Фармакодинамика. механизм действия. телмисартан — специфический и эффективный антагонист рецепторов ангиотензина ii (тип ат1). телмисартан с очень высоким сродством замещает ангиотензин ii в местах его связывания на рецепторах субтипа ат1, отвечающих за активность ангиотензина ii. телмисартан не проявляет любого частичного агонистического воздействия на ат1-рецептор. телмисартан селективно связывает ат1-рецептор. связывание является долговременным.

Телмисартан не проявляет сродства к другим рецепторам, включая АТ₂ и другие, менее изученные АТ-рецепторы. Функциональная роль этих рецепторов неизвестна, как неизвестен эффект их возможного «гиперстимулирования» ангиотензином II, уровень которого повышается под влиянием телмисартана. Телмисартан снижает уровень альдостерона в плазме крови. Телмисартан не ингибирует ренин в плазме крови человека, не блокирует ионный канал. Телмисартан не ингибирует ангиотензинпревращающий энзим (кининаза II), также разрушает брадикинин. Поэтому не следует ожидать потенцирования брадикининсопровождающих побочных эффектов.

У человека телмисартан в дозе 80 мг почти полностью ингибирует повышение АД, вызванного ангиотензином II. Блокирующий эффект сохраняется в течение 24 ч и остается ощутимым до 48 ч.

Фармакокинетика

Всасывание. Всасывание телмисартана быстрое, хотя адсорбированное количество отличается. Средняя абсолютная биодоступность телмисартана составляет около 50%.

Когда телмисартан принимают во время еды, снижение AUC для телмисартана варьирует примерно от 6% (40 мг) до 19% (160 мг). Через 3 ч после введения концентрация в плазме крови одинакова, независимо от того, принимается телмисартан натощак или с едой.

Линейность/нелинейность. Считается, что небольшое снижение AUC не вызывает снижения терапевтической эффективности. Нет линейной зависимости между дозой и уровнем в плазме крови. С_max и в меньшей степени AUC увеличиваются диспропорционально при дозах выше 40 мг.

Распределение. Телмисартан активно связывается с белками плазмы крови (99,5%), главным образом с альбумином и альфа-1 кислым гликопротеином. Объем распределения (Vss) составляет приблизительно 500 л.

Метаболизм. Телмисартан метаболизируется путем конъюгации с глюкуронидом. Фармакологическая активность конъюгата не установлена.

Выведение. Телмисартан характеризуется биэкспоненциальной фармакокинетикой с терминальным Т_½ 20 ч. С_max и AUC возрастают непропорционально дозе. Нет данных о клинически значимой кумуляции телмисартана при применении в рекомендованных дозах. Концентрации в плазме крови были выше у женщин, чем у мужчин, без соответствующего влияния на эффективность.

После перорального введения телмисартан почти полностью выводится с калом в основном в неизмененном виде. Кумулятивная почечная экскреция составляет 1% дозы. Общий клиренс в плазме крови (Сl_tot) высокий (около 1000 мл/мин), если сравнивать с печеночным кровообращением (около 1500 мл/мин).

Особые категории пациентов

Дети. Результаты исследований фармакокинетики у детей в целом соответствуют данным, полученным для взрослых, и подтверждают нелинейность телмисартана, в частности для C_max.

Пол. C_max и AUC у женщин примерно в 3 и 2 раза соответственно выше, чем у мужчин.

Пациенты пожилого возраста. Фармакокинетика телмисартана не отличается у людей пожилого возраста и лиц в возрасте до 65 лет.

Пациенты с нарушением функции почек. У пациентов с умеренной, средней и тяжелой степенью почечной недостаточности наблюдалось повышение в 2 раза концентрации в плазме крови. Однако у пациентов с почечной недостаточностью, подлежащих диализу, наблюдалась низкая концентрация в плазме крови. Телмисартан имеет высокое сродство к белкам плазмы крови у лиц с почечной недостаточностью и не может быть выведен диализом. У пациентов с почечной недостаточностью T_½ не изменяется.

Пациенты с нарушениями функции печени. В фармакокинетических исследованиях у пациентов с нарушениями печени выявлено повышение биодоступности примерно до 100%. У пациентов с печеночной недостаточностью T_½ не изменяется.

Аг: лечение эссенциальной гипертензии у взрослых.

Предупреждение сердечно-сосудистых заболеваний у пациентов с:

• манифестным атеротромботическим сердечно-сосудистым заболеванием (ИБС, инсульт или поражения периферических артерий в анамнезе);
• сахарным диабетом II типа с задокументированным поражением органов-мишеней.

Лечение аг. обычная эффективная доза составляет 40 мг/сут. некоторым пациентам может быть достаточно суточной дозы 20 мг. в случаях, когда желаемый эффект не достигается, дозу телмисартана можно повысить до 80 мг 1 раз в сутки. альтернативно телмисартан можно назначать в комбинации с тиазидными диуретиками, такими как гидрохлоротиазид, который продемонстрировал дополнительное снижение ад при применении с телмисартаном. когда рассматривается вопрос о повышении дозы, необходимо принять во внимание, что максимальный антигипертензивный эффект в целом достигается через 4–8 нед от начала лечения.

Предупреждение сердечно-сосудистых заболеваний. Рекомендуемая доза составляет 80 мг 1 раз в сутки. Эффективность телмисартана в дозах менее 80 мг при предупреждении сердечно-сосудистых заболеваний неизвестна.

В начале лечения телмисартаном с целью предупреждения сердечно-сосудистых заболеваний рекомендуется проводить мониторинг АД и, в случае необходимости, корректировать дозы препаратов, снижающих АД.

Особые группы пациентов

Нарушение функции почек. Опыт лечения больных с почечной недостаточностью или пациентов, находящихся на гемодиализе, ограничен. Таким больным рекомендуется начинать лечение с низкой дозы 20 мг (см. ОСОБЫЕ УКАЗАНИЯ). Для больных с почечной недостаточностью легкой и средней степени тяжести не требуется коррекции дозы.

Одновременное применение телмисартана и алискирена у пациентов с сахарным диабетом или с нарушениями функции почек (скорость клубочковой фильтрации (СКФ) 60 мл/мин/1,73 м²) противопоказано (см. ПРОТИВОПОКАЗАНИЯ).

