Юлія Федоренко

І один фармацевт у полі воїн, коли людям потрібні ліки

Юлія жартує, що її любов до фармації почалася з гематогену та аскорбінки. Дівчинка в дитинстві обожнювала «ласощі», які можна придбати тільки в аптеці. Згодом вона почала помічати, що не одна виходить з аптеки з посмішкою – тут вміли піднімати настрій і маленьким, і дорослим. «Іншою принадою фармації для мене стало спілкування з людьми. Тому я після закінчення школи вступила до фахового коледжу НФаУ, а потім продовжила навчання і в самій альма-матер. Диплом отримала у 2023 році. Зрозуміло, що ні про яке урочисте вручення не йшлося – війна ж …», – згадує Юлія.

Навчання закінчилося, а іспити тільки починаються

Першим місцем роботи молодого фармацевта стала «Аптека Оптових Ц..» у Дергачах. Юлія їздила на роботу із Золочева, а її колеги – з Козачої Лопані та зі Слатиного. Саме від однієї з них вночі 24 лютого дівчина дізналася, що вулицями селища йдуть російські танки.

А за два дні Юлії зателефонували з Дергачівської сільради і попросили відчинити аптеку. «27 лютого вранці за мною приїхали хлопці з територіальної оборони, транспорт не ходив…

На сходах нас вже чекали місцеві – такого натовпу раніше навіть уявити не могла в аптеці. Я працювала сама одночасно на двох касах, щоб встигнути обслужити якомога більше людей. Коли поверталися додому, бачили підбиті танки та загиблих – того дня на трасі Золочів – Дергачі відбувся бій …»

Ліки майже вичерпалися, хоча дівчина намагалася розтягнути запаси якнайдовше – відпускала в одні руки по одній пластинці. «Ввечері 7 березня, коли за мною приїхали мої помічники, почався обстріл. Попрямували до будинку культури, щоб відсидітися, але дорогою поруч з автівкою розірвався снаряд і одного з хлопців поранило. Я його перев’язувала, а руки трусилися. Вперше в житті я зрозуміла, що таке війна. Шок був не лише в мене, а й у бійців, які сказали, що більше сюди не поїдуть. Цей день став останнім: аптека в Дергачах зачинилася і більше не працювала».

Юлія вийшла на допомогу колегам в одну з аптек нашої мережі в Золочеві, де майже всі працівники виїхали. Ситуація в селищі була на межі – російська армія не полишала спроб зайти сюди, тому обстріли тривали годинами без перестанку. Щодня спалахували пожежі, все більше будинків перетворювалися на руїни…

Дівчина протрималася до кінця квітня і змушена була поїхати разом з батьками за кордон.

Угорщина – тимчасовий прихисток і новий досвід

Юлія дуже хотіла повернутися першим поїздом, але довелося зачекати, поки підготують документи. Цей час вона використала, щоб познайомитися з європейською фармацією. «Я пішла працювати в маленьку аптеку адміністратором з товару. З відвідувачами я не спілкувалася, але мала можливість спостерігати за тим, як відпускають антибіотики та сильнодійні препарати. На відміну від України, в Угорщині ти ніколи не придбаєш такі препарати без електронного рецепта чи виписки з історії хвороби, виданої лікарем. І відвідувачі не влаштовують скандалів, бо це закон, який неможливо обійти. Дуже сподіваюся, що коли ми увійдемо до Євросоюзу, це стане таким самим жорстким правилом і в наших аптеках».

Так минули 9 місяців і на початку 2023 року Юлія Федоренко повернулася додому. І перше, що зробила – зателефонувала керівництву і запропонувала відкрити аптеку в Малій Данилівці.

Мій стимул — допомагати людям

«Ми тут як одна родина – каже Юлія Федоренко. – Я піклуюся про них, а вони – про мене. Постійно дякують, смаколики різні приносять. А одна відвідувачка запропонувала мені разом з родиною перебратися до неї, коли дізналася, що я з Золочева.

Таке ставлення – найбільший стимул працювати. Я щаслива, що любов до гематогену та аскорбінок стала любов'ю на все життя і приносить користь не тільки мені, а й людям. Я залишаюся тут!»

Дата створення: 17.12.2024                  Дата оновлення: 25.03.2025