні розлади: часто – затримка натрію, затримка рідини в організмі; невідомо – гіпокаліємічний алкалоз, метаболічний ацидоз, дисліпідемія, порушення толерантності до глюкози, підвищення потреби в інсуліні та пероральних цукрознижувальних препаратів у хворих на цукровий діабет, ліпоматоз, підвищення апетиту (що може призвести до збільшення маси тіла), епідуральний ліпоматоз.
Психічні розлади: часто – афективний розлад (у тому числі депресивний настрій та ейфоричний настрій); невідомо – психози (включаючи манію, марення, галюцинації, загострення шизофренії), психотична поведінка, афективні розлади (включаючи афективну лабільність, психологічна залежність, схильність до суїциду), психічний розлад, зміни особистості, перепади настрою, сплутаність свідомості, патологічна поведінка, тривожність, безсоння, дратівливість.
З боку нервової системи: невідомо – судоми, підвищення внутрішньочерепного тиску (з набряком диска зорового нерва (доброякісна внутрішньочерепна гіпертензія)), когнітивна дисфункція (включаючи амнезію), запаморочення, головний біль.
З боку органів зору: часто – катаракта, рідко – затуманення зору (див. розділ «Особливості застосування»), невідомо – глаукома, екзофтальм, потоншання рогівки та склери, хоріоретинопатія.
З боку органів слуху та рівноваги: невідомо – вертиго.
З боку серця: невідомо – застійна серцева недостатність (у пацієнтів зі схильністю до цього), розрив міокарда в ділянці перенесеного інфаркту міокарда.
З боку судин: часто – артеріальна гіпертензія; невідомо – артеріальна гіпотензія, артеріальна емболія, тромботичні явища.
З боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: невідомо – легенева емболія, гикавка.
З боку травного тракту: часто – пептичні виразки (з можливою перфорацією та кровотечею); невідомо – перфорація кишечника, шлункова кровотеча, панкреатит, виразковий езофагіт, здуття живота, езофагіт, біль у животі, діарея, диспепсія, нудота.
З боку гепатобіліарної системи: невідомо – підвищення рівнів печінкових ферментів (наприклад аланінамінотрансферази, аспартатамінотрансферази).
З боку шкіри та підшкірної клітковини: часто – атрофія шкіри, акне; невідомо – еритема, ангіоневротичний набряк, свербіж, кропив’янка, екхімоз, петехії, висипання, гірсутизм, гіпергідроз, телеангіектазії, уповільнення регенерації, стриї шкіри.
З боку опорно-рухового апарату та сполучної тканини: часто – м’язова слабкість, затримка росту; невідомо – патологічні переломи, остеонекроз, атрофія м’язів, нейропатична артропатія, міопатія, остеопороз, артралгія, міалгія.
З боку репродуктивної системи та молочних залоз: невідомо – нерегулярні менструації.
Загальні розлади та реакції у місці введення: часто – порушення загоєння ран; невідомо – периферичний набряк, підвищена втомлюваність, загальне нездужання, симптоми синдрому відміни стероїдів (занадто раптове зниження дози кортикостероїдів після тривалого застосування може призвести до гострої недостатності кори надниркових залоз, гіпотензії та летального наслідку) (див. розділ «Особливості застосування»).
Дослідження: часто – гіпокаліємія, невідомо – підвищення внутрішньоочного тиску, зниження толерантності до вуглеводів, підвищення рівня кальцію у сечі, підвищення рівня лужної фосфатази в крові, підвищення рівня сечовини в крові, пригнічення реакцій при проведенні шкірних тестів*.
Травми, отруєння і ускладнення процедур: невідомо – розрив сухожилля (особливо ахіллового сухожилля), компресійний перелом хребта.
Частота виникнення передбачуваних побічних реакцій, що асоціювалися із застосуванням кортикостероїдів, включаючи гіпоталамо-пітуїтарно-адреналову супресію, корелює з відносною активністю лікарського засобу, дозуванням, часом прийому та тривалістю терапії (див. розділ «Особливості застосування»).
+ Перитоніт може бути первинною головною ознакою або симптомом розладів шлунково-кишкового тракту, таких як перфорація, обструкція або панкреатит (див. розділ «Особливості застосування»).
* Назва терміну не належить до класифікації MedDRA.
Звітування про підозрювані побічні реакції.
Звітування про підозрювані побічні реакції після реєстрації лікарського засобу має важливе значення. Це дозволяє здійснювати безперервний моніторинг співвідношення між користю і ризиками, пов’язаними із застосуванням лікарського засобу. Медичних працівників просять звітувати про будь-які підозрювані побічні реакції відповідно до локальної системи звітності.
Термін придатності. 3 роки.
Умови зберігання. Зберігати у недоступному для дітей місці, в оригінальній упаковці при температурі не вище 25 ºС.
Упаковка. По 10 таблеток у блістері; по 3 блістери у пачці картонній.
Категорія відпуску. За рецептом.
Виробник. ТОВ «Фарма Старт», Україна.
Місцезнаходження виробника та адреса місця провадження його діяльності.
Україна, 03124, м. Київ, бульвар Вацлава Гавела, 8.
Источником информации для описания является Государственный Реестр Лекарственных Средств Украины
ВНИМАНИЕ! Цены актуальны только при оформлении заказа в электронной медицинской информационной системе Аптека 9-1-1. Цены на товары при покупке непосредственно в аптечных заведениях-партнерах могут отличаться от указанных на сайте!
Добавление отзыва
{{docMaster.documentName}}
{{docVisa.documentName}}