Нарушение функции печени. Хипотел противопоказан пациентам с тяжелым нарушением функции печени. Для пациентов с легкими или умеренными нарушениями функции печени суточная доза не должна превышать 40 мг 1 раз в сутки (см. ОСОБЫЕ УКАЗАНИЯ).

Пациенты пожилого возраста. Коррекции дозы для пациентов пожилого возраста не требуется.

Способ применения. Хипотел принимать 1 раз в сутки с достаточным количеством жидкости, независимо от приема пищи.

Таблетки хранить в герметичном блистере для защиты от влаги. Таблетки следует вынимать из блистера непосредственно перед применением.

Гиперчувствительность к компонентам препарата; период беременности и женщинам репродуктивного возраста, которые, возможно, беременны (см. применение в период беременности и кормления грудью); обструктивные билиарные нарушения; тяжелые нарушения функции печени.

Одновременное применение телмисартана и алискирена у пациентов с сахарным диабетом или с нарушениями функции почек (СКФ 60 мл/мин/1,73 м²) противопоказано (см. ПРИМЕНЕНИЕ, ОСОБЫЕ УКАЗАНИЯ, ВЗАИМОДЕЙСТВИЯ).

Инфекции и инвазии: инфекции верхних дыхательных путей, включая фарингит и синусит, инфекции мочевых путей, включая цистит; сепсис, в том числе с летальным исходом.

Со стороны системы крови и лимфатической системы: анемия, тромбоцитопения, эозинофилия.

Со стороны иммунной системы: гиперчувствительность, анафилактические реакции.

Со стороны обмена веществ: гиперкалиемия, гипогликемия (у больных диабетом).

Психические расстройства: депрессия, бессонница, беспокойство.

Со стороны нервной системы: синкопе, сонливость.

Со стороны органа зрения: нарушение зрения.

Со стороны органа слуха, вестибулярного аппарата: вертиго.

Со стороны сердца: брадикардия, тахикардия.

Со стороны сосудов: артериальная гипотензия, ортостатическая гипотензия.

Со стороны дыхательной системы, органов грудной клетки и средостения: диспноэ, кашель, интерстициальная болезнь легких.

Со стороны пищеварительной системы: боль в животе, диарея, диспепсия, метеоризм, рвота, дискомфорт в области желудка, сухость во рту.

Со стороны гепатобилиарной системы: нарушение функции печени/печеночные расстройства.

Со стороны кожи и подкожной клетчатки: повышенное потоотделение, зуд, высыпания, эритема, ангионевротический отек (в том числе с летальным исходом), медикаментозный дерматит, токсический дерматит, экзема, крапивница.

Со стороны опорно-двигательного аппарата и соединительной ткани: миалгия, боль в спине (например ишиас), судороги мышц, артралгия, боль в конечностях, боль в сухожилии (симптомы, подобные тендиниту).

Со стороны мочевыделительной системы: нарушение функции почек, включая ОПН.

Общие нарушения: боль в груди, астения (слабость), симптомы, подобные гриппу.

Лабораторные данные: повышение креатинина в крови, повышение мочевой кислоты в крови, повышение печеночных энзимов, повышение уровня КФК в крови, снижение гемоглобина.

Беременность. в период беременности нельзя начинать лечение антагонистами рецепторов ангиотензина ii. если продолжение терапии антагонистами рецепторов ангиотензина ii не является крайне необходимым для пациентки, планирующей беременность, она должна перейти на альтернативную антигипертензивную терапию, которая имеет установленный профиль безопасности для применения в период беременности. при установлении беременности лечение антагонистами рецепторов ангиотензина ii необходимо немедленно прекратить и при необходимости начать альтернативное лечение (см. противопоказания и применение в период беременности и кормления грудью).

Печеночная недостаточность. Хипотел нельзя назначать больным с холестазом, обструктивными заболеваниями желчных протоков и печеночной недостаточностью тяжелой степени (см. ПРОТИВОПОКАЗАНИЯ), поскольку телмисартан выводится главным образом с желчью. У таких больных можно ожидать снижения печеночного клиренса телмисартана.

Хипотел следует с осторожностью назначать больным с печеночной недостаточностью умеренной и средней степени.

Реноваскулярная гипертензия. Существует повышенный риск серьезной артериальной гипотензии и почечной недостаточности, если пациентов с двусторонним стенозом почечной артерии или стенозом артерии единственной почки лечат препаратами, которые влияют на ренин-ангиотензин-альдостероновую систему (РААС).

Почечная недостаточность и трансплантация почки. Когда Хипотел назначают пациентам с нарушенной функцией почек, рекомендуется периодический мониторинг уровня калия и креатинина в плазме крови. Нет опыта применения телмисартана у пациентов с недавней трансплантацией почки.

Уменьшение внутрисосудистого объема жидкости. Симптоматическая гипотензия, особенно после первой дозы препарата Хипотел, может возникать у пациентов со сниженным ОЦК и/или уровнем натрия, которые возникают в результате терапии диуретиками, ограничения соли, поступающей с пищей, диареи или рвоты. Перед приемом Хипотела необходимо корректировать такие состояния, особенно снижение внутрисосудистого объема и/или уровня натрия.

Двойная блокада РААС. Применение телмисартана в комбинации с алискиреном у пациентов с сахарным диабетом или с нарушениями функции почек (СКФ 60 мл/мин/1,73 м²) противопоказано (см. ПРОТИВОПОКАЗАНИЯ).

Как следствие торможения РААС у более чувствительных пациентов отмечали артериальную гипотензию, синкопе, гиперкалиемию и изменения функции почек (в том числе ОПН), особенно если в состав комбинированной терапии входили лекарственные средства, влияющие на эту систему. Поэтому двойная блокада РААС (например применение телмисартана с другими блокаторами РААС) не рекомендуется. При необходимости одновременного применения рекомендуется тщательный мониторинг функции почек.

Другие состояния, требующие стимуляции РААС. У пациентов, у которых сосудистый тонус и функция почек зависят главным образом от активности РААС (например у пациентов с тяжелой застойной сердечной недостаточностью или выраженной болезнью почек, включая стеноз почечной артерии), прием телмисартана с другими лекарственными препаратами, влияющими на РААС, может приводить к острой артериальной гипотензии, гиперазотемии, олигурии, редко — с ОПН (см. ПОБОЧНЫЕ ЭФФЕКТЫ).

