| Торговое название | Ко-сентор |
| Действующие вещества | Гидрохлортиазид, Лозартан |
| Количество действующего вещества: | 100 мг + 25 мг |
| Форма выпуска: | таблетки для внутреннего применения |
| Количество в упаковке: | 30 таблеток (3 блистера по 10 шт.) |
| Первичная упаковка: | блистер |
| Способ применения: | Оральные |
| Взаимодействие с едой: | Не имеет значения |
| Температура хранения: | от 5°C до 30°C |
| Чувствительность к свету: | Не чувствительный |
| Признак: | Импортный |
| Происхождение: | Химический |
| Рыночный статус: | Брендированный дженерик |
| Производитель: | ГЕДЕОН РИХТЕР ОАО |
| Страна производства: | Венгрия |
| Заявитель: | Гедеон Рихтер |
| Условия отпуска: | По рецепту |
|
Код АТС C Препараты для лечения заболеваний сердечно-сосудистой системы C09 Средства для понижения артериального давления (Препараты, влияющие на ренин-ангиотензиновую систему) C09D Комбинированные препараты ингибиторов ангиотензина ii C09DA Антагонисты ангиотензина ii и диуретики C09DA01 Лозартан и диуретики |
|
Фармакодинамика
Лозартан/гидрохлоротиазид. Известно, что одновременное применение лозартана и гидрохлоротиазида приводит к аддитивному эффекту относительно снижения АД, снижая его в большей степени, чем каждый из компонентов в отдельности. Предполагают, что это связано со взаимодополняющим действием обоих компонентов. Кроме того, в результате диуретического действия гидрохлоротиазид повышает активность ренина в плазме крови и выделение альдостерона, а также снижает содержание калия и повышает уровень ангиотензина II в плазме крови. Лозартан блокирует все физиологически значимые эффекты ангиотензина II и посредством ингибирования альдостерона снижает потерю ионов калия, вызванную мочегонными средствами.
Известно, что лозартан проявляет слабый и преходящий урикозурический эффект. Гидрохлоротиазид незначительно повышает концентрацию мочевой кислоты в плазме крови; комбинация лозартана и гидрохлоротиазида способствует снижению гиперурикемии, вызванной приемом диуретиков.
Антигипертензивный эффект лозартана и гидрохлоротиазида продолжается в течение 24 ч и сохраняется при непрерывном лечении. Несмотря на значительное снижение АД, препарат не оказывает клинически значимого эффекта на ЧСС. Известно, что после 12 нед применения комбинации лозартан 50 мг/гидрохлоротиазид 12,5 мг зарегистрировано снижение диастолического АД в положении сидя в среднем на 13,2 мм рт. ст.
Комбинация лозартан/гидрохлоротиазид одинаково эффективно снижала АД у мужчин и женщин, у лиц негроидной и других рас, у пациентов молодого (65 лет) и пожилого возраста (≥65 лет); препарат эффективен у пациентов с любой степенью тяжести АГ.
Лозартан. Это синтетический антагонист рецепторов ангиотензина II (тип АТ1), который применяется перорально. Ангиотензин II является мощным вазоконстриктором, главным гормоном ренин-ангиотензиновой системы, а также ключевым звеном развития АГ.
Ангиотензин II связывается с рецепторами АТ1, которые находятся во многих тканях (например в гладких мышцах сосудов, надпочечниках, почках и сердце), и вызывает ряд важных биологических эффектов, включая вазоконстрикцию и высвобождение альдостерона. Ангиотензин II также стимулирует пролиферацию клеток гладких мышц.
Лозартан селективно блокирует АТ1-рецепторы. In vitro и in vivo лозартан и его фармакологически активный метаболит карбоновой кислоты (Е3174) блокирует все физиологически значимые эффекты ангиотензина II независимо от источника или пути его синтеза.
Лозартан не оказывает агонистического действия, он также не блокирует рецепторы других гормонов или ионные каналы, которые играют важную роль в регуляции сердечно-сосудистой системы. Кроме того, лозартан не угнетает АПФ (киназу II), фермент, расщепляющий брадикинин. Из-за этого не отмечается увеличения выраженности побочных действий, связанных с брадикинином.
При применении лозартана отмечают угнетение отрицательной обратной связи на секрецию ренина, что приводит к повышению активности ренина в плазме крови. Повышение активности ренина приводит к возрастанию концентрации ангиотензина II в плазме крови. Несмотря на это, антигипертензивная активность и снижение концентрации альдостерона в плазме крови сохраняются, что указывает на эффективную блокаду рецепторов ангиотензина II. После прекращения лечения лозартаном активность ренина в плазме крови и концентрация ангиотензина II возвращаются к исходным значениям в течение 3 дней.
И лозартан, и его основной активный метаболит имеют значительно большее сродство к рецепторам АТ1, чем к АТ2. В пересчете на массу активный метаболит в 10–40 раз активнее лозартана.
Известно, что частота возникновения кашля у пациентов, принимающих лозартан или гидрохлоротиазид, значительно ниже, чем при применении ингибиторов АПФ.
У пациентов с АГ в сочетании с протеинурией без сахарного диабета применение лозартана калия значительно снижало протеинурию, а также фракционную экскрецию альбумина и IgG. Лозартан поддерживает скорость клубочковой фильтрации (СКФ) и снижает фильтрационную фракцию. В целом лозартан вызывает снижение концентрации мочевой кислоты в плазме крови (обычно 0,4 мг/дл), сохраняющееся в ходе длительной терапии.
Лозартан не влияет на автономные рефлексы и не оказывает длительного влияния на уровень норадреналина в плазме крови.
У пациентов с недостаточностью левого желудочка дозы лозартана 25 и 50 мг вызывали положительные гемодинамические и нейрогормональные эффекты, характеризующиеся повышением сердечного индекса и снижением давления в конечных легочных капиллярах, снижением системного сосудистого сопротивления, среднего АД, а также, соответственно, ЧСС и уровня альдостерона и норадреналина, циркулирующих в крови. Проявления артериальной гипотензии у данной группы пациентов с сердечной недостаточностью были дозозависимыми.
Гидрохлоротиазид. Это диуретическое средство, производное тиазидов. Механизм антигипертензивного действия гидрохлоротиазида неизвестен. Тиазиды действуют на реабсорбцию электролитов и воды в дистальных канальцах почек, примерно одинаково усиливают выделение ионов натрия и хлора. Гидрохлоротиазид снижает объем плазмы крови, повышает активность ренина и усиливает выделение альдостерона, увеличивает выделение ионов калия и бикарбоната с мочой и снижает концентрацию калия в плазме крови. Связь ренина и альдостерона регулируется ангиотензином II, поэтому одновременное применение антагониста рецепторов ангиотензина II проявляет обратный эффект на выведение калия, вызванное приемом тиазидных диуретиков. После приема усиленный диурез начинается в течение 2 ч, достигает пика примерно через 4 ч и продолжается в течение 6–12 ч, антигипертензивное действие длится в течение 24 ч.
Фармакокинетика. Всасывание
Лозартан. После приема лозартан хорошо всасывается, подвергается первичному метаболизму в печени, при котором образуются активный метаболит карбоновой кислоты и другие неактивные метаболиты. Системная биодоступность лозартана составляет около 33%. Средние Сmax лозартана и его активного метаболита достигаются через 1 и 3–4 ч после приема соответственно. Прием обычной пищи не оказывает значимого влияния на профиль концентрации лозартана в плазме крови.
Распределение
Лозартан. Как лозартан, так и его активный метаболит более чем на 99% связываются с белками плазмы крови, преимущественно с альбумином. Объем распределения лозартана составляет 34 л. Известно, что лозартан не проникает или незначительно проникает через ГЭБ.
Гидрохлортиазид. Гидрохлоротиазид проникает через плацентарный барьер и в грудное молоко, однако не проникает через ГЭБ.
Биотрансформация
Лозартан. Около 14% перорально или в/в введенной дозы лозартана превращается в активный метаболит. После приема или введения лозартана калия, меченного радиоактивным углеродом (14C), радиоактивность циркулирующей плазмы крови обусловлена в основном лозартаном и его активным метаболитом. Только примерно у 1% обследованных лозартан незначительно превращался в активный метаболит.
Кроме активного метаболита, образуются также и неактивные метаболиты, включая два основных метаболита, образующихся путем гидроксилирования бутиловой боковой цепи, и один второстепенный — N-2-тетразол-глюкуронид.
Выведение
Лозартан. Клиренс лозартана и его активного метаболита составляет около 600 и 50 мл/мин соответственно. Почечный клиренс лозартана и его активного метаболита составляет около 74 и 26 мл/мин соответственно. При пероральном приеме лозартана около 4% дозы выводится в неизмененном виде с мочой и около 6% выводится с мочой в виде активного метаболита. Лозартан и его активный метаболит имеют линейную фармакокинетику при пероральном приеме лозартана калия в дозе до 200 мг.
После перорального применения концентрации лозартана и его активного метаболита в плазме крови снижаются полиэкспоненциально с конечным Т½ около 2 и 6–9 ч соответственно. При приеме препарата в дозе 100 мг 1 раз в сутки не происходит значимой кумуляции в плазме крови ни лозартана, ни его активного метаболита.
Выведение лозартана и его метаболитов происходит с желчью и мочой. После приема лозартана, меченного радиоактивным углеродом 14С, около 35% радиоактивной метки выявляют в моче и 58% в кале.
Гидрохлоротиазид. Гидрохлоротиазид не подвергается метаболизму, а быстро выделяется почками. При исследовании уровня гидрохлоротиазида в плазме крови в течение как минимум 24 ч установлено, что Т½ составляет 5,6–14,8 ч. Как минимум 61% перорально введенного гидрохлоротиазида в течение 24 ч выводится с мочой в неизмененном виде.
Особенности применения у особых групп пациентов
Лозартан/гидрохлоротиазид. Значимых различий в концентрации лозартана и его активного метаболита в плазме крови, а также всасывания гидрохлоротиазида у молодых и пожилых пациентов с АГ не отмечено.
Лозартан. После приема лозартана больными циррозом печени алкогольного генеза легкой и средней степени тяжести концентрация лозартана в плазме крови была в 5 раз выше, а концентрация активного метаболита — в 1,7 раза выше по сравнению с показателями здоровых добровольцев.
Ни лозартан, ни его активный метаболит не могут быть выведены с помощью гемодиализа.
Аг у пациентов, у которых адекватный контроль ад не обеспечивается с помощью только лозартана или только гидрохлоротиазида.
Препарат ко-сентор можно применять сочетанно с другими гипотензивными средствами. препарат следует принимать, запивая 1 стаканом воды, независимо от приема пищи.
АГ. Лозартан и гидрохлоротиазид не предназначены для использования на начальной стадии терапии, они показаны для пациентов, у которых АД в достаточной степени не контролируется приемом только лозартана или только гидрохлоротиазида.
Рекомендуется подбор дозы отдельных компонентов (лозартана и гидрохлоротиазида).
При наличии показаний у пациентов, у которых АД не поддается контролю в достаточной степени, возможен начальный переход от монотерапии к приему комбинированного препарата в фиксированной дозе.
Начальная и поддерживающая доза препарата Ко-Сентор составляет 50 мг/12,5 мг 1 раз в сутки.
Для пациентов, которые недостаточно отвечают на терапию в дозе 50 мг/12,5 мг, дозу можно повысить до 100 мг/12,5 мг 1 раз в сутки или 100 мг/25 мг 1 раз в сутки. Максимальная доза — 1 таблетка Ко-Сентор 100 мг/25 мг 1 раз в сутки. Как правило, антигипертензивный эффект достигается в течение 3–4 нед после начала терапии. Продолжительность лечения определяет врач индивидуально.
Применение у пациентов с нарушением функции почек или находящихся на гемодиализе. Для пациентов с умеренным нарушением функции почек (клиренс креатинина 30–50 мл/мин) первичная коррекция дозы не требуется. Не рекомендуется назначать таблетки лозартана и гидрохлоротиазида пациентам на гемодиализе. Применение препарата Ко-Сентор противопоказано у пациентов с тяжелой почечной недостаточностью (клиренс креатинина 30 мл/мин) (см. ПРОТИВОПОКАЗАНИЯ).
Применение у пациентов со снижением интраваскулярного объема. Объем и/или снижение содержания натрия необходимо корректировать до применения препарата Ко-Сентор.
