Оксана Рубан

Росіяни в першу чергу «асвабаділі» тростянець від аптек

Вранці 24 лютого 2022 року Оксана Миколаївна разом з колегою чекала на автобус, щоб дістатися на роботу. З сусідньої Охтирки доносилися дивні звуки, але жінки навіть не припускали думки, що то вибухи. «Якби не зима, то подумали б, що це просто сильна гроза. Наступна несподіванка чекала на нас біля аптеки – такої черги я не бачила ніколи, хоча працюю тут з 2018 року. Ми продерлися через натовп і навіть не встигли переодягнутися, як люди ринули в аптеку. Всі метушилися і скуповували оберемками ліки. В приміщенні стояв гул, який завмирав лише тоді, коли лунав черговий вибух.

Моя донька жила в Краснопільському районі Сумської області, тобто майже на кордоні, і заздалегідь попереджала мене, що війна неминуча і її початок – лише питання часу. Я не хотіла в це вірити, але довелося: кожен другий відвідувач в той день замість привітання казав: «Почалося! Ви ж аптеку не зачините?» Я заспокоювала і казала, що все незабаром скінчиться, бо ми ж не в середньовіччі живемо. Але навіть якби я тоді знала те, що знаю зараз, поводилася б так само. Заспокоюючи людей, я заспокоювала себе та колегу».

Дорога на роботу

В той день вже о 10-й ранку в Тростянець почали заходити танки з позначкою «Z». Оксана Миколаївна дорогою додому змушена була перечікувати на узбіччі, поки проїдуть колони російської техніки. «Зверху на танках і бронетранспортерах сиділи їхні солдати, але на нас уваги не звертали – вони йшли брати Київ за три дні. Ми, місцеві жителі, тоді були мурахами на їхньому шляху, по яких вони проїхали б і не помітили.

Вранці наступного дня транспорт вже не ходив і я йшла в аптеку пішки 5 км. Але не одна – мене «супроводжував» ворожий бронетранспортер з червоним хрестом. Я зупинялася і відходила в бік, щоб його пропустити, але він вперто їхав за мною. По спині від страху біг холодний піт, я не розуміла, чого від них чекати. Паніка застилала очі, і я оступилася, підвернувши ногу. Так, кульгаючи, дісталася аптеки, відчинила її і встала за перший стіл».

Колеги були налякані, бо дорогою на роботу на власні очі бачили, що ситуація в місті погіршується. Одна з них навіть попросила дозволу наступного дня прийти на роботу разом із мамою, але Оксана Миколаївна вирішила зачинити аптеку на вихідні, щоб перечекати найскладніший момент (так вона тоді думала!).

Окупація і мародерство: рятуємо аптеку

Перший воєнний понеділок приніс неприємну новину. Завідувачці зателефонувала знайома, яка жила поруч із аптекою, і повідомила, що її двері відчинені навстіж. Також відчинена була аптека «Бажаємо здоров’я» поруч, а фасад «АНЦ» росіяни розстріляли з танку.

Оксана Миколаївна спробувала вийти з дому, але навкруги ходили п’яні солдати і стріляли. «Ми для них були мішенями, наше життя не вартувало й копійки в їхніх очах. Я зрозуміла, що не дістануся аптеки живою, тому зателефонувала своїм колегам і попросила винести ліки та товар, який залишився, та сховати вдома».

В центрі міста ворог поводився більш-менш толерантно – жителі могли хоча б в магазин вийти за продуктами. На околиці Тростянця, де мешкала завідувачка, відбувалися бої без правил. «Постійно лунали автоматні черги. Досить було не відповісти на їхнє питання чи не відчинити двері в хату, як вони починали гатити. Оскільки ми не встигли підготуватися до окупації та зробити хоча б якісь запаси, загроза голоду стала реальною перспективою. Один з сусідів випікав хліб вдома і намагався роздати тим, хто жив поруч. Іноді передавали через паркан вночі, бо вдень за це можна було отримати кулю. Нам особливо «пощастило» – в нашому районі розквартирували кадирівців, ЛНР- та ДНРівців. А це були звірі», – згадує Оксана Рубан.

Містяни трималися з останніх сил, але на щастя 26 березня в Тростянець зайшли ЗСУ.

Врятовані від мародерів ліки дуже на часі

3 квітня Оксана Миколаївна з колегою прийшли в аптеку – прибрати і навести лад. Людям потрібні ліки, тому фармацевтів не зупинило навіть те, що поруч знаходився замінований російський склад зброї. «Він міг вибухнути, а міг і не вибухнути», – сміється Оксана Рубан.

Місто було в руїнах, від вокзалу взагалі нічого не залишилося, бо звідти росіяни вели артилерійські обстріли Охтирки. На вулицях стояли спалені автівки – так виглядає апокаліпсис по-російськи. Але Тростянець намагався якнайшвидше повернутися до життя.

«Ми відчинили аптеку, коли ще не було ані електрики, ані зв’язку. Виручили ті товари, що дівчата врятували свого часу від мародерів. Обслуговували за готівку, а усі операції записували в зошит. Але люди були настільки вдячні, що ніхто не скаржився.

В аптеці було дуже холодно, ми працювали у пальтах та куртках. З вікон, забитих плитами дув вітер, а опалення не було. Згодом нам вставили скло, стало трохи тепліше. Потім поновили електропостачання, встановили генератор. Всі сподівалися, що страшне позаду, але «прагнеш миру – готуйся до війни». Це правило ми засвоїли!», – Оксана Миколаївна зітхає, мовляв, нікому не побажаю такого досвіду.

З «Аптеки Оптових Ц..» – в «Аптеку 9-1-1 Головну аптеку вашого району»

В жовтні минулого року в аптеці відбувся ребрендинг і завідувачка каже: «Наша нинішня назва ніби нагадування про те, що ми дійсно для жителів нашого району свого часу стали порятунком. І надалі залишаємося, попри обстріли і шахеди, які літають над містом. А іноді й влучають – у будинки, у мирних людей.

На Сумщині, і зокрема в Тростянці, зараз непросто. Певно тому чи не кожен відвідувач нашої аптеки, наче мантру, промовляє на прощання: «Мирного вам неба і тихої ночі! Нехай війна закінчиться якомога швидше!»

Дата створення: 17.12.2024                  Дата оновлення: 25.03.2025