Первичный гиперальдостеронизм. Пациенты с первичным гиперальдостеронизмом в целом не реагируют на антигипертензивные препараты, действующие путем блокады ренин-ангиотензиновой системы. Поэтому назначение телмисартана им не рекомендуется.

Стеноз аорты и митрального клапана, обструктивная гипертрофическая кардиомиопатия. Как и другие вазодилататоры, с особой осторожностью назначают препарат пациентам, у которых диагностирован стеноз аорты, митрального клапана или обструктивная гипертрофическая кардиомиопатия.

Пациенты с сахарным диабетом, которые лечатся инсулином или антидиабетическими лекарственными средствами. Во время лечения телмисартаном у таких пациентов может развиться гипогликемия. Следует рассмотреть необходимость соответствующего контроля уровня глюкозы в крови у таких пациентов. По показаниям может потребоваться коррекция дозы инсулина или противодиабетических лекарственных средств.

У больных сахарным диабетом, с кардиоваскулярными рисками (пациенты с сахарным диабетом, с сопутствующими заболеваниями коронарных артерий) риск развития инфаркта миокарда с летальным исходом и внезапного кардиоваскулярного летального исхода может быть выше при лечении антигипертензивными препаратами, такими как антагонисты рецепторов ангиотензина II и ингибиторы АПФ. У пациентов с сахарным диабетом течение сопутствующих заболеваний коронарных артерий может быть бессимптомным, и поэтому они могут быть недиагностированными. Больных сахарным диабетом следует тщательно обследовать, например стрессовым тестированием, чтобы выявить и лечить сопутствующие заболевания коронарных артерий до назначения препарата.

Гиперкалиемия. В течение всего периода применения лекарственных препаратов, влияющих на РААС, может возникнуть гиперкалиемия.

У больных пожилого возраста, пациентов с почечной недостаточностью, диабетом, у больных, параллельно принимающих другие лекарственные средства, которые могут вызвать повышение уровня калия, и/или пациентов с сопутствующими заболеваниями, гиперкалиемия может иметь летальный исход.

Перед сопутствующим применением лекарственных средств, угнетающих РААС, необходимо оценить соотношение пользы и риска.

Основные факторы риска развития гиперкалиемии, на которые необходимо обратить внимание:

• сахарный диабет, почечная недостаточность, возраст старше 70 лет;
• комбинированная терапия с одним или несколькими другими препаратами, влияющими на РААС, и/или калиевыми добавками. К препаратам или терапевтическим группам лекарственных средств, которые могут спровоцировать гиперкалиемию, относятся заменители соли, содержащие калий, калийсберегающие диуретики, ингибиторы АПФ, антагонисты рецепторов ангиотензина II, НПВП (включая селективные ингибиторы ЦОГ-2), гепарин, иммунодепрессанты (циклоспорин или такролимус) и триметоприм;
• сопутствующие заболевания, особенно дегидратация, острая сердечная декомпенсация, метаболический ацидоз, нарушение функции почек, резкое ухудшение состояния почек (например вследствие инфекционных заболеваний), клеточный лизис (например вследствие острой ишемии конечностей, острого некроза скелетных мышц, обширной травмы).

Больным группы риска необходимо проходить тщательный контроль плазменной концентрации калия (см. ВЗАИМОДЕЙСТВИЯ).

Этнические различия. Как и все другие антагонисты рецепторов ангиотензина II, телмисартан является менее эффективным для снижения АД у больных негроидной расы, чем у представителей других рас. Возможно, это объясняется большим распространением низких рениновых состояний у пациентов негроидной расы с АГ.

Другие. Как и при применении любого другого антигипертензивного препарата, значительное снижение АД у пациентов с ишемической кардиопатией или ишемической сердечно-сосудистой болезнью может привести к инфаркту миокарда или инсульту.

Применение в период беременности или кормления грудью. Беременность. Антагонисты рецепторов ангиотензина II не следует назначать беременным или женщинам, которые, возможно, беременны (см. ПРОТИВОПОКАЗАНИЯ). Если подтверждается беременность во время лечения этим препаратом, его применение следует немедленно прекратить и при необходимости начать альтернативное лечение.

Сообщалось о летальных исходах у плода и новорожденного, маловодии, гипотензии у плода и новорожденного, почечной недостаточности, гиперкалиемии, гипоплазии черепа, контрактуры конечностей/церебральной, черепно-лицевой деформации/пульмональной дисплазии, возможно, вызванных маловодием у беременных пациенток, получавших антагонисты рецепторов ангиотензина II во II или III триместр беременности.

Пациентки, получающие антагонисты рецепторов ангиотензина II и планирующие беременность, должны перейти на антигипертензивные лекарственные средства, которые имеют установленный профиль безопасности для применения в период беременности.

Кормление грудью. Из-за отсутствия информации по применению телмисартана в период кормления грудью Хипотел не рекомендован для применения. Предпочтение следует отдать альтернативному лечению с лучше изученным профилем безопасности, особенно при кормлении грудью новорожденного или недоношенного ребенка.

Фертильность. В ходе доклинических исследований не выявлено влияния телмисартана на фертильность мужчин и женщин.

Дети. Хипотел противопоказан детям из-за ограниченной информации по безопасности и эффективности препарата у этой категории пациентов.

Способность влиять на скорость реакции при управлении транспортными средствами или работе с другими механизмами. При управлении автомобилем и механизмами необходимо учитывать возможность возникновения головокружения или гиперсомнии при антигипертензивной терапии, в том числе препаратом Хипотел.

Двойная блокада раас. комбинация телмисартана и алискирена противопоказана для пациентов с сахарным диабетом и нарушением функции почек (скф 60 мл/мин/1,73 м2) и не рекомендуется для пациентов других групп (см. противопоказания, особые указания).

Дигоксин. При одновременном применении телмисартана и дигоксина отмечали среднее повышение пиковых концентраций дигоксина в плазме крови (на 49%) и минимальных концентраций (на 20%). В начале приема в случае коррекции дозы и прекращения приема телмисартана следует вести мониторинг уровней дигоксина для их поддержания в пределах терапевтического диапазона.

Как и другие препараты, которые подавляют РААС, телмисартан может провоцировать гиперкалиемию (см. ОСОБЫЕ УКАЗАНИЯ). Риск может повышаться в случае лечения в комбинации с другими средствами, которые также могут привести к гиперкалиемии (заменители соли, содержащие калий, калийсберегающие диуретики, ингибиторы АПФ, антагонисты рецепторов ангиотензина II, НПВП, включая селективные ингибиторы ЦОГ-2), гепарин, иммунодепрессанты (циклоспорин или такролимус) и триметоприм.