Применение у пациентов с печеночной недостаточностью. Препарат Ко-Сентор противопоказан пациентам с тяжелой печеночной недостаточностью (см. ПРОТИВОПОКАЗАНИЯ).
Применение у пациентов пожилого возраста. Обычно коррекции дозы для пациентов пожилого возраста не требуется.
Нет данных об особых побочных реакциях, характерных для комбинированного препарата. указанные побочные эффекты уже описывались при применении лозартана калия и/или гидрохлоротиазида. побочные реакции в период постмаркетингового применения:
гепатобилиарные расстройства: гепатит;
лабораторные исследования: гиперкалиемия, повышение уровня АлАТ.
Нижеприведенные побочные реакции отмечали при применении действующих веществ в режиме монотерапии и могут выявлять при приеме препарата лозартан калия/гидрохлоротиазид.
Лозартан
Со стороны крови и лимфатической системы: анемия, пурпура Шенляйна — Геноха, экхимозы, гемолиз, тромбоцитопения.
Со стороны сердца: артериальная гипотензия, ортостатическая гипотензия, стерналгия, стенокардия, AV-блокада II степени, цереброваскулярные нарушения, инфаркт миокарда, учащенное сердцебиение, аритмии (фибрилляция предсердий, синусовая брадикардия, тахикардия, желудочковая тахикардия, фибрилляция желудочков).
Со стороны органа слуха и равновесия: головокружение, звон в ушах.
Со стороны органа зрения: нечеткость зрения, жжение в глазах, конъюнктивит, снижение остроты зрения, ощущение покалывания в глазах.
Со стороны пищеварительной системы: боль в животе, тошнота, диарея, диспепсия, запор, зубная боль, сухость во рту, метеоризм, гастрит, рвота, тяжелый запор, панкреатит.
Общие нарушения: астения, повышенная утомляемость, боль в груди, отек лица, отек, жар, гриппоподобные симптомы, недомогание.
Со стороны печени и желчевыводящих путей: нарушение функции печени.
Со стороны иммунной системы: повышенная чувствительность — анафилактические реакции, ангионевротический отек, в том числе отек гортани и голосовой щели, приводящие к нарушению проходимости дыхательных путей, и/или отек лица, губ, глотки и/или языка; у некоторых из этих пациентов об ангионевротическом отеке сообщалось в прошлом в связи с применением других лекарственных средств, в том числе ингибиторов АПФ.
Со стороны обмена веществ: анорексия, подагра.
Со стороны костно-мышечной и соединительной ткани: мышечные судороги, боль в спине, боль в ногах, миалгия, боль в руках, опухание суставов, боль в коленях, мышечно-скелетная боль, боль в плечах, тугоподвижность, артралгия, артрит, коксалгия, фибромиалгия, мышечная слабость, рабдомиолиз.
Со стороны нервной системы: головная боль, головокружение, парестезии, периферическая нейропатия, тремор, мигрень, обморок.
Психические расстройства: нервозность, бессонница, тревожность, тревожный невроз, панический синдром, спутанность сознания, депрессия, необычные сновидения, расстройства сна, сонливость, нарушение памяти.
Со стороны почек и мочевыводящих путей: нарушение функции почек, почечная недостаточность, ночная полиурия, частое мочеиспускание, инфекция мочевыводящих путей, никтурия.
Со стороны репродуктивной системы и молочных желез: снижение либидо, эректильная дисфункция/импотенция.
Со стороны дыхательной системы, органов грудной клетки и средостения: кашель, инфекции верхних дыхательных путей, заложенность носа, синусит, нарушение функции придаточных пазух носа, орофарингеальный дискомфорт, фарингит, ларингит, одышка, бронхит, носовое кровотечение, ринит, застойные явления в дыхательных путях.
Со стороны кожи и подкожных тканей: алопеция, дерматит, сухость кожи, эритема, покраснение, фотосенсибилизация, зуд, сыпь, крапивница, повышенное потоотделение.
Со стороны сосудов: васкулит.
Лабораторные исследования: гиперкалиемия, снижение уровня гематокрита и гемоглобина, гипогликемия, незначительное повышение уровня мочевины и креатинина в плазме крови, повышение уровня печеночных ферментов и билирубина, гипонатриемия.
Гидрохлоротиазид
Со стороны системы кроветворения и лимфатической системы: агранулоцитоз, апластическая анемия, гемолитическая анемия, лейкопения, пурпура, тромбоцитопения.
Со стороны иммунной системы: анафилактические реакции.
Со стороны обмена веществ: анорексия, гипергликемия, гиперурикемия, гипокалиемия, гипонатриемия, гиперкальциемия, гипомагниемия.
Психические расстройства: бессонница.
Со стороны нервной системы: головная боль.
Со стороны органа зрения: преходящая нечеткость зрения, ксантопсия.
Со стороны сосудов: некротический ангиит (васкулит, кожный васкулит).
Со стороны дыхательной системы, органов грудной клетки и средостения: респираторный дистресс, включая пневмонит и отек легких.
Со стороны пищеварительной системы: сиаладенит, спазмы, раздражение желудка, тошнота, рвота, диарея, запор.
Со стороны печени и желчевыводящих путей: желтуха (внутрипеченочный холестаз), панкреатит.
Со стороны кожи и подкожных тканей: светочувствительность, крапивница, токсический эпидермальный некролиз, системная красная волчанка.
Со стороны костно-мышечной и соединительной ткани: мышечные судороги.
Со стороны почек и мочевыводящих путей: глюкозурия, интерстициальный нефрит, нарушение функции почек, почечная недостаточность.
Общие нарушения: жар, головокружение.
Со стороны репродуктивной системы: эректильная дисфункция/импотенция.
Лозартан
Ангионевротический отек. Больные с ангионевротическим отеком (отек лица, губ, горла и/или языка) в анамнезе должны находиться под строгим наблюдением (см. ПОБОЧНЫЕ ЭФФЕКТЫ).
Артериальная гипотензия и снижение интраваскулярного объема. У пациентов со снижением интраваскулярного объема и/или гипонатриемией, вызванными интенсивным приемом диуретиков, ограничением потребления соли, диареей или рвотой, может развиться симптоматическая артериальная гипотензия, особенно после приема первой дозы препарата. Эти состояния должны быть скорректированы до приема препарата Ко-Сентор (см. ПРИМЕНЕНИЕ и ПРОТИВОПОКАЗАНИЯ).
Нарушение электролитного баланса. Следует учитывать, что нарушение электролитного баланса достаточно часто отмечают у пациентов с почечной недостаточностью и сопутствующим диабетом или без него. Поэтому необходимо тщательно контролировать содержание калия в плазме крови и клиренс креатинина, особенно у пациентов с сердечной недостаточностью и клиренсом креатинина в диапазоне 30–50 мл/мин.
Не рекомендуется принимать лозартан/гидрохлоротиазид одновременно с калийсберегающими диуретиками, калийсодержащими добавками и заменителями соли (см. ВЗАИМОДЕЙСТВИЯ).
Тяжелые нарушения функции печени. Согласно фармакокинетическими данным у больных циррозом печени выявлено значительное повышение концентрации лозартана в плазме крови, в связи с этим Ко-Сентор следует применять с осторожностью у пациентов с легкой и умеренной степенью нарушения функции печени в анамнезе. Опыт применения лозартана у пациентов с тяжелым нарушением функции печени отсутствует. Поэтому препарат Ко-Сентор противопоказан пациентам с тяжелыми нарушениями функции печени (см. ПРИМЕНЕНИЕ, ПРОТИВОПОКАЗАНИЯ, ФАРМАКОЛОГИЧЕСКИЕ СВОЙСТВА).
Тяжелые нарушения функции почек. Вследствие ингибирования ренин-ангиотензин-альдостероновой системы (РААС) отмечены нарушения функции почек, включая почечную недостаточность (в частности у пациентов, у которых функция почек зависит от активности РААС, например, у пациентов с тяжелой сердечной недостаточностью или существующим нарушением функции почек). Такие изменения почек могут быть обратимыми после прекращения лечения.
Как и при применении других препаратов, влияющих на ренин-ангиотензиновую систему, при применении лозартана сообщалось о повышении концентрации мочевины в крови и плазменного креатинина у пациентов с двусторонним стенозом почечных артерий или стенозом артерии единственной почки. Данные изменения являются обратимыми после прекращения терапии. Необходимо соблюдать осторожность при назначении лозартана пациентам с двусторонним стенозом почечных артерий или стенозом артерии единственной почки.
Трансплантация почки. Опыт применения препарата у пациентов, которые недавно перенесли трансплантацию почки, отсутствует.
Первичный гиперальдостеронизм. Пациенты с первичным гиперальдостеронизмом обычно не отвечают на терапию гипотензивными препаратами, которые действуют через ингибирование РААС. Таким образом, применение препарата Ко-Сентор не рекомендуется.
ИБС и цереброваскулярная недостаточность. Как и любой антигипертензивный препарат, лозартан может вызвать значительное снижение АД у пациентов с ИБС и цереброваскулярной недостаточностью, что может привести к инфаркту миокарда или инсульту.
Сердечная недостаточность. У пациентов с сердечной недостаточностью (с сопутствующей почечной недостаточностью или без нее), как и при применении других препаратов, действующих на ренин-ангиотензиновую систему, существует риск развития тяжелой артериальной гипотензии и почечной недостаточности (часто острой).
Стеноз аортального и митрального клапанов, обструктивная гипертрофическая кардиомиопатия. Как и при применении других вазодилататоров, необходима особая осторожность при назначении препарата пациентам со стенозом аортального и митрального клапанов или обструктивной гипертрофической кардиомиопатией.
Этнические особенности. Известно, что ингибиторы АПФ, лозартан и другие антагонисты ангиотензина очевидно менее эффективны для снижения АД у представителей негроидной расы по сравнению с представителями других рас. Возможно, это обусловлено тем, что среди представителей негроидной расы с АГ преобладают лица с низкой активностью ренина.
Период беременности. Терапию антагонистами рецепторов ангиотензина II не следует начинать в период беременности. В случаях, когда продолжение лечения антагонистами рецепторов ангиотензина II необходимо, пациентки, планирующие беременность, должны быть переведены на прием альтернативных гипотензивных препаратов, имеющих подтвержденные данные о безопасности при применении в период беременности. При подтверждении беременности лечение антагонистами рецепторов ангиотензина II следует немедленно прекратить и перейти на альтернативное лечение (см. ПРОТИВОПОКАЗАНИЯ и Применение в период беременности и кормления грудью).
Гидрохлоротиазид
Артериальная гипотензия и нарушения водно-электролитного баланса. Как и при применении других антигипертензивных средств, у некоторых пациентов может возникать симптоматическая гипотензия. Необходимо проводить наблюдение пациентов с целью своевременного выявления клинических симптомов нарушений водно-электролитного баланса (например обезвоживание, гипонатриемия, гипохлоремический алкалоз, гипомагниемия или гипокалиемия, которые могут развиваться при интеркуррентной диарее или рвоте). У таких пациентов необходимо проводить регулярный контроль содержания электролитов в плазме крови. В жаркую погоду у пациентов с отеками может возникать гипонатриемия разведения.
Метаболические и эндокринные эффекты. Терапия тиазидами может снижать толерантность к глюкозе. В некоторых случаях может потребоваться коррекция дозы противодиабетических средств, включая инсулин (см. ВЗАИМОДЕЙСТВИЯ). В ходе лечения тиазидами может проявиться латентный сахарный диабет.
Тиазиды могут уменьшать выведение кальция с мочой и вызывать эпизодическое и незначительное повышение содержания кальция в плазме крови. Выраженная гиперкальциемия может свидетельствовать о наличии скрытого гиперпаратиреоза. Следует прекратить применение тиазидов перед исследованием функции паращитовидных желез.
Повышение уровня ХС и ТГ в плазме крови также может быть связано с терапией тиазидными диуретиками.
У некоторых пациентов лечение тиазидами может привести к гиперурикемии и/или развитию подагры. Поскольку лозартан снижает концентрацию мочевой кислоты, его комбинация с гидрохлоротиазидом уменьшает выраженность гиперурикемии, вызванной приемом диуретиков.