Случаи гиперкалиемии зависят от связанных с ней факторов риска. Риск возрастает при приведенных выше терапевтических комбинациях. Особенно высок риск при комбинации с калийсберегающими диуретиками и в сочетании с заменителями соли, содержащими калий. Комбинация с ингибиторами АПФ или НПВП, например, менее рискована при условии четкого соблюдения мер предосторожности при применении.

Одновременное применение не рекомендуется

Калийсберегающие диуретики или калиевые добавки. Такие антагонисты рецепторов ангиотензина II, как телмисартан, смягчают вызванную диуретиками потерю калия. Калийсберегающие диуретики, например спиронолактон, эплеренон, триамтерен или амилорид, калиевые добавки или заменители соли, содержащие калий, могут вызвать значительное повышение концентрации калия в плазме крови. Если одновременное применение показано ввиду документально подтвержденной гипокалиемии, принимать препараты необходимо с осторожностью, часто контролируя уровень калия в плазме крови.

Литий. Известны случаи обратимого повышения концентрации лития в плазме крови и токсичности при сопутствующем приеме лития с ингибиторами АПФ и антагонистами рецепторов ангиотензина II, включая телмисартан. Если назначение этой комбинации считается необходимым, во время одновременного применения следует внимательно контролировать уровень лития в плазме крови.

Одновременное применение требует осторожности

НПВП. НПВП (то есть ацетилсалициловая кислота в противовоспалительных дозах, ингибиторы ЦОГ-2 и неселективные НПВП) могут снижать антигипертензивное действие антагонистов рецепторов ангиотензина II.

У некоторых пациентов с ухудшением функции почек (например у больных с обезвоживанием организма или у лиц пожилого возраста с ухудшением функции почек) комбинированный прием антагонистов рецепторов ангиотензина II и средств, тормозящих ЦОГ, может привести к дальнейшему ухудшению функции почек, включая возможную ОПН, которая обычно является обратимой. Поэтому эту комбинацию следует назначать с осторожностью, особенно лицам пожилого возраста. Пациентам следует обеспечить надлежащую гидратацию; кроме того, после начала комбинированной терапии, а также периодически в дальнейшем необходимо контролировать функцию почек.

Есть данные о том, что комбинированный прием телмисартана и рамиприла приводит к увеличению в 2,5 раза AUC_0–24 и C_max рамиприла и рамиприлата. Клиническая значимость этого наблюдения неизвестна.

Диуретики (тиазидные или петлевые диуретики). Предыдущее лечение высокими дозами таких диуретиков, как фуросемид (петлевой диуретик) и гидрохлоротиазид (тиазидный диуретик), может привести к потере ОЦК и риску артериальной гипотензии, если начать лечение телмисартаном.

Следует принять во внимание при одновременном применении

Другие антигипертензивные средства. Способность телмисартана снижать АД может быть увеличена сопутствующим применением других антигипертензивных препаратов.

На основании фармакологических свойств баклофена и амифостина можно ожидать, что эти лекарственные средства могут усилить гипотензивное действие всех антигипертензивных средств, в том числе телмисартана. Кроме того, ортостатическая гипотензия может быть усилена алкоголем, барбитуратами, наркотиками и антидепрессантами.

Кортикостероиды (системное применение). Уменьшение выраженности антигипертензивного действия.

Информация о передозировке у людей недостаточна.

Симптомы. Значительными проявлениями при передозировке телмисартана были артериальная гипотензия и тахикардия; также сообщалось о брадикардии, головокружении, повышении концентрации креатинина в плазме крови и ОПН.

Терапия. Телмисартан не выводится путем гемодиализа.

Больные должны находиться под строгим контролем и получать симптоматическую и поддерживающую терапию. Терапия зависит от времени, прошедшего после приема препарата, и тяжести симптомов. Рекомендуемые меры включают вызывание рвоты и/или промывание желудка. При терапии передозировки можно применять активированный уголь. Необходимо часто проверять уровень электролитов и креатинина в плазме крови. При возникновении артериальной гипотензии пациента следует уложить на спину и оказать помощь, направленную на быстрое восполнение объема жидкости и соли в организме.

При температуре не выше 25 °c в оригинальной упаковке.

Пацієнти літнього віку. Фармакокінетика телміcартану не відрізняється у пацієнтів літнього віку і пацієнтів віком до 65 років.

Пацієнти з порушенням функції нирок. У пацієнтів із нирковою недостатністю легкого, помірного та тяжкого ступеня спостерігалося збільшення в 2 рази концентрації в плазмі крові. Однак у пацієнтів з нирковою недостатністю, які підлягали діалізу, спостерігалася нижча концентрація в плазмі крові. Телміcартан має високу спорідненість з протеїнами плазми у пацієнтів із нирковою недостатністю та не може бути виведений діалізом. У пацієнтів із нирковою недостатністю період напіввиведення не змінюється.

Пацієнти із порушеннями функції печінки. Фармакокінетичні дослідження у пацієнтів із порушеннями печінки виявили зростання абсолютної біодоступності приблизно до 100 %. У пацієнтів із печінковою недостатністю період напіввиведення не змінюється.

Клінічні характеристики.

Показання.

Гіпертензія.

Застосовувати для лікування есенціальної гіпертензії у дорослих.

Профілактика серцево-судинних захворювань.

Застосовувати для зниження захворюваності на серцево-судинні хвороби у дорослих пацієнтів із:

- вираженими проявами атеротромботичного серцево-судинного захворювання (ішемічна хвороба серця, інсульт або захворювання периферичних артерій в анамнезі);

- цукровим діабетом ІІ типу з діагностованим ураженням органів-мішеней.

Протипоказання.

Гіперчутливість до діючої речовини або до будь-якої допоміжної речовини лікарського засобу (див. розділ «Склад»);

- вагітність або планування вагітності (див. розділи «Особливості застосування», «Застосування у період вагітності або годування груддю»);

- обструктивні захворювання жовчних проток;

- тяжкі порушення функцій печінки;

- дитячий вік (до 18 років).

Протипоказане одночасне застосування телмісартану та аліскіренвмісних препаратів пацієнтам із цукровим діабетом або порушеннями функції нирок (ШКФ 2) (див. розділи «Фармакологічні властивості» і «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Дигоксин.

При одночасному застосуванні телмісартану та дигоксину відзначалися медіанні зростання пікових концентрацій дигоксину в плазмі (на 49 %) та мінімальних концентрацій (на 20 %). На початку прийому, у разі коригування дози та припинення прийому телмісартану слід вести моніторинг рівнів дигоксину для їх підтримання у межах терапевтичного діапазону.

Як і інші препарати, які пригнічують ренін-ангіотензин-альдостеронову систему, телмісартан може спровокувати гіперкаліємію (див. розділ «Особливості застосування»). Ризик може збільшитись у разі лікування в комбінації з іншими засобами, які також можуть спровокувати гіперкаліємію (замінники солі, що містять калій, калійзберігаючі діуретики, інгібітори ангіотензинперетворюючого ферменту, блокатори рецепторів ангіотензину ІІ, нестероїдні протизапальні препарати (НПЗП, включаючи селективні інгібітори ЦОГ-2), гепарин, імуносупресанти (циклоспорин або такролімус) та триметоприм).

Випадки гіперкаліємії залежать від пов’язаних з нею факторів ризику. Ризик зростає у разі наведених вище терапевтичних комбінацій. Особливо високим є ризик при комбінації з калійзберігаючими діуретиками та в поєднанні з замінниками солі, що містять калій. Комбінація з інгібіторами АПФ або НПЗП, наприклад, є менш ризикованою за умови чіткого дотримання рекомендацій щодо застосування.

Супутнє застосування не рекомендується.

Калійзберігаючі діуретики або калієві добавки. Блокатори рецепторів ангіотензину ІІ, такі як телмісартан, зменшують втрату калію, спричинену діуретиками. Калійзберігаючі діуретики, наприклад спіронолактон, еплеренон, триамтерен або амілорид, харчові добавки, які містять калій, або калієвмісні замінники солі можуть призвести до значного зростання концентрації калію в сироватці крові. Якщо супутнє застосування показане через документально підтверджену гіпокаліємію, їх необхідно приймати з обережністю, часто контролюючи рівень калію в сироватці.

Літій. При одночасному застосуванні літію з інгібіторами АПФ та з блокаторами рецепторів ангіотензину ІІ, включно з телмісартаном, відзначались оборотне підвищення концентрації літію в сироватці та токсичність. Якщо застосування цієї комбінації є необхідним, рекомендується ретельний контроль рівня літію в сироватці крові.

Супутнє застосування, що вимагає обережності.

Нестероїдні протизапальні препарати. НПЗП (тобто ацетилсаліцилова кислота в протизапальних дозах, інгібітори ЦОГ-2 та неселективні НПЗП) можуть знижувати антигіпертензивну дію блокаторів рецепторів ангіотензину ІІ.

У деяких пацієнтів із порушенням функції нирок (наприклад у хворих із дегідратацією або пацієнтів літнього віку з порушенням функції нирок) комбінований прийом блокаторів рецепторів ангіотензину ІІ та засобів, що пригнічують циклооксигеназу, може призвести до подальшого погіршення функції нирок, включно з можливою гострою нирковою недостатністю, яка зазвичай є оборотною.

Тому таку комбінацію слід застосовувати обережно, особливо пацієнтам літнього віку. Пацієнти повинні отримувати достатню кількість рідини; слід зважити можливість контролю функції нирок після початку одночасного лікування і періодично після його закінчення.

В ході одного дослідження одночасне застосування телмісартану та раміприлу призвело до підвищення у 2,5 раза AUC0–24 і Cmax раміприлу та раміприлату. Клінічна значущість цього явища невідома.

Діуретики (тіазидні або петльові діуретики). Попереднє лікування високими дозами таких діуретиків, як фуросемід (петльовий діуретик) і гідрохлоротіазид (тіазидний діуретик), може призвести до дегідратації та розвитку артеріальної гіпотензії на початку лікування телмісартаном.

Супутнє застосування, що вимагає уваги.

Інші антигіпертензивні засоби. Здатність телмісартану знижувати артеріальний тиск може бути збільшена, якщо супутньо застосовувати інші антигіпертензивні засоби.

Клінічні дані показали, що подвійна блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС) за допомогою комбінованого застосування інгібіторів АПФ, блокаторів рецепторів ангіотензину II або аліскірену пов’язана з більш високою частотою таких побічних ефектів, як артеріальна гіпотензія, гіперкаліємія і зниження ниркової функції (у тому числі гостра ниркова недостатність), порівняно із застосуванням одного агента, що діє на РААС (див. розділи «Фармакодинаміка», «Протипоказання» та «Особливості застосування»).

З огляду на фармакологічні властивості баклофену та аміфостину можна очікувати, що ці лікарські засоби можуть підсилити гіпотензивну дію всіх антигіпертензивних засобів, включно з телмісартаном. Крім того, ортостатична гіпотензія може погіршитися внаслідок вживання алкоголю, застосування барбітуратів, наркотиків та антидепресантів.

Кортикостероїди (системне застосування). Зниження антигіпертензивного ефекту.

Особливості застосування.

Вагітність. Під час вагітності не можна починати лікування блокаторами рецепторів ангіотензину ІІ. Якщо продовження терапії блокатором рецепторів ангіотензину ІІ не вважається вкрай необхідним для пацієнтки, яка планує вагітність, вона повинна перейти на альтернативну антигіпертензивну терапію, що має встановлений профіль безпеки для застосування під час вагітності. При встановленні вагітності лікування блокаторами рецепторів ангіотензину ІІ необхідно терміново припинити і, якщо треба, почати альтернативне лікування (див. розділи «Протипоказання» та «Застосування у період вагітності або годування груддю»).

Печінкова недостатність. Хіпотел не можна призначати хворим із холестазом, обструктивними захворюваннями жовчних проток та тяжкою печінковою недостатністю (див. розділ «Протипоказання»), оскільки телмісартан виводиться головним чином із жовчю. У пацієнтів із цими захворюваннями зменшується печінковий кліренс телмісартану.

Телмісартан слід з обережністю застосовувати пацієнтам із печінковою недостатністю легкого та помірного ступеня.