Печеночная недостаточность. Тиазиды следует применять с осторожностью у пациентов с нарушениями функции печени или прогрессирующим заболеванием печени, поскольку они могут вызвать внутрипеченочный холестаз, который при минимальном нарушении водно-электролитного баланса может перейти в печеночную кому.
Препарат Ко-Сентор противопоказан пациентам с тяжелой печеночной недостаточностью (см. ПРОТИВОПОКАЗАНИЯ и ФАРМАКОЛОГИЧЕСКИЕ СВОЙСТВА).
Другое. У пациентов, принимающих тиазидные диуретики, реакции гиперчувствительности могут возникать даже при отсутствии симптомов аллергии или БА в анамнезе. Есть данные об обострении или прогрессировании системной красной волчанки на фоне применения тиазидов.
Вспомогательные вещества. Пациентам с редкой наследственной патологией непереносимости галактозы, непереносимостью лактозы или мальабсорбцией глюкозы-галактозы не следует принимать этот препарат.
Препарат Ко-Сентор, таблетки, покрытые пленочной оболочкой, содержит краситель желтый закат FCF (E110), который может вызвать аллергические реакции.
Применение в период беременности и кормления грудью. Препарат Ко-Сентор противопоказан в период беременности и кормления грудью (см. ПРОТИВОПОКАЗАНИЯ, ОСОБЫЕ УКАЗАНИЯ). Препарат не следует применять беременным или женщинам, планирующим беременность. Если во время лечения лекарственным средством подтверждается беременность, его прием следует немедленно прекратить и заменить другим препаратом, разрешенным для применения в период беременности.
Антагонисты рецепторов ангиотензина II. Убедительных эпидемиологических доказательств тератогенного риска при применении ингибиторов АПФ в I триместр беременности нет; однако нельзя исключать небольшое повышение этого риска. Пока не будет получено данных контролируемых эпидемиологических исследований относительно риска применения ингибиторов рецепторов ангиотензина II, следует считать, что для этого класса препаратов могут существовать подобные риски. Известно, что терапия антагонистами рецепторов ангиотензина II во II и III триместр беременности оказывает токсическое воздействие на эмбрион (нарушение функции почек, маловодие, замедление формирования костной ткани черепа) и на организм новорожденного ребенка (почечная недостаточность, артериальная гипотензия, гиперкалиемия).
Если терапия антагонистами рецепторов ангиотензина II была начата со II или III триместра беременности, рекомендуется УЗИ функции почек и строения черепа новорожденного. Новорожденных, чьи матери принимали антагонисты рецепторов ангиотензина II, следует наблюдать для своевременного выявления и коррекции артериальной гипотензии.
В тех случаях, когда продолжение лечения АГ является обязательным, пациентки, планирующие беременность, должны быть переведены на альтернативные антигипертензивные препараты, которые имеют подтвержденные данные о безопасности при применении в период беременности. При подтверждении беременности лечение антагонистами рецепторов ангиотензина II следует немедленно прекратить и перейти на альтернативную антигипертензивную терапию.
Гидрохлоротиазид. Учитывая, что препарат Ко-Сентор комбинированный, он противопоказан в период беременности (см. ПРОТИВОПОКАЗАНИЯ).
Опыт применения гидрохлоротиазида в период беременности (особенно в I триместр) ограничен.
Известно, что гидрохлоротиазид проникает через плацентарный барьер. На основании фармакологического механизма действия гидрохлоротиазида его применение во II и III триместр беременности может оказать негативное влияние на фетоплацентарную перфузию и может вызвать у плода и новорожденного ребенка такую патологию, как желтуха, нарушение электролитного баланса и тромбоцитопения.
Кормление грудью. Препарат Ко-Сентор противопоказан в период кормления грудью (см. ПРОТИВОПОКАЗАНИЯ).
Антагонисты рецепторов ангиотензина II. В период кормления грудью следует применять альтернативные антигипертензивные лекарственные средства с лучше изученным профилем безопасности.
Гидрохлоротиазид. Гидрохлоротиазид проникает в грудное молоко в небольших количествах. Тиазиды в высоких дозах, вызывая интенсивный диурез, могут подавлять лактацию.
Дети. Опыта применения препарата у детей нет. Препарат Ко-Сентор не следует применять для лечения детей.
Способность влиять на скорость реакции при управлении транспортными средствами или другими механизмами. Исследований влияния на способность управлять транспортными средствами и работать с механизмами не проводили. Тем не менее при управлении транспортным средством или механизмами необходимо учитывать, что при приеме гипотензивных препаратов могут возникать головокружение или сонливость, артериальная гипотензия, мышечные спазмы, нечеткость зрения, особенно на начальном этапе приема или при повышении дозы.
Лозартан. имеются сообщения о том, что рифампицин и флуконазол снижают уровень активного метаболита в крови. клиническое значение этих взаимодействий не оценивали.
Как и применение других препаратов — ингибиторов ангиотензина II, одновременный прием лозартана с калийсберегающими мочегонными средствами (например спиронолактон, триамтерен, амилорид) и препаратами калия или заменителями соли, содержащими калий, может привести к повышению уровня калия в плазме крови. Сочетанное применение лозартана с этими средствами не рекомендуется.
Как и другие препараты, влияющие на выделение натрия, лозартан может тормозить выведение лития из организма. Таким образом, при одновременном применении солей лития и антагонистов рецепторов ангиотензина II необходимо регулярно и тщательно контролировать уровень лития в плазме крови.
Одновременное применение антагонистов ангиотензина II или диуретиков и НПВП может повышать риск развития нарушения функции почек (в том числе риск развития ОПН), а также приводить к увеличению содержания калия в плазме крови, особенно у пациентов с существующими нарушениями функции почек. Эту комбинацию препаратов следует назначать с осторожностью, особенно лицам пожилого возраста. Пациенты должны употреблять достаточное количество жидкости; кроме того, после начала комбинированной терапии необходимо провести контроль функции почек и в дальнейшем проводить его регулярно.
У некоторых больных с нарушением функции почек, принимающих НПВП, включая селективные ингибиторы ЦОГ-2, лечение антагонистами рецепторов ангиотензина II может приводить к дальнейшему ухудшению функции почек. Этот эффект обычно обратимый.
Двойную блокаду ренин-ангиотензиновой системы (например путем добавления ингибитора АПФ или алискирена к антагонистам рецепторов ангиотензина II) следует применять только в индивидуально определенных случаях с проведением тщательного контроля за функцией почек, АД и уровнем электролитов. Известно, что у больных с выявленным атеросклерозом, сердечной недостаточностью или диабетом с поражением органов-мишеней двойная блокада ренин-ангиотензин-альдостероновой системы связана с более высокой частотой артериальной гипотензии, обмороками, гиперкалиемией и нарушением функции почек (включая ОПН) по сравнению с применением одного препарата блокатора ренин-ангиотензин-альдостероновой системы. Не следует применять алискирен одновременно с препаратом Ко-Сентор у пациентов с сахарным диабетом. Следует избегать применения алискирена вместе с препаратом Ко-Сентор у пациентов с почечной недостаточностью (СКФ 60 мл/мин) (см. ПРОТИВОПОКАЗАНИЯ).
Сочетанное применение с другими препаратами, вызывающими артериальную гипотензию, например трициклическими антидепрессантами, антипсихотическими средствами, баклофеном, амифостином, основным или побочным действием которых является снижение АД, может повышать риск развития артериальной гипотензии.
Гидрохлоротиазид. Следующие лекарственные средства могут взаимодействовать с тиазидными диуретиками при их одновременном применении:
алкоголь (этанол), барбитураты, наркотические средства или антидепрессанты. Могут приводить к усилению ортостатической гипотензии.
Противодиабетические препараты (пероральные противодиабетические средства и инсулин). Терапия тиазидами может влиять на толерантность к глюкозе. Может потребоваться коррекция дозы противодиабетических средств. Метформин следует применять с осторожностью из-за риска возникновения лактацидоза вследствие возможной почечной недостаточности, связанной с приемом гидрохлоротиазида.
Другие гипотензивные средства. Аддитивный эффект.
Колестирамин и колестипол. Всасывание гидрохлоротиазида снижается в присутствии анионообменных смол. При однократном применении смол колестирамина или колестипола происходит их связывание с гидрохлоротиазидом и уменьшение его всасывания в ЖКТ на 85 и 43% соответственно.
Кортикостероиды, АКТГ. Интенсивная потеря электролитов, в частности гипокалиемия.
Прессорные амины (например эпинефрин). Возможно снижение ответа на прессорные амины, что не препятствует их применению.
Недеполяризующие миорелаксанты (например тубокурарин). Возможно усиление чувствительности к действию миорелаксантов.
Препараты лития. Диуретики снижают почечный клиренс и повышают риск интоксикации литием, поэтому одновременное применение не рекомендуется.
Лекарственные средства, применяемые для лечения подагры (пробенецид, сульфинпиразон и аллопуринол). Может потребоваться коррекция дозы лекарственных средств, способствующих выведению мочевой кислоты, поскольку гидрохлоротиазид может повышать концентрацию мочевой кислоты в плазме крови. Может возникнуть необходимость в повышении дозы пробенецида или сульфинпиразона. Одновременный прием тиазидов может повышать частоту возникновения случаев гиперчувствительности к аллопуринолу.
Антихолинергические средства (например атропин, бипериден). Повышают биодоступность тиазидных диуретиков вследствие снижения моторики ЖКТ и скорости опорожнения желудка.
Цитотоксические средства (например циклофосфамид, метотрексат). Тиазиды могут снижать почечную экскрецию цитотоксических лекарственных средств и усиливать их миелосупрессивный эффект.
Салицилаты. В случае приема салицилатов в высоких дозах гидрохлоротиазид может усиливать их токсическое действие на ЦНС.
Метилдопа. Есть отдельные сообщения о возникновении гемолитической анемии при одновременном применении гидрохлоротиазида и метилдопы.
Циклоспорин. Одновременный прием с циклоспорином может повышать риск развития гиперурикемии и подагроподобных осложнений.
Гликозиды наперстянки. Гипокалиемия или гипомагниемия, индуцированные приемом тиазидов, могут привести к развитию сердечной аритмии, вызванной гликозидами наперстянки.
Лекарственные препараты, на которые влияет изменение содержания калия в плазме крови. Периодический контроль содержания калия в плазме крови и ЭКГ рекомендованы при одновременном приеме лозартана/гидрохлоротиазида с лекарственными средствами, на которые влияет изменение содержания калия в плазме крови (например гликозиды наперстянки и антиаритмические препараты), а также со следующими средствами (в том числе с антиаритмическими), которые вызывают тахикардию по типу пируэт, при этом гипокалиемия является благоприятным фактором тахикардии по типу пируэт (желудочковой тахикардии):
Соли кальция. Тиазидные диуретики могут увеличивать содержание кальция в плазме крови вследствие снижения его выведения. При необходимости назначения препаратов кальция дозу следует подбирать под контролем содержания кальция в плазме крови.
Влияние на результаты лабораторных исследований. Вследствие влияния на метаболизм кальция тиазиды могут искажать результаты исследования функции паращитовидных желез (см. ОСОБЫЕ УКАЗАНИЯ).
Карбамазепин. Есть риск симптоматической гипонатриемии. Необходим клинический и биологический мониторинг.
Йодосодержащие контрастные вещества. В случае дегидратации, вызванной приемом диуретиков, повышается риск развития ОПН, особенно при введении высоких доз йодосодержащих препаратов.
Перед введением подобных средств пациентам должна быть проведена регидратация.
Амфотерицин В (парентерально), кортикостероиды, АКТГ, стимулирующие слабительные средства или глицирризин (выявлен в лакрице). Гидрохлоротиазид может усиливать нарушения электролитного баланса, в частности гипокалиемию.
НПВП, включая селективные ингибиторы ЦОГ-2, ацетилсалициловую кислоту 3 г/сут и неселективные НПВП. При одновременном применении НПВП могут ослаблять антигипертензивный эффект гидрохлоротиазида и усиливать влияние гидрохлоротиазида на плазменный уровень калия.
Блокаторы β-адренорецепторов и диазоксид. Одновременное применение тиазидных диуретиков, в том числе гидрохлоротиазида, с блокаторами β-адренорецепторов может повышать риск гипергликемии. Тиазидные диуретики, включая гидрохлоротиазид, могут усиливать гипергликемический эффект диазоксида.