Реноваскулярна гіпертензія. Існує підвищений ризик тяжкої артеріальної гіпотензії та ниркової недостатності у пацієнтів із двобічним стенозом ниркової артерії або стенозом ниркової артерії єдиної функціонуючої нирки у разі лікування препаратами, які впливають на ренін-ангіотензин-альдостеронову систему.

Ниркова недостатність та трансплантація нирки. Під час застосування телмісартану пацієнтам із порушеннями функції нирок рекомендується періодично контролювати рівень калію та креатиніну в сироватці крові. Досвіду застосування телмісартану пацієнтам із нещодавньою трансплантацією нирки немає.

Телмісартан не виводиться з крові шляхом гемофільтрації та не піддається діалізу.

Пацієнти зі зниженим внутрішньосудинним об’ємом та/або зниженим рівнем натрію. Симптоматична гіпотензія, особливо після першої дози телмісартану, може виникати у пацієнтів зі зниженим внутрішньосудинним об’ємом та/або зниженим рівнем натрію, наприклад унаслідок інтенсивної діуретичної терапії, дієти з обмеженням вживання солі або діареї та блювання. Такі стани слід скоригувати перед прийомом лікарського засобу Хіпотел. Перед початком лікування телмісартаном необхідно нормалізувати рівень натрію та/або об’єм внутрішньосудинної рідини.

Тому подвійна блокада РААС шляхом комбінованого застосування інгібіторів АПФ, блокаторів рецепторів ангіотензину II або аліскірену не рекомендується (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Якщо подвійна блокада вважається абсолютно необхідною, вона має відбуватися тільки під наглядом спеціаліста та за умови постійного ретельного моніторингу функції нирок, рівнів електролітів і артеріального тиску.

Інгібітори АПФ і блокатори рецепторів ангіотензину II не слід застосовувати одночасно пацієнтам із діабетичною нефропатією.

Інші стани, що потребують стимуляції ренін-ангіотензин-альдостеронової системи. У пацієнтів, у яких судинний тонус та функція нирок залежать головним чином від активності ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (таких як пацієнти з тяжкою застійною серцевою недостатністю або вираженою хворобою нирок, включаючи стеноз ниркової артерії), застосування лікарських засобів, що впливають на цю систему, таких як телмісартан, може спричиняти гостру гіпотензію, гіперазотемію, олігурію, зрідка — гостру ниркову недостатність (див. розділ «Побічні реакції»).

Первинний альдостеронізм. Зазвичай пацієнти з первинним альдостеронізмом не реагують на антигіпертензивні препарати, що діють шляхом блокади ренін-ангіотензинової системи. Тому призначення телміcартану їм не рекомендується.

Стеноз аортального та мітрального клапанів, обструктивна гіпертрофічна кардіоміопатія. Як і інші вазодилататори, лікарський засіб слід з обережністю призначати пацієнтам із діагностованим аортальним чи мітральним стенозом або обструктивною гіпертрофічною кардіоміопатією.

Діабетичні пацієнти, які лікуються інсуліном або антидіабетичними лікарськими засобами. Під час лікування телмісартаном у діабетичних пацієнтів, які лікуються інсуліном або антидіабетичними лікарськими засобами, може розвинутися гіпоглікемія. У таких пацієнтів слід контролювати рівень глюкози в крові, також може бути потрібна корекція дози інсуліну або антидіабетичних лікарських засобів.

Гіперкаліємія. Застосування лікарських засобів, що впливають на ренін-ангіотензин-альдостеронову систему, може викликати гіперкаліємію.

У хворих літнього віку, пацієнтів із нирковою недостатністю, хворих на цукровий діабет, у пацієнтів, які одночасно отримують інші лікарські засоби, що можуть підвищувати рівень калію, та/або у хворих із супутніми захворюваннями гіперкаліємія може призвести до летального наслідку.

Перед розглядом питання про одночасне застосування лікарських засобів, які пригнічують ренін-ангіотензинову систему, необхідно зважити співвідношення користі та ризику.

Основні фактори ризику розвитку гіперкаліємії, які слід взяти до уваги:

- Цукровий діабет, ниркова недостатність, вік понад 70 років.

- Комбінована терапія з одним чи кількома іншими препаратами, що впливають на ренін-ангіотензин-альдостеронову систему, та/або харчовими добавками, які містять калій. До препаратів або терапевтичних груп лікарських засобів, які можуть спровокувати гіперкаліємію, належать замінники солі, що містять калій, калійзберігаючі діуретики, інгібітори АПФ, блокатори рецепторів ангіотензину ІІ, нестероїдні протизапальні препарати (НПЗП, включаючи селективні інгібітори ЦОГ-2), гепарин, імуносупресанти (циклоспорин або такролімус) та триметоприм.

- Інтеркурентні прояви, зокрема дегідратація, гостра серцева декомпенсація, метаболічний ацидоз, погіршення функції нирок, різке погіршення стану нирок (наприклад інфекційні захворювання), клітинний лізис (наприклад, гостра ішемія кінцівок, гострий некроз скелетних м’язів, обширна травма).

Хворим групи ризику необхідно проходити ретельний контроль сироваткової концентрації калію (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Етнічні відмінності. Спостереження показали, що телмісартан та інші блокатори рецепторів ангіотензину ІІ є явно менш ефективними для зниження артеріального тиску у хворих негроїдної раси, ніж у представників інших рас, подібно до інгібіторів ангіотензинперетворюючих ферментів. Можливо, це пояснюється більшим поширенням низьких ренінових станів у пацієнтів негроїдної раси, які страждають на артеріальну гіпертензію.

Ішемічна хвороба серця. Як і при застосуванні будь-яких інших антигіпертензивних засобів, надмірне зниження артеріального тиску у пацієнтів з ішемічною хворобою серця або ішемічною кардіопатією може призвести до інфаркту міокарда або інсульту.

Ангіоневротичний набряк кишечника. Повідомлялося про ангіоневротичний набряк кишечника у пацієнтів, які отримували блокатори рецепторів ангіотензину II (див. розділ «Побічні реакції»). У цих пацієнтів спостерігалися біль у животі, нудота, блювання та діарея. Симптоми зникали після припинення прийому блокаторів рецепторів ангіотензину II. Якщо діагностовано ангіоневротичний набряк кишечника, застосування телмісартану слід припинити та розпочати відповідний моніторинг до повного зникнення симптомів.

Вміст. Цей лікарський засіб містить менше 1 ммоль (23 мг) / дозу натрію, тобто практично вільний від натрію.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Вагітність.

Немає відповідних даних про застосування телмісартану вагітним жінкам.

Дослідження на тваринах показали токсичний вплив телмісартану на репродуктивну функцію.

Епідеміологічне обґрунтування ризику тератогенності внаслідок застосування інгібіторів АПФ упродовж першого триместру вагітності не було переконливим, проте не можна виключати невеликого підвищення ризику. Хоча немає контрольованих епідеміологічних даних щодо ризику тератогенності при застосуванні блокаторів рецепторів ангіотензину ІІ, подібні ризики можуть існувати при застосуванні цього класу лікарських засобів. Якщо продовження лікування блокаторами рецепторів ангіотензину ІІ необхідне, при плануванні вагітності слід завчасно замінити препарат на інший антигіпертензивний засіб, який має встановлений профіль безпеки для застосування у період вагітності. При встановленні вагітності лікування блокаторами рецепторів ангіотензину ІІ потрібно терміново припинити та у разі необхідності почати альтернативне лікування.

Як відомо, застосування блокаторів рецепторів ангіотензину ІІ протягом ІІ та ІІІ триместрів вагітності спричиняє фетотоксичність у людей (порушення функції нирок, олігогідрамніон, затримка формування кісток черепа) і неонатальну токсичність (ниркова недостатність, гіпотонія, гіперкаліємія).

Якщо застосування блокаторів рецепторів ангіотензину ІІ почали з другого триместру вагітності, рекомендується провести ультразвукове обстеження функції нирок і кісток черепа плода.

Стан немовлят, матері яких приймали блокатори рецепторів ангіотензину ІІ, необхідно ретельно контролювати на наявність артеріальної гіпотензії (див. розділи «Протипоказання» та «Особливості застосування»).

Період годування груддю.

Через відсутність інформації щодо застосування телмісартану у період грудного годування цей лікарський засіб не рекомендований для застосування жінкам, які годують грудьми. Перевага надається альтернативному лікуванню з краще вивченим профілем безпеки, особливо при годуванні груддю новонародженого або недоношеної дитини.

Фертильність.

У ході доклінічних досліджень не виявлено впливу телмісартану на фертильність чоловіків та жінок.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.

При керуванні автомобілем та іншими механічними пристроями необхідно брати до уваги можливе виникнення синкопе або вертиго при антигіпертензивній терапії, у т. ч. препаратом Хіпотел.

Спосіб застосування та дози.

Лікування артеріальної гіпертензії.

Звичайна ефективна доза телмісартану становить 40 мг на добу. Деяким пацієнтам може бути достатня добова доза телмісартану 20 мг (застосовувати інші лікарські форми з відповідним дозуванням). У разі якщо артеріальний тиск не знижується до бажаного значення, дозу телміcартану можна підвищити до 80 мг 1 раз на добу. Приймаючи рішення про підвищення дози, слід мати на увазі, що максимальний гіпотензивний ефект досягається через 4–8 тижнів від початку лікування (див. розділ «Фармакологічні властивості. Фармакодинаміка»).

Альтернативно телміcартан можна призначати в комбінації з тіазидними діуретиками, такими як гідрохлоротіазид, які мають додатковий ефект щодо зниження артеріального тиску при застосуванні з телмісартаном.

Профілактика серцево-судинних захворювань.

Рекомендована доза становить 80 мг один раз на добу. Ефективність телмісартану у дозах менше 80 мг при профілактиці серцево-судинних захворювань невідома.

Розпочинаючи лікування телмісартаном з метою зниження захворюваності на серцево-судинні хвороби, рекомендується проводити ретельний контроль артеріального тиску і у разі потреби коригувати дозу препаратів, які знижують артеріальний тиск.

Пацієнти літнього віку. Корекція дози не потрібна для пацієнтів літнього віку.

Порушення функції нирок. Досвід лікування хворих із нирковою недостатністю або хворих, які перебувають на гемодіалізі, обмежений. Таким хворим рекомендується починати лікування з найнижчої початкової дози телмісартану 20 мг (застосовувати інші лікарські форми з відповідним дозуванням; див. розділ «Особливості застосування»). Для хворих із нирковою недостатністю легкого та середнього ступеня тяжкості потреби в корекції дози немає.

Телмісартан не виводиться з крові шляхом гемофільтрації та не піддається діалізу.

Порушення функції печінки. Хіпотел протипоказаний пацієнтам із тяжкими порушеннями функції печінки (див. розділ «Протипоказання»).

Для пацієнтів із легкими або помірними порушеннями функції печінки добова доза телмісартану не повинна перевищувати 40 мг 1 раз на добу (див. розділ «Особливості застосування»).

Спосіб застосування.

Телмісартан у формі таблеток приймати 1 раз на добу перорально незалежно від вживання їжі. Таблетки слід ковтати цілими, запиваючи достатньою кількістю рідини.

Застереження щодо зберігання і застосування лікарського засобу.

Телмісартан слід зберігати в запаяному блістері для захисту від вологи. Таблетки необхідно виймати з блістера безпосередньо перед застосуванням.

Діти.

Безпека та ефективність застосування препарату Хіпотел дітям (віком до 18 років) не досліджувалися.

Поточні доступні дані наведені в підрозділах «Фармакокінетика» та «Фармакодинаміка», але не можна надати жодних рекомендацій щодо призначення доз.

Передозування.

Існує обмежена інформація щодо передозування у людей.

Симптоми. Найбільш вираженими симптомами передозування телмісартану були гіпотензія і тахікардія; також повідомлялося про брадикардію, запаморочення, підвищення концентрації креатиніну в сироватці крові та гостру ниркову недостатність.

Терапія. Телміcартан не видаляється з організму гемофільтрацією та не піддається діалізу. Пацієнти повинні перебувати під пильним контролем і отримувати симптоматичну та підтримуючу терапію. Лікування залежить від часу після передозування та тяжкості симптомів. Рекомендується викликати блювання та/або промити шлунок. При лікуванні передозування можна застосовувати активоване вугілля. Необхідно часто перевіряти рівень електролітів та креатиніну в сироватці. При виникненні артеріальної гіпотензії пацієнта слід покласти на спину та надати допомогу, спрямовану на швидке поповнення об’єму рідини та солі в організмі.

Побічні реакції.