Амантадин. Тиазиды, включая гидрохлоротиазид, могут повышать риск развития побочных эффектов амантадина.
Специфических данных по лечению при передозировке препарата ко-сентор нет. лечение симптоматическое и поддерживающее. необходимо прекратить применение препарата и обеспечить тщательное наблюдение пациента. к предлагаемым методам терапии при передозировке можно отнести промывание желудка (если препарат был принят недавно), коррекцию дегидратации и нарушений электролитного баланса, лечение печеночной комы и артериальной гипотензии в соответствии с общепринятыми методами.
Лозартан. Есть ограниченные данные о передозировке лозартана у человека. Наиболее вероятными симптомами передозировки являются артериальная гипотензия и тахикардия, а также брадикардия, возникающая вследствие парасимпатической (вагусной) стимуляции. При возникновении артериальной гипотензии необходимо проведение поддерживающей терапии.
Ни лозартан, ни его активные метаболиты не выводятся из организма с помощью гемодиализа.
Гидрохлоротиазид. Наиболее характерными проявлениями передозировки являются симптомы потери электролитов (гипокалиемия, гипохлоремия, гипонатриемия), а также дегидратация, возникающая вследствие чрезмерного диуреза. При одновременном применении препаратов сердечных гликозидов гипокалиемия может осложнять течение сердечных аритмий.
Не установлено, в какой степени можно вывести из организма гидрохлоротиазид с помощью гемодиализа.
Для лекарственного средства не требуются специальные условия хранения.
Описание лекарственного средства/медицинского изделия Ко-сентор табл. п/о 100мг/25мг №30 на этой странице подготовлено на основании инструкции о его применении и предоставляется исключительно для выполнения требований Закона Украины «О защите прав потребителей». Перед применением лекарственного средства/медицинского изделия следует ознакомиться с инструкцией по его применению и проконсультироваться с врачом. Помните, самолечение может быть вредным для Вашего здоровья.
Упаковка / 30 шт.
Склад:
діючі речовини: лозартан калію і гідрохлоротіазид;
1 таблетка, вкрита плівковою оболонкою, містить 50 мг лозартану калію і 12,5 мг гідрохлоротіазиду або 100 мг лозартану калію і 25 мг гідрохлоротіазиду;
допоміжні речовини:
ядро: магнію стеарат, лактози моногідрат, крохмаль прежелатинізований, целюлоза мікрокристалічна;
плівкова оболонка: опадрі II оранжевий (полівініловий спирт, титану діоксид (E 171), поліетиленгліколь, тальк, заліза оксид жовтий (Е 172), жовтий захід FCF (E 110), заліза оксид чорний (Е 172)).
Лікарська форма. Таблетки, вкриті плівковою оболонкою.
Основні фізико-хімічні властивості:
Ко-Сентор®, таблетки, вкриті плівковою оболонкою, 50 мг/12,5 мг: круглі, двоопуклі таблетки, вкриті плівковою оболонкою оранжевого кольору, з гравіюванням «С 23» з одного боку.
Діаметр близько 9 мм.
Ко-Сентор®, таблетки, вкриті плівковою оболонкою, 100 мг/25 мг: овальні, двоопуклі таблетки, вкриті плівковою оболонкою, оранжевого кольору, з гравіюванням «С 24» з одного боку. Довший діаметр близько 15,5 мм, коротший діаметр близько 8 мм.
Фармакотерапевтична група.
Засоби, які впливають на ренін-ангіотензинову систему, антагоністи ангіотензину ІІ та діуретики. Лозартан та діуретики.
Код АТХ С09D A01.
Фармакологічні властивості.
Фармакодинаміка.
Лозартан/гідрохлоротіазид
Відомо, що одночасне застосування лозартану і гідрохлоротіазиду спричиняє адитивний ефект на зниження артеріального тиску, знижуючи його більшою мірою, ніж кожен із компонентів окремо. Припускають, що це пов’язано із взаємодоповнюючою дією обох компонентів. Крім того, в результаті діуретичної дії гідрохлоротіазид збільшує активність реніну в плазмі крові та виділення альдостерону, а також знижує вміст калію і збільшує рівень ангіотензину II у плазмі крові. Лозартан блокує всі фізіологічно значущі дії ангіотензину II і за допомогою інгібування альдостерону може зменшувати втрату іонів калію, спричинену сечогінними засобами.
Відомо, що лозартан володіє слабким і минущим урикозуричним ефектом. Гідрохлоротіазид невеликою мірою збільшує концентрацію сечової кислоти у плазмі крові; комбінація лозартану та гідрохлоротіазиду сприяє зниженню гіперурикемії, спричиненої прийомом діуретика.
Антигіпертензивний ефект лозартану та гідрохлоротіазиду триває протягом 24 годин.
Відомо, що у клінічних дослідженнях тривалістю щонайменше один рік антигіпертензивний ефект зберігався при безперервному лікуванні. Незважаючи на значне зниження артеріального тиску, застосування препарату Ко-Сентор® не чинило клінічно значущого ефекту на частоту серцевих скорочень. У клінічних дослідженнях після 12 тижнів застосування комбінації лозартан 50 мг/гідрохлоротіазид 12,5 мг було зареєстровано зниження діастолічного артеріального тиску у положенні сидячи в середньому на 13,2 мм ртутного стовпчика.
Комбінація лозартан/гідрохлоротіазид однаково ефективно знижувала артеріальний тиск у чоловіків і жінок, в осіб негроїдної раси та в осіб інших рас, у молодших пацієнтів (
Лозартан
Лозартан - це синтетичний антагоніст рецептора ангіотензину II (тип АТ1), що застосовується перорально. Ангіотензин II є потужним вазоконстриктором, головним гормоном ренін-ангіотензинової системи, а також ключовою ланкою розвитку артеріальної гіпертензії. Ангіотензин II зв’язується з рецепторами АТ1, які знаходяться у багатьох тканинах (наприклад, у гладких м’язах судин, надниркових залозах, нирках та серці), і спричиняє низку важливих біологічних ефектів, включаючи вазоконстрикцію і вивільнення альдостерону. Ангіотензин II також стимулює проліферацію клітин гладкої мускулатури.
Лозартан селективно блокує АТ1-рецептори. In vitro та in vivo лозартан та його фармакологічно активний метаболіт карбонової кислоти (Е-3174) блокують всі фізіологічно значущі ефекти ангіотензину II незалежно від джерела або шляху його синтезу.
Лозартан не володіє агоністичною дією, він також не блокує рецептори інших гормонів або іонні канали, які відіграють важливу роль у регуляції серцево-судинної системи. Крім того, лозартан не пригнічує АПФ (кіназу II), фермент, який розщеплює брадикінін. Через це не відзначається посилення побічних дій, пов’язаних із брадикініном.
При застосуванні лозартану спостерігається пригнічення негативного зворотного зв’язку ангіотензину ІІ на секрецію реніну, що призводить до підвищення активності реніну у плазмі крові. Підвищення активності реніну призводить до підвищення концентрації ангіотензину II у плазмі крові. Незважаючи на це, антигіпертензивна активність і зниження концентрації альдостерону у плазмі крові зберігаються, що вказує на ефективну блокаду рецепторів ангіотензину II. Після припинення лікування лозартаном активність реніну у плазмі крові та концентрація ангіотензину II повертаються до початкових значень протягом 3 днів.
І лозартан, і його основний активний метаболіт мають значно більшу спорідненість до рецепторів АТ1, ніж до рецепторів АТ2. У перерахуванні на масу активний метаболіт у 10-40 разів активніший за лозартан.
Відомо, що у дослідженні, спеціально розробленому для оцінки частоти виникнення кашлю у пацієнтів, які отримують лозартан, порівняно з пацієнтами, які отримують інгібітори АПФ, частота виникнення кашлю, про яку повідомляли пацієнти, які отримували лозартан або гідрохлоротіазид, була схожою та значно нижчою, ніж у пацієнтів, які отримували інгібітор АПФ. Також загальний аналіз даних 16 подвійних сліпих клінічних досліджень з участю 4131 пацієнта показав, що частота випадків розвитку кашлю, про які ініціативно повідомляли пацієнти, які отримували лозартан, була схожою (3,1 %) із частотою у пацієнтів, які отримували плацебо (2,6 %) або гідрохлоротіазид (4,1 %), у той час як цей показник становив 8,8 % у пацієнтів, які отримували інгібітори АПФ.
У пацієнтів з артеріальною гіпертензією у поєднанні з протеїнурією без цукрового діабету застосування лозартану калію значно знижує протеїнурію, а також фракційну екскрецію альбуміну та IgG. Лозартан підтримує рівень клубочкової фільтрації і знижує фільтраційну фракцію. У цілому лозартан спричиняє зниження концентрації сечової кислоти у сироватці крові (зазвичай
Лозартан не впливає на автономні рефлекси і не чинить тривалого впливу на рівень норепінефрину у плазмі крові.
У пацієнтів із недостатністю лівого шлуночка застосування лозартану в дозах 25 мг і 50 мг спричиняло позитивні гемодинамічні і нейрогормональні ефекти, що характеризувалися підвищенням серцевого індексу і зниженням тиску в кінцевих легеневих капілярах, зниженням системного судинного опору, середнього артеріального тиску, а також зниженням частоти серцевих скорочень та рівня альдостерону і норадреналіну, що циркулюють у крові, відповідно. Прояви артеріальної гіпотензії у цієї групи пацієнтів із серцевою недостатністю були дозозалежними.
Дослідження у пацієнтів з артеріальною гіпертензією
Відомо, що у контрольованих клінічних дослідженнях застосування лозартану 1 раз на добу пацієнтам зі слабкою та помірною есенціальною гіпертензією дозволило досягти статистично значущого зниження систолічного та діастолічного артеріального тиску. Вимірювання артеріального тиску через 24 години після прийому препарату порівняно з вимірюванням через
5-6 годин після прийому показали, що зниження артеріального тиску триває впродовж 24 годин; природний добовий ритм був збережений. Зниження артеріального тиску наприкінці інтервалу дозування становило 70-80 % від ефекту, що спостерігався через 5-6 годин після прийому препарату.
Припинення прийому лозартану у пацієнтів з артеріальною гіпертензією не призводило до раптового підвищення артеріального тиску (синдром відміни). Незважаючи на значне зниження артеріального тиску, лозартан не чинив клінічно значущого впливу на частоту серцевих скорочень.
Застосування лозартану є однаково ефективним у чоловіків і жінок, у молодих пацієнтів (
Дослідження LIFE (Losartan Intervention For Endpoint - дослідження впливу лозартану на кінцеву точку зниження тяжкості артеріальної гіпертензії).
Відомо, що інтервенційне дослідження лозартану для досягнення цільового зниження артеріального тиску при артеріальній гіпертензії (дослідження LIFE) було рандомізованим, потрійно сліпим дослідженням з активним контролем з участю 9193 пацієнтів з артеріальною гіпертензією віком від 55 до 80 років, які мали гіпертрофію лівого шлуночка за результатами ЕКГ. Пацієнтів випадковим чином розподіляли до груп лікування або лозартаном у дозі 50 мг 1 раз на добу, або атенололом у дозі 50 мг 1 раз на добу. Якщо не вдавалося досягти цільового показника (
Середня тривалість періоду подальшого спостереження становила 4,8 року.
Основним параметром ефективності був комбінований показник захворюваності серцево-судинної системи та летальності через порушення роботи серцево-судинної системи, який вимірювали за зниженням загальної частоти летальних наслідків через серцево-судинні захворювання, інсульт та інфаркт міокарда. Артеріальний тиск був значно нижчим порівняно з даними, отриманими у двох групах. У результаті лікування лозартаном ризик зменшився на 13 % (p = 0,021, 95 % довірчий інтервал 0,77-0,98) порівняно з пацієнтами, які отримували атенолол. Таким чином, основний комбінований кінцевий результат був досягнутий. Цей результат переважно належить до зниження кількості інсультів. У результаті лікування лозартаном ризик інсульту зменшився на 25 % порівняно з лікуванням атенололом (p = 0,001, 95 % довірчий інтервал 0,63-0,89).
Між групами лікування не відзначалося значущої різниці частоти летальних наслідків через серцево-судинні захворювання та інфаркт міокарда.
Подвійна блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС)
Відомо, що у двох масштабних рандомізованих контрольованих дослідженнях (ONTARGET (ONgoing Telmisartan Alone and in combination with Ramipril Global Endpoint Trial/Міжнародне дослідження з досягнення цільових показників при тривалому лікуванні телмісартаном як монотерапії та комбінованої терапії з раміприлом)) та VA NEPHRON-D (The Veterans Affair Nephropathy in Diabetes/ Дослідження лікування нефропатії у пацієнтів з діабетом у Відділенні ветеранів)) вивчали застосування комбінації інгібітора АПФ з блокатором рецепторів ангіотензину ІІ.
Дослідження ONTARGET проводили з участю пацієнтів, які в анамнезі мали серцево-судинні чи цереброваскулярні захворювання або цукровий діабет ІІ типу з ознаками ішемічного ураження органів. У дослідженні VA NEPHRON-D брали участь пацієнти з цукровим діабетом ІІ типу та діабетичною нефропатією.
У цих дослідженнях не був продемонстрований значущий позитивний ефект на результати з точки зору стану нирок та/або серцево-судинної системи та летальності, при цьому існував високий ризик гіперкаліємії, гострого ураження нирок та/або артеріальної гіпотензії порівняно з монотерапією. Ці результати також застосовні до інших інгібіторів АПФ і блокаторів рецепторів ангіотензину ІІ, зважаючи на їх схожі фармакодинамічні властивості. Тому інгібітори АПФ і блокатори рецепторів ангіотензину ІІ не слід застосовувати одночасно пацієнтам із діабетичною нефропатією.
Відомо, що дослідження ALTITUDE (Aliskiren Trial in Type 2 Diabetes Using Cardiovascular and Renal Disease Endpoints/Дослідження аліскірену у пацієнтів з діабетом ІІ типу із застосуванням основних параметрів з точки зору стану серцево-судинної системи та нирок) проводили для вивчення позитивного впливу додавання аліскірену до стандартної терапії інгібітором АПФ або блокатором рецепторів ангіотензину ІІ у пацієнтів з цукровим діабетом ІІ типу та хронічним захворюванням нирок, серцево-судинним захворюванням або обома видами захворювань. Дослідження було припинено достроково через високий ризик побічних реакцій. Частота летальних наслідків через серцево-судинні захворювання та інсульт була вищою у групі застосування аліскірену, ніж у групі плацебо, і побічні реакції, у тому числі серйозні (гіперкаліємія, артеріальна гіпотензія та ниркова недостатність), реєструвалися частіше у групі аліскірену порівняно з групою плацебо.
Гідрохлоротіазид
Це діуретичний засіб, похідний тіазидів. Механізм антигіпертензивної дії тіазидних діуретиків невідомий. Тіазиди діють на реабсорбцію електролітів у дистальних канальцях нирок, приблизно однаково посилюють виділення іонів натрію і хлору. Гідрохлоротіазид завдяки своїй діуретичній дії знижує об’єм плазми крові, збільшує активність реніну і підсилює виділення альдостерону, що посилює виділення іонів калію і бікарбонату із сечею та знижує концентрацію калію у плазмі крові. Зв’язок реніну та альдостерону регулюється ангіотензином II, тому одночасне застосування антагоніста рецепторів ангіотензину II виявляє зворотний ефект на виведення калію, спричинене прийомом тіазидних діуретиків.
Після перорального прийому посилений діурез починається протягом 2 годин, досягає піку приблизно через 4 години і триває протягом 6-12 годин, антигіпертензивна дія триває протягом максимум 24 годин.
Немеланомний рак шкіри (НМРШ)
На підставі доступних даних, отриманих в епідеміологічних дослідженнях, описаний взаємозв’язок між сумарною дозою гідрохлоротіазиду і розвитком НМРШ. Одне дослідження включало 71533 випадки базально-клітинної карциноми (БКК) та 8629 випадків плоскоклітинної карциноми (ПКК), група контролю – 1430833 та 172462 особи відповідно. Застосування високих доз гідрохлоротіазиду (сумарна доза ≥50000 мг) характеризувалося наступним скоригованим співвідношенням шансів: 1,29 (95 % ДІ: 1,23-1,35) – для БКК і 3,98 (95 % ДІ: 3,68-4,31) – для ПКК. Чіткий взаємозв’язок між сумарною дозою і ризиком розвитку раку шкіри простежувався і при БКК, і при ПКК. Інше дослідження показало можливий взаємозв’язок між раком губи (ПКК) і застосуванням гідрохлоротіазиду: 633 випадки раку губи співвідносили з 63067 суб’єктами групи контролю з використанням методу випадкової вибірки. Продемонстровано взаємозв’язок із сумарною дозою зі співвідношенням шансів 2,1 (95 % ДІ: 1,7-2,6), показник збільшувався до 3,9 (3,0-4,9) при застосуванні високих доз гідрохлоротіазиду (~ 25000 мг) і до 7,7 (5,7-10,5) – при застосуванні найвищих сумарних доз препарату (~ 100000 мг) (див. також розділ «Особливості застосування»).
Фармакокінетика.
Всмоктування
Лозартан
Після перорального прийому лозартан добре всмоктується, піддається первинному метаболізму в печінці, при якому утворюється активний метаболіт карбонової кислоти та інші неактивні метаболіти. Системна біологічна доступність лозартану становить приблизно 33 %.
Середні максимальні концентрації лозартану та його активного метаболіту досягаються через
1 годину і через 3-4 години після прийому відповідно. Вживання звичайної їжі не має клінічно значущого впливу на профіль концентрації лозартану в плазмі крові.
Розподіл
Лозартан
Як лозартан, так і його активний метаболіт більше ніж на 99 % зв’язується з білками плазми крові, переважно з альбуміном. Об’єм розподілу лозартану становить 34 л. Відомо, що лозартан не проникає або незначною мірою проникає через гематоенцефалічний бар’єр.
Гідрохлоротіазид
Гідрохлоротіазид проникає через плацентарний бар’єр і в грудне молоко, проте не проникає через гематоенцефалічний бар’єр.
Біотрансформація
Лозартан
Близько 14 % перорально або внутрішньовенно введеної дози лозартану перетворюється на активний метаболіт. Після перорального або внутрішньовенного введення лозартану калію, міченого радіоактивним вуглецем (14C), радіоактивність циркулюючої плазми крові зумовлена в основному лозартаном і його активним метаболітом. Тільки приблизно у 1 % обстежених осіб лозартан незначною мірою перетворювався в активний метаболіт.
Окрім активного метаболіту, утворюються також і неактивні метаболіти, включаючи два основних метаболіти, що утворюються шляхом гідроксилювання бутилового бічного ланцюга і один другорядний - N-2-тетразол-глюкуронід.
Виведення
Лозартан
Плазмовий кліренс лозартану та його активного метаболіту становить приблизно 600 і 50 мл/хв відповідно. Нирковий кліренс лозартану та його активного метаболіту становить приблизно 74 і
26 мл/хв відповідно. При пероральному прийомі лозартану майже 4 % дози виводиться у незміненому вигляді із сечею та майже 6 % дози виводиться із сечею у формі активного метаболіту. Лозартан і його активний метаболіт мають лінійну фармакокінетику при пероральному прийомі лозартану калію в дозах до 200 мг.
Після перорального застосування концентрація лозартану і його активного метаболіту в плазмі крові знижується поліекспоненційно з кінцевим періодом напіввиведення приблизно 2 години і 6-9 годин відповідно. При прийомі препарату в дозі 100 мг 1 раз на добу не відбувається значущої кумуляції у плазмі крові ні лозартану, ні його активного метаболіту.
Виведення лозартану і його метаболітів відбувається із жовчю та сечею. Після перорального прийому лозартану, міченого радіоактивним вуглецем 14С, приблизно 35 % радіоактивної мітки виявляється в сечі та 58 % - у калових масах.
Гідрохлоротіазид
Гідрохлоротіазид не піддається метаболізму, а швидко виводиться нирками. При дослідженні рівня гідрохлоротіазиду в плазмі крові протягом як мінімум 24 годин було встановлено, що період напіввиведення з плазми становить від 5,6 до 14,8 години. Як мінімум 61 % перорально введеного гідрохлоротіазиду протягом 24 годин виділяється із сечею у незміненому вигляді.
Особливі групи пацієнтів
Лозартан/гідрохлоротіазид
Значущих відмінностей у концентрації лозартану і його активного метаболіту в плазмі крові, а також усмоктування гідрохлоротіазиду у молодих і пацієнтів літнього віку, які страждають артеріальною гіпертензією, не спостерігається.
Лозартан
Після перорального прийому лозартану хворими із цирозом печінки алкогольного генезу легкого та середнього ступеня тяжкості концентрація лозартану в плазмі крові була у 5 разів вища, а концентрація активного метаболіту - в 1,7 раза вища порівняно з показниками здорових добровольців чоловічої статі. У дослідженнях фармакокінетики було показано, що у здорових добровольців чоловічої статі японського і неяпонського походження площа під фармакокінетичною кривою «концентрація-час» (AUC) лозартану не відрізнялася. Однак AUC метаболіту карбонової кислоти (E-3174) відрізняється у двох групах, при цьому його експозиція у добровольців японського походження перевищувала таку у добровольців неяпонського походження в 1,5 раза. Клінічне значення цих результатів невідоме.
Ні лозартан, ні його активний метаболіт не можуть бути видалені за допомогою гемодіалізу.
Клінічні характеристики.
Показання.
Препарат Ко-Сентор® показаний для лікування артеріальної гіпертензії у пацієнтів, у яких адекватний контроль за артеріальним тиском не забезпечується за допомогою одного лозартану або одного гідрохлоротіазиду.
Протипоказання.
• Підвищена чутливість до діючих речовин, похідних cульфонамідів або до будь-якої з допоміжних речовин, зазначених у розділі «Склад».
• Резистентна до лікування гіпокаліємія або гіперкальціємія.
• Тяжка печінкова недостатність, холестаз та розлади, що супроводжуються обструкцією жовчних протоків.
• Рефрактерна гіпонатріємія.
• Симптоматична гіперурикемія/подагра.
• Вагітні або жінки, які планують завагітніти; період годування груддю (див. розділи «Особливості застосування» та «Застосування у період вагітності або годування груддю»).
• Тяжка ниркова недостатність (кліренс креатиніну 30 мл/хв).
• Анурія.
• Одночасне застосування препарату Ко-Сентор® із лікарськими засобами, які містять аліскірен протипоказане пацієнтам із цукровим діабетом або нирковою недостатністю (швидкість клубочкової фільтрації /1,73 м2) (див. розділи «Фармакодинаміка» та «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).
Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.
Лозартан
Є повідомлення про те, що рифампіцин і флуконазол знижують рівень активного метаболіту. Клінічне значення цих взаємодій не вивчене.
Як і при застосуванні інших препаратів-інгібіторів ангіотензину II або його дії, одночасне застосування лозартану з калійзберігаючими сечогінним засобами (наприклад, спіронолактоном, тріамтереном, амілоридом), калійвмісними добавками, замінниками солі, що містять калій, або іншими лікарськими засобами, що можуть підвищувати рівень калію в сироватці крові (наприклад, лікарські засоби, що містять триметоприм), може призвести до підвищення рівня калію у сироватці крові. Одночасне застосування лозартану з цими засобами не рекомендується.
Як і інші препарати, що впливають на виведення натрію, лозартан також може гальмувати виведення літію з організму. У зв’язку з цим при одночасному застосуванні солей літію та антагоністів рецепторів ангіотензину II необхідно регулярно і ретельно контролювати рівень літію у сироватці крові.
При одночасному застосуванні антагоністів ангіотензину II та НПЗЗ (нестероїдних протизапальних засобів), наприклад із селективними інгібіторами циклооксигенази-2 (ЦОГ-2), ацетилсаліциловою кислотою у протизапальних дозах і неселективними НПЗЗ може відбутися послаблення антигіпертензивного ефекту. Одночасне застосування антагоністів ангіотензину II або діуретиків та НПЗЗ може підвищувати ризик порушення функції нирок (у тому числі ризик розвитку гострої ниркової недостатності), а також призводити до збільшення вмісту калію в сироватці крові, особливо у пацієнтів з існуючими порушеннями функції нирок. Цю комбінацію препаратів слід призначати з обережністю, особливо особам літнього віку. Пацієнти повинні вживати достатню кількість рідини. Крім того, після початку комбінованої терапії необхідно провести контроль функції нирок і надалі проводити його регулярно.