Серйозні побічні явища, зокрема анафілактична реакція та ангіоневротичний набряк, можливі в поодиноких випадках (від ≥ 1/10000 до

Загальна частота побічних реакцій у пацієнтів з артеріальною гіпертензією в ході контрольованих клінічних випробувань у групі прийому телмісартану зазвичай була порівнянна з такою у групі прийому плацебо (41,4 % проти 43,9 %). Частота побічних реакцій не залежала від дози, статі пацієнта, його віку або раси. Профіль безпеки телмісартану у пацієнтів, яким застосовували препарат для профілактики серцево-судинних захворювань, відповідав профілю безпеки, що спостерігався при лікуванні пацієнтів з артеріальною гіпертензією.

Нижче наведено побічні реакції на лікарський засіб за результатами контрольованих клінічних досліджень у пацієнтів із гіпертензією та постмаркетингових звітів. Цей перелік також охоплює серйозні побічні реакції та побічні реакції, що призвели до припинення застосування препарату у ході трьох довгострокових клінічних досліджень за участю 21642 пацієнтів, які отримували телмісартан для профілактики серцево-судинних захворювань протягом періоду до шести років.

Побічні реакції зазначаються відповідно до їх частоти: дуже часті (³1/10); часті (від 1/100 до

У кожній групі побічні реакції представлені в порядку зменшення ступеня тяжкості.

Інфекційні захворювання та інвазії:

нечасті — інфекційні захворювання сечових шляхів, цистит; інфекції верхніх дихальних шляхів, включно з фарингітом і синуситом;

поодинокі — сепсис, у т. ч. з летальним наслідком¹.

З боку системи крові та лімфатичної системи: нечасті — анемія;

поодинокі — еозинофілія, тромбоцитопенія.

З боку імунної системи:

поодинокі — анафілактична реакція, гіперчутливість.

Порушення обміну речовин:

нечасті — гіперкаліємія;

поодинокі – гіпоглікемія (у хворих на цукровий діабет), гіпонатріємія.

Психічні розлади:

нечасті — безсоння, депресія;

поодинокі — тривожність.

З боку нервової системи:

нечасті — синкопе;

поодинокі — сонливість.

З боку органів зору:

поодинокі — порушення зору.

З боку органів слуху, вестибулярного апарату:

нечасті — вертиго.

З боку серця:

нечасті — брадикардія;

поодинокі — тахікардія.

З боку судин:

нечасті — артеріальна гіпотензія², ортостатична гіпотензія.

З боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння:

нечасті — диспное, кашель;

рідкісні — інтерстиціальна хвороба легень⁴.

З боку травного тракту:

нечасті — абдомінальний біль, діарея, диспепсія, метеоризм, блювання;

поодинокі — сухість у роті, дискомфорт у животі, дисгевзія.

Гепатобіліарні порушення:

поодинокі — порушення функції печінки/печінкові розлади³.

З боку шкіри і підшкірної клітковини:

нечасті — свербіж, посилене потовиділення, висипання;

поодинокі — ангіоневротичний набряк (включно з летальним наслідком), екзема, еритема, кропив’янка, медикаментозний дерматит, токсичний дерматит.

З боку опорно-рухової системи та сполучної тканини:

нечасті — біль у спині (наприклад, ішіас), судоми м’язів, міалгія;

поодинокі — артралгія, біль у кінцівках, біль у сухожиллі (симптоми, подібні до тендиніту).

З боку сечовидільної системи:

нечасті — порушення функції нирок (включно із гострим ураженням нирок).

Загальні порушення:

нечасті — біль у грудях, астенія (слабкість);

поодинокі — симптоми, подібні до грипу.

Лабораторні дані:

нечасті — підвищення рівня креатиніну в крові; поодинокі — зниження рівня гемоглобіну, підвищення рівня сечової кислоти в крові, підвищення рівнів печінкових ензимів, підвищення рівня креатинфосфокінази у крові.

^{1, 2, 3, 4} Детальний опис див. у підрозділі «Опис окремих побічних реакцій» нижче.

Опис окремих побічних реакцій

Сепсис. У випробуванні PRoFESS у пацієнтів, які приймали телмісартан, спостерігалася вища частота випадків сепсису, ніж у тих, хто отримував плацебо. Це може бути як випадковістю, так і ознакою процесу, суть якого наразі невідома.

Гіпотензія. Ця побічна реакція спостерігалася часто у пацієнтів із контрольованим артеріальним тиском, які приймали телмісартан для зниження ризику серцево-судинних захворювань додатково до стандартної терапії.

Порушення функції печінки / печінкові розлади. За постмаркетинговими даними, більшість випадків порушень функції печінки / печінкових розладів спостерігались у пацієнтів японської національності. Вказані пацієнти більш схильні до цих побічних реакцій.

Інтерстиціальна хвороба легень. У період постмаркетингових спостережень виникали випадки інтерстиціальної хвороби легень, пов’язані в часі із застосуванням телмісартану. Однак причинний зв’язок не був установлений.

Ангіоневротичний набряк кишечнику. Повідомлялося про ангіоневротичний набряк кишечника у пацієнтів, які отримували блокатори рецепторів ангіотензину II (див. розділ «Особливості застосування»).

Повідомлення про підозрювані побічні реакції

Повідомлення про побічні реакції після реєстрації лікарського засобу має велике значення. Це дає змогу проводити моніторинг співвідношення користь/ризик при застосуванні цього лікарського засобу. Медичним та фармацевтичним працівникам, а також пацієнтам або їхнім законним представникам слід повідомляти про усі випадки підозрюваних побічних реакцій та відсутності ефективності лікарського засобу через Автоматизовану інформаційну систему з фармаконагляду за посиланням: https://aisf.dec.gov.ua.

термін придатності.

3 роки.

Умови зберігання.

Зберігати при температурі не вище 25 ºC в оригінальній упаковці.

Зберігати у недоступному для дітей місці.

Упаковка.

По 10 таблеток у блістері; по 3 блістери в картонній упаковці.

По 14 таблеток у блістері; по 2 або по 4, або по 6 блістерів у картонній упаковці.

Категорія відпуску.

За рецептом.

Виробник.

ТОВ «КУСУМ ФАРМ».

Місцезнаходження виробника та адреса місця провадження його діяльності.

40020, Україна, Сумська область, м. Суми, вул. Скрябіна, 54.