У деяких пацієнтів із порушеннями функції нирок, які отримують терапію НПЗЗ (включаючи селективні інгібітори ЦОГ-2), лікування антагоністами рецепторів ангіотензину II може спричиняти подальше погіршення функції нирок. Зазвичай це погіршення є оборотним.
Інші лікарські засоби, застосування яких призводить до розвитку артеріальної гіпотензії, наприклад трициклічні антидепресанти, антипсихотичні засоби, баклофен, аміфостин: одночасне застосування разом із цими засобами, які знижують артеріальний тиск (як основний або побічний ефект), можуть збільшувати ризик розвитку артеріальної гіпотензії.
Дані клінічних досліджень показали, що подвійна блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС) при одночасному застосуванні з інгібіторами АПФ, антагоністами рецепторів ангіотензину II або аліскіреном пов’язана з підвищеним ризиком таких побічних реакцій як артеріальна гіпотензія, гіперкаліємія та зниження функції нирок (включаючи гостру ниркову недостатність) порівняно із застосуванням тільки одного препарату, що діє на РААС (див. розділи «Фармакодинаміка», «Протипоказання» та «Особливості застосування»).
Грейпфрутовий сік містить компоненти, які інгібують фермент CYP450 і можуть знижувати концентрацію активного метаболіту лозартану, що може призводити до зменшення терапевтичного ефекту. Під час прийому препарату Ко-Сентор® слід уникати вживання грейпфрутового соку.
Гідрохлоротіазид
Наступні лікарські засоби можуть взаємодіяти з тіазидними діуретиками при їх одночасному застосуванні:
Алкоголь (етанол), барбітурати, наркотичні засоби або антидепресанти
Можуть призводити до ортостатичної артеріальної гіпотензії.
Антидіабетичні засоби (пероральні антидіабетичні засоби та інсулін)
Терапія тіазидами може впливати на толерантність до глюкози. Може знадобитися корекція дози протидіабетичних засобів. Метформін слід застосовувати з обережністю через ризик виникнення лактатацидозу внаслідок можливої ниркової недостатності, пов’язаної з прийомом гідрохлоротіазиду.
Інші гіпотензивні засоби
Адитивний ефект.
Холестирамін та колестиполові смоли
Всмоктування гідрохлоротіазиду знижується при наявності аніонно-обмінних смол. При одноразовому застосуванні смол холестираміну або колестиполових смол відбувається їх зв’язування з гідрохлоротіазидом і зменшення його всмоктування у шлунково-кишковому тракті на 85 % і 43 % відповідно.
Кортикостероїди, адренокортикотропний гормон (АКТГ)
Інтенсивна втрата електролітів, особливо гіпокаліємія.
Пресорні аміни (наприклад, адреналін)
Можливо зниження відповіді на пресорні аміни, що не перешкоджає їх застосуванню.
Недеполяризуючі міорелаксанти (наприклад, тубокурарин)
Можливе посилення чутливості до дії міорелаксантів.
Препарати літію
Діуретики зменшують нирковий кліренс літію і підвищують ризик інтоксикації літієм, тому одночасне застосування не рекомендується.
Лікарські засоби, що застосовуються для лікування подагри (пробенецид, сульфінпіразон та алопуринол)
Може знадобитися корекція доз лікарських засобів, що сприяють виведенню сечової кислоти, оскільки гідрохлоротіазид може підвищувати концентрацію сечової кислоти в сироватці крові. Може виникнути необхідність у збільшенні дози пробенециду або сульфінпіразону. Одночасний прийом тіазидів може підвищувати частоту виникнення випадків підвищеної чутливості до алопуринолу.
Антихолінергічні засоби (наприклад, атропін, біпериден)
Збільшують біодоступність тіазидних діуретиків внаслідок зниження моторики шлунково-кишкового тракту і швидкості випорожнення шлунка.
Цитотоксичні засоби (наприклад, циклофосфамід, метотрексат)
Тіазиди можуть знижувати ниркову екскрецію цитотоксичних лікарських засобів та посилювати їх мієлосупресивний ефект.
Саліцилати
У разі прийому високих доз саліцилатів гідрохлоротіазид може посилювати їх токсичну дію на центральну нервову систему.
Метилдопа
Є окремі повідомлення про виникнення гемолітичної анемії при одночасному застосуванні гідрохлоротіазиду і метилдопи.
Циклоспорин
Одночасний прийом із циклоспорином може збільшувати ризик розвитку гіперурикемії і подагроподібних ускладнень.
Глікозиди наперстянки
Гіпокаліємія або гіпомагніємія, індукована прийомом тіазидів, може призвести до розвитку серцевої аритмії, спричиненої глікозидами наперстянки.
Лікарські засоби, на які впливає зміна вмісту калію в сироватці крові
Періодичний контроль вмісту калію в сироватці крові та ЕКГ рекомендовані при одночасному прийомі лозартану/гідрохлоротіазиду з лікарськими засобами, на які впливає зміна вмісту калію в сироватці крові (наприклад, глікозиди наперстянки та антиаритмічні препарати), а також з наступними засобами (у тому числі з антиаритмічними), які спричиняють тахікардію типу пірует, при цьому гіпокаліємія є сприятливим фактором тахікардії типу пірует (шлуночкової тахікардії):
· антиаритмічні препарати класу Ia (наприклад, хінідин, гідрохінідин, дизопірамід);
· антиаритмічні препарати класу III (наприклад, аміодарон, соталол, дофетилід, ібутилід);
· деякі антипсихотичні засоби (наприклад, тіоридазин, хлорпромазин, левомепромазин, трифлупіразин, ціамемазин, сульпірид, сультоприд, амісульприд, тіаприд, пімозид, галоперидол, дроперидол);
· інші препарати (наприклад, бепридил, цизаприд, дифеманіл, еритроміцин для внутрішньовенного введення, галофантрин, мізоластин, пентамідин, терфенадин, вінкамін для внутрішньовенного введення).
Солі кальцію
Тіазидні діуретики можуть збільшувати вміст кальцію у сироватці крові внаслідок зниження його виведення. При необхідності призначення препаратів кальцію дозу слід підбирати під контролем вмісту кальцію в сироватці крові.
Вплив на результати лабораторних досліджень
Завдяки впливу на метаболізм кальцію тіазиди можуть спотворювати результати дослідження функції паращитовидних залоз (див. розділ «Особливості застосування»).
Карбамазепін
Є ризик симптоматичної гіпонатріємії. Необхідний клінічний і біологічний моніторинг.
Йодні контрастні речовини
У разі дегідратації, спричиненої прийомом діуретиків, збільшується ризик розвитку гострої ниркової недостатності, особливо при введенні високих доз йодовмісних препаратів.
Перед введенням подібних засобів пацієнтам повинна бути проведена регідратація.
Амфотерицин В (парентерально), кортикостероїди, АКТГ, стимулюючі проносні засоби або гліциризин (виявлений у лакриці)
Гідрохлоротіазид може посилювати порушення електролітного балансу, зокрема гіпокаліємію.
Особливості застосування.
Лозартан
Ангіоневротичний набряк
Пацієнти з ангіоневротичним набряком в анамнезі (набрякання обличчя, губ, горла та/або язика) повинні перебувати під ретельним наглядом (див. розділ «Побічні реакції»).
Артеріальна гіпотензія і зниження інтраваскулярного об’єму
У пацієнтів зі зниженим інтраваскулярним об’ємом та/або гіпонатріємією, спричиненими інтенсивним прийомом діуретиків, обмеженням споживання солі, діареєю або блюванням, може розвинутися симптоматична гіпотензія, особливо після прийому першої дози препарату. Ці стани повинні бути скориговані до початку прийому препарату Ко-Сентор® (див. розділи «Протипоказання» та «Спосіб застосування та дози» ).
Порушення електролітного балансу
Слід враховувати, що порушення електролітного балансу досить часто виникають у пацієнтів з нирковою недостатністю і супутнім діабетом або без нього. Тому слід ретельно контролювати вміст калію у плазмі крові та кліренс креатиніну, особливо у пацієнтів із серцевою недостатністю і кліренсом креатиніну в діапазоні 30-50 мл/хв.
Не рекомендується приймати лозартан/гідрохлоротіазид одночасно з калійзберігаючими діуретиками, калійвмісними добавками, замінниками солі, що містять калій, або з іншими лікарськими засобами, що можуть підвищувати рівень калію в сироватці крові (наприклад, лікарські засоби, що містять триметоприм) (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).
Порушення функції печінки
Згідно з фармакокінетичними даними, у хворих із цирозом печінки виявлено значне підвищення концентрації лозартану в плазмі крові, у зв’язку з цим Ко-Сентор® слід застосовувати з обережністю пацієнтам із легким і помірним ступенем порушення функції печінки в анамнезі. Досвід застосування лозартану пацієнтам із тяжкими порушеннями функції печінки відсутній. Отже, препарат Ко-Сентор® протипоказаний пацієнтам із тяжкими порушеннями функції печінки (див. розділи «Фармакологічні властивості», «Протипоказання» та «Спосіб застосування та дози»).
Порушення функції нирок
Внаслідок інгібування РААС були помічені порушення функції нирок, включаючи ниркову недостатність (зокрема у пацієнтів, у яких функція нирок залежить від активності РААС, наприклад у пацієнтів з тяжкою серцевою недостатністю або з існуючим порушенням функції нирок). Такі зміни ниркової функції можуть бути оборотними після припинення лікування.
Як і при застосуванні інших препаратів, що мають вплив на ренін-ангіотензинову систему, при застосуванні лозартану повідомляли про підвищення концентрації сечовини в крові і сироваткового креатиніну у пацієнтів із двобічним стенозом ниркових артерій або стенозом артерії єдиної нирки; дані зміни є оборотними після припинення терапії. Необхідно дотримуватися обережності при призначенні лозартану пацієнтам із двобічним стенозом ниркових артерій або стенозом артерії єдиної нирки.
Трансплантація нирки
Досвід застосування препарату пацієнтам, які недавно перенесли трансплантацію нирки, відсутній.
Первинний гіперальдостеронізм
Пацієнти з первинним гіперальдостеронізмом зазвичай не відповідають на терапію гіпотензивними препаратами, які діють через інгібування РААС. Отже, застосування препарату Ко-Сентор® не рекомендовано.
Ішемічна хвороба серця і цереброваскулярні захворювання
Як і при застосуванні будь-якого антигіпертензивного препарату, спостерігається значне зниження артеріального тиску у пацієнтів з ішемічною хворобою серця та цереброваскулярною недостатністю, що може призвести до інфаркту міокарда або інсульту.
Серцева недостатність
У пацієнтів із серцевою недостатністю (із супутньою нирковою недостатністю або без неї), як і при застосуванні інших препаратів, що діють на ренін-ангіотензинову систему, існує ризик розвитку тяжкої артеріальної гіпотензії і ниркової недостатності (часто гострої).
Стеноз аортального та мітрального клапанів, обструктивна гіпертрофічна кардіоміопатія
Як і при застосуванні інших вазодилататорів, необхідна особлива обережність при призначенні препарату пацієнтам, які страждають на стеноз аортального і мітрального клапанів або обструктивну гіпертрофічну кардіоміопатію.
Етнічні особливості
Відомо, що інгібітори АПФ лозартан та інші антагоністи ангіотензину є очевидно менш ефективними для зниження артеріального тиску у представників негроїдної раси порівняно із представниками інших рас. Можливо, це зумовлено тим, що серед представників негроїдної раси, які страждають на артеріальну гіпертензію, переважають особи з низькою активністю реніну.
Вагітність
Терапію антагоністами рецепторів ангіотензину II (ARА II) не слід розпочинати у період вагітності. У випадках, коли продовження лікування ARА II є необхідним, пацієнтки, які планують вагітність, повинні бути переведені на прийом альтернативних гіпотензивних препаратів, що мають підтверджені дані про безпеку при застосуванні у період вагітності. При підтвердженні вагітності лікування ARА II слід негайно припинити та перейти на альтернативне лікування (див. розділи «Протипоказання» та «Застосування у період вагітності або годування груддю»).
Подвійна блокада РААС
Існують свідчення того, що одночасне застосування інгібіторів АПФ, антагоністів рецепторів ангіотензину II або аліскірену підвищує ризик артеріальної гіпотензії, гіперкаліємії та знижує функції нирок (включаючи гостру ниркову недостатність). Тому подвійна блокада РААС шляхом комбінованого застосування інгібіторів АПФ, антагоністів рецепторів ангіотензину II або аліскірену не рекомендується (див. розділи «Фармакологічні властивості» і «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).
Якщо терапія на основі подвійної блокади вважається абсолютно необхідною, її слід проводити винятково під наглядом спеціаліста за умов частого ретельного моніторингу функції нирок, рівня електролітів і артеріального тиску.
Пацієнтам з діабетичною нефропатією інгібітори АПФ і антагоністи рецепторів ангіотензину II не слід застосовувати одночасно.
Гідрохлоротіазид
Артеріальна гіпотензія та порушення водно-електролітного балансу
Як і при застосуванні всіх антигіпертензивних засобів, у деяких пацієнтів може виникати симптоматична гіпотензія. Необхідно проводити спостереження за пацієнтами з метою своєчасного виявлення клінічних симптомів порушень водно-електролітного балансу (наприклад, зневоднення, гіпонатріємії, гіпохлоремічного алкалозу, гіпомагніємії або гіпокаліємії), які можуть розвиватися при інтеркурентній діареї або блюванні. У таких пацієнтів необхідно проводити регулярний контроль вмісту електролітів сироватки крові. У спекотну погоду у пацієнтів, які страждають набряками, може спостерігатися гіпонатріємія розведення.
Метаболічні та ендокринні ефекти
Терапія тіазидами може знижувати толерантність до глюкози. У деяких випадках може знадобитися корекція дози протидіабетичних засобів, включаючи інсулін (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»). У процесі лікування тіазидами може проявитися латентний цукровий діабет.
Тіазиди можуть зменшувати виведення кальцію із сечею і спричиняти епізодичне та незначне підвищення вмісту кальцію в сироватці крові. Виражена гіперкальціємія може свідчити про наявність прихованого гіперпаратиреозу. Слід припинити застосування тіазидів перед дослідженням функції паращитовидних залоз.
Підвищення рівня холестерину і тригліцеридів у плазмі крові також може бути пов’язане з терапією тіазидними діуретиками.
У деяких пацієнтів лікування тіазидами може призвести до гіперурикемії та/або розвитку подагри. Оскільки лозартан знижує концентрацію сечової кислоти, його комбінація з гідрохлоротіазидом зменшує вираженість гіперурикемії, спричиненої прийомом діуретика.
Печінкова недостатність
Тіазиди слід застосовувати з обережністю пацієнтам із порушеннями функції печінки або прогресуючим захворюванням печінки, оскільки вони можуть спричинити внутрішньопечінковий холестаз, який при мінімальному порушенні водно-електролітного балансу може перейти у печінкову кому.
Препарат Ко-Сентор® протипоказаний пацієнтам із тяжкою печінковою недостатністю (див. розділи «Фармакологічні властивості» і «Протипоказання»).
Немеланомний рак шкіри
У двох епідеміологічних дослідженнях, виконаних з використанням Данського національного реєстру пацієнтів зі злоякісними новоутвореннями, зареєстровано збільшення ризику розвитку НМРШ (БКК та ПКК) при збільшенні сумарної дози гідрохлоротіазиду. Фотосенсибілізуюча дія гідрохлоротіазиду може виступати як можливий механізм розвитку НМРШ.
Пацієнтів, які приймають гідрохлоротіазид, слід проінформувати про ризик розвитку НМРШ, про необхідність регулярної перевірки шкірних покривів на наявність нових вогнищ і щодо негайного надання повідомлень про будь-які підозрілі ураження шкіри. З метою мінімізації ризику розвитку раку шкіри пацієнтам слід порекомендувати дотримуватися профілактичних заходів, зокрема обмежити вплив сонячних і УФ-променів, а в разі впливу використовувати відповідні захисні засоби. Необхідно у найкоротші терміни обстежити підозрілі ураження шкірних покривів, включаючи гістологічне дослідження біопсійного матеріалу. Крім того, слід переглянути можливість застосування гідрохлоротіазиду у пацієнтів з НМРШ в анамнезі (див. також розділ «Побічні реакції»).
Порушення з боку органів зору
Хоріоїдальний випіт, гостра міопія і вторинна закритокутова глаукома
Сульфонамід або похідні сульфонаміду можуть спричиняти реакцію ідіосинкразії та, як наслідок, хоріоїдальний випіт з дефектом поля зору, перехідну міопію та гостру закритокутову глаукому. Симптоми включать різке падіння гостроти зору або очний біль і зазвичай спостерігаються від кількох годин до кількох тижнів після початку лікування. Нелікована гостра закритокутова глаукома може призвести до необоротної втрати зору. Перше лікування полягає у відміні лікування препаратом якомога швидше. Може виникнути необхідність невідкладного медичного, у тому числі хірургічного лікування у разі, якщо внутрішньоочний тиск залишається неконтрольованим. Фактори ризику розвитку гострої закритокутової глаукоми включають алергію на сульфонамід або пеніцилін в анамнезі.
Гостра респіраторна токсичність
Повідомлялося про рідкісні тяжкі випадки гострої респіраторної токсичності, включно з гострим респіраторним дистрес-синдромом (ГРДС), після прийому гідрохлоротіазиду. Набряк легень зазвичай розвивається протягом декількох хвилин або годин після прийому гідрохлоротіазиду. На початку симптоми включають задишку, лихоманку, погіршення стану легень та артеріальну гіпотензію. При підозрі на ГРДС слід відмінити Ко-Сентор® та призначити відповідне лікування. Гідрохлоротіазид не слід призначати пацієнтам з ГРДС після прийому гідрохлоротіазиду в анамнезі.
Інше
У пацієнтів, які приймають тіазидні діуретики, реакції підвищеної чутливості можуть виникати навіть при відсутності симптомів алергії або бронхіальної астми в анамнезі. Є дані про загострення або прогресування системного червоного вовчака на тлі застосування тіазидів.
Допоміжні речовини
Цей лікарський засіб містить лактозу. Пацієнтам із рідкісною спадковою патологією непереносимості галактози, повною лактазною недостатністю або мальабсорбцією глюкози-галактози не слід приймати цей препарат.
Препарат Ко-Сентор® містить барвник жовтий захід FCF (E 110), який може спричинити алергічні реакції (див. розділ «Склад»).
Застосування у період вагітності або годування груддю.
Вагітність
Препарат Ко-Сентор протипоказаний у період вагітності або годування груддю (див. розділи «Протипоказання» та «Особливості застосування»). Лікарський засіб не слід застосовувати вагітним або жінкам, які планують завагітніти. Якщо під час лікування цим лікарським засобом підтверджується вагітність, його застосування необхідно негайно припинити і замінити іншим лікарським засобом, дозволеним для застосування вагітним.
Антагоністи рецепторів ангіотензину II
Переконливих епідеміологічних доказів тератогенного ризику при застосуванні інгібіторів АПФ протягом І триместру вагітності немає, однак не можна виключати невелике підвищення цього ризику. Поки не буде отримано даних контрольованих епідеміологічних досліджень щодо ризику застосування інгібіторів рецепторів ангіотензину II, слід вважати, що для цього класу препаратів можуть існувати подібні ризики. Відомо, що терапія антагоністами рецепторів ангіотензину II протягом II та III триместрів вагітності чинить токсичний вплив на ембріон (порушення функції нирок, маловоддя, уповільнення формування кісткової тканини черепа) і на організм новонародженої дитини (ниркова недостатність, артеріальна гіпотензія, гіперкаліємія).
Якщо терапія антагоністами рецепторів ангіотензину II була розпочата з II або III триместру вагітності, рекомендовано ультразвукове обстеження функцій нирок і будови черепа новонародженого. За новонародженими, чиї матері приймали антагоністи рецепторів ангіотензину II, слід спостерігати для своєчасного виявлення і корекції артеріальної гіпотензії.
У тих випадках, коли продовження лікування артеріальної гіпертензії є обов’язковим, пацієнтки, які планують вагітність, повинні бути переведені на альтернативні антигіпертензивні препарати, які мають підтверджені дані про безпеку при застосуванні в період вагітності. При підтвердженні вагітності лікування антагоністами рецепторів ангіотензину II слід негайно припинити та перейти на альтернативну антигіпертензивну терапію.
Гідрохлоротіазид
Враховуючи, що препарат Ко-Сентор комбінований, він протипоказаний у період вагітності (див. розділ «Протипоказання»).
Досвід застосування гідрохлоротіазиду у період вагітності (особливо у I триместрі) обмежений.
Відомо, що гідрохлоротіазид проникає через плацентарний бар’єр. На підставі фармакологічного механізму дії гідрохлоротіазиду його застосування у II і III триместрах вагітності може спричинити негативний вплив на фетоплацентарну перфузію і може спричинити у плода і новонародженої дитини такі патології як жовтяницю, порушення електролітного балансу і тромбоцитопенію.
Гідрохлоротіазид не слід застосовувати при гестаційних набряках, артеріальній гіпертензії вагітних або прееклампсії, оскільки існує ризик зниження об’єму плазми крові і розвитку гіпоперфузії плаценти, при цьому будь-який позитивний ефект щодо перебігу захворювання відсутній.
Гідрохлоротіазид не слід застосовувати для лікування есенціальної артеріальної гіпертензії у вагітних, за винятком рідкісних випадків, коли альтернативне лікування неможливе.
Період годування груддю
Препарат Ко-Сентор протипоказаний у період годування груддю (див. розділ «Протипоказання»).
Антагоністи рецепторів ангіотензину II
У період годування груддю слід застосовувати альтернативні антигіпертензивні лікарські засоби з краще вивченим профілем безпеки.
Гідрохлоротіазид
Гідрохлоротіазид проникає у грудне молоко у невеликих кількостях. Тіазиди у високих дозах, спричиняючи інтенсивний діурез, можуть пригнічувати лактацію.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.
Дослідження впливу на здатність керувати автомобілем та користуватися механізмами не проводили. Однак при управлінні транспортним засобом або механізмами необхідно брати до уваги, що при застосуванні гіпотензивних препаратів можуть виникати запаморочення або сонливість, артеріальна гіпотензія, м’язові спазми, нечіткість зору, особливо на початковому етапі прийому або при збільшенні їх дози.
Спосіб застосування та дози.
Спосіб застосування
Препарат Ко-Сентор® можна застосовувати разом з іншими гіпотензивними засобами.
Препарат слід приймати внутрішньо, незалежно від вживання їжі, запиваючи склянкою води.
Дози
Артеріальна гіпертензія
Лозартан і гідрохлоротіазид не призначені для застосування на початковій стадії терапії, вони призначені для пацієнтів, у яких артеріальний тиск достатньою мірою не контролюється прийомом тільки лозартану або тільки гідрохлоротіазиду.
Рекомендується підбір дози окремих компонентів (лозартану та гідрохлоротіазиду).
За наявності показань у пацієнтів, у яких артеріальний тиск не піддається контролю достатньою мірою, можливий початковий перехід від монотерапії до прийому комбінованого препарату з фіксованою дозою.
Звичайна підтримуюча доза препарату Ко-Сентор® становить 50 мг/12,5 мг 1 раз на добу.
Пацієнтам, які недостатньо відповідають на терапію у дозі 50 мг/12,5 мг, дозу можна збільшити до 100 мг/12,5 мг 1 раз на добу або 100 мг/25 мг 1 раз на добу.
Максимальна доза - 1 таблетка Ко-Сентор® 100 мг/25 мг 1 раз на добу.
Зазвичай антигіпертензивний ефект досягається протягом 3-4 тижнів після початку терапії.
Тривалість лікування визначає лікар індивідуально.
Застосування пацієнтам із порушеннями функції нирок або пацієнтам на гемодіалізі
Пацієнтам із помірними порушеннями функції нирок (кліренс креатиніну 30-50 мл/хв) первинна корекція дози не потрібна. Не рекомендується призначати лозартан та гідрохлоротіазид пацієнтам, які перебувають на гемодіалізі. Застосування препарату Ко-Сентор® протипоказано пацієнтам з тяжкою нирковою недостатністю (кліренс креатиніну
Застосування пацієнтам зі зниженим інтраваскулярним об’ємом
Об’єм та/або зниження вмісту натрію необхідно скорегувати до застосування препарату Ко-Сентор®.
Застосування пацієнтам з печінковою недостатністю
Препарат Ко-Сентор® протипоказаний пацієнтам із тяжкою печінковою недостатністю (див. розділ «Протипоказання»).
Застосування пацієнтам літнього віку
Зазвичай коригування дози пацієнтам літнього віку не потрібне.
Діти.
Досвід застосування препарату дітям та підліткам відсутній (). Тому препарат Ко-Сентор® не слід застосовувати для лікування дітей та підлітків.
Передозування.
Специфічних даних щодо лікування передозування препарату Ко-Сентор® немає. Лікування симптоматичне і підтримуюче. Необхідно припинити застосування препарату Ко-Сентор® та забезпечити ретельний нагляд за пацієнтом. До пропонованих методів терапії передозування можна віднести промивання шлунка (якщо препарат був прийнятий нещодавно), корекцію дегідратації та порушень електролітного балансу, лікування печінкової коми та артеріальної гіпотензії відповідно до загальноприйнятих методів.
Лозартан
Є обмежені дані щодо передозування лозартану у людини. Найбільш імовірними симптомами передозування є артеріальна гіпотензія і тахікардія, а також брадикардія, яка виникає внаслідок парасимпатичної (вагусної) стимуляції. При виникненні артеріальної гіпотензії необхідно проведення підтримуючої терапії.
Ні лозартан, ні його активні метаболіти не видаляються з організму за допомогою гемодіалізу.
Гідрохлоротіазид
Найбільш характерними проявами передозування є симптоми втрати електролітів (гіпокаліємія, гіпохлоремія, гіпонатріємія), а також дегідратація, що виникає внаслідок надмірного діурезу. При одночасному застосуванні препаратів наперстянки (серцевих глікозидів) гіпокаліємія може ускладнювати перебіг серцевих аритмій.
Не встановлено, в якій мірі можна видалити з організму гідрохлоротіазид за допомогою гемодіалізу.
Побічні реакції.
Нижче вказані побічні реакції класифіковані (де це доцільно) за класами систем органів і частотою проявів відповідно до загальноприйнятих критеріїв оцінювання:
дуже часті: ≥ 1/10;
часті: ≥ 1/100,
нечасті: ≥ 1/1000, 1/100;
поодинокі: ≥ 1/10000,
рідкісні: 1/10000.
частота невідома: не може бути оцінена за наявними даними.
У процесі клінічних досліджень лозартану калію та гідрохлоротіазиду ніякі побічні реакції, характерні для даної комбінації, не спостерігалися. Побічні реакції обмежувалися тими, які раніше спостерігалися при застосуванні лозартану калію та/або гідрохлоротіазиду.
Відомо, що у процесі контрольованих клінічних досліджень у пацієнтів з первинною артеріальною гіпертензією, які приймали лозартан і гідрохлоротіазид, єдиною побічною реакцією, пов’язаною з прийомом препарату, було запаморочення, яке відзначали з частотою від 1 % (що перевищувало частоту даної реакції в групі, що отримувала плацебо).
Одночасно з цими побічними реакціями у постмаркетинговий період повідомляли і про такі побічні реакції:
| Клас системи органів | Побічна реакція | Частота |
| Розлади печінки та жовчовивідних шляхів | Гепатит | поодинокі |
| Дослідження | Гіперкаліємія, підвищення рівня АЛТ | поодинокі |
Додатковими побічними реакціями, які спостерігалися при застосуванні окремих компонентів препарату, і які можливі при застосуванні комбінації лозартан калію/гідрохлортіазид:
Лозартан
Повідомляли про такі побічні рекції при застосуванні лозартану в процесі клінічних досліджень та у постмаркетинговому періоді:
| Клас системи органів | Побічна реакція | Частота |
| Розлади крові та лімфатичної системи | Анемія, пурпура Шенляйна-Геноха, екхімози, гемоліз | нечасті |
| Тромбоцитопенія | частота невідома | |
| Серцеві розлади | Артеріальна гіпотензія, ортостатична гіпотензія, стерналгія (біль за грудниною), стенокардія, AВ-блокада ІІ ступеня, цереброваскулярні порушення, інфаркт міокарда, прискорене серцебиття, аритмія (фібриляція передсердь, синусова брадикардія, тахікардія, шлуночкова тахікардія, фібриляція шлуночків) | нечасті |
| Розлади органів слуху і рівноваги | Вертиго, шум у вухах | нечасті |
| Розлади органів зору | Нечіткість зору, відчуття печіння/поколювання в очах, кон’юнктивіт, зниження гостроти зору | нечасті |
| Розлади шлунково-кишкового тракту | Біль у животі, нудота, діарея, розлади травлення (диспепсія) | часті |
| Запор, зубний біль, сухість у роті, метеоризм, гастрит, блювання, кишкова непрохідність | нечасті | |
| Панкреатит | частота невідома | |
| Загальні розлади та реакції у місці введення | Астенія, підвищена втомлюваність, біль у грудях | часті |
| Набряк обличчя, пропасниця | нечасті | |
| Грипоподібні симптоми, нездужання | частота невідома | |
| Розлади печінки і жовчовивідних шляхів | Порушення функції печінки | частота невідома |
| Розлади імунної системи | Підвищена чутливість: анафілактичні реакції, ангіоневротичний набряк, у тому числі набряк гортані і голосової щілини, що спричиняє обструкцію дихальних шляхів, та/або набряк обличчя, губ, глотки, та/або язика; у деяких із цих пацієнтів ангіоневротичний набряк розвивався раніше при застосуванні інших лікарських засобів, у тому числі інгібіторів АПФ | поодинокі |
| Розлади обміну речовин і харчування | Анорексія, подагра | нечасті |
| Розлади скелетно-м’язової і сполучної тканини | М’язові судоми, біль у спині, біль у ногах, міалгія | часті |
| Біль у руках, опухання суглобів, біль у колінах, м’язово-скелетний біль, біль у плечі, скутість, артралгія, артрит, коксалгія, фіброміалгія, м’язова слабкість | нечасті | |
| Рабдоміоліз | частота невідома | |
| Розлади нервової системи | Головний біль, запаморочення | часті |
| Підвищена збудливість, парестезії, периферична нейропатія, тремор, мігрень, непритомність | нечасті | |
| Психічні розлади | Безсоння | часті |
| Нервозність, тривожний розлад, панічний розлад, сплутаність свідомості, депресія, незвичайні сновидіння, порушення сну, сонливість, порушення пам’яті | нечасті | |
| Дисгевзія | частота невідома | |
| Розлади нирок і сечовивідних шляхів | Порушення функції нирок, ниркова недостатність | часті |
| Ніктурія, часте сечовипускання, інфекції сечовивідних шляхів | нечасті | |
| Розлади репродуктивної системи і молочних залоз | Зниження лібідо, еректильна дисфункція/ імпотенція | нечасті |
| Розлади дихальної системи, органів грудної клітки і середостіння | Кашель, інфекції верхніх відділів дихальних шляхів, закладеність носа, синусит, захворювання носових пазух | часті |
| Відчуття дискомфорту в глотці, фарингіт, ларингіт, диспноє (задишка), бронхіт, носова кровотеча, риніт, закладеність дихальних шляхів | нечасті | |
| Розлади шкіри і підшкірних тканин | Алопеція, дерматит, сухість шкіри, еритема, гіперемія, фоточутливість, свербіж, висипання, кропив’янка, підвищена пітливість | нечасті |
| Судинні розлади | Васкуліт | нечасті |
| Дозозалежний ортостатичний ефект | частота невідома | |
| Дослідження | Гіперкаліємія, незначне зниження рівня гематокриту і гемоглобіну, гіпоглікемія | часті |
| Незначне підвищення рівня сечовини і креатиніну в сироватці крові | нечасті | |
| Підвищення рівня печінкових ферментів і концентрації білірубіну | рідкісні | |
| Гіпонатріємія | частота невідома |
Гідрохлоротіазид
| Клас системи органів | Побічна реакція | Частота |
| Доброякісні, злоякісні та неуточнені пухлини (включно з кістами та поліпами) | Немеланомний рак шкіри (базально-клітинна карцинома та плоскоклітинна карцинома) | частота невідома |
| Розлади системи кровотворення і лімфатичної системи | Агранулоцитоз, апластична анемія, гемолітична анемія, лейкопенія, пурпура, тромбоцитопенія | нечасті |
| Розлади імунної системи | Анафілактичні реакції | поодинокі |
| Розлади обміну речовин і харчування | Анорексія, гіперглікемія, гіперурикемія, гіпокаліємія, гіпонатріємія | нечасті |
| Психічні розлади | Безсоння | нечасті |
| Розлади нервової системи | Цефалгія (головний біль) | часті |
| Розлади органів зору | Скороминуча нечіткість зору, ксантопсія | нечасті |
| Хоріоїдальний випіт, гостра міопія, гостра за-критокутова глаукома | частота невідома | |
| Судинні розлади | Некротичний ангіїт (васкуліт, шкірний васкуліт) | нечасті |
| Розлади дихальної системи, органів грудної клітки і середостіння | Респіраторний дистрес-синдром, у тому числі пневмоніт та набряк легень | нечасті |
| Гострий респіраторний дистрес-синдром (ГРДС) (див. розділ «Особливості застосування») | рідкісні | |
| Розлади шлунково-кишкового тракту | Сіаладеніт, спазми, подразнення шлунка, нудота, блювання, діарея, запор | нечасті |
| Розлади печінки і жовчовивідних шляхів | Жовтяниця (внутрішньопечінковий холестаз), панкреатит | нечасті |
| Розлади шкіри і підшкірних тканин | Фотосенсибілізація, кропив’янка, токсичний епідермальний некроліз | нечасті |
| Шкірні прояви червоного вовчака | частота невідома | |
| Розлади скелетно-м’язової і сполучної тканини | М’язові судоми | нечасті |
| Розлади нирок і сечовивідних шляхів | Глюкозурія, інтерстиціальний нефрит, порушення функції нирок, ниркова недостатність | нечасті |
| Загальні порушення та реакції в місці введення | Пропасниця, запаморочення | нечасті |
Опис деяких побічних реакцій
Немеланомний рак шкіри: на підставі наявних даних, отриманих в епідеміологічних дослідженнях, описаний взаємозв’язок між сумарною дозою гідрохлоротіазиду та НМРШ (див. також розділи «Фармакологічні властивості» та «Особливості застосування»).
Звітність щодо підозрюваних побічних реакцій
Важливим є повідомлення про підозрювані побічні реакції після реєстрації лікарського засобу. Це дає змогу продовжити моніторинг співвідношення користь/ризик. Медичних працівників просять повідомляти про будь-які підозрювані побічні реакції, використовуючи національну систему інформування.
Якщо будь-яка із зазначених в інструкції побічних реакцій загострюється або пацієнт помітив будь-які інші побічні реакції, не зазначені в інструкції, слід звернутися до лікаря.
Термін придатності. 4 роки.
Умови зберігання.
Для лікарського засобу не потрібні спеціальні умови зберігання.
Зберігати у недоступному для дітей місці.
Упаковка.
По 10 таблеток, вкритих плівковою оболонкою, у блістері; по 3 блістери в картонній упаковці (10×3).
Категорія відпуску.
За рецептом.
Виробник.
ВАТ «Гедеон Ріхтер».
Місцезнаходження виробника та адреса місця провадження його діяльності.
Н-1103, Будапешт, вул. Демреї, 19-21, Угорщина.
Виробник.
ТОВ «Гедеон Ріхтер Польща».
Місцезнаходження виробника та адреса місця провадження його діяльності.
Вул. кн. Ю. Понятовського, 5, Гродзиськ Мазовецький, 05-825, Польща.
Заявник.
ВАТ «Гедеон Ріхтер».
Місцезнаходження заявника та/або представника заявника.
Н-1103, Будапешт, вул. Демреї, 19-21, Угорщина.
Источником информации для описания является Государственный Реестр Лекарственных Средств Украины
ВНИМАНИЕ! Цены актуальны только при оформлении заказа в электронной медицинской информационной системе Аптека 9-1-1. Цены на товары при покупке непосредственно в аптечных заведениях-партнерах могут отличаться от указанных на сайте!
Добавление отзыва
{{docMaster.documentName}}
{{docVisa.documentName}}
